Реферат: В сільському господарстві та побудова обліку розрахунків за податками 8

Зміст

Вступ 2

Розділ 1. Податкова система в сільському господарстві та побудова обліку розрахунків за податками 8

1.1. Економічна суть, склад та функції податків 8

1.2. Становлення та розвиток системи оподаткування в сільському господарстві 16

2.5. Автоматизація обліку розрахунків з бюджетом за податками і платежами 39

Сума 46

3.3. Аудит нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість 48

3.4. Аудит нарахування, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб 54

Висновок 62

Список використаних джерел 66

Додатки 82



Вступ
Актуальність теми. Взаємовідносини підприємства з бюджетом становлять важливу область наукових досліджень, оскільки ефективність податкових відносин держави з платниками податків у вирішальній мірі залежить від гармонізації їх інтересів. В цих умовах постановка обліку в первісній ланці – на підприємстві – відіграє одну з головних ролей в інформаційному забезпеченні зазначених взаємовідносин, а організація належного внутрішнього і зовнішнього контролю є запорукою достовірності економічної інформації.

Вплив податкової системи на здатність сільськогосподарських підприємств забезпечити відтворення капіталу і своєчасно проводити розрахунки з бюджетом є одним із напрямів досліджень щодо забезпечення сталого розвитку галузі. У цій системі важливе місце належить обліку і контролю за достовірністю облікових даних, без яких неможливо отримати репрезентативну інформацію про реальний фінансовий стан підприємства та його спроможність у повному обсязі й своєчасно сплачувати податки. Питання ускладнюється з причини формування інформації про податки за методикою податкового і бухгалтерського обліку, що створює додаткові труднощі при її використанні та контролі достовірності.

Проблеми розвитку теорії і методології обліку і контролю досліджують вчені-економісти М. Азаров, О. Василик, В.Вишневський, М. Дем’яненко, Д. Дема, Д. Дяковський, Л. Ликова, Я.Литвиненко, С. Лондар, І. Луніна, В.Калюжний, А. Крисоватий, В. Опарін, І. Панасейко, Д. Полозенко, В. Синчак, А. Соколовська та інші.

Проте в контексті триваючої дискусії щодо визначення подальших напрямів удосконалення національної системи обліку і аудиту розрахунків х податків та зборів потребує окремого дослідження аспект адаптації оподаткування до умов сільського господарства.

Таким чином, у науковому і практичному плані актуальним є дослідження обліку та аудиту розрахунків сільськогосподарських підприємств із бюджетом з врахуванням суттєвих змін в податковій системі і податковому механізмі, що визначають вимоги до облікового забезпечення оподаткування і контролю податків. Дане дослідження дозволить об’єктивно оцінити сучасний стан обліку й аудиту розрахунків із бюджетом за податками та розробити пропозиції їх удосконалення

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім.. В.Гетьмана» і пов’язана з темою “….” (номер державної реєстрації …). У межах наукової роботи автором проводилися дослідження щодо облікового забезпечення спеціальних режимів оподаткування сільськогосподарських підприємств і аудиту розрахунків з бюджетом за податками.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування на теоретичному і методичному рівнях засад обліку і аудиту податкових відносин держави із сільськогосподарськими підприємствами та розробка пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення оподаткування, що сприятиме стабілізації і подальшому розвитку агропромислового виробництва.

Мета дослідження обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

проаналізувати етапи податкового механізму сільськогосподарських підприємств та з’ясувати їх роль і місце в процесі управління податковими відносинами між сільськогосподарськими підприємствами і бюджетом в сучасних умовах;

уточнити склад об’єктів і суб’єктів обліку й аудиту та взаємозв’язки між ними в системі управління розрахунками сільськогосподарських підприємств із бюджетом за податками;

систематизувати законодавчо закріплені підходи до формування об’єктів оподаткування, механізму обчислення і сплати податків, встановити проблемні моменти, що виникають на практиці при їх обліковому забезпеченні, розробити відповідно до вимог податкового законодавства методику облікового забезпечення сплати податків;

обґрунтувати напрями упорядкування розрахунків сільськогосподарських підприємств із бюджетом шляхом приведення у відповідність із специфікою галузі податкової системи та їх облікового забезпечення;

оцінити сучасний стан системи аудиту розрахунків сільськогосподарських підприємств із бюджетом та рівень їх ефективності в забезпеченні управління податковими відносинами;

визначити напрями ефективної системи аудиту податків у сучасних умовах і запропонувати адекватні цим умовам форми і методи її здійснення.

Об’єктом дослідження є процес обліково-контрольного забезпечення податкових відносин держави з суб’єктами оподаткування.

Предметом дослідження є методологія і методика облікового відображення інформації про податки та їх аудиту в системі управління оподаткуванням сільськогосподарських підприємств.

Методи дослідження. На теоретичному рівні застосовувався діалектичний метод наукового пізнання та системний підхід при розгляді соціально-економічного середовища, у якому функціонують податки, здійснюється їх облік і аудиту. За допомогою емпіричних методів (абстрагування, аналізу і синтезу, індукції і дедукції) проводилися дослідження господарського процесу, податкової системи, податкового механізму, обліку та аудиту.

Інформаційною базою були законодавчо-нормативні акти, що визначають державну політику в сфері оподаткування, обліку та аудиту, регулюють економічну діяльність суб’єктів господарської діяльності, податкові відносини держави і суб’єктів оподаткування, звітні дані органів статистики та державної виконавчої влади, літературні джерела, а також результати власних досліджень й розрахунків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці, обґрунтуванні на теоретичному рівні та практичному розв’язанні завдань щодо удосконалення методологічних засад і методики обліку та аудиту розрахунків сільськогосподарських підприємств за податками, що сприятиме вирішенню питання гармонізації податкових відносин держави з підприємствами галузі.

В процесі проведеного дослідження одержано наступні основні результати, що характеризують новизну, розкривають зміст роботи і виносяться на захист:

вперше:

визначено методичні підходи до системного облікового забезпечення оподаткування сільськогосподарських підприємств, основу якого становить справляння сільськогосподарського фіксованого податку і податку на додану вартість (ПДВ);

обґрунтовано шляхи посилення регулюючої та стимулюючої функцій ПДВ у сільському господарстві, серед яких: диференціація податкових ставок; застосування адресних пільг для стимулювання виробництва продукції та підтримки соціальної інфраструктури села;

удосконалено:

методику облікового забезпечення сплати сільськогосподарськими підприємствами податків в частині розробки підсистеми аналітичних рахунків та порядку розподілу податкового кредиту між деклараціями;

понятійно-категоріальний апарат у частині уточнення змісту термінів “аудит податків” і “сільськогосподарське підприємство як суб’єкт сплати податків за спеціальними режимами”, “об’єкт обліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

дістали подальший розвиток:

класифікація категорії подій, що відображають природно-кліматичні явища, згідно з якими мають диференціюватися адміністративно-фінансові заходи держави щодо списання податкового боргу, розстрочки та реструктуризації поточних податкових платежів сільськогосподарських підприємств, що зазнали збитків;

показано, що при зниженні податкового навантаження, створюваного ПДВ, у сільськогосподарських товаровиробників існує можливість розширеного виробництва, що дозволяє збільшити базу оподаткування і з часом досягнути та перевищити обсяги бюджетних надходжень, які надходять при незмінному податковому навантаженні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці науково обґрунтованих пропозицій з організації системного обліку податків і державних дотацій за рахунок ПДВ, ефективністю і цільовим використанням бюджетних асигнувань та аудиту за розрахунками з бюджетом. Розроблені пропозиції щодо удосконалення механізму обліку та аудиту розрахунків з бюджетом дозволяють найбільш повно відобразити специфіку сільського господарства і можуть бути використані Верховною Радою України, Державною податковою адміністрацією та Міністерством фінансів при формуванні законодавчих та нормативно-правових актів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним завершеним науковим дослідженням. Наукові положення, розробки, пропозиції та висновки, які містяться в роботі, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використано лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої науково-дослідної роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися, обговорювалися та отримали позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях: “Удосконалення обліку та аналізу господарської діяльності на основі впровадження нових Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україн ” (м. Київ, КНЕУ, 16-18 жовтня 2000 р.), “Аграрная экономика: история, проблемы, перспективы” (г.Горки (Беларусь), Белорусская государственная сельскохозяйственная академия, 2000 р.), “Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, 5-6 грудня 2002 р.), “Учёт анализ и финансы в организации АПК: состояние и пути совершенствования” (Горки; Белорусская государственная сельскохозяйственная академия, 2003 р.), “Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК” (м. Суми, СНАУ, 2003 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 1,6 др. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Основний зміст роботи викладений на 210 сторінках комп’ютерного тексту. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел із 175 найменувань, містить 18 таблиць, 6 рисунків та 4 додатки.


^ Розділ 1. Податкова система в сільському господарстві та побудова обліку розрахунків за податками 1.1. Економічна суть, склад та функції податків
Податкова система є однією з визначальних складових економічної системи держави. Виконання державою своїх функцій та її існування можливе при відповідному фінансовому забезпеченні, яке формується завдяки функціонуванню податкової системи. Разом з тим, вона виступає знаряддям реалізації її економічної політики шляхом диференціації участі суб’єктів господарювання і фізичних осіб у формуванні бюджету. Таке важливе значення податкової системи в житті держави вимагає наукового вивчення її сутності та усвідомлення значимості.

У світовій економічній практиці проблема податків є найбільш складною й суперечною. Оподаткування стосується всіх соціально – економічних сфер життя суспільства. Воно пов’язане з існуванням держави і служить її фінансовою базою.

Податки виникли із поділом суспільства на соціальні групи і появою держави [1, с.46]. Сутність, функції і роль податків визначались завданнями держави на конкретному етапі свого розвитку.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Інший погляд на класифікацію пропонували А.Шеффле, Фюстінг і вчені італійської школи Нітті (Р. Салерно, Флора, Граціані) [16,с.5]. На їх думку, прямі податки враховують доход чи майно платника і покладаються в основу його платоспроможності. Непрямі податки визначають платоспроможність опосередковано за розмірами витрат конкретної особи.

Поділ податків на прямі і непрямі визнають більшість економістів. Але для того, щоб класифікація була задовільною і відповідала вимогам, необхідно:

щоб ознака, за якою проводиться класифікація була чітко вираженою і суттєвою;

щоб отримані групи охоплювали всі види податків без виключення [10, с. 76].

Враховуючи труднощі, що виникають при класифікації податків на прямі і непрямі і вимоги, що супроводжують таку класифікацію, деякі вчені взагалі не вважають класифікацію правильною. Так, професор М. Соболєв стверджує, що розподіл податків на прямі і непрямі не охоплює весь перелік податків. Така класифікація податків, з наукової точки зору, вважається незадовільною, так як вона не має точної і зрозумілої основи і не охоплює всіх існуючих податків [10, с. 77]. Схожу ж думку має І. Озеров, який критикує класифікацію через неповну охоплюваність і поділяє умовно податки на непрямі, прямі і на обіг [19, с. 253]. На нашу думку, при класифікації податків є певна умовність. Окремі групи податків мають неоднакові фіскальні властивості і їх дія спрямована на різні об’єкти оподаткування. Тому навіть із недоліками класифікація необхідна для врахування цих особливостей при формуванні системи оподаткування.

При розгляді питання про оподаткування А. Вагнер передбачає три шляхи оподаткування доходів і майна відповідної особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Тому існує три основних види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Перші дві групи становлять оцінні податки, а останню – податки на споживання [19, с. 60]. А. Вагнер, не поділяючи податки на прямі і непрямі, привертає увагу до такого поділу.

Цікавий підхід до класифікації податків застосовує І.І . Янжул, який вказав на штучність поділу податків на групи, коли під нього не попадають усі податки, наприклад, мито (володіння товаром і дія – перевезення цього через кордон) [20, c. 228].

Він писав, що існує категорія податків, які дають можливість встановлювати самим платником свою платоспроможність. Податок ставиться в залежність від споживання, і такі податки можуть бути названі податками на споживання. Останні відповідають непрямим податкам, при цьому сам дослідник назвав такий поділ недосконалим [21, с.258– 260].

С.І. Іловайський відзначив, що головний недолік такого поділу в тому, що ширше поняття непрямих податків він ототожнює із вужчим поняттям податків на споживання [22, с. 12–13] .

Можна погодитись з відсутністю чіткого розмежування при класифікації податків на прямі і непрямі. І це обумовлено, в першу чергу, об’єктивними чинниками. Адже, ознаки перекладності податків в різних економічних умовах можуть проявити себе не однаково. При незадовільній економічній ситуації перекладність може бути частковою. Тому, при розгляді класифікації податків, на нашу думку, потрібно врахувати певну умовність ознак, за якою вона здійснюється. Ми поділяємо думку українських вчених Федосова В. М. [9, с. 22], Дем’яненка М. Я. [23, с. 21] щодо класифікації податків за характером дії або формою оподаткування на прямі і непрямі, як такий, що найповніше охоплює ознаки податків, відповідає сучасним поглядам вчених – економістів, визначаючи при цьому, що така класифікація не позбавлена окремих суперечностей і спірних моментів. Дослідження показують, що в основу класифікації податків на прямі і непрямі покладено два критерії:

доходність (платоспроможність) суб’єкта оподаткування;

перекладність податку.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Розмір непрямих податків для кожного конкретного платника визначається величиною споживання і прямо не залежить від його доходів. На нашу думку, при однаковому рівні споживання товарів суб’єкти оподаткування сплачують рівну суму податку незалежно від розміру його доходів. При визначенні ознаки, що рівень сплати податку не залежить від його доходів, є певна умовність. Так, рівень споживання в суб’єктів оподаткування з вищим рівнем доходів вищий, а це призводить до сплати більшої суми податку. Але ця залежність вже опосередкована.

При виборі ознаки перекладності податків у класифікації на прямі і непрямі слід враховувати одну суттєву особливість. В умовах ринкової економіки при формуванні ціни не завжди може бути забезпечена повна перекладність податку. У такому випадку сума непрямого податку може при зниженні ціни реалізації бути сплачена повністю або частково за рахунок прибутку товаровиробника. Тому, доцільніше ознакою при класифікації податків на прямі і непрямі, визначити непрямими податками ті, які згідно законодавства включаються до ціни товару чи послуги і сплачуються покупцем.

Серед поглядів економістів на роль і місце прямих і непрямих податків у податковій системі немає єдності. У часи зародження фінансової науки до непрямих податків відносились критично, вважаючи їх засобом надзвичайного вилучення доходів на державні потреби. Із розвитком податкової системи ставлення до непрямого оподаткування змінювалось і відзначались його переваги [14, с. 185].

До захисників непрямого оподаткування належать А. Вагнер, Мальхус, Г. Рау, Л. Больє, В. Лебедєв, Л. Штейн [4, с. 115]. Серед аргументів на користь непрямого оподаткування відзначається його необхідність як дієвого фіскального знаряддя для забезпечення доходів держави. Важливе значення має психологічний фактор, адже непрямий податок непомітний для громадян.

Непрямими податками можна оподатковувати доходи, вільні від інших податків. Непряме оподаткування застосовується на незначних сумах, оподатковувати які прямими податками досить складно. Із невеликих сум складаються значні суми в доходах бюджету [16, с. 188]. Справу приходиться мати не з великою кількістю споживачів, а з незначною кількістю підприємців. Сплата податку проводиться дрібними частками в ціні товару, що є необтяжливим для людей із незначними доходами. Споживач, скорочуючи власне споживання, може регулювати суму податку, яку він сплачує державі. Є ще одна соціальна перевага - шляхом збільшення частки податку можна знизити рівень споживання алкоголю тощо. Такі переваги відзначають прибічники непрямого оподаткування [4, с. 115], які ми також поділяємо.

Противники непрямого оподаткування піддавали сумніву переваги непрямих податків. Аргументом є думка, що непрямими податками не повинні оподатковуватись предмети першої необхідності.

Окремими економістами прихованість стягнення непрямих податків визначається як недолік, а не перевага, так як громадянин повинен знати свій внесок у виконання такого важливого обов’язку, як сплата податку. Не доцільно ставити доходи держави в залежність від бажання платника придбати товар. Не завжди високе оподаткування спиртних напоїв призводить до підвищення свідомості людей. Частіше воно активізує самогоноваріння [4, с. 119]. До числа противників непрямого оподаткування повинні бути віднесені Юсті, Лотць, Гарньє, Кліфф, Леслі, Лассаль [4, с. 122].

Сучасні погляди на переваги і недоліки прямого і непрямого оподаткування теж не відзначаються єдністю думок.

Непрямі податки категорично критикував К. Маркс і економісти Радянського Союзу. Вони розглядали непрямі податки, як податки на бідних. За їх твердженням, податкове регулювання проводилось в інтересах пануючого класу [2, с. 60].

Практика запровадження непрямого оподаткування і його співіснування з прямим показала, що обидві групи податків працюють у комбінації одна з одною.

Цей принцип у свій час відстоювали А. Сміт і Д. Рікардо. Його підтримували російські економісти М.Тургенєв [18, с. 33–34], В. Лєбєдєв. Таку позицію займає академік Дем’яненко М. Я. [23, с. 23].

Ми підтримуємо висновок М. Я. Дем’яненко, що прямі податки є більш справедливими, так як вони диференціюються від рівня доходності суб’єктів оподаткування. Така особливість визначає їх певну захисну і регулювальну функцію.

Розглядаючи поділ податків на прямі і непрямі, виникає методологічне питання про співвідношення прямих і непрямих податків і їх кількісні характеристики. Існуюча дискусія вчених про переваги одних податків і недоліки інших виключає повну заміну непрямих податків на прямі. Непрямі податки за своєю суттю регресивні, але надмірна прогресивність прямих податків також недопустима. Тільки при раціональному співвідношенні прямого і непрямого оподаткування можливо говорить про економічний добробут і соціальну рівність.

Визначення кількісного співвідношення двох груп податків – справа надзвичайно важка, вимагає значних розрахунків. Для теоретичного вивчення проблеми більше значення має вивчення пропорцій між прямим і непрямим оподаткуванням і фактори, що впливають на це співвідношення.

Р.Г. Гаджиєв [24, с. 24], при вивченні цієї проблеми, використав графічний метод аналізу, який наглядно характеризує дії і співвідношення прямого і непрямого оподаткування в різних умовах. Розглянемо це питання у країнах з розвинутою економікою.

У країнах із розвинутою економікою групи доходів до досягнення прожиткового мінімуму прямим оподаткуванням не оподатковуються. У цій зоні оподаткуванню підлягає споживання і тому існує непряме оподаткування. У групі доходів більше прожиткового мінімуму з’являється і посилюється пряме оподаткування. Непряме оподаткування послаблюється тому, що задовольнивши мінімальний рівень споживання, споживачі частину коштів залишають на нагромадження. “Психологічний” закон Кейнса визначає схильність людей збільшувати своє споживання із збільшенням доходу, але меншою мірою ніж збільшується доход. Графічне зображення дії прямого і непрямого оподаткування дасть змогу побачити межі дії прямого і непрямого оподаткування (рис. 1. 1).






Рис.1.1 – Співвідношення прямого і непрямого оподаткування (в умовах розвинутої економіки) [19, с. 25]

Dx – доход,

Dx min – доходи на рівні прожиткового мінімуму,

Cп – споживання.

Лінія ОА проводиться під кутом 45º так, що будь – яка точка на ній буде означати рівність доходів і споживання. Але таке співвідношення буде в межах доходів прожиткового мінімуму. Ломана лінія BNK буде визначати споживання. У межах прожиткового мінімуму прямого оподаткування в країнах з розвинутою економікою немає. Пряме оподаткування в даному випадку зводиться до оподаткування доходів фізичних осіб.

Тобто, з рис. 1.1 графічно видно, що при доходах Dx min усі доходи ідуть на споживання, нагромадження відсутнє і споживання відповідає доходам.

При зростанні доходу на рівні Dx min Dx лінія споживання NK продовжує рости, але значно нижчими темпами, прогресує схильність до нагромадження.

Лінія NK характеризує співвідношення прямого і непрямого оподаткування.

Графічне зображення співвідношення прямого і непрямого оподаткування в умовах розвиненої економіки дає змогу зробити висновок, що послаблення прямого оподаткування в зоні доходів до досягнення прожиткового мінімуму воно розширюється із ростом доходів понад прожитковий мінімум. Навпаки, в зоні до досягнення прожиткового мінімуму існує база оподаткування непрямими методами і вона зменшується із ростом доходів понад прожиткового мінімуму. Тому, рівень прямого оподаткування буде більш ефективним у країнах із розвинутою економікою.

На це співвідношення буде впливати ряд суб’єктивних факторів, але загальна тенденція зберігатиметься.

Певний недолік цього графічного зображення полягає в тому, що він дає змогу побачити співвідношення прямих і непрямих податків на рівні особистого споживання громадян без врахування інших видів і рівнів споживання.

Особливістю країн із слаборозвиненою економікою є оподаткування прибутковим оподаткуванням (податком з доходів фізичних осіб) доходів на рівні мінімальної заробітної плати (в умовах України – соціальна пільга). Ці величини значно нижчі прожиткового мінімуму. Тобто, в зоні споживання на рівні прожиткового мінімуму формується зона прямого оподаткування.

Дослідження дає підстави зробити висновок про наявність завищеного прямого оподаткування населення з низькими доходами і хороші фіскальні властивості непрямого оподаткування в країнах із слаборозвиненою економікою. Відповідно зменшення непрямого і розширення прямого оподаткування призведе до значних втрат бюджету.

З моменту появи податків функція наповнення казни держави (фіскальна) була основною і на той час була єдиною. Поряд із фіскальною функцією, податки стали виконувати й інші функції. Розвиток податкових відносин і зміцнення ролі держави в економічних процесах розвинули регулюючу функцію податків.

При всій різноманітності податків у системі оподаткування їх можна поділити на окремі групи, беручи до уваги їх специфічні ознаки і призначення.

Основним є поділ податків на прямі і непрямі. Прямі податки встановлюються конкретному платнику податку, і розмір їх залежить від масштабу оподаткування. Непрямі податки встановлюються у вигляді надбавки до ціни товару чи послуги і не спрямовані на конкретного платника податку. Вони не мають прямої залежності від доходів платника. Прямі податки є більш справедливими, так як вони залежать від рівня доходності суб’єкта оподаткування. Перевагою непрямого оподаткування є його непомітність для платника податку і він значно простіший в обчисленні.
^ 1.2. Становлення та розвиток системи оподаткування в сільському господарстві
Одним з найбільш вагомих факторів впливу на соціально-економічну ситуацію в Україні, а саме на її неухильне погіршення, являється неефективність національної податкової політики останніх років.

Економічну ситуацію та стан соціальної сфери України на сьогоднішній день можна охарактеризувати невпинним спадом виробництва, практично повною відсутністю відтворюваних процесів, кризою неплатежів, зростанням заборгованостей по заробітній платі та інших соціальних виплат (особливо це стосується аграрного сектору), зниженням рівня життя більшої частини населення, зростанням соціальної напруги в суспільстві тощо.

“Ахіллесовою п‘ятою” існуючої податкової системи нашої держави залишається її нестабільність. Цей недолік породжує у платників податків невпевненість у майбутньому та недовіру до владних структур. Оскільки їх дії щодо становлення податкової системи являються непередбаченими. Одним із результатів цього є щорічне зростання кількості підприємств, які ухиляються від сплати податків. А це, в свою чергу призводить до скорочення доходної частини бюджету та підвищення заборгованості по видаткам [25, c. 240].

При існуючій податковій системі зараз підприємці практикують дуже багато способів ухилення від сплати податків, а саме: штучне підвищення витрат, неврахований готівковий і товарний обіг, взаємні проплати, не враховані бартерні операції тощо.

Податковий пресинг різко активізував виробництво і реалізацію товарів і послуг, які документально не фіксуються в обліку. Деякі підприємства виплачують заробітну плату неврахованою товарною продукцією чи готівкою.

Виходячи з цього в бюджет країни недотримується значних обсягів податкових надходжень, а економіка в свою чергу, позбавлена легальних джерел власного розвитку.

Загалом аналізуючи діючу систему оподаткування, можна вказати ряд її основних недоліків:

можливість ухилення юридичних та фізичних осіб від сплати податків;

домінування фіскальної функції національних податків;

відсутність цілісної концепції становлення податкової систем;

податкова політика сприяє розширенню тіньового сектору економіки;

невідповідність порядку нарахування податків суті об‘єктів оподаткування;

скорочення податкових надходжень;

нерозвиненість облікової бази;

відсутність традицій застосування податків;

неузгодженість різних інструментів податкової політики;

жорстоке обмеження прав та інтересів платників податків;

низька кваліфікація податкових органів тощо.

Дуже часто в Україні фінансові проблеми вирішуються зростанням податкового тиску, що, як правило, призводить або до банкрутства платників податків, або ж до їх переходу у сферу тіньової економіки.

Отже, за принципом замкнутого кола піднімаючи ставки податків держава перш за все підриває саму податкову базу.

Цілком очевидно, що зростання податкового тиску, та і взагалі існуюча податкова система є для підприємств України головним руйнівником. Докорінно змінити ситуацію, що склалася можна лише завдяки проведенню комплексної податкової реформи, причому обов‘язково враховуючи особливості економічного розвитку нашої країни, наслідки реформування економіки, орієнтовану на ринкові відносини, і крім того вирішити ряд поставлених завдань щодо її виходу із кризового стану.

На подолання соціально-економічної кризи в Україні впливає дуже багато факторів, найбільш вирішальними з яких можна назвати реформовану, дієздатну податкову систему, спрямовану на розширення бази оподаткування, легалізацію тіньової економіки, підвищення стабільності бюджетних надходжень і інше.

Від держави вимагається створення, перш за все, відповідного правового режиму регулювання відносин між економічними суб‘єктами, та проведення системи організаційних заходів для прийняття та впровадження нової податкової системи.

Успішна діяльність агропромислового комплексу України в значній мірі залежить від стимулюючої функції чинної податкової системи. На жаль, за підсумками роботи даної галузі, за ряд останніх років цього не досягнуто. Постійні зміни в системі оподаткування сільського господарства призвели до катастрофічного зниження його платоспроможності. Тому, пошуки такого податкового механізму, який дав би змогу зменшити податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників та зацікавити їх у підвищенні ефективності господарювання, постійно продовжується. В результаті було запроваджено фіксований сільськогосподарський податок (далі - ФСП). Таким чином, було зароблено спробу через зміну об’єкта оподаткування одержати від сільського господарства хоча б частину податків, які товаровиробники цієї галузі повинні сплачувати до бюджету держави, але не сплачували по раніше діючих податках. Велика заборгованість сільськогосподарських підприємств перед бюджетом й змусила державу запровадити фіксований сільськогосподарський податок. Слід відмітити, що запровадження даного податку має ряд як позитивних, так і негативних моментів [26, с. 66].

З метою зупинення спаду, стабілізації нарощування агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави, здійснення обґрунтованої перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері ринкового спрямування, забезпечення поєднання державного і ринкового регулювання розвитку АПК розроблено Національну програму розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження сіл України на 1999-2010 рр.

Національна програма передбачає до 2004 року запровадження в дію фіксованого сільськогосподарського податку з метою посилення стимулюючої функції податкової системи.

Одним з перших кроків України в напрямку формування власної податкової політики і розвитку непрямого оподаткування є розробка і прийняття Закону України ”Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. [27], який вводився у дію з 01.01.1992 р. Він визначав, що податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходять до бюджету після їх реалізації.

Платниками податку визначені підприємства, фізичні особи і підрозділи підприємств. Об’єктами оподаткування виступали обороти з реалізації товарів, передача їх безкоштовно і використання на власні потреби в середині підприємства. Ставка податку до оподатковуваного обороту встановлена на рівні 28%, від регульованої ціни, що включає податок – 22%.

За розрахунками М. В. Шпилько, у 1992 р. для покриття втрат від запровадження податку на додану вартість у Росії замість існуючих податку з обороту і податку з продаж необхідно встановити середню ставку податку на додану вартість у розмірі 27%. Таку розрахункову величину можна з певною мірою умовності прийняти і для України, врахувавши спільне функціонування економіки країни в той час. Прив’язка ставки податку на додану вартість до умов існуючої податкової системи підтверджує правильність висновків про передумови і недостатню наукову обґрунтованість нового податкового законодавства в період його введення після отримання незалежності України.

Можна зробити висновок, що в даному випадку ставка була визначена, виходячи з потреби покриття втрат бюджету від заміни інших податків.

Незважаючи на певні недоліки, це був перший Закон України, який запровадив податок на добавлену вартість. Його недосконалість зумовила прийняття змін до нього у найближчий наступний період.

Характерною особливістю прийнятого Закону була спрямованість його окремих положень і наступних змін на підтримку аграрного сектора виробництва.

Внесеними змінами Законами України від 21.02.92 р. №2129 – ХІІ [29], від 14.05.1992 р. №2334 – ХІІ звільнено від оподаткування податком на додану вартість м’ясо худоби і птиці та напівфабрикати з нього, що реалізуються в межах України, а також обороти з продажу населенню добового молодняка птиці та молодняка худоби.

Аналогічну пільгу надано на вартість спорудження житла та інших об’єктів соціально – культурного призначення для колгоспів, радгоспів, які здійснювали його за власні кошти.

Додатковим стимулом є особливість, що по аналогічній пільзі в інших сферах виробництва податок на додану вартість, сплачений постачальникам за сировину і матеріали на виробництво цієї продукції бюджетом не відшкодовувався, а відносився на собівартість продукції. По агропромисловому виробництву проводилось відшкодування на загальних підставах.

Наступним важливим етапом розвитку і вдосконалення податкового законодавства про непрямі податки стало прийняття 26 грудня 1992 р. Декрету Кабінету Міністрів України №14–92 ”Про податок на добавлену вартість” [30]. За час існування він зазнав 13 змін і поправок і втратив чинність згідно із Законом України від 03.04.1997 р. №168/97 – ВР [31]. Довгий період його застосування свідчить, що досконалішу розробку було здійснено і враховано окремі елементи, які відповідали вимогам часу і світовій економічній практиці.

Декретом дано визначення, що податок на добавлену вартість є частиною новоствореної вартості і сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Визначення аналогічне, як і в попередньому Законі. На нашу думку, вони не відображають змісту податку на добавлену вартість як непрямого податку. Аналогічне протиріччя між нормою Декрету і науковим обґрунтуванням теоретичних засад з питань оподаткування мало місце і при визначенні платника податку.

Платниками податку на добавлену вартість у Декреті визначені суб’єкти підприємницької діяльності, іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність. Виходячи з даного визначення платника податку, податок на добавлену вартість не можна вважати непрямим податком, податком на споживання.

Суттєвим недоліком цієї редакції Закону була та обставина, що основною ознакою платника податку є здійснення ними господарської і комерційної діяльності. У практиці часто мали місце випадки, коли об’єднання, організації, які за своєю природою не були створені з метою отримання доходу, в результаті своєї діяльності їх отримували і за своєю сутністю ці доходи л