Реферат: Додатки

З М І С Т

Вступ 3


Розділ І. Історико-правові аспекти приєднання

Буковини до Австрії 22

1.1. Буковина як історико-правове поняття. 22

1.2. Австрійська окупація Буковини 32

1.3. Юридичне оформлення анексії Буковини Австрією 48


Розділ ІІ. Австрійська адміністрація на Буковині 62

2.1. Військова адміністрація 62

2.2. Окружне управління 76

2.3. Крайове управління 88


Розділ ІІІ. Представництво Буковини у державній раді 121

3.1. Представництво Буковини в установчому рейхстазі 1848-

1849 рр. 121

3.2. Розвиток правових основ представництва Буковини

в австрійському парламенті у 1859-1918 рр. 129

3.3. Українські депутати від Буковини у державній раді 147


Розділ ІV. Органи самоврядування 159

4.1. Буковинський сейм – орган крайового самоврядування 160

4.2. Міське самоврядування 191

4.3. Самоврядування у сільських громадах. 212

Розділ V. Суд та установи юридичної допомоги 228

5.1. Суд 228

5.2. Адвокатура 240

5.3. Нотаріат 249


^ РОЗДІЛ VІ. Правоохоронні органи 256

6.1. Прокуратура 256

6.2. Поліція 264

6.3. Жандармерія 270

Розділ VІІ. Джерела права та правова освіта 279

7.1. Джерела права 279

7.2. Підготовка правничих кадрів 311

Висновки 340

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 347
ДОДАТКИ.....................................................................................................411
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП

^ Актуальність теми. Сьогодення України відзначається посиленням інтересу до історії її державності та права. Інтерес цей проявляється як на загальнодержавному рівні, так і на рівні регіонів України. Особливе, навіть унікальне, місце серед них посідає Буковина, яка пережила довгу і складну історію належності до Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Молдавського князівства, Туреччини, Австрії, Росії.

В історії розвитку державних інститутів і права на Буковині виділяється період її перебування у складі багатонаціональної держави Габсбургів (1774-1918 рр.). У різні часи ці 144 роки оцінювалися по-різному: від восхвалення “цивілізаторської місії” Австрії – до огульного звинувачення її у жорстокому (відкритому чи замаскованому) колоніальному гніті. Хоча, так писалося не тільки про Буковину, а й про інші австрійські (звичайно, не німецькі) провінції. Реальні, зважені оцінки з’являються з часом. Сьогодні вони звучать так: “Він дійсно був, гніт. Але Австро-Угорщина не знала ніколи ні масових депортацій, ні етнічного геноциду, ні етнічних “чисток”... Жодна із держав, що успадкували повністю або частково її територію, не забезпечила національним меншинам той ступінь свободи розвитку.., яким користувалися пригноблені народи”[286]1).

В період належності до Австрії Буковина вперше стала окремим, відносно автономним політико-адміністративним утворенням і як така одиниця припинила своє існування разом із розпадом Австро-Угорщини. Розвиток державного ладу пройшов тут через етапи військової адміністрації, окружного управління у складі Галичини, крайового управління герцогства Буковини. В краї поступово утвердилися європейські форми адміністративного управління, місцевого самоврядування, судоустрою. Але серйозних спроб історико-правового дослідження цього процесу досі фактично не було, хоча необхідність у них очевидна як з точки зору пізнання історії державно-правових інститутів та джерел права на Буковині, так і з точки зору використання його результатів в процесах державотворення та правотворчості в Україні, викладання історико-правової науки в юридичних навчальних закладах. Саме ці міркування, які визначають актуальність теми, зумовили її вибір для дисертаційного дослідження.

^ Ступінь наукової розробки теми. Австрійська історіографія проблеми найстаріша. Започаткував її рукопис першого австрійського військового адміністратора Буковини Г. фон Сплені – “Опис Буковини”[654]1). Його цінність полягала не тільки у відомостях історичного змісту, а й у тому, що це був своєрідний план адміністративно-правового реформування краю. Як не дивно, але після цього за 100 років не вийшло жодної помітної буковинознавчої праці, в якій би аналізувались питання державно-правового розвитку Буковини. Як виняток, можна назвати публікації Й.Вінівартера та Т.Бендели, в яких розглядалися деякі аспекти правового статусу Буковини у складі Галичини[598, 803]2). До 100-річчя перебування Буковини у складі Австрії вийшла помітна аналітична праця Г.Бідермана[609]3) та брошура А.Фікера[647]4).

Тільки після відкриття у 1875 році університету в Чернівцях дослідження історії Буковини помітно активізувалося. Свої роботи, в яких розглядалися окремі аспекти цієї проблеми, опублікували Й.Полєк[739, 740]1), Д.Веренка[793]2), Ф.Ціглауер[808]3). Важливим внеском у вивчення системи управління, самоврядування, судочинства на Буковині стали праці найвідомішого німецького буковинського історика Раймунда Фрідріха Кайндля[696, 697, 698]4). У щорічниках Буковинського крайового музею друкувалися огляди буковинознавчих праць. У 1893 році такий огляд написав Й.Полєк[743]5). У 1900 році опублікований підручник з краєзнавства, підготовлений К.Козаком та Е.Фішером[675]6). Варто згадати й публікацію з історії судочинства в Галичині та на Буковині, написану випускником правничого факультету у Чернівцях Ю.Гачеком[672]7).

Окремі аспекти історії розвитку державного ладу на Буковині розглядалися в тодішніх колективних працях чернівецьких і віденських авторів. Серед них варто назвати том, присвячений Буковині, з видання “Австро-Угорська монархія у словах і картинках”[631]8) і дослідження про регулювання земельного податку на Буковині[108]9).

Питання історії адміністративного та правового розвитку Буковини розглядалися і в загальноавстрійських історичних та історико-правових дослідженнях. Історія приєднання Буковини до Австрії розкривається в працях А.Арнета[588]1), А.Беера[597]2), А.Єгера[687]3), Г.Швікера[764]4), Й.Бойдтеля[606]5).

Розвиток представництва на Буковині, еволюція виборчого права, відома сеймова “буковинська злагода” 1910 року аналізуються в працях Е.Бернатзіка[602]6), А.Бахмана[590]7), А.Губера[681]8), Г.Гумпловича[662]9), Г.Кольмера[709]10), Й.Ульбріха[780]11), Г.Стракоша-Гросмана[775]12).

Дослідження історії окремих державних інститутів на Буковині продовжувалося в Австрії і після 1918 року. Тут появився цілий ряд спеціальних досліджень[594, 746, 748, 787]13), у т.ч. дисертаційних, присвячених, в основному, правовому становищу різних етнічних груп Буковини[629, 755, 762, 776]1). Авторами цих досліджень були, як правило, вихідці з Буковини. Центрами німецькомовного буковинознавства стали Інститут Східної та Південно-Східної Європи у Відні, Інститут Буковини в Аугсбурзі (Німеччина).

Важливе значення для вивчення розглядуваної проблеми мають сучасні австрійські дослідження історії австрійської держави і права. На особливу увагу заслуговує фундаментальне багатотомне видання “Габсбургська монархія 1848-1918 років”. Окремі його томи присвячені історії державного ладу і права, національних відносин, господарського та соціального розвитку (Bd. II. Verwaltung und Rechtswesen. – Wien, 1975; Bd. III. Die Völker des Reiches. – Wien, 1980).

Становлять науковий інтерес дослідження державно-правового розвитку Буковини російських істориків і правознавців. Ряд дореволюційних видань стосується питань історії приєднання Буковини до Австрії[206, 278, 514]2), еволюції австрійської держави і права[22, 210, 367, 394, 397]3). Звичайно, в них не могло не відобразитись протистояння інтересів Росії та Австрії, зокрема у Східному питанні. У радянський період найзначнішими публікаціями з історії Австрії були роботи О.І.Рубінштейн[492]1), І.П.Трайніна[530]2), С.Г.Кана[307]3), М.О.Полтавського[478]4). В новітніх російських дослідженнях (Т.М.Ісламова, Є.В.Петрова, П.Ю.Рахшмира, В.І.Фрейдзона, І.І.Чернікова, Я.Шимова та ін.) помітно простежується тенденція до більш об’єктивної оцінки політико-правових форм Австро-Угорщини, відхід від традиційного її зображення як “клаптикової монархії”, “тюрми народів”. На міжнародній конференції в листопаді 1996 року (“Історико-культурна ситуація в Середній Європі: інтеграційні процеси і національна специфіка, 1867-1918”), організованій центром з вивчення історії Австрії і Угорщини ІСБ РАН, В.І.Фрейдзон з цього приводу відзначав, що не треба вдаватися до пошуків “ні раю, чи золотого віку, ні пекла (“тюрми народів”). “Тюрми” не було, але й від благодаті було далеко. Не треба захоплюватися крайнощами”[177]5).

Українську традицію в дослідженні історії державного ладу і права на Буковині започаткував С.Смаль-Стоцький, опублікувавши у 1899 році роботу “Буковинська Русь. Культурно-історичний образок”. Перу С.Смаль-Стоцького належить також цілий ряд статей про діяльність буковинського сейму, австрійської державної ради, органів громадського самоврядування, опублікованих у різних періодичних виданнях. У 1913 році вийшла його брошура “Моя політика”. У 1904 році опубліковане українське видання “Підручника для громадської управи у воєводстві Буковина, для вжитку членів ради громадської і громадських секретарів”, перекладена і впорядкована С.Смаль-Стоцьким (Чернівці, 1904. – 1572 с.).

Питання про зародження парламентаризму на Буковині, перші парламентські вибори та діяльність перших буковинських парламентарів, організацію судочинства в період окружного управління знайшли своє відображення в історичній праці І.Я.Франка “Лук’ян Кобилиця”, опублікованій у 49-му томі “Записок наукового товариства Т.Г.Шевченка” у 1902 році. Коротку характеристику основних етапів адміністративно-правового розвитку Буковини у складі Австрії містила робота М. Кордуби “Ілюстрована історія Буковини” (Чернівці, 1906).

У зв’язку з румунською окупацією краю в 20-30-х роках число україномовних досліджень значно зменшилось. Найпомітнішим із них стала опублікована 1928 року в Харкові монографія Г. Піддубного “Буковина, її минуле і сучасне”. У 1928 році в науковому збірнику “Україна” опубліковані праці О.Павлика (“Буковина до 1848 року”) та В.Костащука (“Громадське і культурне життя Буковини від 1848 до 1914 року”)[460]1).

Новий період історіографії українського буковинознавства розпочався після возз’єднання Північної Буковини з Українською РСР і утворення Чернівецької області. Однак в радянський період аналіз розвитку форм адміністративного управління, організації правоохоронних органів, самоврядування, джерел права не входив до числа актуальних завдань. На першому плані знаходились питання історії революційного руху, економічної та соціальної історії краю[195, 212, 325, 334, 356, 567]2). Навіть у таких фундаментальних колективних працях, як “Північна Буковина, її минуле і сучасне”[475]1), “Нариси з історії Північної Буковини”[406]2) історико-правові аспекти представлені дуже стисло. Частково до цього спричинилося й закриття юридичного факультету у Чернівцях в 1940 році та переведення його до Львова.

У Львівському університеті історію державного ладу і права в Галичині протягом її перебування у складі Австрії тривалий час плідно досліджує В.С.Кульчицький. Цій проблемі присвячені його кандидатська і докторська дисертації, монографія[342, 343, 350]3) і серія статей у наукових збірниках. Значною мірою в них відображені і питання історії Буковини.

У цілому ж стан історико-правових досліджень Буковини в радянський період не можна вважати задовільним. Їх значна активізація пов’язана з проголошенням незалежності України і становленням самостійної Української держави. За короткий час захищено цілий ряд дисертацій, які стосуються різних питань історії приєднання Буковини до Австрії, адміністративного устрою краю, політичного життя в ньому, судочинства, самоврядування (О.В.Добржанський, М.М.Сайко, О.М.Шиба, Л.В.Городницька)[260, 495, 572]4). Вийшла з друку і нова узагальнююча праця – “Буковина: історичний нарис” (Чернівці, 1998). На жаль, за традицією, історії державних інститутів і права в ній приділено надто мало уваги.

Окремі питання історії Буковини були предметом аналізу й у підручниках та навчальних посібниках з історії держави і права України[290, 296]1). Особливо помітно це у новітніх виданнях[292, 295, 339, 354]2). Певний внесок у дослідження державно-правових аспектів історії Буковини зробили автори з української діаспори – А.Жуковський[203]3), І.Новосівський[444]4).

Справі активізації історико-правових досліджень Буковини сприяло відновлення у 1991 році роботи юридичного факультету Чернівецького університету, створення у 1992 році університетського Науково-дослідного центру буковинознавства. Цілий ряд статей було опубліковано в новозаснованих “Науковому віснику Чернівецького університету” (серія “Правознавство”), “Ерліхівському збірнику”.

Запропонована праця є першою спробою системного дослідження історії державного ладу і права на Буковині в період її належності до Австрії. Вперше окремо проаналізовані етапи історії австрійської адміністрації на Буковині; діяльність судових і правоохоронних органів; структура, функції та особливості крайового, міського і сільського самоврядування; еволюція парламентаризму на Буковині; джерела права, які діяли в краї протягом розглядуваного періоду, розвиток вищої юридичної освіти.

^ Джерельна база.

Основним предметом дослідження стали загальноавстрійські та крайові нормативно-правові акти 1774-1918 рр.

Виняткове значення для дослідження проблеми мали документи, які зберігаються у фондах державного архіву Чернівецької області. Вперше введено в науковий обіг документи фондів “Австрійська військова адміністрація” (ф.29), “Буковинська окружна управа” (ф.1), “Буковинська крайова управа” (ф.3), “Виконавчий комітет буковинського сейму” (ф.2), “Чернівецький магістрат” (ф.39), “Крайовий суд Буковини” (ф.115), “Чернівецька крайова прокуратура” (ф.131), “Крайова фінансова прокуратура” (ф.271), “Дирекція поліції” (ф.10) та ін.

Іншу групу джерел складають опубліковані документи. Найбільше значення серед них мають багатотомні стенографічні протоколи Буковинського сейму та австрійської державної ради[127, 128]1). Значний інтерес представляють опубліковані джерела про діяльність Чернівецького магістрату[50, 130, 131]2). Окремі аспекти досліджуваної проблеми розкриваються в документах, поміщених у збірниках, що були опубліковані в радянський час[80, 86, 87, 88]3).

Чимало цінної інформації для дослідження міститься в довідковій літературі. Це перш за все довідники про персональний склад основних органів крайового та повітового управління за 1897-1917 рр.[111-116]1)та "Провінційні покажчики герцогства Буковини" за 1870-1914 рр.[119-123]2) Близький до них за змістом "Покажчик Буковинського фінансового управління", опублікований у 1902 р.[125]3) Цікаві дані містяться у довіднику про "Ранги та доходи чиновників Чернівців"[124]4). Починаючи з 1855 р., в Австрії виходили щорічні покажчики адвокатів і нотарів, що містили інформацію про склад адвокатських та нотаріальних палат, їх керівні органи, кількість адвокатів у різних повітах Буковини[132]5).

Окремі відомості з історії державного ладу на Буковині можна почерпнути з мемуарів. Особливої уваги заслуговують збірники виступів депутата австрійського парламенту та буковинського сейму, одного з найвідоміших українських політичних діячів Буковини Миколи Василька[146, 151]6). Важливі повідомлення містяться у спогадах С.Смаль-Стоцького, О.Поповича[149, 511]1). До цього кола джерел можна віднести й книгу спогадів колишнього начальника буковинської жандарме­рії Е.Фішера[150]2).

Цінним джерелом для вивчення проблеми стали матеріали тогочасної різномовної преси. Особливе значення мають матері­али урядових газет "Gesetz – und Verordnungsblatt fur das Her­zogtum Bukowina", "Landesgesetz – und Regierungsblatt für das Herzogthum Bukowina", "Bukowina", "Czernowitzer Zeitung". Важлива інформація стосовно розглядуваних питань міститься в українських газетах – "Буковині", "Новій Буковині", "Народному голосі", "Народній справі", "Буковинских ведомостях", "На­родной раде", в румунській газеті "Bucovina" та польській – "Gazeta polska".

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках наукової теми на 2001-2005 рр. кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича "Теоретичні засади становлення правової держави в Україні" (номер державної реєстрації 0102U005306).

Об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини на Буковині в період її перебування у складі Австрії (1774-1918 рр.).

^ Предметом дослідження є державні інститути та джерела права, що діяли на Буковині у 1774-1918 рр.

Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення української і зарубіжної наукової літератури, великої кількості нормативно-правових актів, архівних та опублікованих документів і матеріалів здійснити узагальнюючий системний аналіз державного ладу і права на Буковині в період її перебування у складі Австрії.

^ Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1774 до 1918 року, тобто від австрійської окупації краю до кінця австрійського панування в ньому.

Територіальні рамки дослідження в основному обмежуються окремим австрійським коронним краєм – герцогством Буковиною. В окремих випадках вони охоплюють також Галичину і всю Австрію.

^ Завдання дослідження. Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні зроблена спроба реалізувати наступні завдання:

визначити міжнародно-правові засади приєднання Буковини до Австрії;

розкрити вплив соціально-економічних, демографічних, політичних та культурно-освітніх факторів на розвиток державно-правових інститутів Буковини;

з’ясувати основні етапи розвитку австрійської адміністрації на Буковині, їх загальні риси та особливості;

провести історико-правовий аналіз процесу еволюції австрійського парламенту та представництва в ньому Буковини;

з’ясувати сутність, структуру, завдання та функції системи органів самоврядування на Буковині;

дослідити особливості формування та функціонування системи судових, правоохоронних і правозахисних органів краю, простежити їх взаємодію;

проаналізувати діючі на Буковині в розглядуваний період джерела права, визначити співвідношення їх впливу;

охарактеризувати стан юридичної освіти і юридичної науки на Буковині, розкрити їх вплив на державно-правовий розвиток краю;

виділити елементи досвіду державотворчих, правотворчих і правозастосовних процесів, здійснюваних на Буковині у 1774-1918 рр., які мають безпосереднє значення для сучасних державотворчих і правотворчих процесів в Україні;

порівняти австрійську та російську моделі державно-правового впливу на анексовані території і їх населення ­– Буковину та Бессарабію, зробити на основі цього деякі історичні уроки для сучасної України.

^ Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи об’єктивності та історизму. Дисертант виходив з того факту, що абсолютизація одного та нехтування рештою методів – вже перегорнута сторінка в історії соціально-історичного пізнання. В умовах методологічного плюралізму автор вправі мати особисте бачення чи хоча б виробити своє ставлення до проблем науки, що ним вивчається. Саме тому нами здійснено певну перестановку акцентів у методології розуміння природи об’єкта історико-правового пізнання, іншими словами, історико-правової реальності в онтологічному плані.

Оскільки ця реальність багатомірна у своїх проявах, для свого адекватного пізнання вона з неминучістю вимагає врахування як мінімум усіх її сутнісних вимірів. Найадекватнішим подібному розумінню об’єкта історико-правового пізнання є цивілізаційний підхід до аналізу історико-правової дійсності. Він, на відміну від формаційного підходу, з допомогою якого можна найкраще з’ясувати закономірності історичних процесів в планетарному масштабі, дозволяє зосередитись на всебічному вивченні сутнісних рис та елементів окремих явищ історико-правової дійсності, одним з яких і є державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. У вітчизняній історико-правовій науці цивілізаційний підхід до вивчення історико-правової реальності більш відомий як антропосоціокультурний підхід. Цінність та особливість даного підходу як специфічного пізнавального фактора полягає, по-перше, в тому, що він інтегрує в собі три фундаментальні виміри, властивості державно-правової реальності – соціологічний вимір, культурологічний вимір, антропологічний вимір. Такий підхід уявляється нам дуже важливим для реалізації інтегративного, системного вивчення державно-правової реальності. По-друге, цінність запропонованого підходу полягає в тому, що він не тільки не суперечить іншим підходам, але й водночас толерантний по відношенню до інших підходів і методів пізнання історії державно-правових явищ зокрема та державно-правової дійсності в цілому. Він дозволяє застосування найрізноманітніших підходів та процедур. Таким чином, висновки, одержані на основі здійсненого нами аналізу предмета дослідження, якісно відрізняються від висновків попередників, що в тій чи іншій мірі досліджували державно-правові явища на Буковині у 1774-1918 рр. раніше, оскільки в їх основі лежав виключно формаційний підхід.

^ Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історико-правовій науці (як вітчизняній, так і зарубіжній) здійснений системний аналіз державного ладу і права на Буковині в період її перебування у складі Австрії. На основі введених в науковий обіг архівних та опублікованих документів і матеріалів вперше висвітлені важливі аспекти історії більшості державно-правових інститутів Буковини, які недостатньо або й зовсім не досліджувалися у попередні періоди історії краю.

Найважливіші узагальнення, оцінки та висновки дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, полягають у наступному:

Буковина була анексована Австрією зі стратегічною метою – покращення зв’язку між провінціями, ніякі історико-правові обґрунтування “справедливості” цього акту не мали жодного підґрунтя;

австрійська адміністрація на Буковині пройшла через етапи військового управління, окружного управління та крайового управління; від етапу до етапу рівень компетенції буковинської адміністрації зростав; правовий статус адміністрації визначався співвідношенням централізму і федералізму в державному устрої Австрії; загальними ознаками всіх етапів і форм управління Буковиною були: німецькі чиновники, німецька урядова мова і загальноавстрійські закони;

представництво Буковини в австрійському парламенті не принесло краю особливих вигод в силу обмеженості прав парламенту і малочисельності буковинського представництва в ньому, але відіграло все ж позитивну роль у формуванні національних політичних еліт, становленні демократичних традицій політичного життя;

еволюція Австрії до конституції зумовила визнання рівноправності усіх народів держави, їх непорушного права зберігати та розвивати свою мову; на практиці цієї рівноправності не було досягнуто, але загалом в Австрії з її ліберальним режимом склалися більш сприятливі умови для українського національного руху, ніж в Росії; до початку ХХ ст. цей рух на Буковині перетворився у важливу політичну силу;

на основі австрійського законодавства 60-х років ХІХ ст. на Буковині сформувалася система органів самоврядування, яке здійснювалося на двох рівнях – крайовому (сейм) та громадському (міському і сільському); досить обширна компетенція цих органів стосувалася виключно місцевих, переважно господарських, питань, але її реалізація знаходилася під постійним адміністративним контролем (від повітової управи до центрального уряду);

на Буковині була створена розвинута система судових, правоохоронних та правозахисних органів; станові суди були замінені загальними, судова влада відокремилася від адміністрації, утвердився суд присяжних; у тісному зв’язку із судами розвивалися адвокатура і нотаріат, судова та фінансова прокуратури; важливу роль в охороні правопорядку відігравали поліція і жандармерія, процес формування яких пройшов ряд послідовних етапів, що визначалися особливостями загальноавстрійського підходу до завдань та організації цих державних інститутів; основною метою всіх правоохоронних органів було забезпечення вірнопідданості населення краю Габсбургам;

включення Буковини у правовий простір Австрії відбувалося поступово, тривалий час тут ще діяло попереднє право; австрійське законодавство стало основним джерелом права після 1787 р.; стосовно Буковини правомірний висновок про правову аккультурацію з боку Австрії;

важливе значення для державно-правового розвитку краю мало започаткування підготовки юристів у Чернівцях; кілька поколінь підготовлених в університеті спеціалістів значно зміцнили кадровий потенціал адміністративних, судових та правоохоронних органів, сприяли підвищенню правової культури населення краю.

^ Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання для подальшого вироблення більш об’єктивної концепції вітчизняної історії держави і права взагалі і буковинського регіону, зокрема, в процесах вдосконалення адміністративного управління, самоврядування, системи правоохоронних органів. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з вузівських курсів історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн, порівняльного правознавства.

^ Апробація дисертаційного дослідження. Дисертація виконана й апробована на кафедрі теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Про окремі результати дослідження зроблені повідомлення на щорічних наукових конференціях викладачів та студентів юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича у 1993-2004 рр., на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича; на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича; на міжнародній науковій конференції "Проблеми фінансового права" 13-16 червня 1996 р. у м. Чернівцях; на ІІІ міжнародній історико-правознавчій науковій конференції, присвяченій 120-річчю заснування Чернівецького університету 29 вересня – 1 жовтня 1995 р. у Чернівцях; на міжнародній науково-практичній конференції "150 років нотаріату на Буковині" 20 жовтня 2000 р. у Чернівцях, на міжнародній науковій конференції "Сутність, цілі і засоби права" 4 травня 2001 р. у Чернівцях; на V міжнародному конгресі україністів (секція правознавства) 28-30 серпня 2002 р. у Чернівцях; на ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” 13-14 лютого 2003 р. у Львові; на міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті академіка Володимира Михайловича Корецького “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” 18-19 лютого 2003 р. у Дніпропетровську; на ІХ історико-правовій конференції “Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” 6-8 червня 2003 р. в м. Рівне; на науково-теоретичній конференції “Методологія приватного права” 30 травня 2003 р. в м. Києві; на міжнародній науковій конференції “Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” 22-24 вересня 2003 р. у місті Чернівцях; на Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” 5-6 лютого 2004 р. в м. Львові; на міжнародній науково-практичній конференції “Судово-правова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (до 200-річчя крайового суду Буковини 26-28 травня 2004 р. в м. Чернівцях.

По темі дисертації опубліковано дві монографії, навчальний посібник, брошуру та 39 статей, з них 27 у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.

^ Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використаної літератури (810 найменувань) та двох додатків. Загальний обсяг праці – 420 сторінки.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Висновки

Проведене дослідження державно-правового розвитку Буковини в період її перебування у складі Австрії (1774-1918 рр.) дозволяє зробити наступні висновки.

1. Приєднання Буковини до Австрії було типовим для епохи європейського абсолютизму актом анексії, який переслідував чітко визначену стратегічну мету австрійського уряду: зміцнення австрійських кордонів та покращення сполучення між австрійськими провінціями, перш за все між Семигородом та новоприєднаною (у 1772 р.) Галичиною. Ніякі наступні історико-правові аргументи на користь австрійських прав щодо Буковини не витримують жодної критики. Опосередковано, а іноді й прямо, це визнавалося навіть офіційним Віднем. Австрія вміло скористалася сприятливою міжнародною обстановкою, ослабленням Туреччини у війні (1768-1774 рр.) з Росією, здобувши Буковину без жодних військових і фінансових зусиль.

2. Роки належності Буковини до монархії Габсбургів викликали і досі продовжують викликати суперечливі оцінки. При цьому одні дослідники посилаються на безсумнівні факти соціально-економічного та культурного прогресу краю, підтвердження якого спостерігаються і сьогодні, а інші – на констатацію такого ж незаперечного факту, що Буковина і близько не досягла рівня розвинутих земель Австрійської корони. Історія, як відомо, не знає умовного способу, хоча альтернативність в історії була завжди. В різні часи Буковина перебувала під зверхністю різних держав. Історична справедливість вимагає визнати, що Австрія забезпечила на Буковині помітний прогрес у всіх сферах крайового життя. Із глухого турецько-молдавського середньовіччя край поступово піднявся до рівня новітнього суспільства, поєднавши до того ж в собі риси східної і західної цивілізацій.

3. У відповідності з названими вище підходами оцінювалася в історико-правовій і історичній науці й система державно-правових інститутів Буковини в розглядуваний період, хоча предметом окремого аналізу її функціонування досі не було. У 1774-1918 рр. Буковина єдиний раз за всю історію була цілісною політико-адміністративною одиницею (в ХХ столітті історія розділила її на дві частини: південна опинилася у складі Румунії, а північна, як Чернівецька область, – у складі України). За цей час тут сформувалася система органів адміністративного управління, самоврядування, судових і правоохоронних органів європейського зразка, яка базувалася на законі, хоча, державу Габсбургів тільки у порівнянні із попередніми володарями Буковини можна визнати правовою. Еволюція Австрії від абсолютної до конституційної монархії в повній мірі знайшла своє відображення у державно-правовому розвитку Буковини як її провінції.

4. Двадцять п’ятий "клаптик" Австрії – Буковина була восьмою у Ціслейтанії за територією і чисельністю населення, дев’ятою – за густотою населення, але найпослушнішою в політико-адміністративному плані. Австрійська адміністрація Буковини, безумовно, представляла перш за все монархічну владу Габсбургів. У своєму розвитку вона послідовно пройшла етапи військового (1774-1786 рр.), окружного – у складі Галичини (1787-1849 рр.) та крайового (1849-1918 рр.) управлінь. На кожному з цих етапів Буковина мала різний правовий статус, суть якого визначалась співвідношенням централізму і федералізму в державному устрої Австрії, рівнем крайової автономії, формами і методами управління. Проте для кожного з них основними ознаками управління в краї були німецька урядова мова, німецькомовні урядові чиновники і загальноавстрійська законодавча база. Ні один із представників українського населення – найчисельнішого й автохтонного на Буковині – ніколи не посідав помітної посади в крайових чи повітових урядових установах.

В період військового управління адміністративне керівництво Буковиною здійснювалося військовими методами кадровими військовими, які перетворилися у державних чиновників. Генерали (Сплені, Енценберг), які здійснювали окупацію краю, не могли думати і діяти не як солдати, хоча змушені були вирішувати конкретні завдання соціально-економічного та культурного змісту. Зрозуміло, що генералів не могли цікавити інтереси розвитку різних етносів краю. Тільки відмова від первісного плану перетворення Буковини у своєрідну військову прикордонну зону прискорила процес заміни військової адміністрації цивільною. Однак приєднання Буковини як 19-ї округи до Галичини теж не посилило адміністративну увагу до корінного населення краю. Навпаки, саме в цей період започатковане у попереднє десятиліття онімечування доповнилося полонізацією. Тільки після 1849 р. органи управління (як крайового, так і повітового рівнів) почали реально враховувати у своїй діяльності багатоетнічність населення краю, особливо у сфері освіти. Але до вищих крайових адміністративних посад ні один корінний буковинець за всі роки австрійського панування так і не був допущений.

5. З "весною народів" на Буковині започаткувалися традиції парламентаризму. Населення краю отримало право на представництво в австрійському парламенті. В різні часи різними були його масштаби (від 8 депутатів у складі рейхстагу 1848 р. до 14 – у державній раді 1911 р.), різним був рівень демократизму виборів (тільки у 1907 р. було введене загальне пряме виборче право). Це представництво не принесло краю особливих політичних, економічних та культурних вигод (як через обмеженість прав парламенту, так і через малочисельність буковинського представництва в ньому), але відіграло загалом позитивну роль у становленні демократичних традицій політичного життя, формуванні національних політичних еліт Буковини, в тому числі й української. Ряд її представників, перш за все Микола Василько і Степан Смаль-Стоцький, стали помітними постатями не тільки на буковинській, а й загальноавстрійській політичній арені. Революція 1849 р. поклала початок проб^ IV. Статистичні матеріали
Австро-Венгрия. Военно-статистическое описание. Район Буковины. – Петроград, 1916. – Ч. IV. – С. 6-46.

Распределение населения Черновицкой области по полу, возрасту, образованию, национальности, родному языку, источникам средств существования, распада семей и жилищным условиям (по переписи населения 1989 г.). – Черновцы: Черновицкое областное управление статистики, 1990. – 153 с.

Czernowitz // Österreichische Städtebuch. Statistische Berichte der grösseren österreichischen Städte aus Ablass des IV. Internationalen demographischen Congresses. – Wien: Druck und Verlag von C.Gerolds Sohn, 1887. – S. 1-10.

Czernowitz // Österreichisches Städtebuch. Statistische Berichte der gröβeren österreichischen Städte. III. Jahrgang 1889. – Wien: Druck und Verlag der kaiserlich – königlichen Hof – und Staatsdruckerei, 1890. – S. 655-669.

Czernowitz // Österreichische Städtebuch. Statistische Berichte von gröβeren österreichischen Städte. XI. Band. – Wien: Druck und Verlag der kaiserlich – königlichen Hof – und Staatsdruckerei, 1906. – S. 1231-1264.

Hauptbericht und Statistik über das Herzogtum Bukowina für die Periode vom Jahre 1862-1871. – Lemberg, 1872. – 422 S.

Mitteilungen des Statistischen Landesamtes des Herzogtums Bukowina. – Czernowitz, 1892 -1913. Heft. 1-17.

Öesterreichisches statistischen Handbuch für die in Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. XXXI Jahrgang. 1912. – Wien: Verlag des k. k. Statistischen Zentralkomission, 1913. – 504 S.

Österreichische Justizstatistik. Ein Handbuch für die Justizverwaltung. Erster Jahrgang. 1910. – Wien: Verlag der k. k. Statistische Zentralkomission, 1913. – 365 S.

Österreichische Statistik in ihrer Anwendung auf das Herzogtum Bukowina. – Wien, 1887. – S. 3-27.



^ V. Спогади
Василько М. Посольська діяльність в державній раді та крайовому сеймі в роках 1901-1903. – Чернівці: Друк. тов. “Руська Рада”, 1904. – 650 с.

Василько Н. Справоздание посла Николая рыцаря Василька о его деятельносты в державной Думе и в краевом сейме в роках 1898 и до конца 1900 / Пер. с нем. Е.Маковиевич. – Черновцы: Унив. печ. Экгарта, 1902. – 301 с.

Горяинов С. Воспоминания русского консула в Буковине // Исторический вестник. – 1916. – № 2. – С. 668-680.

Костецький К. Хроніка парoхії греко-католицької в Чернівцях від її основання до часу біжучого – 26.2.1912 // Буковинський журнал. – 1996. – № 3-4. – С. 97-114; 1997. – № 1. – С. 76-82; 1997. – № 2. – С. 142-157.

Попович О. Відродження Буковини // Буковинський журнал. – 1992. – № 1-3.

Fischer E. Krieg ohne Heer. Meine Verteidigung der Bukowina gegen die Russen. – Wien: Schubert; Lenobel, 1935. – 214 S.

Wassilko N. Rechenschaftsbericht über seine Thätigkeit im Reichsrathe und Landtage 1898-1900. – Czernowitz, 1901. – 275 S.


VІ. Періоди