Реферат: К. І. н., директор Регіонального філіалу

Олексій Волович,

к. і. н., директор Регіонального філіалу

Національного інституту

стратегічних досліджень у м. Одесі.


Особливості глобалізації в Арабському Світі


«Східний світ». - 2010. - № 1 . – С. 33 - 48.


В даній статті здійснена спроба проаналізувати особливості глобалізаційних процесів в Арабському Світі з метою їх врахування в близькосхідній політиці України. Зокрема серед цих особливостей автор приділяє увагу взаємодії арабської і західної цивілізацій, проекту демократизації арабських країн і створення так званого „Великого Близького Сходу”, сприйняттю арабами глобалізації, ролі ісламу в глобалізаційних процесах, проявам глобалізації в економіці, інформаційній сфері, освіті і культурі арабських країн. Автор також досліджує рух антиглобалізму в Арабському Світі. В статті здійснена спроба прогнозу розвитку глобалізаційних процесів в арабському світі, представлені конкретні висновки і рекомендації щодо врахування глобалізаційних процесів в арабському світі в близькосхідній політиці України.


^ А. А. Волович

Особенности глобализации в арабском мире

В данной статье предпринята попытка проанализировать особенности|особенность| глобализационных | процессов в Арабском Мире с целью их учета в ближневосточной политике Украины. В частности, |в том числе| среди этих особенностей|особенности| автор уделяет внимание взаимодействию арабской и западной цивилизаций, проекту демократизации арабских стран|страна-участницы| и созданию так называемого „Большого|великого| Ближнего Востока”, восприятию арабами глобализации, роли ислама в | глобализационных процессах, проявлениям глобализации в экономике, информационной сфере, образовании и культуре арабских стран|страна-участницы|. Автор также исследует движение антиглобализма в Арабском Мире. В статье предпринята попытка прогноза развития | глобализационных процессов в арабском мире, представлены конкретные выводы и рекомендации относительно|касательно| учета глобализационных процессов в арабском мире в ближневосточной политике Украины.


^ A. A. Volovych

Peculiarities of Globalization | in the Arabic World


An attempt to analyze special features of global| processes|Carbro| in the Arabic World with the purpose of taking them into consideration in the Middle-Eastern policy|politics| of Ukraine is undertaken in this article. In particular, among these features the author paid attention|attn.| to co-operation between Arabic and Western civilizations, to the project of democratization of the Arabic countries and creation|making| of so-called|so called| „Grater|big| Middle East”, to perception of globalization by the Arabs, to role of Islam in global | processes|Carbro|, to impact of globalization in economy, information sphere, education|formation| and culture of the Arabic countries. The author also studied |explore| |movement| antiglobalism | movement in the Arabic World. In the article an attempt of prognosis of global | processes|Carbro| development in the Arabic World is undertaken, concrete conclusions|inference| and recommendations concerning global | processes|Carbro| in the Arabic World which should be taken into consideration in the Middle-Eastern policy|politics| of Ukraine are presented. |represent|


На початку ХХІ-го століття глобалізаційні процеси охоплюють практичні всі сфери життєдіяльності будь-якої країни світу і мають як спільні параметри, так і певні регіональні і субрегіональні особливості. Незважаючи на те, що на даний момент існує чимало досліджень, присвячених розгляду явища «глобалізації», це поняття поки що не має визначення, яке можна було б вважати найбільш універсальним і остаточним, оскільки осмислення цього процесу глобалізації перебуває |перебуває| у розвитку.

В сучасній політології існує чимало визначень поняття «глобалізація». Відомі західні дослідники П. Уорслей, Р. Робертсон характеризують глобалізацію як «ряд процесів, які складають єдиний світ», як стан «єдиного людського суспільства». Прихильниками подібного трактування глобалізації виступають представники західної наукової школи: С. Амін, Б. Бузан, З. Бжезинський, Л. Бентон, А. Гіршман, А. Страус та інші [Діалог 2006].

Методологічні і концептуальні засади глобальних трансформацій сучасної епохи розглядаються в монографії відомого українського вченого А. Гальчинського «Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти» [ Гальчинський 2006, 240-297 ]. Серед українських дослідників глобалізації в арабських країнах в першу чергу слід назвати О. Коппель, Б.Парахонського, [Коппель О., Парахонський Б.], Кочубея Ю. [Кочубей 2002], В. Шведа, [Швед 2009], А. Захарченко [Захарченко 2009], а також Ю. Скорохода, О. Маначинського, Р. Рукомеду, Є. Жеребецького, Д. Кушніра, деякі дослідження яких опубліковані в колективній монографії «Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України». [Близький Схід: міжнародна безпека 2008]

На наш погляд, найбільш повно концептуальні і теоретичні засади глобалізації в арабському світі представлені в праці В.І. Нагайчука «Глобальні виклики та регіональні процеси на Близькому і Середньому Сході». [Нагайчук 2009, 318 – 355 ].

Глобалізаційні процеси на Близькому Сході через призму арабсько-ізраїльського конфлікту досліджуються у збірнику статей А. М. Захарченко [ Захарченко 2009, 240 с. ] Інформаційно-комунікаційні аспекти глобалізації на Близькому Сході досліджуються в монографіях С. Ю. Зінько [Зінько 2005, 275 c.]; [Зінько 2009, 364 с.].

Серед арабських дослідників глобалізації своїми глибокими працями вирізняються такі автори як Исам Но’ман [Но’ман 2001], Мартін Хор, [Хор 2003 ] , Фаузі Саллух, [Саллух 2002 ] , Ахмед Тархан [Тархан 2003 ], Саййар аль-Джмейль [Аль-Джмейль 2000] та інші.

Узагальнюючи підходи згаданих дослідників, на наш погляд, під глобалізацією слід розуміти процес розширення і поглиблення економічних, політичних, соціальних і культурних зв'язків між державами і народами, який став результатом інформаційної революції і відбувається внаслідок безперешкодного пересування людей, інформації, товарів і капіталів в світових масштабах. Отже, глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільств. Завдяки розвитку науки, технологій і продуктивних сил, глобалізація стала фактором інтенсифікації міжцивілізаційного діалогу по лінії Схід – Захід та Південь – Північ.


^ Глобалізація – синонім американізму.

Глобалізація нерідко ототожнюється з американізацією, що пов’язано із зростанням впливу США в міжнародному житті в XX і ХХІ століттях. Посилення впливу США відбувається не тільки явно, але й побічно, що проявляється в просуванні так званого "західного способу життя" на всі країни світу. Глобалізація має характер американоцентричності (Рах Americana). Такий тип уніполярного розвитку отримав назву "вестернізації". Згідно з моделлю А. Страуса, в центрі світоустрою знаходяться США, навколо яких гуртуються країни Європи, Канада, Японія, Австралія та Нова Зеландія.

За словами Г. Киссинджера, «головним фактором глобалізації є Сполучені Штати, які найбільше виграли від сил, які вони випустили на волю». [Киссинджер 2002, 235-236]. У своїй книзі «Ще один шанс» Зб. Бжезинський характеризує сучасний період глобалізації як «феномен глобального політичного пробудження», що є|з'являється| втіленням «загальної спрямованості до отримання людської гідності»|чесноти|. На думку Зб. Бжезинського, «глобальне політичне пробудження історично є|з'являється| антиімперським, політично антизахідним і емоційно|емоціональний| все більш антиамериканським. Глобальне політичне протистояння є|з'являється| загрозою|погрозою| не тільки|не лише| для США як лідера країн Півночі, але і для всієї західної цивілізації» [ Глебова ].

У своїй роботі «Сучасні арабські погляди на глобалізацію» арабський автор Мохаммед Абід аль-Джабрі, прирівнює глобалізацію до американізації або до універсального розповсюдження|поширення| американських ідей і цінностей. На думку багатьох інших арабських дослідників, американізація призводить до знищення національної самобутності народів, культурних традицій, місцевих економік та державних інститутів в цілому [аль-Джабрі 2001, 7 ]

Проте, на нашу думку, провідна роль США в процесі глобалізації визначається передусім їх потужним економічним потенціалом. Протягом останніх десятиліть США є лідером у світовій валютній системі, в продуктивності праці і ефективності економіки. США мають наймогутніший у світі науковий потенціал, який реалізується у виробництві і бізнесових проектах. На США припадає майже 45 % відсотків світових витрат на наукові розробки, що дозволяє їм контролювати 72 % світового ринку інформаційних послуг. США посідають ключові позиції в міжнародних фінансово-економічних та торгівельних організаціях: МВФ, СОТ, Світовому банку, МБРР, ОЕСР та інших структурах. Після Другої світової війни за обсягом ВВП США стабільно посідають перше місце у світі. Американські військові видатки становлять майже 40% військових витрат на оборону всіх країн світу. [Гальчинський А. 2006, 260].


^ Негативні сторони глобалізації в арабському світі

На думку багатьох дослідників глобалізаційних процесів, глобальна економічна система не може вважатися прийнятною, оскільки багатство лише 225 найбагатших осіб світу складає понад 1 трлн. дол. США, що дорівнює річному доходу 47% країн світу, або більш ніж 2,8 млрд. людей. За даними ПРООН, частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась з 2,3% у 1960 р. до менш ніж 1,1% у кінці 90-х років. Концентрація капіталу 172 із 200 найбільших корпорацій у світі, які контролюють світовий економічний розвиток, належать всього п’ятьом країнам світу - США, Японії, Франції, Німеччині і Великій Британії. На думку деяких дослідників, ці 5 країн правлять світом, використовуючи глобалізацію як інструмент, в результаті чого глобалізація призводить до поглиблення бідності і збільшення кількості безробітних, оскільки виробництво у високотехнологічних галузях не потребує великої кількості робітників. Відношення доходу 20% найбагатшого населення землі, так званого золотого мільярда, до доходу 20% найбіднішого населення планети становило 30:1 у 1960 р., 60:1 у 1990 р. і 90:1 у 1999 р. Таких темпів перерозподілу глобального валового продукту ніколи не було раніше в історії світової цивілізації [ Економічна глобалізація ].

За даними ООН, країни так званого Світового Півдня включають близько 140 держав, в тому числі й арабських, в яких проживає 80% населення Землі.|грунту| При цьому, дана значна кількість населення проживає на засоби|кошти|, що становить до 2 дол. в день. 25% населення в цих країнах – неграмотні, 130 мільйонів дітей шкільного віку не мають можливості|спроможності| навчатися|виучувати|, приблизно 1.1 млрд. чоловік не мають вільного доступу до водних ресурсів [Глебова ].

Населення ряду близькосхідних країн зростає надзвичайно високими темпами (біля 3 відсотків на рік). Так, за оцінками експертів, динаміка зростання населення Єгипту з 57,7 млн. у 1995 р прогнозується до 77,3 млн. осіб у 2015 р., (Іраку, відповідно, - з 21,0 до 36.6 млн., Ірану - з 64,8 до 106,6 млн., Саудівської Аравії - з 18,6 до 34,4 млн.), в той час як кількість населення європейських країн, включаючи Україну, залишиться практично незмінним, а можливо і зменшиться. Швидке зростання населення ставить перед країнами регіону проблему харчового забезпечення, яку важко самостійно вирішити у складних умовах регіону. Можна очікувати подальшого зростання потоків міграції з країн Близького Сходу в напрямку до Європи, що створює неабияку проблему для існуючої системи безпеки і стабільності.


^ Особливості політичного устрою арабських країн.

В політичній площині арабський світ є досить нестабільним через низку факторів: розповсюдження ісламського фундаменталізму, арабсько-ізраїльська конфронтація, високі темпи зростання населення на тлі відставання виробництва продовольчих товарів і нестачі водних ресурсів, гонка озброєнь, значні контрасти в рівні економічного розвитку арабських країн, а також їх залежність від провідних західних держав, які намагаються встановити контроль над енергетичними ресурсами Близького Сходу. До цього слід додати також цивілізаційні розбіжності між арабськими країнами. Незважаючи на спільне етнічне походження, спільність мови і релігії, поняття арабської єдності є досить умовним. Так, країни Арабського Магрібу - Туніс, Алжир і Марокко мають більше спільного з Францією і Іспанією ніж з Саудівською Аравією, Іраком, Єменом чи Кувейтом. Отже, наявність арабської нації («арабської умми») є швидше міфом ніж реальністю.

Специфікою політичної системи на Арабському Сході є вирішальна роль глави держави, який зосереджує у своїх руках усі важелі правління, як у внутрішньополітичних справах, так і на міжнародній арені. Саме консерватизм політичних еліт, які перебувають при владі по 30 - 40 років, призводить до політичної стагнації і не дозволяє проводити повноцінні політичні та економічні реформи. Питання наступності влади – одна з найбільш характерних рис політичної культури Арабського Сходу. У країнах з республіканською формою правління при зміні влади вона найчастіше дістається або дітям колишнього глави держави, або представнику правлячого клану. Це дає підставу ліберальним колам на Заході говорити про дуже незначну роль виборів, як демократичного інституту, у політичному житті країни, що свідчить про неспроможність громадян за допомогою голосування впливати на свою долю.

Якщо ми розглядатимемо|розглядуватимемо| «особливості» кожної арабської країни окремо|нарізно|, то побачимо, що ^ Саудівська Аравія, наприклад, стоїть перед проблемою трансформації абсолютної монархії в конституційну. В Єгипті надзвичайний стан діє з 1981 року і постає проблема передачі влади наступнику 80-літнього Х.Мубарака. Така ж проблема виникає і в Лівії, де М. Каддафі керує державою з 1969 року. Проблемним питанням в Сирії|Сирії| є|з'являється| впровадження принципів громадянського |громадянського| суспільства|товариства| і політичного плюралізму і збереження влади президентом Башаром Асадом, батько якого Хафез Асад правив країною понад 30 років. С. Хусейн правив Іраком фактично з 70-х років і без всякого сумніву продовжував би правити довічно, якби американці не усунули його від влади фізично. Президенти Тунісу і Ємену теж перебувають при владі вже понад 20 років. Подібні особливості характерні|вдача| майже для кожної арабської країни, можливо, лише за винятком Лівану, де демократія заснована на рівновазі безсилля основних релігійних конфесій і етнополітичних угруповань [Близький Схід: ключові пріоритети ].

Слід зазначити, що|слід відзначити , що| спроби реформування арабських суспільств|товариств| в рамках|у рамках| глобалізаційних| процесів здійснюються в деяких арабських країнах, починаючи|розпочинати| з|із| 80-90-х років минулого століття|віку|. У цей період в арабських країнах активно створювалися групи по захисту прав людини, які, як правило, вступали в конфлікт з|із| існуючими режимами. Як альтернатива цим групам і з метою демонстрації «турботи» держави про права людини в деяких арабських країнах запроваджувалися |засновували| посади міністрів з прав людини, головним завданням|задачею| яких було створення|створіння| сприятливого зовнішнього іміджу тієї або іншої країни у сфері прав людини.

Політична опозиція в арабських країнах найчастіше представлена|уявляти| різновидами ісламського фундаменталізму. Ісламські опозиційні рухи отримують користь з|із| недієздатності і корумпованості| світської інтелектуальної еліти і політичного істеблішменту, виступаючи|вирушати| як єдина альтернатива існуючої влади. Іншими словами, існування ісламізму в арабських країнах багато в чому пояснюється як невдачами існуючих правлячих режимів в проведенні економічних і демократичних реформ, так і прагненням до незалежності від західного домінування, яке зокрема проявляється в процесі глобалізації [Niva Steve 1998, 27 ].


^ Сприйняття арабами глобалізації.

Той факт, що в арабській мові з'явилося кілька термінів, що означають поняття «глобалізація», свідчить про зростаючий інтерес арабів до цього явища сучасності. В той час як слово глобалізація в більшості мов народів світу звучить однаково, будучи калькою з англійського варіанту, в арабських країнах для поняття «глобалізація» існує власний термін «ауляма», від арабського слова «алям» - (світ). Вперше термін «ауляма» був запроваджений відомим арабським вченим Саміром Аміном. Раніше використовувалися інші терміни: «каукабийя» - («каукаб» - планета), «шаумаля» - («шаміль» - всеохопний), «каунійя» - («каун» - всесвіт) [Зінько 2005, 9 ].

Про інтерес до глобалізаційних процесів в арабському світі свідчить велика кількість конференцій і круглих столів, які проводяться в арабських столицях. Переважна більшість арабських інтелектуалів і населення арабських країн ставиться до глобалізації, особливо до її культурних та ідеологічних аспектів, негативно з більшою чи меншою мірою радикалізму Одні вбачають в глобалізації загрозу секуляризації і руйнації ісламських засад арабських суспільств, інші вважають, що глобалізація є «формою американської гегемонії», яка загрожує арабській культурній спадщині. Лише незначна частина арабських інтелектуалів вважає, що глобалізація відкриває арабам шлях до прогресу і співпраці з іншими народами світу. Деякі арабські дослідники розглядають глобалізацію як нову форму колоніалізму, коли розбудова національних держав вступає в конфлікт з логікою глобалізаційного розвитку.

Аналізуючи роботи арабських авторів, можна виділити три основні підходи до глобалізації в арабському світі:

^ Перший підхід - страх перед глобалізаційними змінами, які можуть призвести до нищення культури, руйнації традиційних засад арабського суспільства, аж до посягань на національного суверенітет. Апологети такого підходу закликають до майже повної ізоляції, замкнутості і спротиву західній гегемонії.

^ Другий підхід - сприйняття глобалізації як багатопланового і різнобічного об’єктивного процесу. Послідовники цього підходу пропонують відкинути західну ідеологію і використовувати лише досягнення новітньої технології для розвитку власного суспільства.

^ Третій підхід – майже повна підтримка глобалізації, характерна для вестернізованих арабських країн - Єгипту, Лівану, Йорданії, Тунісу.

Четвертий підхід - сприйняття глобалізації як процесу, основні елементи якого існували ще в часи Арабського халіфату [Зінько 2005, 9 -10 ].

Серед арабських дослідників глобалізації переважає думка про те, що її не треба боятися, а слід розробити власні проекти, які мінімізують її негативні впливи, ризики і виклики. На їх думку, необхідне глибоке вивчення проблеми глобалізації, щоб згодом арабсько-мусульманський світ зміг оптимально адаптувати її до своїх реалій.

Переважна більшість арабських інтелектуалів і населення арабських країн ставиться до глобалізації, особливо до її культурних та ідеологічних аспектів, негативно з більшою чи меншою мірою радикалізму Одні вбачають в глобалізації загрозу секуляризації і руйнації ісламських засад арабських суспільств, інші вважають, що глобалізація є «формою американської гегемонії», яка загрожує арабській культурній спадщині. Лише незначна частина арабських інтелектуалів вважає, що глобалізація відкриває арабам шлях до прогресу і співпраці з іншими народами світу. Деякі арабські дослідники розглядають глобалізацію як нову форму колоніалізму, коли розбудова національних держав вступає в конфлікт з логікою глобалізаційного розвитку.

Арабський Схід, як і будь-який інший регіон світу, не може уникнути процесу глобалізації. Оскільки соціально-економічний і політичний розвиток арабських країн досить різноманітний, і процеси їх інтеграції в світову економіку значно відрізняються, то і рівень їх охоплення глобалізаційними процесами є неоднаковим. Рівень життя громадян нафтовидобувних арабських країн (арабські країни Перської затоки, Лівія) значно вищий ніж у тих арабських країнах, які практично не мають власних енергоресурсів взагалі (Ємен, Йорданія, Ліван, Туніс, Марокко, Мавританія, Джібуті), або мають їх в незначних обсягах (Єгипет, Сирія, Алжир, Судан). Згідно з дослідженнями Швейцарського інституту економіки, проведеними в 2000-2004 рр. серед 22 арабських країн найбільш глобалізованими є ОАЕ, Йорданія, Кувейт і Бахрейн, а найменш - Сирія, Алжир і Туніс [Ożarowski R ].

Іслам і глобалізація.

Ісламське трактування глобалізації полягає в універсальній суті світоустрою. У Корані (49:13) сказано: «Було Вас поділено на народи і племена, щоб ви знали один одного». У хадісі Кудсі зазначається: «Мої раби, я не пригноблюю Вас і не хочу допустити, щоб пригноблювали один одного ви». З часу його розповсюдження Іслам ніс свій релігійний заклик у глобальному вимірі, залучаючи у його сферу впливу різні нації і народи, без територіальних та географічних поділів [Зінько 2005, 6 ]

Іслам здійснює визначальний вплив на всі сторони суспільного і індивідуального життя в арабському світі. Іслам як пріоритетна рушійна сила розвитку так само, як і сучасна арабська культура, впливає на поведінку, громадські |громадські| стосунки і мораль в сучасному арабському суспільстві|товаристві|.

Іслам як ідеологічне підґрунтя арабо-мусульманського світогляду виконує такі функції в сучасному арабському соціумі як формування картини світу і місця в ньому арабів, політичну ілюзійно-компенсаційну, емоційно-психологічну, комунікативно-інтегративну, регулятивно-контролюючу, педагогічну, морально-етичну, художньо-естетичну та екзистенційну парадигми існування арабської спільноти.

Посилення ісламського фундаменталізму можна розцінювати як певну реакцію широких мас населення на глобальні процеси модернізації соціально-економічного життя, що вимагає відмови від традиційних цінностей та перегляду звичних схем самоідентифікації. В системі міжнародних взаємин процеси консолідації ісламу пов'язують з посиленням зовнішньополітичного тиску США і Заходу на ісламські країни, розчаруванням в ефективності арабсько-ізраїльського мирного процесу, подіями в Іраку тощо.  Ісламістські рухи виникають в тих арабських країнах, в яких особливо відчутно проявляється криза державної законності і соціальної справедливості [Захарченко 2008, 121 ].

Ісламісти вважають, що іслам забезпечує життєздатну систему віри і формує модель цілісності суспільства та правління, що він є альтернативою капіталізму, комунізму, ліберальній демократії та іншим соціально-політичним та ідеологічним системам. Ісламісти також вважають що корумповані арабські правлячі режими та іноземні впливи вносять "неправедність" в їхні суспільства, підривають природний порядок відносин чоловіка і жінки, руйнують сім'ю та вносять аморальність.

Європейський спосіб бачення проблем Близького Сходу є більш привабливим для ряду близькосхідних країн в порівнянні з американським і має багато прихильників в арабському світі. Базовою засадою тут є питання тіснішого та масштабнішого співробітництва між країнами з різними типами культур, економічна вигода для всіх частин регіону, спільна безпека, зменшення напруженості та зниження ризику збройного конфлікту. На відміну від американської схеми таке партнерство не викликає ворожості в арабсько-ісламському світі, оскільки переважна більшість європейських країн не позиціонує себе як стратегічних союзників Ізраїлю [Пахомов ].

Основними причинами поширення популярності ідей ісламського екстремізму серед бідних прошарків арабского населення та посилення його впливу на глобалізаційні процеси в арабських країнах Близького Сходу, залишається сукупність внутрішніх проблем: перебування при владі в більшості країн регіону авторитарних режимів; швидке зростання населення близькосхідних країн в умовах хронічного відставання темпів економічного й соціального розвитку; подальше погіршення соціального стану широких народних мас. В цьому контексті, ісламський фундаменталізм являє собою нове “повернення до першоджерел”, викликане хворобливою трансформацією структур мусульманського суспільства під час його нелегкого пристосування до вимог модернізації господарських механізмів і глобалізації світових економічних зв'язків, а також “вестернізацією” побуту та соціальних зв'язків між людьми, що підриває традиційну монополію ісламу [Григорьева 2001, 122-139].


^ Особливості економічної глобалізації в арабському світі.

В основі сучасної економічної глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Економічна глобалізація являє новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв'язків у планетарних масштабах [ Зянько 2006, 152 ].

Наприкінці 90-х років була почата в цілому успішна спроба реанімувати ідею інтеграції арабських країн в економічній сфері й ініціювати створення єдиного торговельно-економічного простору за участю країн регіону. Проте окремі арабські держави, у тому числі Ірак, Сирія, Ліван, Судан, Ємен та інші і дотепер знаходяться поза активною інтеграційною тенденцією. На міжарабську торгівлю приходиться лише 5-8% усього товарообігу країн регіону Північної Африки і Близького Сходу. Це говорить про наявність серйозних проблем економічного і політичного характеру в регіоні.

Усвідомлюючи той факт, що країни Арабського Сходу до початку XXІ століття підійшли з різним багажем політичних і економічних досягнень, Єгипет у 2003 р. виступив з ініціативою розвитку системи міжарабських відносин. Цей документ містить у собі цілий комплекс заходів, що передбачають зокрема, створення нових структурних об'єднань усередині арабського співтовариства з метою диверсифікованості багатосторонніх зв'язків і підвищення ефективності взаємодії між країнами в подоланні економічної відсталості [Близький Схід: ключові пріоритети ].

Вельми скромною є питома вага арабського світу у глобальній економіці. Так, у 2006 році сукупний ВВП арабських країн, в яких проживає понад 5% населення світу, становив лише 2,64 % (1 27 трлн дол. США) від загальносвітового обсягу ВВП і поступався ВВП однієї Іспанії (1,34 трлн дол.). На арабські держави припадало лише 4,11 % світової зовнішньої торгівлі і 4.78% усіх прямих іноземних інвестицій у світі. Сукупний експорт арабських країн, без енергоносіїв, поступається експорту Фінляндії. Протягом останніх 20 років ХХ сторіччя зростання доходу на душу населення в арабському світі складало лише 0,5% на рік, що було другим найнижчим показником у світі після Африки на Південь від Сахари.

Гострі соціальні проблеми є характерними для арабських країн, близько 24% населення яких змушені існувати на 2 долари в день. В окремих арабських країнах частка населення, що живе за межею бідності, складає 44 - 45% (Єгипет та Ємен). Рівень безробіття в арабському світі становить у середньому 12,7 % , що є одним з найвищих показників серед країн, що розвиваються. Безробіття серед молодих людей у віці від 15 до 24 років (60% від усього населення) становить в середньому по регіону понад 30%, а в окремих країнах перевищує 40%. [Нагайчук 2009, 320-321].

Стосовно економічного розвитку арабських країн, рівень реальної економічної інтеграції яких залишається слабким, вони постійно зазнають тиску з боку глобальної ринкової економіки. На даний час|нині| саме глобальна економіка встановлює правила економічної політики арабських країн. Головна проблема полягає в тому, що арабські країни часто змагаються між собою замість того, щоб співпрацювати. Не зважаючи на|незважаючи на| реформи 70-80-х років, арабське співтовариство|спілку|, за винятком нафтоекспортних| держав, не змогло подолати|здолати| стан|достаток| технологічної відсталості і продемонструвало нездатність до спільних |спільних| дій з метою розв’язання глобальних фінансово-економічних проблем. На даний час|нині| арабські країни конче потребують взаємної довіри|довір'я| і створення|створіння| власних регіональних об'єднань з метою встановлення певної |деякої| економічної рівноваги в епоху глобалізації. Країни, що діють поодинці, не можуть розраховувати на успіх в протистоянні великим економічним блокам країн розвиненої Півночі. Без політичної і економічної інтеграції між арабськими країнами, неможливі рівноправні стосунки між Північчю і Півднем.

Шість арабських країн (Єгипет, Марокко, Йорданія, Туніс, Ліван і Алжир) взяли на себе зобов'язання проводити економічні реформи у відповідності з рекомендаціями МВФ і ВБ. Офіційно зареєстровані ринки капіталів (фондові біржі) мають вісім країн арабського регіону: Саудівська Аравія, Бахрейн, Єгипет, Йорданія, Кувейт, Ліван, Марокко і Туніс. Економічний розвиток сучасного арабського світу в значній мірі|значною мірою| залежить від високорозвинених країн Європи. Країни арабського світу|світу| мають вельми|дуже| слабку|слабу| власну виробничу базу і практично повністю|цілком| залежать від іноземного імпорту. При цьому слід зазначити, що|слід відзначити , що| арабський регіон не має власної ефективної сільськогосподарської бази, імпортуючи основні продовольчі продукти з|із| європейських країн, включаючи Україну.

Глобалізація супроводжується процесом регіоналізації, в результаті якої відбувається активізація міжнародних відносин на рівні окремих регіонів, а також зростає їх вплив на формування загальнонаціональної політики держав. У другій половині ХХ-го століття в арабському світі створено кілька регіональних організацій: Ліга арабських держав (1945 р.), Рада співпраці арабських держав Перської затоки (1981 р.), Союз арабського Магрібу (1989 р.) які охоплюють більшість арабських держав. Проте інтеграція не пустила глибокого коріння і продовжує діяти швидше як тенденція. Відбувається це тому, що арабський світ як і раніше обтяжений вантажем проблем, що не отримали розв’язання, зберігається різкий розрив в рівні економічного розвитку, його розділяють політичні суперечності, боротьба за лідерство, особисті амбіції арабських лідерів [Восток/Запад, 2002, 341]

Слід зазначити, що процес регіональної інтеграції в арабському світі перебуває на початковій стадії. Найбільше інтеграційні процеси притаманні арабським країнам, що входять в Раду|пораду| співпраці|співробітництва| арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) у складі Бахрейну, Катару, Кувейту, ОАЕ, Оману та Саудівської Аравії. В цих країнах проводяться реформи по удосконаленню політичної системи, розвитку процесу приватизації, підвищенню кваліфікації місцевих людських ресурсів і створенню|створінню| нових робочих місць|місце-миль|. Колективні зусилля країн-членів Ради|поради| співпраці|співробітництва| спрямовані на створення|створіння| спільного ринку товарів, послуг і робочої сили, на подальший|дальший| розвиток стандартизації в різних сферах, становлення єдиної транспортної мережі, |сіті| поглиблення кооперації в сільському господарстві, оброблювальній промисловості, виробництві електроенергії і телекомунікаціях [Проблемы арабской интеграции ] .


^ Таблиця І.

Окремі показники частки Арабського Світу у світовій економіці (2002 – 2007 рр.).



Показники

Арабський

Світ


Світ

Арабський

Світ


Світ

АС у процентному відношенні до

Світу




2002

2007

2002

2007

Територія

(млн. кв. миль)

5.3

51.8

5.3

51.8

10.2

10.2

Населення
(млн.)

272

6 218

332

6625

2.42

3.56

ВВП

(млрд. дол.)

678

31 614

1 557

54 347

1.71

2.28

Валютні резерви

(млрд. дол.)

137.9

2 477.2

437.8

6.049.5

3.53

3.58

Обсяг зовнішнього товарообігу

(млрд. дол.)

403.10

13 060.2


1217.4

28 271.6

2.44

3.47

Прямі іноземні інвестиції

(млн. дол.)

8 084

678 751


72 470

1 833 324

0.70

3.34

Закордонні грошові перекази

(млн. дол.)

15 391

169 502

32 752

355 438

6.11


6.01

Видобуток нафти

(млн. барелів в день)

19.0

65.4

22.4

86.1


25.79

22.41

Розвідані запаси нафти

(млрд. барелів).

649.4

1121.2

669.7

1331.7

53.67

46.23

Видобуток газу
(млрд. куб. м)

287.7

2.599.3

308.4

2 940.0

7.66

9.69

Розвідані запаси газу

(млрд. куб. м)

57.4

176.8

54.7

188.1

26.44

25.65

Кількість туристів на рік

(млн. чол.)

36.7

703

48.4

903

3.76

3.60

Надходження від туризму

(млрд. дол.)

11.9

74.4

27.8

950

1.73

1.89


Джерело: ESCWA annual review of developments in globalization and regional integration in the Arab countries, 2008 //

http://www.escwa.un.org/information/publications/edit/upload/EDGD-2008-4-e.pdf


^ Особливості інформаційної глобалізації в арабському світі.

Новітні|найновіші| і інформаційно-комунікативні технології (ІКТ) дозволяють отримати|одержувати| необхідну інформацію з будь-якої відстані в реальному режимі часу і швидко ухвалювати рішення. Сучасні системи телекомунікацій значно полегшують організацію міжнародного інвестування капіталів, кооперацію виробництва на фірмовому рівні. В умовах глобальної економіки державні кордони нестримно|неспинний| розмиваються, а конкуренція національних техніко-економічних потенціалів різко загострюється|загостряє|. Інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи в об'єднавче комунікативно-функціональне середовище [Зянько 2006,157].

Рівень розвитку інформаційн Сьогодні формується об’єктивна реальність: стратегічно важливий близькосхідний регіон дедалі більше перетворюється на плацдарм для поширення інтересів НАТО в Азії і Африці. Співробітництво НАТО з арабськими країнами реалізується в рамках реалізації програм Середземноморський діалог і Стамбульська ініціатива співпраці. Програму Середземноморського діалогу було започатковано в рамках Барселонського процесу у 1994 році. Середземноморський діалог НАТО має переважно політичний характер і спрямовується на задоволення Альянсом потреб країн-учасниць Діалогу у галузі безпеки. В основі Діалогу лежить обмін інформацією, який забезпечується Групою середземноморської співпраці, створеною на Мадридському саміті НАТО у 1997 році. У межах цього форуму союзники проводять регулярні політичні дискусії з окремими середземноморськими країнами - учасницями Діалогу у форматі 26+1, або з усіма сімома державами – Алжиром, Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко та Тунісом у форматі 26+7 [Доннеллі ].
Започаткована у Стамбулі 28 червня 2004 р. на саміті НАТО Стамбульська ініціатива співпраці (СІС) має на меті зробити внесок в довгострокову глобальну і регіональну безпеку, запропонувавши країнам регіону Великого Близького Сходу практичну двосторонню співпрацю з НАТО у сфері безпеки. Спочатку Ініціатива була націлена на взаємодію з країнами Ради співпраці арабських держав Перської затоки: Бахрейном, Катаром, Кувейтом, Об'єднаними Арабськими Еміратами, Оманом і Саудівською Аравією. Проте Ініціатива відкрита для всіх зацікавлених країн регіону Великого Близького Сходу. Кожна зацікавлена країна розглядається Північноатлантичною радою на індивідуальній основі. На даний час чотири з шести арабських країн Перської Затоки – Бахрейн, Катар, Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати – приєдналися до Ініціативи, при цьому всі шість країн продемонстрували свою зацікавленість в ній.

Активна співпраця НАТО з арабськими країнами дає всі підстави стверджувати, що НАТО сьогодні перебуває в стадії трансформації в глобальну і універсальну організацію безпеки. В умовах активізації процесів євроінтеграції, коли стратегічний безпековий інтерес для НАТО в Північноатлантичному регіоні і Західній Європі значною мірою є вичерпаним, з появою нових загроз та джерел нестабільності в різних регіонах світу, дедалі більшого значення в діяльності Альянсу набувають глобальні інтереси. В рамках різних програм НАТО сьогодні безпосередньо задіяно близько 100 країн світу [Стамбульська ініціатива ].


^ Прогнози щодо пе