Реферат: Зміст

ЗМІСТ



Етика й естетика як філософські науки.

Предмет та завдання, зв'язок з іншими науками

1.1.Наука та предмет етики

1.2.Взаємозв'язки етики з іншими науками

1.3.Поняття наукової, релігійної, професійної етики

Мораль як соціальний феномен.

Поняття і структура моральної свідомості.

2.1.Поняття моралі

2.2.Походження моралі

2.3. Основні етапи історичного розвитку моралі

Мораль первісного суспільства

Мораль рабовласницького суспільства

Мораль феодального суспільства

Мораль епохи Відродження

Мораль буржуазного суспільства

Комуністична мораль

2.4.Загальна структура моралі та її основні елементи

3. Основні етичні цінності. категорії етики.

3.1.Моральна вимога

3.2.Моральний вибір

3.3. Моральна відповідальність

3.4.Моральні якості

3.5. Моральний вчинок

3.6.Моральні чесноти і вади

3.7. Добро і зло

Абсолютистські концепції добра і зла

Релятивістські концепції добра і зла.

Сучасні концепції добра і зла

3.8.Справедливість

3.9.Совість (сумління)

3.10. Гідність і честь

3.11. Ідеал (моральний)

3.12. Смисл (сенс) життя

3.13. Щастя

^ 4. ЕСТЕТИКА ЯК НАУКА

4.1.Предмет і завдання естетики.

4.2.Категорії естетики.

5 Основні естетичні цінності. Мистецтво як естетично-художній феномен.

5.1. Естетична свідомість та її основні форми.

5.2.Типології історичного розвитку мистецтва.

6. Моральні проблеми людської діяльності.

6.1. Проблема свободи

6.2. Категорія відповідальності

^ 7. МОРАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

7.1.Моральна культура як етична основа спілкування,

7.2.Моральна культура спілкування .та її рівні.

7.3.Моральні цінності як основа гуманістичного спілкування.

7.4.Моральні норми та принципи, їх значення для досягнення ви­сокого рівня культури спілкування.

7.5.Прояв гуманістичних комунікативних установок у спілку­ванні.

7.6. Специфіка професійної моралі і етики

8. Етика ділових відношень.

8.1.Суть етики ділових відносин

8.2. Закономірності міжособових відносин

8.3. Етичні проблеми ділових відносин

^ 9 ЕТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ

9.1. Етика і соціальна відповідальність організацій

9.2. Етичні норми в діяльності організацій

9.3. Підвищення етичного рівня організації

10. Організаційна культура в управлінні і її розвиток

10.1. Поняття і елементи організаційної культури.

10.2.Функції і типи організаційної культури.

10.3.Види організаційної і управлінської культури.

^ 11 ТИПИ КОНФЛІКТІВ І УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТНОЮ СИТУАЦІЄЮ

11.1. Поняття конфлікту. види і типи конфліктів.

11.2. причини, межі, елементи конфлікту

11.3. Конструктивна і деструктивна функції конфлікту

11.4. Причини конфліктів в організаціях

11.5.Управління конфліктами

11.6. Поведінка в конфлікті. Стратегія і тактика.

12. Спілкування як інструмент етики ділових відношень

12.1. Спілкування як соціально-психологічна категорія

Комунікативна сторона

Інтерактивна сторона

Перцептивна сторона

12.2 Комунікативна культура в діловому спілкуванні

12.3 Види ділового спілкування

стилі спілкування

основні форми ділового спілкування

12.4. Управління діловим спілкуванням

функції ділового спілкування

методи управління спілкуванням

принципи ділового спілкування

^ 12.5.ВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ

Основи ділової риторики

Культура мови в діловому спілкуванні

Етика використання засобів виразності ділового мовлення

^ 12.6.НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ

Основи невербального спілкування

Кінестетичні особливості невербального спілкування

Візуальний контакт

13 Етикет ділового спілкування

13.1 Основні поняття про етикет

13.2. Хороші манери

13.3. Міжнародний етикет

13.4 Світський етикет

13.5 Ділові бесіди і переговори
ПЕРЕДМОВА

В даний час в українському суспільстві відбувається визначена "переоцінка цінностей". Замість колишньої системи цінностей, що розвивається в соціалістичному суспільстві, затверджується нова система. Однак ці процеси протікають суперечливо, коли разом з дійсними загальнолюдськими моральними цінностями починають насаджуватися і помилкові "псевдоцінності". Поряд з ростом уваги частини населення до моралі і релігії, відбувається ріст злочинності, нігілізму. У суспільстві одержують поширення різного роду вчення, що відстоюють культ сили, антицінності "надлюдини", містику й аморализм. Тому дуже важливо мати фундаментальні наукові знання про мораль і етику, естетику. І це особливо істотно для молоді, що не має належного життєвого досвіду і потрібних знань, щоб правильно оцінити інформацію, що надходить.

Сучасна Україна прилучається до глобальної економіки, вступає у світовий ринок, де діють визначені моральні норми корпоративної етики, етики ділових відношень. І Україна повинна відповідати загальноприйнятим моральним принципам у сфері бізнесу і підприємництва, якщо бажає бути рівноправним і шановним партнером. Крім того, кожна професія має свої моральні особливості, знання і дотримання яких характеризують нашу професійну культуру і сприяють нашому професійному успіху. Але щоб дотримуватися нормам професійної етики, треба їх знати і правильно оцінювати.


ТЕМА 1 Етика й естетика як філософські науки.

Предмет та завдання, зв'язок з іншими науками


План:

1.1.Наука та предмет етики

1.2.Взаємозв'язки етики з іншими науками

1.3.Поняття наукової, релігійної, професійної етики


^ 1.1.Наука та Предмет етики


Етика належить до філософських дисциплін, оскіль­ки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлен­ня індивіда до світу (актуальність цієї проблеми визна­вали ще мислителі Давньої Індії). Вона досліджує цін­ності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагоро-дження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Термін «етика» походить від давньогрецького сло­ва «етос», яке спершу означало спільне жит­ло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл, Демокріт використовували йо­го, характеризуючи усталену природу кон­кретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єк­тивного світу, людини.

Взявши за основу слово «етос» у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель утворив прикметник «етикос» («етичний») для позна­чення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму — пам'ять; етичними (моральними) чеснотами — помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою.

Намагаючись точно перекласти термін «етос», дав­ньоримський філософ Марк Туллій Цицерон запровадив термін «моральний», який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Згодом, у IV ст. н. є., виник термін— «мораль».

Обидва терміни («етика» і «мораль») увійшли до но­воєвропейських мов, хоча й набули в них різного зна­чення: етикою стали називати одну з філософських на­ук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ото­тожнюють. Зокрема, ведучи мову про етику вчителя, медичного працівника тощо, мають на увазі специфіку їх моралі.

Термін «мораль» використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні «етика — наука про мораль» він мислиться в загальному значенні, а в судженні «мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості» — у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність — реаль­ну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своє­рідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі сус­пільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-полі­тичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізу­ються моральні норми, судження, оцінки.

Етика— філософська нау­ка, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, струк­туру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

Співвідношення моралі й етики можна передати та­кою моделлю: «мораль у собі» (уявлення, почуття, емо­ції, суб'єктивні вияви волі) — «мораль для нас» (мо­раль, «одягнена» в матеріальну оболонку мови і мовлен­ня, тобто «омовлена» мораль і моральність) — етика як теоретична модель моралі, її інтерпретація (тлумачен­ня) та обґрунтування. Серцевиною цієї моделі є система категорій.


^ 1.2.Взаємозв'язки етики з іншими науками

Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона спо­ріднена зі всіма основними її розділами — онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

З'ясовуючи сенс життя, етика змушена вийти на ос­новоположні онтологічні проблеми, зокрема буття лю­дини як особистості. Етику як науку нормативну, що визначає поведінку індивіда в конкретних випадках, цікавить передусім потенційне буття, світ належного. Проте вона зважає і на реальні моральні стосунки лю­дей, тобто на моральність.

Спорідненість етики з гносеологією зумовлена необ­хідністю осмислення природи, сутності, структури і функцій моралі, піднесення моральних уявлень, які за­галом належать до буденної свідомості, до рівня науко­вих понять.

З аксіологією етику ріднить аналіз природи та сут­ності абсолютних, безумовних цінностей, до яких нале­жить передусім добро.

Розв'язує етика і праксеологічні проблеми, зокрема створює зразкові і практичні моделі людських стосун­ків та засоби їх реалізації, пропонує певні рекомендації. Отже, вона є практичною філософією, перебуває в орга­нічному зв'язку з праксеологією, яка досліджує актив­не, дійове, практичне ставлення людини до світу, мож­ливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблему свободи і необхідності та різні способи її розв'язання — фаталізм (панування над людиною невідворотних сил); волюнтаризм (проголошення волі як першооснови і творця дійсності); концепції, в яких переборюються крайнощі фаталізму й волюнтаризму.

Як наука про належне етика перебуває у взаємозв'яз­ках із футурологією— наукою про майбутнє людства.

Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджу­ють буття людини. Проте координувати дослідження моралі може тільки етика.


^ 1.3.Поняття наукової, релігійної, професійної етики


Існує ряд понять, зв'язаних з поняттям "етика", більш часного роду: "наукова етика", "релігійна етика", "професійна етика". Поняття "наукова етика" багатозначно. Під даним поняттям звичайно розуміється прагнення людини спиратися у своїй моральній діяльності на більш глибоке, наукове знання дійсності. Однак сама "науковість" в етиці інша, ніж в природничих науках. "Науковість" в етиці не приймає строго формалізованої, дедуктивної чи математичної форми, не є строго обґрунтованою через досвід; індуктивний метод тут також має свої межі.

Поняття "наукової етики" часто зв'язують з якоюсь концепцією моралі. Така етика ґрунтується на реальних фактах і використовує наукову методологію. Прикладом подібної "наукової етики" може бути "натуралістична етика", основана на природних фактах, якось: інстинкти людини, його природне прагнення до задоволення, його ірраціональне прагнення до життя, до влади.

Наукової вважала себе і марксистська етика, що виводила мораль з об'єктивних соціальних відносин, розглядала її як специфічну форму свідомості, особливий спосіб освоєння дійсності, що має класову основу.

Етика може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, суджень, самооцінок.

Релігійна етика - це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Затверджується, що досяжні розумом людини моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна "відкрити" розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїх чи істина про Божию благодать і т.п..

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього обґрунтування. Актуальної є проблема соот-ношения професійної етики і загальнолюдської моралі.

Професійна етика різноманітна. Найбільш значимі про-фессиональные етики - це етика лікаря (деонтологическая етика), етика юриста, етика бізнесу, етика вченого, педагогічна етика й ін.


Контрольні питання

1. Як визначається етика?

2. У чому специфіка нормативної етики?

3. Що таке дескриптивна етика?

4. Які різновиди наукової етики можна виділити?

5. Як співвідносяться наукова і релігійна етики?

6. Яке співвідношення загальнолюдських моральних принципів і принципів професійної етики?

7. Які існують визначення моралі в сучасній етиці?


Теми рефератів

1. Підстави етики в сучасному католицизмі.

2. Марксистська етика: аналіз самооцінки.

3. Поняття моральності в історії етики.

4. Етичне вчення Аристотеля, його оцінка.


Література:

Аристотель. Никомахова этика // Собр. соч.: В 4 т. – М., 1983. - Т. 4.

Войтыла К.(папа Иоанн Павел II). Основания этики // Вопр. философии. – 1991. - № 1.

Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. – М., 1998.

Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М., 1974.

Кант И. Критика практического разума // Соч.: В 6 т. – М., 1964. – Т. 4.

Швейцер А. Культура и этика. – М., 1973.

Шрейдер Ю.А. Лекции по этике. – М., 1994.

Этика / Под общ. ред. А.А. Гусейнова и Е.Л. Дубко. – М., 2000.


ТЕМА 2 Мораль як соціальний феномен.

Поняття і структура моральної свідомості.


План:

^ 2.1.Поняття моралі

2.2.Походження моралі

2.3. Основні етапи історичного розвитку моралі

Мораль первісного суспільства

Мораль рабовласницького суспільства

Мораль феодального суспільства

Мораль епохи Відродження

Мораль буржуазного суспільства

Комуністична мораль

^ 2.4.Загальна структура моралі та її основні елементи


2.1.Поняття моралі


В українській мові існують два родинних поняття - мораль і моральність.

Визначення "моральності":

1) Моральність є "внутрішні, духовні якості, якими керується людина; етичні норми, правила поведінки, обумовлені цими якостями" . У даному визначенні мораль зводиться до визначення духовних якостей людини, а також до норм і принципів поводження, тобто до визначеної форми свідомості.

2) Мораль є особливий, імперативно-оціночний спосіб пізнання дійсності через протилежність добра і зла . Мораль, таким чином, розуміється як суб'єктивна форма буття.

3) Мораль є сукупність цінностей добра і зла, а також відповідних їм форм свідомості, відносин, дій. Дане визначення моралі і буде нами розглядатися як основне.


^ 2.2.Походження моралі


Зародження і розвиток моралі є тривалим, складним і суперечливим процесом. Якщо історія, етнографія, антропологія, досліджуючи його, послуговуються істо­ричним методом, якому властиві емпірична конкрет­ність, географічна, хронологічна й етнографічна визна­ченість, то етика намагається осягнути загальну логіку, закономірності виникнення моралі, з'ясувати, коли, як і для чого вона виникла.


^ Релігійні концепції походження моралі.

Більшість із релігійних концепцій виходить з того, що мораль ви­никла кілька тисяч років тому. Уявлення про добро і зло, моральні вимоги, здатність ними керуватися дані людині Богом. Головний феномен моралі — добро — тлумачиться як втілення божественної волі. Так, згід­но з християнським ученням мораль має божественну природу. Людина отримує її як природний моральний (внутрішній) закон і як богоодкровенний (зовнішній) закон.

Потреба в моралі зумовлена тим, що людина як ті­лесна істота, будучи схильною керуватися плотськими бажаннями і пристрастями, неспроможна без допомоги Бога виробити єдино істинне розуміння добра, а тим більше керуватися цим розумінням. Тому без Бога люд­ське життя неможливе. Мораль є божим даром, вона, як удар блискавки, відсікла людину від світу тварин. До того ж люди з давніх-давен вірили, що боги заохочують високоморальну поведінку і карають за аморальну.

Релігійні системи моралі були настільки поширени­ми в Давньому світі, що їх дотримувалися навіть мисли­телі, яких традиційно вважають матеріалістами.

Узята за аксіому ідея всемогутнього і всеблагого Бо­га дає змогу обґрунтувати об'єктивність, усезагальність і абсолютність моральних вимог і цінностей. Згідно з ці­єю ідеєю саме Бог надає моралі духовної піднесеності й благородства.

Релігійні (божественні) приписи мають, як правило, універсальний і вселюдський характер. Релігія не сприй­має абсолютизації утилітарної (практичної) оцінки мо­ралі, значною мірою уникає суб'єктивізму в моральних оцінках.

Тлумачення в релігійних системах походження моралі применшують роль людини в процесі станов­лення моральної свідомості. Адже моральна самосві­домість постає в них чимось абсолютним, що людина має прийняти без жодних сумнівів. Однак кожна релі­гія (і релігійне вчення про мораль) прагне прилучити і людину до співтворення добра й моралі.


^ Натуралістичні концепції походження моралі.


Згідно з натуралістичними концепціями мораль ви­никла мільйони років тому як просте продовження і ускладнення групових інстинктів тварин. Вона необхід­на для виживання виду в боротьбі за існування.

Ці концепції були сформульовані у працях Ч.-Р. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна тощо. Наприклад, Ч.-Р. Дарвін зазначав, що багато почуттів і здібностей, якими пишаються люди, можна виявити і в тварин (іно­ді досить розвинутими), серед них є й естетичні та моральні почуття. Він описував, як тварини люблять бути в товаристві, як погано почуваються на самоті, їх по­стійне спілкування між собою, взаємне попередження про загрозу, взаємну підтримку на полюванні, взаємне співчуття в біді. На його дум­ку, крім любові і симпатії, у тварин є й інші якості, що теж перебувають у зв'язку із суспільними інстинктами, які люди назвали б моральними якостями.

Розмірковуючи над проблемою походження моралі, Кропоткін писав: «Взаємодопомога, справедливість, мо­ральність — такі послідовні кроки висхідного ряду нас­троїв, які ми пізнаємо при вивченні тваринного світу і людини. Вони становлять собою органічну необхідність, яка несе в собі своє виправдання, що підтверджується всім розвитком тваринного світу... Висловлюючись об­разно, ми маємо тут всезагальний, світовий закон орга­нічної еволюції, внаслідок чого почуття взаємодопомо­ги, справедливості і моральності глибоко закладені в лю­дині зі всією силою вроджених інстинктів...

Ці три інстинкти становлять собою інстинкти само­збереження. Звичайно, іноді вони можуть слабшати під впливом деяких умов... у тієї чи іншої групи тварин або в тому чи іншому людському суспільстві. Але тоді ця група неминуче зазнає поразки в боротьбі за існування: вона йде до занепаду... Така тверда підстава, що дається нам наукою для вироблення нової системи етики і її виправдання».

Г. Спенсер виходить з ідеї еволюції, яка, на його думку, охоплює як природу, так і суспільство. Він не відрізняв моральних стосунків людей від стосунків у тваринному світі, розглядав їх як один із видів поведін­ки, властивий усім живим організмам, як найвищий ре­зультат еволюційного розвитку. У процесі еволюції мо­раль, на його думку, є засобом пом'якшення боротьби між егоїзмом і альтруїзмом, якими наділена жива при­рода, зокрема й людина. Людська поведінка історично долає кілька етапів, упродовж яких виникають і вдо­сконалюються моральні почуття, зло поступово перехо­дить до добра, від моральних вад до чеснот. Людина, пристосовуючись до умов життя, спрямовує поведінку на збереження себе як виду. З часом благо суспільства і благо особистості все більше збігаються. Тому людина повинна дбати про особисте щастя в межах, приписаних суспільними умовами.

Мораль ґрунтується на принципах справедливості і доброчинності. Справедливістю, за Спенсером, є право кожної людини на абсолютну свободу, яка водночас по­винна узгоджуватися зі свободою інших індивідів; добро­чинністю — дії індивіда, які приносять іншим людям на­солоду і не розраховані на винагороду. Державу вчений вважав злом, оскільки вона обмежує свободу індивіда.

Учені-біологи, які поділяли натуралістичну точку зору, доводили, що в процесі еволюції тварин усе від­чутнішу роль відіграє альтруїзм, який сприяє збере­женню й розвитку виду загалом.

Отже, натуралістичні концепції походження моралі мають істотні аргументи, проте загалом ґрунтуються на помилковому підході, який можна визначити як редукціонізм — зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин). Однак немає сумніву в то­му, що групові інстинкти і материнський інстинкт є природними передумовами виникнення моралі.


^ Соціально-історичні концепції походження моралі.


Прибічниками етичних систем, у яких визнається соці­ально-історична природа моралі, були Арістотель, Т. Гоббс, французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712— 1778), Е. Дюркгейм, німецький філософ, соціолог і політик Макс Вебер (1864—1920) та ін. Вони належали до різних філософських напрямів і шкіл.

Концепції соціально-історичної природи моралі ґрунтуються на тому, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінного ладу. Мораль була покликана до життя соціальною потребою в узго­дженні, регулюванні й координації процесів виробниц­тва, відтворення суспільного життя в нових умовах, ос­кільки таке регулювання доморальними засобами ста­вало неможливим (при цьому певною мірою визнаються біологічні передумови моралі).

Головною функцією моралі було забезпечення впо­рядкованості життя первісного колективу, узгодження колективної волі з волею окремих соціальних груп та індивідів, які поступово виокремлювалися з первісного людського стада, набуваючи певної соціальної визначе­ності й відносної самостійності.

Суспільство, людина є результатом тривалого істо­ричного розвитку. Відтоді, як мавпоподібні предки лю­дини почали використовувати перші кам'яні знаряддя праці до виникнення першого суспільства (первісно­общинний лад), формування людини сучасного психо­фізіологічного типу, розвиток якої підпорядковувався соціальним законам, минуло сотні тисяч років. Ця солідарність поро­джена жорсткою зовнішньою необхідністю, об'єктивни­ми умовами природного існування первісних людей. Нездатність окремого індивіда до самозахисту необхідно було компенсувати об'єднаною силою і колективними діями стада. Водночас існувало внутрігрупове та між-групове суперництво. Агресія в первісних стадах поєд­нувалася з елементами співробітництва і взаємопідтрим-ки під час колективного полювання, в найпростіших трудових операціях, які формували почуття взаємної прив'язаності. Це характерно й для тварин, які живуть стадами, зграями, роями.

Представники марксистської етики доводили, що мораль виникла разом з першими колективними трудо­вими діями, регулюючи їх. Такі твердження не витри­мують критики, оскільки соціальні регламенти (на­приклад, моральні оцінки) не здатні були ефективно впливати на напівтваринну психіку.

Переконливішою є позиція етиків, які вважають, що мораль виникає не з подоланням людиною тваринного стану, а на значно ви­щому етапі становлення людини, з появою соціальних відмінностей всередині племені, що вимагало і мораль­ної регламентації.

Згідно зі схемою марксистської концепції похо­дження моралі праця (колективна) створила людину і є джерелом усього людського (суспільного) в людині. Трудова діяльність первісних людей спочатку узгоджу­валася завдяки доморальній (позаморальній) регуляції. У додатковому, зокрема й моральному, забезпеченні уз­годження їх діяльності потреби ще не було, оскільки людина ще не мала індивідуальної свободи вибору, а її дії під тиском природної необхідності підпорядкува­лись інтересам племені. Лише з розвитком і вдоскона­ленням соціальних відносин (статевовіковим поділом праці, виокремленням родів усередині племені тощо) виникла необхідність у свідомій моральній регламен­тації поведінки людини, в моральному закріпленні певних соціальних відносин, регулюванні нових сус­пільних суперечностей, які зароджувались. Усі ці мір­кування об'єднує думка про те, що саме праця визначи­ла розвиток усіх соціальних відносин, створила переду­мови для виникнення моралі.

Первісну мораль характеризували такі ознаки:

— невід'ємність від практичного життя, тотожність звичаям, сукупності вчинків суспільних індивідів;

— зумовленість поведінки індивіда нормами і забо­ронами, які поширювалися на всі сфери життя;

— безпосередній колективізм і рівність.

Отже, моралі передують доморальні форми регулю­вання поведінки людини. Природними передумовами виникнення моралі були колективні інстинкти, а соці­альними — ускладнення суспільного життя, виникнен­ня нетрадиційних конфліктів і неможливість розв'яза­ти їх звичними засобами. Істотну роль у виникненні моралі відіграло зародження самосвідомості індивідів.


^ 2.3. Основні етапи історичного розвитку моралі


Згідно з ним основними етапами історичного розвитку моралі є мораль первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного, і так званого комуністичного суспільств.


^ Мораль первісного суспільства


Мораль має не лише історію, а й передісторію (доморальні засоби регулювання відносин між людьми), яку часто розглядають як особливу форму існування моралі.

Прийнято вважати, що мораль виникла в родовому суспільстві епохи матріархату. Материнський родовий лад припав на період розквіту первісного суспільства. Саме тоді люди приручили тварин (собаку, коня, рогату худобу, деяких птахів), навчилися землеробства і гон­чарного мистецтва, почали оволодівати виробництвом міді, олова, бронзи. Були створені відомі наскельні зоб­раження, які розцінюють і як вражаючі успіхи образо­творчого мистецтва, і як прояви магічних дій тощо.

Соціальну регуляцію в родовому суспільстві здій­снювали синкретичні (такі, що поєднують у собі різно­рідні елементи) звичаї, норми, приписи, тому мораль необхідно розглядати як аспект чи функцію цієї ціліс­ної регулятивної системи.

Організаційним і нормативним принципом родового суспільства були кровнородинні відносини. Структура цього суспільства загалом збігалася із системою спорід­неності. Побутує думка, що зародження моральності пере­дує виникненню моралі як ідеального (нематеріаль­ного) феномену. При цьому йдеться про відсутність у первісної людини нескутої волі, вибору, самосвідомос­ті, а також про відсутність суперечності між сущим і належним.

Визнання того, що мораль існувала ще до появи са­мосвідомості людини, передбачає визнання (а для цього є певні підстави) існування самосвідомості роду. Сучасна соціологія та антропологія культури часто послуговують­ся поняттями «колективна совість», «колективні уяв­лення», «колективне несвідоме». На думку К.Т. Юнга, архаїчна психіка є колективною психікою, надособистісною душею. Про існування самосвідомості роду свідчать поняття «свої» і «чужі» тощо.

Елементи моралі як ідеального феномену в умовах первіснообщинного ладу містять первісні вірування: антропоморфізм— наділення людськими якостями явищ приро­ди, предметів, тварин; анімізм— віра в існування духів, одухотвореність предме­тів, у наявність душі у людей, рослин, тварин; тотемізм— віра у спорідненість груп людей (роду, племені) з конкретними видами тварин, рослин, явища­ми природи; фетишизм— віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів; різні види магії— сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надпри­родне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам; система заборон і обмежень (табу), міфологія, ритуали, обряди тощо. їх аналіз свідчить, що деякі моральні відно­сини склалися ще за матріархату. Йдеться про усвідом­лення необхідності працювати, захищати свій рід, роди­чів, про покірність і скромність, взаємні привітання родичів і співплемінників; обряди, ініціації (посвячен­ня) — передання племінних норм життя поколінню, що Досягло повноліття; табуації (заборони), метою яких був захист життєво важливих звичаїв і правил; жіночу ініціативу при встановленні шлюбного союзу; неприй­няття кровноспоріднених шлюбів; кровну помсту та ін.

У патріархальному суспільстві виникли і нові норми, зорієнтовані на зміцнення ролі й авторитету чоловіка як глави патріархальної сім'ї. З цим пов'язані вимоги щодо вірності дружини, звичай левірату. Більш категоричним було ставлення до неправди; зросла роль примусу і суво­рих покарань за порушення норми. На патріархальну епоху припадає зародження самосвідомості людини, що, очевидно, спричинило необхідність жорсткої регламен­тнії поведінки і покарань.

Умови тогочасного буття поступово відкривали прос­тір і водночас спонукали до морального вибору. Важливу роль у цьому процесі відіграли норми поведінки, табу та приписи, які можна було тлумачити по-різному. Це, зок­рема, стосується й міфу — наївно-символічного уявлення людей про світ. Мі­фології кожного народу властивий моральний аспект. Проте її не можна розглядати як зібрання моральних норм. Хоч багато міфів містять оцінки суспільно-значу­щих фактів, це, однак, не дає підстав стверджувати про наявність у них чітко сформульованих моральних норм.

Отже, сукупність фактів буття людини у родовому суспільстві переконує, що мораль виникла саме на цьо­му етапі розвитку цивілізації.


^ Мораль рабовласницького суспільства


У рабовласницькому суспільстві, яке прийшло на зміну первіснообщинному, стосунки між людьми, зок­рема й моральні, зазнали істотних змін. Рабство було формою соціального зв'язку, за якого гніт і панування стали відкритими, нещадними, жорстокими. Як вирі­шальний чинник прагматично ефективних відносин між різними соціальними верствами суспільства виник­ла держава. Завдяки їй можна було утримувати вели­чезну армію рабів. Діяв і недержавний примус, до якого вдавалися рабовласники.

Аналізуючи мораль рабовласницького суспільства, основну увагу традиційно звертають на стосунки між рабовласниками й рабами, експлуататорами й експлуа­тованими, недооцінюючи стосунки вільних громадян — ланку суспільства, в якій відбувався моральний прогрес (для історії науки про мораль проблема прогресу моралі є однією з основних).

Становище рабів було цілком безправним. Рабовласник із кожного з них намагався зробити покірну, тупу істоту, все життя якої зводилося б до роботи, споживання їжі та сну. Від­повідно вияв рабом власної гідності розцінювався як не­повага до господаря, виклик йому, а тому жорстоко ка­рався. Раба можна було не соромитись.

Проте лише примусовими методами втримати рабів у покорі було неможливо. Оскільки на них покладалися численні функції, виникало безліч ситуацій, в яких по­ведінка рабів не могла бути однозначно регламентова­ною, а служителі держави і господарі не могли просте­жити кожен їхній крок. Назріла потреба перетворити деякі вимоги до раба на його самовимогу, моральні нор­ми. З цією метою вигідні для рабовласників норми пове­дінки рабів підносились до рангу належних, усезагальних і об'єктивних, які нібито не залежать від свідомості та волі людей. Звичаї, традиції, зародки моралі первіс­нообщинного суспільства або відкидалися й замінюва­лися іншими, або пристосовувалися до умов рабовлас­ницького ладу. Рабу часто нав'язували думку, ніби гос­подар і його сім'я є природними його повелителями, покликаними замінити йому рід і втрачену батьківщи­ну. У Римській імперії серед рабів насаджували особли­вий культ «генія» господаря. Все це свідчило про спро­би рабовласників вплинути на мораль рабів. Проте фор­мування моралі в рабовласницькому суспільстві не було свідомим, цілеспрямованим ідеологічним процесом, здійснюваним рабовласниками, як це стверджували представники марксистсько-ленінської етики.

Ставлення рабів до своїх господарів було суперечли­вим. У ньому поєднувалися покірність, намагання до­годжати господарю, плазування перед ним і глибоко приховані неприязнь, злість, що виявлялись у псуванні знарядь праці, інвентарю, іншого майна господаря, ко­ли випадала нагода зробити це безкарно, у стихійних бунтах і повстаннях. Безперечно, у ставленні рабів до своїх господарів домінувала ненависть.

Ли­ше повстання згуртовували рабів, сприяли формуванню деяких високих моральних почуттів і якостей (відмова від покірливості, приниження, пробудження почуття власної гідності, мужність і сила духу).

Оскільки рабовласницький лад забезпечував сус­пільний порядок, який створював простір для розвитку духовної культури, зокрема й моральної, вільних гро­мадян, то наука про мораль, її історію досліджує насам­перед взаємини між ними. Про рівень моралі вільних громадян рабовласниць­кого суспільства, зокрема давньогрецького, свідчать моральні якості, які високо цінувалися (чесноти): муж­ність, помірність, щедрість, розкішність, великодуш­ність, помірне честолюбство, лагідність, правдивість, товариськість, люб'язність, справедливість, а також ті, що засуджувалися (моральні вади): боягузливість, гра­нична безпристрасність, скупість, дріб'язковість,ТЕМА 3. Основні етичні цінності. категорії етики.


План:

3.1.Моральна вимога

3.2.Моральний вибір

3.3. Моральна відповідальність

3.4.Моральні якості

^ 3.5. Моральний вчинок

3.6.Моральні чесноти і вади

3.7. Добро і зло

Абсолютистські концепції добра і зла

Релятивістські концепції добра і зла.

Сучасні концепції добра і зла

3.8.Справедливість

3.9.Совість (сумління)

3.10. Гідність і честь

3.11. Ідеал (моральний)

^ 3.12. Смисл (сенс) життя

3.13. Щастя


Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою системи категорій етики. Іг­норування вимог системного підходу при їх досліджен­ні породжує численні суперечності, логічні помилки (зокрема, «зачароване коло»). Наприклад, добро часто розглядають як моральний феномен, а мораль — як доб­ро. Наслідком цього є наявність багатьох недостатньо осмислених категорій етики.

Створюючи систему категорій етики, слід виводити їх, як зазначав німецький філософ Георг-Вільгельм-фрідріх Гегель (1770—1831), починаючи з найпрості­ших. При цьому потрібно продемонструвати, як вони продукуються. Щоб краще збагнути цей процес, необ­хідно абстрагуватися від того, що майже кожна катего­рія, яку треба вивести, давно вже створена. Дотримую­чись цього принципу, етика здатна стати об'єктивною доказовою наукою.


^ 3.1. Моральна вимога

Найпростішим елементом морального феномену є моральна вимога, а етична категорія «моральна вимо­га» — результатом виявлення того спільного, що втіле­не в розвинутих формах моральних вимог (нормах, правилах, приписах, заповідях), з'ясування їх об'єк­тивної основи.

Об'єктивною основою моральних вимог є історична необхідність жити, ді