Реферат: Фізичної культури, спрямований на задоволення потреб в активному відпочинку, відновленні, розвагах та розвитку особистості у вільний І спеціально відведений час

Міністерство освіти і науки України

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

Львівський державний університет

фізичної культури


ФІЗИЧНА РЕКРЕАЦІЯ


Навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

фізичного виховання і спорту


За науковою редакцією доктора педагогічних наук,

професора Євгена ПРИСТУПИ


Місто

видавництво

2010


Передмова


Фізична рекреація – процес використання засобів, форм і методів фізичної культури, спрямований на задоволення потреб в активному відпочинку, відновленні, розвагах та розвитку особистості у вільний і спеціально відведений час.

Ефективність підготовки фахівців у вищих навчальних закладах фізичного виховання і спорту для організації та успішного проведення рекреаційно-оздоровчої роботи з різними верствами населення зумовлена, зокрема, інформаційним забезпеченням навчального процесу.

Навчальний посібник підготував авторський колектив Львівського державного університету фізичної культури для навчально-методичного забезпечення підготовки студентів, які здобувають освіту з „Фізичного виховання, спорту і здоров’я людини” (0102) за напрямом підготовки „здоров’я людини” (6.010203) та спеціалізацією „Рекреаційно-оздоровча діяльність” зі спеціальності „фізичне виховання”

Навчання за програмою спеціалізації „рекреаційно-оздоровча діяльність” базується на знаннях, які студенти отримали з валеології, гігієни, анатомії, фізіології, педагогіки, основ краєзнавчо-туристичної роботи, оздоровчої фізичної культури, історії фізичної культури тощо.

Метою вивчення навчальної дисципліни „Рекреаційно-оздоровча діяльність” є формування системи професійних знань, методичних вмінь і навичок проведення рекреаційно-оздоровчих занять та заходів за участю різних верств населення. Студентам стаціонарної та заочної форм навчання поставлені такі основні завдання:

вивчити походження фізичної рекреації та її сутність;

знати соціально-культурні аспекти рекреації;

враховувати розвиток моторики і фізичної підготовленості людини при проведенні рекреаційних занять для збереження та зміцнення здоров’я;

опанувати технології проведення рекреаційно-оздоровчих занять;

вміти визначати раціональний зміст та обсяги рухової активності, проводити контроль за оздоровчим ефектом занять;

вміти проводити оздоровче тренування із використанням циклічних вправ, рекреаційних ігор, оздоровчих видів гімнастики;

використовувати туризм як засіб фізичної рекреації.


Навчальний посібник „Фізична рекреація” може також використовуватися при вивченні таких навчальних дисциплін: „Теорія і методика фізичного виховання”, „Оздоровча фізична культура”, „Рекреаційно-оздоровча робота”, „Сучасні технології в оздоровчій фізичній культурі”, „Рекреаційні ігри” тощо.

^ У частині 1 навчального посібника подано інформацію з історії формування, теорій походження рекреації, чинників розвитку і характеристик рекреації в сучасному суспільстві; форм, функцій, засобів та методів рекреації; впливу фізичної рекреації на збереження та зміцнення здоров’я сучасної людини.

^ У 2 частині висвітлено сучасні технології проведення рекреаційно-оздоровчих занять. Подано структуру фізичної підготовленості людини та закономірності розвитку моторики; засади визначення раціонального змісту та обсягів рухової активності, вікові особливості проведення рекреаційно-оздоровчих занять та контроль за їх оздоровчим ефектом. Описано організаційно-методичні засади проведення найпопулярніших видів рекреаційно-оздоровчих занять: циклічні вправи, рекреаційні ігри, оздоровчі види гімнастики.

^ У частині 3 навчального посібника, з огляду на важливість активізації туристських занять як засобу фізичної рекреації, подано інформацію з розвитку туризму в Україні, класифікації його видів, розглянуто сутність і завдання екскурсійної діяльності тощо.

Розділи посібника у кожній із його частин закінчуються підсумком, переліком контрольних запитань і завдань, списком використаної літератури.

Завершується навчальний посібник предметним покажчиком та переліком рекомендованої літератури з проблем фізичної рекреації, відомостями про авторів.


Частина 1. ТЕОРІЯ ФІЗИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ


Розділ 1. Походження рекреації і її сутність


Визначення поняття «рекреація» та її сутності


Рекреація. Конкретну дату зародження фізичної рекреації як компонента фізичної культури вказати не можна. Так само як не можна назвати точну дату виникнення фізичної культури чи мистецтва.

Єдиної точки зору на визначення змісту поняття "рекреація" не існує, як не існує єдиного визначення змісту поняття "оздоровча фізична культура". У вітчизняній літературі термін "рекреація" раніше рідко використовувався, оскільки вважався надбанням буржуазної культури. Деякі вчені послуговувалися терміном "фізична рекреація" як синонімом до словосполучення "масова фізична культура".

Сьогодні рекреація стає самостійним науковим напрямком, що формується на межі багатьох наук: географії, економіки, соціології, медицини, фізіології, екології, курортології, теорії фізичного виховання, теорії містобудування тощо. Науковий напрямок, що вивчає рекреацію називають рекреологією.

Рекреологія вивчає закономірності педагогічно організованого відновлення працездатності засобами фізичної культури.

Об’єктом рекреології є технологія фізичної рекреації.

Предмет рекреології – понятійний апарат, засоби, методи, організаційні форми використання фізичної рекреації для відновлення працездатності, вивчення соціально-економічних, фізіологічних, психічних явищ і процесів під час відпочинку й оздоровлення різних категорій населення.

Розвиток рекреації підтверджується чималим обсягом наукової літератури, публікаціями в зарубіжних і вітчизняних журналах “Journal of Travel Research”, “Tourism Management”, “Tourism Recreation Research”, ”Міжнародний туризм”, дисертаційними працями тощо. У різних країнах проводяться систематичні фундаментальні та прикладні дослідження з даної тематики.

Цим і пояснюється рекреаційний «вибух», що спостерігається зараз в усьому світі.

Поняття "рекреація" використовується досить давно і, залежно від сфери застосування, може мати дещо різний зміст.

^ Фахівці з народного господарства вважають рекреацію галуззю народного господарства, що пов'язана з освоєнням територій для відпочинку, лікування, туризму, ігрової форми дозвілля та спрямована на розваги й оздоровлення, удосконалення розвитку особистості.

Соціологи називають рекреацією сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, поза місцем їх постійного проживання.

Рекреацією називають також діяльність людини, що спрямовується на відновлення її фізичних і психічних сил, на розвиток особистості й не пов'язується з виконанням трудових обов'язків і задоволенням побутових потреб.

Поняття "рекреація" утворене від латинського "recreatio" і має кілька значень: відновлювати, відпочивати, зміцнювати, освіжати тощо. Історично цей термін пов'язаний зі здоров'ям людини, але, що важливо – розуміння здоров'я не обмежувалося лише станом організму людини. Сьогодні здоров’я розглядається у ширшому значенні й містить соціальний, психологічний і біологічний зміст.

Рекреація – це всі форми дозвілля людини, що проводяться у закритих приміщеннях і просто неба, у природному та урбанізованому середовищах.

Українська енциклопедія тлумачить слово "рекреація" як термін, що є сукупністю етимологічних значень: "recreatio" (лат.)   відновлення; "rесrеаtіоn" (франц.)   розвага, відпочинок, відсутність трудової діяльності; простір, що призначений для зазначених дій; "rekreacja" (пол.)   відпочинок.

Отже, важливо усвідомити, що поняття "рекреація" характеризує не лише процес чи способи відновлення сил людини, але й простір, у якому це відбувається.

Визначення поняття „рекреація” у першорядних енциклопедичних довідниках і словниках становить значний науково-практичний інтерес. В ”Енциклопедичному словнику” Брокгауза і Ефрона ”рекреація” розглядається як запозичене з латинської мови слово, що буквально означає „перерва від занять та уроків у школі з метою відпочинку”; у тлумачному словнику російської мови С.Ожегова „рекреація” трактується як „відпочинок, відновлення сил після праці, у навчальних закладах – зала для відпочинку учнів”.

Отже, колись терміном „рекреація” частіше називали пообідній відпочинок учнів, які вчилися у школах-інтернатах і проводили свій вільний час у рекреаційних іграх та забавах разом зі своїми вчителями. Дослідники історії освіти в Україні, Литві й у Польщі підкреслюють, що рекреаційні мандрівки, різноманітні рухливі ігри та забави за участю учнів і вчителів регулярно відбувалися кожного вівторка та четверга після обіду (Сірополко, 1936; Ступарик, 1994; Gloger, 1976).

Дещо пізніше поняття „рекреація” почало охоплювати інші різновиди дозвілля. У спеціальній літературі з фізичної культури та спорту послуговуються здебільшого поняттям "фізична рекреація".

^ Фізична рекреація – органічна частина фізичної культури, специфічним змістом якої є рухова діяльність, спрямована на задоволення потреби людини активно відпочивати для адаптації, відновлення, зміни діяльності, а також удосконалення особистої конституції фізичної та духовної (Г.І. Бердус).

На думку В.М. Видріна, фізична рекреація – це процес використання фізичних вправ, ігор, розваг, а також природних чинників для активного відпочинку, зміни виду діяльності, відволікання від процесів, що спричиняють фізичну, психічну й інтелектуальну втому, отримання задоволення від занять фізичними вправами.

Отже сутність фізичної рекреації полягає, передусім, у визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, що ґрунтується на використанні спеціально організованої рухової активності у формі фізичних вправ зі застосуванням природних і гігієнічних чинників упродовж вільного часу людини добровільно та для відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, удосконалення психічних і фізичних здібностей, відновлення та зміцнення здоров’я.

Існують інші визначення поняття "фізична рекреація". Вони належать М.Я. Якобсону (1974), Н.І. Пономарьову (1975); Б.В. Євстаф’єву (1985); Г.Ф. Шитіковій (1986), а також зарубіжним ученим Л. Піотровскі (1981), Б. Трошинській (1985), Ю. Рижкіну й іншим. Проте визначення В.М. Видріна (1986), на нашу думку, найповніше розкриває всі аспекти фізичної рекреації.

Конкретна людина у процесі рекреаційної діяльності опановує надбання цивілізації у галузі рекреації (засоби, методи, форми рекреації, систему знань тощо). Використовуючи їх, людина своєю активністю зумовлює певні соціальні, психічні, біологічні зміни індивідуального статусу.

Таким чином рекреаційна діяльність розглядається як процес або спосіб раціонально організованої психофізичної активності людини, спрямованої на досягнення поставленої мети у вільний від основних професійних, родинних і громадських обов’язків час.

Іншим аспектом рекреації як соціального явища є ціннісний аспект. Рекреація охоплює низку матеріальних і духовних досягнень, створених у суспільстві для задоволення рекреаційних потреб сучасної людини. Кожний етап розвитку рекреації характеризується своєрідним ціннісним змістом, що є предметом використання для кожної людини, яка проявляє рекреаційну активність, своєрідною формою споживання рекреаційних послуг. Прикладом є популярні в сучасному суспільстві оздоровчі гімнастичні системи, а також системи здорового способу життя, базовані на чинниках психотренінгу, релаксації, комплекси дієтичних рекомендацій, загартування організму.

Разом із досягненнями людства у використанні різних систем психофізичної рекреаційної активності, що становлять специфічний зміст рекреації, важливими є наукові дослідження, які узагальнюють сутність цього компонента фізичної культури, принципи, форми, методи та методики використання фізичних вправ у рекреаційній діяльності. А також організаційні, матеріально-технічні й інші умови, що спеціально створюються для ефективного функціонування рекреаційної сфери (медико-біологічне, інформаційне забезпечення, якість і доступність спортивних споруд, інвентарю й обладнання тощо).

Рекреацію також слід розглядати в аспекті персоніфікованого результату діяльності, який може характеризуватися сукупністю корисних змін, досягнень, ефектів, що відбулися у сфері психічної, духовної та фізичної життєдіяльності людини.

До них, передусім, слід зарахувати формування основ здорового способу життя, зміцнення здоров’я, оптимізацію антропометричних параметрів тіла людини, поліпшення фізичної підготовленості й психічного стану тощо.

Наступний аспект розгляду рекреації – її ототожнення з відпочинком після трудової діяльності. З цієї точки зору рекреація розглядається як форма відпочинку або як процес усунення наслідків утоми, спричиненої професійною діяльністю людини, чи як процес регенерації сил.

Експерт ЮНЕСКО, французький соціолог Думазейдер (Joffre Dumazejder, 1962) трактує “термін„ рекреація як систему занять, у яких людина бере участь за власним бажанням для відпочинку, розваги чи для розвитку своїх знань, творчих здібностей упродовж вільного часу після виконання професійних, родинних і громадських обов’язків.

Спеціалісти виділяють ще декілька аспектів рекреації, наприклад, розуміння рекреації як динамічного суспільно-культурного явища, підставою для розвитку якого є тенденція до суттєвого зростання кількості вільного часу в структурі життєдіяльності сучасної людини.

Розвиток постіндустріального суспільства, глобальні зміни економіки, культури та науки спричинили інформатизацію життєдіяльності сучасної людини, яка у свою чергу суттєво обмежила параметри природної фізичної активності.

Саме рекреаційна активність може стати ефективним профілактичним засобом, що протидіятиме негативним наслідкам розвитку сучасної цивілізації – урбанізації, підвищенню супротиву до стресових впливів, гіподинамії, індустріалізації тощо.

З іншого боку, зростання тривалості життя людей у високорозвинених державах спричинило виникнення великих груп людей, які мають значну кількість вільного часу (пенсіонери), а також збільшення відсотка студентської молоді. Зазначені групи є реальними потенційними споживачами рекреаційних послуг.

Зважаючи на згадані факти, проблема визначення поняття «рекреація» є надзвичайно складною з огляду на те, що зміст рекреації становлять добровільні заняття, які реалізовуються у вільний від основних професійних, родинних і громадських обов’язків час, а діапазон тих занять може бути різнобічним, як і людські потреби та зацікавлення (Kiełbasiewicz-Drozdowska, 2001).

Польський теоретик рекреації Т. Волянська (Т. Wоlаńska, 1997) стверджує, що рекреація – це різноманітні заняття, які добровільно реалізуються у вільний час для отримання задоволення, формування власної особистості, відновлення і збільшення психофізичних сил. Автор стверджує, що не різновид цих занять має вирішальне значення у класифікації зазначених форм психофізичної активності, а власне психосоціальний контекст. Йде мова про те, чи є ці заняття добровільними, чи отримує від них людина задоволення, чи відповідають вони її інтересам, яка мотивація конкретної особи стосовно цього різновиду активності, а також, чи мають ці заняття позитивний вплив на розвиток особистості людини.

Цікавим є визначення терміну “рекреація„ G.D. Butlera, який трактує її як певну форму активності (діяльності), що реалізується не з погляду досягнення визначеної мети чи певних ефектів, але для самої діяльності, яка створює людині можливості щодо прояву її фізичних, розумових та творчих сил (Demel, Humen, 1970). Результати такої діяльності проявляються у зміцненні здоров’я, протидії та профілактиці хвороб цивілізації, оптимізації маси тіла чи іншим видам оздоровчого ефекту.

Надзвичайно важливо, щоби рекреаційна активність становила певні цінності (норми) в таких вимірах:

культурному – як суспільна вартість, що є бажаною та важливою для суспільства;

суспільному – як діяльність, що має встановлені інституції та структури серед різноманітних груп суспільства;

індивідуально-психологічному – як цінності, отримані особистістю в результаті рекреаційної активності, які є орієнтиром здорового способу життя.

Підсумовуючи численні визначення поняття "рекреація", слід зазначити, що це:

частина соціальної системи суспільства та особлива ланка системи освіти;

специфічна форма діяльності на дозвіллі (соціально корисне дозвілля);

вираження внутрішньої природи людини;

засіб розваги, відновлення або вид ігрової діяльності;

"життя після праці";

профілактична медицина майбутнього.

Отже, переконуємося, що рекреація повинна стати загальною нормою якнайширших верств людей у сучасному суспільстві.


Історія формування і теорії походження рекреації


Праісторія рекреації сягає в той період, коли вся без винятку фізична і розумова діяльність людини обмежувалася безпосереднім забезпеченням умов її існування. Основні засоби для існування первісній людині давали полювання, збирання, а також рибальство. Значення кожного з цих занять змінювалося залежно від навколишнього середовища, фізичного та розумового розвитку первісних людей, особливостей життєдіяльності.

Важливу роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання. Власне, як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві переважно і було фізичним. Використання різноманітних допоміжних засобів для існування вимагало нових навичок координації рухів, а також відповідного розвитку фізичної сили, витривалості, спритності. Поступово людина вдосконалювалася фізично й удосконалювала свої засоби для полювання, військових походів тощо.

Первісні елементи фізичної культури виконували численні функції. Головними з яких були:

рекреаційно-забавна: гра;

утилітарна (приворожування врожаю, погоди, доброго полювання);

культово-релігійна чи магічна (вплив на невідомі потойбічні сили);

виховна (вдосконалення необхідних моральних і фізичних якостей людини).

Первісні форми фізичної культури характеризуються бажанням людини брати участь в ігровій діяльності, що обов’язково супроводжується руховою активністю. У подальшому розвитку фізичної культури (і рекреації) суттєву роль відіграє релігійно-культова сфера життєдіяльності суспільства. У цьомі процесі рухливі ігри, фізичні вправи є невід’ємними органічними елементами магічних і культових дійств, якими супроводжувалися всі без винятку важливі для тогочасного суспільства події. Ці заходи можна вважати першими проявами рекреації.

У житті стародавніх слов’ян виконувалися обрядодії (обряди). Їх проведення тісно пов’язувалося з руховою активністю, різноманітними іграми. Обряди присвячували релігійним торжествам. За відомостями В.О. Рибакова, в Україні існував побутово-релігійний календар як цілісна система народної культури.

Кожна пора року мала свої свята. Наприклад, весняний цикл святкувань наскрізь пронизаний народними рухливими іграми, забавами, розвагами для молоді та для дорослих (веснянки, гаївки, хороводи). Літній цикл святкувань починався літніми Русаліями. Цей вислів у літературі пояснюється як "ігрища, ігри скоморошескія". А головним літнім святом вважалося свято Купала, основою якого був цілий комплекс рухливих народних ігор і забав.

Ці традиції зберігалися в Україні й за часів Київської Русі та козаччини. Наприклад, дуже поширеними були перегони під час Різдвяних свят. Взимку популярним серед молоді було катання на санчатах, запряженими собаками, ковзання на льоду.

В історичних дослідженнях, присвячених добі козацтва, зазначається, що найулюбленішими розвагами козаків на дозвіллі були рухливі ігри та різноманітні змагання у силі, витривалості, прудкості.

Дуже багато традиційних ігор було у період Великодніх свят. Розрізняли ігри: дитячі, парубочі, дівочі, мішані й загальні. Як зазначає В.К. Соколова, в українців пасхальні розваги були своєрідними. До них, окрім рухливих ігор, належали хороводи та "гойдалки", що влаштовувалися не лише по селах, а й у містах. Поширеними під час Великодніх свят в Україні були також акробатичні фізичні ігри-вправи типу "побудови пірамід".

Оригінальною формою рекреаційних розваг української молоді була "вулиця". Вона починалася від Великодніх свят і тривала все літо. "Вулиця" збиралася в певному, заздалегідь визначеному місці – на майдані посеред села, зеленому лузі над річкою, на леваді.

До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалися роботи – тільки в неділю та святкові дні. На "вулиці" дівчата водили хороводи, співали і танцювали. Хлопці переважно забавлялися рухливими іграми та боротьбою (дужанням). Поширеними були також змагальні вправи – двобої.

Із середини вересня на зміну "вулиці" приходила нова форма проведення дозвілля та відпочинку – вечорниці. Вони були таким собі клубом української молоді. Різновид вечорниць – "досвітки", коли молодь забавлялась до "третіх півнів". Історики свідчать, що найкраща музика, танці, пісні, все багатство народних засобів духовного й фізичного виховання виникли саме завдяки зазначеним колективним формам спілкування.

В умовах міста існувало більше можливостей для розвитку рекреації тому, що існувала значна кількість навчальних закладів, де зосереджувалася молодь, а відірваність від природного середовища, обмеження діяльності на дозвіллі міськими забудовами стимулювало потяг до природи.

Традиційними в Україні були весняні рекреації молоді, що відбувалися щорічно 1, 16, 30-го травня. Після ретельної підготовки групи молоді вибиралися у ліс, на берег річки, де проводилися всілякі ігри, забави, розваги. Все це сприяло поліпшенню не лише тілесного і психічного здоров’я людини, а й сприяло пробудженню так званої "життєвої енергії", святкового настрою, задовольняло природне прагнення людини до рекреаційної та змагальної діяльності.

Отже, із розвитком засобів і форм фізичної культури у різні історичні періоди розвивалася й рекреаційна діяльність. Уже тоді люди звернули увагу на позитивний вплив відпочинку й ігор на лоні природи.

Історія розвитку рекреаційної діяльності за кордоном. Рекреація активно розвивалася ще в часи міст-держав стародавнього світу. Часто городяни виїжджали на прогулянки, полювання, для проведення турнірів за межі міст. Ці заходи можна вважати першими проявами рекреації.

Із розвитком капіталізму, буржуазія всіляко заохочувала прагнення робочого класу до активного відпочинку. Саме тоді зародилися різноманітні релігійні, напіввійськові і робітничі організації рекреаційного спрямування, що відрізнялися одна від одної сферою та характером діяльності.

^ Релігійні організації. Серед них прихильниками до рекреаційного аспекту фізичної культури були Асоціації молодих християн. Вони вбачали в рекреації засіб ефективного розповсюдження релігійних доктрин і виховання. Асоціація закладала при соборах та школах спортивні ігрові майданчики, парки для відпочинку, долучалася до проведення різноманітних заходів просто неба, пропагувала ігрові види спорту.

Католицькі організації також залучалися до поширення рекреаційного руху. Церква забезпечувала свої молодіжні осередки шахами, майданчиками для ігор у кеглі, а також засобами для різноманітних ігор просто неба, прагнула зосередити у своїх руках управління спортивними об'єднаннями та гуртками.

Для координованої активізації рекреаційного руху 1911 р. утворено Міжнародний союз католицьких організацій фізичної культури із центром у Римі.

^ Напіввійськові молодіжні організації. Поряд із діяльністю релігійних організацій започатковувався такий фізкультурний рух, що забезпечував би військову підготовку й тренування у період між закінченням школи та військовою службою. Окремі спроби утворення таких організацій були у різних країнах. Однак Англія досягла найбільшого успіху. Інспектор кавалерії колоніальних військ Роберт Бейден-Пауел створив рух бойскаутів, який виявився найбільш вдалим. Він організував дітей в ефективно діючі групи розвідників, утворив систему випробувань і бойскаутських "законів", яка не тільки відповідала інтересам англійського уряду, а й задовольняла потреби молодого покоління. За кілька років рух бойскаутів поширився цілим світом, оскільки в його основу було покладено засади добровільності, товариської співпраці, взаємодопомоги, задоволення. А це і є основними рисами рекреації. Особливої популярності рух набув у США, Канаді, Угорщині, Чехії, Польщі.

В Австрії, Німеччині, Швейцарії поряд із скаутським розгорнувся рух, що мав назву «Перелітний птах».

Е. Спрангер назвав участь у діяльності зазначених організацій "фантастичним стилем життя, що поєднує в собі фізичну радість, романтизм, любов до природи, поезії, музики, дружбу та духовну спорідненість". У цих організаціях молодь знаходила умови та засоби для самовираження і самовдосконалення.

^ Територіальні й заводські організації. Вперше було закладено міські та районні майданчики для ігор, парки та клуби для відпочинку також в Англії.

У Лондоні й інших промислових містах наприкінці 70-х років XIX ст. з'явилися школи нового типу – філантропіни. Серед філантропів відомі імена Г. Фіта (1763 – 1836 рр.) та Гутс-Мутса (1759 – 1836 рр). Фізичному вихованню у таких школах надавалося особливе значення не тільки на заняттях, але й у позанавчальний час. Учителі-філантропи після навчання виводили учнів на прогулянки, на майданчики для ігор, мандрували. Пізніше їх діяльність поширилася й у робітничих гуртожитках.

Унаслідок об’єднання рекреаційних організацій у США. 1885 року створено Американську асоціацію відновлення здоров’я та фізичного виховання. 1887 року відкрилися перші рекреаційні клуби в Нью-Йорку. Один із таких клубів на території іллінойського сталеливарного заводу виник з огляду на прагнення інженерів, техніків, робітників до активного відпочинку, розваг, зняття напруження. Відтак, аналогічні центри було створено на інших підприємствах. Вже тоді помітили, що люди, котрі надавали перевагу активному відпочинку, мали міцне здоров’я. Отже, продуктивність їх праці була вищою.

Тому слід дбати про рекреаційну діяльність своїх працівників, тим самим зберігаючи у продуктивному стані кваліфіковану робочу силу, аніж увесь час позбавлятися хворих працівників. Таким чином, гімнастичні вправи, ігри, прогулянки стали невід'ємною частиною дозвілля робітників. Великі концерни почали активно фінансувати розвиток рекреації.

Одним із основоположників організованого рекреаційного руху в США вважається лікар Лютер Гулік (1865 – 1918 рр.). Він відстоював думку, що за допомогою ігор на свіжому повітрі можна не тільки зміцнювати здоров'я, але й виховувати. Вважав, що керовані прогулянки й інші заняття, що пов'язані з перебуванням на свіжому повітрі та отриманням задоволення, можуть стримувати у відповідних межах "агресивність" підлітків.

У розробці форм рекреаційної діяльності міжнародного значення набула праця викладача університету поляка Хенріка Йордана (1842 – 1907 рр.). На ділянці площею 8 га він утворив у Кракові взірцевий ігровий майданчик. Під впливом його діяльності виникли так звані "Йорданські сади", де кожний, незалежно від віку і статі, міг знайти можливості для занять іграми та гімнастикою, купанням, взяти участь у змаганнях. Відповідно до правил, соціальні інструктори допомагали тим, хто відвідував майданчик, слідкували за порядком і використанням спортивного інвентарю.

1906 року утворилася Американська асоціація ігор на майданчиках і Національна рекреаційна асоціація. 1925 року в Італії була створена організація "Діяльність після роботи", 1935 року – Центральна рада фізичної рекреації Англії, яка намагалася вирішити проблеми вільного часу та пов'язати їх із фізичним вихованням. Вона впливала на виробничі та релігійні рекреаційні організації країни.

Організацією рекреаційної діяльності на місцях займалися: у Німеччині   Центральна комісія сприяння іграм молоді та дорослих; у Данії   Національна комісія сприяння іграм школярів; у Швейцарії   Швейцарське товариство ігор та екскурсій, у Польщі   Комісія молодіжних ігор та розваг. Вони проводили відкриті диспути, орендували порожні земельні ділянки, знайомили наглядачів парків та їх відвідувачів із найпростішими іграми та розвагами. Наприкінці XIX   на початку XX ст. преса згаданих країн розглядала рекреаційний рух нарівні з гімнастикою й іншими видами спорту як самостійну форму діяльності. У період між двома світовими війнами рекреаційна діяльність за кордоном отримала додаткові стимули. Саме тоді проводив свої дослідження та практикував інтенсифікацію праці американський інженер Фредерік Вінслов Тейлор (1856 – 1915 рр.). Він прагнув до автоматичного виконання робочих рухів працівниками та скорочення часу проведення виробничих операцій і дійшов до висновку про необхідність рухливих перерв. Його називають одним із засновників виробничої фізичної культури.

У 20-ті роки продовжилася узгодженість умов праці з фізіологічною економічністю рухів людини. Водночас психологи почали наголошувати на тому, що рухова діяльність, активні перерви в процесі роботи вносять вигідні корективи у графік (криву) втоми під час праці.

Усі ці чинники сприяли активізації рекреаційного руху на виробництві та збільшенню рекреаційних організацій. Однак цей період, на відміну від попереднього, характеризується підвищеною увагою до таких форм, що давали змогу впливати на вільний час не лише вузького кола службовців, а також їх рідних і близьких.

Серед позашкільних рекреаційних організацій активізувалася роль молодіжних, пов'язаних із військовою підготовкою. Бойскаутський рух, що існував раніше, отримав нові риси. Він передбачав не тільки фізичне загартування, але й світоглядний вплив. Потім окремі організації відіграли негативну роль, опинившись у руках тих сил, що втягнули людство у Другу світову війну.

У повоєнні роки значно зросла кількість рекреаційних організацій у Скандинавських країнах. Наприклад, у Швеції в 50-х роках запрацювали більше 5 тис. осередків із фізичного виховання та рекреації, завдяки чому третину населення охоплено цією діяльністю.

Починаючи з 60-х років, рекреаційний напрямок фізичної культури різних країн зарубіжжя почав розвиватися в рамках міжнародного руху "Спорт для всіх".

^ Теорії походження рекреації. Історики, педагоги, суспільствознавці різних країн завжди цікавляться історією та причинами виникнення різноманітних явищ людського життя. Це стосується і рекреації. Саме тому в літературі описано різні теорії її виникнення, сформовані у різні хронологічні періоди.

Розглянемо найвідоміші з тих, що трактують різні причини виникнення рекреації.

^ Теорія надлишкової енергії. Це одна із давніх теорій, що акцентує увагу на притаманності людині “тваринних” рис. Тобто люди, так само як тварини, "заряджені”м'язовою енергією, яка повинна мати вихід. Людина вдається до рухових дій. Надлишкова енергія має єдиний вихід: активний відпочинок. Саме такої думки дотримувалися Д. Колоцці (1909), Г. Плеханов (1926), Г. Спенсер (1898) та ін.

^ Теорія виходу емоцій. Ця теорія споріднена з попередньою. Вона розглядає гру на дозвіллі як порятунок від шкідливого стримування емоцій, зокрема негативних (гніву). Основна теза цієї теорії: людина під впливом емоцій і стресів охочіше залучатиметься до рекреації, ніж утримуватиметься від неї.

^ Теорія Стенлі Холса. Зазначена теорія найважливішою причиною рекреаційної діяльності людей вважає біологічну необхідність відпочинку. Її автор називає гру ”звичками і почуттями минулих поколінь". Він стверджує, що під час гри дитина імітує діяльність дорослих, називає ігрову діяльність украй необхідною для організму дитини, який інтенсивно розвивається.

^ Теорія Карла Гроса. Ігрова діяльність за цією теорією має інше соціальне спрямування порівняно з попередніми теоріями. Ігрова діяльність дітей розглядається як основа рекреації та як первинна підготовка до дорослого життя. Її процес започатковує розвиток ходьби, бігу, стрибків, що допомагають у майбутньому вирішувати завдання дорослого життя. Це також спеціальні ігри – ініціації (посвята у доросле життя). Цей обряд зі своєрідними фізичними випробуваннями вимагав відповідної підготовки.

^ Теорія релаксації (Едвард Норбек). Вона ще називається теорією відпочинку та розваг. Її автор стверджує, що рекреація об'єднує біологічні та соціальні феномени, й може бути визначена як добровільне, приємне заняття, що на певний час відокремлюється від іншої діяльності людини і має здатність запам'ятовуватися. Вона повинна задовольняти потреби дорослого життя.

^ Теорія самовираження (Є. Покровськи). Теорія враховує природу людини, її анатомію, психологічні особливості, почуття, здібності та прагнення до самовираження. Схильність людини до рекреаційної діяльності мотивується отриманням емоційного задоволення у зв'язку з можливостями самовираження під час нових випробувань, пригод, творчості. Людина отримує схвалення та прихильність інших людей.

Окремі наведені теорії доцільно розглядати разом. Вони доповнюють одна одну і роблять цілісним уявлення про чинники, що сприяли виникненню та розвитку рекреації, про причини виникнення та вивчення цього аспекту життя людини.

Огляд історії виникнення та розвитку рекреації дає можливість зрозуміти мотиви і причини, які спонукали людей займатися рекреаційною діяльністю.

Отже, можна стверджувати, що рекреація була і є невід'ємною частиною життя людей різних історичних періодів.


^ Мета, чинники розвитку, завдання

і характеристика рекреації в сучасному суспільстві


Усі різновиди людської діяльності характеризуються необхідністю визначення кінцевої мети і способів її досягнення. Кінцева мета фізичної рекреації:

удосконалення психічних і фізичних якостей;

задоволення біологічної потреби людини у фізичній (руховій) активн
^ Контрольні запитання і завдання

Дайте визначення поняття «рекреація» з погляду фахівців народного господарства.

Що таке рекреація на думку соціологів?

Що таке фізична рекреація?

Назвіть теорії походження рекреації.

Зазначте чинники розвитку рекреації.

Назвіть завдання рекреації.

Які ознаки рекреації?

Розкрийте сутність аспектів фізичної рекреації.

Назвіть ознаки поділу рекреаційної діяльності?

Назвіть форми рекреації.


Використана література

1. Виноградов П. А. Основы физической культуры и здорового образа жизни : учеб. пособие / Виноградов П. А., Душанин А. П., Жалдак В. И.   М. : Сов. спорт, 1996.


1.4. Засоби та методи фізичної рекреації


1.4.1. Фізичні вправи   основний засіб фізичної рекреації


Фізичні вправи є довільними рухами, що застосовуються для фізичного удосконалення людини, зміцнення здоров’я, організації активного дозвілля тощо. Довільні рухи характеризуються трьома основними ознаками: по-перше, вони завжди є функцією свідомості; по-друге, здобуваються людиною в процесі життєдіяльності (включно з процесом навчання); по-третє, засвоєння рухів підвищує ступінь підпорядкованості їх волі людини. Внаслідок того, що довільні рухи завжди виконуються свідомо, вони впливають на людину, в цілому, як на особистість. Отже, не будь-яка рухова дія мож