Реферат: Україна не перша та, скоріше за все, не остання з країн, що намагаються мінімізувати свою залежність від закордонних постачальників нафти та нафтопродуктів

Л.М. Уніговський, генеральний директор

В.А. Котляревський, головний інженер

Г.Л. Глущенко, провідний спеціаліст

(ТОВ «Нафтогазбудінформатика»)


Завдання і перспективи створення системи стратегічних (мінімальних) запасів нафти та нафтопродуктів в Україні


Україна не перша та, скоріше за все, не остання з країн, що намагаються мінімізувати свою залежність від закордонних постачальників нафти та нафтопродуктів. На сьогодні Україна має нафту та газовий конденсат власного видобутку лише в межах 22-25 відсотків від обсягів внутрішнього споживання. Для задоволення внутрішніх потреб країни в продуктах нафтопереробки цього недостатньо. На додаток до того, що близько 80%*) від загального обсягу щорічно імпортованої Україною нафти надходить переважно з одного джерела постачання  Російської Федерації, останнім часом не викликає сумнівів реалістичність прогнозів можливого скорочення обсягу цих поставок, пов’язаного з об’єктивними, а також суб’єктивними (політичними) чинниками**).

За таких умов вірогідність появи кризових явищ на внутрішньому нафтовому ринку України значно зростає, а це потребує невідкладної розробки та впровадження заходів запобігання кризам постачання.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що потужним важелем впливу на ситуацію із забезпечення нафтопродуктами є наявність стратегічних (мінімальних) запасів нафти та нафтопродуктів***) (далі – запасів). Такі запаси створюються в період стабільних поставок нафти з країн - видобувачів та використовуються під час прояву кризових явищ. На нашу думку, з викладених вище причин перед Україною начасі не стоїть запитання "Чи треба створювати такі запаси нафти та нафтопродуктів?" З метою забезпечення безпеки енергопостачання ці запаси мають бути створені. Проблема полягає в тому, на яких засадах і яким чином їх формувати. Вирішення цієї проблеми потребує відповіді на цілу низку запитань:

1) За чий рахунок доцільно створювати такі запаси – за державні кошти, кошти постачальників або спільно, але тоді – в якому співвідношенні?

2) Якою має бути структура запасів – скільки зберігати нафти і скільки нафтопродуктів?

3) Які є технічні можливості щодо зберігання нафти та нафтопродуктів і які потрібні капіталовкладення для створення системи такого зберігання?

4) Хто повинен керувати і розпоряджатися створеними запасами?

5) Якою має бути звітність про наявність запасів і як контролювати достовірність інформації про них?

Над пошуком відповідей на ці запитання ТОВ "Нафтогазбудінформатика" працює з квітня минулого року. 11 травня 2006 р. з цього приводу відбулася перша організована товариством консультаційна нарада його фахівців та експертів Європейської Комісії*). Далі такі зустрічі мали місце постійно, весь час роботи групи іноземних експертів в Україні за проектами програми ТАСIS.

Якщо звернутися до світового досвіду зі створення запасів, то з нього очевидно, що немає однозначного рецепту як вирішення проблеми фінансування запасів і оптимального співвідношення між обсягами зберігання нафти та нафтопродуктів, так і того, власне яка організаційна структура має контролювати та нести відповідальність за весь процес їх функціонування. Конкурентні рішення залежать від реальних умов у кожній країні, яка створює запаси.

Зазначимо, що вимоги до створення системи запасів і методи обчислення їхнього обсягу, рекомендовані Міжнародною Енергетичною Агенцією (МЕА) та Європейським Союзом (ЄС), відрізняються між собою. Проте, на міжнародному рівні наявні не тільки певні загальні вимоги, розроблені МЕА та ЄС, а й відповідні Угоди та Директиви про узгодження загальних нормативів, рекомендацій та порядку створення і функціонування національних систем мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів**). Саме на засадах, викладених у цих документах, протягом останніх 25-30 років у більшості розвинутих країн світу такі запаси були створені та успішно функціонують.

Процес створення стратегічних***) (або "мінімальних" у термінології Директив ЄС) запасів, за всіх сприятливих умов, потребує часу: цей шлях – не менший за 8 - 10 років. Щоб його успішно подолати, вже сьогодні треба робити перші, можливо спочатку формальні, але необхідні для цього кроки.

Першим таким кроком, безумовно, є визначення базових підходів до створення запасів в Україні. Розробка цих підходів для України на базі аналізу світового досвіду та аналітичних матеріалів здійснювалася ТОВ "Нафтогазбудінформатика" за дорученням Міністерства палива та енергетики України (Мінпаливенерго) і за участю його фахівців і спеціалістів ВАТ "Укртранснафта".

Нині в Україні вже є певні запаси нафтопродуктів. Це, наприклад, резерв особливого періоду, мобілізаційний резерв, резерв для проведення робіт АПК в системі Держкомрезерву. Накопичено перших 185 тис. тонн нафтопродуктів стабілізаційного запасу для зменшення сезонних коливань (“стрибків”) ціни на нафтопродукти. Наявні також технологічні та виробничі резерви нафтопереробних заводів (НПЗ), запаси в резервуарах морських портів, нафтобаз, нафтопроводах. До цих прикладів можна додати й періодичне обговорення в пресі необхідності впровадження інших резервів – регіональних, галузевих тощо. Проте, в усіх перерахованих вище прикладах йдеться про спеціалізовані резерви. Їх було сформовано цілеспрямовано для задоволення певних спеціальних потреб у резервах різних відомств, що визначено відповідними законодавчо-нормативними актами, і вони ні за призначенням, ні за обсягами не належать до стратегічних (загальнонаціональних) запасів.

Створення запасів відповідно до Директив ЄС передбачає накопичення резерву, що суттєво відрізняється від зазначених вище наявних в Україні різновидів резервів не тільки призначенням і рівнем обсягів зберігання, а й умовами використання та фінансування, обліком руху його обсягів та обов’язковою статистичною звітністю. Головна ж відмінність полягає в тому, що запаси в розумінні Директив ЄС можуть використовуватися лише з метою забезпечити постачання на внутрішній ринок нафти та нафтопродуктів у межах обсягів внутрішнього споживання протягом 90-100 днів та тільки за умови:

кризових явищ у постачанні нафти на зовнішніх ринках (зменшення його обсягів, порівняно з базовим періодом, не менш ніж на 7-12%);

прийняття уповноваженим органом управління запасами рішення про використання цих запасів з інших вмотивованих причин;

наявності узгодженої позиції щодо цього країн-членів ЄС.

Отже, коли йдеться про запаси, що створюються на базі Директив ЄС, то вони стосуються енергетичної безпеки країни, і мова у принципі не може йти про описані вище спеціалізовані резерви. На нашу думку, сьогодні в Україні є нагальна потреба саме в запасах, наявність яких сприятиме підвищенню енергетичної незалежності держави, тобто, сформованих з метою і на засадах нинішніх загальноєвропейських стандартів. Таке рішення логічно виправдане і з точки зору законодавчого забезпечення процесу створення запасів, з огляду на зобов’язання України з адаптації її законодавства із законодавством ЄС.

Все вищевказане дало змогу зробити висновок, що нам потрібно створювати систему мінімальних запасів відповідно до Директив ЄС, саме створювати, використовуючи повні технічні та технологічні можливості країни та зважаючи на те, що подібної системи в Україні немає.

Підсумки опрацювання міжнародного досвіду щодо створення запасів*) і результати вказаної вище наради з експертами Групи сприяння розвитку стратегії безпеки України у сфері нафтозабезпечення переконливо свідчать, що серед фахівців немає одностайної думки щодо обсягів, структури і принципів утворення національних систем запасів нафти та нафтопродуктів. Увесь спектр думок і пропозицій з цього приводу належить набагато ширшому розумінню проблеми, а саме: стосується методів і механізмів забезпечення енергетичної безпеки держави**). Створення системи стратегічних запасів розглядається лише як одна із складових цієї проблеми. І саме стосовно принципової позиції про доцільність створення мінімальних запасів, як нам здається, розбіжностей немає.

На основі узагальнення результатів дослідження законодавчих і організаційних основ створення систем запасів у різних європейських країнах*) і виходячи з того, що на концептуальному рівні формування системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів має бути складовою концепції енергетичної безпеки, було розроблено "Методологічні засади створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні (відповідно до Директиви ЄС №68/414 та 98/93)". Обговорення та схвалення**) основних положень цих засад іноземними експертами, а також фахівцями Мінпаливенерго та ВАТ "Укртранснафта" відбулося 21.09.2006 р. на семінарі в м. Києві.

Наведемо стисло запропоновані в зазначеному документі можливі моделі формування системи мінімальних запасів в Україні, виділені шляхом аналізу наявних організаційно – економічних типів функціонування таких запасів в країнах ЄС, та результати аналізу їх недоліків і переваг.

Варіант 1 - Державні запаси, створення та функціонування яких фінансується та регулюється державою (досвід Фінляндії, Чехії, Словаччини).

Варіант 2 - Запаси зберігаються агентством, спеціально створеним з цією метою (Швеція, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Угорщина).

Варіант 3 - Зобов’язання щодо створення та зберігання запасів нафти за послідовною та чітко законодавчо визначеною схемою повністю покладені на відібрані підприємства-оператори, що діють на нафтовому ринку (Італія, Бельгія, Великобританія).

Варіант 4 – Поєднання в єдину систему державних запасів та запасів, які зберігаються комерційними компаніями (Ірландія).


Варіант 1.^ Зберігання мінімальних запасів державо