Реферат: Мвс україни Національний університет внутрішніх справ Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників овс

МВС України

Національний університет внутрішніх справ

Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС


І. В. БАНІКЕВИЧ


Правове регулювання

застосування сили
працівниками правоохоронних органів


Науково-практичний посібник


Видавництво

Національного університету внутрішніх справ

Харків 2001

ББК 88я73

Б 27

Рекомендовано до друку

вченою радою Інституту
перепідготовки та підвищення

кваліфікації працівників ОВС

Національного Університету
внутрішніх справ

02.10.2001 р.

Протокол №3



Рецензенти: нач. кафедри спеціальної та фізичної підготовки Нац. ун-ту внутр. справ канд. юрид. наук Савченко А.О.; заст. нач. УДСО при УМВС України в Харківській області по роботі з особовим складом Жилін А.О.


^ Б 27 Банікевич І.В.

Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів: Наук.-практ. посібник. – Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 84 с.


У посібнику на засадах чинного законодавства, що регламентує підстави для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, а також встановлює заходи безпеки при поводженні зі зброєю працівниками правоохоронних органів та деякими категоріями посадових осіб, викладені теоретичні та практичні положення, пов’язані з виконанням обов’язків по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю.

Для курсантів, слухачів навчальних закладів, практичних працівників органів внутрішніх справ МВС України, а також усіх, хто володіє спеціальними засобами та вогнепальною зброєю (працівники податкової міліції та митної служби, охоронці, мисливці тощо).






ББК 88я73


© Банікевіч І.В., 2001

© Національний університет внутрішніх справ, 2001
Вступ
Останнім часом усе частіше у міліцейських зведеннях з’явля­­­­ються дані про застосування злочинцями зброї під час скоєння злочинів та про її вилучення у злочинних угрупувань. Так, за даними МВС України, за минулий рік було здійснено низку заходів щодо роззброєння криміналітету. З незаконного обігу вилучено понад
5 тис. одиниць вогнепальної зброї, у тому числі 14 гранатометів, 47 кулеметів, 104 автомати, 575 гвинтівок, 806 пістолетів, понад
480 тис. набоїв, понад 500 кг вибухових речовин. Завдяки цьому злочинів з використанням зброї вчинено на 8,9% менше, а з використанням вибухових пристроїв – на 32,5% менше, ніж у 1999 р.1

У той же час відносини, що виникають внаслідок поширення інституту приватної власності, потребують нових підходів у справі захисту особи та її інтересів, у тому числі життя, здоров’я, честі, гідності й майна. З метою охорони майна та самооборони громадяни вживають заходів щодо придбання спеціальних засобів індивідуального захисту, вогнепальної зброї, наймають особистих охоронців тощо.

Так, лише протягом 2000 р. 730 громадян Харківської області звернулися за отриманням дозволу на придбання газових пістолетів, а згідно з чинним законодавством для придбання газових балончиків зі сльозоточивою та дратівною дією дозволи непотрібні. За станом на 1 січня 2001 р. в області зареєстровано 46 850 мисливців, а деякі з них мають і не одну одиницю зареєстрованої зброї.

Деякі правопорушники після «скорочення» Збройних Сил СРСР незаконно заволоділи вогнепальною зброєю, тобто викрали її. До цього слід додати зброю або пристрої для стрільби, виготовлені кустарним способом. Застосування такої зброї завжди буде неправомірним, тобто незаконним.

На сучасному етапі керівництвом комерційних структур вживаються заходи щодо забезпечення своїх охоронців спеціальними засобами та вогнепальною зброєю.

Окрім цього, представники «силових структур» – міліція, СБУ, податкова міліція, прикордонники, військовослужбовці Збройних Сил України, працівники митної служби, деякі інші категорії посадових осіб – відповідно до чинного законодавства, мають право на носіння, зберігання, застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї. На більшість з цих категорій осіб розповсюджуються підстави для застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї, передбачені Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення, слід відзначити, що зараз існує необхідність у проведенні правової роз’яснювальної роботи серед працівників правоохоронних органів.

На жаль, внаслідок різних причин під час виконання службових обов’язків у справі боротьби зі злочинністю минулого року загинуло 54 працівники та 356 працівників міліції отримали поранення1.

До основних причин, що призводять до тяжких наслідків, можна віднести такі як:

– недостатність часу для прийняття рішення про застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї;

– нестандартність ситуації, що виникла;

– низький рівень професійної підготовки деяких працівників міліції;

– нечітке знання правових підстав для застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї;

– психологічна непідготовленість окремих працівників міліції до боротьби з правопорушником віч-на-віч;

– відсутність спеціальних засобів та вогнепальної зброї;

– самонадіяність, необережність тощо.

З метою запобігання порушенням заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю та встановлених законодавством підстав для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї як працівниками правоохоронних органів, так і громадянами, до складу посібника включено Інструкцію про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, розглянуто питання та подано ввідні завдання для перевірки знань вимог цієї Інструкції працівниками міліції, курсантами та слухачами навчальних закладів МВС України. А для закріплення знань правових засад застосування сили – ввідні завдання та витяги з Кримінального кодексу України (далі КК України) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП України).

Цей науково-практичний посібник буде корисним як для керівників правоохоронних органів під час проведення занять, працівників дозвільної системи в їх бесідах з громадянами, що мають на меті придбати спеціальні засоби чи зброю, так і в цілому для особового складу органів МВС. Він стане у нагоді всім, хто володіє спеціальними засобами та зброєю.

Це видання допоможе зрозуміти, усвідомити та глибше вивчити правові аспекти застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї як одного з видів адміністративного примусу.


^ Правові засади застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї
Ще в 1886 р. ординарний професор, доктор поліцейського права Росії І. Тарасов писав: «Лучшею общею полицией считается полиция не вооруженная, но раз она вооружена с головы до ног не только холодным, но и огнестрельным оружием, то употребление в действие этого оружия должно быть тотчас же нормировано законом, а потому закон 1879 г. нельзя не назвать законом несколько запоздалым, имея в виду, что новое оружие дано было в 1859 г.»1.

Звертаючись до історії, слід відзначити, що ще 10 жовтня 1879 р. в Російській імперії були закріплені законом правила про застосування зброї поліцейськими та жандармськими чинами. Відповідно до цих правил вони могли застосовувати зброю в наступних випадках:

1) коли на них здійснено озброєний напад;

2) коли здійснено неозброєний напад, але групою осіб, і іншого способу відбити цей напад не було;

3) для оборони інших осіб від нападу;

4) при затриманні злочинців, коли вони будуть протидіяти цьому насильницькими діями, або коли буде неможливим переслідувати або наздогнати втікаючих;

5) при втечі арестантів, коли неможливо наздогнати їх або коли вони чинять опір насильницькими діями2.

Після Жовтневої революції в Росії протягом певного часу у вжитку радянської міліції існували дещо інші підстави для застосування зброї. Наприклад:

«На убийство в с. Чеберяках мы ответили расстрелом трех кулаков, помогавших бандитам: Войтенко, Рябенького и Янцулы. Кроме того, за террор и за нападения в Перекоповской, Бацмановской и Глинской волостях расстреляны в ночь с 15 на 16 августа 6 заложников из концентрационного лагеря: Носенко П., Ищенко Иван, Ковбаса Олекса (Бацмановской волости), Скоромец Протас (Перекоповской волости), Волнянский Павел (Глинской волости), Тележенко Семен (Андреевской вол. Гадячского уезда). В концентрационном лагере сидит еще много заложников.

Уездный исполком доводит до общего сведения, что за каждое убийство советского работника, незаможника, красноармейца, которое произойдет после объявления этого сообщения, исполком ответит расстрелом десяти заложников»1.

Або: «Исключительное время требует исключительных мер. За пьянство, продажу вина, водки – расстрел... Это необходимо, потому что без революционного порядка, повторяем, немыслимо существование твердой Рабоче-Крестьянской власти»2; «Все неизвестные личности, пытающиеся бежать при задержании их милиционерами, должны расстреливаться на месте»3.

І лише 13 грудня 1923 р. наказом начальника міліції та розшуку з оголошенням Інструкції начальнику районної міліції (пункт 16), дія якої розповсюджувалася на усіх працівників міліції, було визначено правові підстави застосування вогнепальної зброї. Такими підставами були:

«Начальник раймилиции при исполнении служебных обязанностей может употребить оружие в следующих случаях:

а) при вооруженном на него нападении или при вооруженном сопротивлении его законным требованиям;

б) для отражения произведенного на него нападения, хотя и не вооруженного, но угрожающего опасности его жизни, здоровью, свободе или сделанного с целью отбить препровождаемых арестантов или отнять находящееся у него по делам службы имущество, деньги, бумаги либо оружие, когда другое средство защиты не было возможно;

в) для защиты других лиц от застигнутого нападения, угрожающего опасностью их жизни, здоровью и личной неприкосновенности, если прибегнуть к другим средствам защиты не представляется возможным;

г) для прекращения насильственного посягательства на имущество, если прекратить это посягательство другими средствами нельзя;

д) для задержания преступника и поимки арестанта, дезертира,

бежавших из-под стражи, когда настичь и задержать их нельзя иначе, как путем применения оружия»1.

8 червня 1973 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про загальні обов’язки та права радянської міліції по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю»2 як крайній захід працівникам міліції було надано право застосовувати зброю в наступних випадках:

а) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю чи здоров’ю, якщо іншими способами та засобами їх неможливо захистити;

б) для відбиття нападу на особливо важливі чи інші важливі об’єкти, а також для відбиття озброєного нападу на охоронювані об’єкти;

в) для відбиття нападу на працівника міліції, коли його життю загрожує безпосередня небезпека, а також при нападі на конвой міліції, якщо він не може бути відбитий іншими заходами;

г) для затримання злочинця, який чинить збройний опір чи застигнутий при скоєнні особливо небезпечного злочину, чи злочинця (за винятком жінок та неповнолітніх), що намагається втекти з-під варти, коли іншими способами і засобами затримати цих злочинців неможливо.

Правовими засадами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї (далі – застосування сили) є законні та підзаконні нормативні акти, якими регулюються підстави, порядок та дії посадових осіб, працівників правоохоронних органів до, під час та після застосування сили.

Перш за все слід відзначити, що спектр питаннь у галузі застосування сили регламентовано Законами та підзаконними актами, які не суперечать Конституції України.

Безпосередньо повноваження у сфері застосування сили регламентовані Законами України:

– «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями)1;

– «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)2;

– «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про оперативно-розшукову діяльність» від 17 лютого 1992 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про війська внутрішньої та конвойної охорони від 26 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)2;

– «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня
1993 р. (зі змінами та доповненнями)3;

– «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)4;

– «Про підприємництво» від 7 листопада 1991 р. (зі змінами та доповненнями)5;

та іншими Законами України, на підставі яких приймаються Постанови Кабінету Міністрів України. Ось деякі з цих нормативних актів:

– Постанова Ради Міністрів УРСР «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні» від 27 лютого 1991 р. (зі змінами та доповненнями)6;

– «Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)7;

– «Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)8;

– «Положення про порядок застосування вогнепальної зброї» від 12 жовтня 1992 р.9; інші постанови уряду.

Різновидом нормативно-правової бази можуть бути Укази та розпорядження Президента України. Наприклад, Указ Президента України від 29 квітня 1995 р. «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя»1, яким затверджене Положення про цю відзнаку.

До підзаконних актів з питань урегулювання відносин по застосуванню сили слід віднести і низку наказів МВС України, вимоги яких розповсюджуються не лише на працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, а іноді й на громадян, посадових осіб, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності.

Так, наприклад, чинним законодавством передбачено видачу в користування вогнепальної зброї деяким категоріям осіб (Указ Президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя», Постанова Президії Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. «Про забезпечення безпеки народних депутатів України та окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України»2 та ін.).

Однією з умов закріплення вогнепальної зброї за вищевказаною категорією осіб є обов’язкове складання заліку зі знання Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МВС України від 21 лютого 1996 р. №115 (зі змінами та доповненнями).

Наказом МВС України від 18 жовтня 1993 р. №643 затверджено Інструкцію про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів.

Приймання від працівників міліції, посадових осіб чи громадян вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї і боєприпасів до неї та її оформлення регулюється відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 31 травня 1993 р. №314.

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів здійснюється відповідно до інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622.

Закріплення вогнепальної зброї за працівниками міліції здійснюється відповідно до вимог наказу МВС України № 54/2001.

Дії працівника міліції після застосування сили визначаються Статутом патрульно-постової служби міліції України (наказ від 28 липня 1994 р. №404).

Ряд наказів та рішень Колегії МВС України вимагають від працівників міліції дотримання заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю.

^ Обставини, що виключають застосування сили
Обставини, що виключають застосування сили, можна виділити в три групи:

а) категорії осіб, відносно яких заборонено або обмежено право застосування сили;

б) місця, де є заборона застосування сили;

в) інша заборона і обмеження застосування сили.

Розглянемо першу групу, тобто категорії осіб, відносно яких чинним законодавством та іншими нормативними актами (Закон України «Про міліцію», Постанова Ради Міністрів України «Про затвердження правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР» (зі змінами та доповненнями)1, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок застосування вогнепальної зброї») забороняється або обмежується застосування сили. Такими категоріями є:

– жінки з явними ознаками вагітності;

– малолітні

– інваліди з явними ознаками інвалідності;

– особи похилого віку;

Відносно цих категорій осіб силу може бути застосовано лише у випадках вчинення ними групового (дві й більше особи) чи збройного нападу або збройного опору. Характер та види озброєння у більшості випадків не мають значення.

Особами похилого віку, інвалідами, малолітніми можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі.

Якщо працівнику міліції, посадовій особі чи громадянину непотрібно додаткового дізнання, щоб визначити виражені ознаки вагітності, інвалідності, то такі поняття як «малолітні» та «особи похилого віку» потребують додаткового пояснення.

Чинним законодавством України не розкривається поняття «особа похилого віку». Законом України від 5 листопада 1992 р. «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами та доповненнями)1 передбачається призначення пенсій за віком при досягненні чоловіками віку 60, а жінками – 55 років. Для деяких категорій працівників зі шкідливими умовами праці (шахтарі, робітники хімічної промисловості, сталевари та ін.) призначення пенсії здійснюється значно раніше. Військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ може бути призначена пенсія при наявності вислуги 20 років, у тому числі й у пільговому обчисленні, незалежно від досягнення пенсійного віку.

Ось чому буде помилковим вважати особою похилого віку таку, яка досягла пенсійного віку, тобто пенсіонерів. Автори «Науково-практичного коментаря до Закону України «Про міліцію» до осіб похилого віку відносять осіб, яких працівник міліції сприймає як неспроможних внаслідок вікових змін створювати небезпеку для життя та здоров’я громадян і працівників міліції2.

Закон також не роз’яснює, яких громадян необхідно вважати малолітніми. Враховуючи процеси, що прискорюють розвиток молоді, до таких слід відносити тих, хто через малолітній вік не можуть створювати небезпеку життю чи здоров’ю громадян чи працівнику міліції. Більшість авторів науково-практичних коментарів до старого Кримінального кодексу України 1960 р. (ст.117) відносили до малолітніх тих осіб, які не досягли 14-річного віку.

Жінками з явними ознаками вагітності вважаються особи, які візуально можуть бути визнані вагітними.

Як відомо, при відсутності одного ока у людини вона є інвалідом. Але це не є гарантом того, що відносно такої особи не може бути застосовано силу. Явними ознаками інвалідності визнаються такі каліцтва чи вроджені вади, з огляду на які особа не може створювати небезпеку життю чи здоров’ю працівника міліції або інших громадян.

Відповідно до порядку застосування спеціальних засобів само­оборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, який визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», громадянам категогорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов’язків, так само як і застосування інших насильницьких дій.

Місця, де заборонено застосовувати силу (друга група).

Відповідно до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. (зі змінами та доповненнями), забороняється застосовувати спеціальні засоби:

– у приміщеннях і на земельних ділянках, які закріплено за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, за винятком випадків, коли від глави дипломатичного або глави іншого відповідного представництва надійде прохання застосувати вказані засоби проти правопорушників;

– у приміщеннях або на виробництвах, пов’язаних з виготовленням вибухових чи легкозаймистих речовин, у дитячих і лікувальних закладах;

– пристрій типу «Ёж-М» для примусової зупинки автотранспорту, в тому числі вантажних автомобілів, що здійснюють перевезення людей; автотранспорту, який належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів, а також на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях;

– світлошумові засоби відволікаючої дії (світлошумова граната «Заря», світлошумовий пристрій «Пламя») застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини;

– малогабаритні підривні пристрої «Ключ», «Импульс» для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками, де перебувають заручники;

– прицільна стрільба по правопорушниках, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне застосування їх у межах зони ураження в період дії цих речовин;

– «Черемуха-1», «Черемуха-4», «Черемуха-12», «Сирень-3» та «Облако» застосовуються тільки на відкритій місцевості;

– патрони з гумовою кулею ударної непроникної дії «Волна-Р» відстрілюються з допомогою спеціального карабіна з відстані понад 40 метрів від людини і тільки по нижній частині ніг.

^ Законодавством забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

До третьої групи (інші обмеження) перш за все
слід віднести такі:

– спеціальні засоби видаються працівникам міліції лише після складання кожним з них заліків з правил та порядку їх застосування;

– рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, такі рішення приймають самостійно;

– кожен працівник міліції, що застосовує спеціальні засоби або вогнепальну зброю, зобов’язаний мати навички надання невідкладної долікарської допомоги;

– забороняється завдавати удари гумовим кийком по голові, шиї, ключичній області, животу, статевих органах;

– при застосуванні наручників потрібна періодична (не рідше як через 2 години) перевірка стану фіксації замків;

– водомети застосовуються для розосередження учасників масового безладдя при температурі атмосферного повітря не нижче 0 °С;

– використанню спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції та звільнення заручників, має передувати попередження про намір їх застосування.

Попередження може бути зроблене голосом, а при значній відстані або зверненні до великої групи людей – через гучномовні пристрої, підсилювачі мови, і в кожному випадку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби застосовуються, та українською і російською мовами не менше як 2 рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

^ Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при спробі втечі особи, яка відбуває покарання за адміністративні правопорушення.

^ Порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів
та вогнепальної зброї
Відповідно до чинного законодавства, застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання або застосування, якщо дозволяють обставини. Без попередження такі заходи примусу можуть бути застосовані у випадках виникнення безпосередньої реальної загрози життю або здоров’ю громадян чи працівника міліції.

Як зазначалося вище, в залежності від обставин, попередження може бути зроблене голосом, або голосом з використанням гучномовців.

При застосуванні вогнепальної зброї попередження може мати три форми: попередження голосом про її застосування; оголення та приведення у готовність вогнепальної зброї, щоб це бачив правопорушник; попереджувальний постріл. Більшість правопорушників та правоохоронців вважають, що попереджувальний постріл завжди здійснюється вгору, але більшого психологічного впливу на правопорушника можна досягти пострілом у щільну площину, яка «виконає роль кулеуловлювача» (поверхня землі, дерев’яна підлога, стовбур дерева тощо).

Слід пам’ятати, що у разі неможливості уникнути застосування сили, вона не повинна перевищувати ступеня, необхідного для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян.

Такі ж вимоги стосуються й інших посадових осіб та громадян.

Без попередження силу може бути застосовано у випадках, коли виникає безпосередня загроза життю чи здоров’ю працівника міліції, людей або збройного нападу чи опору.

Як уже відзначалося, забороняється застосовувати зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Але застосування сили (у тому числі й зброї) в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і, якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода, не буде порушенням Закону і буде визнане правомірним.

Розглянемо таку ситуацію: працівник міліції, у форменному одязі, під час несення служби по охороні громадського порядку на центральному майдані населеного пункту, де відбувався концерт зі значною кількістю глядачів, помітив, що поруч з ним виникла бійка між двома невідомими і один з них замахнувся для завдання удару ножем іншому. Міліціонер, маючи тверді навички в поводженні зі зброєю, і з переконанням, що від її застосування ніхто із сторонніх осіб не постраждає, оголяє вогнепальну зброю, приводить зброю у готовність і падає на землю для виконання пострілу в правопорушника знизу з метою максимального зменшення ризику для життя і здоров’я потерпілого та сторонніх осіб. Внаслідок виконаного під кутом 40–45° пострілу нападника поранено в плече.

У цьому випадку для потерпілого виникла безпосередня, реальна, очевидна загроза життю та здоров’ю від нападника і такі дії працівника міліції будуть визнані правомірними.

У більшості випадків сила застосовується як працівниками міліції, так і посадовими особами, громадянами у разі виникнення ситуації необхідної оборони, тобто дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (див. Додаток 2, ст.36 нового КК України).

Отже, працівник міліції, громадянин, потрапивши в ситуацію необхідної оборони, може заподіяти шкоду нападникові, у тому числі, наприклад, і завдати удар гумовим кийком у життєво важливі органи.

У разі застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї, маючи на те відповідні підстави, службові та посадові особи, в залежності від конкретних обставин, повинні проявляти витримку, виходячи із ступеня небезпечності правопорушення і тієї законної мети, яку має бути досягнуто і з заподіянням найменшої шкоди, завдання найлегших поранень та збереження життя.
^ Особливості застосування заходів фізичного впливу
Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі й прийоми рукопашного бою, для припинення адміністративних правопорушень (протиправної, винної – умисної або необережної – дії чи бездіяльності, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність), чи злочинів (передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння – дія або бездіяльність, – вчинене суб’єктом злочину.

Окрім цього такий примус може бути застосований для подолання протидії законним вимогам працівника міліції.

Права та обов’язки для працівників міліції встановлені відповідними Законами України, Указами та розпорядженнями Президента України, Постановами Уряду та наказами МВС України.

Про застосування заходів фізичного впливу працівник міліції доповідає письмовим рапортом своєму безпосередньому начальнику.
^ Особливості застосування спеціальних засобів
Порядок придбання, реєстрації, обліку, зберігання та застосування спеціальних засобів суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами та юридичними особами встановлено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненями)1, законами України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (зі змінами та доповненнями) та деякими іншими нормативними актами.

^ Спеціальні засоби можуть бути застосовані громадянами у наступних випадках:

– для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров’я, житло та майно чи життя і здоров’я, житло та майно інших громадян;

– для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб’єкта підприємницької діяльності, де вони працюють;

– для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів громадянин, якщо є можливість, зобов’язаний попередити нападника про свій намір їх застосування.

Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів нападникові заподіяно тілесні ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов’язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та зручним способом сповістити про це органи внутрішніх справ та прокуратури.

Для працівників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, на яких розповсюджуються вимоги Закону України «Про міліцію», наприклад, на особовий склад Державної фельд’є­герської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України, працівників податкової служби міліції ДПА України тощо.

Підстави та порядок застосування спеціальних засобів регламентують ст.14 Закону України «Про міліцію» та Статут патрульно-постової служби міліції України.

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:

1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

2) для припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку;

3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю;

7) для звільнення заручників.

Шостим пунктом цієї статті передбачена можливість застосування спеціальних засобів для припинення опору працівнику міліції та іншим особам. Чинним законодавством передбачена відповідальність як за опір, так і за злісну непокору. Яка ж між ними різниця? Перш за все, злісна непокора – це адміністративне правопорушення, яке скоюється у пасивній формі (див. Додаток 1, Ст.185 КпАП України).

Кримінальним законодавством встановлена відповідальність за активні дії правопорушника проти представників влади та громадян, що виконують громадський обов’язок, форми якої визначені ст.ст. 342, 343, 346, 347, 348, 349, 350, 352 КК України (див. Додаток 2).
^ Застосування вогнепальної зброї
Порядок застосування вогнепальної зброї військовослужбовцями Міністерства оборони України, Держкомкордону, Служби безпеки України, Управління державної охорони та МВС України визначаються відповідними законодавчими актами.

Працівник міліції, посадова особа ОВС, як крайній захід, має право застосовувати вогнепальну зброю у випадках і лише на підставах, передбачених Законом України «Про міліцію» (зі змінами і доповненями), і Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р., тобто:

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Розглянемо більш детально підстави для застосування зброї, передбачені ст.15 Закону України «Про міліцію» (зі змінами та доповненнями) та їх особливості.

В п.1 ст.15 йдеться про захист громадян від нападу.

Напад повинен бути суспільно небезпечним, протиправним, явно загрозливим д