Реферат: Поїздка до умані

ПОЇЗДКА ДО УМАНІ


20 вересня 2008 року студенти ВНЗ КІРоЛ "Україна" відвідали чарівне місто Умань, де милувалися неймовірними і захоплюючими пейзажами Софіївського парку.

Приїхавши на місце, ми розпочали подорож по "Софіївці", яка супроводжувалася розповіддю екскурсовода про надзвичайну історію будівництва парку та про життя його засновника - Станіслава Потоцького: "…у старовинному українському місті Умані є мальовничий гідний великого подиву куточок, який цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною України, візитною карткою нашої держави. Такою перлиною є Національний дендрологічний парк "Софіївка" Національної Академії наук України - видатне творіння кінця XVIII - початку ХІХ ст., поема з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 170 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю.

Парк створено власником міста Умані польським магнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким як подарунок коханій дружині, красуні - гречанці Софії Вітт-Потоцькій.

Автором топографічного та головним митцем і натхненником архітектурного проекту та керівником будівництва парку був призначений талановитий польський військовий інженер Людвіг Метцель, який матеріалізував у паркових композиціях "Софіївки" образи Гомерової "Одісеї".

Місце для будівництва парку було вибрано дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше річка Кам'янка), столітні дуби, яруги і природні джерела кришталево чистої води, нагромадження кам'яних брил. З 1796 по 1802 роки копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади і водограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу. Прикрасили сад мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього "чуда" здоров'я і життя. Імена їхні невідомі. Але зберігся список у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), за яким встановлено, що серед творців "Софіївки" були кріпаки з прізвищами Заремба, Діброва, Закуренко, Герасименко, Троян, Чорнокриленко. Вічна їм слава й шана, нашим талановитим предкам, за їхнє геніальне творіння.

Парк не вдалося завершити за первісним планом, він переходив від одного господаря до іншого. Після смерті Станіслава й Софії Потоцьких парк успадкував їх син Олександр. У 1831 році після польського повстання, в якому він брав участь, усі володіння Потоцьких були конфісковані і передані Київській казенній палаті, а з 1836 по 1859 роки парк підпорядковується управлінню військових поселень, яке розпочало в ньому реставраційні й відновлювальні роботи. За цей період збудовано багато архітектурних споруд і об'єктів (башти при входах у сад, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Анти-Цирцеї, обладнана тераса муз, встановлено чавунного змія на фонтані). В цей період "Софіївка" називається Царициним садом.

У 1859 році парк перейшов на утримання Головного училища садівництва Росії, переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом відомого вченого В. Пашкевича в "Софіївці" значно збагатилася колекція рідкісних екзотичних рослин. У 1919 році парк стали називати Садом III Інтернаціоналу.

В 1929 році парк оголошено державним заповідником. Йому надається статус самостійної установи, яка кілька разів передається в підпорядкування різних відомств. Із 1955 року парк підпорядковується Академії наук України.

Зараз "Софіївка" є цінним науковим і культурно-освітнім центром. Із 1991 року їй надається статус науково-дослідної установи Національної Академії наук України, а в лютому 2004 року указом Президента України "Софіївці" надається статус Національної установи і відтепер вона називається Національний дендрологічний парк " Софіївка" НАН України.

Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний із переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. Із якого б боку ви не зайшли до парку, він скрізь прекрасний!

Головний вхід у парк представлений двома баштами за зразком храму стародавньої римської богині сімейних оберегів і вогню Вести і Тіволі (Італія). Від головного входу простягається центральна мальовнича алея, обсаджена з обох боків столітніми липами й каштанами. Поруч із алеєю тихо хлюпоче Кам'янка, а ми тим часом направляємося до Тарпейської скелі. За повір'ям стародавнього Рима, так називали крутий схил Капітолійського горба, з якого скидали засуджених до смерті.

За іншою версією скеля названа за ім'ям дочки власника капітолійської фортеці Тарпеї, яка, зрадивши батька, впустила до фортеці сабінян, а можливо ця скеля символічно відображає скелю, з якої кинулась у море Даура, героїня шотландського збирача фольклору Джека Макферсона, автора "Творів Оссіана".

Головна алея приводить нас до павільйону Флори (у стародавній Греції Флора - богиня весни і квітів). Це надзвичайно гарна архітектурна споруда з білою колонадою в доричному стилі. Фриз павільйону прикрашений рослинним орнаментом із грон винограду, виконаний за малюнком видатного російського архітектора Штакеншнейдера. У проміжках між колонами павільйону відкриваються миловидні пейзажі майже на всю центральну частину парку (Нижній став або Іонічне море, водограй "Змія", тераса Муз, грот Аполлона, Бельведер). Тут розпочинається "Софіївка" первісна, спланована ще Людвігом Метцелем.

Поруч із павільйоном Флори, праворуч, видніється ажурний гранітний Венеціанський місток, прикрашений гранітними стовпами, що з'єднані поміж собою залізними ланцюгами. Нижче містка збудований дерев'яний шлюз, через який випускається надлишок води з Нижнього ставу.

Із шипінням викидається з чавунної пащі водограю "Змія" величезний стовп води (до 18 метрів заввишки). За Потоцьких водограй представляв собою купу каміння, з-поміж якого витікала вода. В середині XIX сторіччя Управлінням військового поселення була встановлена чавунна скульптура змія. Цікаво, що водограй видно з будь-якого куточка центральної частини парку. Під сонячним промінням водограй "Змія" утворює гігантську параболу, що виграє усіма відтінками веселки. Над нижнім ставом нависає Левкадська скеля. Як відомо, на міфічному острові Левкада був вхід у підземне царство Аїда, і зі скелі острова кожний рік скидали в море хабарника або казнокрада. Якщо дивитися на Левкадську скелю збоку, можна побачити профіль людини. За повір'ям там вирішив залишити про себе пам'ять власник парку Станіслав Потоцький.

На Левкадській скелі збудовано майданчик, оточений металевою загорожею, із якого відкривається чудовий краєвид на весь Нижній став. Це Бельведер. На гранітному п'єдесталі тут встановлено біломармурову статую Орфея. Унизу, біля підніжжя скелі, під самим Бельведером, у воді лежить велетенська кам'яна брила, названа каменем смерті, пізніше острів Лесбос. За останніми дослідженнями вся ця місцевість пов'язана з поверненням на свою батьківщину, острів Ітаку, Одісея, міфічного героя Гомерової "Одісеї".

Назва Левкадської скелі пов'язана із трагічними подіями, що відбулися у Стародавній Греції, зокрема, в житті поетеси Сафо (VII - VI ст. до н.е.). Батьківщиною Сафо був острів Лесбос в Егейському морі. Поетеса організувала гурток зі знатних дівчат, де навчала їх музиці, танцям, складанню пісень і назвала гурток "Дім служниць муз". За грецькою міфологією на цьому ж острові жив звичайний смертний Фаон. Якось йому довелося перевозити човном богиню кохання Афродіту. З неї він не взяв платні і в нагороду богиня дала йому чудодійне зілля, яке перетворило його на юнака красеня. Усі жінки закохувалися в нього, але Фаон не відповідає на їх кохання. За версією римського поета Овідія, у Фаона закохалася до безтями Сафо, але він знехтував її почуттям, і поетеса у відчаї кинулася з Левкадської скелі в Іонічне море.

Цар Фракії Орфей був талановитим співаком. За деякими варіантами міфів, він - син Аполлона та музи Каліопи. Коли Орфей співав, дерева схиляли до нього своє гілля, річки зупиняли свої води, дикі тварини лягали до його ніг. Його дружиною була німфа дерева - Еврідіка. Кожен, побачивши її, неодмінно закохувався. Так трапилося і з Арістеєм - сином Аполлона і німфи Кірени. Одного разу він побачив Еврідіку в долині Темпе і погнався за нею. Сталося лихо: її вкусила змія і німфа померла. Дуже нещасний був тоді Орфей і зважився на відчайдушний вчинок, вирішив піти в підземне царство. З собою взяв тільки чарівну ліру. Всі були зачаровані грою. Аїд віддав Орфею Еврідіку і звелів Гермесові вивести її назад на землю за умови, що Еврідіка буде йти за Орфеєм, і Орфей нізащо не повинен озиратися. Коли вони були вже майже на горі, він озирнувся і в ту ж мить втратив Еврідіку назавжди.

Намилувавшись цим чудовим краєвидом і оглянувши статую Орфея, повертаємося назад і, пройшовши праворуч угору кроків сорок, йдемо ліворуч по алеї, обсадженій бузком, скумпією, жимолостями та іншими рослинами. На цій ділянці парку ростуть найрізноманітніші інтродуковані рослини. Поспішаємо вперед по алеї, де нас приваблює всезростаючий шум Великого водоспаду. Ось він відкрився дещо ліворуч у всій своїй величі.

Алея повертає праворуч, а просто перед нами на величезній скелі, яка стрімко обривається, стоїть невеликий п'єдестал, на якому встановлено статую Амура. (Амур (Купідон) в римській міфології - бог кохання, відповідно грецький Ерос (Ерот)). Згідно міфології стріли амура несуть отруту кохання і той, у кого потрапляє стріла, захворіє на нього. З майданчика, де стоїть статуя Амура, ми можемо оглянути практично всю центральну частину парку.

На крутому схилі, ліворуч від Нижнього ставу, розташована тераса Бельвю. На повороті Нижньої алеї, просто перед нами, в 1800 році на гранітному п'єдесталі була встановлена мармурова скульптура старовинного грецького драматурга Еврипіда (заввишки 2,45 метрів). Праворуч піднімається найбільший схил "Софіївки", вершина якого носить поетичну назву тераси Муз (богині поезії, мистецтва й науки). В центрі вершини височіє обеліск "Орел", а нижче - грот Аполлона, який було побудовано в 1841 році, а потім у 1857 році засипано, а 2004 року він відреставрований по фотографії, яка збереглася з тих часів.

Біля підніжжя крутого схилу поміж терасою Муз і Великим водоспадом знаходиться джерело Гіппокрена, так у Грецькій міфології називають джерело, вода з якого давала творче натхнення поетам. У невеликій упадині, обкладеній із усіх боків камінням, через щілину дзюркоче вода, що бере початок у гроті Діани, вхід до якої закриває декоративна металічна решітка. Вода безперервно наповнює гранітну вазу, яку з обох боків підтримують залізні вужі, звідси інша назва джерела - "Вужі". Над цією спорудою встановлена невелика статуя Венери - купальниці.

Поміж водяним простором Нижнього ставу і схилом Левкадської скелі розмістився невеликий півострів - площа Зборів, збудована ще за Потоцького. В центрі площі споруджено басейн Храм Посейдона із гранітною вазою. Вівтар, на якому стоїть статуя Паріса, називають храмом богині кохання Афродіти.

Площу Зборів прикрашає своїм шумом, виблискуючи на фоні зелені і каміння, Великий водоспад. Верхня його частина - штучна споруда, створена для того, щоб підняти вершину водоспаду. Вода надходить сюди з Верхнього ставу через ряд спеціальних гідроспоруд. Падаючи з висоти 14 метрів, водоспад розбивається об каміння на водяний пил, заповнюючи туманом площу Зборів.

Від залізного містка, який перекинуто над водоспадом, можна піднятися до Ахеронтійського озера. Воно має овальну форму й обкладені гранітом береги. Озеро не тільки прикрашає парк, але й забезпечує запаси води для роботи великого водоспаду й водограю "Семиструмінь". Вода в озеро надходить із Верхнього ставу. Рівень води регулюється Амстердамським шлюзом.

З північно-східної сторони в Ахеронтійське озеро впадає підземна річка Ахеронт, так у грецькій міфології називається одна з річок царства померлих, притулок душ небіжчиків, які за вироками суддів потрапляли звідси або на Єлисейські поля для вічного блаженства, або за різні злочини в Тартар. Річка Ахеронт протікає у викопаному в землі й освітленому через люки тунелі завдовжки 224 метри.

Недалеко від Ахеронтійського озера знаходиться Темпейська долина. Сумно хлюпоче маленький струмок, який поділяється на три частини й утворює каскад "Три сльози". Цей струмок і розташований поруч обеліск "Розбита колона" з усіченою вершиною - пам'ять про дітей Потоцького, померлих у ранньому віці. Біля обеліску лежить природний камінь, форма якого нагадує сплячого лева, який охороняє спокій померлих.

Грот Діани, грот Сцілли, грот Локетека, грот Поліфема, грот Фетіди. В "Софіївці" багато гротів. Громовий або Левиний грот (за іншими джерелами грот Каліпсо) - найбільший грот парку. Він вирубаний із гігантської скелі. З верхнього ставу сюди підведена вода. Гуркіт її схожий на відголоси грому або ричання лева. За повір'ям, тут вельможні пани розганяли смуток вином, програвали в карти свої володіння та кріпаків.

Від Громового грота відкривається прекрасний вид на широку долину і грот Фетіди (у грецькій міфології німфа, дочка морського бога Нерея), споруджений у вигляді античного храму. Пізніше тут була встановлена статуя Венери Медицейської. Недалеко від грота Фетіди знаходиться своєрідний дерев'яний павільйон, в якому за переказом утримували фазанів. Звідкіля походить його назва - "Фазанник".

Гранітні східці ліворуч від павільйону виводять нас на алею, яка простягається до Верхнього ставу. Верхній став - це серце всіх гідротехнічних споруд заповідника. На ставку насипаний штучний острів, що носить назву Анти-Цирцеї. За міфом німфа Цирцея перетворювала людей на тварин. Але ж у Потоцького мала жити чарівниця із протилежними якостями. Тому й ім'я її Анти-Цирцея.

Головною прикрасою острова Анти-Цирцеї є Рожевий павільйон, збудований у стилі Відродження. Павільйон пофарбовано в рожевий колір, а художні ліплення, що його прикрашають, виділені білою фарбою. З острова відкривається мальовнича панорама водного простору Верхнього ставу, лісистих берегів, центрального масиву парку…"

Ось так і закінчилась наша чудова подорож!.. Втомлені, але дуже задоволені, ми повернулися додому. Щиро дякуємо організаторам цієї поїздки!


Cтудентки групи Д-ІІІ д

Чурікова С.В., Шевченко І.П.,

Кіровоградський інститут розвитку людини