Реферат: Удк 655. 155 Кондратюк О. В., магістрант 5 курсу феіП

УДК 655.155


Кондратюк О.В., магістрант 5 курсу ФЕіП (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)


ОПТИМІЗАЦІЯ РІВНЯ ЗАТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ


Оптимізація рівня затрат за рахунок зниження собівартості продукції, системного управління витратами, вдосконалення методів нормування, обліку й калькулювання витрат на виготовлення та реалізацію продукції. Використання функції витрат.

The article is devoted to the optimization of the level of decrease of

production’s prime cost expenses, systematic administration of expenses, perfection of the standartization methods, registration and calculation of

expenses on produсtion and realization of goods. Using of the function of

expense.

Незаперечний факт, що серед чинників підвищення конкурентоспроможності продукції та надання послуг з її реалізації важливе місце належить їхній вартості. Проведені дослідження засвідчили, що на промислових підприємствах частка собівартості у вартості реалізованої продукції, робіт та послуг є досить значною і коливається від 84 до 95 відсотків. Таким чином, для зниження вартості продукції треба постійно управляти витратами на виробництво продукції.
^ Метою управління витратами є їх оптимізація з точки зору мінімізації витрат, тобто не постійна і безсистемна економія, а визначення їх оптимального рівня для кожного окремого підприємства, оскільки надмірне скорочення витрат може призвести до негативних наслідків. Від рівня й динаміки витрат залежать не лише фінансові результати окремих підприємств та їхніх структурних підрозділів, а й ефективність формування національного доходу на рівні держави загалом.

^ Наукові здобутки низки вітчизняних та зарубіжних теоретиків та практиків, зокрема О.М.Данилюка, В.Д.Палія, М.С.Пушкаря, Л.В.Нападовської, М.Г.Чумаченка, Ф.Рімайла, Дж.А.Хіггінса та інших, щодо питань розроблення та функціонування систем управління витратами дає змогу дійти висновку про те, що побудова такої системи сприятиме підвищенню якості управління, а також орієнтуватиме діяльність підприємств на оптимізацію кінцевого результату.

^ Щодо економіки вітчизняних підприємств, то створення систем управління витратами перебуває на тому рівні, коли менеджери вже усвідомили її цінність, але ще не мають достатніх знань у цій сфері. Тому досить важко організувати налагоджену систему, яка б забезпечувала ефективну роботу підприємства шляхом формування інформації про витрати й доходи як основи для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Математична інтерпретація функції виробни­чих витрат передбачає як матема­тичне описання зв'язків між обсягом виробництва продукції, виробничими ресурсами та витратами, зв'язків між видами витрат (постійними, змінни­ми, питомими, маржинальними, сумарними), так і оптимізаційні процеси, побудовані на основі функції виробничих витрат.

Однією з базових інтерпретацій функції виробничих витрат є такий математичний запис:

, (1)

де - сумарні виробничі витрати, що залежать від обсягу виробництва ; - ціна за одиницю -го виробничого ресурсу; - виробничий коефіцієнт -го виробничого ресурсу, що показує міру його залучення у виробничий процес; - обсяг виробництва продукції.

Це статична функція виробничих витрат, яка не враховує зміни витрат у часі. У більш деталізованому вигляді ця функція має вигляд:

, (2)

де - постійні виробничі витрати; - собівартість - ї одиниці продукції власного виробництва; - обсяг залучення у виробництво -го виду власної продукції; - ціна - ї одиниці придбаних ресурсів; - виробничий коефіцієнт -го виду придбаних ресурсів.

Центральне місце в системі функціонування виробничих витрат посідають маржинальні витрати. У загальному вигляді формулу маржинальних витрат записують так :

, (3)

- приріст виробничих витрат; - приріст обсягу продукції.

Важливість маржинальних витрат підкреслюється й тим, що класифікаційні ознаки типів виробничих витрат ґрунтуються саме на динаміці маржинальних витрат. На практиці нерідко використовують чотири типи функції виробничих витрат. У таблиці наведено ці функції та їх характе­ристики, а на рисунку графічно зображено взаємозв'язок видів виробничих витрат у їх абсолютних значеннях за типами функцій виробничих витрат. На практиці значного поширення набула функція виробничих витрат типу Б (52,4 % від досліджених підприємств) і типу А (37,4 % загальної кількості обстежених підприємств). Отже, на ці дві функції припадає майже 90 % за­гальної кількості підприємств, а на типи функцій В і Г лише близько 10 %.

Таблиця 1

Основні типи виробничої функції та взаємозв’язки видів виробничих витрат ( за одиницю взято базовий рівень витрат )


Тип функції



Математичний запис функції (С -сумарні витрати;- постійні витрати;та - параметри функції; q - обсяг виробництва)

Виробничих витрат за їх видами, динамікою та зв’язком з маржинальними витратами

Маржинальні витрати (МВ)

Питомі змінні витрати ( ПЗВ )


Питомі сумарні витрати ( ПСВ )

Динаміка та абсолютні зміни

Динаміка


Зв'язок з МВ


Динаміка


Зв'язок з МВ

А




Постійні

МВ=1


Постійні


ПЗВ=МВ

Знижу-ються


ПСВ›МВ


Б


при 0‹‹1


Знижуються

МВ‹1


Знижуються


ПЗВ›МВ


Знижуються


ПСВ›МВ



В


при › 1



Зростають

МВ›1



Зроста-

ють



ПЗВ‹МВ

Спочатку знижуються, а потім зроста-ють

ПСВ‹1

ПСВ›МВ

ПСВ›1

ПСВ‹МВ




Г

при 0‹‹1

Спочатку знижуюся, а потім зростають

1›МВ›1

Спочатку знижуються, а потім зростають

ПЗВ‹1

ПЗВ›1

ПЗВ‹МВ


Спочатку знижу-ються, а потім зростають

ПСВ‹1

ПСВ›МВ

ПСВ›1

ПСВ‹МВ


Однак для глибшого розуміння функції виробничих витрат потрібно передбачувати ще ряд чинників, які пов'язані з формуванням виробничих витрат. До них слід віднести чинник часу, використання якого перетворює статичну функцію виробничих витрат у динамічну, розмір інвестицій, що вкладаються у виробництво, транспозицію ціни виробничих ресурсів. З урахуванням названих варіантів функцію виробничих витрат можна записа­ти так:

, (4)

де С – сумарні витрати; Y – обсяг виробництва продукції;

W – ринкова ціна змінних виробничих ресурсів;

K – постійні виробничі ресурси; I – щорічні валові інвестиції;

t – період часу; X – змінні виробничі ресурси; T – значення транспозиції ціни ресурсів; F – трансформаційна функція.





Рис.1 Основні типи виробничих функцій та взаємозв'язки видів виробничих витрат за їх абсолютним значенням (ПВ — постійні витрати, СВ — сумарні витрати, ЗВ — змінні витрати, МВ — маржинальні витрати)


Функція виробничих витрат показує, що на формування витрат перелі­чені чинники мають як прямий, так і непрямий вплив. Зокрема, розміри по по­стійних і змінних виробничих ресурсів, обсяг виробництва продукції, роз­мір щорічних валових інвестицій з урахуванням періоду часу (короткостроковий чи довгостроковий період) можуть мати як прямий, так і непря­мий вплив на рівень виробничих витрат. З їх підвищенням, наприклад, со­бівартість продукції може зменшуватися. Водночас ціна на змінні виробни­чі ресурси, враховуючи її транспозицію, помножена на обсяг змінних ви­робничих ресурсів, безпосередньо впливає на рівень і загальну суму вироб­ничих витрат — із їх збільшенням собівартість продукції також зростає.

Одним із способів стабілізації економічного та фінансового стану підприємства є зниження собівартості продукції. Товаровиробник повинен прагнути до скорочення витрат виробництва постійно, а не лише тоді, коли потрапляє у складне фінансово-економічне становище. Адже низька індивідуальна собівартість забезпечуватиме підприємству додатковий прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собівартість продукції порівняно із суспільною. Ринок, віддаючи більше грошей покупців виробникам, які ефективніше господарюють, ніби виносить їм матеріальну подяку від суспільства за низьку собівартість.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбувається на підприємстві. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Основним шляхом зниження рівня собівартості продукції підприємства є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку в її структурі. Зменшення цих витрат може відбуватися під впливом низки таких факторів:

1. Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат внаслідок дії таких двох факторів:

1) зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економія обчислюється за формулою

, (5)

де - економія за рахунок зниження норм витрат матеріалів, грн.;

та - норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу відповідно, нат.од.;

- ціна матеріального ресурсу, грн.;

- обсяг випуску продукції після здійснення заходу, нат.од.;

2) зростання продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості продукції:

, (6)

де - економія витрат за рахунок зниження трудомісткості продукції, грн.;

і - трудомісткість продукції до і після здійснення заходу відповідно, н.-год;

та - середньогодинна ставка робітників до і після здійснення заходу відповідно, грн./год;

- середній відсоток додаткової ЗП для певної категорії робітників, %;

- встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи, %.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці на підприємстві зумовлює економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування, яка визначається так:

, (7)

де - економія витрат внаслідок поглиблення спеціалізації та розширення кооперування, грн.;

- собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

- оптова ціна виробу, виготовленого на спеціалізованому під-ві, грн.;

- транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн./од.;

- кількість виробів, отриманих по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, нат. од.

3. Зміна структури й обсягу продукції зумовлює відносне зниження умовно-постійних витрат підприємства, яке можна обчислити так:

, (8)

де - економія витрат в результаті зниження умовно-постійних витрат підприємства, грн.;

- приріст обсягу продукції в плановому році, %;

- сума умовно-постійних витрат у базовому році, грн.

Загальний вплив зазначених факторів на собівартість продукції визначається так:

(9)

У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менш , ніж виробник, адже низька собівартість означає, по-перше, що виробництво функціонує ефективно і завжди обмежені ресурси суспільства використовуються раціонально, по-друге, вивільнені завдяки їх раціональному використанню ресурси підуть на створення нової продукції, по-третє, зниження індивідуальної собівартості продукції більшістю виробників створює передумови для зниження цін на товари.

Забезпечення зниження собівартості продукції на підприємстві вимагає підвищення вимог щодо управління витратами виробництва, що передбачає впровадження комплексу заходів щодо зниження собівартості продукції. Підприємство, самостійно виходячи із конкретних умов господарювання, необхідності забезпечення прибутковості підприємства, визначає заходи щодо зниження собівартості продукції , які можуть дати відповідну віддачу за умови раціонального використання природних, матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів тощо. Тому, в процесі техніко-економічних розрахунків повинна бути обґрунтована величина витрат для виробництва і реалізації продукції. Зниження собівартості виробництва продукції передбачає скорочення витрат з кожного елементу її структури.

Витрати на збут є комплексною статтею накладних витрат, тобто витрат, які пов’язані з організацією, обслуговуванням та управлінням виробництва. Одним із важелів регулювання накладних витрат є їхнє нормування, а саме: визначення максимально допустимої величини накладних витрат у загальних витратах на виробництво товарної продукції. Нормативи накладних витрат можна визначити статистичним методом, коли за основу беруть рівень витрат та інші показники базового року з відповідними корективами на зміни ринкових, організаційних і технологічних умов у плановому періоді, або розрахунковим, при якому річні витрати визначають за кожною статтею накладних витрат.

При визначенні нормативних величин накладних витрат пропонується враховувати їхній базовий рівень. Визначаючи нормативний рівень постійної частини накладних витрат на майбутній період, необхідно враховувати прогнозований рівень інфляції. Визначаючи нормативи витрат, необхідних для реалізації продукції, на плановий рік, доцільно враховувати такі показники:

- фактичний рівень обсягу виробництва по підприємству у базовому році ;

- запланований прогнозований рівень зростання обсягу виробництва товарної продукції ;

- фактичний рівень витрат на збут в базовому році ;

- частка ( коефіцієнт ) змінних витрат на збут у їхній загальній сумі в базовому році ;

- прогнозований темп інфляції .

Отже, норматив ( у відсотках ) витрат, необхідних для реалізації продукції можна визначити за формулою:

, (10)

Розрахувавши відносні нормативні складові накладних витрат на плановий рік, можна легко визначити їхні абсолютні значення. Планові суми треба розподіляти за місцями виникнення та окремими статтями накладних витрат. Тобто треба складати планові кошториси за видами накладних витрат, на підставі яких формують зведений кошторис.

На підприємстві облспоживспілки “Рівненському заготівельно-виробничо-збутовому комбінаті”, діяльність якого пов’язана з виробництвом, заготівлею, переробкою та реалізацією товарів народного споживання, всіх видів морепродуктів, сільськогосподарської та харчової продукції, також здійснюється управління витратами шляхом нормування, обліку та калькулювання витрат. Економія ресурсів даного промислового підприємства досягається завдяки підвищенню ефективності їх використання.

Дане підприємство введене в дію в 1967 році в складі трьох цехів: консервного, засолювального та безалкогольного річною потужністю відповідно 3 муб, 400 тонн та 100 тис.дал. Асортимент налічує понад 80 назв продукції, щорічно поповнюється 15-20 новими видами. Вся продукція сертифікована, штрих кодована та упакована в термозбіжну полімерну плівку. Запроваджено міжнародну систему управління якістю ISO-9001.В найближчих планах придбання лінії розливу плодово-ягідних соків, що дозволить суттєво розширити асортимент цього виду продукції та розширити ринки збуту. Дві третини продукції комбінату поставляється в торгівельну мережу споживчої кооперації області, третина – позасистемним покупцям, зокрема санаторіям Трускавця та Криму, до Польщі та в Сполучені Штати Америки.

За нинішніх умов господарювання економити на заробітній платі, на матеріальних ресурсах – вичерпні можливості, а отже системне управління витратами, вдосконалення методів нормування, обліку й калькулювання витрат – чи не єдиний шлях досягнення успіху. Необхідно також навчитись вміло використовувати функцію виробничих витрат для того, щоб знати як ті чи інші витрати будуть себе поводити в плановому році. А для того, щоб наші прогнози були більш точними – потрібно враховувати вплив різноманітних факторів на витрати виробництва та реалізацію продукцію.


^ 1. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва: навчальний посібник, Київ: Знання, 2002р.; 2. Гордійчук А.С., Стахів О.А., Економіка підприємства, Рівне: 2000р.; 3. Цал Цалко, Витрати підприємства, Київ: 2001р.; 4. Кміть В.М. Оптимізація накладних витрат у забезпеченні підвищення конкурентоспроможності продукції // Фінанси України. – 2004. - №9, с.58-65; 5. Покропивний С.П., Економіка підприємства, Київ: 2003р.; 6. Партин Г.О. Формування стратегічної моделі управління витратами підприємства // Фінанси України. – 2004. - №9, с. 73-78; 7. Шандова Н.В. Методичні аспекти організації управління витратами // Фінанси України. – 2003. - №12, с. 53-57; 8. Бондар Н.М. Економіка підприємства: навчальний посібник, Київ: “Видавництво А.С.К.”, 2004р.; 9. Дем’яненко С.І. Менеджмент витрат: навчальний посібник, Київ, 1998р.