Реферат: Міністерство охорони здоров'я україни

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 0160, тел. (044)253-61-94, E-mail: moz@moz.gov.ua. http://www.moz.gov.ua, код ЄДРПОУ 00012925


30.11.2011 № 02.04.04 на №94/24/4-943 від 18.11.2011


Голові Комітету Верховної

Ради України з питань

охорони здоров'я

Бахтеєвій Т.Д.


Шановна Тетяно Дмитрівно!


На виконання запиту Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я від 18.11.2011 №04-24/4-943 Міністерство охорони здоров'я України подає кандидатури учасників та доповідачів до комітетських слухань па тему: "Здоров'я - 2020: основні засади державної політики України у сфері формування здорового способу життя і протидії неінфекційним захворюванням та шляхи її реалізації", а також відповідні інформаційно-аналітичні матеріали та пропозиції до проекту рішення комітетських слухань.


Додаток: на 23 арк.


^ З повагою

В.О. Міністра Р.О. Моісеєнко


Інформаційні матеріали Міністерства охорони здоров'я України до комітетських слухань на тему: "Здоров'я - 2020: основні засади державної політики України у сфері формування здорового способу життя і протидії неінфекційним захворюванням та шляхи її реалізації"


На виконання Указу Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011 «Про затвердження Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 704 «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм» МОЗ розроблено проект Концепції Загальнодержавної програми «Здоров'я - 2020: український вимір», яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 №1164-р.

Розробку та прийняття даної програми обумовлено необхідністю змін до підходу організації та планування медико-санітарної допомоги, яка має бути спрямована на детермінанти здоров'я і відповідати сучасним підходам, викладеним у «Новій європейській політиці в охороні здоров'я «Здоров'я 2020», що була запропонована у вересні 2008 року на шістдесятій сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ. Її мета - прискорити прогрес досягнення максимального потенціалу здоров'я у Європейському регіоні до 2020 року шляхом вирішення ключових завдань галузі охорони громадського здоров'я та політики охорони здоров'я.

Медико-демографічна ситуація, що склалась останнім часом в Україні, свідчить про незадовільний стан здоров'я населення, який проявляється у низькій народжуваності порівняно з високим рівнем смертності, насамперед чоловіків працездатного віку, від'ємному природному прирості населення, а також високому рівні поширеності хронічних неінфекційних захворювань. На такі захворювання страждає до 60 відсотків дорослого та майже 20 відсотків дитячого населення. Очікувана тривалість ЖИТТЯ при народженні в 26 країнах Європейського регіону, за даними ВООЗ, становить більш, як 75 років, тоді, як в Україні лише у 2010 році вона перевищила рівень 70 років. За даними Держстату, середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні у 2009-2010 роках становила 70,44 року (65,3 року для чоловіків га 75,5 року для жінок).

Особливе занепокоєння викликає проблема передчасної смертності чоловіків, тривалість життя яких за 1991-2010 роки зросла лише на один рік, тоді як у країнах, які приєдналися до ЄС у 2004-2007 роках, за аналогічний період тривалість життя чоловіків зросла на чотири роки. У 2009 році в Україні тривалість життя жінок була на вісім років коротша, ніж в середньому у країнах ЄС, а чоловіків - на 12 років.

Соціально-економічними наслідками передчасної смертності є не лише зменшення років потенційного життя та збільшення величини безповоротних втрат унаслідок смерті, а і значні економічні збитки. Через передчасну смертність населення України лише щороку втрачається близько 4 млн. років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становив від 47,9 до 89,1 млрд. гривень, причому левова частка втрат була зумовлена смертями чоловіків.

Викликає занепокоєння тенденція до погіршення стану психічного здоров'я молодих людей.

Поряд із стійким скороченням чисельності населення, кількість інвалідів в Україні за останні 20 років подвоїлася. На початок 2011 року налічується 2,7 млн. осіб з інвалідністю, або майже 6 відсотків загальної чисельності населення. Водночас через складну і зарегульовану процедуру експертизи рівень інвалідності населення суттєво менший за відповідний європейський показник (перевищує 10 відсотків).

Існуюча система охорони здоров'я не в повному обсязі задовольняє потреби населення у високоякісній та ефективній медичній допомозі. Реформи, які проводилися до цього часу в галузі охорони здоров'я, не дали бажаного результату у зв'язку з тим, що носили непослідовний, переважно, фрагментарний характер, в цілому не змінюючи застарілу з часів планової економіки систему надання медичної допомоги, що не дало можливості адаптувати її до ринкових відносин в національній економіці.

Розпорошеності ресурсів галузі сприяє одночасне виконання понад 20 загальнодержавних та державних цільових програм у галузі охорони здоров'я. Виконання заходів такоъ кількості програм не забезпечує їх адекватного фінансування та організацію впровадження та контролю за ефективністю використання.

Ситуація, що склалася внаслідок наведених причин, є реальною загрозою виникнення незворотиих процесів у стані фізичного та психічного здоров'я населення країни і, як наслідок, може негативно позначитися на соціально-економічному, політичному, духовному розвитку української нації в цілому, що створює загрозу національним інтересам держави.

Виникла нагальна погреба у Загальнодержавній програмі «Здоров'я-2020: український вимір» об'єднати заходи галузі по неінфекційним захворювання, які викладено у численних існуючих загальнодержавних та державних цільових програмах для подолання розпорошеності ресурсів та єдиної координації розвитку галузі охорони здоров'я України.

Метою Програми є збереження та зміцнення здоров'я, профілактика та зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищення якості та ефективності надання медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і захисту прав і ромадян на охорону здоров'я.


Прийняття Загальнодержавної програми «Здоров'я 2020: український вимір» спрямовано на реалізацію в Україні державної політики у сфері охорони здоров'я стосовно збереження та зміцнення здоров'я населення, профілактики неінфекційних захворювань, мінімізації факторів ризнку захворювань та створення сприятливого для здоров'я середовища, створення системи охорони здоров'я, яка відповідає реальним потребам населення з організацією виконання спеціальних заходів щодо медичного забезпечення хворих і окремими найбільш значущими в соціально-економічному та медико-демографічному плані окремими класами хвороб та нозологічними формами, формування культури здоров'я, мотивації населення до здорового способу життя.


^ Основні положення нової європейської політики у сфері охорони здоров’я (за Матеріалами ВООЗ)


Нинішня політика ВООЗ спрямована на те, щоб Європейський регіон став таким, де усім людям створюються можливості та надається підтримка для повної реалізації свого потенціалу здоров'я і досягнення благополуччя, і де країни, кожна окрема та усі разом вживають заходи до зменшення несправедливості по відношенню до здоров'я у межах своїх територій та загалом.

Кінцева мета нової європейської політики охорони здоров'я "Здоров'я-2020" - поліпшити здоров'я і підвищити рівень добробуту жителів Європи. Досягнення цієї мети, на основі найкращих наявних фактичних даних, має стати стрижнем процесу реалізації політики "Здоров'я-2020" на всіх його етапах і у всіх країнах Європейського регіону ВООЗ.

Головними цілями політики "Здоров'я-2020" у напрямі подальшого зміцнення здоров'я і благополуччя визначено наступні:

1) ^ Працювати разом - з максимальною віддачею використати потужний об'єднаний потенціал держав-членів Європейського регіону і залучити інші сектори та партнерів;

^ Докладати зусиль для покращення здоров'я - продовжувати збільшення тривалості здорового життя, покрашення якості життя людей із хронічними захворюваннями, подолання демографічних негативів;

^ Удосконалювати стратегічне керівництво в інтересах охорони здоров'я - використовувати важливі суспільні зміни і зміцнювати охорону здоров'я як одну з рушійних сил в інтересах стабільного розвитку та благополуччя; добиватися того, щоб керівництва країн, парламенти, а також ключові керівники та особи приймами рішення та усвідомлювали свою відповідальність за охорону здоров'я і благополуччя, діяли в інтересах їх зміцнення і медико-санітарної безпеки.

^ Поставити загальні стратегічні цілі - підтримувати на відповідному рівні розробку в країнах напрямів політики і стратегій щодо здоров'я і благополуччя як загальної соціальної цілі, створювати для зацікавлених сторін механізми участі і визначати шляхи їх досягнення цілей;

^ Активізувати обмін знаннямими і втілення інновацій - розширювати базу знань, необхідних для розвитку охорони здоров'я, підвищувати здатність медичних працівників та інших спеціалістів адаптуватися до нового підходу суспільної охорони здоров'я, орієнтуватися в медико-санітарній допомозі на потреби пацієнтів, максимально використовувати новітні технології для ефективності і якості медичної допомоги;

^ Підвищити рівень участі - створювати структури і засоби для розширення прав людей у Європейському регіоні, надавати їм можливості використовувати власні ресурси, підвищувати свою санітарну грамотність та бути активними відповідно до своїх бажань та прав.

Одним з напрямів, на який необхідно переорієнтувати цілі державної політики в XXI столітті - прийняття стратегій в інтересах підвищення благополуччя.

Сучасні концепції повинні бути спрямовані на взаємозв'язок здоров'я та благополуччя, в основі яких раціональне використання ресурсів, виявлення тих факторів, які ведуть до здоров'я і благополуччя і забезпечують їх підтримку. Йдеться про те, що суспільство повинно допомагати людям жити таким життям, яке приносить радість, а не просто дозволяти уникнути хвороб.


^ Нові фактори, які впливають на здоров'я:


У всьому Європейському регіоні відбулось реальне покращення у демографічній ситуації та охороні здоров'я: суттєво покращився Технічний потенціал для профілактики, діагностики та лікування хвороб (виріс майже в геометричній прогресії); широко використовуються інформаційні технології (електронні засоби та телемедицина); відкриваються нові можливості завдяки впровадження нанотехнологій та медичної генетики.

Сьогодні є достатній обсяг нових знань щодо складного взаємозв'язку між здоров'ям та розвитком людського потенціалу. Охорона здоров'я із затратного сектору, в якому домінували лікарі, перетворилась в серйозну економічну силу, у фактор безпеки країни і у соціальну ціль. Здоров'я усіх груп населення є життєво важливим ресурсом для розвитку людства і суспільства вцілому.

Сьогодні громадяни і пацієнти беруть набагато більшу участь у стратегічному плануванні та розвитку в інтересах здоров'я, у виробленні політики і функціонуванні служб та структур.

Пройшли фундаментальні зрушення у системах охорони здоров'я та у ролі пацієнтів у вирішенні своїх проблем здоров'я (особливо при хронічних захворюваннях).

Розширюється можливості громадян, санітарна грамотність, права пацієнтів; їх повноваження у процесах прийняття рішень сприймаються як життєво важливі передумови досягнення цілей у сфері профілактики та зміцнення здоров'я, а також у діяльності усієї системи охорони здоров'я.

У свою чергу політиці у сфері охорони здоров'я перешкоджають дії глобального та регіонального характеру, до яких відносяться глибокі демографічні зміни, що випливають із зниження народжуваності, зміни у політиці соціального забезпечення: (підвищення коефіцієнта "утримання" "иждивенчества" у старості розширення масштабів приватизації економіки, несправедливості у розподілі багатств та доступу у т.ч. до первинної медико-санітарної допомоги), забруднення навколишнього середовища, зміни клімату, зростання міграції та урбанізації, зміни характеру безробіття, нерівності щодо можливості пошуку інформації тощо.

Сучасні виклики, зміни і події підтверджують необхідність переходу до нової парадигми стратегічного керівництва в інтересах охорони здоров‘я, переорієнтування пріоритетів, вироблення нових підходів та інструментів до реалізації політики, комунікації і надання медичної допомоги.

^ Застосування цільових показників для оцінки прогресу і успішності в реалізації політики Здоров'я-2020 неодноразово обговорювалося на рівні Європейського регіонального комітету та Постійного комітету Регіонального комітету (ПКРК) та затверджено відповідними рішеннями.

У контексті нової європейської політики "Здоров'я-2020" цільовий показник може бути визначений як "поставлена мета" («а desired goal»). Зрештою такою метою є поліпшення здоров'я, і тому будуть сформульовані цільові показники, які відображають відповідні підсумкові результати діяльності, наприклад зниження смертності чи захворюваності. Там, де на основі достовірних наукових даних вдасться зв'язати поліпшення здоров'я на рівні підсумкових результатів (онісотез) з відповідними процесами або безпосередніми результатами діяльності (оutcomes), буде цілком виправдано формування цільових показників щодо вкладених ресурсів (іnpots), процесів або безпосередніх результатів, включаючи, наприклад, збільшення втрат на громадську охорону здоров'я або прийняття законодавчих заходів, спрямованих на охорону громадського здоров'я.

Держави-члени сформулювали наступні висновки:

- в політику "Здоров'я-2020" слід включити цільові показники;

цільові показники повинні бути актуальні дня всього Європейського регіону ВООЗ, при цьому показники по транскордонним аспектам особливо необхідні;

слід поєднувати кількісні та якісні цільові показники: якісні показники можна скласти на європейському рівні, а країнам запропонувати сформулювати свої власні кількісні показники;

встановити обмежене число цільових показників (ймовірно 10-15), які повинні бути реалістичними, але при цьому надихають і мотивуючими;

держави-члени повинні брати участь у розробці політики Здоров'я-2020 і національних стратегій охорони здоров’я в той час як ВООЗ повинна всіляко сприяти країнам у формуванні прихильності до досягнення цільових показників, при цьому країни можуть прийняти рішення використовувати європейські цільові показники там, де це буде визнано доцільним;

буде корисно використовувати методику "перенесення загальнорегіональних принципів на місцевий грунт", наприклад, з використанням інструментарію, розробленого о секретаріатом ВООЗ.


- слід розглянути механізми для забезпечення підзвітності такі як проведення оцінок під егідою ВООЗ та публікацію міждержавних порівнянь.

Цільові показники для політики "Здоров'я-2020" повинні відповідати принципу "SMART", тобто мати такі характеристики:

конкрсгність. (Specifie);

вимірність (Measureables);

досяжність (Achievables);

адекватність (Relevant);

прив'язка до календарних термінів (Тime-bound).

Шість сфер формування цільових показників, що відповідають підходу Здоров'я-2020 (були обговорені та погоджені на рівні ПКРК 12 травня 2011) наступні:

стратегічне керівництво в інтересах здоров'я і благополуччя;

вплив на соціальні детермінанти і скорочення нерівностей у випадку охорони здоров'я;

інвестування в інтересах здорових людей і розширення можливостей місцевих громад;

- вплив на системний фактор ризику - скорочення основного тягаря хвороб;

- створення здорового та сприятливого середовища (включаючи скорочення впливу чинників ризику) і формування в цих цілях необхідних ресурсів;

- зміцнення систем охорони здоров'я, орієнтованих на потреби кожної людини.

По кожній сфері має бути два головних цільових показника, також можливі підлеглі показники. Для кожного показника необхідно визначити індикатор, за яким повинні бути в наявності дані чи інформація. Відсутність даних з необхідністю їх попереднього збору загальмувало б процес встановлення цільових показників.

Вищевказані шість областей можна згрупувати в три основні теми з різним числом цільових показників по кожній з них. Ці теми наступні:

Основний тягар хвороб і фактори ризику (неінфекційні та інфекційні хвороби, смертність);

Здоров'я населення та етапи життя (очікувана тривалість життя, нерівності, рівень добробуту, уразливі групи);

Процеси та методи щодо цінностей, стратегічного керівництва та систем охорони здоров'я (права людини, зміцнення суспільного здоров'я, підвищення інвестицій в профілактику, загальнодержавний підхід).


^ Шляхи реалізації державної політики щодо покращення здоров’я населення України


Пріоритетом Загальнодержавної програми «Здоров'я - 2020: український вимір», концепцію якої схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 №1164-р., є формування міжсекторального підходу в проведенні профілактичних заходів для усунення негативного впливу соціальних детермінант здоров'я, створення умов дня збереження та зміцнення здоров'я населення, формування відповідального ставлення кожної людини до особистого здоров'я.

Загальновідомо, що профілактика неінфекційних захворювань у 2,7 раза менш затратна, ніж лікування хворих. При цьому здоровий спосіб життя населення у 5 разів ефективніший, ніж лікувально-діагностична діяльність галузі охорони здоров'я, пов'язана із збереженням та зміцненням здоров'я населення.

Система охорони здоров'я в основному спрямована на лікування пацієнтів, а не на профілактику захворювань та їх раннє виявлення, що призводить до виникнення хронічної форми хвороб, зростання первинної інвалідизації та смертності, яким можна запобігти. Значні проблеми виникають через недостатній рівень впровадження високотехнічних медичних технологій.

Особливої уваги потребує матеріально-технічне забезпечення та удосконалення роботи підрозділів, які займаються проведенням медико-соціальної експертизи та реабілітації, наближення відповідної діяльності до європейських стандартів. Для переважної більшості громадян країни є недосяжним отримання повноцінного та високоякісного лікування в умовах санаторно-курортних закладів; обмежені можливості зміцнення здоров'я дітей в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Це пов'язано із скороченням мережі зазначених закладів, а також комерціалізацією послуг такого виду.

Шляхом оптимізації системи надання медичної допомоги населенню з пріоритетним розвитком первинної та екстреної медичної допомоги, диференціацією стаціонарної медичної допомоги, розвитком системи відновного лікування, паліативної допомоги та медичної реабілітації передбачається здійснити перехід від державного фінансування закладів охорони здоров'я до фінансування заходів з надання медичної допомоги населенню виходячи з його потреб.

Для кожного регіону з урахуванням його соціально-економічного стану культурно-етнічних та історичних традицій, стану медико-демографічної ситуації, розвитку системи охорони здоров'я і визначення впливу соціальних детермінант на стан здоров'я населення повинні бути науково-обгрунтовані та розроблені заходи із збереження та зміцнення здоров'я населення шляхом оптимізації системи надання медичної допомоги та розвитку здоров'я.

У сучасних умовах важливим є потенціал та раціональність в роботі системи охорони здоров’я, який ^ ВІДПОВІДНО ДО ПОЛІТИКИ Здоров'я 2020 в Європейському регіоні полягає в тому, щоб покращити показники її функціонування та знизити витрати шляхом збільшення обсягу інвестицій, злучених для здійснення заходів щодо зміцнення здоров'я та профілактики захворювань, а також підвищити ефективність- лікування та реабілітації тих, кого вразила хвороба.

^ Можливі три варіанти розв'язання проблеми, що передбачають:

перший - збереження існуючої ситуації в системі охорони здоров'я, що призведе до погіршання медико-демографічної ситуації в країні і потребуватиме значного зростання видатків на
охорону здоров'я без покращення здоров'я населення та зниження показників смертності. Це негативно вплине на соціально-економічний стан держави;

другий - реформування тільки системи надання медичної допомоги, що забезпечить більш доступне та ефективне надання медичної допомоги за рахунок широкого впровадження сімейної медицини, диференціації медичної допомоги за інтенсивністю лікувального процесу та її розподіл за рівнями, але суттєво не вплине на потребу населення у високоспеціалізованій медичній допомозі, що потребує значних фінансових ресурсів;

третій - вжиття заходів з профілактики та раннього виявлення захворювань, здійснення контролю за перебігом захворювань та запобігання їх несприятливим наслідкам, формування системи громадського здоров'я, мотивацію населення до здорового способу життя, запровадження заходів з реабілітації, організацію спеціальних заходів з медичного забезпечення за окремими класами хвороб та нозологічними формами, що разом з проведенням реформи системи надання медичної допомоги забезпечить зниження потреби у медичній допомозі, раціональне використання ресурсів галузі, застосування солідарного принципу фінансування, підвищення якості та надання ефективної медичної допомоги, що призведе до покращення здоров'я та зниження первинної інвалідизації населення, загальної смертності та смертності населення в працездатному віці.

Третій, оптимальний варіант дасть змогу підвищити рівень соціальної справедливості в галузі охорони здоров'я, впровадити міжсекторальний підхід із залученням різних галузей національної економіки на підставі прийнятих стандартів, правил та заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я працюючого населення та формування здорового способу життя, підвищити тривалість та якість життя, насамперед працездатного населення, зменшити розрив у стані здоров'я різних соціально-економічних груп населення.

Для досягнення визначеної мети розв'язання проблеми можливе шляхом: розроблення та впровадження новітніх технологій мінімізації факторів (чинників) ризику захворювань та створення сприятливого для здоров'я середовища на основі даних наукових досліджень;

розроблення стратегії з питань формування усвідомленого та відповідального ставлення населення до власного здоров'я та особистої безпеки;

оптимізації організації та механізму фінансування системи надання медичної допомоги, спрямованої на розв'язання реальних потреб населення, запровадження солідарного принципу фінансування;

підвищення якості кадрового забезпечення та рівня професійної підготовки фахівців з питань профілактики та раннього виявлення хвороб;

проведення та застосування результатів сучасних інноваційних наукових розробок з обов'язковим створенням ефективної системи впровадження результатів наукових розробок в практику охорони здоров'я (взаємодія із зворотним зв'язком);

проведення наукових досліджень із збереження та зміцнення здоров'я населення шляхом формування громадської системи охорони здоров'я, первинної профілактики захворювань та вивчення негативного впливу факторів ризику та соціальних детермінант на здоров'я та шляхів його мінімізації.


^ Термін виконання Програми - 2013-2020 роки.


Виконання Програми дасть змогу:

стабілізувати рівень первинного виходу на інвалідність (насамперед населення працездатного віку) шляхом запобігання ускладненням неінфекційних захворювань серед населення з 52,6 до 50 осіб (на 10000 осіб);

знизити рівень госпіталізації у заклади охорони здоров'я до 17 відсотків;

досягти охоплення базовою вакцинацією дитячого населення до рівня 90-95 відсотків;

досягти середнього терміну доїзду до пацієнта у місті до 10 хвилин, у сільській місцевості - до 20 хвилин;

знизити рівень поширеності основних факторів ризику здоров'я, насамперед куріння, зловживання алкоголем, незбалансованого харчування, надмірної ваги тіла, вживання наркотичних препаратів, низької фізичної активності, артеріальної гіпертензії тощо;

знизити негативний вплив соціальних детермінант на розвиток хронічних захворювань;

перетворити гігієнічне навчання та виховання населення на державну систему безперервного медико-гігієнічного навчання через сферу загальної та професійної освіти, охорони здоров'я, фізичного виховання, інші соціальні інститути та засоби масової інформації;

поступово впроваджувати у навчальних закладах усіх рівнів акредитації стратегії "Здоров'я через освіту".


^ Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків передбачених у державному бюджеті органам , відповідальним за виконання Програми, у бюджетах Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, а також за рахунок інших джерел.

Обсяг фінансування Програми з державного бюджету визначатиметься щороку виходячи з конкретних завдань та наявних коштів і може бути уточнено під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням можливостей дохідної частини бюджету.

Для виконання заходів Програми також можуть залучатися міжнародні джерела інформаційної, технічної та фінансової допомоги.

^ Виконання Програми здійснюватиметься в межах наявних та залучених матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Аналіз стану здоров'я населення України за останні 5 років та заходи щодо популяризації здорового способу життя


Сучасна демографічна ситуація в Україні і прогнозоване збільшення чисельності населення літнього і старечого піку на сьогодні потребують вирішення ряду проблем соціально-економічного, медичного і гуманітарного характеру, які належать до конкретних потреб старіючих людей. Постаріння населення України супроводжується збільшенням кількості осіб у віці старшому за працездатний, з хронічною комплексною патологією, яка характеризується ускладненнями і загостреннями. Порушення з віком фізичного і психічного здоров'я, зниження рухової активності, обмеження здатності до самообслуговування призводить до зростання потреби цього контингенту в медико-соціальній допомозі. Ця особливість визначає серйозні і складні завдання, які стоять перед практичною медициною.

З метою визначення пріоритетних проблем, виявлення особливостей і тенденцій стану здоров'я населення МОЗ України проводиться моніторинг показників здоров'я за віковими групами, без чого неможливе здійснення відповідних заходів щодо їх поліпшення.

Аналіз статистичних даних за останні 5 років виявляє збереження тенденції до зростання поширеності та захворюваності населення України та її регіонів, скорочення його чисельності та поступового постаріння трудоактивного контингенту, що підтверджує існуючу складну медико-демографічну ситуацію.

До переліку показників, які різносторонньо характеризують стан здоров'я населення і підлягають динамічному спостереженню та аналізу, відносяться захворюваність, поширеність хвороб, їх статево-вікові особливості.

Довідково: Аналіз показників захворюваності та поширеності хвороб протягом 2006-2010 рр. свідчить про стійкі тенденції до їх зростання. Так, за вище означений період рівень первинної захворюваності серед всього населення зріс з 68 962,8 в 2006 р. до 72 255,4 на 100 тис. населення в 2010 р. (на 4,78%). Ще більшими темпами зросла поширеність хвороб, а саме з 174 577,5 в 2006 р. до 186 786,5 на 100 тис. населення у 2010 р(на 7,0%) (рис. 2.1.1).

За останні п'ять років серед всього населення України значно зросла поширеність хвороб системи кровообігу (+10,48%), хвороб органів дихання (+10,38%), поширеність новоутворень (+9,98%) за хвороб ендокринної системи (+9,11%). Помірне зростання поширеності хвороб серед всього населення відбулося за класами хвороб органів травлення (+ 5,76%) та хвороб сечостатевої системи (+6,19%);

У 2010 році, порівняно з 2009 р., зареєстровано помірне зменшення захворюваності з приводу вагітності, пологів та післяпологового періоду (в 2009 р. - 4922,5, в 2010 р. -4765,4 на 100 тис. населення); хвороб кістково-м'язової системи та сполучної тканини (в 2009 р. - 3360,0, в 2010 р. - 3346,1 на 100 тис. населення); хвороб органів травлення (в 2009 р. - 2980,0, в 2010 р. - 2928,6 на 100 тис. населення).

Серед вперше виявлених хвороб системи кровообігу 40,1% складає гіпертонічна хвороба, у структурі поширеності хвороб за цим класом гіпертонічна хвороба складає 46,3%.


У структурі первинної захворюваності на хвороби крові та кровотворних органів понад 95% припадає на анемії, з них на залізодефіцитної анемії 85,3%, причому за поширеністю хвороб крові та кровотворних органів залізодефіцитні анемії становлять більшість - 85,8%.

В структурі ендокринних хвороб патологія щитовидної залози за показниками вперше виявлених хвороб складає 42,04%, за їх поширеністю - 45,84% . На цукровий діабет припадає 22,36% вперше в житті виявлення ендокринних захворювань та за поширеністю 31,89%.

Дані моніторингу показників здоров'я дітей свідчить, що за останні п'ять років найбільше підвищилася захворюваність на хвороби органів дихання (+22,9%), вуха та соскоподібного відростка (+10,6%), вроджені вади розвитку (+8,25%) га новоутворення (8.06%) Особливу занепокоєність викликає ріст показників новоутворень, якщо за п'ятирічний період цей показник виріс на 8.06%, то за останній рік на 4,69%.

Рівні захворюваності та поширеності хвороб серед дитячого населення у 2010 р, перевищували відповідні загальноукраїнські показники у 10 адміністративних територіях України . За статистичними даними, перші рангові місця за рівнями захворюваності у 2010 р, займали Закарпатська (1025,4), Сумська (1132,69), Миколаївська (1214,99 на 1000 дитячого населення) області, а найвищі рівні зареєстровано в м. Києві (1906,56), Київській (1718,80), Черкаській (1686,58) областях.

З усіх регіонів України найнижчі рівні поширеності хвороб серед працездатного населення відмічались у Закарпатській (1414,99), Миколаївській (1594,41), Сумській (1633,99), а найвищі її рівні м Києві (2637,56), Київській (2528,51). Вінницькій (2335,30 на 1000 дитячого населення) областях.

Одним із важливих завдань держави є збереження здоров'я населення як основного потенціалу виробничих ресурсів країни.

Довідково: У 2010 р. серед населення працездатного віку було зареєстровано біля 17,5 млн. випадків хвороб, виявлених вперше (захворюваність) і 41 млн. звернень на рік і приводу всіх хвороб (поширеність). За п'ятирічний період зросли хвороби системи кровообігу (на 10,59%); органів дихання (па 7,96%); сечостатевої системи (на 4,19%) органів травлення (на 3,0%).

Рівні захворюваності працездатного населення у 2010 р. помітно перевищували загальноукраїнський показник (63 318,0 на 100 тис. відповідного населення) у 11, а поширеності хвороб (148 382,6) у 14 регіонах з 27 .

За статистичними даними, перші рангові місця за рівнями захворюваності у 2010 р, займали м. Севастополь (44 381,2 на 100 тис. відповідної о населення), АР Крим (44 526,8), Запорізька (47 213,0) області, а останні місця Дніпропетровська (83 846,3), Івано-Франківська (78 037,8) області та м. Київ (79 007,6).

З усіх регіонів України найнижчі рівні поширеності хвороб серед працездатного населення відмічались у Запорізькій (101 867,3), м. Севастополь (102 639,1). АР Крим (1 087 76,9), а найвищі її рівні - у Вінницькій (185 693,7), Дніпропетровській (178 015,2) областях та в м. Києві (175 086,3 на 100 тис. відповідного населення).

Отже, враховуючи два вищенаведені показники, до проблемних за станом здоров'я населення працездатного віку адміністративних територій можна віднести як і в минулому році Дніпропетровську область та м. Київ

Поширеність хвороб значною мірою відображає накопичення хронічної патології серед населення, характеризуючи одночасно навантаження на медичні заклади та успіхи у лікуванні різних хвороб, які дозволяють подовжити життя хворих з гострими, хронічними захворюваннями та невідкладними станами.


Довідково: У 2010 р. поширеність хвороб серед жіночого населення України становила 204 066,3 на 100 і не відповідною населення, а серед чоловіків 166 585,3.

У розрізі регіонів підвищена захворюваність серед чоловіків в порівнянні із загальноукраїнським показником спостерігалась у 11 адміністративних територіях, особливо м.Києві (86 390,4 на 100 тис. відповідного населення), Івано-Франківській (82 812,4), Вінницькій (80 848,0) Львівській (78 785,3), Дніпропетровській (77 977,9) областях.

Найнижчі показники захворюваності зареєстровано у Сумській області (50308,1) та Автономній республіці Крим (52 110,5 на 100 тис. відповідного населення).

В структурі поширеності хвороб серед жінок перші 5 місць зайняли хвороби системи кровообігу (31,73%), органів дихання (18,65%), травлення (9,38%), сечостатевої системи (7,11%) га ендокринні хвороби (5/14%); сумарна частка яких склала 72,31% .

Вищі від загальноукраїнського показники поширеності хвороб серед жінок відмічались у 10 адміністративних територіях, серед яких найвищі виявлено у м. Києві 270 923