Реферат: На рушнику хай доля квітне

На рушнику хай доля квітне.

Мета: Розповісти учням про різновиди українського рушника та народні традиції, пов’язані з ним;

розвивати творчі здібності учнів;

виховувати любов до праці майстринь-вишивальниць, любов до традицій свого народу, прищеплювати повагу до предків, що несли до наших днів і зберегли глибину символу-вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням;

заохочувати учнів до вивчення украінської народної культури, сприяти бажанню дітей зберігати родинні традиції.

Обладнання: На дошці у ценрі плакат у вигляді рушника, на якому написана назва заходу; плакати з прислів’ями про рушник; вишитий портрет Т.Г. Шевченка, рушники, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику; грамзапис українських пісень.

^ Хід заняття

Вступне слово викладача:

Український рушник... Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника як і без пісні не обходиться народження, одруження людини, ювелейні урочистості.

Сьогодні наш урок називається « На рушнику хай доля квітне»

Для української людини рушник дійсно був доленосним, він супроводжував її все життя від самого народження.

Чому ж це невеличке полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

А деякі мовознавці стверджують, що слово «рушник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат білого полотна і, перехристивши, промовляла: « Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя.


(Звучить запис пісні А. Малишка «Рідна мати моя...» два куплети).


Викладач: Пісня ця зачаровує прекрасними словами А. Малишка та не менш прекрасною музикою П. Майбороди, і захоплює вона уже не одне покоління лидей, бо її мелодія, слова перегукуються з найріднішим, найближчим для кожної лидини образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя, вишитий рушник, як символ матиринського благословіння й любові.


(Після цих слів діти разом з викладачем співають третій куплет пісні «Рідна мати моя...»).


«...Я візьму той рушник,

простелю наче долю,

В тихім шелесті трав,

в щебетанні дібров.

І на тім рушникові

оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука,

і твоя материнська любов.»

Викладач: Рушник на стіні... Не булу жодної хати в Україні, де б не палахкотіли вишиті узорами рушники. Недаремно народ вигадав такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку- хата у віночку».

Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати – вони були оберегами.

А які бувають рушники?

1 учениця: Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.

Викладач: До нашого уроку готувалися дві пошукові групи, які протягом тижня готували відомості про рушник.

Що ви можете розповісти про різновиди рушників?

1 учениця ( з рушником долі):

Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був він, а для дівчинки - калину, щоб гарна була,як калина. Цей рушничок, після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благославляла мати сина чи доньку на одруження, цей рушник берегли все життя.

2 учениця:

Мій народ якось вигадав

Український рушник

Щоб і хата була красивішою,

Щоб і доля була – прихильнішою,

Щоб висілля було – та й клечальнішим,

Щоб зажинки були величальніші.


Стежку Сковороди і Тарасову думу,

І безмежного поля солону могуть,

І колосся любові, і зернятко сум,

Рушники українські у вічність несуть.

3 учениця (з рушником завивачем):

До породіллі приходили з рушниками у, які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженного було солодким. Цей рушник називали завивачем. Розв’язували рушник і промовляли:

Радуйся земле, радій родино

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки,і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

4 учениця (з рушником уповивачем):

Цей рушник – уповивач готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м’яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

Вповиваю тебе, сину

В рушничок біленький,

Щоб виростав ти, великий був,

все здоровенький.

Щоб лихо тебе минало,

Щастя огортало,

Щоби мале твоє серце

Та й смутку не знало.

5 учениця (з рушником утирачем):

Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок- утирач. На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова:

«Доброго ранку» або «Доброго здоров’я». Цей рушничок висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла:

Утирайся, мій синочок

В рушничок біленький,

Та будь ти з ним щодниноньки

добрий, веселенький


6 учениця (з рушником обрусом):

А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила

Стелила на скриню святу білизну,

В селянську хатину вселялася сила

І пісня заливала гіркінь полину.

7 учениця : А довгими вечорами разом з подругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала вишити на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник, щоб свою майбутню оселю прикрасити.

8 учениця : Моя бабуся мені розповідала, що вишитих рушників повинно було бути сорок, але вишивали хоча б дюжину – старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього вони знайомилися з майбутніми женихами на вечорницях та ігрищах.

Викладач:А ось дівчата заспівають пісню « Ой на горі два дубки...», яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.

9 учениця : У кожні хаті, де підростала дівчина, скриня повнилась рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того , якими вони виходили, складалась думка про працьовитість та охайність дівчини.

10 учениця : Рушниками часто хизувались,неодмінно показували придане. Якій матері не хотілось, щоб селом ішла добра звістка про доньку з золотими руками. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було дати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.

Викладач: У своіх творах богато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо вам уривок з твору К.-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці».


(Учні інсценують уривок на 5-8 хвилин).


Викладач: Якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вона виносила гарбуз. Але й сьогодні зберігається традиція стати на рушник під час весілля.

Подивіться,діти, ще раз на рушник . Два кольори – червоний і чорний- найчастіше зустрічаються на рушниках. Як не згадати тут слова Дмитра Павличка:

Два кольори мої, два кольори

Чорвоне- то любов, а чорне- то журба


(Звучить пісня «Два кольори»)


1 учениця:

Хай сторона моя багата

Красива квітами й людьми

Найкраща в світі рідна хата

Під ясеновими крильми

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки.

А над смутними образами

Горять барвисті рушники.


2 учениця:

Тут батьків труд і труд матусі,

Поліття чесне та рясне.

А хліб домашній на обрусі,

Неначе сонце весняне.


(Виходять дві дівчини в українських костюмах з хлібом і сіллю)

Викладач: Хліб і рушник – одвічні людські обереги. Хліб і сіль на вишитому рушникові – то є ознака українського народу.

1 учениця:

На рушник розшитий хліб кладемо з сіллю


2 учениця:

Щоб легкі дороги вславили Вкраїну


Разом:

Щоб у наший праці і в гучнім весіллі

Шанували в світі над усе людину


(Підносять хліб і сіль гостям).


(Пісня « Одна – єдина»)