Реферат: 1. Сучасний стан соціально-культурних проблем сільської молоді…

ЗМІСТ


Вступ……………………………………………….……………………….....2

1. Сучасний стан соціально-культурних проблем сільської молоді….5

2. Шляхи покращення життя дітей та підлітків, які проживають

у сільській місцевості……………………………………………………....13

3. Пропозиції вирішення соціально-культурних проблем сільської

молоді в Полтавській області на перспективу.…… ………….……...…22

Висновки…………………………………………………………………......26

Список використаної літератури…………………………………………...30

Додатки

^ ВСТУП


Актуальність теми. Успішне вирішення завдань ефективного функціонування і подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва першочергово залежить від формування справжнього господаря на українській землі, раціонального розподілу і використання трудових ресурсів, серед яких чільне місце займає сільська молодь. Лише високий рівень її трудової активності і зацікавленості  в результатах своєї праці забезпечить відродження аграрного сектору економіки, сприятиме підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції і загальному розвитку держави.

Важливі зміни характеру і змісту праці, що відбуваються нині в сільському господарстві, висувають підвищені вимоги до професійних здібностей молоді. Тому провідними напрямами діяльності суспільства повинні бути не тільки підготовка підростаючого покоління до праці, залучення його до сільськогосподарського виробництва, але й досягнення високого рівня закріплення молодих кадрів на селі, створення таких умов, які б сприяли високопродуктивній праці молоді з високою професійною майстерністю, новаторською жилкою. Забезпечення реалізації даних напрямів знаходяться в прямій залежності від духовного і патріотичного виховання молоді, адже процвітання нації залежить від доброти звичаїв, а останні – від виховання людини. Все це визначає актуальність дослідження проблеми формування ресурсів праці сільської молоді, їх професійного самовизначення, становлення соціально-трудових відносин в умовах пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств.

Вагомий науковий внесок у вивчення трудових ресурсів, проблем життєдіяльності, духовного розвитку населення, насамперед жінок і молоді, та підвищення ефективності праці зробили такі відомі вчені: Н.В.Анішина, В.О.Архіпов, О.А.Бугуцький, В.В.Бовкун, М.Х.Вдовиченко, О.І.Вишняк, В.О.Джаман, Т.Р.Зарихта, О.І.Здоровцев, С.І.Іщук, Ю.М.Краснов, Г.І.Купалова, Е.М.Лібанова, І.І.Лотоцький,В.І.Лишиленко, І.О.Мартинюк, В.В.Онікієнко, М.Д. Пісістун, М.О.Пітюренко, С.І.Пирожков, В.В.Романова, І.Х.Степаненко, М.Х.Тітма, О.І. Хомра, В.Г.Швець, К.І.Якуба та багато інших. Однак багатогранність, складність і невичерпність проблем професійно-освітньої підготовки сільської молоді, її зайнятості, трудової активності та закріплення в сільській місцевості в умовах відсутності соціально-економічної стабільності, пореформеного розвитку аграрного сектору потребує нових підходів для її подальшого і всебічного вивчення.

В зв’язку з цим виникає необхідність проведення комплексних і системних досліджень соціально-культурних проблем використання праці сільської молоді стосовно умов розвитку ринкової економіки та становлення сільськогосподарського виробництва. Важливість, практичне значення, актуальність, специфічність та недостатня наукова розробка вищеназваних питань обумовили вибір теми даної наукової роботи, визначили її теоретичну спрямованість, структурну побудову і характер дослідження.

^ Об’єктом дослідження є сучасний проблемний стан соціально-культурного життя молоді в сільській місцевості.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань комплексної оцінки соціально-культурного життя сільської молоді та шляхи вирішення питань стосовно освіти та активного дозвілля дітей та підлітків, які проживають у сільській місцевості.

У процесі дослідження використовувалися такі методи: абстрактно-логічний, історичний (при формулювання теоретичних узагальнень і висновків); монографічний; економіко-статистичний (при виявленні та аналізі тенденцій розвитку і ефективності використання об’єкту дослідження; при вивченні впливу на нього ряду факторів); розрахунково-конструктивний (при складанні прогнозних моделей чисельності та зайнятості сільської молоді) та ін.


^ 1.СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОБЛЕМ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ


Непродумане економічне реформування села породило сьогодні цілий комплекс економічних та соціально-культурних проблем, найбільш важливою з яких, з точки зору майбутнього, є проблема працевлаштування та соціальної реалізації молоді на селі. Молодь, як ніхто інший, відчуває нинішню безперспективність і деградацію життя на селі, при першій же можливості залишає його в пошуках заробітку і кращої долі.

Відповідно до даних офіційної статистики, в Україні налічується близько 15 млн людей молодого (до 35 років ) віку на трохи більше, ніж 47 мільйонів населення. Із них 10,7 млн проживає у містах, а ще 4,3 млн – належить до сільської молоді. І вже це надає третині молоді набагато гірші стартові умови для входження у велике життя, зокрема для здобуття освіти і працевлаштування. Проблеми сільської молоді навіть стали предметом окремого обговорення на парламентських слуханнях у грудні 2005 року, а вже через рік, у листопаді 2006 парламент обговорював молодіжні проблеми усієї країни [21].

Але час минає, а проблем менше не стає. Розшарування суспільства на багатих і бідних позбавляє реальних перспектив значну частину молодих людей, які мають долати на шляху до самореалізації і життєвого успіху набагато більше перешкод, ніж їхні більш заможні ровесники. На тлі невисокого рівня життя в країні, найбідніші прошарки молоді змалечку виявляються позбавленими мінімально необхідних життєвих благ – достатнього і різноманітного харчування, солодощів, розваг, а з роками – належної освіти, доступного житла, роботи.

Це призводить до низки негативних наслідків як для значної частини представників молодого покоління, так і для майбутнього країни в цілому – погіршення здоров'я населення, загрозливої демографічної ситуації, вимушеної міграції, маргіналізації суспільства, зростання злочинності тощо. І перехід від обговорення молодіжних проблем до їхнього практичного вирішення, про який сьогодні багато говорять українські політики, вже не просто на часі – він запізнюється, принаймні, на 15 років.

Незважаючи на певні зусилля органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій соціальне становище
сільської молоді залишається складним.

 Протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція
до зменшення сільського населення внаслідок природного скорочення
населення і міграційної активності.

Незважаючи на те, що за останні два роки народжуваність дещо зросла, демографічна ситуація залишається кризовою (рис.1.1.).



Рис. 1.1. Динаміка народжуваності в Україні

На мінному демографічному полі ми втратили лише за останні 5 років 546 шкіл (3,7%). Це пояснюється багатьма факторами, зокрема тим, що за цей же період кількість учнів в школах скоротилася на 360 тисяч (17%). Найбільше закрито шкіл у Полтавській, Чернігівській, Рівненській, Житомирській, Сумській, Вінницькій областях. За даними Держкомстату за цей період діти не народжувалися у майже 3-х тисячах сіл! Це велика національна біда! В нас 587 шкіл перебувають в аварійному стані, 2560 потребують капітального ремонту. Найбільше - в Чернівецькій, Львівській, Одеській, Закарпатській областях.

Крім того, все більше набуває вияву тенденція до міграції з сел у міста, особливо це стоується молоді. Села вимирають, з кожним днем скорочується їх кількість. Дуже мало залишилося розвинутих сел. На рисунку 1.2. можна прослідкувати зменшення сільського населення як взагалі, так і по відношенню то міського населення.



Рис.1.2. Структура населення України за 1991-2007 рр.

В Україні збереглася тенденція до зменшення закладів соціально-культурної та побутової сфери села, що негативно впливає на можливість сільським дітям і молоді задовольнити свої культурні потреби і змістовно провести дозвілля. Так, у середньому лише на 5 сільських поселень, або на 2 тис. 600 жителів, припадає один об’єкт служби побуту. В цілому ж рівень побутового забезпечення сільського населення у 15–16 разів нижчий від міського, зате вартість послуг в 3–5 разів вища. 60% сільських поселень не мають відділень зв’язку, 77 — їдалень, 80% — спортивних споруд.

У 1990 році на селі було близько 21 тис. закладів культури клубного типу, в 2004 році цей сектор зменшився до майже 17 тис. Масових та універсальних бібліотек — відповідно з 18 до 15 тис. Бібліотечний фонд зменшився з 188 млн до 148 млн примірників.

Усе це призводить до того, що сільська молодь обмежена в   можливостях задовольняти свої культурні потреби, цікаво і корисно проводити своє дозвілля. Наприклад, хоча у 2004 році дещо поліпшилося становище з залученням сільської молоді до  занять фізичною культурою і спортом, але має місце негатив­на тенденція щодо зменшення в сільській місцевості кількості спортивних клубів — з 1847 одиниць у 2003 році до 1409 одиниць у 2004 році.

Відсутність закладів культурно-дозвіллєвого спрямування в сільських населених пунктах створює ґрунт для поширення нега­тивних проявів у поведінці сільської молоді. Викликає занепокоєн­ня факт зростання протягом останніх п’яти років більш як у 2,3 раза кількості споживачів наркотиків з-поміж сільських жите­лів, тоді як по Україні в цілому кількість споживачів наркотиків зросла в 1,4 раза і у 2005 р. становила 24 159 осіб, серед них 787 – неповнолітні (3,26%). У минулому році, кожен четвертий підліток, який був доставлений до органів внутрішніх справ за різні види правопорушень і злочинів – мешканець сільської місцевості.

Загальне становище сільської молоді становить певну загрозу для безпеки держави. Хоча рівень підліткової злочинності в 2004 року зменшився на 7,8%, він залишається все ще на доволі високому рівні. Кожен четвертий підліток, який був доставлений до право­охоронних органів за скоєння різних видів правопорушень і зло­чинів, є мешканцем села.

Не випадково, розуміючи всю складність проблем, Президент оголосив 2006 рік Роком села. З активною допомогою парламенту в бюджеті 2006 року передбачено 10 млрд. грн. на підтримку села, у тому числі виробництва - 7,1 млрд. грн., що на 20 % більше, ніж у минулому році (рис.1.3.).



Рис. 1.3 Динаміка витрат на освіту в Україні

Закон України “Про освіту” передбачає розмір витрат на освіту не менше 10% національного доходу.

 Школа, яку ми сьогодні маємо, це школа середини минулого століття, мета якої була підготовити кадри для аграрно-індустріального розвитку тодішньої держави. З цим завданням та школа досить успішно справлялася. Нині ситуація в освіті кардинально змінилася. Уперед йдуть ті країни, які обрали інноваційний шлях розвитку, оснований на економіці знань. Сьогодні революція в освіті відбувається у двох напрямах – це використання потенціальних можливостей людського розуму й інформатизація освітнього процессу. На рисунку 1.4. змальований сучасний стан кількості шкіл.



Рис.1.4 Співвідношення сільських і міських шкіл в Україні

Стурбованість викликає і стан матеріально-технічної бази. Споруди для занять фізичною культурою і спортом у сільській місцевості не відповідають сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Водночас кількість населення, яка була охоплена фізичною культурою і спортом у сільській місцевості, за останніми даними (уже 2005 року), зросла майже на 10 тис. осіб

 Якщо в першому напрямку вітчизняними вченими щось робилося, то у питанні інформатизації освіти ми відстаємо дуже серйозно. Вже зараз інформаційні та комунікативні технології складають вагому частку світового виробництва ринку освітніх послуг. В Україні майже 1 млн. учнів навчаються у школах, де немає жодного комп’ютера. За даними “Світового економічного форуму” за індексом готовності інформаційної структури Україна посідає 82 місце поряд із Замбією та Танзанією.

Ситуація в 2006 році стала більш оптимістичною, бо уперше в новітній історії України було прийнято не бюджет функціонування, а бюджет розвитку освіти. Він враховував вимогу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо розвитку освіти в Україні” щодо спрямування не менше 10 відсотків видатків на розвиток освіти, що дозволило здійснити ремонти шкіл, завершити, в основному, у 2006-2007 р. їх комп’ютеризацію, налагодити вітчизняне виробництво сучасних засобів навчання з природничо-математичної та технологічної освіти, розпочати поетапне запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та реалізувати інші програми, передбачені розробленою Міністерством освіти і науки Концепцією розвитку освіти на 2006-2010 роки. (вперше мали 16 млн. на технічні засоби навчання, 186 млн. на інформатизацію, 43 млн. – зовнішнє оцінювання + 86 млн.доларів від Світового банку).

За останній рік зросло охоплення суспільним навчанням і вихованням сільських дітей, що вдалося досягти за рахунок відновлення роботи 290 дошкільних навчальних закладів. Найбільше відновлено - у Луганській (81), Житомирській (65), Полтавській (30), Черкаській (30) областях. Додаток Д показує наявне співвідношення міських та сільських шкіл в Україні.

За 2006 рік було підвищено заробітну плату педагогічним працівникам. На 1 січня 2006 р. середня заробітна плата педагогічних працівників склала 804,2 гривні, порівняно з:

2002 р. - 267 грн.;

2003 р. - 392 грн.;

2004 р. - 508 грн.

2005 р. - 763 грн.

 Завдяки цьому були заповнені вакансії педагогічних працівників; уперше в 2005 р. ця проблема втратила гостроту (рис.1.4.).



Рис.1.5. Динаміка заробітної платні педагогічних працівників

Якщо у попередні 5 років освітянам практично не надавалося житло, то у 2005 році уперше виділено 557 квартир ( для порівняння : 133-у 2003 р., 167 – 2004). У 2006 році було забезпечено житлом 1,5 тисяч освітян (Додаток А). Всупереч негативним тенденціям із закриттям шкіл у 2005 р. було введено в експлуатацію 44 нові школи на 12 074 учнівських місця. З них 38 - на селі (на 8 163 місця).

Також в 2006 році було інтенсифіковано комп’ютеризацію й інформатизацію освіти: поставлено 1 209 навчальних комп’ютерних комплексів. З них 734 - до загальноосвітніх навчальних закладів та 475 - до ПТНЗ.

 Уряд у минулому році затвердив Державну програму інформатизації, яка передбачає за 5 років створити ефективну мережу, електронні бібліотеки, веб-сторінки галузей освіти, довести оснащеність комп’ютерами: 1 комп’ютер на 15 учнів (нині 1: 70).

У 2004-2005 навчальному році створено 47 нових комп’ютерних програм для учнів; розбудовується інформаційна мережа “Уран” для закладів та установ освіти.

У 2006 р. уряд розпочав комп’ютеризацію шкіл у районних центрах та невеликих містах, умови проживання й навчання в яких мало чим відрізняються від сільських.

У 2005 р. за кошти державного і місцевих бюджетів придбано понад 800 автобусів, у т.ч. 357 за рахунок держбюджету. У 2004 р. було 209. Уперше придбано автобуси, спеціально обладнані для перевезення дітей-інвалідів. У 2005 р. надруковано майже 8 млн. підручників на суму 77 млн. грн., а в 2006 р. сума склала 123 тис.гр. До 85 відсотків зросло охоплення гарячим харчуванням учнів 1-4 класів (порівняно 47 % у 2004р.) .

Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” уперше було передбачено 150 млн. грн. на реконструкцію сільських шкіл. На цю програму також були використані кошти спільного зі Світовим банком проекту „Рівний доступ до якісної освіти”. Це близько 90 млн. грн. протягом п’яти років на ці потреби.

Для забезпечення навчання дітей 6-9 років за місцем їх проживання з 1 вересня 2006 року розпочинається апробація нового типу навчального закладу - „Школа-родина”. У першу чергу він розрахований на села, де зовсім мало дітей.
На сьогодні на селі функціонує понад 8 тис. дошкільних навчальних закладів, де виховується 170 тис. дітей, але є дві головні причини закриття дитячих садків на селі у попередні роки:

1) скорочення народжуваності: у 1991-2003 рр. кількість дітей скоротилася на 222,2 тис., або на 35,2 % (Додаток Б).

2) зміна форм господарювання на селі: розпад колгоспів, радгоспів та учгоспів, з одного боку, й повільне впровадження інших, у тому числі фермерських форм господарювання. Як наслідок – значне скорочення робочих місць і надходжень до місцевих бюджетів, з яких утримуються дитячі садки, а також скорочення кількості дітей, охоплених дошкільною освітою. Натепер у містах суспільним дошкільним вихованням охоплено 65 % дітей, у селі - 24 %.

Друга проблема пов’язана з ліквідацією та перепрофілюванням дошкільних навчальних закладів. Отож, за останні три роки, з цієї причини, мережа дошкільних навчальних закладів скоротилася на 15%, а чисельність дітей у них – на 10 %. На кінець 2004 року не працювало з різних причин майже 2 тис. сільських дошкільних навчальних закладів.

Набула поширення практика тимчасового припинення діяльності дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості. Найбільше таких закладів в Автономній Республіці Крим (40 відсотків їх загальної кількості), Чернігівській (37), Полтавській (28), Луганській (27), Запорізькій (23) областях.

 Головні причини – відсутність фінансування та недостатнє розуміння місцевими органами влади ролі і значення дошкільної освіти. Цю негативну тенденцію ми повинні зламати.

Третя проблема: діючі нормативи не забезпечують подальшого розвитку дошкільної і середньої освіти.  Міністерство освіти і науки ініціює розроблення бюджетної програми „Дошкільна освіта” на 2006-2010 рр., якою будуть визначені конкретні заходи й ресурси для підвищення як рівня охоплення дітей дошкільною освітою, так і її якості.

На початок 2006 року у сільській місцевості функціонувало майже 14,2 тис. загальноосвітніх навчальних закладів у яких навчалися 1,8 млн. учнів. І мало такі тенденції, що кожна десята загальноосвітня школа І-ІІ ступенів на селі має наповнюваність менше 40 учнів; скорочення мережі шкіл на селі. Ця тенденція проявилася не сьогодні, а ще у другій половини минулого століття.

Ми виходимо з того, що у кожному селі, де є діти, повинна бути школа. Обов’язково, як мінімум – початкова школа. Практика укрупнення сільських населених пунктів у 60-80-х роках ХХ ст. спричинила зменшення їх кількості. Тоді з карти України зникло кожне четверте село. Лише за чотири роки (1973-1976) кількість сільських шкіл зменшилася на 2,5 тис. ( 13 %).

Таким чином, незважаючи на те, що проблема сучасного соціально-культурного життя дітей та підлітків, що проживають у сільській місцевості, а також проблема їх освіти все частіше стають предметом обговорення як на державному рівні, так і на районному,сучасні умови життя сільської молоді залишаються дуже не задовільними. Хоча за 2006 рік були прийняті деякі вагомі покращення, та на загальну картину вони не вплинули, залишається ще багато проблем, як в освіті, так і в культурному житті молоді сільської місцевості, які потребують негайного вирішення.

^ 2. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ


На сьогодні  успішний розвиток України повною мірою залежить від успіху тих, хто завтра відіграватиме провідну роль у всіх суспільних процесах. Це обумовлює важливість реалізації ефективної молодіжної політики, яка максимально відповідатиме потребам молодої людини. Молодіжна політика відображає позицію держави до цієї групи населення, її погляд в майбутнє та адекватність політичного курсу.

Державна молодіжна політика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України [1].

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

1. вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

2. допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

3. залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

4. надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

5. координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

1. повага до поглядів молоді та її переконань;

2. надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

3. правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

4. сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян [2].

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:

1. розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

2. забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

3. створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; — формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

4. охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом [45]:

1. прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;

2. проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;

3. діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;

4. створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;

5. розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;

6. виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;

7. утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:

1. в інтересах молодої людини, суспільства, держави;

2. з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Головним завданням держави, що піклується про своє майбутнє є уважне ставлення до інтересів і потреб молоді, пошук шляхів взаємодії та вирішення проблем. Сьогодні 18 відсотків населення складають молоді люди віком від 15 до 24,а діти до 15 років – 30 відсотків, що в цілому нараховує майже половину світового населення. 

  Для формування та реалізації молодіжної політики в Україні необхідними є такі основні заходи, як прийняття низки законодавчих та інших нормативно-правових актів, проведення слухань у Верховній Раді та підготовка доповідей про становище молоді, діяльність структурних підрозділів з питань молоді, створення соціальних служб, розробку та реалізацію цільових комплексних молодіжних програм, бюджетне фінансування державної молодіжної політики, формування спеціальних фондів тощо. Коло осіб, на яких поширюються заходи щодо реалізації молодіжної політики – громадяни України віком від 14 до 35 (Закон від 23.03.2004р. № 1659-ІV).

В Україні нормативно-правова база стосовно державної молодіжної політики нараховує понад 600 нормативно-правових актів. Базисом законодавчо-нормативного забезпечення молодіжної політики є Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (1992р.) та закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993р.), «Про охорону дитинства» (2001р.), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001р.), «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» (2003р.) .

Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні проведено велику нормотворчу роботу та сформовано достатньо  розгалужене «молодіжне» законодавство, яке має забезпечити належні умови розвитку та соціалізації молоді в країні, становлення її як прогресивного класу нової генерації майбутнього українського суспільства. Проте, слід наголосити, що нормативне регулювання молодіжної сфери все ще залишається надто складним для розуміння не лише для пересічних громадян, а й для фахівців, які безпосередньо забезпечують реалізацію молодіжних заходів. Воно не завжди відповідає реаліям життя і потребує внесення певних коректив та змін.

  На сьогодні в Україні сформовано структуру для координації молодіжної політики, яка включає Комітет Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерств України у справах сім’ї, молоді та спорту [10].

  Ставлення молоді до державної молодіжної політики віддзеркалює ефективність її реалізації в країні. Результатами загальнонаціонального опитування молодих людей віком  15-23 роки (дослідження виконано Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2005-2006р.) свідчать, що більша частка респондентів негативно оцінює ефективність державної молодіжної політики в Україні. Так тільки 7% респондентів назвали цю політику ефективною, 27% - скоріше ефективною, найбільша частка (28%) охарактеризувала її, як скоріше неефективну, і 21% респондентів вказали на її неефективність [41].

На 2006 рік уперше у проекті бюджету для сільської школи було передбачено централізовано з державного бюджету виділити 150 млн гривень на ремонт і теплозабезпечення сільських шкіл.

Слід визначити й те, що молодіжний рух на селі має великі перспективи та потенціал. Адже нині проблемами сільської молоді переймається лише невелика частина існуючих громадських молодіжних та дитячих організацій. Із 114 таких всеукраїнських організацій, зареєстрованих на кінець 2003 р Мінюстом України, до цієї групи можна віднести лише близько 30 організацій. У першу чергу такими є: Спілка молодих аграріїв України, всеукраїнська громадська організація "Союз аграрної молоді", Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Центр підтримки сільської молоді", Громадська організація "Українська соціал-демократична молодь", Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Молодий рух", Пласт - Національна скаутська організація України, Народно-демократична ліга молоді, Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Молода просвіта", Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ" [7]. На вирішення проблем сільської молоді певною мірою націлена діяльність Українського національного комітету молодіжних організацій, Національної ради молодіжних організацій України, Федерації дитячих організацій України.

Виховна робота з дітьми та молоддю на селі постійно перебуває у сфері уваги Пласту - національної скаутської організації України. З нині діючих 120 осередків Пласту 56 є сільськими. Найбільше їх діє у Львівській та Івано-Франківській областях - по 15, у Полтавській області - 5. сільські скаутські осередки є в Східному та Південному регіонах країни: у Луганській, Одеській областях діють по 2 таких загони, у Донецькій, Харківській областях, в Автономній республіці Крим - по 1 загону. Загалом пластовими осередками на селі охоплено 2 тис. дітей та молоді. Ці осередки працюють за типовими пластовими виховними програмами, які включають в себе розділи з лідерства, історії України, народознавства, життя в природі, побутової життєвої парадності, тіло виховання, першої допомоги, соціальних, екологічних програм, програм міжнародного співробітництва, спеціалізацій них програм (вмілостей з різного роду справ) , заохочення духовного росту, плекання патріотизму, підтримки творчих ініціатив.

Окрім того, багато з діючих осередків мають додаткові проекти та спеціалізації, які дозволяють визначеним напрямкам діяльності Пласту приділяти більше уваги. Пластуни з сільських осередків є організаторами і учасниками таких постійно діючих пластових заходів: добре діло на Великдень, Святий Миколай для дітей у лікарнях та сиротинцях, поширення Віфлеємського вогню миру, перед таборовий збір до Дня опікуна Пласту св. Юрія "Свято весни", оздоровчо-відпочинкові табори, спортивні та мистецькі фестивалі. Зараз спільнго з Благодійним фондом Начального Пластуна реалізується програма комп'ютерізації всіх сільських пластових осередків Пласту.

Члени сільських осередків безкоштовно забезпечуються методичною та інформаційною пластовою літературою через програму "Сила слова" - це журнали для виховників "В дорогу", "Вогонь орлиної ради"; інформаційний часопис "Пластовий шлях", "Пластовий вісник"; видання для дітей "Юнацтво" та "Пташеня".

Для змістовного оздоровчого відпочинку дітей та молоді із сільської місцевості розбудовуються два оздоровчі табори - "Сокіл" (с. Гриньків Рожнятівського району Івано-Франківської області) та "Чота Крилатих" (с. Луквиця Богородчанського району Івано- Франківської області). Уже зараз у цих пластових оселях за рік мають змогу оздоровитись до 500 дітей із сільських регіонів. Усього ж лише у 2004 р. Пласт проводить 86 оздоровчих таборів, з яких для сільської молоді - 15.

У вирішенні проблеми зайнятості сільської молоді важливу роль повинна відіграти державна підтримка розвитку фермерських господарств. У бюджеті необхідно створити фонд гарантій на надані кредити фермерам. Можливо заохочувати молодь до фермерства через гарантію житла, в разі прибуткової роботи господарства – виділенням легкового автомобіля. Для молодих аграріїв доцільно запроваджувати стажування в найкращих закордонних фермерських господарствах, де вони могли б вчитися раціональному веденню господарства.
Великих нарікань викликає соціальна інфраструктура на селі. Не створені належні умови для отримання молоддю дошкільної і базової освіти. Школи недостатньо забезпечені підручниками та наочним приладдям, третина шкіл у сільській місцевості на початок 2004/2005 року не мала комп’ютерів. 255 тисяч, або 13 відсотків сільських школярів проживають сьогодні на відстані більше 3 км від навчального закладу і потребують підвезення до школи.

З метою заохочення молоді, перш за все кваліфікованої, до роботи на селі урядом розглядаються різні схеми будівництва житла в сільській місцевості: 100-відсотково за рахунок бюджету, 50 на 50 (бюджет, кошти людини), видача довгострокових кредитів для молодих учительських родин.
З метою розбудови сучасної соціальної інфраструктури на селі необхідно в кожному райцентрі та в селах збудувати типові будинки для молодих спеціалістів із спортзалом, ігровим майданчиком, Інтернет-зв’язком, асфальтувати дороги, відновити діяльність фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних амбулаторій, забезпечивши їх мінімумом необхідних ліків тощо.

Світовий досвід показує, що великий потенціал відродження села мають сільські громади як органи самоуправління. Необхідно й у нас на рівні держави сприяти становленню і розвитку місцевого самоуправління, підвищити значення місцевих фінансів. Територіальне самоврядування має стати основною формою організації місцевого життя на селі. Необхідно розглядати територіальне самоврядування як первинну ланку відносин на селі, активно залучати до управління талановиту молодь. Запровадження такого досвіду конче необхідне для відродження українського села.

Таким чином, для того, щоб поліпшити нинішню соціально-культурну ситуацію, що склалася в сільській місцевості на Україні, автори вважають за потрібне:

В постанові ВРУ слід доручити обласним, районним радам розглянути ситуацію із сільськими школами в кожному регіоні, визначитися із мережею.

Створити та розгалуджети мережі навчально-виховних комплексів “загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад”.

Зменшити наповнюваность класів у сільських школах до трьох осіб (порівняно з п’ятьма на даний час).

Створити принципово новий тип навчального закладу - “школа-родина” для навчання дітей за місцем їх проживання. Де однин вчитель буде викладати всі предмети, отримуючи подвійну заробітну плату.

Визначити опорні школи та організуваи освітні округи. Опорними школами мають стати навчальні заклади сучасної забудови, оснащені навчальними комп’ютерними комплексами, сучасними навчальними кабі