Реферат: Коротка характеристика науково-дослідної роботи університету за 2010 рік

Коротка характеристика науково-дослідної роботи університету за 2010 рік.


Інститут прокуратури та слідства


Кафедра кримінального права. У межах загальної теми кафедри кримінального права «Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України», професорсько-викладацький склад кафедри у 2010 році працював над науковим напрямком «Визначальні елементи сучасної кримінально-правової доктрини». Науковий керівник – проф. Туляков В.О.

Основні результати наукової роботи кафедри:

- розроблена концептуальна ідея формування нової кримінально-правової доктрини на основі поєднання класичного, позитивістського та аболіціоністського підходу. Наведені аргументи щодо зменшення пануючої тенденції віртуальності кримінально-правових відносин;

- досліджено ряд проблемних питань, стосовно кваліфікації контрабанди наркотичних засобів, з урахуванням положень міжнародних конвенцій та сучасної юридичної практики;

- розроблені нові концепції щодо захисту тварин кримінально-правовими засобами;

- підготовлено пропозиції щодо взаємодії норм українського законодавства і міжнародного права з урахуванням потреб уніфікації термінології складів злочинів загально-кримінальної спрямованості;

- розроблено пропозиції щодо системи покарань, що можуть застосовуватися до колективних суб’єктів;

- розроблено теоретичні основи криміналізації в контексті розгляду окремих положень Кримінального кодексу України на їх відповідність теорії криміналізації (розділ VI Особливої частини, ст.150-1 КК, тощо);

- розроблені пропозиції щодо вдосконалення розділів VII та VIХ Особливої частини КК;

- досліджено сутність та природу злочинів, передбачених статтями, закріпленими у Розділі ІІІ КК України сучасним міжнародно-правовим документам з точки зору характеристик фундаментальних прав та свобод;

- зроблені висновки про те, що безкарність злочинів та неефективність кримінального закону можуть призвести до повалення державної влади;

- розроблені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за злочини корисливо-насильницької спрямованості;

- запропоновано зміни до КК України щодо визнання джерелами кримінального права України постанов Пленуму ВСУ, рішень КСУ та міжнародно-правових актів;

- запропоновано зміни до КК України щодо закріплення основних положень вікової осудності;

- запропоновано зміни до КК України щодо передбачення в КК України інституту заходів безпеки;

- запропоновано зміни до КК України щодо удосконалення засад призначення покарання в кримінальному праві України з використанням досвіду США;

- запропоновано зміни до КК України щодо вдосконалення ст. 1 КК України.

- аргументовано, що відсутність єдиного досконалого критерію поділу юридичних осіб, в яких можуть здійснювати свої функції службовці, на групи (юридичні особи приватної та публічної сфери) може породити складні проблеми при розмежуванні по суб’єкту злочинів, які пропонується передбачити розділами VІІ-А та ХVІІ КК, та створює ситуацію, за якої службові особи державних корпорацій не є суб’єктами зазначених злочинів;

- зроблено висновки щодо місця приватноправових засад у кримінальному праві України.

Наведені вище результати впроваджені в навчальний процес та стали відомими широкому колу громадськості шляхом видання: монографій - 2; навчальні посібники – 3; методичні рекомендації – 2; статті у збірниках наукових праць - 18; статті в журналах - 11; тези доповідей - 37; статті в газетах -2.

Наукові результати кафедри лягли в основу зокрема таких праць: Туляков В.О. Fundamentals of Ukraine law / edited:Academician S.V.Kivalov, Professor Yu.N. Oborotov, Professor V.A. Tulyakov – 2-nd edition, revised and supplemented – Odessa: Yurydychna literature, 2010 – раздел 4.3. – С. 260-282.-1.2 д.а.; Орловська Н.А. «Уголовно-правовые санкции: проблемы определения, классификации, функционального анализа» - 296 с.- 16,4 д.а.; Кримінальне право України: навчально-методичний посібник/ авт.кол.; відп. ред.. В.О. Туляков.- О.: Фенікс, 2010.- 456 с.- 28,5 д.а.; Кримінальне право України: програма курсу / авт.кол.; відп. ред.. В.О. Туляков.- Одеса: Фенікс, 2010.- 114 с.- 7,45 д.а.; Оперативна закупівля та контрольоване постачання: організація і тактика проведення: Навчальний посібник. /Албул С.В., Некрасов В.А., Подобний О.О., Пеньков С.В. – Київ: МВС України, 2010. – 187 с.- 10,38 д.а.


^ Кафедра кримінального процесу. У 2010 р. професорсько-викладацький склад кафедри кримінального процесу у рамках загальної теми «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю і охорони прав особистості в умовах формування правової держави» працював над темою «Розробка рекомендацій окремим суб'єктам кримінального процесу, спрямованих на підвищення ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері: боротьби зі злочинністю, охорони прав особистості, міжнародної взаємодії в наданні правової допомоги з кримінальних справ». Науковий керівник теми: проф. Аленін Ю.П.

Протягом 2010 року були досліджені проблеми: процесуальної самостійності слідчого у кримінальному процесі; теорії доказування у кримінальному судочинстві; правового захисту особи в кримінальному процесі (теорія та методологія); загальної теорії міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві; преюдиціальності у кримінальному судочинстві; інституту кримінально-процесуальної відповідальності.

Головним напрямом наукового дослідження були актуальні теоретичні та практичні питання прокурорського нагляду на досудових стадіях кримінального процесу. Досліджувалися проблемні питання діяльності адвоката-захисника у судовому розгляді справі у судах першої інстанції з урахуванням питань адвокатської тактики та адвокатської етики, а також питання надання безоплатної правової допомоги; питання етичних основ діяльності слідчого у досудовому провадженні в аспекті забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального процесу; інститут представництва у кримінальному процесі в аспекті визначення його сутності, властивостей.

Досліджувалася система специфічних принципів досудового слідства, сутність окремих принципів; проблеми судової діяльності у досудовому провадженні, теорія кримінально-процесуальних функцій.

Розроблялися основні питання, пов'язані із становленням та практикою функціонування інституту міжнародного співробітництва у кримінальних справах.

Розроблялися питання, пов'язані із допустимістю та недопустимістю доказів у кримінальному судочинстві.

Наведені вище питання були розкриті у наукових виданнях, серед яких: монографій - 2; підручників - 1; навчальних посібників - 1; статей у збірниках наукових праць - 3; статей в журналах - 10; тез доповідей – 50; статей в газетах -1.

Наукові результати кафедри лягли в основу, зокрема, таких праць: Гловюк І.В. Судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу: теорія і практика / І.В. Гловюк. - Одеса: Фенікс, 2010. – 232 с.; Гурджи Ю.А. Потерпевший в уголовном процессе : юридические средства обеспечения активности: Монография.-Одесса, 2010. – 296 с.; Кримінальний процес України: Навч. посібник для підготовки до іспиту / Ю.П. Аленін, М.І. Пашковський, Т.В. Лукашкіна та ін.; Рец.: В.В. Тіщенко, С.Л. Деревянкіна; За заг. ред. Ю.П. Аленіна. –Х.: Одіссей, 2010. – 328 с.; Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 944 с.


^ Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права. У 2010 р. професорсько-викладацький склад кафедри кримінології у межах загальної теми «Актуальні проблеми вивчення та попередження злочинності та кримінологічного обґрунтування удосконалення системи кримінальної юстиції в Україні» працював за науковим напрямком «Кримінальна юстиція: кримінологічний інституціонально-змістовний аналіз». Науковий керівник: проф. Дрьомін В.М.

Протягом звітного періоду на підставі вивчення кримінологічних основ діяльності органів кримінальної юстиції було зроблено низку висновків, зокрема:

- упродовж усього періоду незалежності країна перебуває в перехідному (транзитивному) стані, що призвело до системної кризи і позначилось на процесах його криміналізації. Одним із проявів суспільної кризи є деформація соціальних інститутів. Вирішальним чинником прискореної криміналізації українського суспільства стала його деінституціоналізація, що виявилася в руйнуванні раніше стійких соціальних інститутів. Хаотичне реформування колишнього радянського суспільства призвело на початку 90-х років до руйнування його інституціональних основ;

- проникнення злочинності у владу, присвоєння нею функцій держави створює реальні загрози національній безпеці. Державні інститути внаслідок криміналізації втрачають свою легітимність. Втрата легітимності розглядається як одна з важливих ознак деінституціоналізації влади. Особливо небезпечним слід визнати криміналізацію органів, що відповідають за забезпечення правопорядку в країні. Деінституціалізація органів кримінальної юстиції, зумовлена масштабною корупцією і «кришуванням» кримінальних структур, сприяла криміналізації суспільства і розширеному відтворенню злочинності. Кримінальність влади та органів кримінальної юстиції стала їх самостійною властивістю, а в багатьох випадках і функціональною ознакою. Протидія криміналізації органів кримінальної юстиції розглядається як першочергове завдання кожного конкретного суспільства і водночас як одна з найважливіших проблем глобального рівня;

- проблема вивчення процесу криміналізації суспільства тісно пов'язана з рішенням важливих завдань у сфері інституційної концепції протидії злочинності. Важливим функціональним завданням у сфері вивчення і протидії злочинності є кримінологічне вивчення практики правозастосування, і, перш за все, діяльності органів кримінальної юстиції, починаючи з органів дізнання і завершуючи кримінально-виконавчою системою. Зокрема, кримінологічної оцінки потребує практика порушення і відмови в порушенні кримінальних справ, обрання запобіжного заходу, ухвалення обвинувальних і виправдувальних вироків. Кримінологічне вивчення кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих аспектів функціонування органів кримінальної юстиції необхідне як в практичних цілях – для мінімізації помилок при ухваленні доленосних для людей рішень, так і з метою вивчення їх можливого впливу на криміногенний комплекс, на правосвідомість громадян і формування громадської думки про судові та правоохоронні органи;

- важливим напрямом є кримінологічне обґрунтування реформи правоохоронних і судових органів, а також вивчення її впливу на якісну зміну злочинності. Слід відмітити, що в даний час реформи в цій надзвичайно важливій сфері суспільного життя йдуть в рамках «самовдосконалення». Суди, прокуратура, МВС та інші суб'єкти правоохоронної системи на законодавчому рівні намагаються вирішити, перш за все, свої вузьковідомчі інтереси. Держава в особі своїх інститутів, покликаних боротися із злочинністю, може стати загрозливим чинником криміногенної дії на суспільство. У цих умовах на кримінологію мають бути покладені завдання з проведення експертизи законопроектів з метою оцінки їх можливого негативного впливу на суспільство.

У такому контексті розробка кримінологічних основ кримінальної, кримінально-процесуальної і кримінально-виконавчої політики в рамках наукового напряму, який ми називаємо «кримінологія кримінальної юстиції», повинна стати одним із основних завдань сучасної кримінології.

Протягом звітного періоду було проаналізовано значний масив статистичних даних, що характеризують стан та провідні тенденції злочинності в Україні, а також вивчено нормативно-правові акти у сфері кримінальної юстиції України, зроблено оцінку ефективності функціонування кримінальної юстиції України.

У результаті дослідження теми «Зміст та реалізація в судовій системі функції попередження злочинності (попереджувальної функції)», встановлено, що судова діяльність - це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується за допомогою притаманних і законодавчо забезпечених засобів з метою впливу на поведінку суб’єктів права та на суспільні відносини за участю цих суб’єктів. До основних функцій судової влади належать такі функції: функція правосуддя. Правосуддя одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціальним органом державної влади - судом – цивільних, кримінальних і адміністративних справ. Функція контролю. Функція контролю своїм призначенням має здійснення конституційного і судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб. Судова влада не зводиться лише до вище перелічених функцій їй властиві й інші законодавчо закріпленні та соціально значущі функції, а саме попереджувальна функція суду.

У межах дослідження теми «Соціально-економічні заходи протидії організованій злочинності у зовнішньоекономічній сфері» зроблено висновок про доцільність поєднання заохочення економічно схвалюваних форм поведінки та припинення протиправної економічної активності адміністративними заходами. Заохочення суспільно-корисних форм економічної поведінки повинно забезпечуватися створенням сприятливих умов для законної підприємницької діяльності у зовнішньоекономічній сфері (далі – ЗЕС). На даний час потребує удосконалення митно-тарифне та нетарифне регулювання щодо: 1) недопущення економічно необґрунтованого уведення високих тарифів на широке коло товарів стійкого попиту, що створюють можливість одержання надприбутків у випадку несплати митних платежів; 2) забезпечення спрощеної процедури контролю, але неухильного проходження його різних видів, яким підлягає товар при митному оформленні; обов’язкова сертифікація, що сприяє недопущенню ввезення в Україну неякісної, екологічно-небезпечної чи нестандартизованої продукції; 3) забезпечення прозорого механізму ліцензування та квотування зовнішньоекономічної діяльності з метою нейтралізації корупції та недопущення несанкціонованого за кількісно-якісними параметрами ввезення-вивезення товарів та послуг. Запропоновано розширення підстав застосування спеціальних санкцій (накладення штрафів, застосування індивідуального режиму ліцензування, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності) як впливового адміністративного механізму припинення протиправних форм поведінки. Цей механізм має дозволити ефективно блокувати діяльність фіктивних фірм, «конвертаційних центрів», підприємств, що здійснюють псевдоекспортні операції, а також посилити боротьбу з відмиванням «брудних» коштів, оскільки саме можливість подальшої легалізації коштів робить привабливою для організованих формувань злочинну діяльність у ЗЕС.

При дослідженні теми «Проблемні аспекти кримінологічної обґрунтованості норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за хабарництво» проводилось вивчення кримінологічної обґрунтованості норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за хабарництво. Так було досліджено два аспекти зазначеної проблеми: ретроспективний, який полягає у аналізі об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, які викликали криміналізацію хабарництва та перспективний, спрямований на вдосконалення кримінального законодавства у сфері хабарництва у випадку невідповідності соціальної реальності кримінально-правового регулювання.

Внаслідок дослідження теми «Кримінологічні й пенітенціарні основи класифікації засуджених до позбавлення волі» були зроблені наступні висновки:

- високий рівень рецидивної злочинності в Україні (15–20%) свідчить про суттєві проблеми у методах класифікації засуджених до позбавлення волі, а також застарілих та неефективних формах виховної роботи, які використовуються при вторинній класифікації засуджених;

- сучасна організація та практика діяльності персоналу УВП не відповідає нормам міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною. Вбачається доцільним створення спеціалізованого вищого навчального, відомчої науково-дослідної установи та системи підвищення кваліфікації керівного складу органів і установ виконання покарань;

- існує проблема невеликої кількості психологів (3% із загального числа співробітників установ виконання покарань). У більшості країн саме діяльність корекційних психологів (яких налічується 13-15%) в системі виконання покарань дозволяє прогнозувати та змінювати злочинну поведінку засуджених, а також ефективно впливати на стан депресії, що у більшості випадків викликаний ворожим ставленням особи до оточуючих;

- індивідуалізація виховного впливу, яка здійснюється на підставі індивідуальних програм соціально-психологічної роботи із засудженими дозволяє мінімізувати негативний вплив на особистість умов позбавлення волі, міжгрупових і особистісних конфліктів.

Наведені вище результати впроваджені в навчальний процес та стали відомими широкому колу громадськості шляхом видання: монографій - 1; навчальних посібників - 3; методичних вказівок - 1; статей у збірниках наукових праць - 12; статей в журналах - 6; тез доповідей - 13.

Наукові результати кафедри лягли в основу, зокрема, таких праць: Мельничук Т.В. Організовані форми злочинної діяльності у зовнішньоекономічній сфері : монографія. – Одесса: Феникс, 2010 – 242 с.; Ягунов Д.В. Практика Європейського суду з прав людини (прецеденти та коментарі з питань кримінального судочинства). За ред. та зі вступ. словом Й.Л. Бронза. – О.: Фенікс, 2010. – 256 с.; Ягунов Д.В. Сучасна пенологія: альтернативний курс. - Одеса: Фенікс. - 176 с.


^ Кафедра криміналістики. У межах загальної теми кафедри криміналістики «Теоретичні та практичні проблеми розкриття і розслідування злочинів в сучасних умовах», професорсько-викладацький склад кафедри у 2010 році працював над науковим напрямком «Практичні проблеми методики розслідування злочинів».

Науковий керівник - член-кореспондент НАПрН України, професор Тіщенко В.В.

Основні наукові результати представлені наступними положеннями:

- по темі розділу «Поняття та значення криміналістичної методики розслідування злочинів» проводилася робота з питань дослідження; видано навчальний посібник з криміналістики (у співав.); навчальний посібник «Основи методики розслідування організованої злочинності і корупції» (у співав.); надруковано 2 наукові статті, участь у 4 науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Попереднє дослідження криміналістичних об’єктів при проведенні слідчого огляду» підготовлені наукові статті, участь у науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Криміналістична сутність легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» пройшло обговорення докторської дисертації; видано 2 навчальних посібника з криміналістики (у співав.); навчальний посібник «Основи методики розслідування організованої злочинності і корупції» (у співав.); підготовлено та надруковано 5 наукових статей, участь у 4 науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Визначення результативності використання у розкритті злочинів речових доказів» проведено дослідження та узагальнення експертних висновків, надруковано наукові статті з питань судової експертизи колюче-ріжучої холодної зброї (у співавт.), з проблем дактилоскопії; участь у науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Розслідування злочинів, що вчиняються в економічній системі України» проведений аналіз емпіричного матеріалу; підготовлено до друку монографію; прийнято участь у 5 конференціях;

- по темі розділу «Судово-психіатричні аспекти злочинів, вчинених особами з психічними аномаліями» надрукована 1 стаття; прийнято участь у 2 конференціях;

- по темі розділу «Криміналістична характеристика фальсифікації виборів» виконувався підбір та аналіз літератури, підготовлено та надруковано 2 наукові статті, участь у 3 науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Загальнотеоретичні положення виявлення та розслідування корумпованих зв’язків у правоохоронних органах» підготовлений 1 варіант кандидатської дисертації; видано 2 навчальних посібника з криміналістики (у співав.); видано навчальний посібник «Основи методики розслідування організованої злочинності і корупції» (у співав.); надруковано 2 наукові статті, участь у 2 науково-практичних конференціях;

- по темі розділу «Криміналістичний аналіз організованої злочинної діяльності з підготовки до злочину» видано наукові статті з питань дослідження, підготовлений перший варіант кандидатської дисертації; участь у наукових конференціях;

Наведені вище результати впроваджені в навчальний процес та стали відомими широкому колу громадськості шляхом видання підручники - 1; навчальні посібники – 3; статті у збірниках наукових праць - 8; статті в журналах - 8; тези доповідей – 14.

Наукові результати кафедри лягли в основу зокрема таких праць: Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. /За ред. В.Т.Маляренка, Ю.П.Аленіна. – Х., 2010. – 20 д.а. (у співавт.- Тіщенко В.В., Комаха В.О., Шульга М.М.).; Тіщенко В.В., Аркуша Л.І., Плахотіна В.М. Основи методики розслідування організованої злочинної діяльності і проявів корупції: Навчальний посібник. /[Тіщенко В.В., Аркуша Л.І., Плахотіна В.М.] – Одеса: Фенікс, 2010. – 286 с. – 16,62 д.а.; Тіщенко В.В., Аркуша Л.І., Плахотіна В.М. Криміналістика: Навчально-методичний посібник. 3-тє видання. – Одеса: Фенікс, 2010. – 200 с. – 10 д.а.; Аркуша Л.І., Плахотіна В.М., Баланюк О.В. Криміналістика: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Фенікс, 2010. – 164 с. – 9,5 д.а.


^ Кафедра фізичного виховання. Співробітниками кафедри фізичного виховання за 2010 рік робота велась у межах загальної теми «Реалізація фізичного виховання в вищих навчальних закладах». Науковий керівник - доцент Мороз І.В.

Основні наукові результати представлені наступними положеннями:

- розроблені нормативні вимоги по модулям які висвітлюють весь спектр фізичного розвитку студентів НУ «ОЮА»;

- розроблено та затверджено Положення про Спартакіаду НУ «ОЮА».

Наведені вище результати впроваджені в навчальний процес та стали відомими широкому колу громадськості шляхом видання: навчальні посібники – 3, із них з грифом МОН - 1; статті в журналах - 3; тези доповідей – 20.

Наукові результати кафедри лягли в основу зокрема таких праць: Г.В.Дербиш «Закаливание в системе физического воспитания в ОНЮА» Одеса, 6,97 друк. арк.; В.В. Бобошко, М.О.Фідірко «Фізичне виховання та педагогічна діагностика» Одеса, 6,5 друк. арк.; Л.В.Долінська, В.В.Ковальчук, І.В.Мороз «Вступ в теорію систем і теорію управління» Одеса, 11,5 друк. арк.

^ Судово-адміністративний факультет


Кафедра адміністративного та фінансового права. Професорсько-викладацьким складом кафедри адміністративного та фінансового права за 2010 рік робота велась за двома науковими напрямами:

Тема І. Становлення адміністративно-процесуального права та розвиток адміністративного процесу в Україні; Тема ІІ. Теоретичні основи та фінансово-правові засоби забезпечення реалізації адміністративної реформи в Україні. Науковим керівником даних тем є доктор юридичних наук, академік С.В. Ківалов.

Основні результати наукової роботи кафедри:

- дано визначення поняттю права особи на судовий захист, охарактеризовано його структуру, зміст, види та передумови права фізичної особи на судовий захист в адміністративному суді. Так, під правом фізичної особи на судовий захист в адміністративному суді розуміється можливість звернення до незалежного і неупередженого адміністративного суду з адміністративним позовом, участь у розгляді справ, задоволення позову і забезпечення виконання судового рішення. Право фізичної особи на судовий захист в адміністративному суді є складною юридичною конструкцією, яку визначають матеріально-правові і процесуально-правові чинники. Структуру права на судовий захист становить: право на незалежний і неупереджений суд; право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом; право на участь у судовому розгляді; право на задоволення позову і право на виконання судового рішення.

Визначено, що брати участь у судовому розгляді – це право особи, яке в окремих випадках переростає в її обов’язок, і його невиконання може мати негативні наслідки для цієї особи. Зокрема, це право стає обов’язком у тих випадках, якщо суд першої інстанції або апеляційний суд відповідно до ст. 120 КАСУ визнав обов’язковою участь сторони чи третьої особи у судовому засіданні.

- охарактеризовано поняття правообмежень, структуру законодавства щодо обмежень на державній службі , призначення правообмежень та здійснено їх класифікацію. Так, правообмеження розуміється як багатоаспектне і неоднозначне поняття, яке слід характеризувати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні правообмеження – це державно-правове установлення щодо визначення режиму доступу фізичної особи до державної служби та її права на проходження державної служби. У такому розумінні правообмеження включають вимоги, критерії, заборони, правила. Таким чином, у широкому розумінні поняття „правообмеження” і „заборона” співвідносяться як ціле і частка. У вузькому розумінні правообмеження – це визначені нормою закону критерії, яким повинна відповідати, або яким не повинна відповідати особа/службовець. Саме вузьке розуміння правообмеження і використовується у чинному законодавстві. Вузьке розуміння правообмеження не ототожнюється із поняттям „заборона” і не поглинає його.

- висвітлено види адміністративних порушень антимонопольного законодавства, охарактеризовано суб’єктів таких порушень, здійснено розмежування порушень антимонопольного законодавства із іншими видами правопорушень, охарактеризовано склад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання. Встановлено, що в Україні існують два види адміністративних порушень антимонопольного законодавства, передбачених як Кодексом України про адміністративні правопорушення, так і Законом України “Про захист економічної конкуренції”, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. За своєю сутністю такі правопорушення багато в чому є тотожними. Водночас, їх по-різному названо у вищезазначених нормативно-правових актах, передбачено різний порядок притягнення до відповідальності за їх вчинення, встановлено різні види стягнень та різні розміри штрафів. Визнано, що суб’єктом таких порушень антимонопольного законодавства, як: зловживання монопольним становищем, неправомірні угоди між підприємцями, антиконкурентні дії, порушення порядку надання інформації є, поряд із фізичними, і юридичні особи, адміністративна відповідальність яких регламентується окремими законами. З огляду на це запропоновано передбачити в КУпАП юридичних осіб як суб’єктів адміністративної відповідальності.

З метою чіткого розмежування таких правопорушень, як «зловживання монопольним становищем» і «неправомірні угоди між підприємцями», запропоновано вирішувати питання їхньої кваліфікації таким чином: якщо один, або обидва суб’єкти правопорушення є монополістами, то все одно правопорушення потрібно кваліфікувати як неправомірні угоди між підприємцями, оскільки об’єктивною стороною цього правопорушення є саме укладення угоди, яка визначена як неправомірна і яка посягає, обмежує або спотворює конкурентні відносини.

При характеристиці складу антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання (неправомірних угод між підприємцями) визначено, що суб’єктом антиконкурентних узгоджених дій є суб’єкт господарювання (Закон “Про захист економічної конкуренції”), а неправомірних угод – підприємець (КУпАП). Співвідношення понять «суб’єкт господарювання» і «підприємець» свідчить про те, що поняття «суб’єкт господарювання» є набагато об’ємнішим і поглинає останнє. З огляду на те, що адміністративна відповідальність за це правопорушення передбачена ст. 166-2 КУпАП, яка використовує поняття «підприємець», запропоновано внести відповідні зміни до цієї статті і викласти її в такій редакції:

«Стаття 166-2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

Антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; вчинення схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) – тягне за собою …».

Наведені вище результати впроваджені в навчальний процес та стали відомими широкому колу громадськості шляхом видання: підручники з грифом МОН – 1; навчальні посібники - 3, з них 1 - з грифом МОН; статті у збірниках наукових праць - 13; статті в журналах - 18; тези доповідей – 24; статті в газетах -1.

Наукові результати кафедри лягли в основу зокрема таких праць: Кивалов С.В. Основы правоведения Украины: учеб. пособие / МОН Украины, ОНЮА. – Изд. 9. Харьков, Одиссей, 2010. – 464 с. (46,4 д.а.); Кивалов С.В. Судебная реформа в Украине: разочарования и надежды / С.В. Кивалов ; ОНЮА . ─ О. : Юрид. л-ра, 2010 . ─ 273 с. (27,3 д.а.); Ківалов С.В.,Біла-Тіунова Л.Р. Публічна служба в Україні (надано гриф МОН України) Підручник [ для студ. вищ. навч. закл. ] / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла-Тіунова. – О.: Фенікс, 2010. (64,8 д.а.); Писаренко Г.М. Державне управління: навчально-метод. посібник. – Одеса: Фенікс, 2010. -152 с. (15,7 д.а.).


^ Кафедра конституційного права. На кафедрі конституційного права наукові дослідження проводилися за наступними напрямами: «Конституційна модернізація та реформування в Україні», «Субрегіоналізація на Одещині в умовах інноваційної реконструкції адміністративно-територіального устрою України». Науковий керівник тем: проф. Орзіх М.П.

Основні наукові результати представлені наступними положеннями:

- розробка проблеми конституційної модернізації та реформування в Україні з врахуванням сучасних реалій державо та правотворення призвело до необхідності поновити аналіз другого етапу конституційної реформи (щодо місцевого самоврядування та організації місцевих органів публічної влади). Розроблена науково-практична парадигма сучасного українського конституціоналізму з урахуванням сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики. Досліджено гносеологічні витоки конституціоналізму; визначено та розкрито сутність сучасного українського конституціоналізму; розкрито структура та зміст системи сучасного українського конституціоналізму; встановлено та розкрито принципи конституціоналізму; обґрунтовано передумови та мета сучасного українського конституціоналізму; визначено основні напрямки здійснення конституційного реформування та конституційно-правового забезпечення політичної реформи в контексті становлення та еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму;

- конституційна модернізація та реформування в Україні безпосередньо торкаються питання дострокового припинення повноважень вищих посадових осіб України, що спричинило його дослідження. Результатом роботи стало виявлення місця інституту дострокового припинення повноважень вищих посадових осіб держави в системі конституційного права України;

- досліджувалася проблема залежності порядку створення й функціонування органів СОН, їх правового статусу та державної політики щодо них від того, якою є природа місцевого самоврядування у країні. Із використанням матеріалів порівняльно-правового дослідження розглянуто три теорії про природу місцевого самоврядування - громадську, державну і громадсько-державну. Зважаючи на суттєву різницю між муніципальними системами країн, що використовують останню теорію, й на те, що неможливо однаковою мірою втілити риси і громадської, і державної теорії, запропоновано виокремлювати два різновиди громадсько-державної теорії місцевого самоврядування: громадсько-державну теорію, що тяжіє до громадської теорії, і громадсько-державну теорію, що тяжіє до державної теорії місцевого самоврядування;

- головним напрямком удосконалення системи державних органів повинно стати завдання по реалізації положень ст. 3 Конституції України щодо фактичної орієнтації їхньої діяльності на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вирішення проблем громадського суспільства. Виконання такої справи передбачає оптимізацію системи державних органів за рахунок розробки оптимальної моделі цієї системи, реалізацію на практиці принципів розподілу влади та стримувань і противаг; скорочення структур які частково дублюють одна одну ( напр.., в Адміністрації Президента України та Кабінеті Міністрів, деякі правоохоронні органи); пошук більш досконалих моделей взаємозв'язків між окремими державними органами як по горизонталі, так і по вертикалі; визволення державних органів від виконання завдань які повинні вирішуватися на місцях органами місцевого самоврядування; стабілізація правових основ організації та діяльності органів державної влади; скорочення числа та об'єму нормативно - правових актів, потік яких безперервно росте і які часом встановлюють дрібні норми, часто суперечить одна одній, та відволікають від рішення основних питань; посилення відповідальності державних службовців за виконання покладених на них завдань, скорочення числа державних службовців;

- досліджено проблему легітимації виборів в Україні у контексті складу та змісту універсальних (системи ООН) та регіональних (ОБСЄ та РЄ) міжнародних стандартів виборів. Обґрунтовано тезу про те, що однією з основних перешкод на шляху такої легітимації є відсутність послідовності у позиції законодавця щодо відтворення в законодавстві України про вибори системи обов'язків держави усіма доступними засобами забезпечити громадянину дієві можливості участі у виборах, усунути будь-які несправедливі або дискримінаційні перешкоди у реалізації таких можливостей та спростити доступ до національних і міжнародних механізмів захисту цих прав;

- принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством, означає відносну свободу вибору форм і методів його здійснення. Однак суверенітет, як один з принципів державного ладу України, диктує підпорядкування муніципальної нормотворчості необхідному мінімуму правил, метою яких є: по-перше, попередження можливого прийняття неякісних або неефективних муніципальних нормативно-правових актів; по-друге, єдність правового простору країни. Незважаючи на значний обсяг, законодавство України про місцеве самоврядування характеризується внутрішн