Реферат: Гриф надано Міністерством освіти І науки України. Лист №2/1607 від 12. 10. 2000

УДК 330.322 /075.8/

ББК 65.01 я 73

Д 18

ISBN 966-7257-34-7

Гриф надано Міністерством освіти і науки України. Лист № 2/1607 від 12.10.2000.

Рецензенти:

В.А. Євтушевський, доктор економічних наук, професор кафедри теоретичної та прикладної економіки національного університету ім. Т. Шевченка.

Ю.В. Ніколенко, доктор економічних наук, професор, академік АН ВШ України.

О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко

Д 18 Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 377с.

У навчальному посібнику викладені теоретичні позиції щодо фінансових інструментів інвестиційної діяльності, охарактеризовані окремі фінансові інструменти, особливості їх випуску, обігу та методи оцінки вартості, розрахунку фондових індексів, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінки ефективності і ризику портфелю. Висвітлюються питання управління реальними інвестиціями, розглядається порядок обгрунтування, методи експертної діагностики інвестиційних рішень та управління інвестиційним проектом.

Навчальний посібник призначений для підготовки бакалаврів та магістрів усіх спеціалізацій економічних та юридичних навчальних закладів, а також для економістів та фінансистів підприємств, банків, інвестиційних та фінансових компаній, які здійснюють розробку та експертизу інвестиційних проектів, спеціалістів, які приймають рішення щодо інвестування в ті чи інші фінансові проекти.


Вступ

Організаційно-економічні засади інвестування.

1. Теоретичні аспекти інвестиційної діяльності

1.1. Сутність інвестицій. Структура цінностей, що відносяться до інвестицій.

1.2. Класифікація інвестицій. Інвестиційна діяльність.

1.3. Ринкова модель інвестиційного процесу. Механізм ціноутворення на інвестиційному ринку.

1.4. Інвестиційний клімат та фактори, що його утворюють.

1.5. Інвестиційна сфера України

2. Суб’єкти інвестиційної діяльності

2.1. Класифікація суб’єктів інвестиційної діяльності.

2.2. Економічні засади взаємодії різних груп інвесторів.

2.3. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності.

2.4. Державне регулювання інвестиційного процесу.

2.5. Організаційна структура та форми діяльності інвестиційних компаній.

2.6. Розвиток інвестиційних компаній в Україні.

3. Іноземні інвестиції

3.1. Сутність іноземних інвестиції та їх класифікація.

3.2. Проблеми іноземного інвестування в Україні.

3.3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій.

3.4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності.

4. Вільні економічні зони.

4.1. Історичні аспекти створення вільних економічних зон.

4.2. Сутність вільних економічних зон та їх роль у залученні іноземних інвестицій.

4.3. Нормативна база створення та діяльності ВЕЗ в Україні.

4.4. Сучасний стан ВЕЗ в Україні.

Фінансові інвестиції.

5. Цінні папери, порядок їх випуску та обігу.

5.1. Характеристика цінних паперів, їх класифікація та взаємозв’язок.

5.2. Документарна та бездокументарна форма ЦП.

5.3. Первинний та вторинний ринок цінних паперів.

5.4. Моделі ринку цінних паперів.

5.5. Учасники ринку цінних паперів.

6. Інститути ринку цінних паперів.

6.1. Біржі в сучасній ринковій інфраструктурі.

6.2. Функціонування бірж в Україні.

6.3. Депозитарії та зберігачі, реєстратори.

6.4. Національна депозитарна система.

6.5. Клірингова система.

6.6. Позабіржова фондова торгова система.

7. Фондові та біржові індекси.

7.1. Біржові індекси.

7.2. Індекси, що розраховуються на фондовому ринку України

7.3. Рейтингова оцінка акцій та облігацій.

7.4. Незалежні рейтингові агентства.

8. Управління портфелем цінних паперів.

8.1. Поняття та типи інвестиційного портфеля.

8.2. Сучасна портфельна теорія.

8.3. Методики оцінки вартості фінансових інструментів.

8.4. Сучасні методики оцінки ефективності портфеля цінних паперів.

Реальні інвестиції

9. Характеристика та обгрунтування реальних інвестиції.

9.1. Класифікація реальних інвестицій.

9.2. Життєвий цикл проекту.

9.3. Склад техніко-економічного обгрунтування інвестицій.

9.4. Бізнес-план інвестиційного проекту.

9.5. Маркетингове планування.

10. Діагностика прийняття інвестиційних рішень.

10.1. Фінансово-математичні основи інвестиційного проектування.

10.2. Загальна характеристика критеріїв та методів оцінки реальних інвестиційних проектів.

10.3. Період окупності проекту.

10.4. Облікова норма доходності.

10.5. Чиста теперішня вартість.

10.6. Внутрішня норма рентабельності.

10.7. Індекс прибутковості.

11. Фінансове планування реальних інвестицій.

11.1. Загальні основи планування капітальних вкладень.

11.2. Фінансування реальних інвестицій.

11.3. Оцінка вартості капіталу інвестиційного проекту.

11.4. Аналіз беззбитковості капіталовкладень та цільове планування прибутку.

11.5. Управління витратами інвестиційного проекту. Операційний важіль.

11.6. Визначення оптимального бюджету капіталовкладень.

11.7. Аналіз фінансових коефіцієнтів.

12. Оцінка і страхування ризиків проекту.

12.1. Поняття та види проектних ризиків.

12.2. Співвідношення ризику і доходу.

12.3. Аналіз чутливості проекту.

12.4. Аналіз сценаріїв проекту.

12.5. Метод імітаційного моделювання Монте-Карло.

12.6. Модель оцінки капітальних активів (МОКА) в оцінці доцільності інвестицій.

12.7. Механізми нейтралізації інвестиційних ризиків.

Додатки:

1. Фінансові таблиці.

2. Фонди, які надають гранти та кредити.

3. Нормативні акти, що регулюють інвестиційну діяльність

Список літератури.


Вступ

Сучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.

В умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів в Україні актуальним стає залучення іноземних інвестицій.

В українській економіці необхідність іноземних інвестицій обумовлена низкою причин. По-перше, іноземні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та сприяють фінансуванню на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь) та макрорівні. Вони використовуються для фінансування поточного рахунку платіжного балансу, який є характерною рисою перехідної економіки. Це зумовлено необхідністю імпорту обладнання для модернізації і реструктуризації економіки, що, в свою чергу, сприятиме майбутньому економічному зростанню і розвитку. По-друге, вони забезпечують обмін виробничим досвідом і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Вирішення цих завдань нерозривно пов’язане із здійсненням тих чи інших інвестиційних затрат на національному, регіональному та локальному рівнях. У зв’язку з цим у середовищі економічних кадрів відчувається гостра нестача навичок з ідентифікації, підготовки та управління інвестиційними проектами. Враховуючи багатоплановість, широту джерел фінансування (у тому числі зарубіжних) різноманітних проектів, програм, виникає нагальна необхідність в опануванні світового досвіду розробки, аналізу, впровадження та управління інвестиціями.

Ефективна діяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високих темпів їх розвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах переходу до ринкової економіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазону інвестиційної діяльності. Однак залучення інвестицій не є єдиним показником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональність використання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: фінансових, реальних, інтелектуальних, інновацій тощо. Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку. Важливе значення при цьому має вміння вигідно розмістити кошти, правильно оцінити інвестиційну привабливість об'єктів інвестування.

В Україні поступово формується інвестиційний ринок. Функціонує фондова біржа, багато підрядних контрактів укладаються на тендерних торгах. На вторинному (позабіржовому) ринку цінних паперів уже обертаються акції сотень компаній, заснованих після приватизації або новим капіталом.

Якщо розглядати питання інвестиційної сфери на рівні підприємств, то сьогодні в Україні існує роздроблений і малорозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють досить неузгоджено і малоефективно. Недостатній розвиток інформаційної інфраструктури ринку заважає зустрічному руху вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

Отже, зростання інтересу до вивчення інвестиційних процесів – об’єктивне явище, тому їх вивчення необхідне в усіх ланках системи освіти і перепідготовки кадрів.

Під час інвестування коштів інвестори, перш за все, бажають отримувати прибуток, їх приваблюють конкретні перспективні програми, в яких викладені усі розрахунки і доведена перспективність інвестицій, тому у підручнику широко висвітлений такий аспект інвестиційної діяльності, як визначення критеріїв оптимальності прийняття інвестиційних рішень. При цьому використовується багато показників, що розробляються для управління фінансовими ресурсами.

У підручнику викладені теоретичні позиції щодо фінансових інструментів інвестиційної діяльності, методів формування інвестиційного портфелю, оцінки ефективності та його ризику.

Методичною основою підручника є класична фінансова теорія та міжнародний досвід розробки інвестиційних проектів, у той же час автори враховували особливості інвестиційного клімату України.

Навчальний посібник призначений для підготовки бакалаврів та магістрів усіх спеціалізацій в економічних та юридичних вузах, а також для економістів підприємств, банків, інвестиційних та фінансових компаній, які здійснюють розробку та експертизу інвестиційних проектів, спеціалістів, які приймають рішення щодо інвестування в ті чи інші фінансові інструменти.

Мета даного посібника – навчити майбутніх фахівців орієнтуватися в усіх сторонах інвестиційної діяльності на тлі правового простору, що створений в Україні, надати студентам систему теоретичних знань про способи та засоби залучення інвестиційних ресурсів і сформувати практичні навички в підготовці та реалізації інвестиційних проектів і механізмів управління ними.

Зміст і структура посібника підпорядковані реалізації поставленої мети шляхом поетапного і послідовного вирішення наступних завдань: опанування теоретичними засадами інвестиційної діяльності; отримання знань про умови, форми, методи та основні інструменти інвестиційної діяльності; опанування методикою аналізу окремих фінансових інструментів, ефективності інвестиційного портфелю; діагностика прийняття інвестиційних рішень та фінансового планування реальних інвестицій.

Навчальний посібник складається з трьох розділів та 12 глав. У першому розділі розглядаються поняття інвестицій та суб’єктів інвестиційної діяльності, подається їх класифікація, аналізуються економічний зміст інвестицій та особливості інвестиційного клімату в Україні. У другому розділі аналізуються фінансові інвестиції, охарактеризовані окремі фінансові інструменти, особливості їх випуску та обігу, методи оцінки вартості фінансових інструментів, розрахунку фондових індексів та управління інвестиційним портфелем. У третьому розділі висвітлюються питання управління реальними інвестиціями. Структура цього розділу підпорядкована логіці інвестиційного проектування.


Організаційно-економічні засади інвестування

Глава 1. Теоретичні аспекти інвестиційної діяльності

1.1. Сутність інвестицій. Структура цінностей, що належать до інвестицій.

1.2. Класифікація інвестицій. Інвестиційна діяльність.

1.3. Ринкова модель реалізації інвестиційного процесу. Механізм ціноутворення на інвестиційному ринку.

1.4. Інвестиційний клімат та фактори, що його утворюють.

1.5. Інвестиційна сфера України.

Ключові слова: інвестиції, майнові цінності, інтелектуальні цінності, валові інвестиції, чисті інвестиції, норма дохідності інвестицій, класифікація інвестицій, інвестиційна діяльність, реальні інвестиції, прямі інвестиції, інноваційні інвестиції, непрямі інвестиції, державні інвестиції, приватні інвестиції, іноземні інвестиції, спільні інвестиції, короткострокові інвестиції, довгострокові інвестиції, інвестиційний ринок, інвестиційний цикл, інвестиційний комплекс, заощадження, реальні активи, фінансові активи, інвестиційна інфраструктура, інвестор, тендерні торги, інвестиційна привабливість, інвестиційний клімат, інвестиційна сфера.

1.1. Сутність інвестицій. Структура цінностей, що належать до інвестицій

Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв’язків усе частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.

У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [6].

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».

Постає питання: від чого залежить обсяг інвестицій? Назвемо деякі з факторів, що впливають на цей показник.

• Рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій.

• Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.

• Темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).

• Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

• Податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції.

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту. Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні прибуток отримується одразу після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання прибутку). При інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування та отриманням прибутку проходить певний час.

1.2. Класифікація інвестицій. Інвестиційна діяльність

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками.

1. За об’єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.

2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.

Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції.

Державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.

Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).

Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

4. За періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

Наведена класифікація інвестиції зображена на рисунку 1.1. Вона відображає найбільш суттєві їх ознаки і при необхідності може деталізуватися залежно від підприємницьких та дослідницьких цілей.

Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками

Тепер перейдемо до розгляду поняття «інвестиційна діяльність».

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі «Про інвестиційну діяльність».

1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність може відбуватися у формі:

– приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

– державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;

– іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);

– спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.

1.3. Ринкова модель реалізації інвестиційного процесу. Механізм ціноутворення на інвестиційному ринку

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках, що регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

З метою розгляду цієї категорії визначимося з інтерпретацією терміну «інвестиційний ринок».

У сучасній економічній літературі можна зустріти різні підходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється із фондовим, на якому основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери. У праці професора Бланка І.О. «Інвестиційний менеджмент» знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах».

Інвестиційний ринок розглядається як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування), у складі якого виділяються: ринок прямих капітальних вкладень, ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування, фондовий та грошовий ринки (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Складові інвестиційного ринку

Наведена класифікація дозволяє здійснювати поглиблений аналіз та прогнозування розвитку інвестиційного ринку в розрізі окремих сегментів, визначати пріоритетні об’єкти інвестування на тому чи іншому етапі розвитку країни.

Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності встановлює в своєму законодавстві її правові, економічні та соціальні умови.

У більш вузькому значенні використовують термін «інвестиційний процес».

Це поняття звичайно пов’язується з обґрунтуванням та реалізацією реальних інвестицій, тобто із здійсненням реальних інвестиційних проектів.

Інвестиційний цикл – комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні та конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

1) передінвестиційна фаза;

2) фаза інвестицій – здійснення затрат, вкладення коштів;

3) експлуатаційна фаза – відшкодування витрачених коштів.

Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, які повторюються.

Поява останнім часом різноманітних фінансових посередників визначає існування інвестиційного комплексу, тобто системи підприємств та організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств та організацій усіх галузей народного господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:

1) інвестори – вкладники капіталу;

2) підрядні будівельні підприємства і фірми незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;

3) проектні підприємства та архітектурні організації;

4) промисловість будматеріалів, конструкцій та виробів;

5) хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість у частині, пов’язаній із поставкою предметів для інвестиційного комплексу;

6) машинобудівельні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і будівництва виробництва;

7) агреговані виробничі управлінські структури;

8) інвестиційні банки;

9) ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу;

10) органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Існує багато класифікацій ринків, фінансових ринків, однак єдина принципова схема відсутня. У спрощеному розумінні фінансовий (інвестиційний) ринок – це ринок, де громадяни та організації, які бажають позичити гроші, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші.

Заощадження – єдине джерело інвестиційного капіталу. Вони виникають, коли доходи перевищують витрати. А оскільки заощадження підприємств набувають форми нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань, і, як правило, фінансові потреби перевищують їх заощадження, то на ринку інвестиційного капіталу корпоративний і весь підприємницький сектор виступають у якості кінцевого позичальника.

Особисті заощадження набувають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів і т.д. У розвинених країнах фінансові установи користуються довірою, заснованою на історії в цілому конструктивних і здорових взаємозв’язків обох сторін і законодавстві, яке передбачає жорсткий урядовий контроль за діяльністю фінансових установ та організацій.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, недостатньо. Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позиковий (акціонерний) капітал з метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності.

Після задоволення нагальних потреб потенційний інвестор вивчає кон’юнктуру ринку, тобто ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів – попиту, пропозиції, ціни та рівня конкуренції.

Ринок реальних активів пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, «ноу-хау», інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах «спот» (протягом декількох днів) або за ф’ючерсними контрактами, тобто поставки товарів відбуваються після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів поділяється наступним чином:

– грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв із строками погашення менше одного року);

– ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

– кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).

Ринок капіталів, у свою чергу, поділяється на первинний (торгівля новими цінними паперами) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше випущеними цінними паперами, що знаходяться в обігу).

Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котуються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Компанія, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для інших видів позик і фінансових активів.

Важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об’єктів (товарів). Їх виробництво та рух на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах із розвиненою ринковою економікою мережа цих елементів надзвичайно широка. Основне завдання інвестиційної інфраструктури – обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів – це вільне від державного управління підприємництво, засноване на різних, переважно приватних формах власності і вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін попиту і пропозиції, то і кількість представників кожного елементу інвестиційної інфраструктури повинна бути значною. В іншому випадку монополізація функцій того чи іншого елементу інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Особливим є підрядний ринок, бо формується у межах певного регіону, оскільки ці об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції задовільно лише тоді, коли на роль підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а декілька. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча ціна реалізації.

Вченими, що досліджують західний ринок, розроблені наступні параметри: частка робіт найбільшого підрядника не повинна перевищувати 30 %, двох – 40 %, трьох – 54 %, чотирьох – 64 % від загального обсягу підрядних робіт на ринку даного регіону.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» встановлює граничну питому вагу для одного виробника – 35 %. Крім того, цим Законом обумовлено ряд інших антимонопольних заходів:

– держава не повинна директивно розподіляти замовлення на підрядні роботи та примусово нав’язувати підрядникам недержавного сектора партнерів на постачання будівельних матеріалів і щодо інших господарських зв’язків; здійснювати планГлава 2. Суб'єкти інвестиційної діяльності

2.1. Класифікація суб’єктів інвестиційної діяльності.

2.2. Економічні засади взаємодії різних груп інвесторів.

2.3. Держава як суб