Реферат: План роботи: Вступ. Україна напередодні Другої світової війни. Діяльність оун створення упа. Структура І організація упа

Боротьба

Української Повстанської Армії проти більшовицької окупації

після Другої світової війни

на території УРСР

(1945-1952рр..)


Роботу підготувала

Гімназистка 11 класу

Л У П Г

Холодило Марта

Керівник: Наталя Марко


Львів 2007


План роботи:


1. Вступ. Україна напередодні Другої світової війни. Діяльність ОУН

2. Створення УПА. Структура і організація УПА

3. Короткий огляд діяльності ОУН-УПА протягом Другої світової війни

4. УПА у 1945-1952 рр.. Бойові дії на території УРСР

5. Висновки

^ 6. Додаткові матеріали (списки бойових одиниць УПА, статистичні дані, офіційні документи ОУН-УПА, офіційні звернення ОУН-УПА, матеріал преси даного періоду тощо)

7. Фотоматеріали

8. Список використаних абревіатур і скорочень

9. Список використаних ресурсів.


^ 1. Вступ. Україна напередодні Другої світової війни. Діяльність ОУН


„Поняття „українського націоналіста”, „націоналістичного руху”, має зовсім інше значення, ніж подібні терміни на Заході. Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціалізмом. Український націоналізм бореться проти імперіалізму, проти тоталітаризму, расизму і всякої диктатури чи застосування насильства. Ім'я „український націоналіст” є співзвучним з „український патріот”, який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя...”

Степан Бандера


Двадцяте століття недарма вважається найкривавішим у історії людства. Дві світові війни, революції, геноциди – все це призвело до того, що за цю епоху загинуло більше людей, ніж за всі попередні, разом узяті. Наші предки навіть уявити не могли, наскільки добре буде організований голодомор більшовиками, які „вишукані” методи тортур винайдуть нацисти, які потужні бомби будуть скинуті на Японію і решту „проривів” таких недалеких для нас часів.

Україна, мабуть, одна з тих держав, яка надто добре відчула на собі вплив практично всього спектру подій минулого століття. Постійно розділена між двома (а періодично і більше) державами, вона була змушена терпіти вдвічі більше знущань, вдвічі більше тиску, вдвічі більше смертей. Спустошена і розорена окупантами, вона трималася лише за надію, яка, мабуть, через криваву історію теж була вдвічі більшою, ніж у інших держав. І хоча це не допомогло до 1991 року здобути надовго власну державність, ми не маємо права забувати тих, хто віддав своє життя і душу високій меті – досягнення єдності, соборності та незалежності нашої країни.

Перша світова війна не виправдала сподівань українців. На Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр.. Україна не отримала права бути визнаною самостійною державою, а український народ – окремою нацією. Через це Західні землі були віддані на розтерзання Польщі, а решта території – комуністичній Росії. Новоутворені Західноукраїнська Народна Республіка та Українська Народна Республіки, незважаючи на всі зусилля, протрималися недовго під гнітом ворогів. Голод 1921-1923 рр.., голодомор 1932-1933 рр.., політика „пацифікації”, полонізації та русифікації вкрай виснажили народ і, звичайно, не були сприятливим ґрунтом для розвитку мови, культури та нації загалом. Проте, можливо, саме ці жорсткі умови спричинили радикальні зміни у свідомості українців та примусили їх остаточно перейти до збройного завоювання своєї державності. Саме на такій основі утворилася Організація Українських Націоналістів – ОУН.

Історія ОУН починається з 1ого Конгресу Українських Націоналістів, який тривав з 28.01.1928р. по 03.02. того ж року, коли до столиці Австрії Відня з’їхалися представники УВО, колишні члени УСС та армії УНР. Саме тоді вони вирішили, що боротимуться за незалежність України зі зброєю в руках, шляхом державного перевороту. Головним керівним органом ОУН став Провід Українських Націоналістів, і його Голова. Першим головою був Євген Коновалець і залишався на цій посаді до свого вбивства 1938р.

З початку свого існування ОУН йшла шляхом терористичних акцій проти польських узурпаторів. Відбувалися акції проти польських поміщиків, які приїхали „освоювати” територію України, полонізації населення, атентати проти впливових осіб. Після вбивства Коновальця керівником ОУН став пол. Андрій Мельник, проте тоді почався розкол у поглядах членів організації. Прихильники Мельника шукали співпраці з сильними державами. Більш радикально настроєні оунівці від’єдналися в окреме крило під проводом Степана Бандери у 1940ому році. Відтоді з’явилися поняття про ОУН-М („мельниківці”) і ОУН-Б („бандерівці”, „революційна ОУН”), які діяли незалежно одна від одної власними методами.

На початку війни ОУН-Б співпрацювали з Німеччиною і домоглися створення українських бойових частин у складі німецької армії – „Нахтігаль” (к-р сотн. Р. Шухевич) і „Роланд” (к-р сотн. Р. Ярий). Проте німці розуміли, що свідомо створили зачаток армії, яка у майбутньому може виступити проти них, і у 1942 році ці утворення були спочатку роззброєні, а потім і цілком розформовані.

30.06.1941р. була спроба проголосити створення української держави та створення уряду, керівником якого став Я. Стецько. Проте німці швидко відреагували на такі дії ОУН, заарештували більшість членів уряду, деяку частину розстріляли, а С. Бандеру та Я. Стецька відправили до концентраційного табору на території Німеччини Заксенхаузен. Це було сильним ударом для ОУН-Б. Новим головою став М. Лебедь.


^ 2. Створення УПА. Структура і організація УПА


Після введення нацистами на території України жорстокого і безпощадного окупаційного режиму та плану „Ост” стало ясно, що ніякої можливості створити незалежну України німці не дадуть. ОУН вирішила йти власним шляхом – боротьбою і проти нацистського, і проти більшовицького терорів. Почалися розмови про створення бойових об’єднань, які змогли би втілити у життя плани щодо соборної держави.

Згідно офіційних документів Головного Командування ОУН Українська Повстанська Армія повстала „... з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942р. в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників”. Для створення такої сили ОУН організувала Крайовий Військовий Штаб (КВШ) під керівництвом пор. Дмитра Грицая, пізніше ген. Перебийноса, а під керівництвом Р. Шухевича Головного Командира УПА. За дорученням КВШ створюються підпільні школи військової підготовки старшинського та підстаршинських кадрів, курси радистів, санітарів та ін. Створюються збройні формування ОУН, які разом з не-оунівцями утворюють Українську Національну Самооборону (УНС). Члени таких формувань вставали до зброї лише у випадку нападу ворогів.

Перший відділ УПА утворився за ініціативою Остапа (Сергія Качинського), військового референта Крайового Проводу ОУН на Поліссі у жовтні 1942р. Полісся потерпало не тільки від німецьких окупантів, а і від червоних партизан та польських колоністів, які також тероризували населення. Оскільки подібні важкі умови були і на Волині, тут теж у жовтні утворилася сотня УПА під керівництвом члена ОУН сотн. Довбешки-Коробки (Перегійняка).

Від початку головним завданням УПА стала оборона українського населення від загарбників. Перші місяці ці два утворення займалися акціями проти радянських партизан та поляків, щоб відбити у них охоту грабувати українські села, і вже тоді приступили до боротьби з нацистами.

Перший бій з окупантами відбувся 7.2.1943р., коли зустрілися сотня Коробки-Перегійняка та німецькі формування у містечку Володимирець. Бій був успішним для УПА (було захоплено 20 крісів, 65 ковдр, амуніцію і інші речі) та став початком боротьби з нацистами. У таких боях и загинули Довбешка-Коробка та Остап, 22.02.1943р. та 10.03.1943р. відповідно.

УПА швидко набувала популярності, створювалися нові відділи, сотні, пізніше курені та загони. Загалом, УПА ділилася на 4 частини – УПА-Північ (Волинь, Полісся), УПА-Захід (Галичина, Закарпаття, Буковина, Закерзоння), УПА-Південь (Кам’янець-Подільська, Житомирська, Вінницька, південна частина Київської області) та УПА-Схід (північні частини Житомирської та Київської областей, Чернігівська область).

Частини поділялися на Воєнні Округи – ВО.

УПА-Північ: 1) ВО „Турів”; 2) ВО „Заграва”; 3) ВО „Волинь-Південь”.

УПА-Захід: 1) ВО „Лисоня”; 2) ВО „Говерла”; 3) ВО „Чорний Ліс”; 4) ВО „Маківка”; 5) ВО „Буг”; 6) ВО „Сян”.

УПА-Південь: 1) ВО „Холодний Яр”; 2) ВО „Умань”; 3) ВО „Вінниця”.

Керівник УПА-Північ – Клим Савур-Охрім (Клячківський), УПА-Захід – полк. Шелест (Василь Сидор), УПА-Південь – к-р Батько (Омелян Грабовець), УПА-Схід – Костянтин Гіммельрайх.

Частини складалися з куренів, які були основними тактичними одиницями. Курені ділилися на 3-4 сотні, в яких було 130-200 бійців. Сотня складалася з трьох стрілецьких чот і з однієї кулеметної. Чоти складалися з трьох роїв. В УПА-Північ найвищими оперативними одиницями були загони, які складалися з 3-4 куренів. В УПА-Захід, УПА-Південь і УПА-Схід найвищими оперативними одиницями були тільки курені, які при потребі об’єднувалися в групи для виконання поодиноких завдань.

Командири називалися, відповідно, курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Курені зашифровувалися числом, але більшість з куренів, сотень і загонів мали ще свої назви – за ім’ям командира або за іншими міркуваннями (сотня Залізняка, загін Енея; сотня Авангард, сотня Сірі Вовки).

Кожен боєць при вступі в УПА приймав один або кілька псевдонімів, щоб таким чином не наражати на безпеку родину та друзів. Справжнє прізвище можна було розголошувати тільки після смерті повстанця, і при умові, що воно не становитиме небезпеки іншим або якщо його вже знав НКВД.

Проблеми харчування, розвідки і безпеки УПА взяла на себе ОУН-Б, створивши ефективну сітку по всій Україні. Територія була поділена на Краї, з Крайовими Проводами в якості координаторів. В УПА це називали „запіллям”. Клітини організації діяли завдяки Самооборонним Кущовим Відділам (СКВ). До таких відділів обов’язково входили кущовий, командир СКВ, господарник, пропагандист, референт СБ і референтка УЧХ. СКВ організовували сховища провізії, медикаментів, одягу у лісах для УПА. Також вони брали під опіку поранених та хворих, виступали зв’язковими.

УПА керувало Головне Командування УПА, яке складалося з Головного Командира УПА, заступника Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб (ГВШ), який очолює Шеф ГВШ УПА, або просто Шеф Штабу УПА.

Штаб куреня складався з командира куреня, заступника к-ра куреня, ад’ютанта курінного к-ра, виховника і гол. лікаря або медсестри. Такий ж склад був і у штабу сотні.


^ 3. Короткий огляд діяльності ОУН-УПА протягом Другої світової війни


Як було сказано вище, перші сотні УПА утворилися восени 1942р. і діяли вони переважно проти радянських партизанів і польських колонізаторів.

У квітні 1943р. УПА вже налічувала близько 20 000 учасників. Повстанці активно проводили успішні акції проти всіх ворогів українського народу, відбираючи у них зброю та боєприпаси. Досить скоро вони контролювали значну частину території України.

Восени 1943р. рішенням Головного Командування УПА з’являється посада Головного Командира УПА. Ним стає ппол. Роман Шухевич під псевдонімом Тарас Чупринка. 22.01.1946 йому присуджено звання генерала-хорунжого.

Найбільшими бойовими діями УПА-Південь були ліквідування німецької поліційної школи під Житомиром у червні 1943р., яка налічувала 260 людей у залозі, перемога над німцями під с. Устинівка Потиївського р-ну 26.07.1943р., коли німці зазнали втрат убитими і пораненими близько 100 людей, розгром більшовицьких партизанів у липні 1943р. в с. Камінка Ярунського р-ну, який коштував партизанам 66 убитих осіб і багато поранених.

УПА-Захід відзначилася першим боєм восени 1943р. проти німецьких військ у Коломийщині та продовженням атаки німцями у Чорному Лісі. Опис цих боїв був опублікований у журналі „До зброї”.

Разом з тим, УНС продовжувала боротьбу з партизанами СРСР. Весною 1943р. партизанські більшовицькі загони під проводом Ковпака розпочали рейд до Карпат, маскуючись під УПА. Проте у Карпатах їх розгромили сили УНС, а сам Ковпак з ще кількома партизанами втік.

До великих боїв УПА-Північ відноситься бій під Рядовичами Ковельського р-ну 7-9.09.1943р. Через проблеми з радіозв’язком німці обстрілювали власні війська, коли сотні УПА відступили. Пізніше УПА розгромила німців та захопила 3 скоростріли, 56 крісів та велику кількість амуніції.

Найважчим завданням при кінці війни для УПА був перехід через фронт. Була поставлена мета перейти радянсько-німецький фронт і, таким чином, опинитися у тилу більшовиків. Першою з ЧА зустрілася УПА-Південь. Проте основну небезпеку становили не війська ЧА, а батальйони НКВД, що йшли за ними та займалися винищуванням дезертирів. Подібно до німецьких СС, ці частини вважалися елітними бойовими одиницями і складалися з найжорстокіших та найкраще вишколених більшовиків.

У квітні 1944р. на території Шепетівка-Рівне-Збараж більшовики оточили частини УПА, які налічували близько 5 000 бійців, у Гурбенських лісах, 5 бригадами НКВД кількістю 30 000 людей з гарматами, танками та літаками. 22.04 і 23.04 тривали бої у селах, після яких уночі 23-24.04 повстанці зробили спробу прорвати більшовицьке оточення, але їм це не вдалося. Розгорівся бій, проте повстанці відбили всі атаки. Вночі деяким відділенням вдалося прорватися, але 60 бійців з к-ром Сторчаном на чолі залишилися боротися до останнього – доки не закінчилися набої. Останній постріл вони лишали для себе. Втрати УПА під час цього бою налічують 80 воїнів включно з сторчанівцями. Близько 100 поранених і більше 200 ще неозброєних новоприбулих до УПА були взяті більшовиками у полон, і потім жорстоко закатованими. Втрати НКВД тільки серед вбитих становили понад 800 осіб.

29.04 того ж року проходить великий бій під с. Залізниця, яки коштував більшовикам 240 смертей, а УПА – загибеллю популярного к-ра Буревія.

10.06.1944р. загинув к-р УПА-Південь полк. Батько. Втрати УПА-Південь під час 1944р. були настільки великими, що було прийнято рішення Головним Командування розформувати цю частину армії і включити її залишки до УПА-Захід і УПА-Північ. Також її трагічна доля змусила задуматися про іншу тактику переходу фронтів.

Літом 1944р вся УПА була розділена на частини не більше 2ох сотень і перейшла у гори та великі лісисті масиви. У менших лісах армія ділилася на чоти, а деколи і на рої. Це виявилося дуже ефективним рішенням, оскільки ЧА, наздоганяючи німців, не встрявала у сутички з малими силами повстанців. У бої з арміями попали тільки сотні „Вовки”, сотня Громового і сотня Голуба з УПА-Захід. У кінці липня 1944р. вони зіткнулися з німцями, втративши понад 50 повстанців, а сотня Громового попала ще і у бій з більшовиками і втратила ще понад 30 бійців. Решта частин практично не постраждали. У тилу УПА вже воювала не з ЧА, а зі спецвідділами МВД-МГБ.

Останній великий бій з нацистами провела УПА-Захід 9-16.07.1944р., коли ЧА вже підходила до Львова, і на території України залишилися лише невеликі військові частини німців. Вони відступали до Карпат, плануючи організувати там сильні бойові позиції, проте повстанці вдаряли по ним протягом переходу, наносячи відчутні удари.

Проте, незважаючи на успіхи, повстанці старалися уникати великих боїв, хоча були цілком спроможні їх вигравати. На початку 1944р. кількість членів УПА суттєво зросла та становила до 80 000 українців. УПА активно агітувала боротися проти більшовизму і інші народи, до її лав входило ще близько 20 000 осіб інших національностей, крім української. 21-22.11.1943р. була скликана Перша Конференція Поневолених Народів Східної Європи і Азії. У конференції прийняли участь делегати від 13 націй: 6 азербайджанців, 1 башкир, 2 білоруси, 4 вірмени, 6 грузинів, 1 кабардинець, 1 казах, 2 осетинці, 4 татари, 5 узбеків, 1 черкес, 1 чуваш, 1 черкес та 5 українців. Було прийнято постанови щодо продовження боротьби з більшовизмом і нацизмом та підтримання Руху Опору в поневолених країнах Європи.

Коли фронт мав уже досягнути Карпат УПА почала масштабно готуватися до майбутніх післявоєнних дій. Українські війська роззброювади бельгійські, французькі, голландські та інші ненімецькі складові нацистської армії, які, бачачи, що війна буде програна, не мали бажання помирати, крім більшовиків, ще і від УПА, тому здавалися переважно без бою. Проблеми виникали тільки з самими німцями і часто з угорцями.

Також УПА нападали на ще не ліквідовані склади нацистів – „ліґеншафти” – та забирала звідти харчові припаси. Все було заховано у лісах, у підземних сховищах.

Разом з тим, незважаючи на те, що УПА відчутно била по планам і німців, і більшовиків, вона не переставала отримувати заклики приєднатися до обох сторін. Відповіддю на такі заклики ставали нові розгроми нацистів і червоних партизан.

11.07.1944р. глибоко в Карпатах проводилися наради Українського Революційного Парламенту. Збори проголосили себе Тимчасовим Українським Парламентом та назвали свою організацію Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Одразу після формування УГВР та її президії УПА склала перед ними присягу. Цей перший акт складання присяги був опублікований у журналі УПА „Повстанець”.

Нарешті, у другій половині 1944р. Україна повернулася під окупаційним режим СРСР. Більшовики прийшли у позі визволителя і одразу ж призначили загальну мобілізацію та збір контингентів продуктів харчування. Забиралося практично все, навіть посівний фонд, що спричинило голод 1944-1945р. Крім цього, власникам особистих господарств призначили грошові податки. Всіх зганяли на роботи по заготовці дерева, ремонту шляхів, заводів і фабрик. Інтелігенцію змушували працювати на пропаганду більшовизму. Зокрема, на конференції січня 1945р. на Західній Україні виступали з доповіддю про досягнення СРСР під керівництвом партії такі відомі українські культурні діячі, як Остап Вишня, Тичина, Рильський та ін., зламані системою терору. Особливо була відзначена під час цього з’їзду доповідь Мануїльського під назвою „Українсько-німецькі націоналісти – пси Гітлера”. З подібними доповідями змушували виступати і самих західних українців – Барвінського, Колессу, Возняка, Крип’якевича та ін.

Відбувався активний процес русифікації населення та влади. У школах та інших освітніх закладах як обов’язкові предмети ввели вивчення російської мови, марксизму-ленінізму, історію ВКП(б). Навчання в університетах та вищих школах у Львові, Станіславі та Чернівцях переведено на російську мову.

Нарешті, після смерті митрополита Андрея Шептицького почалося знищення греко-католицької церкви як такої. Священиків убивали під приводом „співпраці з нацистами”.

Проводилися облави НКВД проти повстанців, найбільшими з яких були акція на Чорний Ліс 1-7.11.1944р. та на Болехівський Ліс 10-15.11.1944р. на участю двох дивізій НКВД, у грудні акція на Миколаївщину, Бібреччину, Ходорівщину та Рогатанщину за участю 20 000 НКВДистів та 7.04.1945, коли відбулася найбільша облава НКВД за участю 40 000 більшовиків на території Прикарпаття та Карпат, і яка тривала по до кінця травня того ж року.

Важливими боями УПА з МВД-МГБ були операції серпня 1944р. у Рогатинському р-ні, здобуття містечка Букачівці та захоплення у полон його більшовицької адміністрації, ліквідація більшовицької влади восени 1944р., операції на Різдво 1945р., операції кінця січня 1945р., а також битва та вихід з оточення НКВД у лютому 1945р., коли спецвідділи більшовиків чисельністю 30 000 осіб захопили 70 сіл в околицях Бродів, акція 26-27.04.1945р. – напад на УПА на Радехів, де більшовики організували концтабір для політв’язнів. Тоді було звільнено близько 200 осіб. Проте і УПА терпіла великі втрати, особливо серед керівного складу – курінних та сотенних, провідників ОУН, членів УГВР. 12.02.1945р. загинув керівник УПА-Північ Клим-Савур-Охрім.


^ 4. УПА у 1945-1952 рр.. Бойові дії на території УРСР


Після окупації України більшовики висували УПА заклики скласти зброю до певного терміну, оскільки їхня діяльність беззмістовна і наперед програшна, в обмін на повну амністію. Такі заклики висувалися 5 разів, кожен раз відсуваючи на кілька місяців „крайній термін” здачі зброї, оскільки ніхто не рвався виходити з підпілля. Останнє звернення НКВД висунуло у листопаді 1945р.

Щоб прикрити неефективну діяльність проти УПА, більшовики публікували фальшиві свідчення про масовий вихід повстанців „з лісу”. Ці дані були сфальсифіковані, крім того, мало хто вірив їхній достовірності, оскільки було б дивно, що УПА так легко здалася. Самі ж повстанці відповідали нападами на більшовицькі органи влади, звільненням в’язнів та наскоками на розквартировані більшовицькі війська. Крім цього, проводилися широкомасштабні рейди.

Одним з найбільших рейдів на території українських земель був похід відділу УПА „Крути” к-ра Ч. 24.04-30.06.1945р, який за 70 днів подолав 900 км, обійшов 17 районів Житомирської та Київської областей, витримав 11 збройних сутичок включно з досить великими боями, протягом яких захопив значну кількість спорядження НКВД.

Проводився рейд 7-15.06.1945р. у р-ні Кременчука відділу УПА з Холодного Яру. Спецвідділ НКВД чисельністю близько 130 осіб спробував оточити діячів рейду, проте був ними розбитий.

У червні 1945р. проводився повторний рейд на Закарпаття трьома сотнями куреня „Холодноярці”. Перший рейд на Закарпаття відбувався на початку весни 1945р.

6-30.06.1945 тривав рейд по Станіславщині сотнею під керівництвом ще одного к-ра Ч. Рейд охопив 16 місцевостей, де збирав мітинги, у яких брали участь 300-600 людей з місцевого населення.

6-13.08.1945р. відділ УПА сотн. М. провів рейд у р-ні м. Жаб'є. 9.08 відділ обстріляв райцентр. Більшовики були заскочені зненацька і панічно втікали. Як виявилося пізніше, майор НКВД, втікаючи, так вдарився головою, що через кілька днів помер.

3-16.09.1945р. відділ УПА провів рейд з масовим поширенням підпільної літератури на Вінниччині.

3.10-8.11.1945р. відділ УПА під керівництвом к-ра Е. провів рейд по Кам’янець-Подільській області з метою пропагандистської роботи. Були проведені успішні мітинги у 11 селах та 4 акції проти НКВД.

20.10-10.11.1945р. відділ УПА „Сурма” на чолі з к-ром Білим влаштував рейд по Буковині, подолавши понад 300 км.

Весною 1946р. відбулися рейди у Берестейській та Пінській областях.

Про успішну роботу під час рейдів писав у своєму звіті один з командирів:

„Замітне є, що коли большевикам з трудом приходиться організувати свої мітинґи, коли їм треба аж посилати енкаведистів від хати до хати, щоб настягати кільканадцять стариків чи дітей, то нашим відділам вистарчить лише оголосити, а збігається зразу все населення і радо слухає вільного слова, не зважаючи на те, які це може мати наслідки. Можна собі уявити, яке враження робить на маси совєтських громадян, стероризованих большевицьким режимом і звиклих уважати большевиків непобідною силою, коли вони чують слова правди про совєтський рай. Не диво отже, що все населення, так на східніх, як і на західніх землях радо слухає, а в дальшому щиро помагає українським революціонерам-повстанцям”.

Невдалі заклики СРСР повстанцям здатися остаточно довели радянську владу. Додатковою проблемою було і те, що ЧА в Україні практично відмовлялася воювати проти українських повсталих. Ці частини пізніше були перекинуті на Далекий Схід. Проте тоді НКВД остаточно зняло маску і почало відкриту боротьбу з УПА, користуючись давніми методами шаленого і безупинного терору.

Основними пунктами боротьби НКВД з УПА були створення випадкових баз; перепис населення; блокада; родинна і маєткова відповідальність; публічні катування; провокації.

Створення так званих „випадкових баз” розпочалися ще весною 1945р. У місцевостях, де, за припущенням більшовиків, могли переховуватися повстанці НКВД створював „точки”, до яких входило 100-200 осіб, спорядження для яких постачалося вночі та ретельно приховувалося. Члени залоги ходили у цивільному і виступали у якості фахівцями-робітниками з різних галузей господарства, наприклад, по заготівлі лісу. Таким чином вони могли регулярно і ретельно обстежувати ліс та тероризувати населення.

Перепис населення мав на меті виявити „елементи”, які перебували не на своїй території і тому могли бути причетними до повстанських облав. Характерним було те, що населення реєстрували у віці від 14 років.

Зимою 1945-46 рр.. відбувалися блокади зайнятих повстанцями земель. Під час другої декади січня 1946р. по всій території Західної України розквартирували війська НКВД приблизно по 25-100 осіб на село та 2000-5000 на район. Ліквідовані повстанцями „точки” вже не відновлювалися, а замість них з’явилися „оперативні відділи НКВД”. У заблокованих Рівненській, Тернопільській, Львівській, Станіславській, Волинській, частково Закарпатській та Кам’янець-Подільській областях ввели надзвичайний стан, заборонили населенню виходити без дозволу вночі на вулицю, заслонювати вікна, було проведено обшук усіх хат та допит усього дорослого населення з використанням тортур. Метою таких акцій було перекриття постачання УПА продовольства, щоб змусити повстанців вийти з лісу.

Якщо дізнавалися, що у родині є члени УПА, то вся родина вивозилася у Сибір, а майно відбиралося. Акція масового вивезення українців відбулася у 1947р. і перевершила всі попередні акції радянського „переселення народів”.

Зі зловленими членами УПА та медсестрами УЧХ поводилися з усією жорстокістю і садизмом. Їхні трупи викидалися на вулицю і забороняли населенню хоронити їх кілька днів, змушуючи людей ходити та їздити по власних бійцях за свободу. У 1945р. НКВД поновив середньовічні методи інквізиції. На площу військами зганялося населення пункту, перед яким влаштовували показні катування повстанців, часто хворих або важкопоранених. Були випадки, коли люди божеволіли після побаченого.

Для повної деморалізації суспільства більшовики продовжували користуватися масовим терором, шантажем, підкупами, диверсіями та провокаціями. Крім того, створюється сітка сексотів – донощиків.

З кримінальних злочинців НКВД створює „винищувальні розділи” – стрибки, які стають однією з найбільших проблем УПА. Стрибки добре знали мову, звичаї, побут населення, людей, псевдоніми, сховища, томі могли організовувати найхитріші провокації. Морально зламані одиниці УПА могли самі перейти у стрибки. На щастя, таких було дуже мало.

Ще одним методом провокації були підроблені заяви. Коли до НКВД попадали український командир, його закатовували і писали під його імені „покаянні заяви”. Так зробили з сином пол. УСС Дмитра Вітовського пор. Зміюкою та з деякими іншими командирами УПА.

Часто розділи НКВД перевдягалися у форми УПА, нападали, грабували і катували населення, щоб викликати ненависть до УПА.

Були організовані акції з отруєння та зараження повстанців. Навесні 1946р. в Станіславській області НКВД поширив на ринках, де скуповувалися УПА, отруєні протитифозні застрики, від яких смерть наступала за кілька годин мук. Лікарі досить швидко викрили акцію, але кілька десятків повстанців все-таки померли.

У липні 1946р. на Волині сексти отримали отруту для того, щоб додати її до харчів, призначених для УПА.

З метою зараження населення і, зокрема, УПА тифом було випущено хворих на цю хворобу полонених навесні 1946р. із завданням залишатися на нічліг у підлісних хатах.

У боях з УПА НКВД використовувало розривні кулі, незважаючи на міжнародну заборону цього виду зброї.

Основними тактичними прийомами УПА з 1946р. були несподівані бойові напади на сили НКВД, наскоки на радянські адміністрації, бойові засідки групами різної величини, знищення засобів комунікації та комунікативних споруд, акції саботажу, акції оборони населення від окупантів, замахи на впливових членів НКВД, партійних діячів, провокаторів та агентів. УПА продовжує видання та поширення підпільної літератури серед населення та ЧА, надихає населення на боротьбу, проводить пропаганду серед інших поневолених народів СРСР.

Переформування УПА після переходу лінії фронту залишалося і надалі, діяли переважно не сотні та курені, а малі групи повстанців. Знову стали тіснішими усі три організації української боротьби – ОУН-УПА-УГВР. Повний на перехід на нові форми боротьби закінчився у 1948р.

У 1947р. на території восьми областей УРСР було зареєстровано 906 збройних та збройно-політичних акцій українського підпілля та збройних сутичок з МВД-МГБ. У ході цих дій загинуло 1018 більшовиків, більшість з яких була провідними членами НКВД. Зі сторони підпілля загинуло 325 осіб. За 1947р. більшовиками було викрито 103 бункери УПА. 20 залогам вдалося прорватися крізь нападників, решта билися до кінця, розриваючи себе останньою гранатою.

У 1948р. в УРСР було проведено 1422 підпільні акції. Втрати більшовиків становили 910 смертей та 330 поранених бійців, підпілля втратило 347 загиблих повстанців, з них 122 повстанців УПА та 225 членів ОУН. Облави НКВД викрили 94 схованки підпільників, але на цей раз прорвалися лише у 7 випадках. Решта розривали себе гранатами. Також НКВД виявив одну таємну друкарню на Волині та одне бюро Відділу Пропаганди й Інформації УГВР на Болехівщині. Повстанці зуміли організувати все так, що ні документи, ні живі члени ОУН чи УГВР більшовикам не дісталися.

У травні-червні у Львівській області була проведена акція проти колгоспів, літом – у Волинській області, у вересні – у Чернівецькій. Були спалені колгоспи у багатьох селах.

1949р. характеризувався переважно веденням дій по засідкам, як з однієї, так і з іншої сторони. Таку характеристику отримали і наступні три роки діяльності УПА.

Найбільшими операціями 1949р. були бій зі спецгрупами 4.05.1949р, коли спец групи МВД зустрілися з чотою УПА у Посіцькому лісі, р-н Стрілки. Було вбито 11 більшовиків, а 7 поранено. Втрати УПА – двоє вбитих. Також велике значення мали засідки у райцентрі Стрілки, засідки на впливових кадрів МВД з Києва та Москви, які посилалися в Україну, наскоки на організаторів колгоспів та н стрибки, а також зустрічі з ворожими засідками.

Після 1949р. з’являється ряд проблем перед УПА. Вичерпалися запаси зброї та амуніції, зроблені під час переходу фронтів, а нові було достатньо важко здобути при оперуванні малими відділами. Також відчувалася нестача медикаментів, оскільки більшовики отруювали ліки, які могли би попасти до УПА, тому повстанці дуже обережно ставилися до будь-якої медичної допомоги. З’явилися проблеми з харчуванням. На початку 50их років політика більшовиків повністю перевела народне господарство у стан колективного, що призвело до зубожіння населення. Єдиною можливістю протриматися були напади на радянські склади. І якщо раніше цим займалися СКВ та референти господарства, то тепер здобуття харчів міцно влилося у стратегію самої УПА.

Реакцією на зміну тактики УПА стала нова тактика МВД-МГБ. Більшовики відмовлялися від великих облав за участю великих збройних утворень і перейшли на „прочісування” територій та „розроблювання”.

Звичайне прочісування відбувалося несподівано, коли 1-5 сотень МГБ оточувала якийсь ліс і за допомогою собак обшукували кожен міліметр землі.

„Розроблюванням” займалися вищі старшини МГБ з цілим штабом співробітників. Вибирали конкретного командира УПА і вивчали його життя, діяльність, зв’язки, родину, звички, часті місця перебування і т.п., а потім на основі цих даних виводили спосіб знищення даної особистості.

Кожен день УПА несла тяжкі втрати та болісні удари. 31.01.1949р. у Львові вбитий у бою Шеф Штабу УПА пол. Лицар (Олександр Гасин), а 14.04. гине у боях керівник УПА-Захід пол. Шелест (Василь Сидор).

Нарешті, найсильнішім ударом стало вбивство генерала-хорунжого Романа Шухевича 5.03.1950р., Головного Командира УПА (пс. Тарас Чупринка), Голови Генерального Секретаріату УГВР (пс. Р. Лозовський), Голови Проводу ОУН (пс. Тур). 7 повних років він був формальним і фактичним керівником всієї визвольної боротьби української нації.

Пізніше, зимою 1951-1952рр.. загинув командир УПА Петро Полтава, публіцист українського революційно-визвольного руху, член УГВР і провідний член ОУН.

Та незважаючи на страшні втрати, УПА продовжувала свою діяльність, захищаючи українське населення від терору та грабунку. Пост Головного Командира УПА перейняв близький соратник Шухевича та його заступник пол. Василь Коваль (Василь Кук), одночасно він стає і Головою Головного Секретаріату УГВР.

У жовтні 1952р. УПА відсвяткувала своє 10-річчя. З цієї нагоди була видана в Україні окрема книга. На честь цієї дати Василь Коваль виніс окремий наказ бійцям-повстанцям – вести визвольну боротьбу за будь-яких умов, аж до перемоги Правди.

Боротьба тривала ще і у 1952-1954рр.., а у деяких районах і до 1956р. Від першої сотні 1942р. і до останніх пострілів 50их УПА залишалася українською силою, надією української нації, надією Української Держави, патріотами і героями своєї землі


5. Висновки


Захід давно вже визнав Українську Повстанську Армію найкраще організованим Рухом Опору часів Другої світової війни, який більше, ніж 10 років, не маючи матеріальної чи моральної підтримки ззовні, вів ефективну боротьбу одразу проти кількох окупантів. Колись Шарль Де Голь сказав про УПА: „Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі”.

Але чому, маючи таку армію ми не змогли відстояти свою державність ще тоді? Можливо, з тих ж причин, що і не змогли Мазепа та УСС. Поділеній між гігантами Україні не було місця серед них. І якщо більшість виступали проти одного ворога, українцям доводилося виступати проти кількох. Знову вдвічі більше усього – вдвічі більше ворогів, вдвічі більше битв, а, отже, перемог і поразок.

Зникнення УПА не було поразкою. Це була одна з тих умов життя, які необхідні для національної ідеї. Завдяки самопожертві молодої армії без держави, завдяки її відданості життю без тоталітаризму та терору українська національна ідея продовжила своє життя ще на 40 років у СРСР і, нарешті, стала більш-менш матеріально у 1991р.

Тільки чи заради такої соборності віддавали життя члени УПА? Вони жили по-українськи тоді, коли саме слово „український” несло у собі погибель. Вони жили вільно, коли слово „соборність” зникло зі словників. Вони жили по поклику серця, коли навколо панував жорстокий і невблаганний закон, рятуючись останнім пострілом чи вибухом останньої гранати. Заради чого?

Мабуть, не заради того, щоб зараз, коли у нас з’явилася можливість побудувати щиру українську національну державу, ми пустили її на вітер. Якщо заради себе ми не можемо побудувати справжню, сильну і процвітаючу державу, то давайте побудуємо її хоча б заради пам’яті тих, хто віддав за нас все.

Слава Героям України!


^ Буде нам з тобою що згадати

Після довгих збавлених ночей.

Вивчив я далекий звук гарматний

І тривожний блиск твоїх очей.


Твої очі – квіти темно-сині

На узбіччі радісних доріг.

Чи зустрінемось з тобою знову

На своїх дорогах бойових?


Будуть стрільна розриватись глухо

І дрижати в вибухах земля.

Вийдеш ти в ту сторону - послухай

Де в багряних полум’ях поля.


І почуєш грізну борню волі,

І вкриється кров’ю битий шлях.

Будуть хлопці йти суворочолі

В сіруватих, наче ніч, рядах.


І пройдуть вони безмежним краєм

Крізь руїни сіл, дерев і тра