Реферат: Аспірантка кафедри філософії та методології науки кну ім. Т. Шевченка

Кругляк Мирослава Іванівна
аспірантка кафедри філософії та методології науки

КНУ ім.Т.Шевченка
Проблема спільної методології природничого і соціального знання

До проблеми методології соціальних наук окреслилось два підходи. Фізикалістський підхід передбачав побудову всього знання, в тому числі й соціально-гуманітарного, за взірцем природничих наук, зокрема фізики, натомість інтерпретативістський підхід заперечував можливість спільної методології для природничих та соціальних наук, що іноді вело до відкидання наукових методів у соціальному й гуманітарному знанні.

У західній філософії науки контраст між цими підходами проявився із найбільшою чіткістю, хоча еволюція поглядів зарубіжних дослідників висвітлює тенденцію до пом''якшення такого протистояння.

Представники інтерпретативного підходу, поставивши в центр уваги історію як типово гуманітарну науку, протиставляли “номотетичний” та “ідіографічний” методи, що передбачало неможливість застосування єдиної методології. Натомість в позитивізмі представлена спроба побудувати наукову теорію за взірцем природничих наук; тут хоча й передбачається спільна методологія, однак вона досягається за рахунок редукції соціального знання до природничого. Виникнення соціології (яку Конт називав соціальною фізикою) є найяскравішим прикладом цього.

В постпозитивізмі було створено ряд концепцій (Поппер, Гемпель), що обгрунтовують спільність основних методів природничого і соціального дослідження, причому відбувається відхід від редукціонізму. Це частково було пов''язано з тим, що й “строгі” природничі науки, зокрема фізика, не завжди відповідали жорстким методологічним критеріям, а отже й вони не могли вважатись взірцевими. Крім того, Т.Кун звернув увагу на соціальну обумовленість наукового знання, що змушувало визнати важливу роль зовнішніх щодо науки чинників.

У вітчизняній традиції, де позитивістське прагнення елімінувати ідеологічні нашарування з науки не набуло поширення, наука зазнавала на собі впливу ідеології. З одного боку, це мало ряд негативних наслідків для науки, але разом з тим підштовхнуло до появи цікавих методологічних ідей. Зокрема, акцентувалась роль світогляду і світоглядних настанов у науковому знанні, що знайшло відображення у аналізі наукової картини світу. Така позиція дозволяє послідовно і несуперечливо дійти до визнання ролі цінностей в науці.

В західній філософії науки, починаючи із постпозитивізму також визнається роль соціальних чинників у науці і відбувається звернення до цінностей (Х.Патнем).

Отже, як в західній, так і у вітчизняній філософії відбулось переосмислення відношень природничого і соціального знання. Лібералізація критеріїв науковості, розвиток соціології та економіки, поява міждисциплінарних досліджень, вивчення людиномірних систем дозволяє окреслити новий методологічний підхід, в якому єдина модель наукового знання буде не уніфікуючою, що ігноруватиме особливості окремих наук, а радше синтезуючою, тобто враховуватиме різноманітні особливості цих наук, що проявляються при застосуванні загальнонаукової методології.