Реферат: Особливості організації виховного процесу при роботі з підлітками девіантної поведінки

Особливості організації

виховного процесу при роботі з

підлітками девіантної поведінки

Хлопкіна Оксана Миколаївна, педагог-організатор Малиницького НВК:


Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але сьогодні, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги. У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі.

Девіантна поведінка – система дій та вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і

стандартам поведінки.

Проблема девіантної поведінки досить амбівалентна: з одного боку –

девіанти вимагають підвищеної психолого-педагогічної уваги з боку

вчителя, а з іншого – педагог відчуває певні труднощі в роботі з даними

дітьми і підлітками.

Причини делінквентної поведінки відомий психолог Ч.Ломброзо вбачав у генетичній спадковості. Він, на основі проведеного спостереження за зовнішністю засуджених у різних країнах світу, зробив висновок, що всі

вони мають спільні "атавістичні" риси. До останніх Ломброзо відніс

широкі скули, низький лоб, великі надбрівні дуги, приплющений ніс.

Пізніше дана теорія піддавалася критиці, однак вона має право на

існування як і решта.

Опрацьовуючи числення теоретичні матеріали присвячені питанню причин делінквентної поведінки у неповнолітніх ми прийшли до власної схеми розуміння даного явища.

Представлені на схемі причини формування делінквентної поведінки у

неповнолітніх не є вичерпними, оскільки природа виникнення такої поведінки досить складна і часто умовлена накладанням ряду

факторів-чинників. Огляд сучасної літератури дозволяє виявити типові

психологічні труднощі дітей і підлітків з відхиленнями в поведінці:

проблеми взаємостосунків з батьками, педагогами, іншими дорослими,однолітками, - утруднене саморозуміння, рефлексія; утруднене формування життєвих орієнтирів, ідеалів, цінностей; внутрішня самотність, нерозуміння з боку інших людей; прагнення уникнути тиску, правил, норм, вимог;

випробування себе та свого оточення;пошук межі дозволеного; пошук комфортного існування, емоційного благополуччя; відсутність позитивних життєвих цілей; образа на долю, людей; переживання власної недосконалості, проблемності, відсутність вольового контролю; неорганізованість; залежність від інших, низька сила власного "Я";

труднощі у навчанні; відсутність адекватних моделей поведінки в проблемних ситуаціях; патологія характеру; відсутність відчуття безпеки; пошук захисту; почуття провини, сорому за неблагополуччя батьків, відсутність поваги до них.

Протиправна поведінка школярів частіше за все виражається в агресивності і присвоєнні чужого. Агресивність може проявлятися вже в дошкільному віці в бійках дітей через іграшки. Деякі молодші школярі пускають у хід кулаки, коли їм не вистачає логічних доказів в суперечках. У всіх цих випадках підвищена агресивність відмічається рідко. Тому, природно, такі дії не являють собою серйозної соціальної загрози, а завдання дорослих –прагнути їх не допускати.

Агресія, як прояв непристосування до соціального середовища, виразно проявляється у віці від 10 до 13 років. Вона має своє вираження або в

сімейних сутичках під час вирішення конфлікту, або в побитті фізично

слабших, невпевнених у собі та позбавлених захисту дорослих, учнів.

У старшому шкільному віці агресивність відмічається в основному

юнаків, у дівчат значно рідше.

Агресивність по відношенню до молодших зазвичай виражається в глузуванні над ними, поштовхах, іноді у відбиранні дрібних особистих речей і грошей. Особливо вона може проявлятися проти дітей, які не мають сильних захисників. Агресивність у подібних випадках є засобом глузливої та поблажливої демонстрації свого вікового неперевершення і фізичної сили.

А.С.Макаренко запропонував ефективний спосіб боротьби із цим злом –

шефство старшого вихованця над конкретним молодшим. Це мало двоякий

смисл: дозволяло підлітку самоствердитися і розвинути в собі гарні

якості майбутнього сім’янина, а підшефній дитині – отримати захисника й

опікуна, у якого б вона мала б перейняти корисний досвід старшого.

Агресія старших підлітків і юнаків по відношенню до дорослих часто має за мету визначення меж дозволеного в поведінці і носить демонстративний характер. Вона може проявитися в навмисному порушенні тиші, запереченні старшим (нерідко в зухвалій і образливій формі), сутичках в місцях найбільшого скупчення дорослої публіки, псуванні суспільного майна. При цьому молоді люди уважно слідкують за поведінкою дорослих і негайно на неї реагують. Значне загострення обставини настає, коли старші

роздратовано і гнівливо вимагають “призвати хулігана до порядку” чи

боязливо і принизливо ухиляються від конфлікту. Старшому підлітку

подобається дражнити таких дорослих. Можливе в подальшому покарання він розцінює як несправедливе, бо сам підліток заздалегідь не знає, куди

його заведе цей “експеримент”. Підлітки в таких випадках у всьому

звинувачують дорослих. Бажано таким дітям спокійно і доброзичливо

пояснити, аргументовано доказати неправильність їхньої поведінки, твердо

припинити можливість загострення ситуації.

Агресія деяких підлітків і юнаків нерідко буває направлена на окремого дорослого. Частіше це відмічається при кримінальній поведінці,

здійснюваній цілою молодіжною групою. Безпосередній поштовх до неї

зазвичай дають сильні емоції, які охоплюють всю компанію молодих людей.

Дуже часто такі емоції виникають на фоні алкогольного сп’яніння. В

такому стані у школярів посилюється прагнення здійснити якесь незвичайне

“лихе”, “хоробре” діяння. Вихід воно може знайти в нападі на фізично

слабшого, нетверезого або старого чоловіка.

Деякім дошкільникам і молодшим школярам може бути притаманне присвоєння чужих речей, викликане недостатньою етичною вихованістю або величезною розбещеністю.

В середньому шкільному віці крадуть педагогічно занедбані підлітки. У

них своя “філософія”: красти у своїх не можна, у чужих – можна.

Присвоєнню чужого підлітками може бути притаманний мотив гласності,

пов’язаний з підвищеною потребою підлітків випробувати і загартувати

себе в важких і ризикованих справах, відчути себе діючим членом компанії

однолітків і одержати їхнє схвалення (наприклад, діти здійснюють набіги

на сусідські сади з метою “зірвати – украсти” фрукти, хоча яблука, груші

у них самих ростуть у саду і вони їх зовсім не потребують). Подібні дії

не дозволяють підліткам серйозно і глибоко задуматися над неправильною

формою їхніх учинків. З такими дітьми необхідно проводити роз’яснювальну

роботу з розкриття протиправності подібних дій. Необхідно досягти того,

щоб дитина розуміла і захищала не тільки інтереси постраждалих, але і

стала на їхню позицію. Свої особливості має поведінка дівчат-школярок, які здійснюють крадіжки. Деякі дівчата крадуть чужі іграшки і приваблювальні для них предмети, щоб грати ними на самоті. Це частіше відбувається в тих сім’ях, де батьки позбавляють дітей цих речей. Дівчата можуть привласнювати модні і гарні предмети жіночого туалету через бажання добре одягатися і заздрість заможним подружкам. Відмічаються також крадіжки під час спільного проживання, наприклад, у будинках відпочинку, таборах, в

процесі обміну особистими речами. Іноді в крадіжці буває співучасть

подруги, що також прагне ліпше одягтися, або молодого чоловіка, який

бажає зробити цій дівчині “подарунок” з числа вкрадених речей.