Реферат: М. Ф. Владимирського-Буданова

Зміст



Вступ.............................................................................................................

Розділ 1. Особливості розвитку теорії права у Київському

університеті............................................................................

1.1. Період до реформ 60-х років XIX століття......................

1.2. Післяреформений період і до 1920 року...........................

Розділ 2. Основні загальнотеоретичні концепції права у

Київському університеті з моменту його заснування

і до реформ 60-х років XIX століття..................................

^ 2.1. Теоретичні питання права у працях К.О.Неволіна і

Г.М.Даниловича...................................................................

2.2. Історико-правові і соціологічні аспекти в теорії права

М.Д.Іванішева.......................................................................

Розділ 3. Розвиток теорії права у Київському університеті

в 60-ті роки XIX – початку XX століття...........................

^ 3.1. Історико-соціологічна теорія права у працях

М.Ф.Владимирського-Буданова.........................................
3.2. Історико-соціологічна теорія права у працях О.Ф.Кістяківського...............................................................
^ 3.3. Юридичний позитивізм в енциклопедії права

М.К.Ренненкампфа і нормативно-соціологічний підхід

у працях Є.В.Спекторського..............................................

^ 3.4. Особливості природно-правової теорії у працях

Є.М.Трубецького...................................................................

Висновки......................................................................................................

Список використаних джерел.................................................................

3


13

13

21


40


40


63


76


76


94


114


143

171

174 – 191

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ Вступ


Актуальність теми дослідження. Історія правової думки України ХIХ –початку ХХ століття є однією з найцікавіших і одночасно складних і недостатньо досліджених проблем правознавства. Останнім часом науковий інтерес вчених-юристів України до цієї проблеми значно пожвавився, проте чимало її аспектів все ще залишається поза увагою правознавців і потребує спеціальних досліджень. Особливо це cтосується вивчення історії університетської правової думки на теренах України. У Київському, Харківському і Одеському університетах у цей період працювало багато видатних вчених-юристів, які зробили істотний внесок в розробку теорії права і створили свої школи у науці кримінального, цивільного та інших галузей права.

Як тут не пригадати слова відомого російського дореволюційного юриста М. М. Коркунова, який, звертаючись до сучасників-юристів, підкреслював: "Соромно не знати своїх попередників. Багато чи мало вони зробили, ми повинні це знати. До того ж ми можемо поскаржитися хіба що на невелику кількість людей, що присвятили себе науковому вивченню права, але ж не на їхню якість" [1]. Це повністю можна віднести і до сучасних українських вчених-юристів.

Незнання досягнень всесвітньо відомих мислителів і вітчизняних вчених не дає нам повної уяви про розвиток світової правової думки в цілому.

У Київському університеті з моменту його заснування з'явилася і почала розвиватися школа видатних вчених-правознавців, які розробляли важливі загальнотеоретичні проблеми права. Предметом їхніх досліджень були питання виникнення права, його історичного розвитку, особливості права Росії, України та інших слов‘янських народів, межі правового регулювання суспільних відносин, кодифікація законодавства, співідношення права і справедливості, тощо. Переважно вони закладали фундамент, на якому будуєтся теоретико-правова аргументація багатьох досліджень і понині.

Потрібно констатувати, що роль університетської науки дореволюційної Росії, зокрема вчених Київського університету, у розвитку теорії права є однією з найменш вивчених. Кількість наукових праць, що стосуються дослідження університетської науки взагалі, досить обмежена. Серед них слід відзначити монографію О.Ф. Скакун " Політична і правова думка в Україні " (1861-1917рр.), в якій зачіпаються окремі питання вузівської правової думки, дисертаційні дослідження Л.Г.Заблоцької "Історія розвитку науки міжнародного права в Київському університеті в дожовтневий період", Т.І.Бондарук “Основоположники Київської історико-юридичної школи М.Ф.Владимирський-Буданов, Ф.І.Леонтович”, праці В.І.Андрейцева, В.А.Коротких “Микола Іванішев”, С.М.Мельника “Вчені-юристи Київського національного університету імені Тараса Шевченка у галузі кримінального процесу”.

Однак зазначені праці не дають цілісної картини розвитку теорії права у Київському університеті. Вони не містять спеціального, комплексного, системного дослідження ролі київських вчених у розробці саме теорії права. Тому необхідність поглибленого вивчення теоретико-правової думки вчених Київського університету є очевидною.

Актуальність дослідження наукової спадщини вчених-юристів Київського університету зумовлена необхідністю: по-перше, визначення місця їх правових ідей та поглядів в контексті розвитку історії правової думки; по-друге, виявлення особливостей їх підходів до праворозуміння та інших проблем права; по-третє, з‘ясування впливу на їх погляди національної правосвідомості і правової культури; і зрештою, розкриття значення їх теоретичних розробок для подальшого розвитку і вдосконалення права.

^ Зв‘язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках держбюджетної науково-дослідної роботи за темою: “Формування механізму реалізації і захисту прав і свобод громадян в Україні” ТЗ НДР №01 БФ042-01.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення і розкриття багатогранності теоретичних підходів, які склалися в історії правової науки України та її складової частини – загальної теорії права у вчених Київського університету ХIХ – початку ХХ століття, та з‘ясування теоретико-практичного значення їх ідей для сучасної юридичної науки.

Ця мета конкретизована в комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є:

– уточнити, використовуючи не тільки опубліковані праці, але й архівні матеріали, основні етапи розвитку юридичної науки і викладання теорії права в Київському університеті, розглянути їх зв'язок з його статутами 1833 і 1863 років, які мали істотний вплив на розвиток університетської науки;

– проаналізувати процес формування і розробки вченими-юристами Київського університету важливих загальнотеоретичних проблем права: його походження, закономірностей і перспектив розвитку, поняття форми права, співвідношення права і закону, права і моралі, застосування права тощо;

– простежити загальний хід розвитку правової теорії в Київському університеті, показати, як впливала на правову думку України загальна еволюція вітчизняної і світової науки права, особливо її західноєвропейської гілки, враховуючи її теоретичну і практичну близькість до правових проблем України і Росії того часу, з одного боку; а з іншого – виявити, які економічні, політичні і соціальні умови впливали на цей розвиток;

– розкрити напрями загальної теорії права, що були найбільш характерними для вчених Київського університету, їх специфіку і співвідношення з аналогічними напрямами правової думки західних країн;

– дати характеристику ролі вчених юридичного факультету Київського університету в історії розвитку загальної теорії права, а також показати сучасне значення їх ідей у правову культуру України.

^ Об‘єктом дослідження є наукова спадщина вчених-юристів, їх праці в галузі теорії права, науково-викладацька робота на юридичному факультеті Київського університету з моменту його заснування 1835 року і до 20-х років XX століття, коли університет тимчасово було закрито.

^ Предметом дослідження роботи є з‘ясування особливостей розвитку національних правових ідей і доктрин найвидатніших київських вчених-юристів, а також основні тенденції розвитку теорії права в Київському університеті.

^ Методи дослідження.

В основу методології дослідження покладено загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи аналізу.

Застосування діалектичного методу проявилося у прагненні здійснити об'єктивне, всебічне дослідження правових ідей та теорій вчених Київського університету, що включає в себе, з одного боку, характеристику їх наукових досягнень в національному і міжнародному масштабах, а з другого – показ їх неминучої історичної обмеженості, зумовленої необхідністю київських вчених-юристів рахуватися в науково-викладацькій діяльності з існуванням імператорських статутів і умов царської цензури.

В дисертації широко застосовано системний метод дослідження матеріалу, який дав змогу цілісно розглянути розвиток теорії права у Київському університеті, метод історико-порівняльного правознавства, за допомогою якого зіставлялися правові ідеї вчених не тільки Київського університету, але й Росії та західноєвропейських країн з метою з‘ясування як відмінних, так і схожих поглядів на праворозуміння, а також логічний метод дослідження і доказів фактів. Автор використав також такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, що особливо проявилося в дослідженні архівних матеріалів. Значна увага приділена конструктивно-критичному підходу до оцінки і аналізу правових теорій і шкіл не тільки вчених України і Росії, але й зарубіжних країн, з якими була пов‘язана правова думка України, що мало як негативні, так і позитивні сторони.

При написанні дисертації автором було використано фундаментальні праці вчених-юристів Київського університету XIX – початку XX століття: К.О.Неволіна, Г.М.Даниловича, М.І.Пилянкевича, М.Д.Іванішева, М.Ф.Владимирского-Буданова, О.Ф.Кістяківського, М.К.Ренненкампфа, Є.В.Спекторського, Є.М.Трубецького, а також історичні матеріали, пов‘язані з характером організації і діяльності університету. Чимало з них уперше використано в дисертаційному дослідженні.

Теоретичні основи дисертації складають дані сучасного наукового правознавства, які стосуються аналізу правових теорій минулого, що спонукало до пошуку тих питань і проблем, які нині набули іншого, ніж раніше, вирішення, але разом з тим були підготовлені науковими досягненнями минулих поколінь юристів-теоретиків, у тому числі вчених Київського університету. У зв'язку з цим в дисертації широко використана юридична література не тільки пов‘язана з темою дослідження, але й і з загальнотеоретичними проблеми праворозуміння, його походженням, розвитком, суттю тощо. До сучасних робіт у цій галузі, на які спирався автор, належать праці теоретиків і істориків права Т.Г.Андрусяка, В.Д.Бабкіна, С.В.Бобровник, А.П.Зайця, О.В.Зайчука, В.Д.Зоркіна, М.Е.Казмера, В.М.Катрича, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.В. Копейчикова, В.О.Котюка, В.В.Лазарева, О.Е Лейста, М.М.Марченка, В.П.Марчука, М.І.Матузова, Є.В.Назаренко, М.І.Неліпа, В.С.Нерсесянца, Ю.М.Оборотова, О.В.Петришина, Н.С.Прозорової, С.О.П‘яткіної, П.М.Рабіновича, О.Ф.Скакун, О.В.Сурілова, Є.В.Тихонової, В.О.Туманова, І.Б.Усенка, М.В.Цвіка, В.А.Чеховича, О.О.Шевченка, В.М.Якушика та інших вітчизняних і зарубіжних вчених.

^ Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою комплексною монографічною роботою, в якій розкрито еволюцію теорії права у Київському університеті від часу утворення в університеті юридичного факультету у 1835 році і до 1920 року. Цей період був насичений такими визначними історичними подіями, як скасування кріпосного права, проведенням судової реформи, реформ в галузі освіти, місцевого управління.

У дисертації проаналізовано загальний процес розвитку теорії права у Київському університеті як поступове і неухильне поглиблення праворозуміння та інших пов'язаних з ним теоретико-правових проблем і показано, що відбувалося воно не шляхом заміни однієї доктрини іншою, а через створення ряду теорій, кожна з яких своїм особливим аспектом трактування загальнотеоретичних питань права вносила вагомий внесок у загальний розвиток вітчизняної науки правознавства.

Цей основний підсумок дисертаційного дослідження розкрито через комплекс нових або таких, що мають елементи новизни, положень і висновків:

1. Вперше на підставі архівних матеріалів і праць вчених юридичного факультету Київького університету досліджено і проаналізовано розвиток теорії права за вказаний період і доведено, що найбільше її піднесення тісно пов‘язане з університетськими статутами 1833 і 1863 років.

2. Встановлено, що на формування поглядів вчених-юристів Київського університету мала вплив як російська юридична наука, так і правові теорії зарубіжних країн, тим більше, що багато з цих вчених навчались або проходили стажування в західноєвропейських університетах, зокрема Берлінському, Віденському, Гейдельбергському, Геттінгенському, Неаполітанському, Паризькому.

3. Виявлено, що при дослідженні теоретико-правових проблем науковцями юридичного факультету широко застосовувались різні методологічні підходи, що дозволило їм поглибити розуміння права, а тому в деяких питаннях мати перевагу в порівнянні із західноєвропейськими вченими.

4. Вчені-правознавці Київського університету своїми дослідженнями прагнули внести нові дані і аргументи у вирішення найбільш складних і спірних теоретико-правових питань. Враховуючи особливості їх ідей і поглядів, можна стверджувати, що багато з них відрізнялись від відомих західноєвропейських шкіл і течій. До таких вчених-правознавців належать:

а) К.О.Неволін – фундатор юридичної науки і особливо теорії права у Київському університеті, який у своїх наукових розробках застосовував ідеї історичного розвитку права, ідеї природного права та філософії права Гегеля, а також елементи соціологічного підходу, намагаючись об‘єднати їх і знайти новий напрям в теорії права, який можна назвати історико-філософським;

б) Г.М.Данилович – перший декан юридичного факультету Київського університету, який в основу своїх досліджень поклав природно-правовий підхід і вважав, що право повинно грунтуватись на правді, розумі і справедливості;

в) М.Д.Іванішев і М.Ф.Владимирський-Буданов, які широко використовували історико-порівняльний метод, соціологічний підхід, концентруючись на дослідженні як слов‘янського законодавства, так і законодавства багатьох зарубіжних країн. Вони дали оригінальне трактування праворозуміння, вказуючи на загальні закономірності його розвитку і національні особливості з урахуванням економічних, політичних і соціальних факторів. Беручи до уваги особливості їх методів, засобів у дослідженні теоретико-правових проблем, цих вчених можна вважати засновниками історико-соціологічної школи права в Україні;

г) О.Ф.Кістяківський, який у своїх наукових розробках застосовував історичний і соціологічний підходи, що відрізнялись від широковідомих на той час історичної школи права Німеччини та західних соціологічних шкіл, які склалися пізніше. Вченого слід віднести до одного з перших засновників соціологічної школи в галузі кримінального права, яка почала формуватись у XIX – на початку XX століття в Україні;

д) М.К.Ренненкампф, який у дослідженні теоретико-правових питань переважно стояв на позиціях юридичного позитивізму, намагаючись застосовувати позитивні елементи цього напряму. Вченому були властиві й інші підходи та методи до вивчення права, які відрізнялись від поглядів українських і європейських теоретиків. Свої думки він розвивав, враховуючи попередні досягнення правової науки та історичного розвитку суспільних відносин;

є) Є.В.Спекторський, який, на відміну від прихильників юридичного позитивізму, намагався удосконалити формально-догматичний підхід, тому значну увагу звертав на застосування соціологічного підходу в розумінні права;

ж) Є.М.Трубецькой, аналіз правових поглядів якого дає підстави віднести його до прихильників школи “відродженого природного права”. У своїй теорії вчений виходячи з приорітету прав і свобод людини ставив на перше місце загальнолюдські цінності.

5. Показано, що правові погляди вчених-юристів Київського університету мають велике історичне значення для розвитку юридичної науки України, своїми науковими розробками вони заклали підгрунтя для подальшого розвитку і вдосконалення права.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки є основою для подальших комплексних розробок теоретико-правових проблем, а також створення узагальнюючих праць з історії правової думки України.

Результати дисертаційного дослідження знайшли своє застосування на юридичному факультеті Київського університету для викладання курсів лекцій з "Історії політичних і правових вчень" та “Історії правничої думки у Київському університеті”. Вони можуть бути широко використані у підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, зокрема таких, як “Теорія держави і права”, “Історія правової думки України”, а також у підготовці науково-методичної літератури.

^ Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на науково-теоретичній конференції “Історія розвитку правової думки в Київському університеті у рамках святкування
165-ої річниці Київського університету ім. Тараса Шевченка” в доповіді на тему: “Розвиток теорії права у Київському університеті ім. Тараса Шевченка в дореволюційний період” (Київ, 1999, доповідь опублікована).

Основні висновки дисертації доповідались на аспірантському семінарі, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Матеріали дисертації надані для оформлення музею на юридичному факультеті університету.
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали своє відображення у п‘яти статтях, які опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
1. Ковальчук О.М. Викладання теорії права в перші роки заснування Київського університету. //Вісник Київського університету. Юридичні науки. –1990.– №31.– С.79-81.

2. Ковальчук О.М. Історико-правовий напрям на юридичному факультеті Київського університету (середина XIX – початок XX ст.). //Проблеми правознавства. –1991.– №53 С. 29-33.

3.Ковальчук О.М. Історико-соціологічна теорія права у працях О.Ф.Кістяківського //Матеріали науково-теоретичної конференції “Історія розвитку правової думки у Київському університеті у рамках святкування 165-ої річниці Київського університету імені Тараса Шевченка”. //Вісник Київського університету. Юридичні науки.– К.– 2000.– №39 – С.23-29.

4.Ковальчук О.М. Природно-правова теорія права у працях Є.М.Трубецького. //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.– Вип. 14.– К.– 2001.– С. 478-485.

5.Ковальчук О.М. Нормативно-соціологічний напрям у працях Є.В.Спекторського (1875-1951). //Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. – 2002.– Вип. 131. – С. 17-21.


Структура дисертації зумовлена логікою дослідження обраної теми.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, розподілених на підрозділи, висновку (обсяг 173 сторінки) та списку використаних джерел (247 найменувань).


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Висновки


За результатами проведеного дисертаційного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Встановлено, що юридична наука у Київському університеті була представлена галереєю таких освічених і талановитих теоретиків права, як К.О.Неволін, Г.М.Данилович, М.І.Пилянкевич, М.Д.Іванішев, М.Ф.Владимирський-Буданов, О.Ф.Кістяківський, М.К.Ренненкампф, Є.В.Спекторський, Є.М.Трубецькой. Їх фундаментальні роботи, особливо з теорії права, заклали міцний фундамент для подальших наукових розробок і розвитку права в Україні.

2. Правова думка вчених Київського університету не була ізольована від загального ходу її розвитку, разом з тим вона мала багато специфічного, а відповідно – і свої досягнення в постановці і вирішенні низки правових проблем. Важливим є те, шо вчені-юристи Київського університету намагались відповідно до умов свого часу стверджувати загальнолюдські цінності та ідеали права.

3. З‘ясовано, що з моменту заснування юридичного факультету Київського університету серед вчених-юристів існував плюралізм думок і течій. Єдиного праворозуміння не було не тільки у вчених Київського університету, але й у західноєвропейських. Його не існує і в наш час. Представники різних течій мали свої погляди на право виходячи із досягнень юридичної науки в конкретно-історичних умовах, вступали в наукові дискусії з багатьох теоритико-правових проблем, що давало їм можливість збагачувати теорію права як єдину загальнонаукову дисципліну.

4. У Київському університеті були створені свої оригінальні теорії і напрями, які не повторювали загальнотеоретичних шкіл і течій, зокрема таких, як історична, нормативистська, соціологічна, що розвивались в західноєвропейських країнах. Університетська юридична наука була представлена комплексом різних напрямів: історико-філософським, природного права, історико-соціологічним, нормативно-соціологічним, позитивістським, “відродженого природного права” та іншими. Ці теорії залишили помітний слід у правовій науці, деякі з них продовжують існувати у модифікованих варіантах в нових соціальних умовах. До таких теорій слід віднести, зокрема, доктрину «відродженого природного права».

5.Аналіз університетської наукової спадщини дає підстави стверджувати, що періодизацію шкіл і напрямів вчених Київського університету не можна розглядати як таку, що встановлює конкретні межі домінування тієї чи іншої концепції. Характерною їх рисою є переплетіння різних підходів, що зовсім не свідчить про еклектизм цих шкіл і напрямів; це стимулювало зародження нових доктрин, які вносили прогресивні ідеї в праворозуміння, що згодом дістало своє відображення в концепції інтегративної юриспруденції.

6. Вчені Київського університету, як і їх попередники, не могли вийти за межі, які їм ставила їх власна епоха. Проте, незважаючи на несприятливі історичні умови та жорсткий контроль за навчальним процесом з боку влади, теорія права у Київському університеті постійно розвивалась і вдосконалювалась, збагачуючи світові надбання правової думки.

7. Є підстави вважати вчених Київського університету фундаторами розвитку теорії права в Україні. Вони розробили низку важливих проблем і збагатили юридичну науку, піднесли її до рівеня європейської. Застосовуючи різні методологічні підходи, вчені університету намагалися з‘ясувати найбільш складні теоретичні проблеми. Багато питань, викладених ними у своїх наукових роботах, є актуальними і в наш час.

9. Ідеї вчених Київського університету не відійшли в минуле, вони стали істотним поштовхом і джерелом розвитку юридичної науки в Україні і тісно пов’язані із сучасністю.

10. Отже, юридичний факультет Киівського університету, де працювала плеяда видатних вченних, був центром через який спільнота України знайомилась з новими передовими правовими ідеями. Він дав багато раціонального для прогресивної юридичної думки і багато дасть для майбутнього.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

список використаних джерел


1. Коркунов Н.М. История философии права.– СПб., 1915.– 502 с.

2. Из сообщения о торжественном открытии Киевского университета 15 июля 1834 года. //Журнал Министерства Народного Просещения.–1834.– №7.– С. 296-309

3. Киев и университет Св. Владимира при императоре Николае I 1825-1855 гг.– К.: Изд-во «Ун-та Св. Владимира» – 1896.–100 с.

4. Владимирский-Буданов М.Ф. История императорского университета Св. Владимира.– К., 1884.– 674 с.

5. Державний архів м. Києва: Отчет университета. 1838 г.– Ф16.– Опись 465.– С.53-54

6. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб., 2001.– 638 с.

7. Майков П. Сперанский и студенты законоведения. Очерк из истории русского правоведения. СПб., 1893. – 614 с.

8.Вусов М. Очерк служебной и ученой деятельности проф. Неволина К.А. – СПб., 1885.– 36 с.

9. Шульгин В. История университета Св. Владимира.– СПб., 1860.– 230 с.

10. Неволин К.А. Энциклопедия законоведения.– К.,1839.– Т.1.– 633 с.

11. Воробьев В.А. К истории наших университетских уставов. //Русская мысль. – 1905.– №12.– С. 1-10

12. Соловьев И.М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников.– СПб., 1914.– 378 с.

13. Рождественский С.В. Исторический обзор деятельности Министерства народного образования 1802-1902 гг.– СПб., 1902.– 287 с.

14. Сорокин В.Н. Воспоминания старого студента (1858-1861) //Русская старина.– 1888.– №12. – С. 617-647

15. Державний архів м. Києва. – Ф.708.– 1834 г. –С.3.– п.1.

16. Иконников В.С. Русские университеты в связи с ходом общественного образования: Оттиск из журн. «Вестник Европы» – СПб., 1876.– 104 с.

17. Державний архів м. Києва Копия инструкции о порядке надзора за преподаванием в университете. Ф.16 опись 469.– №90.– 2 с.

18. Пантелеев Л. Из истории первых лет университета Св. Владимира. //Русское богатство: ежемесячний литературный и политический журнал.– СПб., 1908.– №12.– С. 183-205

19. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського: інститут рукопису. Письма К.А.Неволина С.О.Богородскому. Отрывок из письма от 9 июля 1843 г. из Петербурга. Ф. I №881.–14 л.

20. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського: інститут рукопису. Ф. VIII 3461-3462. – 4 л.

21. Владимирский-Буданов М.Ф. Пятидесятилетие императорского университета Св.Владимира (1834-1884): Речь произнесенная на юбилейном акте университета ордин. проф. М.Ф. Владимирским-Будановым. – К., 1884.– 59 с.

22. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова-Щедрина. – К.: Манускрипт, 1996. – 447 с.

23. Краткий отчет по университету Св. Владимира за 1862-63 уч. год //Университетские известия. – 1863.– №9 – С. 27-40

24. Университет Св. Владимира в царствование императора Александра III 1881-1894. – К., 1900. – 35 с.

25. Романович-Славатинский А.В. Моя жизнь и академическая деятельность 1832-1884 гг.: Воспоминания и заметки //Вестник Европы. – 1903. – №5. – С. 182-205

26. Сведения о личном составе профессоров, преподавателей и учеников в университете Св. Владимира за 1863-1875 гг. //Университетские известия.– 1875. – №4. – С. 19-34

27. Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. – М.: Наука, 1971.– 381с.

28. Романович-Славатинский А.В. Жизнь и деятельность Н.Д.Иванишева //Древняя и новая Россия.– 1876.– №1–3.– 244 с.

29. Иконников В.С. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета Св. Владимира (1834-1884).– К., 1884.– 823 с.

30. Обзор книг и журналов //Журнал Министерства Народного Просвещения: ч.XCVII: Отд. VI. 1858. – С.1-30

31. Грушевський М. Вопрос об украинских кафедрах и нужд украинской науки. – СПб., 1907. – 48 с.

32. Редкин П.Г. С лекций по истории философии права в связи с историей философии вообще. – Спб., 1889. – Т.1. – 442 с.

33. Державний архів м. Києва: Отчет университета. 1838г.– Ф.16.– Опись 465.– С.53-54

34. Редкин П.Г. С лекций по истории философии права в связи с историей философии вообще. – Спб., 1889. – Т.1. – 442 с.

35. Ренненкампф Н.К. Очерки юридической энциклопедии. – 2-е изд., испр. и доп. – К., 1880. – 282 с.

36. Тарановский Ф.В. Учебник энциклопедии права.– Юрьев, 1917.–534 с.

37. Деларов П. Очерки по энциклопедии права.– Спб., 1878. – Т.1.– 297 с.

38. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права.– СПб., 1909. – 354 с.

39. Звєрєв Н. Энциклопедия права в ряду юридических наук //Юридический вестник. – 1880.– Январь. – С.17-41

40. Котельников А. Философия права, как самостоятельный предмет юридического факультета //Наблюдатель. – 1893. – июнь.– С. 65-74

41. Михайловский И.В. Очерки философии права.– Т.1– 1914. – 604. с.

42. Спекторский Е.В. Задача энциклопедии права.– К.,– 1915.– 17 с.

43. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. – К., 1971.–159 с.

44. Кечекьян С.Ф. Вопросы теории государства и права на юридическом факультете Московского университета //Ученные записки МГУ: Труды юридического факультета.– 1856. – кн. VIII. вып. 180.– С. 63-76

45. Рождественский А. Основы общей теории права.– М., 1912.– 153 с.

46. Госуд. публ. библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – СПб., Дьяконов М.А. Ф.270.– №20.– 2 л.

47. Маркс К. Энгельс Ф. Сочинения.– М:, Политиздат.– 1955.– Т.1– 698 с.

48. Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Энциклопедический словарь.– СПб.,1897.–Т. XX –.960 c.

49. Шульгин В. История университета Св. Владимира.– СПб.,1860.–230 с.

50. Речь, произнесенная в С. Петербургском университете деканом философско-юридического факультета, ординарным профессором Бутырским, 8-го февраля 1835 года, по случаю публичного защищения студентом законоведения Неволиным сочиненного им рассуждения на степень доктора. //Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1835.– С. 289-298

51. Неволин К.А. Рассуждение о философии законодательства у древних. – СПб., 1835.–106 с.

52. Госуд. Публ. Библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. –СПб., Ф. 513.– 1с.

53. Неволин К.А. О преемстве Велико-княжеского Киевского престола //Журнал Министерства Народного Просвещения.– 1851.– №2, 11.– 60 с.

54. Неволин К.А. Образование управления в России от Иоанна III до Петра Великого //Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1844.–
№ 1,2,3.–150 с.

55. Неволин К.А. История российских гражданских законов. В 3-х т. СПб., 1851.– 1492 с.

56. Неволин К.А. Полн. собр. соч. Исследование о различных предметах законоведения: О соединении теории с практикою в изучении законов и в делопроизводстве – СПб., 1859.– Т.6. – 643 с.

57. Гегель. Наука логики. – М.: Мысль, 1970.– Т.1.– 501 с.

58. Новгородцев П. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба.– М., 1896.– 227 с.

59. Puchta G.F. Gersus der Institutionen. 1 Band. 5. Aufl. Leipzig, 1881.– S.544

60. Калмиков Г.Д. О десятом присуждении Демидовских премий //Журнал Министерства Народного Просвещения часть XXXII, отд. III 1841.– С. 58-88

61. Кечекьян С.Ф. Гегель и историческая школа права //Правоведение. – 1967.– №1.– С.104-109

62. Нерсесянц В.С. Юриспруденция: Введение в курс общей теории права и государства.– М., 1998.– 288 с.

63. Неволин К.А. Энциклопедия законоведения. – К., 1840.– Т. 2. – 646 с.

64. Казмер М.Э. Социологическое направление в русской дореволюционной правовой мысли.– Рига, 1983. – 129 с.

65. Кузнецов Э.В. Философии права в России.– М., 1989.–205 с.

66. Михайловский И.В. Очерки философии права. – Томск, 1914.– Т.1.– 604 с.

67. Нерсесянц В.С. Юриспруденция: Введение в курс общей теории права и государства. – М., 1998.– 288 с.

68. Калмиков Г.Д. О десятом присуждении Демидовских премий //Журнал Министерства Народного Просвещения часть XXXII, отд. III 1841.– С. 58-88

69. Большая Энциклопедия /Под ред. С.Н. Южакова – 1903.–Т.13. – 794 с.

70. Гегель. Философия права.– М., 1990. – 524 с.

71. Плеханов Г.В. От идеализма к материализму: Избранные философские произведения: в 5 т. – М., 1957.– Т.3. – 784 с.

72. Госуд. публ. библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина.–СПб., Половцовы Ф.601.– №1830.– 143 л.

73. Госуд. публ. библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина.–СПб., Половцовы Ф.601.– №1830.– 143 л.

74. Госуд. публ. библ. им. М.Е.Салтыкова-Щедрина.–СПб., Половцовы Ф. 601.– №1830.–143 л.

75. Неволин К.А. Рассуждение о философии законодательства у древних, сочиненное для получения степени доктора законоведения Константином Неволиным.– СПб., 1835.– 106 с.

76. Козюбра М.І., Сіренко В.Ф. Соціалістична законність і правопорядок. – К.– 1976.– 51 с.

77. Мироненко О.М. Історична школа права. Правова держава: Ювілейний щорічник наукових праць.– К., 1999. – Вип. 10. – 434 с.

78. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського інститут рукопису. Листи Новоліна Богородському.– Ф. I- 881.– С.14.

79. Danilowicz I. 1)Kodeks Napoleona w porownaniu z prawami polskiemi i litowsriemi. Warszawa, 1905. 2) Opisanie bibliograficzne dotad znenych egzemplerzy Statutu litewskiego rekopisnie…, Dziennik Wilensri I, 1823.

80. История Вильнюсского университета (1579-1979).– Вильнюс, 1979.– 373 с.

81. Лаппо И.И. Литовский Статут.– Каунас, 1936.– Т.1.– Ч.2.–510 с.

82. Пичета В.И. Разработка истории литовско-белорусского права XV –XVI вв. в историографии //Белоруссия и Литва XV –XVI вв.– М., 1961.– 454 c.

83. Данилович И.Н. О Литовских летописях //Журнал Министерства Народного Просвещения.–1840.–ноябрь.– С. 114

84. Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Энциклопедический словарь.– СПб., 1894.–Т.XII.– 960 с.

85. Кистяковский А.Ф. Профессор Н.Д.Иванишев и его сочинения //Юридический вестник.– 1877.– июль, август. – № 7.– С.1-23

86. Русский биографический словарь.– Половцев А.А. – СПб., 1897.– [Ибак-Ключарев].– 756 с.

87. Сегиенко Г.Я., Сергиенко Е.С. Киевский университет им. Т.Г.Шевченка.– К., 1984.– 126 с.

88. Рудько М.П. Тарас Шевченко і Київський університет.–К.: Вид-во Київського університету, 1959.– 86 с.

89. Андрейцев В.І., Коротких В.А. Микола Іванішев: Монографія – К.: Прайм, 1999. – 220 с.

90. Центральна бібліотека України ім. В.І.Вернадського: інститут рукопису. Путевые записки Н.Д.Иванишева. Ф. I. 501.– №6328.– 9. л.

91. Кистяковский А.Ф. Профессор Н.Д.Иванишев и его сочинения //Юридический вестник.– 1877.– июль, август.– М.– кн. 7.– С. 1-24

92. Державний архів м.Києва:Отчет университета. 1857 г.– Ф. 16.– №465. – Справа №115.– 221 с.

93. Жмудский А.З. История Киевского университета.– К., 1959.– 629 с. С.

94. Туманов В.А. Буржуазная правовая иде6ология.– М., 1971.– 381 с.

95. Иванишев Н.Д. Сочинения. – К., 1876.– 451 с.

96. Шпилевский С.М. Семейные власти у славян и германцев.– Казань, 1869.– 129 с.

97. Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах.– М., 1978.– 157 с.

98. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения.– М., 996.– 427 с.

99. Ковалевский М.М. Историко-правовой метод в юриспруденции и приемы изучения истории права.– М., 1880.– 72 с.

100. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права.– СПб., 1989.– 354 с.

101. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права.–М., 995.–Т.1.– Вып.1.– 698 с.

102. Скакун О.Ф. Историческая школа права на Украине //Проблемы правоведения.–1988.– №49 – С.46-51

103. Емельянова И.А. Всеобщая история права в русском дореволюционном правоведении.– Казань, 1981.– 159 с.

104. Котляревский А. Рецензия на книгу: Сочинения Н.Д.Иванишева //Университетские известия. – 1876.– №6. – С.1-2

105. Плеханов Г.В. Избранные философские произведения: в 5 т. – М., 1956.– Т.1.– 847 с.

106. Виноградов П.Г. История правоведения.– М., 1908.– 457 с.

107. Яковкин И.И. Некролог //Журнал Министерства Народного Просвещения.–1916.–Декабрь.– С. 36-38

108. Дудзинская Е.А. Славянофилы в общественной борьбе.– М., 1983.– 271 с.

109. Иванишев Н.Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою: Сочинения. – К., 1876.– С. 4-81

110. Иванишев Н.Д. О древних сельских общинах в югозападной России: Сочинения.– К., 1863.– С. 231-299

111. М