Реферат: Повчання сухопутних військ Великобританії по веденню проти-партизанської боротьби

Повчання сухопутних військ Великобританії по веденню проти-партизанської боротьби


Зміст

Розділ 1. Введення

Глава 2. Загальний задум операції

Глава 3. Встановлення контролю

Глава 4. Патрулювання і організація засідок

Глава 5. Наступальні операції в глибині території

Глава 6. Забезпечення безпеки комунікацій


Розділ 1

ВВЕДЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Проти-партизанська боротьба - це комплекс заходів військового, напіввійськового, політичного, економічного, соціального і психологічного характеру, що проводяться урядом в своїй країні або при наданні допомоги в дружніх державах в цілях запобігання підривним діям, розгрому повстанських формувань і відновлення контролю з боку центрального уряду. Види операцій, що розглядаються в даному розділі, прийнятні до всіх етапів ведення проти-партизанської боротьби.

Терористичні акції, здійснювані групами терористів або партизан, є однією з складових частин підривних дій і також розглядаються в цьому повчанні.

У разі залучення до участі в бойових діях формувань з складу збройних сил Великобританії, вони діятимуть під політичним керівництвом одного з наступних органів: уряду залежної території, національного керівництва країни, якою виявляється військова допомога, або під контролем з боку ООН.

Необхідно, щоб юридичний статус озброєних сил, що брали участь в проти-партизанських діях, був чітко визначений в директиві, направленій командувачеві англійськими військами. У ній також повинні бути викладені права і обов'язки особового складу. Такого роду документи видаються після консультацій з урядом країни перебування і представниками юридичної служби сухопутних військ, а при необхідності і безпосередньо з урядом Великобританії.

Коли перед національним урядом постає питання про необхідність звернутися по військову допомогу до іншої держави, то, як правило, запит на надання такої допомоги затягується, сподіваючись на те, що обстановка покращає і потреба в ній відпаде. В зв'язку з цим може трапитися так, що до моменту прибуття англійських військ революційний процес в країні досягне стадії партизанської війни. Чим пізніше прибудуть війська, тим більш важкі завдання їм доведеться вирішувати.

Після прибуття на місце, командир англійського контингенту неминуче зіткнеться з необхідністю виконання наступних завдань:

забезпечення безпеки своєї власної бази;

охорона ключових об'єктів;

встановлення контролю над місцевим населенням, для чого можуть використовуватися такі заходи, як введення комендантської години, організація контрольно-пропускних пунктів, несення патрульної служби і т.д.;

забезпечення безпеки всіх видів пересування;

ведення наступальних дій проти партизан в районах, що примикають до бази англійських військ;

ведення бойових дій проти партизан, що знаходяться у віддалених районах;

підтримка в бойовій готовності резерву для боротьби з дрібними партизанськими групами, що діють в межах зони відповідальності, а також для ведення дій проти крупних формувань супротивника, що направляються як з глибини країни, так і з території суміжної держави;

сприяння національній економіці і комерційній діяльності усередині країни.

Необхідно визначити пріоритет виконання вказаних завдань. При цьому дуже важливо не допустити поразки англійських військ відразу після їх прибуття, оскільки це матиме дуже серйозну дію на моральний дух цивільного населення.

Не дивлячись на бажання одночасно вирішити всі завдання при мінімальних витратах ресурсів, слід постійно враховувати протидію супротивника і можливість зазнати від нього втрат. Однією з важливих проблем, що стоять перед командиром, є розподіл наявних в його розпорядженні ресурсів на виконання різних завдань. Він повинен визначити першочергові завдання і відповідно розподілити наявні сили і засоби, враховуючи при цьому можливість зміни бойової обстановки і черговість вирішуваних задач.

Весь особовий склад повинен розуміти політичну обстановку, оскільки нерідко завдання чисто військового характеру доводиться підпорядковувати політичним вимогам. Досвід революційних воєн дозволив зробити висновок про те, що жодна самостійна політична, соціальна, психологічна, економічна або військова програма не зможе забезпечити успіху в боротьбі з бунтівниками. Тільки завдяки проведенню комплексу заходів щодо всіх перерахованих вище аспектів у поєднанні з активними діями урядових органів, поліції і збройних сил можна перешкодити розвитку партизанського руху і відновити порядок.

Основи ведення проти-партизанських дій

Революційна війна починається з розробки повстанцями плану скидання законного уряду. Така війна може мати успіх тільки за умови всенародної підтримки. З іншого боку, успіх повстанському руху буде забезпечений і в тому випадку, якщо уряд і сили безпеки не зуміють прийняти ефективні і своєчасні контрзаходи.

Причиною виникнення революційних воєн є незадоволеність. Тому для успішного завершення боротьби з революційним рухом потрібно не тільки розгромити сили повстанців, але і усунути причини незадоволеності. Проведення заходів, направлених на придушення повстанського руху, буде приречено на провал, якщо уряд цієї країни, місцеві сили безпеки і прибулий контингент дружніх військ не діятимуть в тісній взаємодії.

Таким чином, завдання наших військ полягатиме у відновленні повноважень уряду країни перебування. Якщо поліцейська служба ще продовжує функціонувати в країні, то вона цілком може стати основним джерелом отримання розвідувальної інформації, яка необхідна військам безпеки як при проведенні локальних, так і великомасштабних операцій. Можлива і така ситуація, коли в поліцію можуть проникнути особи співчуваючі повстанцям. Необхідно приймати всі заходи для створення надійних і ефективних поліцейських сил, що в першу чергу відноситься до тих органів поліції, які займаються збором розвідувальної інформації. Основне завдання полягатиме в тому, щоб відновити цілісність місцевих органів державної влади, а не в тому, щоб завдати поразки повстанцям.

При проведенні окремих операцій слід не тільки ставити завдання по очищенню того або іншого району від повстанців, нормалізації роботи місцевих властей і життя населення, але і повністю використовувати результати, досягнуті в ході військових дій. В зв'язку з цим озброєні сили повинні бути готові до того, щоб подавати всебічну підтримку цивільним органам у відновленні влади на місцях.

^ Загроза, що створюється повстанським рухом:

Повстанці, як правило, з байдужістю відносяться до смерті. Вони не випробовують переживань морально-психологічного і етичного плану. Особливості їх виховання і способу життя дозволяють легко переносити труднощі і позбавлення. Вони задовольняються мізерною їжею і мінімальними зручностями.

Повстанці відрізняються хорошим знанням місцевості і здатністю швидко пересуватися в пішому порядку. Окрім цього, вони можуть бути навчені застосуванню сучасних зразків озброєння.

Стратегія повстанського руху ґрунтується на веденні боротьби протягом багатьох років. Мета кампанії полягає в тому, щоб завоювати підтримку з боку населення і опанувати всією територією країни.

Загальний план дій повстанців, як правило, включає три етапи:

проникнення в державні і цивільні організації;

залякування і розкол методами терору;

ведення партизанської війни.

Тактика має наступні особливості:

проведення специфічних операцій, розрахованих перш за все на досягнення раптовості;

ведення наступальних дій навіть при тимчасовому переході до оборони;

висока мобільність при пересуванні в пішому порядку;

переважне проведення операцій вночі;

детальна підготовка кожної атаки, ретельний облік співвідношення сил і умов обстановки;

часте використання різних видів засідок;

широке застосування мін, включаючи міни-пастки, штучних загород типу "вовча яма", дротяних силець, замаскованих ям-пасток із загостреними бамбуковими колами на дні, колючих огорож, а також польових оборонних споруд, для створення яких використовуються місцеві підручні матеріали;

оборона населених пунктів сільського типу, що складаються з міцних будов, організовується, як правило, із застосуванням штучних загород і використанням природних перешкод.

^ Успіх партизанського руху залежить від наступних умов:

Підтримка з боку населення.

Партизани не можуть вести активну боротьбу без підтримки з боку цивільного населення, оскільки народ забезпечує повстанців продовольством, надає їм притулок, надає медичну допомогу, а також забезпечує розвідувальною інформацією і поповненням. Якщо уряд не має в своєму розпорядженні достатньої сили, а населення проявляє різку незадоволеність, то уміло організована пропаганда дозволяє повстанцям добитися підтримки з боку народу. У таких випадках, коли населення не виражає готовності до добровільного надання підтримки, повстанці часто примушують людей до співпраці з ними методами терору і іншими крайніми заходами.

Сильне керівництво.

Очолювати партизанський рух повинна людина не тільки що має високу підготовку, але і фанатично віруючий в правоту своєї справи. Він повинен бути сміливим, вольовим, холоднокровним і жорстоким, а також володіти політичною проникливістю.

Ефективна розвідка.

Добре організована розвідка є фундаментом успішних дій партизанських формувань. Тільки за наявності ефективної розвідувальної організації, що діє серед населення, в державних установах, в озброєних силах і поліції, партизани можуть одержати інформацію, необхідну їм для планування операцій, ведення пропаганди і забезпечення своєї безпеки.

Місцевість.

Партизанські бази розміщуються з таким розрахунком, щоб вони могли служити місцем укриття, тилового забезпечення і проведення учбово-бойової підготовки. В більшості випадків такі бази створюються в труднодоступних районах, наприклад, в лісах, горах та джунглях. Створення баз на такій місцевості істотно утрудняє застосування регулярних військ проти повстанців, і спостереження як з повітря, так і із землі. У ряді випадків партизани можуть розміщуватися в густонаселених районах, де їх відносно важко виявити. Проте це характерно лише для початкового періоду повстанського руху.


Підтримка ззовні

Партизанському руху, як правило, потрібна підтримка ззовні. Ця підтримка може надаватися в різних формах, наприклад, у вигляді створення учбових центрів, надання фінансових коштів, озброєння і предметів матеріально-технічного забезпечення. На стороні повстанців можуть діяти війська держав, що підтримують революційний рух.

Чинники, що забезпечують успіх в ході ведення проти-партизанських дій:

Єдине керівництво.

Проти-партизанські дії слід проводити у формі сумісних операцій, загальне керівництво якими повинне здійснюватися об'єднаними військово-цивільними комітетами. Військовому командуванню необхідно організувати тісну взаємодію з представниками цивільних органів. Не дивлячись на те, що цілі, які переслідуються збройними силами, і політичні завдання, які висуваються урядом, часто знаходяться в прямій суперечності один з одним, проте командири всіх ступенів повинні усвідомлювати необхідність того, що в певні моменти слід підпорядковувати чисто військові інтереси міркуванням політичного характеру для досягнення конкретної мети.

^ Симпатії і довіра населення.

До тих пір, поки уряд і сили безпеки не користуватимуться довірою і пошаною з боку населення, їх шанси на успіх залишатимуться незначними. Якщо уряд має підтримку з боку населення, партизанський рух опиняється в ізоляції, втрачаючи при цьому джерела розвідувальної інформації, матеріального забезпечення і інші види допомоги від населення.

Розвідка.

Успіх ведення проти-партизанських дій залежить від добре організованої розвідки в масштабі всієї країни. За відсутності точних розвідувальних відомостей можуть бути досягнуті лише вельми незначні успіхи. Часто командирам частин доводиться планувати спеціальні операції і йти на значний ризик для добування важливих розвідувальних даних. Напередодні проведення операції слід самим ретельним чином вивчити зону майбутніх дій, а розвідувальні органи поліції повинні представити по цьому району відповідну документацію.

^ Забезпечення безпеки своїх баз.

Для успішного ведення проти-партизанських дій необхідно забезпечити безпеку всіх своїх баз незалежно від того, чи буде це крупний порт, пункт дислокації військ, аеродром, поліцейський або сторожовий пост. Весь особовий склад сил безпеки незалежно від характеру виконуваних завдань повинен бути підготовлений до ведення оборони своїх баз.


Задум бойових дій.

Проти-партизанські дії повинні плануватися і проводитися з метою постійного розширення контрольованих урядом районів. У багатьох випадках повстанці мають в своєму розпорядженні можливості по розгортанню крупних військових формувань на додаток до наявних партизанських загонів. Така обстановка створює значні труднощі для дій сил безпеки, особливо при проведенні ними операцій на роз'єднаних напрямах. З іншого боку, при зосередженні сил безпеки в певній зоні для завдання удару по крупному військовому формуванню повстанців, втрачається контроль над рядом інших районів.


Захоплення і утримання ініціативи.

Для захоплення і утримання ініціативи необхідно виробити чітку політичну лінію і вести наступальні дії з рішучими цілями у всіх районах країни.


Мобільність і гнучкість.

Формування сил безпеки повинні бути оснащені, навчені і підготовлені до ведення бойових дій протягом тривалого часу в умовах цієї країни. Одночасно з цим вони повинні максимально використовувати авіацію для підвищення мобільності військ і ефективності проведення операцій, а також для ведення повітряної розвідки і тилового забезпечення.


Забезпечення раптовості і безпеки.

Для досягнення раптовості дій перш за все необхідне строге збереження в таємниці планів, що розробляються. Втрата чинника раптовості приводить до безрезультатних операцій і тимчасової втрати ініціативи.

Розділ 2

^ ЗАГАЛЬНИЙ ЗАДУМ ОПЕРАЦІЙ

ТАКТИЧНИЙ ЗАДУМ

Основний тактичний задум проти-партизанських дій полягає у відновленні контролю над всією територією країни. Для досягнення цієї мети необхідне проведення наступних заходів.

^ Створення баз.

Район розташування бази повинен мати невеликі за площею розміри і відповідну систему охорони і оборони, а також знаходитися поза досяжністю супротивника. Базу слід розміщувати в межах порту або аеродрому стратегічного значення, на яких є всі необхідні засоби, для забезпечення бойових дій. В окремих випадках на початковому етапі кампанії в якості бази може бути використаний аеродром, призначений для базування тактичної авіації. Проте його необхідно в короткі терміни перебудувати для прийому важких військово-транспортних літаків.

^ Визначення бойового складу військ.

Чисельність англійських військ, що направляються в інші країни для ведення боротьби з партизанським рухом залежатиме від цілого ряду обставин. Це може бути оперативне з'єднання, очолюване генерал-лейтенантом і вище. Проте основним тактичним формуванням залишатиметься бригада. Одній або декільком бригадам призначається район відповідальності, який, у свою чергу, може бути розділений на батальйонні райони. Для забезпечення дій бригад, як правило, виділяється авіація.


^ Організація управління.

Командир бригади здійснює загальне керівництво частинами і підрозділами в своєму районі відповідальності. Окрім цього, в його розпорядженні може знаходитися загін гелікоптерів різного призначення. До штабу бригади увійде офіцер зв'язку ВПС, який при необхідності може діяти як передовий авіанавідник.

Встановлення контролю в країні включає проведення наступних заходів:

Створення передових операційних баз, призначених для відновлення контролю над районом, захопленим повстанцями. Зазвичай база організовується в бригадній ланці і по можливості розміщується в безпосередній близькості від установ місцевих органів влади і польового аеродрому тактичної авіації.

Тактичний район відповідальності бригади повинен мати чітко певні межі і по можливості співпадати з межами адміністративного району або провінції. На перших етапах проти-партизанських дій всі операції починаються або з району розташування основної бази, або з передової оперативної бази. Залежно від розмірів бригадного району відповідальності можуть створюватися батальйонні або ротні бази, що дозволяє розширити контрольовану зону і забезпечує проведення операцій в глибину.

Розширення контрольованих районів здійснюється шляхом звільнення регулярними військами нових районів з одночасним забезпеченням їх надійного захисту і передачею управління ними цивільній адміністрації, що спирається на підтримку сил безпеки.

Батальйонні (ротні) бази слід розміщувати спільно з цивільними і поліцейськими органами управління. Організація оборони цих баз повинна забезпечити застосування значної частини особового складу в проведенні наступальних операцій.

Для встановлення контролю над звільненими районами необхідно організувати тісну співпрацю військового командування з цивільною адміністрацією і в максимальному ступені використовувати напіввійськові формування.

Одночасно зі встановленням контролю над зайнятими районами необхідно продовжувати рейдові операції в глибині території з метою розгрому основних партизанських формувань і їх баз, розташованих поза контрольованою зоною.

^ Забезпечення захисту державних кордонів, є складовою частиною кампанії по забезпеченню контролю над територією країни, що також дозволяє позбавити повстанців можливості отримання допомоги з-за кордону. Залежно від характеру зовнішньої загрози захист меж може здійснюватися прикордонними формуваннями, створеними з числа місцевих жителів, а при необхідності це завдання можуть виконувати регулярні війська за сприяння місцевих прикордонних формувань. При посиленні загрози із зовні можливо розгортання значного контингенту військ в прикордонних районах. Залежно від умов місцевості на окремих напрямах можуть бути встановлені дротяні загороди, мінні поля і засоби спостереження, що прикриваються вогнем.

Основне завдання проти-партизанських дій зводиться до того, щоб забезпечити контроль над територією всієї країни шляхом почергового звільнення всіх її районів. Мета операцій, що проводяться в глибині території, полягає в розгромі основних сил повстанців, що діють поза контрольованою зоною. Бойові дії в глибині, як правило, проводяться одночасно з операціями в окремих районах. В зв'язку з цим необхідно раціонально розподілити сили і засоби на виконання цих завдань. У випадку якщо значна частина наявних сил буде кинута на проведення операцій в глибині, то в звільнену зону можуть просочитися повстанці і відновити в ній свій контроль. З іншого боку, не можна допускати, щоб партизани могли вільно діяти у віддалених районах, звідки вони можуть проводити рейди в звільнені зони. Не дивлячись на те, що в результаті операцій в глибині території країни можна в найкоротші терміни розгромити основні сили повстанців, райони проведення операцій повинні підлягати повторному очищенню від партизан.

^ Тактичні вимоги

Наземні війська.

Для досягнення успіху в боротьбі з повстанцями необхідно мати достатній чисельний і бойовий склад всіх родів і служб сухопутних військ. Особовий склад піхотних частин повинен бути високо підготовленим, пройти акліматизацію і досконало володіти сучасним озброєнням, а також мати навики здійснення маршів в горах і джунглях.

^ Авіаційна підтримка.

Не дивлячись на те, що застосування авіації не може гарантувати успіху при веденні проти-партизанських дій, вона є основним засобом забезпечення стратегічних і тактичних перекидань, ефективної вогневої підтримки, ведення повітряної розвідки і тилового забезпечення. Крім того, авіація використовується для організації управління і евакуації поранених.

^ Військово-морські сили.

Застосування сил флоту можливе на приморських напрямах, а також в районах, де основним засобом комунікацій є внутрішні водні шляхи.

^ Організація взаємодії.

При дії бригади як складової частини оперативного з'єднання для організації взаємодії її підрозділів з авіацією і артилерією створюються центри координації вогневої і авіаційної підтримки.

Наступ.

Командири частин зобов'язані враховувати можливість затяжного характеру бойових дій проти повстанців, а також пряму залежність стану морально-бойового духу особового складу від успіхів і невдач. Тому командири повинні організувати і проводити наступальні операції в строгій відповідності з наявними силами і засобами.

^ Бойова підготовка.

Успіх проти-партизанської боротьби залежить від рівня бойової підготовки особового складу, його стійкості, витривалості і військової хитрості. Окрім цього, необхідно в максимальному ступені використовувати свою військово-технічну перевагу у вогневій потужності, мобільності і оснащеності частин і підрозділів. В ході бойової підготовки кожен солдат повинен бути переконаний, що як боєць він перевершує будь-якого партизана. Найважливіші вимоги до бойової підготовки полягають у вдосконаленні фізичної підготовки і уміння особового складу вражати цілі, що з'являються, на невеликій дальності.

^ Озброєні сили країни перебування.

Слід мати на увазі, що будь-яка форма співпраці з місцевим населенням завжди несе в собі ризик для безпеки своїх військ. Разом з тим необхідно максимально використовувати лояльно настроєні частини збройних сил і напіввійськові формування даної країни. Ефективність їх застосування залежить від розуміння офіцерами цілей кампанії, що проводиться, їх традицій, звичаїв, релігійних вірувань і забобонів, а також від рівня бойової підготовки і морального стану особового складу. Частини і підрозділи національної армії можуть притягуватися для ведення розвідки, виділення офіцерів зв'язку і провідників в англійські війська, а також для охорони меж і звільнених районів.


^ Методи ведення проти-партизанських дій

Патрулювання. Ведення розвідки в районах дій повстанців і на вірогідних маршрутах їх пересування, проведення дій, які турбують у формі рейдів і нальотів на невеликі бази, склади зброї і продовольства, а також організація засідок на дорогах з метою змусити партизан перейти до оборони. Окрім цього, патрулювання виконується для забезпечення безпеки гелікоптерних майданчиків, артилерійських позицій і інших об'єктів своїх військ.

Засідки. В порівнянні з іншими видами дій успішно проведена засідка дозволяє в значній мірі дезорганізовувати і деморалізувати супротивника. Влаштування засідок є одним з найулюбленіших тактичних прийомів, вживаних партизанами, і, як правило, їх моральний дух різко падає, коли вони виявляють, що їх переграли в їх же власній грі. Успіх проведення засідки залежить від добре організованої розвідки, високої підготовки і дисципліни особового складу. Проведення засідок дозволяє нанести партизанам найбільші втрати в живій силі. Засідка може бути організована бойовим дозором або окремим підрозділом чисельністю до батальйону. Техніка влаштування засідок детально розглядається у розділі 4. Засідки проводяться як в ході операцій по звільненню районів, так і в глибині території.

^ Дії по оточенню району і пошуку супротивника є операції по ізоляції окремих районів, в яких передбачається розміщення невеликих партизанських загонів, складів озброєння і продовольства, а також місць зберігання документації. Такі операції зазвичай проводяться в ході встановлення контролю над адміністративним районом. Детально це питання освітлене у розділі 3.

^ Дії по прочісуванню проводяться в районах, де передбачається наявність крупних партизанських формувань. Мета операції полягає в їх розгромі або витісненні в інші райони.

^ Дії по виявленню і знищенню. Для проведення таких операцій необхідно мати точні розвідувальні відомості. Операції цього роду проводяться шляхом завдання ударів по штабах, таборах і укріплених пунктах розташування партизан. Методика проведення таких операцій розглядається у розділі 5.

^ Дії проти вторгнення полягають в розгортанні військ в прикордонних районах в цілях заборони перекидань партизанських загонів з сусідньої країни, яка сприяє повстанському руху. Вони проводяться у формі бойового патрулювання і організації засідок.

^ Спеціальні операції, особливо в труднодоступних районах, проводяться, як правило, групами спеціального призначення англійської армії. У прикордонних районах підрозділи спецпризначення здійснюють також керівництво напіввійськовими формуваннями і загонами дружніх племен. Детально це питання розглядається у розділі 5.


^ ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОБОРОННИХ ДІЙ

Партизани за будь-яких умов прагнутимуть до того, щоб якомога глибше проникнути в контрольовану урядом зону з метою отримання розвідувальних відомостей, встановлення контролю над цивільним населенням і порушення ліній комунікацій. Тому необхідно забезпечити безпеку всіх баз і територій, які до них примикають, захист передових оперативних баз, посилити охорону ліній комунікацій в контрольованих зонах, прийняти заходи до припинення проникнення партизанських груп з-за кордону, а також сприяти підтримці економічного життя країни.

Концепція ведення оборонних дій передбачає поєднання мобільної і позиційної оборони. Це означає, що стаціонарні об'єкти, наприклад, адміністративні установи або населені пункти сільського типу можуть бути використані як опорні пункти для ведення позиційної оборони. Одночасно з цим велика частина регулярних військ використовується для ведення мобільних наступальних дій. При цьому резерв повинен знаходитися в постійній готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

При веденні проти-партизанських дій не існує ні лінії фронту, ні безпечних тилових районів, тому частини і підрозділи всіх родів військ і служб повинні безперервно вести патрулювання і бути готові до ведення бойових дій. Захоплення пасивними методами забезпечення безпеки неминуче вабить до підвищення активності з боку партизан.

У зв'язку з тим, що не завжди є можливості по створенню передової оперативної бази на місцевості, сприятливій для ведення оборони, вона може бути організована у відносно безпечному районі, особливо в обстановці, коли партизани діють крупними силами. Цей чинник необхідно враховувати в ході планування бойових дій. Докладні відомості про передові оперативні бази викладені у розділі 3.

Оборона основної і передових оперативних баз покладається на регулярні війська. В окремих випадках для виконання цього завдання можуть притягуватися надійні напіввійськові формування і підрозділи міліції. Охорона контрольованої зони, як правило, забезпечується урядовими військами і напіввійськовими формуваннями, за підтримки регулярних частин, що беруть участь в проведенні маневрених дій.

При проведенні операції в глибині території країни частини і підрозділи регулярних військ можуть переходити до позиційної оборони в цілях утримання важливих ділянок місцевості. Забезпечення безпеки військ в цих операціях здійснюється шляхом ведення активних дій з рішучими цілями. Детально це питання розглядається у розділі 5.


^ ДЕЯКІ АСПЕКТИ НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ

Успіх проти-партизанської боротьби досягається шляхом проведення наступальних операцій з метою змусити супротивника до постійного переміщення, дезорганізовувати управління його загонами, відрізати від джерел постачання, вимотати фізично, позбавити його політичної підтримки з боку народу і зрештою примусити партизан перейти до оборони.

Розвідка.

При веденні наступальних дій необхідно організувати безперервне отримання розвідувальних даних про партизанів і місцевість. Для цього використовуються розвідувальні підрозділи регулярних військ, групи спеціального призначення, глибоко законспірована агентура, а також інші джерела інформації про партизанів.

Мобільність.

Підвищення мобільності військ при веденні проти-партизанських дій досягається в основному за рахунок застосування гелікоптерів. Наявність великої кількості колісної техніки тільки сковує мобільність частин і підрозділів, яким доводиться діяти, як правило, зовні дорогий.

У окремих районах можуть бути застосовані морські і річкові судна, у тому числі і на повітряній подушці. Проте при використанні внутрішніх водних шляхів слід пам'ятати про можливість організації на них партизанських засідок.

Постійна підтримка тактичної мобільності військ є одним з найважливіших завдань інженерних підрозділів, які, окрім цього, притягуються для будівництва аеродромів, майданчиків для гелікоптерів і ґрунтових доріг.

^ Мобільні резерви.

Командири всіх ступенів повинні мати в своєму розпорядженні мобільні резерви, призначені для підтримки високих темпів наступу, проведення засідок на маршрутах відходу партизан, переслідування супротивника, прочісування окремих районів, посилення бойової охорони, а також для нанесення контратак при проведенні відриву з району засідки і посилення підрозділів, що знаходяться на передових оперативних базах.

^ Гелікоптери підтримки.

Застосування бойових гелікоптерів на передових оперативних базах дозволяє забезпечити ефективну вогневу підтримку наземним підрозділам. При проведенні операції з передової бази підрозділи гелікоптерів передаються в оперативне підпорядкування командирові з'єднання, що діє в даному районі, а управління авіацією в тактичному плані повинне здійснюватися авіаційним командиром.

^ Вогнева підтримка.

У будь-якій операції слід максимально використовувати вогневі засоби піхоти, танків і артилерії. В ході рейдових операцій єдиним засобом доставки гармат і мінометів є вертольоти. При неможливості використовувати гелікоптери для транспортування знарядь може застосовуватися в'ючно-гужовий транспорт, а також місцеві жителі, використовувані як носильники. Проте такий спосіб транспортування вогневих засобів знижує оперативність їх застосування і ступінь безпеки особового складу. Авіаційна підтримка підрозділами винищувачів-бомбардувальників і бойових гелікоптерів в період операції виконується по заявках відповідних командирів.

^ Вихід до об'єкту.

Однієї з основних проблем, пов'язаних з проведенням наступальної операції проти партизан, є перекидання військ в район майбутніх бойових дій і збереження в таємниці задуму операції. Це досягається шляхом проведення заходів щодо дезінформації супротивника, застосуванням парашутно-десантних підрозділів з обмеженими цілями, використанням гелікоптерів і водного транспорту для перекидання особового складу, а також обхідних шляхів в світлий і темний час доби.

Не дивлячись на те, що парашутний-десантні підрозділи (можливо з виконанням стрибків із стабілізацією падіння) можуть бути застосовані для виконання обмежених завдань у взаємодії з мотопіхотними частинами, найбільш ефективним засобом перекидання військ, що дозволяє досягти раптовості, є вертольоти.

^ Характерні особливості застосування гелікоптерів:

У зв'язку з тим, що гелікоптери уразливі від вогню стрілецької зброї, особливо на землі, необхідно завчасно організувати охорону майданчиків для гелікоптерів і патрулювання в призначених районах висадки десанту силами піхоти або групами спецпризначення. При неможливості завчасно забезпечити охорону гелікоптерних майданчиків район десантування обробляється авіацією і вогнем артилерії з метою не допустити проникнення в нього партизан.

В цілях зниження уразливості гелікоптерів від вогню стрілецької зброї можуть бути змінені напрями заходу на посадку, а також висоти польоту гелікоптерів.

За умови забезпечення охорони майданчиків і відповідного їх позначення гелікоптери можуть застосовуватися і в темний час доби.

Слід мати на увазі, що ведення повітряної розвідки і проведення робіт з підготовки посадочних майданчиків ослабляють чинник раптовості.

Висадка гелікоптерного десанту повинна проводитися одночасно на всіх майданчиках з тим щоб розосередити сили партизан і понизити уразливість десантованих підрозділів.

При проведенні великомасштабних операцій, коли неможлива одночасна висадка всіх частин і підрозділів, у складі першої хвилі десанту необхідно висадити достатню кількість сил і засобів, здатних забезпечити недопущення супротивника. Висадку десанту необхідно проводити у високому темпі. Розміри майданчиків повинні забезпечувати посадку декількох гелікоптерів. Окрім цього, слід завчасно позначити додаткові майданчики десантування особового складу і вантажів.

Десантна операція, як правило, проводиться за підтримки авіації і артилерії. Підрозділи, що діють в першій хвилі десанту, повинні бути оснащені мінометами і легкими знаряддями.

^ Особливості використання обхідних маршрутів.

Обхідний маршрут слід вибирати з таким розрахунком, щоб уникнути зіткнення з партизанами, а також з місцевими жителями, що підтримують їх.

Десантні підрозділи повинні виходити в призначений район по напрямах, що сходяться, а після виконання завдання повертатися на базу по інших маршрутах, щоб уникнути засідок. У батальйоні кожній роті (взводу) може призначатися окремий маршрут, при цьому необхідно виключити можливість оточення і розгрому батальйону по частинах, а також не допустити зіткнень між своїми підрозділами.

Окрім розвідувальних підрозділів і груп спеціального призначення до операції можуть бути привернуті надійні і перевірені провідники з числа місцевих жителів.

Вихід до об'єкту бажано здійснювати вночі. При цьому необхідно враховувати умови місцевості і можливість організації засідки на маршруті руху, а також використовувати провідників і прилади нічного бачення.

При використанні водних шляхів в операції можуть брати участь підрозділи від взводу-роти до батальйону-бригади, посилені штурмовими групами. Детально це питання розглядається у розділі 5.

Відхід.

Під час виконання відходу після завершення операції слід звернути особливу увагу на можливість проведення засідок партизанами. Враховуючи втому особового складу і складність здійснення відходу, необхідно мати чіткий план дій, що передбачає, зокрема, перегрупування сил, способи повернення на базу, конвоювання полонених і доставку трофеїв.

Евакуацію військ бажано проводити на гелікоптерах, для чого необхідно забезпечити охорону майданчиків завантаження і маршрутів підходу до них, а також мати мобільний резерв.


^ РАПТОВІСТЬ І ДЕЗІНФОРМАЦІЯ

Для досягнення раптовості дій і введення партизан в оману необхідно:

мати план проведення конкретних заходів щодо дезінформації і забезпечити збереження його в таємниці;

забезпечити контроль над цивільним населенням за допомогою введення комендантської години;

виключити проведення значних змін в угрупуванні військ перед проведенням операції;

використовувати в своїх інтересах такі чинники, як погана погода, труднодоступна місцевість і темний час доби;

максимально використовувати свою перевагу над партизанами в технічній оснащеності, особливо в транспортних засобах;

виключити шаблон в проведенні операцій, ширше застосовувати нестандартні тактичні прийоми.

Введення супротивника в оману включає про