Реферат: Державний комітет промислової політики україни наказ від 2 лютого 2001 року n 47 Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) Наказ втратив чинність

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ


НАКАЗ


від 2 лютого 2001 року N 47


Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг)


Наказ втратив чинність

(згідно з наказом Міністерства промислової політики України

 від 9 липня 2007 року N 373)


На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. N 1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів" Державним комітетом промислової політики України із залученням Київського Державного інституту економіки хімічної промисловості розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг.


З метою забезпечення об'єднань, підприємств, установ і організацій сфери діяльності Держпромполітики України нормативними матеріалами з формування собівартості продукції, робіт, послуг НАКАЗУЮ:


1. Затвердити Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг, розроблені Державним комітетом промислової політики України із залученням Київського Державного інституту економіки хімічної промисловості у відповідності з вимогами національних стандартів бухгалтерського обліку.


2. Поширити Методичні рекомендації з формування і собівартості продукції, робіт, послуг на всі підприємства, установи і організації сфери управління та сфери діяльності Держпромполітики України, які виготовляють продукцію (виконують роботи та послуги).


3. Начальнику відділу методології бухгалтерського обліку, звітності і аналізу Суботовській Л. Г.


3.1. Організувати для спеціалістів підприємств, установ і організацій семінари по застосуванню Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг).


3.2. Підготувати технічні завдання для електронної обробки державної статистичної, фінансової і податкової звітності з урахуванням затверджених Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг).


3.3. Здійснювати методологічне керівництво по застосуванню Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг).


4. Керівникам підприємств, установ, організацій сфери управління та сфери діяльності Держпромполітики України при формуванні собівартості продукції, робіт, послуг враховувати Методичні рекомендації, затверджені даним наказом.


5. Начальнику управління справами Шістку Ю. Г. довести даний наказ до відома підприємств, установ і організацій.


Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.


 


^ Голова Комітету 


В. С. Новицький 



 


ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Державного комітету промислової політики України

від 2 лютого 2001 р. N 47 



^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості


1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


1. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості розроблені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. N 1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів" та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".


Методичні рекомендації розроблені відповідно до сучасного стану нормативно-законодавчої бази України і Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: 7, 8, 9, 11, 14, 16, 19, затверджених наказами Міністерства фінансів України.


2. Методичні рекомендації застосовуються для здійснення планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт і послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так і в непромислових організаціях, що випускають промислову продукцію, незалежно від форм власності і господарювання.


У структурних підрозділах промислових підприємств, виділених в окрему планово-облікову одиницю, що відносяться до інших галузей економіки (наприклад, відділи капітального будівництва, що виконують будівельно-монтажні роботи господарським способом, підсобні сільськогосподарські виробництва та інші), застосовуються Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) відповідних галузей (будівництво, сільське господарство тощо).


3. Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво.


Показник "виробнича собівартість" промислової продукції (робіт, послуг) - один із основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку незалежно від того, де буде використовуватись показник виробничої собівартості: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.


4. Метою планування собівартості є економічно обгрунтоване визначення величини витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.


Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.


5. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.


Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.


У зв'язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами.


^ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ


6. Витрати класифікуються за такими ознаками:


Ознаки 


Витрати 


1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) 


витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби 


2. За видами продукції, робіт, послуг 


витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію 


3. За єдністю складу (однорідністю) витрат 


одноелементні, комплексні 


4. За видами витрат 


витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції 


5. За способами перенесення вартості на продукцію 


витрати прямі, непрямі 


6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат 


витрати змінні, постійні 


7. За календарними періодами 


витрати поточні, довгострокові, одноразові 


8. За доцільністю витрачання 


продуктивні, непродуктивні 


9. За визначенням відношення до собівартості продукції 


витрати на продукцію, витрати періоду 



^ 7. За місцем відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.


Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на: основне, допоміжне (підсобне).


До основного виробництва належать виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.


Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.


^ 8. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.


9. За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економічних елементів.


10. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.


Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).


Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.


^ 11. За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.


Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.


До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.


Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.


До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.


^ 12. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.


До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.


До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.


Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.


До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також втрати на забезпечення господарських потреб виробництва.


^ 13. Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові та одноразові.


Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.


Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).


Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.


^ 14. За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.


Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.


Непродуктивні - не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.


^ 15. За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.


Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.


Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).


Витрати періоду - це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати


^ 3. ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ


16. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:


- матеріальні витрати


- витрати на оплату праці


- відрахування на соціальні заходи


- амортизація


- інші операційні витрати.


Це групування є єдиним для всієї промисловості.


^ 17. До складу елемента "Матеріальні витрати" включаються витрати на:


1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;


2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;


3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло- та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства.


Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат;


4) тару її тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;


5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;


6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;


7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції; обробки сировини й матеріалів; проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо);


8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства, зокрема: інструмент, господарський інвентар, спеціальне оснащення; спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджувальні засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування або відшкодування витрат працівникам за придбання ними спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією.


18. Не включається до матеріальних витрат вартість купованих матеріальних цінностей, в тому числі палива та енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві.


^ 19. Придбані (отримані) або вироблені матеріальні цінності відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" зараховуються на баланс підприємства за їх первинною вартістю.


20. Первинною вартістю матеріальних цінностей, придбаних за плату, є їх собівартість, яка складається з таких фактичних витрат:


1) сум (включаючи націнки, надбавки), що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;


2) сум ввізного мита;


3) сум непрямих податків у зв'язку з придбанням матеріальних цінностей, які не відшкодовуються підприємству:


- якщо підприємство незареєстроване як платник податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних матеріальних цінностей, включаються до вартості матеріальних цінностей;


- єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України при ввезенні матеріальних цінностей тощо;


4) транспортно-заготівельних витрат (затрат на заготівлю матеріальних цінностей, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування матеріальних цінностей усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування матеріальних цінностей). До транспортно-заготівельних витрат також відносяться:


- витрати на утримання спеціальних заготівельних контор і складів, створених у місцях заготівель;


- витрати на відрядження, пов'язані з безпосередньою заготівлею матеріальних цінностей та доставкою їх на склади підприємства з місць заготівель (відряджувальні витрати водіїв та вантажників даного підприємства з доставки вантажів від постачальників з інших міст).


До транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на відрядження, пов'язані з погодженням технічних умов на постачання матеріалів та з оформленням договорів. Останні витрати включаються до складу адміністративних витрат;


- витрати на протипожежну й сторожову охорону при транспортуванні матеріальних цінностей.


Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних матеріальних цінностей або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку матеріальних цінностей. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку матеріальних цінностей, щомісячно розподіляється між сумою залишку на кінець звітного місяця і сумою матеріальних цінностей, які вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.


Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до матеріальних цінностей, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості матеріальних цінностей, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих матеріальних цінностей.


Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку матеріальних цінностей на початок місяця і матеріальних цінностей, що надійшли за звітний місяць;


5) інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням матеріальних цінностей і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать:


- витрати на здійснення окремих операцій з обробки сировини й матеріалів, проведення випробувань сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві;


- втрати і нестачі матеріальних цінностей в межах норм природного убутку тощо.


21. ^ Первинною вартістю матеріальних цінностей, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їх виробнича собівартість.


22. Первинною вартістю матеріальних цінностей, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість (справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами).


^ 23. Первинною вартістю матеріальних цінностей, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.


24. Первинна вартість одиниці матеріальних цінностей, придбаних у результаті обміну на подібні матеріальні цінності, дорівнює балансовій вартості переданих матеріальних цінностей.


Подібними визнаються такі матеріальні цінності, які мають однакове призначення (виконують подібну функцію в такому ж виді діяльності) і мають однакову справедливу вартість. При цьому матеріальні цінності, що обмінюються, можуть мати однакову справедливу вартість, але різну балансову вартість. Якщо балансова вартість переданих матеріальних цінностей перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих матеріальних цінностей є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих матеріальних цінностей включається до складу витрат звітного періоду.


^ 25. Первинною вартістю матеріальних цінностей, придбаних в обмін на неподібні матеріальні цінності, визнається справедлива вартість отриманих матеріальних цінностей.


^ 26. Не включаються до первинної вартості матеріальних цінностей, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (установлені):


- понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей;


- відсотки за користування позиками;


- витрати на збут;


- загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою матеріальних цінностей та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.


^ 27. До вартості придбаних матеріальних цінностей включаються також витрати підприємства на придбання пакувальних матеріалів і тари (крім дерев'яної та картонної), одержаної від постачальників матеріальних цінностей (за винятком вартості тари за ціною її можливого використання у тих випадках, коли ціни на тару встановлюються окремо понад ціни на матеріальні цінності).


У разі включення вартості тари, прийнятої від постачальника разом з матеріальними цінностями, до ціни матеріалів, із загальної суми витрат на їх придбання вираховується вартість тари за ціною можливого використання чи реалізації з урахуванням витрат на придбання матеріалів для її ремонту.


^ 28. При відпуску матеріальних цінностей у виробництво оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:


- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;


- середньозваженої собівартості;


- собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);


- собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);


- нормативних затрат.


Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно (з урахуванням особливостей, викладених у самих методах).


При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.


29. Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей.


Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різноманітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.


^ 30. Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.


^ 31. Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто матеріали, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.


^ 32. Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження матеріалів.


^ 33. Оцінки за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін.


Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.


Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.


Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.


Цей метод найбільш застосовуваний на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масове і серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.


Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, упровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.


Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникнути наднормативні витрати. В такому випадку згідно з нормами П(С)БО 16 їх треба списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.


^ 34. Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), здійснюється у відповідності з нормами П(С)БО 9 у тому ж порядку, що й облік усіх інших матеріальних цінностей: зарахування на баланс підприємства придбаних (отриманих) або вироблених МШП здійснюється за первинною вартістю, а відпуск їх в експлуатацію - за оцінкою відпуску у виробництво.


Первинна оцінка придбаних (отриманих) або вироблених матеріальних цінностей та методи оцінки їх при відпуску у виробництво викладені у пунктах 20 - 33 цих Методичних рекомендацій.


^ 35. З витрат на матеріальні цінності, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.


Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.


36. До зворотних відходів не належать:


- залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);


- попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним) продуктом в єдиному технологічному процесі.


^ 37. До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються:


- заробітна плата за окладами й тарифами;


- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;


- премії та заохочення;


- матеріальна допомога;


- компенсаційні виплати;


- оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;


- інші витрати на оплату праці.


38. Виплати здійснюються фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством (працівникам), тобто працюючим на підставі трудового договору.


Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену такою угодою, з підпорядкуванням внутрішньому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи домовленістю сторін.


Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці, умови розірвання контракту (в тому числі й достроково) можуть установлюватися за домовленістю сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.


^ 39. Всі використовувані підприємством виплати з оплати праці відображаються в Положенні про оплату праці, яке є частиною колективного договору, який укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевими (регіональними) угодами.


Наявність колективного договору на підприємстві передбачена законодавством і є важливою умовою як для обов'язковості його укладення, так і для податкового обліку стосовно витрат на охорону праці, відпусток тощо.


40. Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.95 р. N 108/95-ВР "Про оплату праці", із змінами та доповненнями (далі - Закон "Про оплату праці"), витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.


^ 41. До витрат на виплату основної заробітної плати належать:


1) заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;


2) вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати працівникам згідно з діючим законодавством.


Законом України "Про оплату праці" (ст. 23) передбачена можливість часткової виплати заробітної плати натурою за таких умов:


- можливість натуроплати повинна бути передбачена колективним договором (не домовленістю сторін, яка може носити індивідуальний характер, а саме колективним договором);


- виплати натурою повинні носити частковий характер;


- вартість натуроплати повинна бути еквівалентна оплаті праці в грошовому виразі;


- оплата праці в натуральній формі може здійснюватись лише тими товарами, які не заборонені Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) в якості натуроплати.


^ 42. До витрат на виплату додаткової заробітної плати належать:


- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;


- премії та заохочення робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати;


- гарантійні та компенсаційні виплати;


- оплата відпусток;


- оплата іншого невідпрацьованого часу;


- інші витрати на оплату праці.


43. Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством:


1) кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;


2) за класність водіям автомобілів, робітникам локомотивних бригад, трактористам-машиністам, робітникам провідних професій та іншим категоріям працівників тих галузей економіки, в яких введено такі надбавки, та доплати за звання майстра і класи кваліфікації;


3) бригадирам із числа робітників, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадами;


4) керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання;


5) за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;


6) доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством;


7) за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах; за роботу у багатозмінному та безперервному режимі виробництва (включаючи доплати за роботу у вихідні дні, що є робочими днями за графіком), у нічний час;


8) працівникам, постійно зайнятим на підземних роботах, за нормативний час пересування їх у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад;


9) інші надбавки та доплати, передбачені законодавством;


10) оплата праці кваліфікованих робітників, керівників, спеціалістів підприємств, залучених без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, для керівництва виробничою практикою студентів, для навчання учнів загальноосвітніх шкіл.


Мінімальні розміри доплат та надбавок міжгалузевого характеру установлені Кодексом законів про працю України від 10.12.71 р., із змінами та доповненнями (далі - КЗпП), і носять обов'язковий характер.


Ряд аналогічних виплат для підприємств і організацій (крім установ і організацій бюджетної сфери) передбачено додатком 2 до Генеральної угоди від 06.09.99 р. між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999 - 2000 р. Положення Угоди діють безпосередньо і поширюються на всіх суб'єктів незалежно від форм власності й господарювання. Ці положення є обов'язковими для застосування при укладанні колективних договорів як мінімальні гарантії.


В колективному договорі підприємство може установлювати підвищені розміри надбавок та доплат, але якщо такі виплати перевищують розміри, установлені КЗпП чи Генеральною угодою, різниця відноситься до наднормативних виробничих витрат.


^ 44. Премії та заохочення робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, у тому числі:


1) за виконання і перевиконання виробничих завдань;


2) за виконання акордних завдань у встановлений строк;


3) за підвищення продуктивності праці, виробітку;


4) за поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності бригади, дільниці, цеху;


5) за економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних