Реферат: План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права

Міністерство аграрної політики України


Чигиринський технікум Уманського ДАУ


"Основи римського цивільного права"


Навчально-методичний посібник


для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни

для спеціальності 5.060101 “Правознавство”


Номінація: Навчально-методичні матеріали для забезпечення

самостійної роботи студентів


2008

Автор Некопаненко Михайло Григорович , викладач правових

дисциплін, спеціаліст ІІ категорії


Рецензент Курілович Сергій Олександрович, викладач вищої

категорії , завідувач юридичного відділення


У навчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання регулювання майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин різних груп населення Римської держави, основні принципи, головні поняття і категорії римського публічного та приватного права. Матеріали складено на основі навчальної програми курсу.

Посібник призначений для студентів юридичних відділень заочної форми навчання системи закладів вищої освіти.

Може бути використаний студентами стаціонарної форми навчання юридичних відділень, усіма, хто цікавиться історією права.


Основи римського цивільного права


План

Вступ

1. Загальна частина

1.1. Поняття, предмет та система римського цивільного права…………………………….7

1. Поняття римського цивільного права……………………………………………………………...9

2. Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне раво……………..…..10

3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне…………………………………...12

4. Роль римського права в історії права………………………………………………………….…14

5. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів………………...........15

6. Рецепція римського права………………………………………………………………………....16

7. Римське право в незалежній Україні………………………………………………………….…..19

1.2. Джерела римського права………………………………………………………………..20

1. Періодизаціяримського права……………………………………………………………………..22

2. Поняття і види джерел римського права………………………………………………………....24

3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права……………………........................25

4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі……………………………………………......26

5. Джерела пізнання римського приватного права………………………………………………....33

6. Кодифікація Юстиніана……………………………………………………………………………34

1. 3. Вчення про позов……………………………………………………………………..…36

1. Виникнення державного суду……………………………………………………………………..38

2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний

процеси…………………………………………………………………………………………..........40

3. Поняття і види позовів………………………………………………………………………….….45

4. Особливі засоби преторського захисту……………………………………………………….......49

5.Позовна давність………………………………………………………………………....................50

1.4. Особи……………………………………………………………………………………...52

1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів………………........................54

2. Суб'єкт права………………………………………………………………………………….…....55

3. Правове становище римських громадян……………………………………………………….…60

4. Правове становище латинів…………………………………………………………………….….62

5. Правове становище перегринів……………………………………………………………………64

6. Правове становище рабів…………………………………………………………………………..65

7. Правове становище вільновідпущеників……………………………………………………..…..68

8. Правове становище колонів…………………………………………………………….................69

9. Юридичні особи…………………………………………………………………………………....71

10.Опіка і піклування……………………………………………………………………....................74

1.5. Сімейні правовідносини……………………………………………………………...….76

1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення……………………………………………………....78

2. Шлюб та його види……………………………………………………………………...................80

3. Правові відносини подружжя…………………………………………………………………......83

4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада.

Відносини між матір'ю і дітьми……………………………………………………………..………86

5. Відносини між матір'ю і дітьми………………………………………………………………..…89

2. Речове право

2.1. Речове та зобов’язальне право…………………………………………………………..90

1. Поняття речового і зобов'язального права……………………………………………………..…92

2. Поняття і види речей…………………………………………………………………………….....95

2.2. Володіння…………………………………………………………………………….….103

1. Поняття і види володіння……………………………………………………………………...…103

2. Виникнення і припинення володіння…………………………………………………………....107

3. Захист володіння……………………………………………………………………………..…...111

2.3. Право власності……………………………………………………………………...….115

1. Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі………………..….117

2. Поняття і зміст права власності…………………………………………………….....................119

3. Види права власності………………………………………………………………………..…....123

4. Спільна власність……………………………………………………………………....................127

5. Набуття і втрата права приватної власності………………………………………………….....129

6. Захист права власності………………………………………………………………...................136

2.4. Право на чужі речі…………………………………………………………………..….140

1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі………………………………………………….142

2. Сервітути: поняття і види………………………………………………………………………...144

3. Земельні сервітути……………………………………………………………………………...…146

4. Особисті сервітути…………………………………………………………………………..……148

5. Виникнення, втрата і захист сервітутів……………………………………………………….…151

6. Емфітевзис і суперфіцій……………………………………………………………………….....153

7. Заставне право…………………………………………………………………………………….156

^ 3. Зобов’язальне право

3.1. Загальне вчення про зобов’язання………………………………………………..……161

1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті……………………………………..164

2. Підстави виникнення зобов'язань…………………………………………………………..…....170

3. Сторони в зобов'язанні……………………………………………………………………….…..172

4. Виконання зобов'язань…………………………………………………………………………....175

5. Наслідки невиконання зобов'язань…………………………………………………….……..….177

6. Забезпечення зобов'язань…………………………………………………………………………180

7. Припинення зобов'язання…………………………………………………………………….…..182

3.2. Договори……………………………………………………………………………..….185

1. Поняття та види договорів………………………………………………………….……………189

2. Умови дійсності договорів…………………………………………………………………...…..192

3. Зміст договору…………………………………………………………………………….………197

4. Тлумачення договору………………………………………………………………………...…...198

5. Укладення договору. Представництво…………………………………………….....................199

3.3. Окремі види договірних зобов’язань………………………………………………….200

1. Вербальні договори………………………………………………………………………...……..200

2. Літеральні (письмові) договори…………………………………………………….....................203

3. Реальні контракти…………………………………………………………………………………204

4. Консенсуальні контракти………………………………………………………………………...212

5. Безіменні контракти………………………………………………………………………...…….225

6. Пакти та їх види………………………………………………………………………..……..…..228

3.4. Позадоговірні зобов’язання…………………………………………………………….232

1. Зобов'язання ніби з договорів………………………………………………………....................233

2. Деліктні зобов'язання……………………………………………………………………………..240

3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)…………………………………..……245

^ 4. Спадкове право

1. Основні поняття спадкового права……………………………………………………………....248

2. Основні етапи розвитку римського спадкового права……………………………………..…..251

3. Спадкування за заповітом………………………………………………………………….....….253

4. Спадкування за законом……………………………………………………………………...…..258

5. Прийняття спадщини……………………………………………………………………...……...261

6. Сингулярне наступництво……………………………………………………………………..…263

Література………………………………………………………………….……… .268

Вступ


Основи римського цивільного права, як навчальна дисципліна, займає важливе місце в системі підготовки спеціалістів— юристів.

Виникнення, чинність і розвиток римського права взагалі і римського цивільного (приватного) права зокрема пройшли тривалий і складний історичний шлях, що охоплює майже тисячолітню історію. Початком римського цивільного права прийнято вважати 449 р. до н. е., коли було прийнято перші писані закони римської держави — Закони XII таблиць. Без­перечно, вважати цю дату моментом виникнення римського цивільного права і римського права взагалі можна лише умовно — як дату появи перших писаних законів. Адже право як таке виникло значно раніше, свідченням чого і є прийняття Законів XII таблиць як запису звичаєвих норм. Не слід вважати також 449 р. до н. е. датою виникнення римського права, оскільки воно розвивалося, тобто виникало, змінювалося, відмирало, протягом своєї тривалої історії. Наприклад, істотні реформи його були здійснені й Юстиніаном (імператорство Юсти-ніана 527-565 рр.), тобто у час, який можна вважати завершенням розвитку римського права.

Свого найвищого розквіту римське цивільне право досягло наприкінці республіканського періоду. Можна без перебіль­шення сказати, що рівень розвитку римського цивільного права, рівень правової культури Стародавнього Риму поки що залишається неперевершеним в багатьох своїх напрямах. Внаслідок своєї особливої властивості — абстрактності — воно стало придатним для використання в інших соціально-економічних умовах. Такої досконалості римське право дося­гло завдяки двом важливим факторам — практичній діяль­ності преторів і сильній, активній юриспруденції. Іншими словами, завдяки раціональному поєднанню практики і тео­рії юристи висловлювали своє бачення тих чи інших право­вих явищ, а претори втілювали їх в життя, перевіряючи на практиці їх доцільність і обґрунтованість. При цьому кожно­го року протягом кількох століть уточнювалось правове регу­лювання майнових відносин. Завдяки співдружності римсь­ким теоретикам і практикам вдалося досягти такого доско­налого рівня правового регулювання майнових (і не тільки майнових) відносин, протягом багатьох століть його удоско­налюючи, що воно надовго пережило своїх творців.

В умовах створення правової держави все більшої ваги набирають соціально-економічні та політичні зміни, пов'язані з переходом до ринкової економіки. Ці зміни вимагають від спеціалістів юридичного профілю знання фундаментальних понять та принципів правового регулювання, правильного їх використання на практиці.

Фундаментальну базу знань юриста поряд з іншими базовими дисциплінами складає римське цивільне право. Роль якого значно зросла на сучасному етапі.

Зараз людство мріє про створення єдиного цивільного кодексу, якщо не для всього світу, то, принаймні, для досить великого регіону, на­приклад, Європи. Якщо такий кодекс колись буде створено, то немає сумніву в тому, що в його основу будуть покладені принципові засади римського цивільного права. Отже, рим­ське цивільне право буде ще довго слугувати людству. Свого часу Стародавній Рим тричі підкоряв тодішній світ: перший раз військовою силою, другий — християнством, а третій — правовою культурою. Рецепіювавши римське цивільне пра­во, Європа побудувала на його засадах свою цивілістику. При цьому, говорячи про римське цивільне право і римське приватне право, ми маємо на увазі те ж саме. При уточненні поняття «римське цивільне право» поняттям «римське при­ватне право» мається на увазі римське цивільне право як су­купність трьох його складових: цивільного права Риму, пра­ва народів і преторського права. Приклад Європи наслідува­ли й інші частини світу.

За відомим висловленням Рим тричі покоряв світ: перший раз — своїми військовими легіонами, що поставили Італію в центр кола земель, які омивались Середземним морем; другий раз — введення християнства, яке було засноване і в Стародавній Русі; третій раз — своїм правом, яке було рецепійоване феодальною Європою, а через декілька століть стало основою десятків буржуазних кодифікацій цивільного права, нескінченним джерелом юридичних термінів, зібрання понять та визначень, зберігаючи свій авторитет і по цей день.

Вивчення римського права має практичне значення, пов'язане з бурхливим розвитком торгівлі, економічного, науково-технічного та інших видів міжнародного співробітництва, успішне здійснення яких залежить від повноти знань у галузі правових систем зарубіжних країн.

На сучасному етапі відбуваються значні зміни в праві України. Норми різних галузей права приводяться відповідно до міжнародних стандартів, які в значній мірі основані на римському праві.

Вдячне людство в особі студентів-правників та їх настав­ників кожного року згадує добрим словом творців римського цивільного права: творців Законів XII таблиць, численної армії державних чиновників — преторів, багатьох видатних юристів, які своїми безсмертними творами залишили глибо­ку вдячність в пам'яті людства. Серед них варто назвати Гая, Ульпіана, Павла, Помпонія, Модестина, Сцеволу, Сабіна, Прокула та багатьох інших. Нерукотворний пам'ятник собі створив імператор Юстиніан — за його ініціативою і бу­ла здійснена неповторна за своїм розмахом і змістом коди­фікація римського цивільного права. Людство повинне за­вдячувати Юстиніану за спадщину у формі правової куль­тури, яку він залишив своїм нащадкам.

Справжнім юристом, може стати лише той, хто ґрунтовно опанував цивіліс­тику, без знання якої юрист як фахівець неможливий. її опа­нувати можна лише за умови хоча б елементарного ознайом­лення з основами римського цивільного права. В останні роки інтерес до вивчення цього права значно збільшився — його почали вивчати в усіх юридичних навчальних закладах. По­мітно зріс інтерес до цивілістики — студенти збагнули: без цивілістики немає юриста.

Римське цивільне право інтенсивно вивчається сьогодні в усьому світі. Навіть у Британії, яка, як і її колишні колонії в Північній Америці, Океанії, Південній Азії, Африці, не знала рецепції римського права, існує ґрунтовна і багата традиція романістики. Пробудився інтерес до римського приватного права в Китаї. Проте прикладного значення римське право давно не має: тільки в Південній Африці воно збереглося як субсидіарне нормативне джерело, заповнюючи прогалини в чинному праві. В країнах Західної Європи римське прива­тне право розглядається як можлива нормативна основа для уніфікації цивільного і торговельного законодавства. Ці тен­денції відображають традиційну єдність професійної підго­товки і юридичної мови учасників європейського інтеграцій­ного процесу.

Завданням вивчення цього курсу є ознайомлення з етапами розвитку римського цивільного права, його джерелами. Вивчення положень, що регулюють майнові та зобов'язальні правовідносини.

Метою навчально-методичного посібника є сприяння доступному та зручному оволодінню матеріалом з курсу, зародженню пошукового і дослідницького інтересу під час вивчення матеріалу.

Після вивчення римського цивільного права студенти повинні.

Знати:

• історичну роль римського права та його значення для сучасного юриста;

• джерела римського цивільного права;

• особливості здійснення судочинства та види позовів;

• правове регулювання сімейних правовідносин;

• правовий статус осіб;

• правове регулювання майнових відносин;

• правове регулювання зобов'язальних відносин;

• особливості спадкового права.

Уміти:

• аналізувати правові явища;

• використовувати придбані знання при вивченні сучасного цивільного права;

• проводити порівняння римського права та сучасного цивільного права;

• вирішувати казусні ситуації.


^ 1. Загальна частина


1.1. Поняття, предмет та система римського цивільного права


Поняття римського цивільного права.

Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.

Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.

Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.

Рецепція римського права.


Словник маловідомих термінів та визначень


Патріархальність - застарілість, застосування як правового регулятора норм, які не відповідали новим суспільним відносинам.

^ Полісна замкнутість - обмеженість дії норм права межами міста-поліса.

Натуральне господарство господарство, яке базу­ється на споживанні того, що вирощено та зроблено; відсутність торгівельного обігу і торгово-грошових відносин.

Магістрати - найвищі посадові особи часів Рим­ської республіки і принципату (періоду ранньої ім­перії).

Патриціанська община - сукупність давньорим­ського населення, яка включала в себе три племені (латинів, сабінів, етрусків), кожне з яких у свою чергу складалося із 100 родів.

Жерці-понтифіки - замкнуте об'єднання жерців, які займалися тлумаченням норм звичаєвого права, надавали юридичну допомогу громадянам за певну Грошову винагороду і були носіями норм звичаєвого права.

Корпорація - об'єднання.

Префект Преторія — радник імператора з юридич­них питань, найближчий помічник правителя, його Довірена особа.

^ Квіритпське право - система правових норм, які ре­гулювали відносини серед римських громадян - кві-ритів.

Закони XII Таблиць - перший запис норм звичаєво­го права Стародавнього Риму, здійснений у 451— 450 pp. до н. є.

^ Претор перегринів - один із магістратів республі­канського періоду, який регулював цивільно-правові відносини серед негромадян, а також між ними і кві-ритами.

^ Едикти - (від лат. dico - говорю) - публічне оголо­шення римського магістрата (претора) при вступі його на посаду.

Делікт - (лат.- delictum) - правопорушення.

«Варвари» - назва походить від римлян. Цим по­няттям називали всі народи, які оточували Рим і які вважалися його ворогами.

Вестготи - група германських племен.

Адаптація - пристосування.

«Швабське зерцало» - збірник права феодальної Німеччини, прийнятий у 1275 р.

^ Партикуляризм права - одна з характерних рис фе­одального права, яка полягала у розпорошеності пра­ва, існуванні різного законодавства в межах однієї держави.

Інтерпретація — своєрідне тлумачення, підхід до аналізу певного явища з іншого боку, інший погляд на щось.

Іпотека- один із засобів забезпечення виконання зобов'язань.

Лаконічний - назва походить від назви однієї з об­ластей Стародавньої Греції — Лаконіки. Вживається в розумінні, «короткий», «точний», небагатослівний».

^ Юридична презумпція - аксіома правило, яке не вимагає доведення. Афоризм - крилатий вислів.

Доктрина - система поглядів.

Найуживаніші поняття і вислови з правових питань


^ Jus — право

Jus civile — цивільне право

Jus praetorium — преторське право

Jus gentium — право народів

Jus publicum — публічне право

Jus privatum — приватне право

Lex est, quod populus jubet atque constituit - закон - це те, що народ наказує і постановляє

^ Lex prospicit, поп respicit - закон не має зворотної сили

Lex semper certa est — закон завжди точний

Aequitas — справедливість

Pater families — домовладика, глава сімейства

^ Pater est quern nuptiae demonstrant —батько є той, на кого показує шлюб

Dominis sentit periculum — власник несе ризик випадкової загибелі речі

Prior tempore — potior jure — перший в часі — сильніший в праві

Periculum est in mora — ризик випадкової загибелі (речі) несе сторона, що припустилася прострочки

^ Nemo debet bis puniri pro uno delicto — ніхто не може бути покараний двічі за одне і те саме правопорушення

Gaius est pater historiae juris Romani — Гай — батько історії римського права

Jus est ars boni et aequi — право є мистецтво добра і спра­ведливості

^ Omne jus vel ad personas pertinet vel ad res vel ad actiones — все право стосується або осіб, або речей, або позовів (дій)

Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, neminem laedere, suum cuique tribuere — приписи права такі: чесно жити, нікому не шкодити, надавати кожному належне

^ Publicum jus est, quod ad statum rei Romanae spectat, pri­vatum, quod ad singulorum utilitatem — публічне право охоро­няє інтереси держави, приватне право охороняє інтереси

окремих осіб

Publicum jus pactis privatorum mutari non potest — приватні угоди не можуть змінювати приписи публічного права

^ Populus Romanus partim suo proprio, partim communi om­nium hominum jure utitur — римський народ користується частково своїм власним правом, частково загальним правом всіх народів

Summum jus, summa injuria — вище право — вища неспра­ведливість (тобто право, доведене до крайнього формалізму, призводить до беззаконня)

^ Omne jus hominum causa constitutum est — будь - яке право встановлюється для людей (в інтересах людей)

Pacem cum hominibus, bellum cum vitiis habe — з людьми живи в злагоді, з вадами воюй.


^ 1. Поняття римського цивільного права.


Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ який його створив, вийшло далеко за межі Риму й епохи, в яку було створено. Зародитеся воно в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невеличкою общиною, яка нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

Проте доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька римська община поступово зростає, поглинаючи сусідні общини, щораз міцнішає у своїй внутрішній організації. Територія Римської держави дедалі збільшується, поширюючись на всю Італію, а згодом — Грецію, Іспанію та інші країни. Римська держава стала, за тодішніми уявленнями, світовою державою, яка об'єднала під своєю владою майже весь тогочасний культурний світ.

Разом з тим істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства. Поступово руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється більш складними економічними відносинами.

Ще до появи Риму надбережжі Середземного моря відбувався жвавий міжнародний торговий обмін, Рим неминуче стає його учасником, перетворюючись на центр політичного життя світу, а також центр світового торгового обороту. На його території безперервно встановлюються численні ділові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Зрозуміло, що виникла потреба в правовому врегулюванні цих відносин. Проте старе римське цивільне право для цієї мети не було придатне, потрібно було нове право, вільне від будь-яких місцевих та національних особливостей, яке б могло однаково задовольняти римлянина й грека, єгиптянина й галла. Потрібно було не національне право, а право всесвітнє, універсальне.

І саме римське право проймається такими засадами універсальності. Воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, надає їм юридичної ясності та міцності. Так виникло те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу. Отже, по суті, творцем цього права був увесь світ. Рим же став лише тим лаборантом, який переробив розсіяні звичаї міжнародного обороту і звів їх у напрочуд струнке єдине ціле.

Поняття сучасного римського цивільного права можна визначити як сукупність правових норм що регулюють усі майнові і пов’язані з ними немайнові відносини між людьми методами юридичної рівності сторін.



^ Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.


Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право (jus civile). Це система національно-римських правових норм, що їх застосовували лише до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термінологію, то звідси й назва галузі — цивільне право.

Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, у сфері побуту й обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. А коли взяти до уваги ще договір купівлі-продажу, який кожна людина здійснює щодня і не раз, то стане зрозуміло, яке велике значення у житті кожної особи, кожної організації і суспільства в цілому має цивільне право. Воно є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей. Саме цією обставиною пояснюється велика увага до цивільного права з найдавніших часів. Тому юрист, який не володіє досконало цивільним правом, де б він не працював, не може вважатися фахівцем.

Такому розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючі (чинні) системи:

цивільне npaво (jus civile);

право народів (jus gentium);

преторське npaвo (jus praetorium).

Терміном (jus civile), як уже зазначалося, позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян — квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегинами), які приїжджали до Риму. — з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Проте надання прав перегринам досягалося не шляхом поширення на них норм, що споконвічне регламентували приватні права римських громадян. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і неримлян, так званого права народів (jus gentium). Велика заслуга в його створенні належить перегринському преторові, який у своїй практичній діяльності спирався на місцеве право перегринів, тобто підкорених Римом сусідніх народів. Нерідко jus gentium перевершувало римське цивільне право, воно довело свою життєвість та придатність для регулювання обороту в нових умовах. Можна стверджувати, що jus gentium вміщувало все значне і прогресивне, що виробив стародавній світ у галузі правових інститутів, пов'язаних з торгівлею. І тому воно вигідно відрізнялося від ) jus сіvlе більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, воно відповідало вимогам часу й чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Названі дві системи (jus civile та jus gentium) існували й розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Однак поступово вони почали зближатися, а згодом і відставати від швидкого розвитку цивільного обороту. Виникла потреба в ефективніших засобах правового регулювання.

Так, поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, яка регулювала майнові відносини, під назвою преторське право ( jus praetorium).

Преторське, право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми вищеназваних двох систем виявлялися неспроможними врегулювати нові відносини.

Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Преторське право повніше відображало нові соціальні зміни в римському суспільстві, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення, передбачало спрощення багатьох процедур, його правові приписи були чіткими і ясними.

Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем. увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторському праву.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність трьох названих систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum— приватне право, яке є предметом нашого вивчення.

Римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи: царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії.


Система римського права


Публічне право: Приватне право:

1. Державне право Стародавнього Риму

У Стародавньому Римі:

2. Адміністративне право 1. Цивільне право

2. Право народів

3. Кримінальне право 3. Преторське право


У сучасному праві:

1. Цивільне право

2. Сімейне право

3. Торгівельне право


^ 3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.


У період найбільшого розквіту Римської держави і розвитку права класичного періоду (І-ІІІ ст. н. є.) структуризується нова система римського права, яка поєднувала в собі дві частини: а) публічне право; б) приватне право.

Які критерії розмежунання існували між ними? Критерієм розмежування була сфера інтересів, яка регулювалася та захищалася правої. Якщо право за­хищало інтереси держави, воно було публічним пра­вом (державне, адміністративне, кримінальне право). Коли ж право захищало інтереси приватних осіб, то ноно було приватним (право власності, інститут воло­діння, договірне право, шлюбно-сімейне та спадкове право тощо). Коло питань, які регулювалися приват­ним правом у Римі, було набагато ширшим ніж сьогодні. Наприклад, крадіжка особистого майна роз­глядалася як приватне правопорушник (delictum pri­vatum).

Відмінності між публічним і приватним правом знайшли своє відображення у різних методах регулю­вання окремих суспільних відносин.

Для публічного права домінуючим є той принцип, що його норми не можуть бути змінені угодами сторін. Вони були об'єктивними, існували незалежно від волі і бажання конкретних осіб. У сучасному праві такі норми називають імперативними (наказовими, безу­мовно обов'язковими).

Отже, для визначення публічного права недостат­ньо вказувати на те, що воно стосується тільки інтере­сів чи становища держави в цілому. Невід'ємною його рисою є саме імперативний метод регулювання, якому властива низка ознак, що випливають з його природи та сутності.

По-перше, для публічного права характерним є (фор-мування та використання владних відносин, за яких норми приймаються і реалізуються за «командою», яку треба неодмінно виконати. При цьому суб'єкт прийнят­тя імперативних рішень не зв'язаний угодою (чи незго­дою) з іншою стороною, якій вони адресуються.

По-друге, всі складові публічного права, його суб'єкти жорстко зв'язані законами, а сфера їх діяль­ності суворо регламентується правовими межами. Суб'єкти публічного права володіють невеликим діа­пазоном свободи і мають право діяти на свій розсуд лише в межах їхніх повноважень, перелік яких ви­черпний. Тут діє принцип, протилежний принципу приватного права - «можна тільки те, що дозволено». По-третє, у публічній сфері правовідносин для правового регулювання характерним є покладення на суб'єкта публічного права обов'язку діяти саме у пев­ному напрямі для досягнення тієї чи іншої мети. Це зобов'язання може мати характер конкретних припи­сів закону чи бути як загальнонормативне.

По-четверте, імперативний метод регулювання у публічному праві нерідко виявляється у формі заборони певних дій. Такі норми-заборони застерігають суб'єктів від неправомірної поведінки, окреслюють її межі.

Нарешті, норми публічного права не тільки мають безумовно наказовий характер, а й передбачають за­стосування засобів державного примусу.

Підсумовуючи вказане вище, зазначимо, що публіч­не право - це така правова сфера, основу якої станов­лять державні інтереси. Мається на увазі сама побу­дова і діяльність держави як публічної влади, регла­ментація діяльності державного апарату, посадових осіб, державної служби. Це - переслідування силою держави правопорушників, кримінальна та адмініст­ративна відповідальність. Ось чому для публічного права характерним є специфічний юридичний поря­док, який полягає у «владі - підпорядкуванню» і відповідно до якого особи, які наділені владними пов­новаженнями, мають право і можуть визначати поведінку інших осіб.

Для приватного права характерними і переважаю-чими є норми, які надають заінтересованим сторонам самим визначити свої відносини (уповноважуючі нор­ми). Наприклад, у Законах XII Таблиць є норма, яка надає заінтересованим сторонам право при укладенні договору позики самим визначати свої нові відносини («как они договорятся, пусть так и будет, это соглаше-ние пусть будет как бы законом»).

З іншого боку, у приватному праві є норми, які за­стосовуються в окремому, конкретному випадку лише годі, коли заінтересована особа, якій було надане пра­во самій визначати свої відносини, не скористалась ним. У сучасному праві такі норми називаються дис­позитивними нормами.

Наприклад: римському громадянинові уповнова­жуючою нормою надавалося право скласти заповіт. Однак він ним не скористався, заповіт не було складе­но. Тоді диспозитивна норма вказує, хто стає спадко­ємцем за законом.

Найхарактернішою рисою приватного права була цілковита відсутність державного втручання у сферу приватних відносин («як сторони домовляться, так і повинно бути»). Однак це зовсім не означало, що при­ватна сфера суспільних відносин була віддана па са-моплив. Вона визначалась межами законодавства.

Головним об'єктом приватно-правових відносин був римський громадянин. Його інтереси домінували над державними, ставилися вище за них. І хоча право­вий статус римського громадянина визначався його майновим цензом, все ж інтереси громадянина стави­лися вище за державні. До характерних рис приватного права належать:

• норми приватного права регулюють відносини приватних осіб;

• норми приватного права забезпечують приватний інтерес особи акцентують увагу на економічній свобо­ді, рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

• приватне право забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації їхніх прав;

• норми приватного права характеризуються домі­нуванням договірної форми регулювання, зверненні до суб'єктивного права і забезпечують судовий захист прав та інтересів осіб.

Таким чином, приватне право можна визначити як су­купність правил і норм, які стосуються визначення ста­тусу і захисту інтересів окремих осіб, які рівноправно і вільно встановлюють собі права і беруть на себе обов'яз­ки у відносинах, що породжуються за їх ініціативою.

Найважливішими інститутами римського цивіль­ного (приватного) права були:

1) право власності;

2) інші, дещо обмежені права на речі;

3) договори та ін