Реферат: Тематичний план дисципліни Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни Тема Фінансова система І фінансова діяльність держави

Міністерство аграрної політики України

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра фінансів


Навчальний посібник

для вивчення дисципліни

“Фінансове право”

студентами економічного факультету спеціальності

7.050106 "Облік і аудит"

денної та заочної форми навчання


Миколаїв – 2005 р.


Відповідальній за випуск: к.е.н. , доцент Кушнір І.В.


ЗМІСТ


Вступ...........................................................................................................
Тематичний план дисципліни.................................................................. Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни.......... Тема 1. Фінансова система і фінансова діяльність держави.......
Тема 2. Предмет, метод та система фінансового права.............

Тема 3. Правові основи фінансового контролю в Україні.........

Тема 4.Правове регулювання державних доходів. Податкове право.......................................................................................................

Тема 5. Правове регулювання державних видатків... ....................

Тема 6. Бюджетне право та бюджетний процес в Україні............

Тема 7. Правові основи державного .кредиту.................................

Тема 8.Правові основи страхування...............................................

Тема 9. Правові регулювання грошового обігу.............................

Тема 10. Правові основи банківської діяльності...........................

Тема 11.Правові засади валютного регулювання..........................

Література.....................................................................................................

ВСТУП


В умовах переходу до ринкових відносин в економіці важливим фактором її розвитку є активне використання механізму фінансів. Запровадження в дію цього механізму, забезпечення цілеспрямованого його функціонування відповідно до завдань суспільства і держави здійснюється за допомогою норм фінансового права.

Вивчення фінансового права передбачає всебічне оволодіння його теоретичними та практичними положеннями. Коло питань, запропоновані в методичних вказівках, передбачають системний аналіз фінансово - правових понять і категорій, на основі якого розкрито структурно-логічну систему фінансового права: правове регулювання бюджетної діяльності, доходів і видатків держави, державного страхування, грошового обігу, банківської та валютної діяльності, ціноутворення тощо.

Поглиблене вивчення фінансового права, усвідомлення механізму дії фінансово-правових норм є важливим і необхідним для майбутніх спеціалістів.

Метою дисципліни є надання студентам теоретичних знань і практичних навичок з питання правового забезпечення функціонування фінансового механізму та фінансових відносин, що регулюють фінансову діяльність та фінансову систему. Навчальний матеріал ґрунтується на сучасній законодавчій та нормативно-правовій базі. Практичне застосування теоретичних аспектів фінансово-правової діяльності відображено в задачах та прикладах.

Вивчення навчального матеріалу дисципліни підвищить знання студентів в галузі правового забезпечення фінансової діяльності та фінансової механізму держави.


^ Тематичний план дисципліни
№п/п

Тема

Всього, годин

Кількість лекцій, годин

Кількість практичних занять, годин

Самостійна робота,

годин

1
^ Фінансова система і фінансова діяльність держави



2

2

3

2

Предмет, метод та система фінансового права




2

2

3

3

Правові основи фінансового контролю в Україні




2

2

2

4

Бюджетне право та бюджетний процес в Україні




4

4

5

5

Правове регулювання державних доходів. Податкове право 19




4

4

5

6

Правове регулювання державних видатків 21




4

3

3

7

Правові основи державного кредиту 23




2

2

5

8

Правові основи страхування 25




2

2

8

9

Правові регулювання грошового обігу 27




2

2

5

10

Правові основи банківської діяльності.




3

3

5

11

Правові засади валютного регулювання




3

4

4




Всього




30

30

48
Згідно з навчальним планом загальний обсяг годин, які виділяються на вивчення дисципліни “Фінансове право”, становить 108 годин, із них передбачено 30 годин лекційних занять і 30 годин практичних занять. Значна частина курсу винесена на самостійне вивчення дисципліни. ^ Тема 1. Фінансова система і фінансова діяльність держави
1.1.Питання до теми:

- виникнення фінансів;

- фінансова системи держави;

- методологічне забезпечення фінансового механізму;

- фінансова діяльність;

- фінансова політика держави;

^ Література для самостійного вивчення теми: [3, 23, 55,56 ].

Фінанси, беручи участь у регулю­ванні обміну й споживання, були пов'язані з виникненням і роз­витком товарно-грошових відносин. Вони існували на рівні при­мітивних форм, брали вже участь у стихійних, епізодичних ви­падках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, аналізуючи розвиток вартості, виділяли чотири її форми, що відображають певні якісні етапи. Перша (проста, одинична чи випадкова) форма вартості характеризувала нерегулярний, стихійний обмін товарів. Природно, що ні про які гроші чи специфічні еквіваленти тут не йшлося. Друга (еквівалентна) форма вартості характеризувала стійкі форми обміну, означала появу потреби в певних еквіва­лентах вартості. Третя (загальна) форма вартості передбачає появу єдиного, загального еквівалента, але це знов-таки ще не гроші. На цій стадії могли використовувати хутра, бруски заліза тощо. Але дійсно загальним еквівалентом у цей період стає худо­ба. Досить згадати скарбницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника). Та й саме загальне поняття заможності, багатства — «капітал» теж пов'язано з цим етапом (сариt — лат. — голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи. І тільки четверта (грошова) форма вартості зумовить формування й використання саме грошових фондів.

Теоретичні засади розвитку фінансової системи держави в сучасних умо­вах базуються на переосмисленні сутності економічних категорій, їхнього взаємозв'язку у відповідності з процесами, що зумовлюються змінами в самій економічній системі.

Саме собою функціонування фінансової системи держави визначає еле­мент державного (адміністративного) втручання у ринкові механізми господа­рювання. Тому постає питання про нове функціональне призначення
державних фінансів у ринковій системі.

Су­часна державна фінансова система має змогу впливати на національний фінан­сово-кредитний ринок і його суб'єктів. Намагаючись замінити ринковий механізм саморегулювання, держава у ринковій економіці, маючи значні фінан­сові ресурси, може впливати, а відповідно й коригувати поведінку, потреби й ін­тереси окремих суб’єктів фінансової системи.

У фінансовій науці питання про сутність державних фінансів, їхню роль у соціально-ринковій економіці активно досліджувалися представниками західної фінансової думки. Зокрема Р. Масгрейв, Н. Сінгер визначають державні фінан­си як особливу форму функціонування державного сектору економіки. Такий підхід дає змогу визнати, що державна фінансова система через відповідні інс­титуції реалізовує фінансову політику держави, яка зводиться не лише до окре­мої господарської фінансової діяльності, а й насамперед реалізує соціально-еко­номічні цілі певного угрупування, що перебуває при владі.

На сьогодні для України, як і для інших трансформаційних економік, особливе значення має обґрунтування фінансової політики держави, бо остан­ня визначає ефективність функціонування і впливу на соціально-економічні процеси фінансової системи держави. Якщо в умовах сформованої ринкової системи фінансова політика урядів мало чим відрізняється і залежить лише від фази економічного циклу, яку проходить національна економіка, то зовсім ін­ші завдання стоять перед фінансовою політикою країн із трансформаційною економікою. Суб'єктивізм і невизначеність цілей фінансової політики для та­ких країн зумовлюється необхідністю вирішення тактичних завдань, а також процесом перерозподілу економічного потенціалу країни в процесі його при­ватизації. Лобіювання інтересів окремих фінансово-промислових груп у фінансовій політиці держави — явище, притаманне всім трансформаційним еконо­мікам. У цій ситуації фінансова політика і фінансова система держави реалізує інтереси не суспільства, а окремих кланів, що перебувають при владі. Подібна ситуація породжує проблеми корупції і функціонування тіньового сектору еко­номіки. Ці проблеми необхідно розглядати не як суб'єктивні явища, що харак­терні для окремої країни, а як об'єктивно-історичні, що зумовлюють транс­формаційні процеси, в основі яких лежить перерозподіл національного багатства політичним та адміністративно-господарським апаратом. Розв'язанню цих проблем сприятиме передусім прийняття відповідних законів, створення дієвого механізму їхньої реалізації і закінчення приватиза­ційних процесів у країні.

Важливе значення для трансформаційної економіки має визначення пріо­ритетів фінансової політики, її ідеології та стратегії. Саме стратегія фінансової політики держави дає змогу переступити через суперечності сьогодення і виз­начити перспективи інтеграції України до світової ринкової системи.

Стратегічною метою соціально-економічної політики для України є фінан­сова політика інноваційного розвитку, яка має забезпечити реструктуризацію економіки, технічне переоснащення вітчизняних підприємств, тобто створити умови для їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку. Саме такий під­хід забезпечить якісно нові умови інтеграції українських виробників, а відтак і національної економіки у світове співтовариство.

Реалізація цієї стратегії визначає необхідність розроблення і впровадження відповідного механізму державної соціально-економічної політики, який би поєднав реалізацію як стратегічних, так і тактичних цілей. Дієвість і ефектив­ність механізму конкретизується через реалізацію таких тактичних цілей: пра­вове забезпечення шляхом прийняття відповідних законів і нормативних актів; створення організаційно-інституційного забезпечення цього процесу; впровад­ження відповідного механізму фінансування інноваційного розвитку українсь­ких підприємств.

До цієї комплексної програми мають входити такі напрями:

розроблення теоретико-методологічних засад моделі інноваційного розвитку для України, яка б базувалася на відповідному зарубіжному досвіді, тео­ретичних розробках і особливостях макроекономічної ситуації в Україні;

обґрунтування відповідної бюджетної політики, до якої б входило виз­начення основних шкроекономічних показників та їхній взаємозв'язок із фі­нансовими показниками державного бюджету. Причому, враховуючи тенденції економічного розвитку України та стратегію інноваційного розвитку, вважаємо за доцільне узгоджувати показники щорічних бюджетів із показниками бюд­жетної стратегії на період до п'яти років;

реалізацію ефективного механізму залучення іноземних інвестицій в економіку України, що базується на пріоритетності впровадження інноваційних технологій і продукцій вітчизняними підприємствами.

Фінансові відно­сини в країні можуть успішно розвиватися тільки тоді, коли держава створює відповідні умови. У своїх діях з організації економіки і держава, і підприємства використовують фінансовий механізм, який є складовою частиною господарсь­кого механізму.

Економісти у складі господарського механізму виділяють чотири елементи: фінансовий механізм, індикативне планування, ціноутворення та юриспруденцію. Провідне місце у структурі гос­подарського механізму посідає фінансовий механізм.

Фінансовий механізм стимулює весь процес відтворення: виробництво, роз­поділ, обмін і споживання. Він має забезпечувати найсприятливіші умови для макроекономічних процесів, а на мікрорівні — сприяти чіткій взаємодії усіх його елементів: податкових, кредитних, бюджетних, валютних, митних та інших.

Серед економістів немає єдиної думки щодо змісту поняття фінансовий ме­ханізм.

Розглянемо деякі визначення фінансового механізму для макро- і мікрорівнях, що з'явилися в економічній літературі за останні 30 років:

- фінансовий механізм — це сукупність форм, методів і важелів планового уп­равління фінансовими відносинами, пов'язаними з плануванням фінансів, ут­воренням, розподілом і використанням грошових доходів, нагромадженням фондів, із системою фінансування видатків;

- фінансовий механізм — це сукупність методів та форм, інструментів і важе­лів впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства в процесі здійс­нення розподільчих і перерозподільчих фінансових відносин;

- фінансовий механізм — це сукупність конкретних форм і методів забезпе­чення розподільчих і перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів гро­шових коштів;

- фінансовий механізм — це система фінансових важелів впливу на організа­цію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів7;

- фінансовий механізм — це складова частина господарського механізму, су­купність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і способів регулю­вання економічних процесів і відносин. Фінансовий механізм включає переду­сім ціни, податки, мита, пільги, штрафи, санкції, дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитний проценти, облікову ставку, тарифи;

- фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансовими від­носинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів10; фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами під­приємства з метою досягнення максимального прибутку";

- фінансовий механізм — це сукупність форм і методів створення і викорис­тання фондів фінансових ресурсів із метою забезпечення різних потреб держав­них структур, господарських суб'єктів і населення;

- фінансовий механізм — це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави, які функціонують у процесі формування, розподілу й використання цільових централізованих і децен­тралізованих фондів грошових ресурсів для задоволення потреб суспільства;

- фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і фондів грошових за­собів із метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати виробництва;

- фінансовий механізм — це система дії фінансових важелів, яка виражаєть­ся в організації, плануванні й стимулюванні фінансових ресурсів.

Із наведених визначень фінансового механізму стає зрозумілим, що всі вони мають характерний недогляд, а саме — відсутність окремих або й цілих груп елементів.

Фінансове управління економікою, так само як і її фінансовий механізм, реалізують себе через сукупність управлінських функцій, головні з яких — прог­нозування, планування, стимулювання, контролювання, регулювання, коорди­нування, організація.

Прогнозування — це система наукових уявлень про напрями розвитку май­бутнього стану економіки. Воно надає науково обґрунтовану інформацію про якісні та кількісні параметри розвитку економіки у перспективі.

Планування — це планомірне управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використання грошових ресурсів'7.

Стимулювання — це вплив на спонукальні мотиви вчинків людей, ступінь залежності винагороди від результатів праці.

Контролювання є перевіркою виконання планів розвитку економіки, сис­темою спостережень і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта ухваленим управлінським рішенням, виявлення результатів управлінських впли­вів на об'єкт.

Регулювання — це вплив на об'єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від графіків, планових завдань, виз­начених норм і нормативів.

Координування — це узгодження, приведення у відповідність окремих ла­нок у фінансовому управлінні на макро- чи мікрорівні.

Організація у фінансовому управлінні передбачає налагодження і впорядку­вання процесів функціонування економіки за допомогою заходів, важелів, інст­рументів, методів, різних форм удосконалення діяльності фінансових інститутів,

Організація є свідомим способом координації, ринок — несвідомим. Усе, що відбувається всередині організації, важливе для розуміння того, що відбу­вається за її межами.

Організація у першому розумінні тісно пов'язана з наукою про управління. Однак між ними є відмінність. "Організація" відповідає на питання: чим управ­ляти? А "управління" — як впливати на об'єкт? Фінансовий механізм організації є категорією фінансового управління еко­номікою, оскільки організовує виробничу і торговельну поведінку суб'єктів гос­подарювання.

Механізм управління фінансами — це сукупність форм і методів управління фінансовими ресурсами. Визначальними тут є форми і способи бухгалтерського, податкового, бюджетного, банківського і статистичного обліків та звітності.

Механізм фінансового управління — це фінансовий механізм управління, однак без організаційної структури управління фінансами в державі та системи аудиторських і контрольних органів.

Механізм управління фінансами і фінансовий механізм управління еконо­мікою належать до сфери фінансової політики (держави і підприємств).
Треба також розрізняти такі поняття: механізм організації фінансів і фінан­совий механізм організації.

Механізм організації фінансів — це сукупність форм і методів, за допомо­гою яких упорядковують фінанси і фінансову діяльність суб'єктів господарю­вання. : Фінансовий механізм організації — це сукупність фінансових форм і мето­дів, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток цілісно­го комплексу взаємопов'язаних елементів (підприємства, установи, галузі тощо). Потреба у фінансовому механізмі організації економіки виникає під впливом фінансового менеджменту і фінансової політики.

Важливою основою ефективної організації будь-якої економіки є наявність фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-комерційної діяльності суб'єк­тів господарювання. Без фінансових ресурсів не можна провести ні оптимізації, ні реструктуризації, ні реорганізації економіки в цілому та окремих підприємств зокрема.

У фінансовому механізмі організації економіки можна виділити шість ос­новних елементів: фінансові методи, фінансові важелі, правове, нормативне та інформаційне забезпечення, фінансова політика.

Слово "метод" — грецького походження, означає спосіб для досягнення якоїсь мети. З огляду на це можна сказати, що система фінансових методів — це сукупність фінансових способів, які використовують у фінансовій діяльнос­ті господарські суб'єкти (держава, фірма, організація тощо) для виконання своїх завдань.

Фінансовий важіль — це спосіб дії при використанні фінансового методу. Нині у науковій літературі панує неузгодженість і плутанина у розумінні су­ті методу і важеля. Наприклад, до фінансових методів відносять оренду, лізинг,

Аналітичний підхід до визначення й оцінки найважливіших фінансових ме­тодів фінансового механізму організації економіки дає змогу нам виділити такі методи: планування (прогнозування), інвестування, кредитування, фінансуван­ня, ціноутворення, оподаткування, господарський розрахунок, фондоутворення, страхування, дисконтування.

В економічній практиці давно використовують фінансове прогнозування як один із фінансових методів. Вивчаючи економічні процеси, можна передбачи­ти їхній розвиток і визначити максимально наближені до реальності показники на перспективу.

Процес прогнозування як наукового передбачення, окрім знання економіч­них законів, потребує ще й наукової орієнтації та інтуїції. З огляду на це фінан­сове прогнозування є набагато складнішим фінансовим методом, ніж фінансо­ве планування. Якщо фінансове прогнозування — це стратегія розвитку фінансів держави на певну перспективу, то фінансове планування — тактичні шляхи до­сягнення цієї перспективи.

Фінансове планування — це діяльність держави з формування і викорис­тання цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресур­сів суспільного призначення. Кошти цих фондів ідуть на розширене відтворен­ня і задоволення суспільних потреб.

Інвестування — це фінансовий метод, який реалізується через інвестиції. Розрізняють так звані реальні інвестиції (які близькі за значенням до терміна капітальні вкладення) і фінансові (портфельні) інвестиції, тобто вкладення кош­тів в акції, облігації, інші цінні папери, які дають право на отримання прибутків від власності.

Кредитування як важливий фінансовий метод організації економіки охоп­лює сім головних стадій кредитного процесу, управління якими банк має ре­тельно організовувати: розгляд заявки позичальника на отримання кредиту; роз­робка умов позики і підготовка та укладення кредитного договору; аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта; визначення порядку забез­печення кредиту, гарантій повернення позики; процедура надання позики; про­цедура сплати позики; контроль за кредитною операцією.

Самокредитування — це фінансовий метод, за яким суб'єкти господарю­вання не беруть зовнішніх кредитів, а використовують внутрішні джерела.

Самофінансування — також фінансовий метод організації і розвитку еко­номіки. Самофінансування — це "система господарювання, за якої всі витрати як на просте, так і на розширене відтворення підприємства забезпечуються ним із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету"21. Практично са­мофінансування виявляється у тому, що коштів фонду розвитку, який фор­мується із прибутку, достатньо для фінансування витрат на ці потреби.

Оподаткування як фінансовий метод — це узаконене державою обкладан­ня податками юридичних (підприємств, установ і організацій) та фізичних (гро­мадян) осіб. Його використовують від найдавніших часів, а точніше, від появи держави.

Податок — важливий фінансовий важіль у господарському механізмі. Че­рез оподаткування рівень організації економіки має підтримуватися у належ­ному стані.

Страхування як важливий і необхідний фінансовий метод передбачає сис­тему заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування суб'єктам господарювання втрат від не­передбачених обставин та надання допомоги громадянам у разі настання стра­хових випадків.

До правового забезпечення фінансового механізму організації економіки України слід віднести: Закони Верховної Ради; Укази Президента України; пос­танови Кабінету Міністрів; накази, розпорядження міністерств і відомств; ста­тути юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) тощо.

Нормативне забезпечення фінансового механізму охоплює інструкції, нака­зи, циркулярні листи, норми, нормативи, тарифні ставки, методичні рекомен­дації, роз'яснення. .

Інформаційне забезпечення фінансового механізму — це економічна, ко­мерційна, фінансова та інша інформація. Носіями її можуть бути звіти під­приємств, статистичні збірники і довідники, дані одноразових обстежень, засо­би масової інформації, Інтернет тощо.

До фінансової інформації, наприклад, можна віднести відомості про фінан­сову стійкість, платоспроможність партнерів і конкурентів, дані про ціни на ринках (товарних, фондових, валютних) тощо.

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо функціонують усі складові час­тини. Однак його дієвість визначається фінансовою політикою держави.

В економічній літературі фінансову політику розглядають як економічну ка­тегорію, що відображає систему цілеспрямованих заходів для досягнення дер­жавою певної мети.

У фінансовій політиці чи не найважливіше місце посідає податкова політи­ка, тобто державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. її ме­тою є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності підприємців. Податкова політика реалізується через систему подат­ків, податкових ставок і податкових пільг. Бюджетна політика — це політика уряду, спрямована на підвищення сукупного попиту. Грошово-кредитна полі­тика є політикою держави у сфері грошового обігу, а валютна політика — у ва­лютній сфері.

Недооцінка важливості своєчасного формування і використання фінансо­вої політики виявилася уже в перші роки незалежності України в негативних ре­зультатах макроекономічної діяльності22. З'явився тіньовий сектор, який із ча­сом набрав загрозливих форм. Необхідно було шукати шляхи подолання цього та інших негативних явищ21. Окрім того, фінансову політику можна розглядати як важливий фактор соціальної безпеки населення.

Від виваженої фінансової політики залежить успіх проведення подальших економічних реформ, створення умов для залучення зовнішніх та внутрішніх ін­вестицій і перспектива розвитку України як держави із ринковою економікою. Форми й методи реалізації фінансової політики змінюються відповідно до стра­тегії і тактики окремих її складових: податкової, бюджетної, грошово-кредитної, валютної політики.

Фінансовий механізм в історичному розвитку зазнав суттєвих змін. Одні фі­нансові методи і важелі відживають і натомість з'являються нові. Такі з них, як лізинг, факторинг, франчайзинг, форфейтинг тощо особливо важливі — вони сприяють становленню ринкових умов.

Теоретичне осмислення суті фінансового механізму організації економіки, чітке розуміння його структури, місця і мети окремих елементів має непересіч­не практичне значення, оскільки може сприяти визначенню слабких ланок у цьому механізмі, а отже, і шляхів їхнього зміцнення, посилення їхньої позитив­ної дії тощо. А у кінцевому підсумку — забезпечувати сталість зростання еконо­міки України.

Держава управляє фінансовою діяльністю через державні органи, наділені з цією метою спеціальною компетенцією. Залежно від характеру діяльності, повноважень у сфері фінансової діяльності, всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи. В фінансовій діяльності беруть участь майже всі державні органи залежно від їхньої компетенції, встановленої Конституцією України й законами України, нормативними актами, що визначають їхній правовий статус, та ін. Одна група органів, що здійснюють фінансову діяльність, належить до органів за­гальної компетенції. У цій ситуації вони реалізують повнова­ження в галузі фінансової діяльності поряд з іншими типами повноважень. Здійснюючи діяльність за багатьма напрямами, вони реалізують і фінансову в тому числі (Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів тощо), що не є для них основною чи єдиною. Іншу групу становлять органи спеціальної компетенції, створені державою й наділені повноваженнями виключно для здійснення фінансової діяльності (органи Державного казна­чейства, контрольно-ревізійні органи тощо).

Державну політику в фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Дер­жавний бюджет і внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішен­ня щодо звіту про його виконання. Виключно законами Украї­ни регулюють найважливіші питання в фінансовій сфері.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції, що включають дві підгрупи:

а)органи, що здійснюють фінансову діяльність поряд зі основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України);

б)органи, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України та ін.). Ці органи створено спеціально для здійснення фінансової діяльності.

Президент України маг певні повноваження стосовно фінан­сової ефіри: призначення міністра фінансів; подання на затвердження до Верховної Ради кандидатур Голови Національ­ного банку України (далі - Нацбанку України).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділено Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведен­ня фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надан­ня звіту про виконання Державного бюджету України.

Оперативне управління фінансами здійснюють через спе­ціальні державні органи виконавчої влади.

Систему фінансових органів України очолює Міністерство фінансів (далі — Мінфін України) — центральний орган вико­навчої влади з управління фінансами. Мінфін України прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програ­ми економічного й соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України наділено повноваженнями, які складають три групи:

повноваження, що випливають і пов'язано з функціями щодо складання й виконання Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

повноваження щодо вжиття заходів у випадках порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, призупинення фінансування.



^ 1.2.Термінологічний словник:
Децентралізовані грошові фонди – грошові фонди, які утворюються в усіх галузях народного господарства, підприємствами та організаціями усіх форм власності за рахунок власного прибутку.

Дотація – це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування нижчих бюджетів, підприємств і організацій.

^ Методи фінансової діяльності – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.

Субвенція – це форма фінансової допомоги держави місцевим органам, яку надають із метою забезпечення ними реалізації конкретних заходів або програм за умови дольового фінансування.

Субсидія – форма фінансової допомоги, яку надає держава, юридична чи приватна особа іншим (юридичним або фізичним), а також іншим державам і має конкретний цільовий характер.

Фінанси –це економічні відносини з приводу формування, розподілу і перерозпілу ВВП і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення і задоволення інших потреб суспільства.

^ Фінансова діяльність держави – діяльність держави щодо реформування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів із метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічно характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів.

^ Фінансова політика — це сукупність заходів держави з організації та вико­ристання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку.

Фінансова система –сукупність взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів, які опосередковують формування і використання грошових фондів; сукупність державних органів і установ, які здійснюють фінансову діяльність.

^ Фінансовий інститут –це група однорідних економічних відносин, врегульованих фінансово-правовими нормами, які взаємопов’язані за формами та методами акумуляції або розподілу грошових коштів.

^ Фінансовий механізм — це сукупність форм, методів і важелів планового уп­равління фінансовими відносинами, пов'язаними з плануванням фінансів, ут­воренням, розподілом і використанням грошових доходів, нагромадженням фондів, із системою фінансування видатків.

^ Централізовані грошові фонди – відносини, пов’язані з утворенням, розподілом і використанням коштів, які надходять у розпорядження держави як суб’єкта публічної влади (державний та місцеві бюджети, цільові фонди ( пенсійний, соціального страхування).

1.3.Практичне завдання

В
^ Орган державної влади

Повноваження
изначити за допомогою стрілочок повноваження кожного органу, що здійснює фінансову діяльність.



Кабінет Міністрів


Рахункова палата


Державне казначейство


Податкова міліція


Верховна Рада


Державна податкова адміністрація


Президент

Національний банк

1.Затверджує загальнодержавні програми, державний бюджет і внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання.

2.Призначення Міністра фінансів.

3.Забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.

4.Розробляє проект Державної програми економічного й соціального розвитку.

5.Виконання затвердженого Державного бюджету України.

6.Організація виконання державного бюджету України, контроль за його виконанням.

7.Здійснення контролю за дотриманням податкового з^ Тема 2. Предмет, метод та система фінансового права.
2.1.Питання до теми:

- історичні аспекти фінансово-правової науки;

- предмет фінансового права;

- система фінансового права;

- фінансове законодавство.

Література для самостійного вивчення теми:[29, 55,56].

Розробка проблем державних фінансів зумовила форму­вання певних знань у галузі фінансів, специфічних норм ре­гулювання. В зародкових формах їх можна зустріти в зако­нах Хаммурапі, Російській Правді, Великій Хартії вольностей. Більш сталої форми погляди на фінанси набувають на межі XVI —XVII століть у роботах Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є.
До середини XVIII століття з'являються спеціальні дослід­ження в цій сфері: Зонненфельса («Основньїе начала полиции, коммерции и финансов», 1776 р.), Юсті («Подробное рассуждение о налогах и податях», 1755 р.; «Система финан­сов», 1766 р.). До цього ж періоду належать роботи У. Петті,А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX столітті фінансово-правова на­ука, фактично, сформувалася в цілому й відбувалася її деталі­зація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями ста­ли праці Г. Еллінека («Бюджетное право»), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейну. У XX столітті науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французь­кої школи П. Годме та Г. Жез.

Фінансова наука в Росії почала розвиватися на межі XVII —XVIII століть. Найбільш помітними в той час були роботи І. Т. Посошкова (наприклад, «О скудности и богатстве»). Ак­тивний поштовх розвитку фінансових і фінансово-правових по­ глядів дали дослідження вчених XIX століття (М. Ф. Орлов«О государственном кредите»; Є. Г. Осокін «Несколько спорньіх вопросов по истории финансового права»; М. М. Сперанський «План финансов»; М. І. Тургенєв «Опьіт теории налогов» та ін.). Неможливо сьогодні уявити всебічне й динамічне дослі­дження практично жодної проблеми фінансового права без фун­даментальних праць Є. Н. Берендтса, М. Я. Горлова, СІ. Іловайського, В. А. Лебедєва, Д. М. Львова, Ф. Б. Мільгаузена,І. X. Озерова, І. П. Тарасова, І. І. Янжула.

Певні труднощі переживала фінансово-правова наука на початку XX століття, які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем. Однак, і ці суперечливі про­цеси відбилися в роботах представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряцкова, С. А. Котляревсько­го, С. Д. Крилова, 3. 3. Понтовича). Якісно новий етап у роз­витку фінансово-правової науки пов'язаний з 50 —60-ми рока­ми, коли з'являються фундаментал