Реферат: Розділ 4 персонал І ї

Політична психологія 2002            Political Psychology. 2002

Розділ 4
П Е Р С О Н А Л І Ї
Ярослав Іванович Цурковськовський –
видатний подвижник української психологічної науки,
непересічна та багатогранна індивідуальність

(1904 – 1995)


Цурковський Ярослав Іванович (1.01.1905 – 04.1995) – укр. психолог, педагог, доктор філософії, засновник теорії психічної контрольності (нового розділу психо-логії), винахідник контролографа (1929), громадський діяч, літератор.

Вищу освіту отримав на філософському факультеті Українського Таємного університету у Львові (1923–1928) та в Українському вільному університеті в Празі (1929). Ступінь доктора філософії здобув на основі праці: Питання визначення психо-техніки з інтегральної точки зору (Вільний Український університет, Прага, 1937).

У 1916–1930 рр. Я. Цурковський активно проявив себе у громадській діяльності та літературній творчості. За його участі виникла та діяла нелегальна організація “Гвардія ім. І. Франка” (заборонена 1922 р.). Його обрано полковником полку ім. князя Лева молодіжної організації “Пласт” (1920); головою молодіжної організації “Інтелек-туальний блок молодіжної всеукраїнської генерації”; головою керівного органу сту-дентських профспілок. Протягом 1925–27 рр. побачили світ збірки поезій Я. І. Цурков-ського 1927). За поему Збентежений літак (1928) зазнав політичного переслідування.

В 1930-х р. Цурковський Я. І обирається до Наукового Товариства імені Тара-са Шевченка. Працював директором Інституту психотехнічних досліджень (м. Катові-ци, Польща, 1932–1939 рр.; згодом у м. Львові, 1941 р.). У повоєнний час – викладач психології Львівського інституту фізичної культури (1949–1959), завідувач першої в СРСР експериментальної лабораторії психофізіології праці Львівського заводу автонавантажувачів (з 1961). Удостоєний золотої медалі ВДНГ СРСР (1967).

З 1969 по 1995 рр. Цурковський Я. І. був головою Львівського відділення товари-ства психологів України. Організатор двох Всесоюзних конференцій з проблем експе-риментальної психології (1980-ті роки.) на базі Львівського університету ім. І. Франка та Львівського політехнічного інституту. З 1993 р. – Почесний президент Львівського То-вариства наукових викладів ім. П. Могили.


^ ІНТЕГРАЛЬНА МЕТОДИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇЇ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
Ярослав Іванович Цурковський
(Контрольні психічні процеси та методика їх вивчення у спортсменів)


... Ця праця присвячена проблемам констатуючого психологічного експери-менту. Такий експеримент має відношення до діагностичних потреб спортивної прак-тики, оскільки він проводиться для того, щоб встановити психологічні особливості спортсмена в даний час. Поряд з цим ми не відділяли методичних прийомів запро-понованого психологічного дослідження від теоретичних постулатів, ... оскільки від-ставання теоретичної роботи, без сумніву, справляє наслідки на загальний рівень конкретних психологічних досліджень. Через те пропонована методика психологічного вивчення спортсменів випливає зі створеної нами теорії контрольних психічних проце-сів.

У діагностичному вивченні особистості спортсмена психологи переважно використовують методи спостереження та педагогічного експерименту. Лабораторний експеримент для потреб спортивної практики майже не застосовується. Відмова від психологічної апаратури, відхід від будь-яких вимірювань в психології вільного оціню-вання досліджуваних осіб, до порівняння спостережуваних явищ виключно з власними переживаннями небезпечні тим, що провадять до суб’єктивізму в психології (спорту зокрема). Сама ж відмова від можливості сприяти спортивній практиці шляхом ви-користання лабораторного психологічного експерименту викликана, на наш погляд, хибним духом агностицизму, що відмежовується від ... засад пізнаваності психіки, ви-мірюваності психічних актів...

Широке застосування в психологічній практиці лабораторного експерименту, як найбільш об’єктивного методу вивчення, може в значній мірі ставати альтернативою проникненню метафізичних умоглядних прийомів.

На жаль, теоретичні установки наукової психології, які орієнтують вітчизняних психологів на особистість і на цілісний підхід до її вивчення, ще не отримали достатнього втілення в експериментальній практиці. Більше того, в констатуючому експерименті здебільшого використовуються суто аналітичні прийоми ізольованого дослідження окремих психічних процесів. В таких обставинах деяким психологам-аналітикам доводиться поділяти віддзеркалюючу діяльність на декілька ізольованих один від одного відображень, підпорядковуючи особистість окремим процесам та властивостям цієї діяльності.

У психологічному експерименті психологи деколи використовують “проби пра-ці”, в яких вдаються до імітації конкретної вузькопрофільної діяльності, або наслі-дування необхідних фізичних рухів. Застосування подібних “проб праці”, які розрахо-вані на переваги синтетичного методу аналізу, також сприяє поширенню суб’єктивізму. Такі психологічні методи дослідження – данина абстрактному функціоналізму. Часто забувають те, що будь-який рефлекторний акт людського організму на зовнішні впливи є реакцією усієї його нервової системи. Для прикладу, якщо на боксера наступає його спортивний супротивник, то перший боксер відповідає на атаку не як відособлена кміт-ливість, не як відособлена вольова дія, а як цілісна особистість усією сукупністю пси-хічної діяльності.

Професор Занков Л.В. (1949 р.) на сторінках журналу “Советская педагогика” наголошує на вирішальному значенні цілісного дослідження психологічного розвитку свідомості. На його думку, зміна кожного психічного процесу буде вірно інтерпрето-вана, якщо адекватно виявлений загальний контекст розвитку свідомості...

Павлов І. П. досліджуючи умовні рефлекси у тварин, а також спостерігаючи за людьми в лабораторії, або у психіатричних лікарнях завжди вивчав їх цілісну поведінку. Цілісний підхід був звичним для Павлова ще й тому, що він розглядав організм та його життєдіяльність в єдності з умовами існування.

Проголосивши принцип єдності аналізу та синтезу другим принципом рефлек-торної теорії Павлов І. П. вказував, що усяке протиставлення аналітичної і синтетичної діяльності, надавання переваги вивченню одної з них не дає успіху й повної картини про роботу великих півкуль мозку.

Дотримуючись наведених теоретичних настанов, ми в наших пошуках адекват-ної методики констатуючого експерименту відштовхувались від інтегрального методу психологічного вивчення, який об’єднує як синтетичні, так і аналітичні прийоми на строго об’єктивних засадах. Такий шлях, на нашу думку, скріпить співдружність психо-логії з фізіологією (спорту). Це, водночас, не означає, що психологи повинні буквально наслідувати фізіологічні методи.

Щоб вивчати функціонування процесів відображення вищої нервової діяльності особистості, можна застосувати метод умовних рефлексів нейрофізіології. Однак, на відміну від суто нейродинамічного методу дослідження фізіології великих півкуль головного мозку, доцільно до психології людини застосувати суспільно-діяльнісний метод вивчення. Ця точка зору базується на соціальній детермінованості особистості, на тому, що психічна діяльність людини виникла і надалі розвивається у процесі діяль-ності.

У зв’язку з цим при створенні психологічного дослідження спортсменів слід враховувати не лише закономірності вищої нервової діяльності людини, але й законо-мірності суспільного розвитку особистості. Ми вважаємо, що реалізація такої методики може бути з успіхом використана. Це універсальна й нова для усіх досліджуваних складна трудова діяльність узагальнюючого типу, яка вимагає мобілізації різноманітних сторін психічної діяльності й, можливо, у значному обсязі. Зрозумілим є те, що така діяльність виступає в експерименті як своєрідна модель.

Серед різноманітних форм трудової діяльності (зокрема спортивної) особливе місце в методиці експерименту ми відвели контрольним діям. Останні виявились для нас базовими, оскільки перевірка – невід’ємна завершальна ланка кожної діяльності.

Оскільки психіка людини формується у процесі діяльності, невід’ємно з нею пов’язаного мовленнєвого спілкування людей, контрольність, є частиною відображаль-ної діяльності, завершальним когнітивним процесом та атрибутом свідомості особи. Контрольність як форма психічної діяльності здійснює перевірку відображених образів завдяки практиці, відокремлюючи з її допомогою істинні відображення від хибних.

Перевірка на практиці отримує в процесі людського пізнання характер нової сходинки. Дискусія навколо етапів, моментів процесу пізнання істини, як відомо, завершилась перемогою прихильників триступеневої теорії пізнання. ... Перевірка практикою є етапом і чуттєвого, і етапом абстрактного пізнання і створює достовірні знання. Отже, перевірка витворених відображень включена в усі форми психічної діяль-ності людини у формі його контрольних психічних процесів.

Теорія відображення відкриває важливий постулат, згідно якого перевірка людиною на практиці власних відображень забезпечує її владарювання над явищами та законами природи, суспільства та психічної діяльності. Адекватність схоплення свідо-містю істини стає первинною життєвою та суспільною потребою особистості.

Науковці доводять, що з логічної точки зору доказ не є сам по собі процесом доведення. Для прикладу проф. Асмус В. Ф. зауважує, що доведення є особливою логічною формою, яке виражає логічний результат вже здійсненого процесу доказу. Одночасно він стверджує, що різниця між положенням, яке доводиться, і тезою чітко виявляються саме в доказах, завданням яких є доведення хибності, неправдивості тези. Якщо навіть самі логіки вбачають у доказі якусь особливу логічну форму, то психо-логія, на нашу думку, тим сміливіше повинна стверджувати, що логіка доведення вик-ликана саме логічним видом контрольного процесу особистості, а не самим процесом мислення.

Згідно фізіологічного вчення Павлова нервова система людини, окрім інших своїх властивостей, є сама себе корегуючою і навіть вдосконалюючою і з причини здат-ності найтоншого пристосування досягає навіть перетворення подразників постійних збудників гальмівного стану в зонах великих півкуль. Згідно цієї теорії, фізіологічний субстрат контрольних психічних процесів особистості виокремлюється в особливий щабель нервової діяльності, що має спеціалізовані механізми корегування рефлексів, які не відповідають реальності. Умовний рефлекс втрачає адекватність, якщо він повторю-ється без підкріплення, тобто якщо після умовного подразника не надходить безумовний подразник.

Саморегульований характер коригування полягає у тому, що асоціативні пари не підкріплюються дійсністю, якщо вони пов’язались невірно, а якщо їхні зв’язки адекватні то асоціативні пари підкріплюються і закріплюються. Якщо ж умовний под-разник не підкріплюється, іншими словами в цих умовах не супроводжується своїм безумовним подразником, то при повторенні він швидко втрачає свій вплив, але тим-часово, поновлюючись самовільно після деякої перерви. Отже, сутність мозкового ко-ригування полягає у відміні такої рефлекторної діяльності, у бездіяльному стані нер-вових клітин великих півкуль, у відповіді на подразники в цю мить гальмуванням. І зав-дяки саме тому, що умовний рефлекс постійно корегується, він, по-перше, є тимча-совим, по-друге, економиться рефлекторна енергія і, по-третє, здійснюється диференці-ація, аналіз навколишнього середовища з усіма її елементами та моментами часує

Отже, корегуючи діяльність мозку – переважно аналітична. Однак аналітичну діяльність мозку не можна зводити лише до корегуючої функції, оскільки остання в роботі мозку є абсолютно специфічною формою. Аналіз, попри аналізаторські якості наших рецепторів, грунтується на роз’єднанні тимчасових зв’язків, на корегуючому мозковому гальмуванні. Згідно Павлова, постійний розвиток гальмівного (затримую-чого) процесу є основою безперервного аналізу. Рефлекторною теорією стверджується, що великі півкулі мозку подають сигнали організму індиферентними агентами сприятливі або шкідливі безумовні подразники; після цього такі умовно діючі агенти півкулями безперервно коригуються, коли вони виявляються невідповідними до наявних відношень; і нарешті, ці агенти в якості умовних подразників або аналізуються, або синтезуються. Отже, істотною ознакою вищої нервової діяльності полягає у тому, що сигнальні подразники в певних умовах змінюють свою фізіологічну дію.

Враховуючи те, що нейрофізіологічна роль кори великих півкуль за своїм механізмом закриваюча, а за призначенням сигнальна, необхідно розглядати мозкове корегування в цих двох аспектах. Отже, корегування має фізіологічну основу в механізмах довільного роз’єднання нервового імпульсу, закривання нервового шляху неадекватним умовних рефлексів. У вищій центральній станції функція закриваючого механізму полягає не лише у закривання нервових процесів, але й до їх роз’єднання. Це означає, що закриваючий механізм як центральний агент вищого відділу центральної нервової системи не лише здійснює з’єднання нових і тимчасових зв’язків між зовніш-німи явищами та роботою різноманітних органів, але також здійснює їх роз’єднання. Явища з’єднання та роз’єднання Павлов І. П. залучає до шести окремих рядів явищ нервової системи. Роз’єднання як і з’єднання є функцією кори головного мозку, має тимчасовий, умовний характер. Воно не є руйнуванням створеного нервового зв’язку, а є більш або менш тривалою відміною, закриттям такого тимчасового шляху у випадку його неадекватності до дійсності. Поряд із творенням тимчасового відношення до предмету (явища), організм у вищою мірою потребує також засобів розриву цього відношення, оскільки воно (відношення) більше не є адекватним.

Умови, що впливають на закриття тимчасового шляху, складають внутрішній механізм не дії сигнальних прикмет явищ. Витончене пристосування організму до життя дає про себе знати і у зниканні стереотипності реагування (умовного подразника), коли воно перестає бути вірним сигналом. Отже, спочатку нервова процедура тимчасово сприяє створенню стереотипу (умовного рефлексу), а згодом його знищує.

Як стверджував Павловим І. П., безперервне та швидке корегування тимчасових зв’язків для отримання вірного відношення організму до зовнішнього світу необхідне так, як і створення цих зв’язків. Коригуючу роль у життєдіяльності організму вико-нують за своїм механізмом стримуючі, гальмівні, а за призначенням – негативні умовні рефлекси, що виникають, здебільшого, лише на базі сформованих позитивних умовних рефлексів. Це означає, що відміна тимчасових зв’язків здійснюється за допомогою гальмування. У відповідності з Павловським правилом переходу клітини кори голов-ного мозку у загальмований стан, виявляється наступна властивість цієї клітини: коли вже діючий умовний подразник тимчасово або постійно (але при певних умовах) сигналізує невірно, тобто не супроводжується його безумовним, він потрапляє у стан загальмованості. Завдяки цій загальмованості дія умовного подразника, як сигнального, узгоджується з конкретними умовами його фізіологічної ролі, не викликаючи даремної роботи.

Гальмування кори головного мозку існує поряд із подразненням і постійно його коригує, тобто корегує умовний зв’язок, коли умовний подразник як сигнальний не супроводжується сигнальним подразником. Зрозуміло, що цим гальмуванням безпе-рервно корегується та вдосконалюється сигнальна діяльність великих півкуль. Важли-вим є те, що корегуюче гальмування зростає, зміцнюється і може тренуватись, вдоско-налюватись. Це гальмування також може зв’язуватись з усяким індиферентним зовнішнім подразником, якщо дія останнього співпадає деякий час з присутністю його в корі. Коректуюча умовнорефлекторна функція кори, згідно вчення Павлова, здійсню-ється спеціальними механізмами внутрішнього, тобто активного, умовного гальмування в його різновидах (згасаюче, диференційоване, запізніле), а також на основі відпо-відного внутрішнього розгальмовування. Активне гальмування кори головного мозку безперервно підтримує рівновагу організму з навколишнім середовищем за посеред-ності відокремлення нервової діяльності, яка відповідає заданим умовам і моментам від невідповідної нервової діяльності. У цьому і слід вбачати значну біологічну цінність гальмування.

Відповідна взаємодія корегуючої функції усіх трьох інстанцій вищої нервової діяльності (найближчої до кори підкірки з її основним фондом безумовних рефлексів, першої сигнальної системи з конкретними образами та другої сигнальної системи з словесними абстрактними поняттями), що в нормальної людини перебувають в рів-новазі, забезпечують високу якість контрольності. В нервовій діяльності людини здій-снюється коригування як безумовних, постійних, так і умовних, тимчасових (першо-сигнальних і другосигнальних) зв’язків.

На першій інстанції автоматичне коригування виконують гальмівні безумовні рефлекси (затримуючі інстинкти), що виявляють себе миттєво, будучи готовими, стереотипами, і зупиняють певну діяльність в процесі врівноваження організму з навколишніми умовами. Сфера гальмівних, зупиняючих безумовних рефлексів (інс-тинктів) при сильних, а також при нетипових, хоча й слабких стимулах, на думку Павлова І. П., ще недостатньо вивчена та оцінена.

Оскільки умовний рефлекс сутнісно є аналогом безумовного рефлексу, останній є прототипом умовного рефлексу, в структурі безумовного рефлексу повинні бути закладені основні якості, характерні також і для умовного рефлексу, зокрема і коригування. Павлов І. П. звертав увагу на природній спільності, основних закономір-ностей як фізіології спинного мозку, так і великих півкуль головного мозку. Робота великих півкуль та найближчих підкоркових центрів є узгодженою діяльністю, в якій підкірка формує позитивний тонус кори великих півкуль, виступаючи їх енергетичним джерелом. Регулююча ж роль великих півкуль головного мозку зводиться до постій-ного коригування ригідності підкоркових центрів, які корою то скеровуються, то стри-муються. Без цього коркового корегування діяльність підкоркових центрів не перебуває у необхідній відповідності з життєвими обставинами. Гальмування, на якому грунту-ється коригування, згідно Павлова, в підкірці майже відсутнє, менше розвинуте воно в першій сигнальній системі й значно розвинуте у другій сигнальній системі. З огляду на це друга сигнальна система своїм гальмуванням впливає на першу сигнальну систему і на підкірку. Тому, слід припустити, що корегування в людської психіки забезпечується переважно мовною, словесною функцією, що і регулює, і гальмує до певних межах інстинктивні реакції та емоційну діяльність.

Спільна взаємодія сигнальних систем, звичайно, виражена також в корегуючій їх діяльності. Корегуюча функція першої сигнальної системи важлива тим, що вона є найпростішим провідником дійсності. Корегуюча функція другої сигнальної системи не менш життєво важлива для людини, оскільки ця система є найбільш постійним і дав-нім регулятором у життєвих відношень. Коркове корегування є проявом витонченої реактивності й пристосування живого організму. Його джерелом є практика, оскільки індивідуальне життя вищого організму, згідно Павлова, є історією постійного, безпе-рервного формування та практикування тимчасових нових зв’язків. Індивідуальна та суспільно-історична практика, якою зумовлюється корегуюча функція нервової діяль-ності, складається в нейрофізіологічному аспекті не лише з безпосередніх сигналів дійсності, але і з сигналів сигналів (мова і мовлення).

До контрольних процесів має пряме відношення тенденція (пов’язана з функ-ціональною мозаїкою кори) до постійної переробки наявних динамічних стереотипів, до подолання системності, стереотипії в роботі кори відповідно до мінливих умов існу-вання. Завдяки такій перетворюючій тенденції у роботі кори півкуль головного мозку організм приводиться у відповідність з дійсним станом справ. Призупинення дії цієї корегуючої функції вищої нервово-психічної діяльності тягне за собою безповоротнє розбалансування процесів відображення (вносить аберації в адекватність відображення реальності).

З огляду на це, можемо зробити наступний висновок. Якщо ми бажаємо узгодити психологічні поняття з рефлекторною теорією Павлова, то контрольні процеси слід розглядати як своєрідні психічні процеси, що мають в психології таке ж обґрун-тування, як і інтелектуальні, вольові та емоційні процеси. Поряд з цим їх не можна розглядати як над психологічні явища, оскільки їх нейрофізіологічні механізми – коригуючі функції, як невід’ємні явища психіки, є в межах вищої нервової діяльності. Ми вбачаємо в контрольних психічних процесах найбільш досконалу функцію врівно-важення соціальної та біологічної життєдіяльності особистості з чинниками навколиш-нього світу. Саме індивідуальна та суспільно-історична практика, за допомогою конт-рольних процесів, перманентно корегує усю психічну діяльність, робить її адекватною до обставин.

В інтелектуальній сфері контрольність проявляється у виявленні з допомогою досвіду хибних понять, суджень, умовиводів, знань, поглядів, переконань, тобто таких, які не співпадають з істиною. Контрольні психічні процеси гарантують особистості найвищу активізацію свідомості, осмислення усіх ланок її діяльності.

У вольовій сфері контрольність завершує вольовий акт. Вона дозволяє з висо-ким рівнем усвідомлення дати оцінку невірних або ж недостатньо активно виконаних діям, що суперечать цілеспрямованості особистості в дану мить. Така цілеспрямова-ність, разом з тим, у певній мірі визначається ідеологічними скеруваннями суспільства. Вольовий контроль особистості усуває недоліки та пробіли у тренованій та публічній діяльності. Завдяки добре розвинутим якостям контролю та самоконтролю особа здобу-ває здатність довільно керувати своїми діями максимально влучно.

В емоційній сфері контрольність є оціночною характеристикою чуттів особис-тості, що визначається нормами людського співіснування. До емоційної контрольності слід віднести почуття непорозуміння, сумніву, неспокою, тривоги, докорів сумління, антиестетичні почуття та ін.

Щоб вірно визначити контрольні психічні процеси, слід виходити з того, що психічна діяльність відображає загальні контури реальності, а окремі психічні процеси – лише певні аспекти цієї реальності. Для прикладу, навик (як складна динамічна система довільних дій, яка завдяки вправам доведена до стереотипу) – відображає міру засвоєння та спосіб виконання людиною завдання, що повторюється. Контрольні про-цеси, як заперечуючі процеси в психічній діяльності людини, не лише володіють пси-хологічною природою психічних процесів, але й безперервно скеровується на неадек-ватність людських відображень та перетворення реальності. Ця негативна роль конт-рольних процесів визначається характером їх нейрофізіологічних (коригуючих) функ-цій, які, будучи гальмівними, завжди скеровуються на призупинення певних рефлек-торних дії особистості. Отже, контрольні психічні процеси є відображенням неадек-ватності відображень і перетворень особистістю дійсності. Це контрольне відображення здійснюється на ґрунті індивідуальної та суспільно-історичної практики.

Маючи на увазі типовість рефлекторної природи контрольних психічних процесів, ми вважаємо за можливе розрізняти за інстанціями вищої нервової діяльності наступні основні види контрольності особистості:

Неусвідомлена контрольність (на фізіологічній основі підкіркової системи);

Чуттєва контрольність (на основі першої сигнальної системи);

Логічна контрольність (на основі другої сигнальної системи).

^ Неусвідомлена контрольність здійснюється за посередності власне неусвідом-люваних психічних процесів, що виникають на базі безумовно-рефлекторного, інстинк-тивного споглядання; чуттєва контрольність – сукупність психічних процесів, що здійснюються на грунті умовно-рефлекторного, асоціативного споглядання; логічна контрольність – з допомогою психічних процесів, що виникають на основі тимчасових зв’язків, асоціацій узагальненого та відстороненого плану. У рамках взаємодії сигналь-них систем у людини не лише логічна, але й чуттєва контрольність соціально детермі-новані.

Ми маємо наукові підстави включити в поняття контрольності як контроль так і самоконтроль. В своїх дослідженнях ми намагались довести, що в психічній діяльності контроль і самоконтроль не виступають розрізнено, а є проявами єдиного психічного процесу.

Найскладнішими, розширеними формами психічної контрольності виступають критичність і самокритичність. В критичності та самокритичності виявляється найак-тивніше, свідоме, перетворююче відношення особистості до навколишнього світу.

Типи контрольності встановлюються згідно співвідношеннь чуттєвого та логіч-ного контролю та самоконтролю в психічній діяльності відповідно до класифікації спе-цифічних людських типів Павлова. Фізіологічно саме мислительний тип найбільше сприяє розвитку типу логічної контрольності; художній тип – типу чуттєвої контроль-ності; середній тип – пропорційного (змішаного) типу контрольності.

До пелічених типів контрольності можуть приєднатись і певні риси типу неусвідомлюваної контрольності, згідно принципу взаємодії контрольності усіх інстан-цій вищої нервової діяльності. Однак, тип неусвідомлюваної контрольності не може бути домінуючим унаслідок підпорядкованого стану підкірки у психічно здорової осо-бистості.

Для процесів контрольності характерною є тенденція до вторгнення в усі сфери психічної діяльності особистості; по-суті контрольність завершує дію кожного психіч-ного процесу як його заперечуючий наслідок. Це створює можливість при її вивченні отримувати загальний огляд людської психічної діяльності. Вказана обставина дозволяє осмислити, чому ж виконання контрольних дій вимагає активної участі різноманітних сторін діяльності людини.

Контрольний заперечуючий наслідок, як певна завершальна кожного психіч-ного процесу, скерований на практику у широкому її розумінні. Виникаючи на основі діалогу, консультації з практикою, цей він, можна припустити, виступає в психічній діяльності як її внутрішнє заперечення, тобто як самозаперечення. Зумовлюючи розвиток психічної діяльності, контрольний заперечуючий наслідок, на нашу думку, проявляється завжди конкретно в даних обставинах.

Розрізняють такі основні якості контрольності в людини:

адекватність;

конкретність;

виразність;

широта охоплення;

своєчасна оперативність;

активність;

тривалість концентрації;

осциляція між різними об’єктами.

Високі якості контрольних психічних процесів залежать з одного боку, від взаємозв’язку контролю та самоконтролю, з другої сторони, від взаємодії логічної, чуттєвої і неусвідомлюваної контрольності.

З огляду на вчення Павлова про силу, врівноваженість та рухливість нервових процесів збудження та гальмування як фізіологічного критерію з визначення загальних типологічних ознак вищої нервової діяльності, нами була зроблена спроба виявлення психологічної характеристики темпераментів людини на основі сили, врівноваженості та рухливості його контрольних психічних процесів. Ця спроба була обґрунтована тим, що контрольні процеси, здебільшого, завершують усі психічні процеси особистості у вигляді заперечуючого наслідку. Отже, в цій спробі врахований загальнопсихічний ха-рактер контрольних процесів особистості. Як відомо, для характеристики темперамен-тів людини психологами використовувались особливості уваги як однієї з форм виявлення будь-якої психічної діяльності. Якщо ж певні прояви уваги (як лише загально психічної форми) дають такі можливості для психологічного вивчення темпераментів, то, зрозуміло, наведені вище прояви контрольності (як вищої форми психічної діяль-ності) повинні набагато більше допомогти психологічні науці у виявленні типів темпе-раменту.

Як засвідчують результати проведених досліджень, суттєвими для психологіч-ної характеристики темпераменту особливостями контрольних психічних процесів лю-дини є саме їх: сила, врівноваженість, рухливість.

Сила контрольних процесів полягає в активності, тривалості концентрації та виразності контрольності. Їх врівноваженість виявляється в адекватній взаємодії, з одного боку, контролю і самоконтролю, а, з іншого – логічної, чуттєвої та неусві-домлюваної контрольності (тобто контрольності на всіх трьох інстанціях вищої нервової діяльності). Водночас врівноваженість контрольних процесів визначається мірою гальмівної здатності, що притаманна абстрактномислительній, вольовій та емо-ційній контрольності. Рухливість контрольних процесів виявляється у своєчасній опера-тивності та осциляції контрольності між різними об’єктами, у легкості переходу особистості від контролю до самоконтролю і навпаки, у швидкості переключення з логічної контрольності на чуттєву і навпаки.

Так коротко можемо подати теоретичні основи запропонованої нами інтеграль-ної методики діагностичного психологічного експерименту, здійсненого шляхом дос-лідження контрольних процесів. Цей експеримент, що спирається, з одного боку на контрольні дії досліджуваного, з іншого – на інтегральний спосіб психологічного дос-лідження, дозволяє виразно виявити контрольні психічні процеси у людини на загальному тлі її психічної діяльності. Ми вважаємо, що, завдяки запропонованій науковій характеристиці основних видів контрольних процесів, як агентів вищих інстанцій нервово-психічної діяльності, можна отримати загальну картину проявлених в експерименті психічних процесів особистості. Отже, ця методика, на нашу думку, дає для психології можливість багатогранного експериментального вивчення індивідуаль-них психологічних особливостей особистості.

__________________________




^ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ ПСИХІЧНОЇ КОНТРОЛЬНОСТІ В
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ Ярослав Іванович Цурковський

Тривала історія становлення теорії психічної контрольності, засновником якої на думку авторів “Украинской советской энциклопедии” (Т.12, Київ, 1985, С. 196) є ав-тор цих рядків, наочно довела, що теорія та експериментальна практика дослідження контрольних процесів із застосуванням ряду запропонованих нами методик активно доповнює та взаємнозбагачує одна одну. Фактично початок теорії психічної контро-льності датується часом появи нашого пристрою – контролографа, з допомогою якого вперше здійснювався цілісний метод психодіагностики чуттєвої та логічної контро-льності особистості, що на початках не був розрахований для визначення придатності до будь-якої професії, а для дослідження всякого роду контролерів. Звичайно, про теорію психічної контрольності як струнку наукову систему можемо говорити лише після появи в 1558–1959 рр. монографії “Теорія та практика вивчення контрольних психічних процесів у спортсменів (власні дослідження)”.

Сьогодні вже немає сумнівів, що теорія психічної контрольності є принципо-вою настановою контролографії, без якої остання немислима взагалі. Водночас саме завдяки контролографічним дослідженням вияснено не лише сама природа контрольності, зокрема взаємозалежність контролю та самоконтролю як двох сторін єдиного процесу, але також розшифровані види, рівні, типи контрольності, вияснено основні якості контрольності, адекватне розуміння критичності та самокритичності як вищих форм логічної контрольності, виявлено невідомі в психології феномени психічних гальмувань, коливань та психічної квапливості. При розробці основних проблем психічної контрольності не було змоги уникнути відповіді на питання, чи існує тотожність або принципова відмінність уважності та контрольності. Внаслідок дос-ліджень нашого співробітника Четвертака В. Н. в трьох професійних групах завдяки створеного нами циклів та структурних рядів подразників, єдиного при застосуванні як для уважності так і для контрольності, було доведено повну відмінність актів уваги та контролю. Автор цих рядків дійшов наступного висновку в цьому питанні. Увага є переддією проявлення кожного, зокрема й контрольного психічного процесу, а конт-рольність виступає як післядія усякого проявленого психічного процесу. Увага на відміну від усіх інших психічних процесів нічого не відображає, а лише скеровує кожний психічний процес на заданий об’єкт та концентрує його на ньому. Натомість, контрольність (контроль та самоконтроль) відображає неадекватність чи відсутність помилковості кожного проявленого психічного процесу на основі конкретних й іде-альних еталонів практики. Нами підтверджено тезу Гальперіна П.Я., що уважність кра-ще тренувати в контрольних діях.

Сприятливий вплив справила теорія психічної контрольності на заходи з спри-яння бездефектній праці та безпомилковості діяльності особистості. Зокрема в наших тезах V Всесоюзного з’їзду психологів СРСР (Москва, 1977) про психологічні бар’єри на шляху керування якістю діяльності (зокрема виробничої) та способів їх подолання ми виділили чотири таких бар’єри, серед яких, на нашу думку, найосновнішим та важким для подолання є бар’єр, пов’язаний із глибоко вкоріненої в інтелектуальній культурі песимістичної давньоримської тези: помилятись властиво людині. Ця теза підштовхує людину здійснювати логічний висновок про недосконалість своєї природи, а отже спочатку налаштовувати себе на невдачу, а згодом знаходити їй виправдання. Одночасно фіксація такого переконання в суспільній свідомості має здатність породжу-вати суспільне толерування особистісним і фаховим хибам. Саме цей тезисний бар’єр може бути подоланим з позицій теорії психічної контрольності. Ця теорія відкриває аргументовано оптимістичне трактування психофізіологічних закономірностей відвер-нення помилок, як нової сходинки розвитку матеріальної та духовної культури.
______________________



^ ЯРОСЛАВ ЦУРКОВСЬКИЙ: ОСОБИСТІСТЬ І ВЧЕНИЙ Юрій Вінтюк
Його ім’я і сьогодні залишається відомим переважно фахівцям, що займаються психологією, причому не тільки в Україні, але й за її межами. Проте він, безперечно, належить до тих людей, якими можуть пишатись не тільки спадкоємці його справи, але й громадськість краю. І справа не тільки в тому, що його поколінню довелося жити у найважчі часи боротьби за нашу незалежність, які випали на ХХ сторіччя. Життя Ярослава Цурковського не просто вмістило в собі історію нашого краю в ці буремні часи – він був людиною, яка завжди стояла в рівень з часом, який його сформував.

Ярослав (Богдан Андрій) Цурковський народився наприкінці грудня 1904 року в Тернополі: батько його був судовим радником, а мати – вчителем. Батьки вирішили записати народження сина на кілька днів пізніше (1 січня 1905 р. й нині фігурує в усіх документах, енциклопедіях).

У 1913 р. сім’я переїздить до Львова, де Ярослав продовжує навчання в почат-ковій школі, яку не встиг завершити: почалася Перша Світова війна. Війна принесла не тільки непередбачені життєві труднощі: у січні 1915 року, раптово, після перенесеної операції, помирає батько Ярослава. Його мати залишається сама, з трьома дітьми під-літкового віку, без роботи, в цей період сім’я опинилась у скруті й зазнавала нестатків.

Згодом Ярослав продовжив навчання у філії Державної Української Академіч-ної гімназії у Львові куди вступив 1916 р. Він був очевидцем листопадового зриву: місто, що було поділено на українські та польські дільниці лінією фронту, стало ареною боїв за визволення нашого краю. Пережитий в ті дні патріотичний порив відтоді не залишатиме його протягом всього життя.

Вчився Ярослав на відмінно, про це свідчать оцінки в його річних свідоцтвах, він належав до найздібніших учнів (за свідченням його однокласника Миколи Колесси). Це