Реферат: Вячеслав Навроцький Основи кримінально-правової кваліфікації

Вячеслав Навроцький


Основи кримінально-правової кваліфікації


2003


Аналізуються загальні положення кримінально-правової кваліфікації - її поняття, підстави та принципи, а також питання кваліфікації окремих типів діянь, передбачених Кримінальним кодексом України - кваліфікації злочинів, з урахуванням стадії їх вчинення, вчинених у співучасті, множинності злочинів тощо.

Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.


Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. - К.: //////////////////////////////, 2005. - /// с.


Зміст

Переднє слово 6

1. Поняття кримінально-правової кваліфікації 8

1.1. Зміст та об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації 8

1.2 Процес кримінально-правової кваліфікації та її результат 15

1.3 Структура кримінально-правової кваліфікації 28

1.4. Значення правильної кримінально-правової кваліфікації 36

1.5. Дефініція кримінально-правової кваліфікації та її видів 40

^ 2. ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ 48

2.1. Поняття і види підстав .кримінально-правової кваліфікації 48

2.2. Фактична підстава кримінально-правової кваліфікації 54

2.3. Нормативна підстава кримінально-правової кваліфікації 56

2.4.Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації. 69

^ 3. Принципи кримінально-правової кваліфікації 76

3.1. Поняття та види принципів кримінально-правової кваліфікації 76

3.2. Характеристика окремих принципів кримінально-правової кваліфікації 83

^ 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ З УРАХУВАННЯМ СТАДІЇ ЙОГО ВЧИНЕННЯ 102

4.1. Кваліфікація закінченого злочину 103

4.2. Кваліфікація готування до злочину 114

4.3. Кваліфікація замаху на злочин 131

4.4. Кваліфікація у зв’язку з добровільною відмовою від вчинення злочину 139

^ 5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті 154

5.1. Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті 156

5.2. Кваліфікація співучасті з врахуванням виду співучасника 178

5.3. Кваліфікація співучасті з врахуванням її форми 199

5.4. Кваліфікація невдалої співучасті та співучасті у незакінченому злочині 222

5.5.Кваліфікація співучасті в злочинах із спеціальним суб’єктом 243

5.6. Кваліфікація причетності до злочину 249

^ 6. КВАЛІФІКАЦІЯ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ 256

6.1. Загальні положення кваліфікації множинності злочинів. 258

6.2. Кваліфікація сукупності злочинів 268

6.3. Кваліфікація повторності злочинів 273

6.4. Кваліфікація рецидиву злочинів 289

^ 7. Подолання конкуренції і колізіїї правових норм в ході кримінально-правової кваліфікації 297

7. 1. Поняття конкуренції та колізії правових норм та їх види 298

7.2. Кваліфікація злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм. 308

7.3. Кваліфікація злочинів при конкуренції кількох спеціальних норм. 312

7.4. Кваліфікація злочинів при конкуренції частини і цілого. 314

^ 8. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ за НАЯВНОСТІ КВАЛІФІКУЮЧИХ ТА ПРИВІЛЕЮЮЧИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 316

8. 1. Диференціація кримінальної відповідальності, кримінально-правова кваліфікація, індивідуалізації покарання 318

8.2. Кваліфіковані та привілейовані склади злочинів як засіб диференціації кримінальної відповідальності 324

8.3. Правила кваліфікації злочинів, відповідальність за які диференційована 329

^ 9. Розмежування злочинів в ході кримінально-правової кваліфікації 346

9.1. Поняття і значення розмежування складів злочинів. 347

9.3. Розмежування окремих складів злочинів 351

9.4. Відмежування злочинів від інших правопорушень 353

^ 10. Кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність 358

10.1. Поняття та види обставин, які усувають злочинність діяння та загальні положення кваліфікації діянь, вчинених при таких обставинах 359

10. 2. Кваліфікація діянь, вчинених за наявності окремих видів обставин, передбачених розділом УІІІ Загальної частини КК 363

10.3. Кваліфікація діянь, вчинених за наявності обставин, що виключають злочинність, передбачених Особливою частиною КК 364

10.4. Кваліфікація діянь, вчинених за наявності обставин, які усувають злочинність діяння, передбачених Конституцією України, міжнародно-правовими актами. та “некримінальними” нормативно-правовими актами України. 365

^ 11. Кваліфікація посткримінальної поведінки 368

11.1 Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину 369

11.2. Позитивна посткримінальна поведінка в системі інститутів кримінального права України 371

11.3. Кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці 373

^ 12. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності всіх ознак складу злочину 374

12.1. Відсутність складу злочину як обставина, що виключає провадження в кримінальній справі 375

12.2. Кваліфікація малозначних посягань 375

12.3. Кваліфікація діянь, вчинених особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність 376

12.4. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності вини 382

^ 13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація 388

13.1 Поняття і значення неправильної кримінально-правової кваліфікації 391

13.2 Види неправильної кримінально-правової кваліфікації 397

13.3. Нормативні фактори неправильної кримінально-правової кваліфікації 404

^ 14. Зміна кримінально-правової кваліфікації 420

14.1 Поняття і підстави зміни кримінально-правової кваліфікації 422

14.2 Межі зміни кримінально-правової кваліфікації 425

14.3 Наслідки зміни кримінально-правової кваліфікації 426



^ Переднє слово

В середовищі як юристів, так і непрофесіоналів права побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться!». Вони з’явилися не випадково, відображають існуючий стан в правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересмикування. Внаслідок цього непоодинокі випадки, коли винні не притягаються до відповідальності, а діяння осіб, які не порушували закону, оцінюються як злочинні, однакові діяння отримують різну правову оцінку.

Разом із тим, курс на створення правової держави передбачає, що вирішення питань правозастосування має здійснюватися не на підставі суб’єктивних уподобань, політичної доцільності чи інших подібних чинників, а з врахуванням об’єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конкретної справи, особи, діяння якої кваліфікуються. І особливої гостроти це набуває в сфері боротьби зі злочинністю.

Встановлення відповідних закономірностей, формулювання принципів застосування кримінального закону взагалі і кваліфікації зокрема, на перший погляд, не повинно становити особливих труднощів. Адже правозастосуванням людство займається тисячі років, віки нараховує історія теоретичних досліджень в цьому напрямку. Однак більш уважний аналіз показує, що рівень розробки відповідних питань явно недостатній, не відповідає існуючим потребам.

В вітчизняній кримінально-правовій науці приділялася певна увага окремим аспектам цієї проблеми, є безсумнівні здобутки у вирішенні проблем кваліфікації окремих видів злочинів. Слід відзначити монографічні дослідження з проблем кваліфікації злочинів, підготовлені російськими професорами В.М. Кудрявцевим, Б.А.Куріновим, Л.Д.Гаухманом, українськими вченими Ф.Г.Бурчаком, С.А.Тарарухіним, М.І.Коржанським. Однак багато питань залишається нерозкритими або гостро дискусійними. До того ж, в літературі висвітлюються лише питання кваліфікації злочинів, а інші аспекти кримінально-правової кваліфікації залишаються поза увагою вчених. Одним із наслідків цього є фактичне збереження неодноразово засудженого обвинувального ухилу як при теоретичному дослідженні певних питань, так і в практичній діяльності. Взагалі, доводиться констатувати, що в теорії кримінального права, по суті, не приділялася досі увага загальним проблемам методологічного характеру, які стосуються кваліфікації усіх діянь, передбачених кримінальним законом.

Існуючий стан законодавства, практики та розвитку теорії веде до численних негараздів. Вирішення в теорії часткових питань без попереднього розв’язання загальних неминуче наштовхує на них, призводить до непослідовності та суперечностей у висновках і рекомендаціях. Теорія не завжди здатна запропонувати практиці чіткі й однозначні рекомендації щодо кваліфікації передбачених кримінальним законом діянь.

Прямим наслідком відсутності належних теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить положень, які б регламентували порядок застосування кримінально-правових норм, в тому числі і питання кваліфікації. Правила кваліфікації (на відміну від правил призначення покарання) на сьогодні не закріплені в законі, існують здебільшого у вигляді звичаїв, що побутують серед практичних працівників та теоретичних положень. Частина із них відображена в постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів.

Це ускладнює як застосування закону, так і вивчення відповідних питань студентами. Разом із тим, важливість відповідних положень обумовлює те, що навчальними планами і програмами підготовки юристів вищої кваліфікації передбачене вивчення відповідних проблем. Положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, неодмінно входять в систему перепідготовки та підвищення фахового рівня слідчих, прокурорів, суддів.

Передумовою ж висвітлення загальних положень кримінально-правової кваліфікації є з’ясування поняття кримінально-правової кваліфікації та її видів, вияснення того, що виступає підставами кваліфікації в кримінальному праві, вияснення найбільш загальних правил, якими слід керуватися в ході кримінально-правової кваліфікації.
^ 1. Поняття кримінально-правової кваліфікації 1.1. Зміст та об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації


Походження та значення терміну “кримінально-правова кваліфікація
Встановлення поняття кримінально-правової кваліфікації доцільно розпочати зі з’ясування значення слова, яке лежить в основі відповідного терміну. Слово кваліфікація походить від двох латинських слів - qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі кваліфікація - це визначення якості, оцінка.

В праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку праву норму “підпадає” дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація, характеризується тим, що:

1) оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та, яка хоча чимось нагадує злочин - діяння, передбачене КК;

2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених в КК.

У літературі, звичайно, підкреслюється, що термін "кваліфікація" має два основних значення: по-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання; по-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який виражається у визначенні кримінально-правової норми (норм) - вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне Однак цими - основними - значеннями далеко не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:

- оцінку скоєного з точки зору держави, не лише юридичну, але й суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не іншого правопорушення

- логічну діяльність по встановленню відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;

- процес мислення, що відбувається у свідомості особи відповідно до законів психології.

^ Зміст поняття кримінально-правової кваліфікації
Поняття кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше, характеризується такими найважливішими рисами, як зміст і об’єм. Зміст аналізованого поняття розкривається за допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту поняття вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової кваліфікації. Лише на цій основі може бути сформульована дефініція поняття - проведена логічна операція розкриття його змісту, завдяки якій вказана суть поняття кримінально-правової кваліфікації, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ.

Кримінально-правова кваліфікація, яка і будь-яка людська діяльність характеризується специфічними учасниками (суб’єктами, які мають певний правовий статус), об’єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації (детальний зміст яких буде охарактеризований при розгляді наступних питань теми) такі:

1) кваліфікація - це частина процесу застосування кримінального закону. А, отже:

- це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

- вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються в актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);

- має обов’язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

В літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну - під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах задач, зображені в художніх творах тощо ) на предмет того, чи становлять вони собою злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не налічена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом із тим, чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов’язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб (на чому зупинимося далі);

2) в ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно-небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це ж свідчать такі ознаки:

- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;

- кримінальна протиправність вчиненого діяння.

Реально заподіяна чи можлива шкода головним чином визначає суспільну небезпеку діяння - головний критерій для визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмету кримінального права. Проте, саме по собі заподіяння істотної шкоди ще не обов’язково свідчить про те що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди - визнання його: а) злочином; б) посяганням, яке не містить в собі всіх ознак складу злочину; в) діянням, вчиненим при обставинах, що усувають його злочинність.

Кримінальна протиправність є ознакою, яка завжди і однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння. Однак, про її наявність можна говорити лише тоді, коли кваліфікацію вже здійснено. Сама ж кваліфікація якраз і має підтвердити чи заперечити той факт, що діяння є кримінально-протиправним, становить собою злочин чи незлочинну поведінку.

3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. В свою чергу це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення із них тих, які мають кримінально-правове значення;

- “вибір” статті (статей, їх частин або пунктів) КК, які містять відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є / не є злочином, чи іншим діянням, передбаченим КК.

^ Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації
Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації визначається шляхом поділу цього поняття. Визначення об’єму аналізованого поняття є передумовою розкриття його змісту, оскільки це дозволяє з’ясувати його, принаймні, зовнішнє співвідношення з деякими суміжними поняттями, до певної міри розкрити зміст аналізованого поняття через вказівку на те, які складові його утворюють.

Об’єм будь-якого поняття з’ясовується через його поділ. Шляхом поділу родового поняття кримінально-правової кваліфікації з’ясовуються види, з яких складається родове поняття.

Найпростішим і, відповідно, самим точним і логічно бездоганним є дихотомічний поділ поняття кримінально-правової кваліфікації - двохчленний поділ на дві частини, коли об'єм поняття ділиться на два суперечливих поняття (А та не-А). Такий поділ завжди співрозмірний (тобто сума об'ємів видових понять рівна об'єму поділеного родового поняття), члени поділу виключають один одного (не мають спільних елементів, не пересікаються), поділ здійснюється лише по одній підставі і є безперервним. Тому при його здійсненні повністю дотримуються правил поділу понять. Провівши такий поділ аналізованого поняття - поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо дві частини - "кваліфікація злочинів" і "кваліфікація не-злочинів". Користуючись термінологією, більш звичною для юристів, другу частину можна іменувати "кваліфікація суспільно-небезпечних діянь, які не є злочинами"

Дихотомічний поділ, при всіх своїх перевагах, має і очевидні недоліки. Адже він не досить конкретний і інформативний, його ще недостатньо, щоб назвати види кримінально-правової кваліфікації, які мають практичне значення. Тому поділ кожної з названих вище частин слід продовжити. При цьому вирішальне значення має встановлення видостворюючих ознак чи підстав (критеріїв) поділу. Вони мають бути такими, щоб дотримувалися правила поділу.

^ Види кваліфікації злочинів
Здійснюючи поділ кваліфікації злочинів на види, доцільно керуватися класифікаціями типів злочинів, які містяться в кримінальному законі, враховувати особливості кваліфікації окремих видів злочинів, які відображені в нормах чинного кримінального законодавства.

З врахуванням викладеного видається, що доцільно враховувати такі критерії поділу кваліфікації злочину на види та виділяти наступні види кваліфікації злочинів:

За стадією, якої досягло посягання:

- кваліфікація закінченого злочину;

- кваліфікація готування до злочину;

- кваліфікація замаху на злочин.

В залежності від того, вчинений злочин "одноосібно" чи у співучасті:

- кваліфікація злочину, вчиненого однією особою;

- кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.

Виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації:

- кваліфікація одиничного злочину;

- кваліфікація множинності злочинів.

Названі види кваліфікації злочинів, в свою чергу, можна об'єднати в групи чи, навпаки, поділити на підвиди. Наприклад, кваліфікація готування до злочину та кваліфікація замаху на злочин охоплюються поняттям "кваліфікація попередньої злочинної діяльності", кваліфікація множинності злочинів включає в себе поняття "кваліфікація повторності злочинів", "кваліфікація сукупності злочинів", "кваліфікація рецидиву злочинів". Кількість ступенів поділу, дрібність у виділенні видів кваліфікації злочинів визначається врешті-решт метою дослідження. Видається, що в плані постановки питання про співвідношення родового поняття кримінально-правової кваліфікації і відповідних видових понять достатнім є виділення видів кваліфікації злочинів, вказаних вище.

^ Види кваліфікації не-злочинів
З аналогічних засад слід виходити і при виділенні видів кваліфікації не-злочинів.

З врахуванням підстав, відповідно до яких вчинення діянь, формально заборонених кримінальним законом, не визнається злочинами, можуть бути виділені такі види кваліфікації:

- кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних;

- кваліфікація суспільно небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

- кваліфікація діянь, вчинених при обставинах, що усувають їх злочинність.

Види кваліфікації не-злочинів також можуть бути піддані подальшій класифікації. Зокрема, кваліфікація діянь, вчинених при обставинах, що усувають їх злочинність, включає в себе кваліфікацію діянь, вчинених в стані необхідної оборони, кваліфікацію діянь, вчинених в стані крайньої необхідності і т.д.



^ Види кримінально-правової кваліфікації, які виділяються за процесуальними підставами
Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації може бути виділена:

- перспективна кваліфікація (оцінка діяння, яке ще не вчинене);

- ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого діяння).

Можливе виділення окремих видів кримінально-правової кваліфікації також з врахуванням положень, які базуються на процесуальних нормах. Так, з врахуванням того, чи встановлена особа, діяння якої піддаються оцінці (тобто, здійснюється оцінка певного діяння чи поведінки конкретної особи) існує:

- кваліфікація "за фактом";

- кваліфікація діяння особи.

З врахуванням того, які учасники процесу кваліфікують скоєне виділяється:

- кваліфікація, яка здійснюється органами досудового слідства;

- судова кваліфікація.

В свою чергу ці види кваліфікації можуть бути класифіковані більш дрібно.

Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу, проводиться відповідна діяльність, існує:

- кваліфікація до порушення кримінальної справи (кваліфікація при перевірці повідомлень і заяв про злочин);

- кваліфікація при порушенні кримінальної справи;

- кваліфікація при закінченні досудового слідства;

- кваліфікація при перевірці прокурором справи з обвинувальним висновком і т.д.

Залежно від процесуального порядку внесення змін в проведену кваліфікацію буває:

- кваліфікація попередня;

- кваліфікація остаточна.

Враховуючи суть змін, які можуть бути внесені в кваліфікацію, можна виділити:

- кваліфікацію, яка змінює становище особи в сторону погіршення;

- кваліфікацію, яка змінюється в сторону покращання становища особа.

Перелік підстав поділу кримінально-правової кваліфікації на види і, відповідно, видів такої кваліфікації може бути продовжений майже до нескінченності. Навряд чи є потреба це робити. Важливо, що й викладене вище показує складність та багатоаспектність поняття кримінально-правової кваліфікації, те, що його об'єм ділиться як за матеріально-правовими, так і за процесуальними підставами. Це знову ж таки підтверджує, що проблема кримінально-правової кваліфікації є міждисциплінарною.



^ Загальні засади визначення поняття кримінально-правової кваліфікації:
З наведеного вище випливають загальні засади з яких, як видається, слід виходити при визначенні поняття кримінально-правової кваліфікації. Вони такі:

1. "Кримінально-правова кваліфікація"- це родове поняття, яке включає в себе ряд видових. Із співвідношення цих понять як родового і видових випливає, що:

- видові поняття - поняття кваліфікації окремих видів діянь входять в об'єм родового і становлять при цьому лише його частину. При цьому поняття кримінально-правової кваліфікації має ширший об'єм, включає в себе певну кількість об'єктів (видових понять), але є вужчим за змістом - характеризується меншою кількістю істотних ознак, ніж поняття окремих видів кваліфікації (відповідно до логічного закону оберненого співвідношення між об'ємом і змістом поняття);

- поняття "кримінально-правова кваліфікація" та видові поняття знаходяться у відношеннях підлеглості (субординації). Останні повністю включаються (входять) в поняття кримінально-правової кваліфікації, і вичерпують його, тобто не існує кримінально-правової кваліфікації взагалі, такої, яка б не полягала б у якомусь її конкретному виді;

- окремі видові поняття (види кримінально-правової кваліфікації) виключають одне одне. Наприклад, кваліфікація певного діяння як злочину унеможливлює кваліфікацію цього самого діяння, як вчиненого при ознаках, що усувають злочинність;

- поняття "кваліфікація злочину" та всі інші види кримінально-правової кваліфікації знаходяться у відношеннях суперечності (контрадикторності). Тобто, будь-які види кваліфікації, крім кваліфікації злочину, означають, що скоєне кваліфіковане як не-злочин;

- родове поняття кримінально-правової кваліфікації формується за рахунок ознак, які є водночас і ознаками окремих видових понять. Кожне із видових понять характеризується такими ознаками, які виражають специфіку даного виду кримінально-правової кваліфікації. Вони утворюються за рахунок уточнення, конкретизації, звуження тих ознак, які є ознаками родового поняття кримінально-правової кваліфікації. При цьому істотним є те, що кожне з цих видових понять не характеризується якимись додатковими ознаками. Адже в такому випадку (при наділенні видового поняття додатковими ознаками) розширюється його зміст і звужується об'єм, тобто, ми маємо справу вже з іншим видовим поняттям кримінально-правової кваліфікації;

- правові феномени, які виступають підставами кримінально-правової кваліфікації є водночас і підставами окремих видів кваліфікації;

- загальні принципи кримінально-правової кваліфікації повністю поширюються і на окремі види такої кваліфікації;

2. Кримінально-правова кваліфікація як з'ясування питань матеріального кримінального права - це розумова, мислительна діяльність, яка відбувається в свідомості особи, що застосовує закон або просто оцінює певне діяння з точки зору кримінального права. В такому сенсі не має значення поділ кваліфікації на офіційну та неофіційну. Водночас кримінально-правова кваліфікація як процесуальна діяльність здійснюється в певних процесуальних формах, об'єктивується назовні, фіксується в процесуальних документах. При цьому процесуальна діяльність органічно переплітається з мислительною діяльністю на протязі всього періоду доказування .

3. Кримінально-правова кваліфікація - це процес, який протікає в часі, складається з певних стадій та етапів. На початкових стадіях кваліфікації неможливо визначити який саме вид кримінально-правової кваліфікації має місце. Така кваліфікація закінчується - має своїм результатом - загальний висновок про злочинність чи незлочинність діяння, а результатами окремих видів кваліфікації є встановлення конкретного типу поведінки, передбаченої кримінальним законом.

^ 1.2 Процес кримінально-правової кваліфікації та її результат
Поняття кримінально-правової кваліфікації набуде більшої чіткості, якщо розглянути його динаміку, показати, як вона розвивається в часі. В свою чергу це передбачає з’ясування того, які складові (стадії та етапи) включає цей процес. Тоді можна буде не лише уточнити зміст діяльності з кваліфікації, а й яскравіше показати її місце у процесі застосування кримінально-правових норм та відмежувати власне кваліфікацію від інших видів правозастосовної діяльності, уточнити понятійний апарат, що використовується тощо.



^ Вихідні положення до визначення стадій та етапів кримінально-правової кваліфікації
З'ясування того, з яких стадій та етапів складається кримінально-правова кваліфікація, у якій послідовності вони розташовані, має, як видається, здійснюватися з урахуванням наступних засад:

1) процес кримінально-правової кваліфікації не можна ототожнювати з процесом застосування кримінального закону. Кваліфікація - це лише частина застосування кримінального закону. В дещо спрощеному вигляді можна сказати, що застосування кримінального закону складається з двох головних дій - кваліфікації діяння та визначення його правових наслідків (переважно - призначення покарання);

2) між окремими стадіями та етапами кримінально-правової кваліфікації існує діалектичний взаємозв'язок. Їх відокремлення можливе лише у ході теоретичного аналізу. При кваліфікації ж на практиці окремі стадії та етапи "переплітаються" між собою, може мінятися їх послідовність, до певних стадій у ході кваліфікації доводиться повертатися неодноразово(

3) всі стадії кримінально-правової кваліфікації є рівноцінними, не можна виділяти стадій головних і другорядних, первинних і вторинних тощо;

4) кваліфікація повинна пройти всі стадії. Відсутність хоча б однієї із стадій свідчить, що процес кваліфікації не відбувався взагалі чи не є завершеним;

5) етапи кваліфікації мають виділятися в межах окремих її стадій. Інакше кажучи, стадії кваліфікації включають у себе етапи, які є віхами, рубежами, що відділяють одну стадію від іншої(

6) кримінально-правова кваліфікація - це діяльність, у ході якої вирішуються не лише питання матеріального кримінального права, але і процесу. Тому вона включає в себе як аналіз фактичних обставин справи, вибір правової норми так і обгрунтування кваліфікації (того, що має застосовуватися саме ця, а не якась інша правова норма) та її юридичне закріплення у процесуальних документах.



^ Стадії, з яких складається процес кримінально-правової кваліфікації
Можна сказати, що процес кваліфікації складається з таких стадій:

1. Вибір кримінально-правової норми (норм), які передбачають вчинене діяння.

2. Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими законом (доведення того, що скоєне має кваліфікуватися саме за обраною нормою, а не за іншою, та що відсутні обставини, що усувають злочинність діяння).

3. Юридичне закріплення висновку про те, що вміненню підлягає конкретна норма (норми) (юридичне закріплення результатів кваліфікації).

В свою чергу названі стадії можуть бути поділені на етапи, аналізуючи які і можна розкрити зміст відповідних стадій. Співвідношення стадій та етапів кваліфікації, їх послідовність відображені на такій схемі:


^ СТАДІЯ ВИБОРУ ПРАВОВОЇ НОРМИ

Етап впорядкування зібраних фактичних даних

Етап висунення версій кваліфікації

Етап розмежування складів діянь

Етап виявлення правової норми (норм), яка підлягає застосуванню

^ СТАДІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ ОЗНАКАМИ ДІЯННЯ І НОРМОЮ

Етап доведення наявності ознак складу злочину

Етап визначення стадії вчинення діяння

Етап оцінки діяння, яке виконане спільно кількома особами

Етап оцінки діяння, яке передбачене кількома нормами

Етап оцінки суспільної небезпеки діяння

Етап визначення наявності обставин, що усувають злочинність діяння

^ СТАДІЯ ЮРИДИЧНОГО ЗАКРІПЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ КВАЛІФІКАЦІЇ

Етап формулювання результатів кваліфікації

Етап мотивування кваліфікації



^ Понятя вибору правової норми
Отже, кваліфікація починається з стадії вибору правової норми, яка передбачає діяння. Слід підкреслити, що мова повинна йти саме про "вибір" норми чи норм, з кількох існуючих, а не про її чи їх "відшукання" чи "встановлення". Адже у законодавстві існує лише одна єдина норма, розрахована на врегулювання даного випадку або кілька при сукупності злочинів. "Вибрати" - якраз і означає взяти щось потрібне, краще з наявного. Таким наявним виступає система чинних кримінально-правових норм. Не можна говорити, що у ході кваліфікації відбувається «пошук» норми. Так само неправильно вести мову про «встановлення» норми. Адже правова норма встановлена (закріплена в законі) ще до початку квалівфікації певного діяння.

^ Етапи впорядкування фактичних обставин справи
Стадія вибору правової норми в свою чергу складається з кількох етапів.

Перший етап полягає у впорядкуванні встановлених фактичних даних і виділенні із них тих, які мають значення для кваліфікації. При цьому відбувається формування юридично значущих конструкцій. Складність такої діяльності, як зазначав Б.А.Курінов, полягає в тому, що на початку розслідування кримінальної справи далеко не завжди відомо, які факти будуть мати кримінально-правове значення, а які - ні. Потрібно уточнити, що такий етап притаманний не лише початку розслідування, оскільки кваліфікація в повному обсязі, тобто, яка проходить всі стадії та етапи, здійснюється на всіх стадіях кримінального процесу.

Упорядкування фактичних даних передбачає, що самі такі дані вже зібрані у ході проведення дослідчої перевірки матеріалів, досудового слідства чи судового розгляду. Починається упорядкування отриманих даних із поділу їх на індиферентні для права (наприклад ті, що стосуються батьків винного, поведінки осіб, які не причетні до посягання) та юридично значущі. З них, у свою чергу, виділяються ознаки, які мають лише доказове значення та ознаки, що враховуються при вирішенні матеріально-правових питань. Останні поділяються на такі, які враховуються при вирішенні питань про звільнення від юридичної відповідальності, призначенні покарання та звільнення від нього та ті, що мають кваліфікуюче значення. Кваліфікуюче ж значення мають, головним чином, ознаки, які вказані у диспозиціях правових норм. Таким чином, можна констатувати, що передумовою упорядкування встановлених фактичних обставин справи є знання особою, яка здійснює кваліфікацію, усієї сукупності правових норм, розуміння меж правового регулювання, вміння розрізнити право і "не право".

Згодом, із ознак, що мають кваліфікуюче значення, розпочинається формування юридичних конструкцій, які використовуються у ході подальших дій по кваліфікації діяння. Це конструкції складу правопорушення: злочину, дисциплінарного правопорушення, адміністративного проступку, цивільного делікту, або ж конструкції складів діяння, вчиненого при обставинах, що усувають його злочинність, інших передбачених кримінальним законом діянь. Формування юридичних конструкцій здійснюється шляхом віднесення кожної з встановлених ознак до одного з елементів складу правопорушення: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.

У ході впорядкування фактичних обставин справи відбувається виділення із них тих, які зібрані у законному порядку. Дані, які отримані з порушенням процесуальних норм при кваліфікації, до уваги не приймаються. Відповідна інформація або ж "відкидається" взагалі, або ж перевіряється і процесуально закріплюється і після того може знову увійти в орбіту кваліфікації.

^ Етап висунення версій кваліфікації
Наступний - другий етап стадії вибору кримінально-правової норми полягає у висуненні версій кваліфікації - виявленні групи суміжних складів правопорушень (складів інших діянь) і норм, які можуть охоплювати скоєне, чи й однієї такої норми. Для цього з груп ознак, які належать до окремих елементів складу, виділяються ті, що характеризують конкретні діяння. При цьому особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя можуть обмежитися відібранням ознак, характерних лише для якогось одного складу злочину, чи іншого правопорушення - якщо практичний досвід, інтуїція, сам "набір" встановлених ознак дозволяють зробити більш-менш однозначне припущення щодо того, яке саме посягання вчинено. Однак, такий підхід небезпечний, він може призвести до того, що поза увагою опиняться ознаки інших складів. Разом із тим, якщо серед можливих версій кваліфікації не буде висунута істинна, то вона і у подальших етапах та стадіях кваліфікації не буде фігурувати. А тим самим скоєне не буде кваліфіковане за нормою, яка насправді передбачає діяння.