Реферат: Лексика лексичне значення слова

ЛЕКСИКА


1. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА.

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словни­ковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походжен­ня слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики — слово.

Лексичне значення слова пов'язане з предметами і яви­щами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен пред­мет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Напри­клад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучас­ної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня фор­ма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Напри­клад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками»: На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. (Леся Українка.) Посередині... зеленіло... латаття з білими і жовтими квітками. (О. Копиленко.); а лексичним значенням слова ком­прес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лі­карським розчином), яку накладають на хворе місце»: Вона десь певно лежить у себе з компресом на голові. (М. Коцю­бинський.) Катерина лежала на диванчику, вся обкладена компресами. (Ю. Збанацький.)

Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умо­вах живого спілкування між людьми.

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насам­перед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я»-. А в публіцистичному висловленні.

^ О, недаремно йшли вони [арсенальці]

в кривавий дим,

У пурпурову піну!..—

Квітуча, гомінка, склади подяку їм,

Радянська Україно!

квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».

^ 2. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ

А Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх власти­вість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Напри­клад, слово дзвоник це і «1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сиг­налів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзво­ник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нага­дують маленькі дзвони». Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важ­ливих ознак предмета або явища, у даному разі його призна­чення — видавати звуки — і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.

Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике зна­чення має таке висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, без­перечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сто­рони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сто­рін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом».

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозу­мінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в сло­весному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Напри­клад, слово день означає: «1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Риль­ський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні ми­нають, минають місяці,— село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встано­влену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи сло­восполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає «скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поста­вити всі точки над «і».

^ 3. ПРЯМІ Й ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ

А Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, зна­чення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з яви­щами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Напри­клад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утво­реного від дієслова блискати,— «зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предме­тів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю вини­кають переносні значення слів. Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі по­дібності за швидкістю проходження явища, за його динаміч­ністю розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що пере­дається негайно. 2. Стінгазета, що виходить негайно після яко­їсь важливої події. 3. Особлива механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блис­кавка, як «застібка».


4. ОМОНІМИ

Омонімами називають слова, які мають однакове зву­кове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утво­рюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим», але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв'язок між цими дієсловами і дієсловом топити в значенні «примушу­вати тонути». Інколи зв'язок між омонімами простежується досить легко, наприклад, лев — тварина і лев — болгарська монета, на якій колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини не існує типових зв'язків у системі лексики нашої мови, як немає і реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі між багато­значним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні перехідні й спірні випадки.

Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів ви­никає у зв'язку із запозиченням слів: бал — «танцювальний вечір» і бал — «оцінка, цифрове позначення» (за походжен­ням — різні слова французької мови); туш — «чорна фарба» і туш — «коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло вна­слідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер — черговий у класі, один зошит — один (якийсь) мій знайомий і т. ін.

Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми — слова однієї частини мови, що збіга­ються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи — слова, що збі­гаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця — велике коло, пожовкла трава — трава пожовк­ла, рідна мати — мати можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, назива­ють омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак — розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають омографи — слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, заси­пати (в ліжку) і засипати (землею) тощо.

Омоніми іноді використовуються в художній літературі для гри словами й каламбурів, а в поезії ще й як рими.


5. СИНОНІМИ

А 3 розвитком кожної мови її словниковий склад безпе­рервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якіс­не вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагаль­нюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлен­ня до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні зв'язки: уточ­нюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова — синоні­мам й. Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства мози.

Синонім походить від грецького слова зупопутоз, що озна­чає однойменний. Отже, синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синоні­мами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, рем­ствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старо­житній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним — найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтін­ків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне зна­чення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє його від інших синонімів. Наприклад, слова червоний, пурпурний (пурпуровий), багряний, багро­вий позначають певний колір предметів і є синонімами. Але найточніше це значення передає слово червоний — такий, який має колір крові: Пишається над водою червона калина. (Т. Шевченко.) Слово пурпурний (пурпуровий) означав яскраво-червоний. Хай цвітуть прапори пурпурові, як сади, як весна молода! (В. Сосюра.) Синонім багряний означає густо-червоний. Пишно займались багрянії зорі колись навесні. (Леся Українка.) Нарешті, слово багровий — це густо-червоний з легким синюватим відтінком. Клепальник в багровому горні прозоре залізо пече. (М. Бажан.)

Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, від­різняються насамперед емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово солдат і слово воїн з уро­чистим, піднесеним забарвленням; звичайне слово плечі і тро­хи застаріле, урочисте рамена; слово обличчя і його знижені або й вульгарні синоніми пика, морда; книжне слово дис­кусія і трохи розмовне суперечка; слово говорити і його розмовний синонім балакати. Слова нечистий, нерозумний, ,вигадувати пом'якшують негативне, знижене емоційне забар­влення своїх синонімів чорт, дурний, брехати. Всі ці синоніми відрізняються також сферою свого вживання, тобто деякі ви­користовуються перевалено в усній, ненормованій мові, інші — в писемній або підкреслено книжній чи офіційній мові. Сферою вживання відрізняються також загальнолітературні і діалект­ні слова: півень і когут, товстий і тлустий, гарно і файно тощо.

Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст звичайно вимагає одного якогось певного слова. Це добре видно на прикладі речень, де вжито кілька слів того самого синонімічного ряду. Порівняйте, наприклад: Розжеврене, червоне сонце низько опустилося, багряним світ­лом грало по деревах, по квітках і по річці. (Леся Українка.) Саїд схопився і щось схотів заперечити, а обличчя з блідого, втомленого зробилося червоним, аж багровим. (Іван Ле.) На­ведеш приклади показують також, що в мовленні як синоніми можуть виступати слова, які, взяті окремо, синонімами звичайно не вважаються: розжеврений і червоний, блідий і втомлений. Синоніми, зумовлені контекстом, називають кон­текстуальними синонімам її. Такими синонімами можуть бути і займенники, і словосполучення, і цілі описові звороти. Наприклад, говорячи чи пишучи про І. Я. Франка, ми можемо назвати його: Каменяр, автор гімну «Вічний рево­люціонер», видатний український публіцист тощо. Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку, урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразності.


6. АНТОНІМИ

Слова з протилежним значенням називаються антоні­мами (друг — ворог, білий — чорний, сумно — весело, гово­рити — мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло — тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швид­ко — повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий — бідний, великий — малий, гіркий — со­лодкий, молодий — старий, хоробрий — боягузливий. Антоні­мічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов — ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочи­нок, життя — смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо, схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, по­рівняння контрастних понять. Вони широко використовую­ться в народній творчості і художній літературі, в публіци­стиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розу­міє. (Нар. те.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному анта­гонізмі один до одного... (К. Маркс і Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Крок вперед, два кроки назад» (В. І. Ленін), «Війна і мир» (Л. Толстой), «Прав­да і кривда» (М. Стельмах.) Антонімічні протиставлення часто забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пускали. Взагалі в основі іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовк кобилу... Особливу пару антонімів утворюють епітет і . означуване слово, протилежне йому за значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, солодкий біль.

Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів: хворий — здоровий, хвороба — здоров'я, хворіти — здоровіти.

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (хо­лодний — теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) — тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний — теплий, гарячий — прийом; але сухий — свіжий хліб, сухий — мокрий одяг, суха — жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окре­мо взяті, антонімами не вважаються: ^ Думати головою, а не ногами.

Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багат­ство мови та її виражальні можливості.


7. ПАРОНІМИ

Пароніми — слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають, наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (наприклад, калій і каль­цій — назви легких металів) або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність, особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти зна­чення паронімів і правильно вживати їх.

8^ . ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ її ПОХОДЖЕННЯ

Словникове багатство української мови створювалося про­тягом багатьох віків. Основну частину лексики української мови становлять питомі українські слова, наприклад: овес, плуг, корова, ліс, вітер, молодий, зелений, веселий, робити, спати, ми, перед та ін. Значна частина цієї лексики є спільно­слов'янською, тобто успадкованою від спільнослов'янської мови-основи. З деякими звуковими відмінами вона властива всім або більшості слов'янських мов, наприклад у мовах:


Українській

серце

вівця

білий

косити

чотири

Російській

сердце

овца

білый

косить

четыре

Польській

serce

owca

bialy

kosic

cztery

Чеській

srdce

ovca

bily

kositi

ctyri





Болгарський

Сербохорватський







сърце

овца

бял

кося

четири

срце

овца

бели

косити

четири





Серед спільнослов'янських слів є чимало таких, які в близь­кій формі збереглися також в інших споріднених мовах, що належать до індоєвропейської мовної сім'ї. Порівняйте укр.. син, рос. сьін, нім. Sohh, англ. son, лит. sunus; укр. ока, рос. око, нім. Augen, лат. осulus, укр. робота, рос. рабога, нім. Аrbeit і т. д.

До найдавнішої і найбільш сталої частини словникового» складу української мови належать насамперед назви родинних зв'язків — мати, дочка, брат, сестра, тато, свекор; назви час­тин людського тіла — кров, м'ясо, мозок, череп, брова, вухо,, ніс, зуб, ясна, язик, лікоть; назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва — свиня, вівця, мед, молоко, вовна, олень, вовк, бобер, їжак, орел, журавель, гуска, вугор, муха, оса; назви багатьох рослин — дерево, дуд, береза, ясен; назви житла, господарських знарядь і занять, страв — дім, двері, двір, село, віз, вісь, колесо, жорна, молоти, орати, тесати, юшка, сіль; назви небесних світил, часу і явищ природи — Сонце, Місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода; назви основних дій і процесів — іти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, текти, пекти, їсти, пити, лизати, знати, жити, міряти; назви основних якостей — довгий, вузький, білий, світлий, темний, сірий, синій, рудий, жовтий тощо.

Частина загальновживаних і загальнозрозумілих для укра­їнського народу слів виникла вже на грунті давньоруської мови. Наприклад, такі слова, як сім'я, ківш, коромисло, білка, собака, сизий, сорок, дев'яносто, з незначними звуковими від­мінами властиві також іншим двом східнослов'янським мовам — російській та білоруській, але, скажімо, в польській мові на означення цих понять вживаються зовсім інші слова.

Саме давньоруська мова була безпосередньою основою всіх трьох братніх східнослов'янських мов. Ця основа і досі забез­печує їх велику близькість.

Певне місце в лексиці української мови посідають старо­слов'янські слова. Старослов'янська мова (з походження ста­роболгарська) через релігійну літературу дістала велике поши­рення в Київській Русі. Вона помітно збагатила давньоруську писемну мову. Проникали старослов'янські слова, а також суфікси і префікси і в живу мову народу. Старослов'янська мова впливала на східнослов'янські мови і пізніше, оскільки вона була достатньою мірою зрозуміла і засвоєння її не становило великих труднощів. До старослов'янізмів в україн­ській мові належать, наприклад, такі слова, як здрастуй, храм, вождь, єдиний, зело, перст, суєта та ін.

Деякі слова старослов'янського походження широко вжива­ються як і звичайні питомі українські слова: буква, учитель, трудящий тощо. Але частина старослов'янських слів співіснує разом з українськими словами, відрізняючись більшою книж­ністю або урочистістю, наприклад: перст і палець, злато і золото, враг і ворог. В інших випадках слова з старослов'­янськими і українськими коренями сприймаються як слова з різними значеннями: прах (тіло людини після смерті, останки) і порох (пил або вибухова речовина).

У сучасній українській мові є чимало слів з префіксами і суфіксами старослов'янського походження. За їх допомогою створювалися і створюються також нові слова. Найбільш поширеними префіксами є воз-, пре-, пред-, со-: возвеличити, воздвигати, возз'єднаний, прегарний, предовгий, пребагатий, предтеча, представник, пред'явлений, соратник та ін. Най­більш поширеними суфіксами е -тель, -ств(о), -тай, -ин(я), -щ(нй): учитель, вихователь, визволитель, багатство, братерство, глашатай, гординя, трудящий.

Проникли в українську мову також деякі старослов'янські корені, з якими утворювались і утворюються нові слова, наприклад: благоустрій, властолюбний. Але кількість старо­слов'янізмів в сучасній українській літературній мові менша, ніж у російській, де традиції старокнижної мови зберігалися довше. Такі звичайні російські слова старослов'янського походження, як время, жажда, облако, храбрий, вред, невежда, гражданин та ін., мають в українській мові інші відповідники або утворені безпосередньо від давньоруських коренів (напри­клад, хоробрий). Тому здебільшого старослов'янізми в україн­ській мові мають більше емоційне навантаження, відзначаю­ться більшою книжністю або урочистістю. Пор. рос. древ­няя Русь та укр. давня і древня Русь. Це треба враховувати при паралельному спілкуванні обома мовами.

З другої половини XVII — початку ХУІІІ ст. після воз­з'єднання України з Росією українська мова почала активно засвоювати слова російської мови — адміністративні, суспіль­но-політичні, виробничі та військові терміни, побутову лек­сику. Наприклад: посланник, чиновник, указ, артіль, завод, рудник, дуло, кріпость, піхота, нагідки, лящ, самовар тощо. Через російську мову до української мови ввійшло багато іншомовних слів у галузі культури, політики, науки і техніки, про що мова йтиме далі — у відповідному параграфі. За зраз­ком російських слів і виразів утворювалося і утворюється багато українських слів і термінологічних словосполучень. На­приклад: виробничник — производственник, доповідач — до-кладчик, довгобуд — долгострой, місяцехід — луноход, тиж-часовик — временщик, телебачення — телевидение; матеріаль­но-технічне забезпечення, без'ядерний і ненасильницький мир, почесний обов'язок і т. ін. Частина таких слів і виразів, створе­них у радянський час, набула інтернаціонального значення. В свою чергу російська мова засвоїла цілий ряд українських слів: бондарь, вареник, корж, хлебороб, хутор, детвора, девчата, селянство, хата-лаборатория та ін.

Білоруськими за походженням є в українській мові слова бадьорий, дьоготь, жлукто. Чимало слів було засвоєно з поль­ської мови: білизна, гарцювати, кепський, ліжко, місто, під­лога, посаг, скарга, тлумачити, урядник, хвороба, шибка, цимбали та ін. Польська мова була також одним з посередників лексичних запозичень із західноєвропейських мов. Є запози­чення з інших слов'янських мов, наприклад, в українській літературній мові слово влада чеського походження.


^ 9. РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

А Лексика української мови протягом усього її існування поповнюється новими словами, зокрема і властивими тільки для неї. Але споконвічна спільність лексики східнослов'ян­ських мов не втрачається. Розвиток російської, української та білоруської мов відбувається на спільній основі, в близь­ких історичних умовах. Спільними є й джерела їх збага­чення.

Головне місце в лексиці східнослов'янських мов посідають слова, утворені від давньоруських коренів.. Але ці похідні слова утворювалися в кожній мові вже за її власними зако­нами і в кожній мові мають свою специфічну морфологічну будову. Для української мови характерними, наприклад, є:

1) віддієслівні іменники на -пня: вагання, одруженая, навантаження;

2) відприкметникові іменники на -іеть; більшість, рівність, спадковість;

3) іменники — назви людей за їх діяльністю з суфіксами -ник, -ач-, -ій: волочильник, розповідач, водій;

4) дієслова з суфіксом -уаа-: виконувати, начищувати;

5) дієслова з префіксами перед-, попід-, зне-: передбачити, попідгортати, знесилити.

В українській мові поступово виникав цілий ряд слів, яких немає в інших східнослов'янських мовах, наприклад, багаття, баритися, взагалі, гарний, жовтень, заздалегідь, карбованець, лелека, мріяти, січень, щодня та ін.

Українська мова зберегла деякі давньоруські слова, які, наприклад, в сучасній російській мові заступлені вже іншими: мито — пошлина, житниця -— таможня, око — глаз, селянин — крестьянин та ін. Деякі слова, маючи однакову або близьку будову, вживаються в українській і російській мовах у різних значеннях або набули додаткових, відмінних значень, напри­клад: укр. злодій — рос. злодєй; укр. річ — рос. речь і вещь. Порівняймо ще укр. луна і рос. зхо, а також рос. луна і укр. місяць, при наявності і рос. месяц, або укр. час і рос. время, пора, а також рос. час і укр. година і т. ін.

Але переважна частина спільних слів має те саме або дуже близьке значення в усіх трьох східнослов'янських мовах. Як їхня спорідненість, так і деякі відмінності особливо добре простежуються при порівнянні слів одного кореня. Зіставимо, наприклад, рос. брат, братание, брататься, братец, братик, братишка, братски, братский, братство і укр. брат, братання, брататися, братик, братець, братусь, по-братньому, по-братер­ському, братній, братський, братерський, братерство, братство або рос. бельїй, побелка, отбеливание, побеленний, отбеленньїй, белесий, белеть, белеться, белехонький, белизна, белила, белить, белиться, белье і укр. білий, побілка, вибілювання, побілений, вибілений, білястий, білявий, біліти, білішати, білітися, білісінький, білість, білило, білити, білитися, білизна. Незначні відмінності, як бачимо, простежуються тут переважно у виборі інших суфіксів або префіксів.

До складу сучасної української літературної мови входить певна частина слів, що виникла за радянський період розвитку нашого суспільства — його культури, науки і техніки. Це, на­приклад, такі слова, як виробничник, відбудовник, відмінник, возз'єднання, вуз, господарник, гуртожиток, заочник, здравни­ця, зліт, змагання, зміна, знеосібка, колгосп, ланковий, міськ­рада, місцевком, новатор, обліковець, осередок, парторг, проф­орг, рада, ракетобудування, космос, супутник, космодром, само­критика, сільрада, стіннівка, трудодень, ударник, цілинник, та ін.

Як бачимо, значна частина цих слів утворена від здавна існуючих в українській мові коренів або виникла шляхом переосмислення слів.

Поряд із словами-термінами окремих галузей науки і тех­ніки, а також інтернаціоналізмами — запозиченими словами, властивими багатьом сучасним мовам світу, вони дуже яскраво характеризують сучасний лексичний склад української літе­ратурної мови.


^ 10. СЛОВА, ЗАСВОЄНІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

З ІНШИХ МОВ, КРІМ СЛОВ'ЯНСЬКИХ

А Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв'язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загаль­ний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов. Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні мож­ливості і придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою чи меншою мірою поступово втра­чають свій іншомовний характер, підлягають законам фоне­тики і морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.

В українській мові є здавна засвоєні слова з грецької мови — назви предметів (парус, баня, миска), назви рослин і тварин (лавр, мак, м'ята, кит, крокодил), власні імена (Андрій, Василь, Олександр; Софія, Олена). Але основна частина грецьких за походженням слів є слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури й мистецтва: астрономія, історія, математика, фізика, філософія, аналіз, синтез, діалектика, ідея, метод; азот, бром, хлор; атмосфера, клімат, полюс; грам, метр; граматика, фонетика, синтаксис; театр, сцена, мелодія; амністія, демократія, монархія та ін. З грецьких словотворчих елементів утворюються також нові слова: аероплан, космодром, спектроскоп, термостат, фотографія.

Слова латинського походження, за винятком деяких най­давніших запозичень (кесар, коляда, фортуна) і власних імен (Марко, Павло, Юлія), найчастіше пов'язані з наукою і тех­нікою (аргумент, дедукція, контакт, мотор, субстанція, тран­сляція), суспільно-економічною сферою (агітація, диктатура, конституція, сентенція, республіка), медициною (апендицит, бацила, туберкульоз, фурункул), правом (адвокат, нотаріус, прокуратура, юрист), мистецтвом (декламація, фабула), навчанням (аудиторія, конспект, лекція, студент, факультет, університет). З латинських словотворчих елементів також утворюються нові слова (авіація, локомотив, трактор), інколи в поєднанні з грецькими елементами (автомобіль, диктофон).

Давніми запозиченнями здебільшого є слова, засвоєні з тюркських та інших східних мов — назви страв, одягу, пред­метів побуту, рослин, будівель, терміни тваринництва тощо. Наприклад: амбар, балик, башлик, бугай, кавун, кумис, лапша, сарай, табун, таз, халва, чабан. Ці слова були запозичені здебільшого через усну мову.

Українська мова засвоїла також певну кількість слів з німецької мови. Німецькі за походженням слова стосуються насамперед ремесел, торгівлі, управління, військової справи, медицини, мистецтва, побуту, наприклад: верстат, шайба, бухгалтер, штраф, солдат, бинт, лазарет, арфа, мольберт, фартух, танець та ін. Запозичення з німецької мови проникали до української з найдавніших часів як усним, так і писемним шляхом.

З середини XVIII ст. починається помітний вплив фран­цузької мови, здебільшого через російську. Такими спільними для української та російської мов запозиченнями є назви деяких суспільно-політичних понять, а також слова, пов'язані з мистецтвом, технікою, військовою справою, побутом: парла­мент, політика, бюст, сюжет, ресора, шосе, каска, партизан, пальто, пудра, шик та ін.

Англійські запозичення проникають до української лек­сики, починаючи з XIX ст., теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки, політики, спорту, мореплав­ства, побуту: блюмінг, тунель, лідер, мітинг, бокс, футбол, докер, шхуна, біфштекс, плед, ром та ін.

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплав­ством, військовою справою та деякі інші слова — з голланд­ської (боцман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара — з іспанської; каста, коб­ра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.

Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для утворення нових, похідних слів. Наприклад: парус — парусний, парусність, парусина; республіка — рес­публіканський, республіканець, республіканка; солдат — солдатський, солдатка; партизан — партизанський, партизанка, партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже міцно ввійшло до лексичної системи україн­ської мови.

Деякі іншомовні запозичення, зокрема і згадані вище, означають поняття, для вираження яких українська мова не має інших, близьких за значенням питомих слів. Інші запо­зичення мають українські відповідники, утворюючи з ними синонімічні пари або й ланцюжки, наприклад: дефект — недолік — хиба — гандж; експеримент — дослід тощо. Треба вміти правильно використовувати ці синоніми в мові, па-м ятаючи, що загалом іншомовні слова тяжіють більше до книжної мови, до мови наукових праць, і надуживати ними у мові звичайній або розмовній, неначе хизуючись своєї» «вче­ністю», не слід.. Проти вживання без потреби іншомовних слів уступав В. І. Ленін.


ФРАЗЕОЛОГІЯ


План

^ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ


1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ

3 лексикою української мови нерозривно пов'язана фра­зеологія. Буквально слово фразеологія означає вчення про звороти мови (phrasis — по-грецькому зворот, вираз). Адже слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючії іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот. Сукупність таких стійких словосполучень і називають фразеологією. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки (червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не страшно). Означаючи, таким чином, певні пред­метні поняття, дії, якості, стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови.

Ступінь злиття або поєднання слів у фразеологічних зво­ротах буває неоднаковий. У деяких висловах їх елементи вже втратили своє колишнє значення і поєднуються надзвичайно тісно. Тільки спеціальний аналіз допомагає встановити їх походження. Наприклад, пояснити виникнення звороту дати гарбуза допоможе лише знання народних звичаїв.

У багатьох фразеологічних зворотах слова набувають об­разного значення: гав ловити (бути неуважним), не братися за холодну воду (нічого не робити), опинитися між двох вогнів (потрапити у скрутне становище, коли небезпека загрожує з усіх боків). В таких словосполученнях значення окремих слів не тільки зрозумілі, а й певною мірою мотивують загальне значення фразеологізму: перебувати між двома вогнями справ­ді і неприємно, і небезпечно; свобода рухів обмежена, можна обпектися і т. ін. Зв'язок між словами тут менш тісний.

Є, нарешті, усталені мовні звороти, які характеризуються, однак, певною самостійністю частин. Вони можуть бути по­повнені іншими словами, окремі їх елементи можна досить легко замінити інтими —