Реферат: Методичний матеріал з курсу

Методичний матеріал з курсу

«медицина надзвичайних ситуацій»


1. ТЕМА 1. Організація захисту населення і територій за умов надзвичайних ситуацій


Людство постійно перебуває під впливом несприятливих факторів, не тільки соціального, але і техногенного та природного походження. Все це ще раз підтверджує, що одним із головних завдань держави є організація захисту населення від наслідків катастроф, стихійних лих як у мирний, так і у воєнний час. Для вирішення цього важливого завдання в Україні створена система цивільного захисту населення, діяльність якої визначена Законом України “Про Цивільну оборону України” (1999) і “Про правові засади цивільного захисту”(2004).

Значна кількість великих катастроф, що сталася останнім часом у світі і на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська (1986), змінили традиційну орієнтацію системи цивільного захисту з вирішення завдань виключно воєнного часу на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного часу, а також перехід від галузевого (відомчого) до функціонального (інтегрованого) принципу реагування.

В основу цивільного захисту населення покладені положення міжнародного гуманітарного права та стаття 3 Конституції України, в якій наголошується, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.


^ Основні положення міжнародного права з питань захисту людини.


Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.

Після другої світової війни, в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій, в серпні 1949 року у Женеві, на Дипломатичній конференції, була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) забезпечуються наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

Але після прийняття в 1949 році IV Женевської конвенції, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.

Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до Женевської конвенції 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатанти, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.

Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.

Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).

Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.


^ Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру


Цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Відповідно до Закону України "Про правові засади цивільного захисту" (2004), із змінами прийнятими в 2005 році, визначається діяльність Уряду, органів центральної виконавчої влади з питань захисту населення, організацій, підприємств і закладів.

В розділі 1 “Загальні положення” вказана мета та завдання цивільного захисту, реалізація державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

Розділ 2 Закону присвячено основним заходам у сфері цивільного захисту.

В розділі 3 Закону приведена єдина система цивільного захисту та режими її функціонування.

Розділ 4 Закону розглядає питання управління єдиною системою цивільного захисту.

В розділі 5 Закону розглядаються питання координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.

Розділ 6 Закону присвячений питанням стандартизації, державній експертизі та ліцензування у сфері цивільного захисту.

В розділі 7 Закону приведений порядок комплектування органів і підрозділів цивільного захисту та проходження служби цивільного захисту.

Розділ 8 Закону присвячений соціальному і правовому захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту та їх пенсійному забезпеченню.

Розділ 10 Закону присвячений фінансовому і матеріальному забезпеченню.

Розділ 11 Закону регламентує міжнародне співробітництво в сфері цивільного захисту.

Розділ 12 Закону освітлює питання контролю і нагляду за діяльністю у сфері цивільного захисту.

Розділ 13 Закону присвячений питанням відповідальності за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Розділ 14 Закону приводить прикінцеві та перехідні положення.

При цьому попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безладів і дій, щодо ліквідації їх наслідків, до компетенції органів управління сил цивільного захисту не входить.

Цивільний захист здійснюється з метою:

1. Реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

2. Подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист базується на наступних принципах:

1. Гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – права на безпечне функціонування.

2. Добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

3. Комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту.

4. Створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

5. Територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту

6. Мінімізації заподіяння шкоди довкіллю.

Основними завданнями цивільного захисту є:

1. Збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації.

2. Прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій.

3. Здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту.

4. Розробка і виконання законодавчих та інших нормативно - правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту.

5. Розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.

6. Створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям.

7. Розробка та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.

8. Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку яка складається та заходи, що вживаються для запобіганням надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків.

9. Організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим.

10. Проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення.

11. Забезпечення постійної готовності сил та засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

12. Надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.

13. Навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.

14. Міжнародне співробітництво в галузі цивільного захисту.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили та засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження та лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет міністрів України.

Начальником цивільного захисту України є Прем’єр- міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

До сил цивільного захисту належать:

1. Оперативно - рятувальна служба цивільного захисту.

2. Спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи.

3. Аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту.

4. Формування особливого періоду.

5. Авіаційні та піротехнічні підрозділи.

6. Технічні служби та їх підрозділи.

7. Підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

1. Аварійно-рятувальні формування і підрозділи.

2. Спеціалізовані аварійно-рятувальні служби.

3. Сили та засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

4. Сили та засоби територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.

5. Сили та засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту.

6. Добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:

- Рада національної безпеки і оборони України у межах, передбачених законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України”;

- Кабінет Міністрів України.

Для координації діяльності державних органів влади з питань цивільного захисту Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії.

Порядок забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність цих комісій здійснюється відповідно до положення про такі комісії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

^ Основні завдання комісії:

- координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

- організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.

^ Робота комісії під час НС - це:

- керівництво ліквідацією НС;

- вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;

- організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;

- залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

- взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

- визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

^ У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту функціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

- забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;

- розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

- здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;

- забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

- створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

- здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС.

^ Режим підвищеної готовності встановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

У режимі підвищеної готовності органи управління єдиної системи цивільного захисту:

- надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення цивільного захисту, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

- формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, готують пропозиції щодо її нормалізації;

- посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та їх масштабів;

- розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення надзвичайної ситуації;

- здійснюють заходи із запобігання виникненню надзвичайної ситуації.

^ Режим надзвичайної ситуації встановлюється при виникненні НС та під час ліквідації наслідків НС.

У режимі надзвичайної ситуації органи управління єдиної системи цивільного захисту:

- визначають межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

- організовують захист населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучають необхідні сили і засоби;

- здійснюють безперервний контроль за розвитком надзвичайної ситуації, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;

- оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток надзвичайної ситуації, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.

^ Режим надзвичайного стану єдиної системи захисту встановлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Режим функціонування єдиної системи цивільного захисту в умовах воєнного стану, порядок підпорядкування її військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".


^ Основні заходи захисту населення і територій


З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій проводиться спеціальний комплекс заходів. Він передбачає проведення наступних дій:

1. Оповіщення та інформування.

Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та локальних автоматизованих систем оповіщення населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно і хімічно небезпечних підприємств, інших потенційно небезпечних об’єктів.

2. Спостереження і контроль.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування та водою забезпечується:

- створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;

- організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами і патогенними мікроорганізмами;

- наданням населенню можливості придбати найпростіші засоби захисту і контролю для особистого користування.

3. Укриття в захисних спорудах.

Укриттю в захисних спорудах підлягає все населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах тощо).

Створення фонду захисних споруд досягається шляхом:

- комплексного освоєння підземного простору, міст і населених пунктів;

- масового будівництва в період загрози найпростіших сховищ та укриттів;

- завчасного будівництва за рішення Кабінету Міністрів України окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

4. Інженерний захист.

Заходи інженерного захисту території можуть істотно вплинути на ефективність цивільного захисту, так як передбачають проведення комплексу будівельних та інших заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Евакуаційні заходи.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у приміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуацій, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

- загальної аварії на атомній електростанції;

- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

- загрози катастрофічного затоплення місцевості;

- великих лісових та торфяних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

6. Медичний захист

Заходами запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій є:

- планування і використання існуючих сил і засобів органів охорони здоров’я незалежно від їх відомчої належності;

- розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів;

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

- контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами водопостачання;

- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

- підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

7. Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх виду і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Захист від біологічних засобів вимагає:

- своєчасного використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

- введення режимів карантину та обсервації;

- знезаражування осередку ураження;

- проведення екстреної та специфічної профілактики;

- додержання протиепідемічного режиму об’єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням.

8. Радіаційний і хімічний захист.

Цей захист включає заходи з виявлення й оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог даного виду захисту досягається:

- завчасним накопиченням і підтримкою в готовності засобів індивідуального захисту і приладів радіаційної і хімічної розвідки та контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до встановлених зон небезпеки; забезпеченням зазначеними засобами перш за все особового складу формувань, який бере участь у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів економіки та населення, яке мешкає в зонах небезпечного зараження навколо них;

- своєчасним впровадженням засобів, способів і методів виявлення й оцінки масштабів і наслідків застосування агресором зброї масового ураження й аварій (руйнувань) на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах господарювання, у тому числі літаків (вертольотів) цивільної авіації, для ведення повітряної радіаційної розвідки місцевості;

- створенням уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю як для воєнного, так і для мирного часу;

- наданням населенню можливостей придбання у встановленому порядку для особистого користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

- розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господарювання в умовах зараження місцевості;

- завчасним пристосуванням об’єктів комунально-побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

- розробленням загальних критеріїв, методів та методик радіаційної та хімічної розвідки і спостережень.

Таким чином, вищезазначеними нормативними документами держави, виходячи з потреб гарантії і безпеки населення і територій України в умовах надзвичайних ситуацій, створене правове поле для функціонування загальнодержавної системи цивільного захисту населення України з метою попередження та усунення наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.


Засоби колективного, індивідуального та медичного захисту.


^ 1. Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) поділяються на три основні групи:

- засоби захисту органів дихання;

- засоби захисту шкіри;

- засоби медичного захисту.

Для захисту життя та здоров'я людини ЗІЗ мають винятково важливе значення насамперед унаслідок можливості швидкого їх застосування у випадку необхідності. Тому ЗІЗ повинні бути у постійній готов­ності (особливо на ХНО), а в разі виникнення аварії - негайно застосовуватися.

1.1. Засоби захисту органів дихання

1.1.1. Протигази фільтрувальні (загальновійськові, цивільні, дитячі)

Мають достатньо високі захисні якості й забезпечу­ють захист органів дихання та очей людини від впли­ву отруйних речовин (ОР), СДОР у вигляді пари, тума­ну, газу, диму, в крапельно-рідинному стані, радіоактивних речовин (РР), що знаходяться у повітрі, а також від бактеріальних та токсинних аерозолей.

Розрізняють протигази фільтрувальні та ізолювальні.

Будова фільтрувальних протигазів грунтується на прин­ципі очищення зараженого повітря у внутрішніх шарах фільтрувально-поглинальної коробки, де міститься активоване вугілля, насичене каталізатором, та протиаерозольний (протидимний) фільтр.

Фільтрувальний протигаз складається з фільтру­вально-поглинальної коробки та лицьової маски.

Для дорослого населення випускаються протигази типу ГП-5, ГП-5М та ГП-7, для дітей - ДП-6М, ДП-6, ПДФ-7, ПДФ-Д та ПДФ-Ш. Крім того, для захисту дітей віком до одного року випускається дитяча захис­на камера КЗД-6.

Протигази ГП-5 та ГП-5М мають фільтрувально-поглинальну коробку малого габариту, яка без сполучної трубки приєднується безпосередньо до лицьової час­тини протигазу (шолом-маски). У шолом-маску проти­газу ГҐІ-5М вмонтована мембранна коробка (переговорний пристрій).

Шолом-маски виготовляються 5 розмірів (з мембранною коробкою - 4). Зріст позна-чається на підборідній частині шолом-маски.

Для підбору протигазу типу ГП-5 виміряють голову по замкнутій лінії, яка проходить через маківку, щоки, підборіддя. Результат закругляють до 0,5 см.

Нульовий зріст - величина виміру 63 см (з мем­бранною коробкою - 61 см), 1-й зріст - 63,5-65 см (61,5-64 см), 2-й зріст - 65,5-68 см (64,5-67 см), 3-й зріст - 68,5-70,5 см (67,5 см та більше), 4-й зріст - 71 см та більше.

Протигаз ГП-7 випускається у двох модифікаціях з різними лицьовими частинами. ГП-7 комплектується лицьовою частиною з переговорним пристроєм. ГП-7В - з переговорним пристроєм та пристосуванням для пиття із штатної армійської фляги. Підбір лицьо­вої частини протигазу ГП-7 та ГП-7В проводиться шляхом вимірювання горизонтального та вертикаль­ного обхвату голови. Горизонтальне вимірювання про­водиться по замкнутій лінії: надбрівна дуга, збоку на 2-3 см вище від краю вушної раковини та ззаду че­рез точку голови, що найбільш виступає. Вертикаль­ний обхват визначається шляхом виміру по замкнутій лінії маківка - щоки - підборіддя.

Сума обох вимірів визначає зріст маски: 1-й зріст - 118,5-121 см, 2-й зріст - 121,5-126 см, 3-й зріст - 126,5 см та більше.

Дитячі протигази мають деякі конструктивні особ­ливості. Протигази ДП-6М призначені для дітей мо­лодшого віку (понад 1,5 року). Вони комплектуються полегшеними фільтрувально-поглинальними коробка­ми та масками МД-1 чотирьох зростів.

Протигази ДП-6 призначені для дітей старшого ві­ку. Маска МД-1 - першого-п'ятого зростів.

Протигази ПДФ-7 призначені для дітей молодшого та старшого віку. Вони мають фільтрувально-поглинальну коробку (як у протигазі ГП-5 для дорослих) та ма­ску МД-1 усіх 5 зростів. Протигази ПДФ-Д призначені для дітей віком від 1,5 до 7 років. Комплектуються фільтрувально-поглинальною коробкою типу ГП-5 та ма­скою МД-3-4 зростів. Протигази ПДФ-Ш призначені для дітей віком від 7 до 17 років. Мають коробку типу ГП-5, а для лицьової частини - маски МД-3 2 зростів (3-4) та шолом-маски 4 зростів (нульового, 1, 2, 3-го).

Для захисту органів дихання від окису вуглецю ви­користовується комплект додаткового патрона КДП з лицьовою частиною протигазу ГП-5. Комплект за­стосовується за наявності підвищеного вмісту окису вуглецю в атмосферному повітрі з інтервалом темпе­ратури від - 40°С до +40°С. При цьому об'ємний вміст кисню у повітрі повинен бути не менше ніж 18%.

Для захисту від окису вуглецю може використову­ватися гопкалітовий патрон (ДП-1), який на відміну від КДП може використовуватися тільки за умови по­зитивних температур (від +5°С до + 40°С), у разі негативних температур патрон не функціонує.

Правила користування гопкалітовим патроном:

1) підготувати гопкалітовий патрон та вийняти з сумки протигазову коробку;

2) затримати дихання, відгвинтити з'єднувальну труб­ку від протигазової коробки та нагвинтити накидну гайку трубки на горловину гопкалітового патрона;

3) пригвинтити протигазову коробку до гопкалітового патрона і покласти назад у сумку;

4) зробити сильний видих та відновити дихання.

Для захисту органів дихання тільки від окису вуглецю гопкалітовий патрон можна приєднати безпосередньо до лицьової частини протигазу без протигазо­вої коробки.

1.1.2. Промислові фільтрувальні протигази

Є засобами індивідуального користування для захи­сту органів дихання, очей та шкіри обличчя від впливу шкідливих речовин, що містяться в повітрі у вигля­ді газів; пари та аерозолей, пилу, диму. Протигаз скла­дається з лицьової частини та протигазової коробки.
Коробка приєднується до лицьової частини за допомогою гофрованої трубки. Лицьова частина захищає обличчя і очі від впливу шкідливих компонентів повітряного середовища і забезпечує надходження очищеноґо повітря до органів дихання. Вона являє собою шолом-маску, виготовлену з еластичної гуми. У шолом-маску вмонтовані окуляри та клапанний прилад з кла­панами вдиху та видиху. Шолом-маска виготовляється п'яти розмірів (нульового, 1, 2, 3, 4-го). Розмір шолом-маски позначено цифрою на підборідній частині. Фільтрувальна протигазова коробка призначена для очищення повітря, що вдихається, від отруйних речо­вин, які містяться у ньому.

Фільтрувальні коробки виготовляються двох типів:

- для захисту від газів та пари без аерозольного фільтру;

- для захисту від газів, пари, диму з аерозольним фільтром; така коробка крім забарвлення має вертикальну білу смугу.

Коробка протигазу спеціалізована за своїм призначенням та повинна застосовуватися тільки від вказаних отруйних речовин, яким відповідає марка коробки та її розпізнавальне забарвлення.

Застосування фільтрувальних протигазів можливе в атмосфері, що містить не менше ніж 16 об'ємних відсотків вільного кисню та не більше ніж 0,5 об'ємних відсотків ОР. Протигази марок «СО» та «М» викорис­товуються у разі вмісту вільного кисню в повітрі не менше ніж 18 об'ємних відсотків.

Забороняється застосовувати протигаз для захисту органів дихання від газів і пари невідомого складу та в умовах можливої нестачі вільного кисню (напри­клад, в ємкостях, цистернах, колодязях).

Сучасним виробництвом випускаються промислові протигази ППФМ-92 (промисловий фільтрувальний протигаз модульного типу) та ПФМГ-96 (протигаз фільтрувальний малого габариту). Вони використову­ються з шолом-маскою ШМП-1 (ШМ-62У), панорам­ною маскою ППМ-88 або маскою МГП для цивільно­го протигазу.

Переваги вищезазначених протигазів полягають у багатоваріантності їх використання, високій ефективності захисту, кращих експлуатаційних показниках, взаємозамінності елементів.

Поглинальні елементи (поглинальні коробки) мало­габаритні, приєднуються безпосередньо до лицьової частини протигазу.

Протигази ПФМГ-96 з поглинальними коробками марок М, У та ВК можуть використовуватись для евакуації цивільного населення, в тому числі дітей (з ма­скою МД-4 для дитячого протигазу) з районів техно­генних та природних катастроф за наявності шкідливих речовин у повТема 2.


^ 1. Тема 2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного та соціально-політичного характеру, їх медико-санітарні наслідки.


Класифікація надзвичайних ситуацій.


Наявність в Україні розвиненої інфраструктури промисловості, висока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, в тому числі тих, що віднесені до потенційно небезпечних, розвинута мережа транспортних комунікацій, а також нафто- і газопроводів, велика кількість енергетичних об’єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність виникнення техногенних НС, які несуть в собі загрозу для життя і здоров’я людей, економіки держави та природного середовища. Сумарні ризики техногенних НС значно перевищують сумарні ризики виникнення НС природного характеру.

Майже третину всіх промислових об’єктів становлять підприємства пов’язані з виробниц-твом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних