Реферат: Тема 1 Теоретичні аспекти бюджетного менеджменту

Тема 1

Теоретичні аспекти бюджетного менеджменту


Суть, об’єкт і суб’єкт бюджетного менеджменту.

Поняття та призначення державного бюджету.

Функції та складові бюджетного менеджменту.


1. Суть, об’єкт і суб’єкт бюджетного менеджменту


Бюджетний менеджмент – це один з напрямів фінансового менеджменту.

Бюджетний менеджмент – це сукупність взаємопов’язаних лій, заходів і засобів, що спрямовані на управління бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних коштів.

Об’єктом бюджетного менеджменту виступає бюджет.

Суб’єктом бюджетного менеджменту є органи управління бюджетом.

Предметом бюджетного менеджменту є бюджетний процес і управління ним.


^ Поняття та призначення державного бюджету


Слово “бюджет” походить від старонормандського bougette, що в перекладі означає “шкіряний мішок”. З нього пізніше утворилося англійське слово budget, в перекладі торба, гаманець, яке надалі у такому ж написанні перейшло у французьку мову.

Протягом ХІХ ст.. відбулося оформлення терміну “бюджет” у відносно зрозуміле поняття. А вже у ХХ ст.. тлумачення цього поняття стало чіткішим та всеохоплюючим.

Одним з перших планову природу бюджету відзначив німецький фінансист Шанц. І саме у такому значенні поняття “бюджет” відомо сьогодні.

Державний бюджет як економічна категорія відображає грошові відносини, які виникають між державою та підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя та задоволення інших суспільних потреб.

Відповідно до визначення, наведеного у Бюджетному кодексі України, бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов’язаних з розподілом та перерозподілом валового внутрішнього продукту та національного доходу України.

Зміст бюджетних відносин характеризується такими напрямами грошових відносин:

між державою та підприємствами, організаціями й установами державної форми власності;

між державою та підприємствами, організаціями й установами змішаної форми власності;

між державою та підприємствами, організаціями й установами, що знаходяться у приватній власності;

між державою і громадськими організаціями;

між державою та населенням;

між іншими державами та міжнародними організаціями.

Специфічними ознаками даних відносин є:

Перерозподільний характер – бюджет виконує функції перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верстами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик.

Всеохоплюючий характер – бюджетними відносинами охоплені всі фізичні й юридичні особи.

Законодавче регулювання здійснюється за трьома напрямами:

а) загальним – Бюджетним кодексом України;

б) законами, що регламентують надходження доходів і

фінансування видатків;

в) прийняттям щорічного Закону України “Про Державний бюджет

України” на наступний бюджетний рік.

Грошовим відносинам притаманний суперечливий характер, адже вони регулюють рух грошових потоків між державою та юридичними і фізичними особами. Тому існує два способи вирішення таких фінансових протиріч:

Встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту та його централізації до бюджету. Критеріями такої оптимальності можуть бути забезпечення економічного зростання та встановлення соціальної гармонії в суспільстві. З одного боку, бюджет не повинен підривати фінансову базу юридичних і фізичних осіб, а з іншого – створювати утриманські тенденції у суспільстві.

Зростання валового внутрішнього продукту – основний показник, що характеризує економіку країни. Економічний розвиток дає можливість забезпечувати постійне зростання доходів усіх суб’єктів фінансових відносин.

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відмітити, що він посідає центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет повинен забезпечувати всі розподільчі та перерозподільні процеси в Україні. Тобто, бюджет як основний фінансовий план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їх розподіл за основними напрямами на відповідні цілі згідно з соціально-економічною політикою держави.

Отже, бюджет як фінансовий план являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

рівновагою доходів і видатків бюджету;

бюджетним профіцитом – перевищенням доходів над видатками;

бюджетним дефіцитом – перевищенням видатків над доходами.

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють її фінансові можливості.

Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється:

надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами тощо), що потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього не вистачає;

необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови;

кризовими явищами в економіці, її розвалом;

неефективністю фінансово-кредитної політики;

нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у країні;

недосконалістю фінансового законодавства.

За умов динамічного і стабільного розвитку економіки бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є загрозливим. Але при цьому кількість не повинна переходити у негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатися на економіку держави, на платників податків, супроводжуватися скороченням соціальних програм.

Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет; і прихований – офіційно не визнаний. Його формами можуть бути завищення планових обсягів доходів, включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту тощо.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушений, який є наслідком низького рівня виробництва валового внутрішнього продукту і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні; і свідомий – визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування з метою стимулювання економіки.

За напрямом бюджетного фінансування розрізняють активний бюджетний дефіцит, який передбачає спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню валового внутрішнього продукту; і пасивний – це покриття поточних витрат.

При наявності бюджетного дефіциту держава повинна обрати відповідні джерела та методи його покриття. Існує два методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав і безповоротна фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.

Внутрішніми джерелами є кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.

Наявність зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел зумовлює утворення зовнішнього і внутрішнього державного боргу.

Використання беземісійного методу покриття бюджетного дефіциту вимагає дотримання певних умов, а саме:

наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

довіри з боку кредиторів до держави;

зацікавленості кредиторів;

наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити відсотки.

Повинна бути чітка система покриття державного боргу. До джерел такого покриття можна віднести:

додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню валового внутрішнього продукту на основі інвестування позичених коштів;

підвищення рівня оподаткування;

зменшення видатків;

залучення нових позик.

Слід зазначити, що в Україні з метою покриття державного боргу використовується в основному такий спосіб як зменшення видатків бюджету на ту чи іншу соціальну сферу життя суспільства, що й обумовлює незахищеність окремих верств населення.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Грошова емісія може використовуватися лише в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей.

При застосуванні цього методу дуже важливим є напрям використання цих коштів – в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний доход, що і стримує інфляцію. У разі використання коштів на поточні витрати - запобігти інфляції неможливо, що негативно позначається на соціально-економічному становищі країни.

Бюджетна політика держави повинна бути спрямована на скорочення бюджетного дефіциту. Основними її напрямами щодо зниження дефіциту бюджету та забезпечення економічного і соціального розвитку країни можуть бути:

спрямування процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, структурній перебудові та подолання інфляційних наслідків;

підтримка вітчизняного товаровиробника усіх форм власності та сприяння розвитку підприємницької діяльності за допомогою здійснення раціональної податкової політики;

проведення структурних реформ щодо економічного зростання України;

забезпечення самостійності місцевих бюджетів;

дотримання оптимального рівня бюджетного дефіциту та державного боргу і пошук джерел їх реального покриття;

пошук додаткових джерел доходів бюджету;

залучення в Україну іноземного капіталу;

зменшення видатків на оборону й управління;

скорочення фінансування державних програм, які не мають державного значення.

Для реалізації бюджетної політики у державі створюється бюджетний механізм. Бюджетний механізм – це сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання бюджетних коштів. Бюджетний механізм повинен відображати певну спрямованість бюджетних відносин на вирішення соціально-економічних завдань на відповідному етапі розвитку держави.

За допомогою бюджетного механізму бюджет на основі виробленої бюджетної політики може впливати на соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі. Цей вплив може здійснюватися за допомогою прямих і непрямих методів.

До прямих методів належать законодавчі та нормативні акти, які регулюють економічні відносини в державі. Ці методи визначають види і ставки податків і зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення законодавства. Такі акти покладені в основу здійснення господарської діяльності в країні.

До непрямих методів належать дії органів державної влади щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів та основних напрямів їх використання.

Соціальне значення бюджету полягає в тому, що через бюджет фінансуються різні соціальні сфери – наука, освіта, культура, спорт, охорона здоров’я, різні соціальні забезпечення тощо.

Отже, державний бюджет – це надзвичайно складне соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансовою системи держави. Він зосереджує понад 70 % усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність та перерозподіл значної частини валового внутрішнього продукту.

Значення державного бюджету обумовлюється ще й тим, що у безпосередньому взаємозв’язку з ним і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Наявність бюджету дає можливість маневрувати коштами при їх розподілі на потреби суспільства з урахуванням їх пріоритетності протягом певного проміжку часу. Акумуляція бюджетних коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни. Отже, бюджет є могутнім інструментом державного управління. Тому важливим є усвідомлення об’єктивності ролі цієї економічної категорії.


Функції та складові бюджетного менеджменту


Функції бюджетного менеджменту:

Стратегічне планування.

Оперативне планування.

Організація виконання розроблених планів.

Облік.

Контроль.

Складові бюджетного менеджменту:

Бюджетне планування.

Організація виконання бюджету.

Облік виконання бюджету.

Контроль за виконанням бюджету.

Реалізація функції стратегічного планування покладена на органи законодавчої влади.

Функція оперативного планування покладена на органи виконавчої влади і органи оперативного управління бюджетом. Ця функція виконується ними в межах бюджетного процесу.

Виконання бюджету включає заходи щодо виконання доходної і видаткової частин бюджету.

Облік виконання бюджету – це забезпечуючи система, на якій базується бюджетний процес, тобто забезпечує систему управління необхідною інформацією.

Контроль за виконанням бюджету є одним з основних напрямів фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. У процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній та поточний контроль. Цей контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу.

Поточний контроль здійснюється в процесі виконання бюджету. Його здійснюють як органи державної влади, так і спеціалізовані служби фінансового контролю такі, як Державна податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, аудиторські фірми.


^ Тема 2 Система забезпечення бюджетного менеджменту



Бюджетна система України.

Бюджетна класифікація.

Система доходів бюджету.

Система видатків бюджету.


1. Бюджетна система України

Бюджетна система – це сукупність усіх видів бюджетів, які створюються в певній країні відповідно до її бюджетного устрою.

Згідно з Законом України “Про бюджетну систему України” (1995 р.) бюджетна система України будується на основі бюджетного устрою держави.

Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структура та взаємозв’язок між окремими ланками. Бюджетний устрій України визначається відповідно до державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Основними засадами, на яких ґрунтується бюджетний устрій держави виступають:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в певній країні.

Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

Розмежування доходів і видатків між відповідними ланками бюджетної системи.

Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Бюджетна система складається з певних елементів: структури, принципів побудови та організації функціонування. Розглянемо детальніше кожен з цих елементів.

У залежності від особливостей державного устрою бюджетна система може бути двох ланковою або трьох ланковою. В унітарних країнах бюджетна система об’єднує дві ланки: бюджет центрального уряду та місцеві бюджети; у федеративних країнах – три ланки: державний бюджет, місцеві бюджети та бюджети членів федерації.

В Україні має місце двох ланкова побудова бюджетної системи. Її складовими є:

1. Державний бюджет України.

Місцеві бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим є місцевим бюджетом, який об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим

До місцевих бюджетів також належать обласні бюджети, бюджети міст Києва і Севастополя, міські, районні, районні у містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району об’єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

З метою наочності подамо бюджетну систему України у вигляді схеми. (рис. 1).

Зведений бюджет України


Державний бюджет України

Місцеві бюджети

Бюджет Автономної Республіки Крим


Бюджет

м. Києва


Бюджет

м. Севастополя


Бюджети областей


Республі-канський бюджет

Бюджети міст республікансь-кого підпорядку-вання

Бюджети районів республі-канського підпоряд-кування

Обласний бюджет

Бюджети міст обласного підпоряд-кування

Бюджети районів обласного підпоряд-кування


Міські бюджети

Бюджети районів у містах


Районні бюджети

Бюджети міст районного підпорядкування


Селищні бюджети


Сільські бюджети





Рис. 1. Бюджетна система України


Бюджетним кодексом України визначені основні принципи побудови бюджетної системи України. До них належать:

Принцип єдності бюджетної системи України. Цей принцип забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджету за відповідний бюджетний період.

Принцип збалансованості означає, що обсяг коштів на здійснення витрат бюджету повинен відповідати обсягу надходжень до бюджету за відповідний бюджетний період.

Принцип самостійності передбачає, що державний бюджет України і місцеві бюджети є самостійними, тобто ці бюджети мають наявні власні доходні джерела і наділені правом щодо визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Принцип повноти означає, що до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до законодавства.

Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на основі реалістичних макропоказників економічного і соціального розвитку держави та розрахунків надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методів і правил.

Принцип ефективності означає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу повинні прагнути досягти заплановані цілі при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного обсягу бюджетних коштів.

Принцип субсидіарності передбачає розподіл видів видатків між державним та місцевими бюджетами, а також цей розподіл між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що бюджетні кошти повинні використовуватися тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням.

Принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України має будуватися на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Принцип публічності і прозорості означає, що державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Організація функціонування бюджетної системи включає: зведений бюджет, законодавчу і нормативну базу, органи управління та комплекс між бюджетних відносин між різними ланками бюджетної системи.

До органів управління, що задіяні у бюджетному процесі, належать:

Органи законодавчої та виконавчої влади, які включають: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради; Кабінет Міністрів України, Президента України та державні адміністрації.

Органи оперативного управління бюджетним процесом, а саме: Міністерство фінансів України та система його структурних підрозділів, Контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України та Рахункова палата України.

Органи не фінансового профілю, до яких належать органи, що пов’язані з бюджетом по лінії формування доходів, тобто органи, які наділені правом нараховувати і стягувати певні, платежі (мито), фінансові санкції (штрафи, пені), а також органи, пов’язані з бюджетом по лінії фінансування видатків. До цієї групи відносяться: Митний комітет України та його підрозділи, органи Міністерства внутрішніх справ України, органи юстиції та нотаріальні контори, природоохоронні органи та інспекції різного роду, органи державної інспекції з контролю за цінами, а також різні управлінські структури такі, як галузеві міністерства і відомства, підприємства, організації, установи, керівники яких наділені функціями розпорядників бюджетних коштів.

Комплекс міжбюджетних відносин характеризується взаємовідносинами між бюджетами різних рівнів у процесі їх виконання, основними з яких є зовнішні бюджетні потоки – вхідні і вихідні. Але також існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи – внутрішні бюджетні потоки, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існує декілька форм між бюджетних взаємовідносин. Однією з них є бюджетне субсидіювання – це передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Є три форми бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції і бюджетні дотації.

Бюджетна субсидія – це грошова допомога, яка надається бюджетом вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою фінансування конкретного заходу чи установи. Вона не пов’язана безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субсидія може бути цільова, надаватися на конкретні видатки, і знеособлена.

Бюджетна субвенція – це різновид цільової бюджетної субсидії, яка передбачає пайову участь у фінансуванні певних заходів бюджету, що її надає, і бюджету, що її отримує.

Бюджетна дотація - це грошова допомога, яка надається бюджетом вищого рівня до бюджету нижчого рівня при нестачі у нього кількості власних доходів для покриття запланованих видатків, тобто це цільова фінансова допомога для покриття дефіциту відповідного бюджету.

Особливим видом субсидіювання є дотація вирівнювання. Це між бюджетний трансферт на вирівнювання доходної спрямованості бюджету, який її отримує. Її розмір визначається як різниця між обсягом видатків бюджету, визначених на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними доходами у відповідному бюджеті.

Бюджетні субсидії, субвенції і дотації є між бюджетними трансфертами, тобто коштами, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Іншою формою бюджетних взаємовідносин є вилучення коштів – це явище зворотне дотації, а саме, передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Це явище має місце, коли існує профіцит бюджетів нижчого підпорядкування..

Наступною формою бюджетних взаємовідносин виступають бюджетні позички – отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву. Ця форма бюджетних взаємовідносин має місце у тих випадках, коли не збігаються у часі фінансування видатків і надходження доходів до відповідного бюджету. Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетні позички отримуються тепер у комерційних банках, тоді як раніше вони надавалися бюджетом вищого рівня бюджету нижчого рівня. Бюджетні позички безпроцентні. Вони є короткостроковими і можуть надаватися не більше, ніж на один бюджетний рік, та мають бути повернуті до 31 грудня поточного року, тобто до кінця бюджетного року.

Ще однією формою бюджетних взаємовідносин є взаємні розрахунки бюджетів – це передача коштів з одного бюджету до іншого у зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

Взаємовідносини між бюджетами за своїм характером можуть бути договірними або обов’язковими. Бюджетне субсидіювання і бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки – в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяють на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні міжбюджетні відносини відповідно до структури бюджетної системи.


^ 2. Бюджетна класифікація

Бюджетна класифікація – це обов’язкове групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розміщення і присвоєння окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів.

Бюджетна класифікація України містить такі розділи:

Доходи бюджету.

Видатки бюджету.

Фінансування бюджету.

Державний борг.

Доходи бюджету складаються з п’яти основних груп:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

державні цільові фонди;

офіційні трансферти.

Зазначеним групам відповідає перша цифра восьмизначного коду класифікації доходів бюджету. Друга цифра коду відповідає номеру підгрупи бюджетної класифікації; третя та четверта – розділу, п’ята та шоста – параграфу конкретного розділу, який визначає різновид надходжень; сьома і восьма цифри віднесені на кодування виду бюджету (державний, республіканський, обласний, міський і т.д.).


^ 3. Система доходів бюджету


Доходи бюджетів України поділяють на доходи державного бюджету та доходи місцевих бюджетів.

Доходи державного бюджету – це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які регулюються відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету виражають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації коштів:

пряме вилучення доходів з державного сектору;

отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

податковий метод;

позичковий метод;

емісія грошей.

Надходження від державного сектору зазвичай незначні. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, держава, як правило, працює у непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності. По-друге, у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. Формами таких доходів виступають платежі за ресурси, лісовий доход, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр. Ці надходження в Україні складають 2 %.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. Цей метод може здійснюватися тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі.

Емісія грошей означає формування доходів бюджету за рахунок спеціально випущених додаткових грошових коштів.

За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки – 95 – 98 % і позички – 2 – 5%.

Крім цього держава має використовувати емісійний доход – доход, що забезпечує фінансування поточних видатків.

Існує дві основні групи джерел формування доходів бюджету: внутрішні і зовнішні джерела.

До внутрішніх джерел формування доходів бюджету належать: створений валовий внутрішній продукт, який є основним джерелом формування доходної частини бюджету, і національне багатство, яке використовується тоді, коли не вистачає обсягів створеного валового внутрішнього продукту або є певний надлишок природних ресурсів у державі.

Зовнішні джерела формування доходної частини бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть створюватися на основі таких методів: прямий перерозподіл (репарація), міжнародний кредит фінансових організацій або іноземних держав, оподаткування експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання, яке базується на відхиленні встановленого курсу валют від реального їх співвідношення, та ціновий механізм.

Детальніше зупинимося на бюджетній класифікації доходів і розглянемо кожну групу доходів бюджету окремо.

Першою й основною групою доходів бюджету є податкові надходження, які складають 55 – 60 % у загальній структурі доходів бюджету.

Податкові надходження включають:

Прямі податки, до яких належать: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата за землю.

Непрямі податки включають: податок на додану вартість, акцизний збір і мито.

Ресурсні платежі містять: збір за спеціальне використання водних ресурсів, лісовий доход, збір за спеціальне користування надр для видобутку корисних копалин.

Платежі за державні послуги, рентні та компенсаційні платежі включають: державне мито, рентні платежі за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, різниця в цінах на природний газ, відрахування на дорожні роботи тощо.

Місцеві податки і збори, до яких належать: податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір, курортний збір, збір за паркування автотранспорту, збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір за здійснення закордонного туризму, збір за видачу ордера на квартиру, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак тощо.

Наступною групою доходів бюджету є неподаткові надходження, які становлять у структурі бюджетних надходжень близько 20 %.. До них належать:

Доходи від власності та підприємницької діяльності.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу.

Доходи від штрафів та фінансових санкцій.

Доходи від реалізації дорогоцінних металів та коштовного каміння.

Інші неподаткові надходження.

Третя група бюджетних надходжень – доходи від операцій з капіталом включає:

Надходження від продажу основного капіталу.

Надходження від продажу державних матеріальних резервів.

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Податки та фінансові санкції щодо операцій з капіталом.

Ще одним способом перерозподілу національного доходу є цільові державні фонди, які відображають грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту та частини національного багатства, пов’язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання державних коштів для витрат на розширене виробництво, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріальне стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту та розвитку науково-технічного потенціалу країни.

До державних цільових фондів належать:

Пенсійний фонд.

Фонд соціального страхування.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Внески до цільових фондів складають 10 – 15 % усіх доходів бюджету.

І останньою групою бюджетних надходжень є офіційні трансферти – кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших державних або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Вони можуть надаватися у вигляді дотацій, субсидій або субвенцій.

Доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Нині структура місцевих бюджетів виглядає наступним чином: 60 % усіх доходів складають податкові надходження, 30 – 55 % - бюджетні трансферти, 6 % - відрахування до державних цільових фондів, біля 3 % - неподаткові надходження.


^ 4. Система видатків бюджету


Аналогічно до розподілу доходів бюджету на доходи державного і місцевих бюджетів, видатки також поділяються на видатки державного і місцевих бюджетів.

Видатки державного бюджету – це витрати країни на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати визначають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законодавством України.

Основними факторами, які обумовлюють використання бюджетних коштів, є:

необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв’язок видатків державного бюджету з видатками місцевих бюджетів;

форми бюджетного фінансування.

Система бюджетного фінансування включає принципи, форми та методи надання бюджетних коштів суб’єктам господарської діяльності.

Основними принципами бюджетного фінансування є:

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на кожен рік, а обсяг витрат з місцевих бюджетів ухвалюється рішенням сесії відповідної місцевої ради.

Принцип цільового спрямування коштів передбачає, що кошти плануються, виділяються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності фінансування державних витрат полягає в тому, що надані кошти з бюджету відповідним бюджетним підприємствам, організаціям та установам, не повертаються ними до бюджету.

Принцип безоплатності бюджетного асигнування означає, що за користування бюджетними коштами відповідне підприємство, організація чи установа не сплачує ніяких відсотків.

Принцип ефективного використання коштів передбачає одержання суспільно необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів.

Принцип поєднання власних та бюджетних джерел фінансування полягає в тому, що при визначенні обсягу фінансування держава та органи вищого рівня влади враховують наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту, і тільки тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, використовують бюджетне або відомче фінансування.

Принцип здійснення постійного контро