Реферат: Невротичні розлади у старшокласників

Невротичні розлади у старшокласників.


ВСТУП

Вчення про невротичні розлади стало ареною невгамовної, і до цього часу, боротьби теоретичних поглядів, котрі є вираженням протилежних методологічних концепцій людини: моністично-матеріалістичного розуміння її суті як нерозривного поєднання соціального і біологічного начала при ведучій ролі соціального начала, з одного боку, і дуалістичного трактування людини, у котрому домінуюча роль відводиться біологічному началу, котре знаходиться у протиріччі із соціальним, з іншого.

Другий підхід розуміння суті людини в найбільш завершеному вигляді міститься у концепції психоаналізу З.Фройда, котрий по особливому вплинув на розробку психогенних захворювань, особливо невротичних розладів, у західних країнах. В найбільшій степені даний вплив виразився у багатьох західних країнах на розвиток вчення про невротичні розлади та психогенні захворювання. Однією із причин цього є популярність сформульованої З.Фройдом теорії розвитку дитячої сексуальності.

Ігнорування ролі соціальних факторів, індивідуальної свідомості та пансексуалізм стали причиною перегляду теорії Фройда і появи її різних модифікацій, яких об’єднує термін „неофрейдизм”. На відміну від Фрейда представники неофрейдизму – К.Хорні, Е Фромм, Г.Саліван пояснюють виникнення невротичних розладів не патогенним впливом витісненого сексуального потягу, а конфліктом між культурою суспільства, самосвідомістю та іманентним внутрішніми психічними силами.

В останні десятиліття деякі специфічні точки зору на природу невротичних розладів у закордонній психологіїї пов'язані з біхевіоризмом, екзистенціалізмом, гуманістичною психологією та ін. У розповсюдженій в даний час у багатьох західних країнах концепції біхевіор-терапії заперечується існування невротичного розладу в якості самостійної нозологічної одиниці. З погляду біхевіористів реально існують лише окремі невротичні симптоми як результат неправильного процесу научіння. Вони стверджують, що немає неврозу, який ховається за симптомом, це просто сам симптом. При цьому ігнорується роль свідомих соціальних факторів особистісного функціонування.

Ще далі йдуть екзистенціалісти, для яких невротичні розлади взагалі не є хворобою, що має свої нейрофізіологічні механізми. Подібно іншим психічним розладам, невроз являє собою тільки особливу форму відчуженого існування хворого. Для К. Роджерса, одного з представників гуманістичної психології, невроз – наслідок незадоволення імманентно властивій кожній людині потреби в самоактуалізації.

Самоактуалізація є одним із найважливіших процесів у підлітковому віці. Поряд із фізіологічними змінами в організмі підлітками, розвитком самосвідомості, примірюванням нових соціальних ролей, самоактуалізація є у великій мірі важливим і травматичним процесом особистісного розвитку, від якого залежить як саме і ким саме підліток вступить в доросле життя. На даному етапі розвитку підліткам потрібна емоційна стійкість, врівноваженість, підтримка з боку дорослих і все інше що може допомогти йому опанувати мистецтво дорослого життя.

Своєрідним пропуском до дорослого життя є випускні іспити у школі. Вони провокують переживання, тривогу за правильність вибору подальшого місця навчання (чи відсутність такого вибору). Цей серйозний стрес може випробувати нервову систему підлітка на міцність, і в якості пускового механізму може спровокувати невротичні розлади.

Соціально-психологічна значущість і актуальність проблеми обумовили вибір теми дослідження : “Невротичні розлади у старшокласників”.

Об”єкт – розвиток невротичних розладів в учнів підліткового віку.

Предмет –– невротичні розлади у старшокласників.

Мета – теоретично-експериментальне вивчення розвитку невротичних розладів в учнів старшого шкільного віку.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що старшокласники, зокрема випускники є більш схильними до невротичних розладів, ніж учні молодших та середніх класів.

Згідно з поставленою метою і висунутою гіпотезою було сформульовано такі завдання:

- провести аналіз проблеми невротичних розладів у науковій психолого-педагогічній та медичній літературі;

- дослідити основні компоненти невротичних розладів;

- проаналізувати ряд методик спрямованих на виявлення невротичних розладів, вибрати найбільш адекватну для даного вікового та соціального контингенту. Провести експериментальне дослідження, узагальнити та систематизувати його дані.

Для виконання поставлених завдань використовувались такі методи: аналіз та узагальнення висновків наукових літературних джерел; діагностика, узагальнення даних експериментального дослідження.

Поставлені завдання виконувались поетапно:

- на першому етапі було опрацьовано літературні джерела з проблеми невротичних розладів.

- на другому етапі було розроблена і проведена експериментальна частина роботи.

- на третьому етапі – систематизовано та узагальнено дані експериментальної частини.

Методичною і теоретичною основою дослідження виступають положення психологічної науки про причини, розвиток та пербігання невротичних розладів у підлітків.

Вірогідність наукових положень і висновків забезпечується методологічною обгрунтованістю вихідних позицій дослідження, опорою на сучасні досягнення психолого-педагогічної та медичної науки, відповідності використаних методів дослідження його цілям і завданням, якісним і кількісним аналізом даних, достатністю вибірки.

Наукова новизна дослідження полягає в організації та здійсненні процесу вивчення прояву та рівнів розвитку невротичних розладів на відповідному контингенті учнів; експериментально підтверджена гіпотеза.

Практичне значення дослідження полягає у підборі діагностичних засобів з метою визначення різнорівневих проявів невротичних розладів та психосоматичних порушень у старшокласників. Узагальнені результати дослідження можуть бути використані під час роботи педагогів та шкільних психологів з старшокласниками.

Структура: кваліфікаційної роботи зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, 2-х розділів, висновку, бібліографії та додатків.


Розділ 1. Теоретичні основи дослідження невротичних розладів у старшокласників.


1.1. Проблема невротичних розладів у науковій психолого-педагогічній та медичній літературі.

Фундаментальним у розумінні невротичних розладів є поняття невроз (nevro-нерв, osis - захворювання) – це функціональне оборотне захворювання в основі якого лежить порушення, зрив вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням основних кіркових процесів (гальмування або збудження) або перенапруженням їх рухомості в результаті впливу психічної травми або тривалої перевтоми.

Утворене таким чином порушення психічної діяльності може тривати протягом різних термінів – від тижнів до декількох місяців і навіть років, набуваючи того чи іншого клінічного вираження. Термін „невроз” запропонував у 1776р. шотландський лікар Cullen, під яким він розумів нервовий розлад (порушення відчуттів і моторики), котрий не супроводжується лихоманкою і не пов’язаний із місцевими ураженнями одного із органів, а обумовлений „загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і дії”.

Патофізіологічні механізми розвитку невротичних розладів були відкриті експериментальними дослідженнями на тваринах І.П.Павловим і його учнями. Було визначено роль у механізмі виникнення невротичних розладів гіпноїдно-фазових станів у корі головного мозку, на фоні яких під впливом психогенних подразників можуть утворюватися “хворі пункти” – вогнища патологічного застійного збудження і гальмування. При вивченні сили і рухливості основних нервових процесів – збудження і гальмування, вияснили, що патофізіологічною основою є “зрив” вищої нервової діяльності, який виникає або у випадку перенапруження одного з цих процесів, або в результаті “зіткнення” їх.

Англійський науковець М.Т.Хезлем давав наступне визначення поняття невроз: „Це захворювання, котре супроводжується аффективним станом, який називається тривожність”.[24,293]

Зигмунд Фройд писав : “…я отримав в результаті просту формулу, котра виражає, мабуть, найважливішу генетичну різницю між неврозом і психозом: невроз являється конфліктом між “Я” (Ego) і “Воно”(Id), а психоз являється аналогічним порушенням в стосунках між “Я” та зовнішнім світом. (джерело). В етіології невротичних розладів Фройд виходить з уявлення «доповнюючого ряду» «спадковість» і «набутість» доповнюють один одного; чим сильніша спадковість тим слабшою може бути набутість і навпаки. Доповнюючих рядів є два. Преший складає вроджена схильність (диспозиція) і ранні психосексуальні преживання (фіксація потягів). Спільно вони створюють схильність до невротичного розладу. Другий ряд представляє собою набута схильність (предиспозиція) і психосексуальна травма. Чим більше виражена схильність, тим слабшою може бути травма, і навпаки.

Радянські науковці А.В.Петровський та М.Г.Ярошевський під неврозом розуміють нервово – психічне захворювання, психогенне за своєю природою, в основі якого лежить непродуктивне і нераціональне вирішення протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами діяльності, котре супроводжується виникненням болісних переживань невдачі, незадоводелених потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати і т.д. Це протиріччя невротичний конфлікт – закладається переважно в дитинстві в умовах порушення стосунків з мікросоціальним середоовищем, в першу чергу з батьками. Психогенний характер неврозів говорить про те, що вони викликані дією переважно психологічних факторів (переживання невротичного конфлікту) і повязані з активізацією симптомів розладів в психотравмуючих ситуаціях. [9]

Загалом вчення про невротичні розлади історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів певними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму і можливої умови виникнення захворювання. Проте сама психотравма при цьому виступає як одна з можливих і рівноцінних экзогеній, що порушують гомеостаз. Наприклад, в 40-х роках з’явились перші роботи E. Slater, котрий з кінця 30-х років займався генетикою неврозів. Зокрема, він вивчив дані стосовно 2000 солдат, і довів, що 50% з 55% хворих, у котрих був діагностований невротичний розлад (невроз), мали обтяжливу спадковість нервово-психічними захворюваннями батьків чи сиблінгів. Із цього факту він вивів гіпотезу, що загальна схильність до розвитку невротичного розладу вела до появи невротичних симптомів в умовах, коли хворий піддавався стресу. ( 3,242)

Друга тенденція у вивченні природи невротичних розладів полягає в припущенні про те, що вся клінічна картина невротичного розладу може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напряму вважають, що інформація соматичного характеру є принципово неістотної для розуміння клініки і терапії невротичних станів.

В даний час у світовій літературі найбільшого поширення набувають концепції поліфакторної етіології невротичних розладів. Признається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного чинника, виникають істотні труднощі. Психотравматизація є однією із провідних причин невротизації, але її патогенне значення визначається найскладнішими взаємостосунками з безліччю інших привертаючих умов (генетично обумовлений “грунт” і “набутий нахил”), які є результатом всього життя людини, історії формування її організму і особистості.

Важко врахувати всі природжені і прижиттєві обставини, отримати валідні дані, адже для цього необхідно провести порівняння з аналогічними характеристиками у здорових людей. Психічною травмою для людини є те, що загрожує її майбутньому, породжує невизначену ситуацію і заставляє приймати термінове рішення. Психічною травмою для людини може бути інформація про сімейно-побутові і службові труднощі, смерть близьких, загроза життю і здоров’ю, щастю і добробуту, нездійснення надій, не налагоджене особисте життя, погані взаємини в житті, звільнення з навчального закладу або з роботи.

Про те, характер психотравматизації може бути дуже різним. Зокрема В.В Ковальов виділяє наступні типи психотравм:

Шокові психічні травми;

Ситуаційні психотравмуючі фактори відносно короткочасної дії;

Хронічно діючі психотравмуючі ситуації.

Як правило, фактори першої групи пов’язані із загрозою життю та благополуччю людини, діючи безпосередньо на інстинкт самозбереження. До факторів цієї групи відносяться стихійні лиха, неочікувані напади на дитину людей чи тварин, неочікуване падіння чи травма (соматична), темнота, різкий звук, наприклад сигнал поїзда чи автомобіля, неочікувана поява незнайомої людини чи великої тварини.

На основі безпосередньої дії на інстинктивну і нижчу афективну сферу шокові психотравмуючі фактори не усвідомлюються в повній мірі і в наслідок швидкості дії не викликають свідомої обробки їх змісту і значення. На відміну від шокових ситуаційні психотравми діють на більш високі, свідомі рівні особистості. Психотравматичні ситуації можуть бути відносно короткочасні, хоча у той же час суб’єктивно сильними і значущими: важка хвороба або смерть одного із батьків, розлучення батьків, шкільний конфлікт із вчителем, конфлікти з друзями. Ситуаційні психотравми мають більше значення для дітей та підлітків.

Хронічно діючі психотравмуючі ситуації являють собою: ситуації довгих суперечок і розлучень батьків, у тому числі пов’язаних із побутовим пияцтвом та алкоголізмом одного чи двох батьків; неправильне виховання у вигляді суперечливого виховного підходу, батьківський деспотизм, систематичне застосування фізичних покарань і т.п.

Особливу групу психотравмуючих факторів складають фактори емоційної депривації, тобто різні неблагополучні умови, у котрих діти та підлітки повністю або частково залишені необхідних їм емоційних впливів (емоційної ласки, батьківського тепла, уваги, піклування). [ 23, 32-36]

Причини виникнення невротичних розладів складні і різноманітні. І.П.Павлов характеризував їх як “сутичку нервової діяльності, що настає при зіткненні організму з надзвичайними умовами зовнішнього середовища”. Часто поштовхом до невротизації бувають різні психотравмуючі ситуації, при яких відбувається зрив компенсації: надмірне хвилювання, негативні емоції, гострі конфлікти, погані звички (алкоголь, куріння), перевтома. [28]

Захворюванню сприяють обставини, які послаблюють організм: нерегулярне і неповноцінне харчування, хвороби внутрішніх органів, травми мозку, інфекційні захворювання, інтоксикації тощо. Соматичні захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, пухлини мозку) можуть спричинити до неврозоподібних станів.

Факторами розвитку невротичного розладу можуть бути події, які ведуть до виникнення невирішеного конфлікту для цієї людини між обов’язком і бажанням, захопленням і ситуацією, і потребує боротьби протиріччя почуттів (любові і ненависті і т.д.).

Причиною розвитку невротичного розладу може бути відсутність інформації, яка має особливе значення для цієї людини (немає повідомлення про близьких, рідних, любимих людей). Чекання неприємної події викликає нервове напруження, більше ніж сама подія. Щоб привести до невротичного розвитку психогенний фактор повинен бути великої сили і\чи тривалої дії. Сила дії на психіку не визначається фізичною інтенсивністю, а значенням інформації для цієї людини.

Невротичні розлади за своїм характером можуть бути ендогенними або представляти собою реакцію на зовнішні подразники, можуть викликатися сьогоднішнім стресом або переживаннями глибокого дитинства. Захворювання може бути готрим або хронічним. Важливими факторами формування невротичного розладу є темперамент і характер. Шлях у невротичний розлад може розпочинатись з пригнічення темпераменту. Згідно природі людина повинна прожити своє життя у відповідності із темпераментом. Виховання в сім’ї формує характер і це може проходити у відповідності із темпераментом і без неї. Останній процес веде до формування передневротичного характеру. Можна виділити три види передневротичного характеру:

Скигля.

Характерні полохливість, пасивність, схильність до капітуляції перед труднощами. За прогнозами може розвинутись – неврастенія.

Перестрахувальник.

Характерні страхи, надумливість, сумніви, педантичність, замкнутість. За прогнозом може перейти у обсесивно-компульсивний розлад.

Егоїст.

Характерні несамостійність, егоїзм, невдоволення, капризність, вимогливість, протест, підвищенна сугестія. За прогнозом можуть розвинутись дисоціативні (дисоціативні (конверсійні) розлади).

Як відомо у кожного хворого невротична ситуація складається по іншому і зробити певні узагальнення досить важко. На практиці найчастіше застосовується метод детального вивчення скарг хворого, а згодом проводиться детальний аналіз ситуації хворого в сім’ї та на роботі. В одній із цих сфер життєдіяльності людини можна знайти джерело невротичного конфлікту, адже саме в цих двох середовищах існує найбільша кількість емоційних зв’язків. У жінок невротична ситуація частіше складається у сім’ї, а у чоловіків на роботі.

Можна припустити, що батьківська сім’я емоційно є найбільш насичена і саме в ній знаходиться велика кількість невротичних конфліктів. Стосунки між дітьми та батьками також дуже часто стають джерелом невротичного конфлікту. Особливо “небезпечним” моментом цих стосунків є відділення дитини від сім’ї для створення своєї власної. Цей процес є болісний як для дітей так для батьків, але він безперечно необхідний, адже трагічні образи багатьох дорослих жінок та чоловіків котрі вчасно не звільнились від стосунків із батьківською сім’єю можуть бути прикладом.

Молоде покоління прагне звільнитися з під контролю дорослих, стати вільними у виборі свого майбутнього шляху по життю, дати батькам сигнал про свою самостійність. А батьки у свою чергу прагнуть як най довше втримати тісний зв’язок з молодим поколінням, для того, щоб передати свій досвід, вберегти від життєвих неприємностей. Невротична ситуація може скластися також так, що дитина у сім’ї почуває себе чужою, непотрібною або небажоною (так звана “абортована дитина”), і це стає джерелом невротичних переживань, або ж дитина буде звертати на себе увагу усіма прийнятними і неприйнятними для цього способами.

Серед особистісних особливостей, сприяючих виникненню невротичного способу відреагування у підлітків, варто назвати ряд акцентуацій і патологічних рис характеру.

Трактування в психіатрії таких клінічних категорій, як “невротичний розвиток”, “набута психопатія”, “акцентуація характеру” , ускладнило задачу розмежування невротичних розладів і психопатій. Це стосується також поняття “невроз характеру” , “невротичний характер” .

На відміну від невротичних розладів під психопатіями, як природженими, так і набутими, слід розуміти постійний для особи патохарактерологічний стан, який має свою динаміку. Коли ж говорять про невротичний розвиток, то мають на увазі формування характерологічних змін особистості в період рорзладу або після нього, які можуть поступово переходити в ту або іншу форму психопатії. На відміну від психопатій при невротичних розладах страждає лише частина особистості; зберігається критичне ставлення до хвороби, відсутнє при психопатіях; при невротичних розладах визначальне значення набувають соціальні чинники.

Якщо у минулому вельми поширеною була точка зору, що “постачальниками” невротичних розладів, як правило, є психопати, а основні форми невротичних розладів є декомпенсаціями відповідних їм типів психопатій або акцентуації (дисоціативні розлади - істероїдна психопатія, неврастенія - астенічна психопатія, обсесивно-компульсивний розлад – психопатія психастенічного характеру), то в даний час в психіатрії переважає думка, що невротичні розлади можуть виникати у осіб, які не страждають акцентуаціями, а також без певних проявів психопатії. Якщо йти по шляху зближення психогенних декомпенсацій психопатій з невротичними розладами у вузькому значенні, то, природньо, у разі психопатій невротичний розлад виступає як рецидивуюче захворювання, оскільки психогенні зриви можуть виникати в звичайних життєвих умовах, стаючи як би переважаючим типом реагування. У людини ж без психопатичних особливостей невротичний розлад може бути і єдиним епізодом в житті, виникаючим, проте, під впливом дійсної патогенної психотравмуючої ситуації.

Можна вважати, якщо при вираженому психофізичному стресі невротичний стрес можливий у будь-якої людини, то його характер і форма залежать не стільки від патогенного чинника, скільки від індивідуальної схильності і особливостей даного соціального середовища [3]

Невротичний зрив може бути у будь-якої людини, проте у деяких людей є схильність до виникнення невротичних розладів. Це частіше всього люди, що страждають психопатіями або акцентуаціями. [2]

Важливим є також питання про роль в невротичному генезисі, крайніх варіантів норми - акцентуації характеру. Як і у разі психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може стати сприятливим грунтом для виникнення невротичних розладів. За даними А. Е. Лічко, певним типам акцентуації характеру властиві певні форми невротичних розладів. Астено-невротичні і лабільні типи акцентуації призводять у відповідних умовах до виникнення неврастенії, сенситивний, психоастенічний і рідше астеноневротичний являються сприятливим грунтом для розвитку обсессивно-компульсивного чи тривожно-фобічного розладу. Дисоціативний розлад виникає на фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах - лабільно-істероїдному, істероїдно-епілептоїдному, рідше шизоїдно-эпілептоідному. Від типу акцентуації залежать не тільки особливості клінічної картини невротичного розладу, але і вибіркова чутливість до певного роду психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, пред'являючої надмірні вимоги до “точки найменшого опору” даного типу акцентуації.

Проте, навряд чи можна погодитися з точкою зору, що невротичні розлади завжди або як правило виникають за наявності патологічних або акцентуйованих рис характеру. У разі надання переваги їх генетичній обумовленості, чітко прослідковується тенденція до біологізації природи невротичних розладів.

Проте клінічний досвід переконливо свідчить про величезне значення життєвих впливів на формування передневротичної і невротичної особи з появою в певних умовах акцентуйованих або навіть патологічних рис в характері індивіда.

Порівняльна характеристика акцетуйованих рис особистості за А.Е. Лічко та К. Леонгардом (див. таб)


^ По А.Е Лічко

По К. Леонгард

Гіпертимний тип (Г)

Гіпертимный тип (Г)

Циклоїдний тип (Ц)

Циклоїдний тип (Ц)

Лабільний тип (Л)

Лабільний тип (Л)

Астено-невротичний тип (А)

Астено-невротичний тип (А)

Сензитивний тип (С)

Сензитивный тип (С)

Психастенічний тип (П)

Тривожно-педантичний тип (Т)

Шизоїдний тип (Ш)

Інтровертований тип (И)

Эпілептоидний тип (О)

Збудливий тип (В)

Істероїдний тип (И)

Демонстративний тип (Д)

Нестійкий тип (Н)

Нестійкий тип (Н)



* Класифікація акцентуацій характеру по А.Е. Лічко передбачена спеціально для підліткового віку.

При психогенних захворюваннях не виникають нові риси характеру, але проявляється поведінка, яка була властива цій людині в більш ранньому віці, і втрачаються деякі риси, які були властиві їй до хвороби. При цьому свідомість реагує у вигляді своєрідної захисної перебудови, переробляє переживання і нейтралізує їх негативний вплив.

Невротичні розлади є наслідком невдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок і в той же час служить їх причиною, так що виходить замкнуте коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти.

При невротичних розладах відбуваються порушення в психічній сфері людей, які мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.

Крім спадкового чинника, істотний вплив на стан психіки має навколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі і ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічних стрес. Ситуація постійного або часто повторюваної эмоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення в психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на 2 групи - субклінічні і клінічні. Субклінічні - це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога. Клінічні – це більш виражені розлади, де вже потрібна допомога вище зазначених спеціалістів.

При субклінічному реагуванні на психологічну травму відбувається своєрідна захисна психологічна перебудова, яка називається психологічним захистом.

Психологічний захист має на увазі зміну в системі психічних цінностей, спрямовану на нейтралізацію і усунення негативної дії психологічної травми, запобігання розвитку хворобливих відхилень в психічній і фізіологічній діяльності організму. І цим людина як би сама себе лікує.

Варіанти психологічного захисту можуть бутиє різним залежно від виду психологічної травми і характеру самої людини. Але здатність до психологічного захисту у різних людей різна. Одні володіють психічною опірністю і здатні переробити в своїй свідомості ступінь важливості негативної дії, створити нові установки. Вони можуть подолати психологічні травми незвичної сили і у них не виникають важкі розлади настрою, або ж такі з'являються лише на короткий час. Таких людей називають психологічно добре захищеними (або конкордантно-нормальними).

А інші пасують навіть перед незначною перешкодою на їх шляху, щонайменша неприємність викликає у них зміну настрою і відчуття неповноцінності, вони погано пристосовуються до швидких змін життя, а при значній психологічній травмі їх механізми захисту і компенсації виявляються слабкими, відбувається дезинтеграція психічної діяльності і може відбутись невротизація. У таких людей можливості субклінічного реагування обмежені, і їх називають психологічно погано захищеними (або дискордантно-нормальними).

При затяжному перебігу невротичних розладів вельми помітна динаміка механізмів психічної адаптації. Спочатку нестійкі захисні психологічні механізми зміняються все більш стійкими, набуваючими ригідного характеру, патологічними захисними механізмами, тісно пов'язаними з переважно пасивною позицією хворих, їх особистісними особливостями і симптоматикою.

При невротичній реакції в картині особистісних порушень на першому місці виявляються розлади, пов'язані переважно з особливостями темпераменту. До таких первинних особистісних особливостей можуть бути віднесені підвищена афективність хворого дисоціативнимим розладами, тривожність і ригідність обсессивного хворого, підвищена виснажуваність хворого на неврастенію. Проте самі по собі ці особливості можуть бути причиною лише короткочасної невротичної реакції, що розвинулася у важкій, психотравмуючій ситуації. В даному випадку можна говорити не стільки про психогенну, скільки про емоційногенну ситуацію.

Друга стадія невротичного розвитку - стадія власне невротичного розладу, в основі якого лежить порушення значущих частин особистості. Невпевненість в собі, пошуки визнання як риси невротичної особистості, фіксоване і стійке ставлення до себе.

На третій стадії невротичного розвитку - при затяжній течії невротичного розладу - відзначається посиленням цих рис до ступеня характерологічних акцентуації і психопатичних особливостей, які багато в чому визначають поведінку людини і її дезадаптацію.

Важливою особливістю невротичних розладів є те, що людина усвідомлює свою хворобу і прагне її подолати. Дані розлади мають, як правило, яскраво виражений характер і підлягають лікуванню. У разі запущеної хвороби говорять про затяжний невротичний стан або навіть про невротичний розвиток особистості.

При невротичних розладах первинні особистісні риси, пов'язані з особливостями темпераменту, проявляються перш за все в афективній сфері; вторинні риси виявляються у порушенні системи відносин і є глибинними особовими порушеннями, які мають внутрішньоособистий характер; третинні особові риси виявляються вже на поведінковому рівні і можуть проявлятися в труднощах і проблемах “з іншими і для інших”. Третинні особистісні утворення у хворих невротичним розлодом виконують певним чином захисні функції, функцію збереження існуючої системи відносин, збереження хоча б зовнішньої позитивної самооцінки і упевненості в собі.

^ 1.2 Види невротичних розладів у старшокласників.

Неврастенія (F48.0) – невротичний розлад, що характеризується вегетативними, соматичними й емоційними порушеннями, що перебігають за типом дратівливої слабості, безсоння, підвищеного стомлювання, відволікання уваги, знищення настрою, постійним невдоволенням собою і оточенням. Може бути наслідком тривалого емоційного стресу, перенапруження нервової системи, перевтоми або виникати на соматично ослабленому тлі. [10,169]

У 1869р. американський лікар Beard опублікував в „Boston medical and surgical Journal” статтю з обговоренням дратівливої слабкості, котра почала часто виникати у працівників промислових підприємств розвитих країн. Даний симптом (хворобу) він назвав „американським неврозом”. І згодом у у 1880р. Неврастенія була описана Beard в монографії. Він вбачав причини хвороби в реакції організму на стиль життя „Нового Світу” з його культом науково-технічного прогресу і інтенсифікацією праці. Слід зазначити, що історично це був перший з науково класифікованих неврозів.

Неврастенія є найбільш розповсюдженою формою невротичних розладів. Клініка неврастенії складається з симптомів підвищеної нервової збудливості, з одного боку, і виснажуваності - з іншого, причому у одного хворого можуть переважати симптоми підвищеної виснажуваності, а у іншого – симптоми підвищеної збудливості. Сукупність цих двох видів симптомів і становить клінічну суть хвороби.

В етіології неврастенії у дітей і підлітків, як показують дослідження у клініці Н.А.Лобікової (1972-73рр.), основна роль належить довготривалим або навіть хронічним психотравмуючим ситуаціям, частіше всього пов’язаних із конфліктною ситуацією в сім’ї (систематичні сварки між батьками, конфлікти, обумовлені алкоголізмом батьків, ситуації пов’язані із розлученням батьків). Згідно даних певних досліджень (Захаров А.И., 1976), важливу роль в виникненні неврастенії у дітей та підлітків мають деякі форми неправильного підходу батьків до виховання, зокрема надмірні вимоги і заборони, які перевищують можливості дитини. [23]

В.В.Ковальов описує окремо невроз виснаження та реактивну неврастенію. За його словами емоції грають важливу роль при обидвох варіантах хвороби. Проте емоційний фактор при реактивній неврастенії відрізняється від емоційного фактора при неврозі виснаження. Реактивна неврастенія представляє собою типовий реактивний стан із всіма його особливостями (відобрження патогенного фактора в картині хвороби, визначальна роль психогеній в його динаміці). При неврозі виснаження патогенна ситуація практично не відображається в симптоматиці. Цей варіант неврастенії представляє собою не конфлікт-реакцію, а стан виснаженості. До симптомів підвищеної нервової збудливості належать: підвищенна дратівливість, яка виявляється в різкому тоні, реакціях гніву, сльозах.

Хворим на неврастенію дуже важко, а іноді й неможливо стримати, побороти емоційну реакцію. Вони стають не витривалими до очікування. Такі хворі виявляють підвищену чутливість до подразників звичайної сили, звичних для здорової людини: важко переносять стукання дверима, стук кроків, шум вуличного руху, розмову сусідніх хворих, яскраве світло, гучну музику, дотик холодного і гарячого, важко переносять незначні больові подразнення (ін’єкції тощо). Неврастенія може розвиватися за двома сценаріями : гіпостенічним та гіперстенічним. В першому варіанті хворий стримує негативні емоційні прояви і загалом у нього переважає виснаження над збудженням, а другий варіант проходить навпаки.

Порушення сну є одним з найчастіших симптомів неврастенії. З настанням ночі, хворі повні уявлень про події минулого дня, довго не можуть заснути, думки їх повертаються до найдрібніших і неістотних подій минулого дня. Вони хочуть спати, але не можуть заснути протягом багатьох годин. Заснувши, вони згодом прокидаються від найменшого шуму, шурхоту і вже не можуть заснути знову. Сон у них поверхневий, тривожний і з великою кількістю сновидінь, частіше неприємного змісту, що не дає звичного почуття бадьорості і відпочинку. Протягом дня хворі залишаються млявими і сонливими.

При дослідженні неврологічного статусу виявляється пожваленність сухожильних рефлексів, рефлексів із слизових оболонок (підвищення глоткового рефлексу), тремор повік, пальців рук, яскрава вегето-судинна нестійкість: шия, лице вкриваються червоними плямами, долоні, стопи та інші частини тіла швидко пітніють, пульс частішає, хворі скаржаться на найрізноманітніші неприємні відчуття, що з різних частин тіла - стискання серця, болі в шлунку, кишечнику, головні болі, запаморочення.

Перелічені симптоми підвищеної нервової збудливості переплітаються у того ж самого хворого з симптомами надмірної нервової виснажуваності, що виявляється в легкій стомлюваності в роботі, нестійкості і швидкій виснажуваності уваги, малій інтелектуальній продуктивності. Хворим важко зосередитися на звичному занятті, думки швидко перебігають, відвертаються, не утримується зміст прочитаного. Це викликає у хворого впевненість, що він “втратив пам’ять”, що він не зможе більше працювати, через що хвилювання і неможливість зосередитися на триваліший час ще більше посилюється. У співбесіді з хворим виявляється важкість передачі в хронолігчній послідовності дат особистого та громадського життя: хворі забувають дати основних подій, імена знайомих.

Зниження працездатності, порушення сну, неприємні, хворобливі відчуття в різних частинах тіла, зниження статевої функції (імпотенція) супроводжуються заниженим настроєм з тривожністю і занепокоєнням за благополучне закінчення такого стану.

Патофізіологічною основою описаних хворобливих симптомів є недостатність внутрішнього гальмування. Саме слабкістю останнього пояснюється симптом підвищеної нервової збудливості і симптом підвищеної виснажуваності. Від неврастенії як самостійного захворювання у формі невротичного розладу потрібно відрізняти неврастенічний синдром, який часто супроводжує соматичні захворювання.

На закінчення, слід відмітити, що неврастенія як нозологічна одиниця не входить у американську класифікацію DSM-IV.

Обсесивно-компульсивний розлад (F42) – це розлад, що характеризується обсесивними (нав’язливими) думками або компульсивними діями, які повторюються [10,133].

Обсесіями називають нав’язливі, періодично повторюванні побоювання, роздуми чи імпульси. Найбільш часто тематика обсесій зосереджена на страху, агресії (нанес