Реферат: Курс Викладач Жук Л. П. Дисципліна Методологія та організація наукових досліджень

Факультет Хімічний

Спеціальність Хімія

5 курс

Викладач Жук Л.П.

Дисципліна Методологія та організація наукових досліджень

Лекції 5, 6

Організація й етапи наукових досліджень

Визначення проблеми і вибір теми дослідження.

Формулювання провідних ідей і гіпотези.

Розробка загального плану пошукової роботи.

Опрацювання літературних джерел з досліджуваної проблеми.

Відбір методів науково-дослідної роботи.

Вивчення досвіду та стану справ з питань, що вивчаються, на практиці.

Розробка теоретичних положень, методики експерименту, програми дослідження.

Розробка теоретичних положень.

Дослідна робота. Нагромадження емпіричних даних.

Аналіз та узагальнення одержаних результатів, формулювання висновків.

Літературне оформлення роботи.

Впровадження результатів дослідження в практику, оцінка їх ефективності.

1. Вибір проблеми наукової роботи:

ознайомлення з літературою;

ознайомлення з нормативними документами;

вивчення документації;

аналіз досвіду.

^ 2. Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:

складання бібліографії (картотеки літературних джерел);

виконання виписок із літературних джерел, конспектування тощо.

Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану наукової роботи:

обґрунтування вибору теми;

обґрунтування актуальності та новизни дослідження;

відбір методів дослідження;

формулювання мети та завдань дослідження;

визначення методів обробки результатів;

складання переліку досліджуваних питань;

розробка календарного плану дослідження.

^ 4. Побудова гіпотези.

5. Збір матеріалу:

спостереження;

аналіз досвіду;

експеримент.

6. Зведення результатів дослідження:

групування результатів;

обробка матеріалів;

складання таблиць, діаграм.

^ 7. Додатковий збір матеріалу.

8. Аналіз результатів дослідження:

теоретична обробка результатів;

інтерпретація результатів.

^ 9. Складання розширеного плану наукової роботи:

підготовка головних тез (вихідних позицій);

поділ роботи на розділи, параграфи;

складання списку використаних літературних джерел;

формулювання назв розділів, параграфів.

^ 10. Літературне оформлення роботи:

підготовка тексту розділів;

корекція мови та стилю;

остаточне формулювання назв розділів, параграфів;

оформлення списку використаних літературних джерел.

^ 11. Впровадження результатів дослідження в практику:

розробка методичних рекомендацій, інструкцій;

підготовка статей, лекцій, доповідей.

^ 12. Оцінка ефективності дослідження:

визначення актуальності та новизни;

наукова доказовість роботи;

обґрунтування можливостей впровадження результатів у практику.

Підготовчий етап включає: вибір теми; обґрунтування необхідності проведення дослідження по ній; визначення гіпотез, цілей і задач дослідження; розробку плану або програми наукового дослідження; підготовку засобів дослідження (інструментарію).

Спочатку формулюється тема наукового дослідження і обґрунтовуються причини її розробки. Шляхом попереднього ознайомлення з літературою і матеріалами раніше проведених досліджень з'ясовується, в якій мірі питання теми вивчені і які одержані результати. Особлива увага слідує приділити питанням, на які відповідей взагалі немає або вони недостатні. Складається список нормативних актів, вітчизняної і зарубіжної літератури, картотека опублікованої судової практики. Розробляється методика дослідження. Готуються засоби НДР в виді анкет, запитальників, бланків інтерв'ю, програм спостереження і ін. Для перевірки їх придатності можуть проводитися пілотажні дослідження.

^ Дослідницький етап складається з систематичного вивчення літератури по темі, статистичних відомостей і архівних матеріалів; проведення теоретичних і емпіричних досліджень, зокрема збору соціально-правової і кримінології інформації і матеріалів юридичної практики; обробки, узагальнення і аналізу одержаних даних; пояснення нових наукових фактів, аргументування і формулювання положень, висновків і практичних рекомендацій і пропозицій.

^ Третій етап включає: визначення композиції (побудови, внутрішньої структури) роботи; уточнення заголовка, назв глав і параграфів; підготовку чорнового рукопису і її редагування; оформлення тексту, зокрема списку використаної літератури і додатків.

^ Четвертий етап складається з впровадження результатів дослідження в практику і авторського супроводу впроваджуваних розробок. Наукові дослідження не завжди завершуються цим етапом, але іноді наукові роботи рекомендуються для впровадження в практичну діяльність правоохоронних органів і в учбовий процес.




Проблема - це завжди один із елементів наукової теорії. Сутнісний зміст проблеми полягає в тому, що це суперечність між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, або між конкуруючими теоріями. У цьому розумінні проблема виступає як усвідомлення, констатація недостатнього, на даний момент, рівня знань, що є наслідком відкриття нових фактів, зв’язків, законів, встановлення логічних недоліків існуючих теорій, або наслідком нових запитів освітньої практики, які вимагають вийти за межі раніше отриманих знань, працювати над їх поповненням. Проблема виступає як результат глибокого вивчення стану практики і наукової літератури.

Постановка проблеми (саме тут скоюються помилки, що приводять до висунення псевдопроблем або істотно утруднюють отримання результату), побудова предмету дослідження та побудова наукової теорії, а також перевірка отриманого результату з огляду його істинності, тобто відповідності об'єкту вивчення.

Необхідність і своєчасність вивчення й розв’язання виділених дослідником суперечностей, з метою подальшого розвитку теорії та вдосконалення практики, визначає актуальність проблеми дослідження.

Обґрунтування актуальності передбачає відповідь на запитання: чому дану проблему потрібно розв’язувати саме в даний час?

^ Обґрунтування актуальності теоретичних досліджень передбачає проектування наслідків пошукової роботи для розвитку теорії, врахування можливого впливу запланованих результатів на існуючі теоретичні уявлення, здійснення попереднього аналізу рівня опрацювання проблеми в науці.

Огляд стану опрацювання проблеми дозволяє:

провести якісний та кількісний аналіз проблеми;

обґрунтувати предмет дослідження;

визначити суперечності між теоретичним обґрунтуванням і практичною реалізацією предмета дослідження;

виділити прогресивні тенденції, шляхи форми, методи та прийоми вирішення поставлених завдань;

визначити границі проведення дослідження, обґрунтувати умови та вимоги до його здійснення та можливого використання результатів.

^ Обґрунтування актуальності прикладного дослідження – це визначення практичної потреби в опрацюванні проблеми, аналіз рівня її розв’язання в практиці, формулювання можливих наслідків від впровадження одержанихрезультатів.

Загалом, алгоритм обґрунтування передбачає висвітлення таких аспектів досліджуваної проблеми:

1. ^ Сутнісний зміст проблеми - відтворює головні, найбільш гострі суперечності між існуючими теоретичними знаннями і практичним станом питання, що досліджується.

2. Соціальний запит - підтверджує, продиктовану змінами соціальних умов, необхідність вирішення більш загальної проблеми науки, складовою частиною якої є запроваджена проблема дослідження.

3. ^ Запити практики - узагальнені дослідником вказівки на конкретні труднощі в розв’язуванні практичних задач, помилки і недоліки в роботі, що зумовлені відсутністю відповідних наукових положень та рекомендацій; прогресивні явища, які вимагають узагальнення, аналізу та подальшої наукової розробки.

4. ^ Запити науки - характеризують необхідність дослідження для розвитку науки, визначають місце проблеми дослідження в загальному науковому знанні, вказують наукову наступність розроблюваної проблеми.

5. Розробленість проблеми - показує існуючий рівень висвітлення проблеми в основній та суміжних науках.

6. Ідея дослідження - містить вказівки на головні напрямки дослідження чи його концепцією.

7. Стратегія дослідження - вказує на основні принципи і шляхи зміни існуючого чи розробки нового теоретичного знання.

8. ^ Тактика дослідження - визначає головні відомі науці теоретичні й методологічні положення, виходячи з яких, слід розробляти теоретичні передумови дослідження, як засіб підвищення практичної ефективності навчально-виховного процесу.

Проблема повинна конкретизуватися у темі дослідження.

Тема - визначення явища, яке вивчається і яке охоплює певну галузь наукового знання.

Тема дослідження відтворює основний зміст наукової роботи і визначає її кінцевий результат.

При формулюванні теми дослідження варто дотримуватися таких вимог:

у формуванні теми важливо відтворити та узгодити об’єкт, предмет і мету дослідження;

тема повинна вказувати на зміст проведеного дослідження;

формулювання теми має бути конкретним;

у темі висвітлити спрямування на дослідження конкретного аспекту теорії чи практики;

доцільно обрати лише один предмет дослідження;

тема повинна забезпечувати цілісність наукового дослідження, єдність і логічний зв’язок усіх його методологічних характеристик.

^ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТА І ПРЕДМЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Об’єктом дослідження виступає те, що досліджується, предметом - те, що у цьому об’єкті набуває наукового пояснення.

Визначити об’єкт, означає дати відповідь на запитання: що розглядається у дослідженні?

Об’єктами можуть бути процес або явище, яке створює проблемну ситуацію й вибране для вивчення. Неправильний вибір об’єкта дослідження, невірне його формулювання, може призвести до грубих методологічних помилок, наприклад, сковзнути в об’єкт якоїсь другої суміжної науки.

Об’єкт дослідження - це поле наукових пошуків, а предмет - крапка в цьому полі; говорячи іншими словами, об’єкт - це те, де ми шукаємо, а предмет - що ми шукаємо. Об’єкт і предмет як категорії наукового дослідження співвідносяться між собою як загальне й часткове. Предмет вужче, чим об’єкт, і по відношенню до об’єкту дослідження предметом може стати його певна частка (елемент, сторона, властивість). Об’єкт дослідження - це той аспект, який вже відомий в науці, в літературі. Змістовна характеристика об’єкта дослідження дається, як правило, на початку, і в ній визначаються теоретико-методологічні основи, передумови предмета дослідження. Інформація про об’єкт відома науці, а предмет по суті - це те нове, що пропонує дослідник.

В усіх науках об’єктами дослідження є або тіла, або процеси й явища. Наприклад, в фізиці об’єктами дослідження є падаючі тіла, світло, кристали, атоми, в квантовій фізиці - елементарні частинки тощо; в хімії - солі, кислоти, основи; в історії - цивілізації, етноси, держави тощо..

В об’єкті дослідження затим виділяється предмет дослідження.

Предмет дослідження - це конкретна проблема в самій темі дослідження.

Вважається необхідним й важливим відобразити в формулюванні теми дослідження його об’єкт і предмет.

^ Предмет дослідження - це та сторона, аспект чи точка зору, з якої дослідник пізнає цілісний об’єкт, виділяючи при цьому головні, найбільш суттєві (з точки зору дослідника) його ознаки. Предмет включає в себе ті сторони та властивості об’єкта, які в максимальній мірі відтворюють проблему і підлягають вивченню, тобто фіксує певні аспекти, елементи, зв’язки та відношення об’єкта, що розкриваються в процесі пошукової роботи. В одному об’єкті, залежно від поставленої мети, можна виділити декілька предметів дослідження.

Предмет конкретизується у меті та завданнях дослідження, які виступають безпосередніми характеристиками наукової діяльності дослідника.

^ Мета дослідження - це те, що в найбільш загальному вигляді повинно бути досягнуто у процесі роботи. Отже, мета передбачає відповідь на запитання: що бажає одержати дослідник і яким повинен бути цей результат? При цьому із формулювання мети повинно бути зрозуміло:

що досліджується;

для чого досліджується (суспільне значення);

яким шляхом досягається результат.

Дослідження можуть передбачати практичну мету або одержання інформації для вибору шляхів та засобів вирішення проблемної ситуації. При цьому мета дослідження зводиться до малого числа формулювань, які можна передати одним абзацом.

Формулювання мети рекомендується зазвичай починати словами: розробити (модель, методику, критерії, основи тощо); обґрунтувати, виявити тощо. Вважається не зовсім виправданим використання слова «шлях» (обґрунтувати шляхи...), оскільки це невизначеність, розпливчатість.

За суттю мета дослідження - це створення нової концепції для розвязання тієї або іншої проблеми. Для цього необхідно розкрити наступні аспекти дослідження:

провідну ідею дослідження, яка визначає зміст, методи, форми наступної діяльності;

сутність вивчаємого явища;

структуру вивчаємого явища, його елементи, зв’язки між ними;

тенденції, стадії, етапи вивчаємого процесу або явища;

умови, які необхідно створити для позитивного рішення поставлених задач й забезпечення прогресивного змінення вивчаємого явища;

шляхи й засоби керування процесом змінення;

обґрунтування гіпотези, висновків експерименту.

В якості провідних ідей дослідження зазвичай виступають теоретичні положення, які породжують новий підхід в рішенні проблеми.

^ Завдання дослідження випливають з аналізу рівня розробленості (вивчення) об’єкта під кутом зору поставленої мети і є тим мінімумом запитань, відповіді на які необхідні для досягнення мети.

У своїй сукупності завдання повинні дати уявлення, що слід зробити для розв’язування поставленої проблеми. Таким чином, завдання дослідження виступають як часткові, порівняно самостійні цілі стосовно до загальної мети в конкретних умовах перевірки висловленого припущення (гіпотези).

Найбільш загальною та головною вимогою до розробки завдань дослідження є їх діагностичність формулювання. Ця величина вказує на певний однозначний опис завдань, продуманість способу їх вимірювання й оцінки ступеня реалізації.

Діагностичне визначення завдань стає можливим, якщо вихідні поняття, які використовуються при їх формулюванні, задовольняють таким вимогам:

мають точне визначення, тобто настільки точно описані ознаки, що поняття завжди співвідносяться з їх об’єктивними проявами;

прояви мають категорію міри, тобто їх величина підлягає прямому чи непрямому вимірюванню;

результати вимірювання співвідносяться з певною шкалою, тобто відповідно оцінюються.

Кількість завдань дослідження повинна бути мінімальною за ознакою їх необхідності й достатності у рамках конкретної пошукової роботи (як правило, це 4-5 завдань).

До основних завдань практично всіх досліджень слід віднести дослідно-експериментальну перевірку висловлених ідей та розробку практичних рекомендацій з метою вдосконалення певного процесу.

^ РОЗРОБКА ГІПОТЕЗИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Гіпотеза - це наукове припущення, яке висувається для пояснення певних фактів, явищ чи процесів, і яке необхідно підтвердити чи заперечити.

Гіпотезу можна вважати одним із головних методів розвитку наукового знання, зміст якого полягає у розробці припущення та наступній експериментальній, а іноді й теоретичній його перевірці, яка підтверджує гіпотезу (вона стає фактом, концепцією чи теорією), або заперечує її (висувається нова гіпотеза і т.д.).

Формулюючи гіпотезу, дослідник будує припущення про те, яким чином він має намір досягти поставленої мети. При цьому повинні бути чітко визначені положення, які потребують доведення і захисту (експериментальної перевірки). Найбільш продуктивними є гіпотези, сформульовані у вигляді: "Якщо має місце А, то матиме місце й В при виконанні умови С". Гіпотеза у процесі дослідження неодноразово уточнюється, доповнюється чи змінюється.

У процесі формулювання гіпотези слід дотримуватися таких вимог:

гіпотеза повинна відповідати вихідним методологічним принципам програми дослідження;

гіпотеза повинна розкривати механіку функціонування явища і передбачати перспективу його розвитку;

наукове припущення повинно бути нестандартним (уникати тривіальних формулювань);

гіпотеза формулюється так, щоб чітко проглядалися положення, які потребують доведення;

гіпотеза передбачає, який засіб розв’язання завдання є ефективним;

у гіпотезі передбачають оптимальний варіант вирішення проблеми з декількох можливих;

гіпотеза формулюється так, щоб її можна було експериментально перевірити. Необхідність перевірки випливає з самої суті гіпотези як припущення;

гіпотеза повинна давати ймовірне знання про причину тих чи інших явищ (причинно-наслідкові зв’язки між процесами та явищами);

формулюючи гіпотезу, автор тим самим визначає стратегію, головну ідею дослідження, ті положення, які потребують перевірки, підтвердження, аргументації;

формулювання гіпотези повинно бути простим і доступним для розуміння.

Алгоритм побудови та розробки гіпотези включає в себе такі кроки:

1. Однозначно визначити основний рівень розвитку суперечностей навчально-виховного процесу як найменш розроблене питання проблеми дослідження.

2. Чітко визначитися в уявленнях про досліджуване явище, усвідомити його структуру, функції, зв’язки за відповідними припущеннями про їх призначення і функціонування.

3. Провести критичний аналіз взаємодії досліджуваних елементів в об’ємі досліджуваного явища (об’єкта) і узагальнити та синтезувати одержані знання в гіпотезу.

Чітко та лаконічно обґрунтувати основні моменти і методи теоретичної й емпіричної перевірки гіпотези в цілому, а також окремих припущень.


Методику досліджень розглядають по кожному програмному питанню окремо: що саме і як буде виконуватись. Послідовність виконання дослідної роботи викладають так чітко, щоб її організацію міг здійснити не тільки відповідальний виконавець, а й рядові наукові співробітники.

При проведенні теоретичних досліджень бажано вказати на основі яких положень чи законів буде розроблятись відповідні моделі чи аналітичні залежності. При виконанні лабораторних чи лабораторно - польових робіт описують ґрунтові чи інші умови, передбачаємі режими руху тощо.

Отримані дані теоретичних та експериментальних досліджень слід відповідним чином обробити і підготувати для представлення. Виконавець повинен знати, а читач - розуміти, яким чином це здійснювати. Виходячи з цього, розробкою методики оброблення даних досліджень (як експериментальних, так і теоретичних!) нехтувати не можна.

Що стосується календарного плану робіт, то він повинен відображати усі їх основні етапи на протязі поточного періоду. В цьому плані прийнято передбачити проведення патентно - ліцензійного пошуку, який до речі, слід теж оформляти звітом за відповідно стандартизованою формою. Обов’язково планується етап підготовки обладнання, приладів тощо, необхідних для проведення досліджень. Планується час на оброблення отриманих даних та написання звіту.

При організації експерименту будь-якого виду слід дотримуватися єдиних вимог, проводити його на основі теорії. І це стосується всіх його складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації стану об'єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, виявлення можливостей впливу експериментальних змінних, оцінки стану об'єкта до і після експерименту.

Необхідно бути впевненим у тому, що вибрана методика відповідає сучасному рівню науки та умовам, в яких виконується дослідження, і в тому, що вона практично може застосовуватися.

У прикладному науковому дослідженні передусім важливо визначити обсяг вибірки, тобто число вимірювань. Вибірка має бути оптимальною, або репрезентативною, тобто такою, яка б відображала всі характерні особливості генеральної сукупності.

Достатньо репрезентативним вважається вибірковий параметр, для якого гранична помилка не перевищує 5 %. Збільшення обсягу вибірки підвищує точність дослідження через зменшення випадкових помилок, а зменшення обсягу вибірки економить час, кошти, людські ресурси, однак зменшує ймовірність отримання точних результатів. Необхідно вибирати "золоту середину". Для цього користуються формулами і таблицями, за допомогою яких можна визначити мінімальний обсяг вибіркової сукупності, виходячи з обсягу генеральної сукупності та прийнятого рівня значущості залежно від типу вибірки.


Найважливішою складовою частиною наукових досліджень є експеримент, основою якого є науково поставлений дослід з умовами, що точно враховуються і є керованими. Саме слово „експеримент” походить від лат. experimentutn - проба, досвід. У науковій мові і дослідницькій роботі термін експеримент звичайно використовується в значенні, загальному для цілого ряду зв'язаних понять: досвід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкту пізнання, організація особливих умов його існування, перевірка прогнозу. У це поняття вкладається наукова постановка дослідів і спостереження досліджуваного явища в умовах, що точно враховуються, дозволяють стежити за ходом явищ і відтворювати його кожного разу при повторенні цих умов. Саме по собі поняття „експеримент” означає дію, направлену на створення умов в цілях здійснення того або іншого явища і по можливості найбільш частого, тобто не ускладнюваного іншими явищами. Основною метою експерименту є виявлення властивостей досліджуваних об'єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі широке і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Постановка і організація експерименту визначаються його призначенням. Експерименти, які проводяться в різних галузях науки, є хімічними, біологічними, фізичними, психологічними, соціальними і т.п. Вони розрізняються:

за способом формування умов:

1. природні;

2. штучні.

по цілях дослідження:

1. що перетворюють;

2. констатуючі;

3. контролюючі;

4. пошукові;

5. вирішальні.

по організації проведення:

1. лабораторні;

2. натурні;

3. польові;

4. виробничі і т.п.

по структурі об'єктів, що вивчаються, і явищ:

1. прості;

2. складні.

по характеру зовнішніх дій на об'єкт дослідження:

1. речовинні;

2. енергетичні;

3. інформаційні.

по характеру взаємодії засобу експериментального дослідження з об'єктом дослідження:

1. звичайний;

2. модельний.

по типу моделей, досліджуваних в експерименті:

1. матеріальний;

2. уявний.

по контрольованих величинах:

1. пасивний;

2. активний.

по числу варійованих чинників:

1. однофакторний;

2. багатофакторний.

об'єктів, що по характеру вивчаються, або явищ:

1. технологічні;

2. соціометричні.

Звичайно, для класифікації можуть бути використані і інші ознаки.

З числа названих ознак природний експеримент припускає проведення дослідів в природних умовах існування об'єкту дослідження (найчастіше використовується в біологічних, соціальних, педагогічних і психологічних науках). Штучний експеримент припускає формування штучних умов (широко застосовується в природних і технічних науках). Перетворюючий (творчий) експеримент включає активну зміну структури і функцій об'єкту дослідження відповідно до висунутої гіпотези, формування нових зв'язків і відносин між компонентами об'єкту або між, досліджуваним об'єктом і іншими об'єктами. Дослідник відповідно до розкритих тенденцій розвитку об'єкту дослідження навмисно створює умови, які повинні сприяти формуванню нових властивостей і якостей об'єкту. Констатуючий експеримент використовується для перевірки певних припущень. В процесі цього експерименту констатується наявність певного зв'язку між дією на об'єкт дослідження і результатом, виявляється наявність певних фактів. Контролюючий експеримент зводиться до контролю за результатами зовнішніх дій на об'єкт дослідження з урахуванням його стану, характеру дії і очікуваного ефекту. Пошуковий експеримент проводиться в тому випадку, якщо утруднена класифікація чинників, що впливають на явище, що вивчається, унаслідок відсутності достатніх попередніх (апріорних) даних. За наслідками пошукового експерименту встановлюється значенність чинників, здійснюється відсіювання незначущих. Вирішальний експеримент ставиться для перевірки справедливості основних положень фундаментальних теорій у тому випадку, коли дві або декілька гіпотез однаково узгоджуються з багатьма явищами. Ця згода приводить до утруднення, яку саме з гіпотез вважати правильною.

Вирішальний експеримент дає такі факти, які узгоджуються з однією з гіпотез і суперечать іншій. Прикладом вирішального експерименту служать досліди по перевірці справедливості ньютонівської теорії закінчення світла і хвилеподібної теорії Гюйгенса. Ці досліди були поставлені французьким ученим Фуко (1819-1868). Вони торкалися питання про швидкість розповсюдження світла усередині прозорих тіл. Згідно гіпотезі закінчення, швидкість світла усередині таких тіл повинна бути більше, ніж в порожнечі. Але Фуко своїми дослідами довів зворотне, тобто що в менш щільному середовищі швидкість світла велика. Цей досвід Фуко і був тим вирішальним досвідом, який вирішив суперечку між двома гіпотезами (в даний час гіпотеза Гюйгенса замінена електромагнітною гіпотезою Максвела). Іншим прикладом вирішального експерименту може служити суперечка між Птоломеєм і Коперником про рух Землі. Вирішальний досвід Фуко з маятником остаточно вирішив суперечку на користь теорії Коперника. Лабораторний експеримент проводиться в лабораторних умовах із застосуванням типових приладів, спеціальних моделюючих установок, стендів, устаткування і т.д. Найчастіше в лабораторному експерименті вивчається не сам об'єкт, а його зразок. Цей експеримент дозволяє доброякісно, з необхідною повторністю вивчити вплив одних характеристик при варіюванні інших, одержати хорошу наукову інформацію з мінімальними витратами часу і ресурсів. Проте такий експеримент не завжди повністю моделює реальний хід процесу, що вивчається, тому виникає потреба в проведенні натурного експерименту. Натурний експеримент проводиться в природних умовах і на реальних об'єктах. Цей вид експерименту часто використовується в процесі натурних випробувань виготовлених систем. Залежно від місця проведення випробувань натурні експерименти підрозділяються на виробничі, польові, полігонні, напівнатурні і т.п. Натурний експеримент завжди вимагає ретельного продумування і планування, раціонального підбору методів дослідження. Практично у всіх випадках основна наукова проблема натурного експерименту - забезпечити достатню відповідність (адекватність) умов експерименту реальної ситуації, в якій працюватиме згодом створюваний об'єкт. Тому центральними завданнями натурного експерименту є: вивчення характеристик дії середовища на випробовуваний об'єкт; ідентифікація статистичних і динамічних параметрів об'єкту; оцінка ефективності функціонування об'єкту і перевірка його на відповідність заданим вимогам. Експерименти можуть бути відкритими і закритими, вони широко поширені в психології, соціології, педагогіці. У відкритому експерименті його завдання відкрито пояснюються випробовуваним, в закритому - в цілях отримання об'єктивних даних ці завдання ховаються від випробовуваного. Будь-яка форма відкритого експерименту впливає (часто активізує) на суб'єктивну сторону поведінки випробовуваних. В зв'язку з цим відкриттів експеримент доцільний тільки тоді, коли є можливість і достатня упевненість в тому, що вдасться викликати у випробовуваного живу участь і суб'єктивну підтримку роботі. Закритий експеримент характеризується тим, що його ретельно маскують; випробовуваний не здогадується про експеримент, і робота протікає зовні в природних умовах. Такий експеримент не викликає у випробовуваних підвищеній настороженості і зайвого самоконтролю, прагнення поводитися не так, як звичайно. Простий експеримент використовується для вивчення об'єктів, що не мають розгалуженої структури, з невеликою кількістю взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів, що виконують прості функції. У складному експерименті вивчаються явища або об'єкти з розгалуженою структурою (можна виділити ієрархічні рівні) і великою кількістю взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів, що виконують складні функції. Високий ступінь зв'язності елементів призводить до того, що зміна стану якого-небудь елементу або зв'язку спричиняє за собою зміну стану багатьох інших елементів системи. У складних об'єктах дослідження можливо наявність декількох різних структур, декількох різних цілей. Але все таки конкретний стан складного об'єкту може бути описаний. У дуже складному експерименті вивчається об'єкт, стан якого по тих або іншим. причинам дотепер не вдається детально і точно описати. Наприклад, для опису потрібний більше часу, ніж те, яке має в своєму розпорядженні дослідник між змінами станів об'єкту або коли сучасний рівень знань недостатній для проникнення в істоту зв'язків об'єкту (або вони незрозумілі).

Інформаційний експеримент використовується для вивчення дії певної (різної за формою і змістом) інформації на об'єкт дослідження (найчастіше інформаційний експеримент використовується в біології, психології, соціології, кібернетиці і т.п.). За допомогою цього експерименту вивчається зміна стану об'єкту дослідження під впливом інформації, що повідомляється йому. Речовинний експеримент припускає вивчення впливу різних речовинних чинників на стан об'єкту дослідження. Наприклад, вплив різних добавок на якість стали і т.п. Енергетичний експеримент використовується для вивчення дії різних видів енергії (електромагнітної, механічної, теплової і т.д.) на об'єкт дослідження. Цей тип експерименту широко поширений в природних науках. Звичайний (або класичний) експеримент включає експериментатора як що пізнає суб'єкта; об'єкт або предмет експериментального дослідження і засобу (інструменти, прилади, експериментальні установки), за допомогою яких здійснюється експеримент. У звичайному експерименті експериментальні засоби безпосередньо взаємодіють з об'єктом дослідження. Вони є посередниками між експериментатором і об'єктом дослідження.

Модельний експеримент на відміну від звичайного має справу з моделлю досліджуваного об'єкту. Модель входить до складу експериментальної установки, заміщаючи не тільки об'єкт дослідження, але часто і умови; у яких вивчається деякий об'єкт.

Модельний експеримент при розширенні можливостей експериментального дослідження одночасно має і ряд недоліків, пов'язаних з тим, що відмінність між моделлю і реальним об'єктом може стати джерелом помилок і, крім того, екстраполяція результатів вивчення поведінки моделі на модельований об'єкт вимагає додаткових витрат часу і теоретичного обґрунтування правомочності такої екстраполяції.
Відмінність між знаряддями експерименту при моделюванні дозволяє виділити уявний і матеріальний експеримент. Знаряддями уявного (розумового) експерименту є уявні моделі досліджуваних об'єктів або явищ (плотські образи, образно-знакові моделі, знакові моделі). Для позначення уявного експерименту іноді користуються термінами: експеримент, що ідеалізується або уявний. Уявний експеримент є однією з форм розумової діяльності суб'єкта, що пізнає, в процесі якої відтворюється в уяві структура реального експерименту. Структура уявного експерименту включає: побудова уявної моделі об'єкту дослідження, умов експерименту і дій, що ідеалізуються, на об'єкт; свідома і планомірна зміна, комбінування умов експерименту і дій на об'єкт; свідоме і точне застосування на всіх стадіях експерименту об'єктивних законів науки, дякуючи чому виключається абсолютне свавілля. В результаті такого експерименту формуються висновки.
Матеріальний експеримент має аналогічну структуру. Проте в матеріальному експерименті використовуються матеріальні, а не ідеальні об'єкти дослідження. Основна відмінність матеріального експерименту від уявного в тому, що реальний експеримент є формою об'єктивного матеріального зв'язку свідомості із зовнішнім світом, тоді як уявний експеримент є специфічною формою теоретичної діяльності суб'єкта.
Схожість уявного експерименту з реальним значною мірою визначається тим, що всякий реальний експеримент, перш ніж бути здійсненим на практиці, спочатку проводиться людиною в думках в процесі обдумування і планування. Тому уявний експеримент нерідко виступає в ролі ідеального плану реального експерименту, у відомому сенсі передуючи йому.
Уявний експеримент має ширшу сферу застосування, чим реальний експеримент, оскільки застосовується не тільки при підготовці і плануванні останнього, але і в тих випадках, коли проведення реальних дослідів представляється неможливим. Так, Галілей в уявному експерименті дійшов висновку про існування руху за інерцією, що перекинув арістотелівську точку зору, згідно якої рухоме тіло зупиняється, якщо сила, його що штовхає, припиняє свою дію. Цей висновок міг бути одержаний тільки за допомогою уявного експерименту. Із цього приводу А. Ейнштейн говорив наступне: „Ми бачили, що закон інерції не можна вивести безпосередньо з експерименту, його можна вивести лише умогляд