Реферат: Як умру, то поховайте

► Посланіє крізь віки

(І мертвим і живим…)……………2

► Поетична сторінка

(Вірші наших поетів)…………..…4

► Білий голуб

(О.Полішкаров) ……….…………...6

► Українці в науці

(А. Бугаєць)………………….……..7

►Тарас – Прометей

(Б.Ф. Кваша)……………..….………9

► Петербург і Кобзар

(Л.В. Алєксеєва)…………...……...12

► Круте Різдво…

(Г.П. Красиліч)……….….…………13

► Етнополітика в СПб

(Рекомендації для влади)…….….14

► Печери Чернігова

(Г. і О. Смаль)……………….…….16

► Угоді Богдана – 350

(Пітерські враження)……………...18

► Московські українці

(В. Коваленко)……………………..20

► Звучить бандура

(на Петроградській стороні)…….22










^ Як умру, то поховайте
Мене на могилi

Серед степу широкого,

На Вкраїнi милiй

Щоб лани широкополi ,

I Днiпро i кручi

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.


Поховайте та вставайте,

кайдани порвiте

I вражою злою кров’ю

Волю окропiте.

I мене в сем’ї великiй

В сем’ї вольнiй новiй,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

1845 р. - в Переяславi.


























Тарас ШЕВЧЕНКО


І МЕРТВИМ,

І ЖИВИМ,

І НЕНАРОЖДЕННИМ

землякам моїм

в Украйні і не в Украйні

моє дружнєє

ПОСЛАНІЄ





^ Аще кто речет,

яко люблю Бога,

а брата своего ненавидит,

ложь есть.

Соборное послание

Иоанна. Глава 4, с. 20.

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає -

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,-

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Б
- 2 -
ратерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого.Кричите,

Що бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!..Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!


Ох, якби те сталось,

щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече, сторіками

Кров у сине море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!


Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

“І ми не ми, і я не я.

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!” - “Добре, брате, Що ж ти такеє?”

“Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм”.

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: “Ви моголи”.

“Моголи! моголи!”

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: “Ви слав’яне”.

“Слав’яне! слав’яне!”

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду -

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже,-

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець, не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

“І гармонія, і сила,

Музика, та й годі.

А історія!., поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чорт зна що - не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!”

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття - ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучче, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезонтом

Галушки варило.

Правда!., правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить,-

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Замість пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати;

Показуйте!., за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,
^ Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитайте,

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників: кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,-

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!




^ Олександр ДОРШЕНКО

Санкт-Петербург


Сьогодні одним з гостей нашої поетичної сторінки буде Олександр Дорошенко - кандидат технiчних наук поет і композитор.

Починаючи з 1993 року, вiршi та пicнi автора на росiйськiй та українськiй мовах лунають на радiохвилях; друкуються у газетах та журналах в Петербурзі і в Україні, звучать на концертах Української нацiонально-культурної автономiї Петербургу.

Крім того, Олександр Дорошенко активно працює над поетичною спадщиною Василя Стуса, а також розробляє теми: «Українські козаки на Ладозькому каналі», «Українські авіатори у Петербурзі» і інші історичні теми. В наступних номерах газети «Українці та Петербург» будуть надруковані його нариси на ці теми.


^ БЕРЕЖIТЬ ПОЕТIВ


Вони приходять до життя

не жити - полум'ям згорiть,

щоб шлях, де ходять навмання,

свiтити в темрявi столiть,

допоки будуть люди на землi,

вселяти в їх серця надiї,

як сяйво згаслої зорi в iмлi

до нас ще довго-довго струменiє...




Бережи, народе мiй, поетiв,

Не давай у розпач падать їм,

Коли стогне муза з-пiд багнетiв

На шляху непiзнанiм твоїм.


Бережiть своїх поетiв, люди,

Як вогонь в вертепi берегли -

Лиш вони завжди єднати будуть

Майбуття й давнини береги.


Вiд наклепiв злiсних i хули,

Щоб тендiтнi лелiтки творiння

Згаснути раптово не могли.


Не примушуйте своїх поетiв

Гордої схиляти голови -

Коли вийдуть зламанi з тенетiв,

Зламаними станете i ви.


Не давайте їм пiд кулi лютi

Пiдставляти за других себе –

У поета серце - на всi груди,

Тож, не промахнеться той, хто б'є.


- 4 -

 


БIЛА НIЧ

Гонить хвилi Нева вдалинi вiд Днiпра,

Некрутi береги її в сивiм гранiтi.

Бiла нiч, Лiтнiй сад з вiзерунками грат-

Вони, дiйсно, найкращi у цiлому свiтi.


 Приспів:

Полонила світ холодна синь,

Даль прозора, скільки бачить око.

Змученій душі було твоїй

В ніч таку тужливо, одиноко.


Придивляюсь, iду крiзь юрбу гомiнку

Серед див мармурових давнiшнього часу -

Десь у цьому саду, у тихенькiм кутку

Стрiв Сошенко колись молодого Тараса.

 Приспів:


Обiйшов сад iзнов, та тебе не знайшов -

Ти напевно малюєш у iншому мicцi.

Тож, не дивно менi - твої очi яснi

Бачать свiтлi тони в сутiнковому мiстi.

 Приспів:


В бiлу нiч я не сплю, все по мiсту ходжу -

Сподiваюсь тебе тут з мольбертом зустрiти -

Твої творчi роки в Петербурзi пройшли,

Хоч ти рвався завжди в Україну летiти.

 Приспів:


Ти, Тарасе, не вмер! Петербург, вiдтепер

Збережи його постать у бронзi вiдлиту -

У чужiй сторонi поет словом палким

Надав приклад, як треба Вiтчизну любити!

 Приспів:




^ ДУША ТАРАСА




Над Невою пісня лине

І в сутінках тане,

Ой, хто ж її співатиме,

Коли нас не стане?


Хто складати буде гімни

Українській мові,

Щоб спинялось серце бідне

На кожному слові?


Про Шевченка хто згадає

І про невмирущу,

Що бездомною блукає,

Тарасову душу?


У відчаї тріпотіла,

Слізьми обливалась,

В Україні його тіло,

Душа - тут зосталась…


Я не сам пісні складаю,

Про рідну Вкраїну,

То мені допомагає

Та душа невинна.


Навіть невська хвиля каже –

Козацька недоля:

«Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля!»


Не змарніють з часоплину

Думки про Тараса –

Буде вічно в Україну

Летіть пісня наша!

 

Світлій пам’яті

Тараса Шнвченка

присвячено.

^ ТУГА ЗА УКРАЇНОЮ


Я сумно дивлюся на хмарку пташину,

Ген, ген пропливає у вирій вона –

Вона ще вернеться в північну країну,

Коли сюди прийде коротка весна.


 Приспів:

Вільні, горді птахи, я молю вас, благаю:

Передайте привіт Україні моїй!

Передайте поклін і степам, і ланам того краю,

Де дитинство пройшло повне мрій і надій.


Що ж я не збираюсь – стою на припоні?

Весна моя, мабуть, давно вже пройшла.

Натружені руки і сивії скроні –

То осінь моя павутиння сплела…


Приспів:


Птахи повернуться додому з чужини

В знайомі долини і поле, і ліс…

І я повернуся туди, Батьківщино,

Де я народився, де вчився і зріс.


 Приспів:

^ Iгор СИДОРЕНКО
Санкт Петербург.

Iгор - поет молодий, народився у Петербурзі пише укїранською та росiйською мовами. Докладно вивчив англійську. Закiнчив трьохрiчнi курси гідiв-перекладачiв. В рiк 300-рiччя СПб водив экскурсiї по Петербургу. Любить старе мiсто, захоплюється порiвняльною фiлологiєю, iсторiєю України та її сусiдiв. ^ Зустрiчайте, в полку поетiв поповнення.

Заграва крові.

Обрій, обрис, образ –

Хтось там розп’ятий

знову на хресті.

Чи то злочинець,

чи душпастир добрий?

Чи тільки спомин,

Господи, прости.

Як на Голготі,

тут на небосхилу,

на тлі блакиті,

бовваніє тінь.

Розлогий хрест

своє розкинув гілля,

мерцем стоїть

у тебе на путі.

Ні молитов,

ні часу на спокуту,

ні віри запобігливим

словам.

Лише в залізо

холоду закутий

перед судом сумління

сам на сам. 

ПРОЧАНИН

Скульгавив день зараз на два коліна.

Поволі шкутильгає по полях,

По порохом укритому полину,

Щоб врешті-решт

хоч вибитись на шлях.


Роздерта навпіл прослана хустина,

Сягаючи до обрію межi,

Де дзеркальця калюж та вітражі –

Мазутні плями – просто неба стигнуть.


Дошкандибав, присів дороги край –

Поміркувать прочанинові личить –

Та розім’явши трошки лист в руках

Підніс полин зігрітий до обличчя.


І наче випив чародійного напою

З оцих гірких, цілющих душу трав,

Підвівся та вперед зашкутильгав,

Забравши степ зворушливий з собою.

.
^ ЯБЛУЧНИЙ СПАС

Народжується яблуневий день,

крізь шкаралупу виборсатись хоче

До гомону, до сонця, до людей.

Потрапити митцеві в спраглі очі.


Пліткаркам ярмарковим на язик.

Замріяному вдертись до уяви

або мов легіт, до старих осик,

д
- 5 -
е на осонні горобці куняють.


Неначе кошик з гіркою насипав

та яблука розносить по домах –

так міцно звідусюди лине ситий

та запашний від яблук аромат.


Насичує вином духмяним місто,

аж слину в хмарок непогамувать

і захмелілі йдуть вони на приступ –

рушає на водянку хвора рать

( вже по камінних сходинках підбори –

по листях краплі обтяжні – гримлять ).


І от дощем омитий навісним,

що промайнув, віншуючи, строкатий,

він народився. Яблуком висить.

Достиглим-можешзаразскуштувати.


ПОВНЯ


Повзуть жуки окремих літер геть.

Ген-ген за самим обрієм зникають.

Зненацька мисль з драбини шкереберть

летить, діставшись щойно небокраю

(а чи давно загубленого раю,

що його розум прагнув? ). Дзуськи, зась.

Неначе сміх каміння котить полем

зруйнованих уявлень. Шал поволі

щокраплі повня впорскує у м’яз.

Най збожеволіти, але з метою,

Доцільнiше, шалено дзвонячи

по всіх знайомих, щоб почути теє

єдине Слово, що i меч i щит.

А на столі сумує стос паперу,

біліє в ніч, аж боляче очам.

Плямує лоєм жовтим атмосферу,

і тане повня – лойова свіча.

Я ж намагаюсь в самій самоті

дурную долю подолать, невдаху.

Бо повня вщерть розлилася над дахом,

хоч світ за очі – нiкуди піти.





Окрайцем хліба на столі –

На полі церковка стоїть –

На вишитім обрусі.

Серед хрестів гудуть вітри

Оркестрами гуцульських дримб.

Здається, ритм віконець-рим

Вже заспівати мусить.


Птахи злітають в небо з гір

І завмирають в русі.

Птахів нотований папір

Раптово розгорнувся.


По злотих банях бубонить

Промінням довбиш-сонце,

Очікуєш єдину мить –

І от вже голос подає

Найпершеє віконце.


А потім друге, потім ще –

Буяння золотаве –

Млинцями сонечко пече

Ті гами та октави

На боговій сковороді,

На ангельській пательні.

Тож котяться масні, руді,

Смачні пісні туди й сюди

По світові щоденно.


А поруч – келишок-ставок

Блакиттю напуває

Природи прагнуче єство

З дзеркального овалу. 


^ СВЯТКОВИЙ ТАРАС


Портрет Тарасів на стіні.

З барвінків дум його гербарій

Зробили. Вже новітні дні

Новим їх порохом вкривають.


На святкування урочисті

З-під скла витягують та чистять,

А потім знову їх під скло,

Щоб Слово надто не пекло.


Кадінь мереживом заткали,

Гаптованими рушниками

Завісили по всіх кутах

Почесних очі, щоб спитать

Суворим поглядом не міг він

І не заскочив в соннім лігві,

Тих, що приспали Дух його,

Тих, що палаючий вогонь

Поета, бунтівний і творчий,

Перетворили на кабицю,

Де б смажити свої ковбаси

Та хміль варити, аби впитись

До біса, під святочні гасла

Й під стіл без тями впасти корчем.


Або ще – до чергових свят

Масвиробництво десь наладять,

Сумних нароблять тарасят,

Хоч гіпсових, хоч з шоколаду.


І віршомаз його ім’ям

Клянеться гучно і зухвало

Та на вівтар Митцеві валить

Спотворений хорей чи ямб.


…Тарасові надходять дні

І знов його вшанують пам’ять.

І так на цілий світ ославлять,

Що хоч перевертайсь в труні.









Украинский вечер

на Чкаловском


«…Зимним январским вечером, когда фонарщики зажгли на Петроградской стороне свои фонари, а к новому, недавно отремонтированному Дому на Чкаловском одна за другой подъезжали кареты и гнедые лошади били копытом у парадного подъезда, из ярко освещенных окон Дома доносились нежные звуки бандуры и чей-то прекрасный голос протяжно выводил: «Нiч яка мiясячна, зiроньки сяють…», а потом вступал хор и снова звучала, звеня и плача бандура…»

Что за Рождественское наваждение? А впрочем, если серьезно, то все, кроме фонарщиков карет и лошадей – чистая, правда. И речь идет о концерте украинского хора при Фонде украинской культуры Санкт-Петербурга, который прошел 13 января в Комплексном Центре социального обслуживания населения Петроградского района, в том самом Доме на Чкаловском.

В торжественно украшенном зале собрались жители Дома и их украинские гости. Вела концерт Заслуженная артистка России Валентина Блажчук. Хор под руководством артистки Ленконцерта Марии Знахур исполнил много рождественских песен и колядок. Прекрасно выступила с несколькими произведениями солистка хора Тамара Лепейко, исполнив два романса на стихи Анны Ахматовой «Белой ночью» и «Зеленая любовь», положенные не музыку украинским петербужским композитором Валерианом Стратуцей. Также горячо были приняты слушателями и классические «Ария» Г. Перселла и «Песня без слов» П.И.Чай-ковского в исполнении «золотой валторны» Валентины Блажчук.

Настоящим украшением вечера стало выступление бандуристки из Мурманска - Сычевой Ларисы. Изучив игру на а бандуре всего шесть лет назад, она радует своим исполнением на этом старинном украинском инструменте слушателей в родном Мурманске и в других городах России и Украины. И на нашем вечере почти все выступления сопровождались аккомпониментом Лариной бандуры.

Тепло встретили слушатели и солистов – мужчин. Олеся Остапчука, бывшего военного, солиста украинского хора, который исполнил две украинские песни «Повiй вiтре на Вкраїну» и «Нiч яка мiсячна». А Анатолий Гунченко, тоже в прошлом военный, исполнил дуэтом с Л.Сычевой и В.Блажчук

народные песни «Ой пiд вишнею, пiд черешнею» и шуточную «Казав менi батько, щоб я не женився».

…За окном стоял морозный январский вечер и ночь была действительно «мисячной», а из ярко освещенных окон продолжали звучать нежные звуки бандуры и чей-то голос протяжно выводил о неразделенной любви, о горе слепого бандуриста, а потом снова вступал хор и снова звучала, звеня и плача, бандура…

В конце вечера от Фонда украинской культуры Петербурга представителю отдела культуры Петроградского района был подарен сборник писателей и поэтов петербуржцев разных национальностей, выпущенный к 300-летию Санкт-Петербурга при активном участии и финансовой поддержке украинского поэта, - петербуржца Александра Дорошенко, - «Мы любим и славим тебя Петербург».

Тепло принимали жители Дома на Чкаловском своих украинских друзей. Многие номера вызывали воспоминания и горячие аплодисменты. Закончился вечер совместным чаепитием, где директор Комплексного Центра социального обслуживания населения Петроградского района - Баранов Юрий Иосифович рассказал гостям об истории создания Дома, условиях проживания, открытии и о планах на будущее. А напоследок, Юрий Иосифович, как оказалось, хорист хора Петербургской Консерватории, исполнил знаменитую «Сулико».

Эта заметка была опубликована в «Петроградской перспективе» в канун 60-летия со дня снятия вражеской блокады Ленинграда. А поскольку и жители Дома на Чкаловском и большинство из выступавших - люди немолодые, и многих из них коснулась своим черным крылом война - завершить заметку о Рождественском вечере хочу поздравлением всех их с этим радостным днем – днем снятия блокады Ленинграда.

Бодрости и здоровья вам, друзья! Новых встреч, и новых песен

в уютном и теплом Доме на Чкаловском U.

^ А. СТАЩАК-БОРИСЛАВСКИЙ.











Олекса ПОЛІШКАРОВ

^ БІЛИЙ ГОЛУБ


Про встановлення пам’ятного каменя на місці першого поховання Тараса Шевченка.


Сонячний травень 1991 року, але у пам'яті інше...

Була петербурзька осінь, імлиста, з довгою мжичкою, і був 1988 рік, уже несмиренний, і була призначена зустріч на станції метро «Приморская» на 10-ту годину. Я був схвильований і прийшов на 10 хвилин раніше. Я - організатор досить відповідальної справи. Ми вирішили встановити памятний знак на місці першого поховання Тараса Шевченка. Петро Володимирович Жур зустрічає мене привітною посмішкою, але бачу, він встиг змерзнути, тому відходимо в затишний куток, де трохи тепліше і зручніше чекати.

… Продовжуючи розмову про наші плани на день, я бачу краєм ока як раптом до наших ніг злетів голуб, а Петро Володимирович, перепросивши мене, перебиває і з радісною посмішкою каже: «Дивіться, голуб, та ще й білий,— це ж душа Тарасова!..» Оглянувшись, бачу — дійсно, білий і навіть туркоче і згадалася мені моя мама, яка мені колись про це говорила, на все життя закладаючи в юне серце довіру до Бога... Згодом до нас приєднались ті, кого ми чекали: Тетяна Лебединська, Анатолій Школенко,……………..*.

Поїхали ми на Смоленський цвинтар, щоб відшукати місце першого поховання нашого Кобзаря Тараса Шевченка. Петро Володимирович, з великою текою, в якій були зібрані необхідні папери та документи, адже він найдосвідченіший серед нас — відомий шевченкознавець, і найстарший за віком. А трохи молодший від нього, але не менш активний шанувальник Тараса Григоровича — це інженер Школенко, який бачив і пам'ятає, що на тому місці де було колись перше поховання Шевченка, в 60-ті роки стояв дерев'яний хрест. Про цей хрест я також чув у кінці 60-х років від онука відомого українського історика О. І.Левицького.

Б

іля церкви, названої на честь Ікони Смоленської Божої Матері, де колись відспівували тіло нашого Тараса, ми зупиняємось. Анатолій Миколайович, поки Жур голосно читав спогади Лєскова про поховання Шевченка, роздивився і показав нам місце, де колись стояв хрест з написом, що тут була могила українського поета Тараса Шевченка. Але зараз хреста немає, і, щоб розвіяти сумніви, ми всі одностайно вирішили, що нам треба знайти хоч якісь докази. Ми обійшли навколо церкви, обдивились всі пам’ятники, поставлені ще за життя Тараса, які можна зустріти на його малюнках. Приєднався до нас і староста церкви, він нам розповів про малоросійський сектор, на якому начебто ховали тільки українців. Але пошуки цього сектора виявились марними — ніяких його ознак мине знайшли. Пробував допомогти нам у наших пошуках завгосп церкви, а згодом приєднався і сам настоятель храму. Всі разом ми переглянули церковні архівні записи, але ці пошуки також не принесли бажаних результатів.

Згодом ми звернулись і до автора багатьох праць з історії петербурзьких цвинтарів –про-фесора Пирожкова, але і він нічим нам допомогти не зміг.

Знову, вже який раз зібрались всі ми біля церкви Ікони Смоленської Божої Матері, на Смоленському цвинтарі. Обговорили різні пропозиції, зважили всі за і проти. Був з нами і настоятель церкви, який в одній з бесід, показуючи нам одне місце, пояснив, що місце першого поховання Шевченка і досі вільне, бо за православним і народним звичаєм в одну могилу двічі на ховають, а тут було поховано академіка, відомого художника, великого поета України...

З документів ми знаємо, які видатні впливові особи були на похороні, і скільки було народу... Всі ми згодилися — що місце могили було тут.

…Час минав швидко, був уже грудень, і треба було думати про отримання дозволу на встановлення пам'ятного знаку, а його з різних причин не давали. Нарешті, наш товариш ……………..….* виявив українську кмітливість — і дозвіл був отриманий.

Ч
- 6 -
ерез спілку письменників Ленінграду я звернувся до організації «Монументскульптура», але відмова була короткою і швидкою, мовляв, граніт — будівельний матеріал і на цей, 1988 рік, фонди вибрані, а на наступний рік ми запізнились з замовленням. Була слабка надія, на те, що нас виручить кооператив, але там «виставили» таку суму, якої в нас не було і навряд чи ми змогли б її зібрати. Нам на допомогу прийшов скульптор, наш земляк українець - Леонід Колибаба. Відгукнувся він гаряче. І облишивши на деякий час всю свою роботу, занявся памятним знаком, до того ж запропонувавши свій матеріал. А в нього були і гранітні плити, і окремі брили. Час спливав швидко і кожен наступний день був дорожчим за попередній. Яким має бути наш пам'ятний знак? При обміркуванні нам не дуже сподобався вже розпочатий варіант у вигляді плити з бронзовими літерами. І почалися нові пошуки. І ось, комусь прийшла ідея великої брили, яка б нагадувала формою сльозу чи серце...

Але де ж нам взяти цю брилу? Допоміг випадок — зустріч із земляком з рідного корабельного Миколаєва, з хорошим поетом, вчорашнім під-полковником - Борисом Бойченком, котрому я розповів про всі наші біди і митарства. У відповідь на почуте він відповів: «Я люблю Тараса не менше, ніж ви, тому, буде брила на вибір, така як треба».

Н
Автор з друзями біля пам’ятного каменя.
аступного дня ми вже зустрічались втрьох. Брилу вибрали разом, третім був Леонід Колибаба. А вже в майстерні скульптора Колибаби завдяки сильним і вмілим рукам майстра брила почала поступово набирати того вигляду, який був запланований. Працювали швидко строки були дуже стислі. Останню літеру вирубали на камені п'ятого березня, а сьомого з великими труднощами, Бойченко привіз її на Смоленський цвинтар. Тут до нас приєднались ще троє наших активістів: Михайло Савченко, ……………..* і Слава Юртаєв. Погода була така, як буває пізньої осені, холодний, поривистий вітер, дрібний колючий дощ. А на місці де мав бути встановлений памятний камінь - зпресована гора з льоду, сміття та снігу.

Але ми, дружно взялись за роботу і, мокрі від дощу і поту розчистили місце, підготували фундамент, і майданчик під брилу. Розігнули стомлені спини, глянули на небо, і хмари наче розійшлись, і виглянуло сонце, і над нами знову в срібних променях зимового сонця самотньо закружляв білий голуб. Він сів у центрі майданчика, весело затуркотів, перебираючи дзьобом пісок, наче вимовляв: тут-таки, тут-таки, тут… Я бачив, як були зворушені Леонід і Михайло, як перехрестився один з них, а я згадав собі той, ще тоді осінній день і слова Петра Володимировича Жура: «Так, це душа Тараса».

…І ось брила уже застропована, і ми всі по команді Леоніда почали направляти її так, як це вимагав задум скульптора. Та Михайло раптом зупинив це священнодійство, побіг до свого портфеля і приніс білу хустину з чорною землею з-під рідної хати Тараса. Часточка рідної землі, часточка рідної України лягла основою для памятного знаку нашому Кобзарю. І поклав він її саме на те місце, де ще недавно сидів білий голуб…

Потім був день 10 березня. Був мітинг, і відкривали цю брилу, відомий український поет Дмитро Павличко та Борис Бойченко. ^ U..

*Друкується по книзі “Останнім шляхом Кобзаря”. Київ. 1994 рік.


Анатолий БУГАЕЦ

полковник в отставке,

кандидат исторических наук.

Взаимосвязи

украинской и русской

культур в истории

С
анкт-Петербурга


Так, была обозначена тема научной конференции, проведенной в начале декабря Украинской национально-культурной автономией Санкт-Петербурга в рамках празднования 300-летия города на Неве.


Открывая конференцию, председатель автономии, почетный работник жилищно-коммунального хозяйства, кандидат сельскохозяйственных наук М.В. Субота отметил, что тема взаимодействия культур наших народов на научной основе еще не обсуждалась. Это начало. Работа в этом направлении будет продолжаться и впредь.

В
Автор з друзями біля пам’ятного каменя.
плане конференции - полтора десятка докладов по различным отраслям науки, литературы, искусства.

Доктор медицинских наук, профессор П. П. Горбенко выступил по теме «Культура здоровья - общая межнациональная цель».

Автор книги «Санкт-Петербург и Украина XVIII - XIX веков», член Союза писателей Украины, кандидат философских наук Татьяна Лебединская осветила деятельность выходцев из Украины в Петербурге, начиная с петровских времен до конца XIX столетия. В частности, Татьяна Николаевна подробно остановилась на деятельности Феофана Прокоповича - профессора и ректора Киевской академии, который по приглашению Петра I в 1716 году приехал в Петербург и стал его сподвижником. В богословских трактатах и в проповедях он выступал активным пропагандистом петровских реформ.

Все важнейшие события эпохи нашли свое отражение в проповедях Прокоповича. С церковного амвона он доказывал необходимость создания мощного морского флота в России, убеждал в пользе образования. Фактически он стоял во главе Русской православной церкви.

Среди украинских петербуржцев XIX века Татьяна Николаевна выделила архитектора Николая Гребенку, автора проектов восьми десятков зданий в столице.

Заслуженный деятель науки России, доктор сельскохозяйственных наук, профессор Г.И. Редько сделал интересный доклад на тему «Украинцы в 200-летней истории Санкт-Петербургской лесотехнической академии». Он отметил, что 80 процентов лесничих в Украине - выпускники этой академии.

…
- 7 -
……………………………………………………………………………………………………………………………………* Украинцы полтавской земли занимают почетное место в истории России. Гоголь, Гнедич, Боровиковский, Остроградский и многие другие внесли огромный вклад в науку и культуру. И сейчас поддерживаются тесные связи Петербурга и Полтавы. В конце осени на церемонию открытия года Петербурга в Украине, в Полтаву ездила делегация от украинской автономии Санкт-Петербурга. В ее составе был - заслуженный изобретатель, кандидат технических наук Александр Дорошенко – полковник запаса поэт и композитор. Как военный авиатор он выступил на этой конференции с обстоятельным докладом - «Первые украинские летчики в небе Санкт-Петербурга».

П
Фрагмент памятника Т.Г.Шевченко

в Санкт-Петербурге
ервым он назвал уроженца села Александровка Чигиринского уезда Киевской губернии (теперь это в Кировоградской области) Льва Макаро-вича Мациевича - одного из первых отечественных летчиков, слава о котором гремела не только в России. Именно поэтому совсем недавно в городе на Неве в районе Комен-дантского аэродрома появилась пло-щадь его имени. По образованию Лев Макарович был корабельным инже-нером, он разработал ряд проектов подводных лодок и противоминных заграждений. Работал над проб-лемами теории и практики авиации, в частности в 1909 году создал проект гидросамолета.

Александр Васильевич подробно рассказал о вкладе Мациевича в подготовку и проведение Всероссийской недели воздухоплавания в сентябре 1910 года. Он летал много, смело, уверенно. С ним в воздух поднимались - председатель Государственной думы А. И. Гучков, премьер-министр П. А. Столыпин, известные писатели. Его мастерство всем внушало доверие.

С глубоким знанием темы А.В. Дорошенко рассказал и о других выдающихся летчиках родом с Украины. Среди них - Евграф Крутень из Киева, который по окончании Киевского кадетского корпуса учился в авиационной школе в Гатчине, а затем совершенствовал свое летное мастерство во Франции и Англии.

Е. Крутень оставил заметный след в истории отечественной авиации. Непревзойденный для своего времени мастер воздушного боя, он является также автором первых работ, посвященных тактике воздушного боя. Его труды «Создание истребительных групп в России», «Воздушный бой», «Тип аппарата-истребителя» и другие пользовались большой популярностью среди авиаторов. Крутень разработал более 20 способов атаки в воздушном бою.

Не были обойдены вниманием в докладе и другие славные летчики - украинцы - В. Слюсаренко и X.Семененко... Но особое место было уделено всемирно известному авиаконструктору киевлянину Игорю Ивановичу Сикорскому. Под его руководством в 1913 году были построены первые в мире многомоторные самолеты «Русский витязь» и «Илья Муромец». Потом он эмигрировал в США, где занимался созданием вертолетов.

У
- 8 -
частники конференции с неослабевающим вниманием слушали доклад академика военных наук Полтавской академии, заслуженного деятеля науки и техники РФ, доктора, профессора, генерал-майора Владимира Петровича Демиденко на тему «Роль уроженцев Украины в развитии военной науки». Тема поистине необъятная, и в кратком отчете ее не изложить.

Научную конференцию по поручению председателя автономии М. Суботы вел доктор медицинских наук, профессор Военно-медицинской академии Т.М. Зубик. Он же прочитал интереснейший доклад «Александр Игнатьевич Шаргей (Ю. В. Кондратюк) - теоретик и основоположник космонавтики: жизнь и судьба». Он говорил о том, что мало известно или почти неизвестно о судьбе этого человека. Кондратюк - выдающийся украинский ученый-изобретатель, работавший над созданием ракетной техники. За 6 лет до того, как это сделал Циолковский, он произвел ма-тематические расчеты межпланетных путешествий. В 1929 году в книге «Завоевание межпланетных про-странст