Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………. 3 – 12

Розділ 1. Покарання у контексті протидії незаконному обігу

наркотичних засобів: загальнотеоретичні положення,

проблеми, перспективи вдосконалення законодавства


1.1. Поняття покарання, система і види покарань за злочини у сфері

обігу наркотичних засобів ………………………............................. 13 – 43


1.2. Мета покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів і примусове лікування наркоманів .………………………………..... 44 – 73


1.3. Кримінально-правові санкції за злочини у сфері обігу

наркотичних засобів: вади та шляхи вдосконалення..............…....74 – 103

Висновки до розділу І .............................................................................104 – 106

Розділ 2. Призначення покарання за злочини у сфері обігу

наркотичних засобів: межі раціонального і справедливого

у площині загальних засад призначення покарання


2.1. Принципи призначення покарання і їх дотримання у судовій

практиці (на матеріалах кримінальних справ про злочини у

сфері обігу наркотичних засобів)……..……………………….. 107 – 125


2.2. Призначення покарання у межах, встановлених у санкціях

статей розділу ХІІІ Особливої частини і відповідно до положень

Загальної частини Кримінального кодексу України ..……….... 126 – 142


2.3. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості

злочину у сфері обігу наркотичних засобів……………………. 143 – 158


2.4. Призначення покарання за злочини у сфері обігу наркотичних

засобів з урахуванням особи винного …..……………………..... 159 –177


2.5. Обставини, що пом’якшують (чи обтяжують) покарання, та

їх значення для індивідуалізації покарання за злочини у сфері

обігу наркотичних засобів………………………………………...178 – 196

Висновки до розділу ІІ ............................................................................197 – 200

Висновки ………………………………………………………………...…. 201 – 214

Список використаних джерел ………………………………………....... 215 – 243

Додатки ………………………………………………………………......... 244 – 299


^ ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Суспільна небезпека незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів1 є цілком очевидною. На офіційному рівні визнано, що поширення в Україні наркоманії створює безпосередню загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку і національній безпеці держави [1].

У 1991 р. в наркологічних установах МОЗ України перебували на обліку 31 тис. осіб, які зловживали наркотиками, а в 2006 р. їх кількість вже становила понад 154, 4 тис. осіб, тобто протягом зазначеного періоду зросла майже у 5 разів. За даними МВС України, кількість зареєстрованих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів за останні десять років збільшилася в чотири рази [2] і в 2006 р. становила близько 65 тис. У загальній структурі злочинності аналізовані діяння посідають “почесне” друге місце і за чисельністю поступаються лише злочинам проти власності. Все це зумовлює щорічне зростання кількості осіб, засуджених за їх вчинення. Аналіз статистичних відомостей Державної судової адміністрації України свідчить про те, що протягом останніх шістнадцяти років кількість таких осіб значно збільшилася. Якщо в 1990 р. було засуджено 3 319 осіб, що вчинили “наркотичні” злочини, то в 1995 р. – вже 17 870, в 2000 р. – 25 592, а в 2006 р. – 31 763 або 19, 8% від усіх засуджених (див. табл. А 1.1. – с. 244) [3].

Подібна ситуація актуалізує проведення подальших наукових досліджень і вдосконалення, зокрема, кримінально-правових заходів протидії незаконному обігу наркотичних засобів.

Проблеми протидії незаконному обігу наркотиків та поширенню наркоманії у різні роки досліджувалися такими радянськими і сучасними авторами, як Л.А. Андрєєва, А.М. Бабенко, Ю.В. Баулін, В.А. Бублейник, Г.Ю. Бувайлик, А.О. Габіані, С.А. Гадойбоєв, Е.Г. Гасанов, В.О. Глушков, О.Я. Гришко, О.М. Гумін, Р.М. Готліб, О.М. Джужа, І.М. Дружинін, А.П. Закалюк, М.М. Кадиров, К.А. Карпович, О.В. Козаченко, О.В. Колесник, К.Ш. Курманов, І.П. Лановенко, С.Г. Лосєв, В.Б. Малінін, Е.Г. Мартинчик, А.А. Майоров, Н.А. Мирошниченко, Д.Є. Метревелі, А.А. Музика, О.В. Наден, І.О. Никифорчин, М.І. Ожиганов, В.І. Омігов, М.П. Прохорова, Л.І. Романова, В.М. Смітієнко, Є.В. Фесенко, О.В. Юношев та інші. Однак дослідження правознавців були присвячені переважно юридичному аналізу складів “наркотичних” злочинів, їх кримінологічній характеристиці та особливостям запобігання цим діянням. У дисертаціях, монографіях і навчальних посібниках теоретичні проблеми покарання, індивідуалізації та ефективності покарання за злочини аналізованої категорії не отримали належного висвітлення.

Зазначене свідчить про недооцінку проблем покарання за “наркотичні” злочини у теорії кримінального права (це, до речі, простежується і стосовно інших видів злочинів). Як наслідок недостатньої розробки теоретичних аспектів аналізованої проблеми – наявність багатьох помилок у судовій практиці та зниження ефективності застосування кримінально-правових заходів протидії незаконному обігу наркотиків у цілому.

Чимало проблем протидії “наркотичним” злочинам не могли бути досліджені з об’єктивних причин, оскільки виникли лише у зв’язку з реформуванням кримінального законодавства України у 2001 р. Зокрема, потребує змістовного вивчення система і види покарань за “наркотичні” злочини; існує необхідність узгодження та вдосконалення санкцій, передбачених за вчинення цих злочинів; належним чином не проаналізований вітчизняний та зарубіжний досвід протидії зазначеним посяганням. Особливої уваги потребує дослідження питань, що торкаються інституту примусового лікування наркологічних хворих, які вчинили злочин. Існує також необхідність вивчення стану судової практики щодо застосування кримінального закону у справах про злочини аналізованої категорії.

Отже, актуальність обраної теми дослідження визначається високим ступенем суспільної небезпеки злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, певною недосконалістю кримінально-правових норм про відповідальність за ці діяння, недостатнім розробленням теоретичних аспектів проблеми покарання за аналізовані злочини, а також наявністю помилок у правозастосовній діяльності та необхідністю їх усунення.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007–2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767); узгоджена з Програмою реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 877); відповідає основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2007 рр. (рішення Вченої ради від 17 травня 2005 р., протокол №7).

^ Мета і завдання дослідження. Основною метою праці є комплексне і системне вирішення основних проблем покарання та його призначення за злочини у сфері обігу наркотиків (ст.ст. 305 – 320, 322, 324 КК)1; розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, а також спрямованих на підвищення ефективності судової практики.

Визначені такі головні завдання дослідження:

здійснити історико-правовий та порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за “наркотичні” злочини;

дослідити систему і види покарань за ці посягання;

виявити проблеми правового регулювання примусового лікування наркологічних хворих, які вчинили злочин;

вивчити стан судової практики застосування кримінального закону у справах про злочини аналізованої категорії, виявити вади у правозастосуванні;

встановити особливості призначення покарання за “наркотичні” злочини;

сформулювати відповідні рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та оптимізації правозастсовної діяльності у сфері протидії зазначеним злочинам.

^ Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотиків, про покарання та його призначення, норми про примусове лікування, а також судова практика та відповідні наукові положення.

У дисертації використані такі методи дослідження: історико-правовий (застосовувався у підрозділі 1.1 при аналізі генезису кримінального законодавства України стосовно встановлення покарання за “наркотичні” злочини); метод формально-юридичного аналізу (використовувався у всіх розділах дослідження при тлумаченні кримінально-правових норм, окремих термінів і термінологічних зворотів); метод порівняльного правознавства (слугував аналізу кримінального законодавства окремих зарубіжних держав про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотиків, а також відповідних положень низки міжнародно-правових документів – у підрозділах 1.2, 1.3, 2.2); статистичний метод (застосовувався у підрозділах 1.1, 1.2, розділі 2, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ, узагальненні судової практики).

Теоретичну базу дослідження, окрім робіт згаданих авторів, складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених: М.І. Бажанова, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, І.М. Гальперіна, В.К. Грищука, П.С. Дагеля, С.І. Дементьєва, Т.А. Денисової, В. К. Дуюнова, М.І. Загороднікова, І.І. Карпеця, С.Г. Келіної, О.Ф. Кістяківського, А.П. Козлова, В.С. Комісарова, В.П. Коняхіна, О.І. Коро-бєєва, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, Л.Л.  Круглікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, Н.О. Лопашенко, В.П. Мал-кова, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, О.І. Рарога, М.Д. Сергієвського, М.М. Становського, В.В. Сташиса, А.Ф. Степанюка, М.С. Та­ганцева, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В. М. Трубникова, М.І. Хавронюка, В.М. Хомича, О. Л. Цветіновича, І.Я. Фойницького, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка та інших.

Емпіричну базу дослідження складають 500 кримінальних справ про злочини у сфері обігу наркотиків (розглянуті судами м. Києва та Київської, Запорізької, Львівської, Харківської областей, Автономної Республіки Крим протягом 2001 – 2005 рр.) та окремі узагальнення судової практики з цих питань, що проводилися Верховним Судом України, Апеляційним судом Київської області.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним і системним дослідженням основних проблем покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. Зокрема,

вперше:

на підставі аналізу вітчизняного кримінального законодавства зроблено обґрунтований висновок стосовно криміналізації (декриміналізації) певних діянь з наркотиками, що характеризує відповідні напрями кримінально-правової політики України протягом 1922 – 2006 рр. Розроблено формулу, яка визначає в цілому ставлення законодавця щодо меж караності за “наркотичні” злочини у різні часи історичного розвитку Української держави: “встановлення відповідальності (1922 р.) – посилення відповідальності (1924 р.) – пом’якшення відповідальності (1927 р.) – посилення відповідальності (1960 р.) – посилення відповідальності (1974 р.) – посилення відповідальності (1987 р.) – посилення відповідальності (1995 р.) – пом’якшення відповідальності (2001 р.)”. Констатується, що у пошуках оптимальної моделі протидії незаконному обігу наркотиків законодавець використовував полярні напрями кримінально-правової політики – криміналізацію (пеналізацію) і декриміналізацію (депеналізацію). Однак це не принесло очікуваного результату. Наркологічну ситуацію щодо катастрофічного поширення наркоманії (фактично близько 3% населення країни зловживають наркотиками) та, відповідно, кримінологічну ситуацію у сфері обігу наркотичних засобів (постійне зростання кількості “наркотичних” злочинів) в Україні слід визнати неконтрольованою;

за результатами аналізу санкцій кримінально-правових норм доведено, що у межах будь-якого розділу Особливої частини КК законодавець використовує певний “набір” видів покарань, який утворює, на думку дисертанта, систему покарань відповідного розділу (система покарань розділу ХІІІ Особливої частини КК складається із шести видів покарань);

на підставі системного аналізу проблем пеналізації злочинів у сфері обігу наркотиків виявлено та обґрунтовано наявність: неузгодженості санкцій окремих спеціальних норм розділу XIII Особливої частини КК України (ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 308, ч.ч. 1, 3 ст. 313 КК) із санкціями загальних норм (ст.ст. 201, 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК), що розташовані в інших розділах цього Кодексу; диспропорції у видах і межах покарань за злочини, що є близькими за характером і ступенем суспільної небезпеки (ч. 1 ст. 313 та ч. 1 ст. 312 КК); надмірної інтенсивності зміни певної категорії злочинів більше ніж на один ступінь у межах одного й того самого складу злочину (ч. 1 ст. 313, ч. 2 ст. 310 КК); безпідставного встановлення у санкціях за “наркотичні” злочини (ч.ч. 2, 3 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 308, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК) додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке має не факультативний, а обов’язковий характер; законодавчої непослідовності при встановленні додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке повинно мати факультативний характер у санкціях за злочини, передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315 КК, а також при встановленні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за злочини, передбачені (ч. 3 ст. 308, ч. ч. 2, 3 ст. 313 КК). Сформульовано відповідні новели до кримінального законодавства, що спрямовані на усунення виявлених вад;

з метою правильного розуміння та реалізації судами принципів призначення покарання узагальнено судову практику у справах про “наркотичні” злочини щодо дотримання судами принципів призначення покарання (законності, справедливості, гуманності, визначеності та обґрунтованості покарання у судовому вироку, індивідуалізації покарання); запропоновано не лише назвати (як це зроблено зараз), а й розкрити їх зміст у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24  жовтня 2003 р. № 7;

порівняно з існуючими у вітчизняній науці кримінального права підходами, визначено та проаналізовано кримінально-правові, кримінально-процесуальні і кримінально-виконавчі наслідки, що передбачені законодавцем для кожної класифікаційної категорії злочинів у сфері обігу наркотиків, залежно від ступеня їхньої тяжкості. Визначено, як саме об’єктивні (предмет злочину, характер діяння тощо) та суб’єктивні (зокрема, форма й види вини, мотив, мета вчинення злочину) ознаки складу злочину впливають (або мають вплинути) на визначення індивідуального ступеня тяжкості “наркотичних” злочинів при призначенні покарання;

доведена необхідність специфічного підходу у врахуванні судами при призначенні покарання за злочини аналізованої категорії обставин, що пом’якшують, та обставин, що обтяжують покарання;

набули подальшого розвитку:

на новому концептуальному рівні позиція науковців стосовно обставин, які виключають можливість застосування певних покарань до окремих категорій осіб. Доведено, що для кожної із найбільш поширених двадцяти п’яти категорій осіб (їх кількість може бути і більшою), передбачених кримінальним законодавством (йдеться про службових осіб, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до семи років, непрацездатних осіб, неповнолітніх тощо), існує власна підсистема покарань, яка ґрунтується на системах покарань, визначених у ст.ст. 51, 98 КК. Розроблено підсистеми покарань для відповідних двадцяти п’яти категорій осіб, які передбачені кримінальним законодавством;

теоретичні положення стосовно можливих особливостей у досягненні таких складових мети покарання, як виправлення засуджених за “наркотичні” злочини та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Обґрунтовано положення про те, що у разі застосування покарання оптимальний шлях до виправлення переважної більшості наркологічних хворих, які вчинили злочин, і запобігання вчиненню ними нових злочинів полягає у поєднанні кари (як складової мети призначеного покарання) і медичного втручання (примусового лікування);

аргументація на користь позиції вчених про те, що примусове лікування від наркоманії чи токсикоманії має застосовуватися з моменту, коли органом досудового слідства або судом буде встановлено, що обвинувачуваний, підсудний страждає цим захворюванням;

доктринальні положення щодо принципів і загальних засад призначення покарання як самостійних категорій;

теоретико-прикладні положення про обставини, що стосуються характеристики особи винного у вчиненні “наркотичних” злочинів; визначено, які з них і як саме впливають або мають вплинути на призначення покарання;

наукова позиція стосовно того, що необхідність врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, – з одного боку, та пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, з іншого боку, фактично не є (на відміну від логіки законодавця) самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК. На підставі цього запропоновано п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, ч. 1 ст. 66 і ч. 1 ст. 67 КК викласти відповідно у такій редакції: “3) враховуючи індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного у межах обставин, що пом’якшують (чи обтяжують) покарання”; “1. Такими, що пом’якшують покарання, визнаються обставини, які стосуються інкримінованого злочину, особи винного (зокрема, його позитивної поведінки після вчинення злочину), а саме: …”; “1. Такими, що обтяжують покарання, визнаються обставини, які стосуються лише інкримінованого злочину та особи винного на момент вчинення цього злочину, а саме: …”;

актуальні напрями вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. Зокрема, дисертантом розроблені законопроекти “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”, “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо примусового лікування осіб, які вчинили злочин”;



удосконалено:

визначення поняття системи покарань (взяті до уваги запропоновані визначення цього поняття М.І. Бажановим, Н.Ф. Кузнєцовою); на думку автора, система покарань – це передбачена кримінальним законом вичерпна й обов’язкова для суду цілісна множинність видів покарань (елементи системи), розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості (від менш суворого до більш суворого), на якій ґрунтуються відповідні підсистеми покарань – згруповані за різними підставами види покарань;

визначення примусового лікування як кримінально-правового заходу, зокрема, його поняття, мети, тривалості (з урахуванням теоретичних положень, розроблених А.А. Музикою).

^ Практичне значення одержаних результатів. Авторські зауваження і пропозиції до конституційного подання Верховного Суду України щодо конституційності ст. 69 КК; стосовно проектів постанов Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів”, “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”, “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування”, певною мірою враховані в остаточній редакції відповідних документів (лист Конституційного Суду України від 9.11.2004 р. №1Б-рп/2004, листи Верховного Суду України від 1.03.2007 р. №11/13-32 та від 2.02.2007 р. № 1-11/201).

Результати дисертаційного дослідження використовуються: у навчальному і виховному процесі Київського національного університету внутрішніх справ, зокрема, здобувачем розроблена й апробована двохгодинна мультимедійна лекція на тему “Вживання наркотиків: злочин проти себе та суспільства” (акт впровадження навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби від 02. 02. 2007 р.); у правозастосовній діяльності суддів місцевих судів та Апеляційного суду Запорізької області (лист Апеляційного суду Запорізької області від 17. 01. 2007 р.).

Загалом, сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства, сприяти розвитку науки кримінального права і стабільності судової практики застосування покарання за “наркотичні” злочини.

^ Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві працях становлять результати його власних розробок наукових проблем, пов’язаних із застосуванням примусового лікування щодо наркологічних хворих, які вчинили злочин.

^ Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, що містяться у дослідженні, доповідалися на 4-х науково-практичних конференціях: “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня 2002 р., м. Київ), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (23 квітня 2004 р., м. Харків), “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (7 – 8 квітня 2006 р., 13 – 15 квітня 2007 р., м. Львів).

Публікації. Основні результати дисертації оприлюднені у 10-ти працях, 6 з яких – статті, що опубліковані у наукових фахових виданнях України, 4 – тези виступів на зазначених конференціях.

^ Структура дисертації. Праця складається із вступу, двох розділів (що об’єднують вісім підрозділів), висновків, списку використаних джерел (346 найменувань) і додатків. Повний обсяг роботи становить – 299 сторінок, з них обсяг основного тексту – 214 сторінок, використаних джерел – 29 сторінок, додатки – 56 сторінок.


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ


У результаті проведеного дослідження ми дійшли низки висновків, які потребують певного узагальнення. Найголовнішим видається те, що у теорії кримінального права проблеми покарання за злочини у сфері обігу наркотиків, особливості його призначення, індивідуалізації та ефективності не отримали належного висвітлення. Як наслідок недостатньої розробки теоретичних аспектів аналізованої проблеми – наявність багатьох помилок у судовій практиці та зниження ефективності застосування кримінально-правових заходів протидії незаконному обігу наркотиків у цілому.

1. Перед тим як прийняти сучасний вигляд, кримінально-правові санкції у нормах про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів пройшли довгий шлях свого розвитку – майже сторічний період. Для стримування поширення наркоманії та злочинності, що з нею пов’язана, відповідальність за вчинення “наркотичних” злочинів законодавцем то посилювалися, то пом’якшувалися (без здійснення належного кримінально-правового прогнозування). Загалом ставлення законодавця щодо меж караності злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, на різних етапах історичного розвитку Української держави можна визначити такою формулою: “встановлення відповідальності (1922 р.) – посилення відповідальності (1924 р.) – пом’якшення відповідальності (1927 р.) – посилення відповідальності (1960 р.) – посилення відповідальності (1974 р.) – посилення відповідальності (1987 р.) – посилення відповідальності (1995 р.) – пом’якшення відповідальності (2001 р.)”. Однак це не принесло очікуваного результату. Наркологічну ситуацію щодо катастрофічного поширення наркоманії (фактично близько 3% населення країни зловживають наркотиками) та, відповідно, кримінологічну ситуацію у сфері обігу наркотичних засобів (постійне зростання кількості “наркотичних” злочинів) в Україні слід визнати неконтрольованою. Подібний стан з неабиякою переконливістю ілюструє класичну істину – кримінальне право має сприйматися як ultima ratio.

2. Систему покарань слід визначити як передбачена кримінальним законом вичерпну й обов’язкову для суду цілісну множинність видів покарань (елементи системи), розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості (від менш суворого до більш суворого), на якій ґрунтуються відповідні підсистеми покарань – згруповані за різними підставами види покарань. У чинному Кримінальному кодексі України визначено дві системи покарань: основна і спеціальна. Основна система покарань (ст. 51 КК) визначена для повнолітніх правопорушників, яка утворена із двадцяти трьох підсистем покарань для різних категорій осіб, передбачених кримінальним законодавством (наприклад, вагітних жінок, військовослужбовців строкової служби, осіб віком понад 65 років та осіб, що досягли пенсійного віку). Спеціальна система покарань (ст. 98 КК) – для неповнолітніх осіб, яка, в свою чергу, складається з двох підсистем покарань: 1) підсистема покарань для неповнолітніх віком до 16 років; 2) підсистема покарань для неповнолітніх віком від 16 до 18 років. При цьому кількість підсистем покарань може збільшуватися залежно від поєднання в межах певної особи різних характеристик. Законодавець формулюючи норми кримінального закону, а також суди призначаючи покарання, мають суворо дотримуватися відповідної підсистеми покарань, що встановлена законом для певної особи, яка вчинила злочин.

3. У межах розділів Особливої частини КК України використовується лише певний “набір” видів покарань, який утворює свою систему покарань відповідного розділу. Це зумовлено різним характером і ступенем суспільної небезпеки певних видів злочинів, мотивами вчинення, їх суб’єктами тощо. У нормах розділу ХІІІ Особливої частини КК України законодавець використав лише шість видів покарань. Чотири – основні покарання: штраф (ч.ч. 1 ст.ст. 310, 311, 312, 313, 318, 319, 320; ч. 2 ст. 320, ст. 322 КК); арешт (ч. 1 ст. 310 КК); обмеження волі (ч. ч. 1 ст.ст. 309, 310, 313, 315, 316, 318, 319, 320, 324 КК); позбавлення волі на певний строк (за виключенням ч.ч. 1 ст.ст. 310, 311, 313, 318, 319 КК) і два – додаткові покарання: позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 312, ч. 3 ст. 312, ч. 1 ст. 319, ч. 2 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 2 ст. 320 КК) та конфіскація майна (ч. 2, 3 ст. 305, ч. 1, 2 ст. 306, ч. 2, 3 ст. 307, ч. 2, 3 ст. 308, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК).

У судовій практиці найбільш поширеними у застосуванні покараннями за “наркотичні” злочини є: позбавлення волі (22,3%), обмеження волі (1,6%), конфіскація майна (6,5%). Водночас значна кількість засуджених звільняється від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК (71, 7%). З метою пом’якшення кримінальної відповідальності за некорисливі “наркотичні” злочини видається доцільним встановити у санкціях відповідних норм покарання у виді штрафу, виправних і громадських робіт. Потребує дослідження питання значної розбіжності практики призначення покарання за однакові злочини в різних регіонах України, що не може бути виправдана регіональними особливостями.

4. Мета покарання проявляється у чотирьох площинах – карі за вчинений злочин, виправленні засуджених, запобіганні вчиненню нових злочинів засудженим, запобіганні вчиненню нових злочинів іншими особами. Зазначені складові мети покарання органічно пов’язані між собою і зумовлюють одна одну. Застосовуючи покарання до винного, суд прагне досягти мети покарання в цілому, а не окремих її складових. Однак, у досягненні мети покарання за злочини у сфері обігу наркотиків спостерігаються певні особливості, які зумовлені, зокрема, специфічними ознаками суб’єкта “наркотичних” злочинів. В значній кількості випадків ними є наркологічні хворі. Беручи до уваги медичний аспект, виправити зазначену категорію осіб шляхом впливу лише на їхню інтелектуальну та моральну сферу складно. Тому досягнення мети покарання щодо цих засуджених слід розглядати у контексті поєднання призначеного покарання і надання примусової наркологічної допомоги (за умови обов’язкового та своєчасного примусового лікування таких осіб на стадії досудового слідства чи розгляду справи у суді).

5. Законодавець концептуально змінив підхід щодо примусового лікування осіб, які вчинили злочин. Раніше воно застосовувалося лише щодо наркологічних хворих (ст. 14 КК 1960 р.), а зараз – “до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб”. Однак статистика свідчить про те, що кількість засуджених за “наркотичні” злочини, до яких застосовується примусове лікування, в останні роки значно зменшилася. Це пов’язано передусім з вадами законодавства (нечітке формулювання положень ст. 96 КК) та неоднозначним, загалом невдалим роз’ясненням закону Пленумом Верховного Суду України (хоча б тому, що ним взагалі не визначено коло осіб, до яких можна застосовувати примусове лікування).

Примусове лікування (ст. 96 КК) має застосовуватися судами і щодо осіб (поряд з особами, що страждають, наприклад, на венеричні захворювання, туберкульоз), які вчинили злочин та страждають на наркологічне захворювання. З метою вирішення цього питання видається доцільним створити низку норм щодо врегулювання інституту примусового лікування (у сфері кримінального, кримінально–процесуального, кримінально–виконавчого законодавства), які б визначали, зокрема, поняття і мету застосування цього правового заходу, його строки, а також порядок продовження і припинення.

Зокрема, статтю 96 необхідно викласти у такій редакції:

“Стаття 96. Поняття та мета примусового лікування

1. Примусове лікування є кримінально-правовим заходом державного примусу, що може бути застосоване судом до особи, яка вчинила злочин і страждає на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, або має інше соціально небезпечне захворювання, залежно від виду захворювання на строк від трьох до дванадцяти місяців1.

2. Примусове лікування особи, що страждає на соціально небезпечне захворювання, застосовується з метою його вилікування і ресоціалізації, запобігання вчиненню ним злочинів, а також забезпечення охорони прав і свобод інших громадян.

3. Примусове лікування не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність”.

Необхідно доповнити Кримінальний кодекс України статтями 961, 962, а їх зміст викласти у такій редакції:

“Стаття 961. Застосування, продовження і припинення примусового лікування

1. Примусове лікування від наркоманії чи токсикоманії може бути застосоване до обвинувачуваного під час досудового слідства, підсудного у процесі судового розгляду справи або до засудженого, незалежно від виду призначеного покарання.

2. Примусове лікування застосовується з моменту, коли органом досудового слідства або судом на підставі висновку лікарської комісії буде встановлено, що обвинувачуваний або підсудний хворіє на наркоманію чи токсикоманію. При цьому провадження у справі зупиняється, відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України, і вживаються заходи щодо негайної госпіталізації хворого до спеціального лікувального закладу. Після надання відповідної наркологічної допомоги обвинуваченому чи підсудному провадження у справі відновлюється і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 962 цього Кодексу.

3. У разі засудження особи і призначення їй покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців примусове лікування від соціально небезпечного захворювання здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання.

4. Якщо заходи медичного впливу не дали позитивних результатів, суд може продовжити строк примусового лікування. Загальний термін примусового лікування не може перевищувати дванадцяти місяців.

5. Примусове лікування здійснюється протягом визначеного судом строку. У разі тяжкого захворювання обвинувачуваного, підсудного, засудженого, що перешкоджає подальшому його перебуванню в спеціальному лікувальному закладі чи у місці відбування покарання, або коли досягнуті позитивні результати лікування, суд на підставі подання адміністрації відповідної установи (органу чи установи виконання покарання) і медичного висновку може достроково припинити примусове лікування.

6. Час, протягом якого до особи застосовувалося примусове лікування, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п’ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню примусового лікування.

7. Особа, щодо якої не припинено примусове лікування у передбаченому законом порядку, не може бути звільнена від покарання умовно-достроково, не відбута частина призначеного їй покарання не може бути замінена більш м’яким покаранням, а також вона не підлягає звільненню від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

Стаття 962. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з досягненням позитивних результатів примусового лікування від наркоманії чи токсикоманії

Особа, яка вчинила злочин у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів невеликої (ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 318 КК) чи середньої (ч. 1, 2 ст. 309, ч. 1 ст. 312, ст. 316, ч. 2 ст. 318 КК) тяжкості і до якої за рішенням суду було застосовано примусове лікування від наркоманії чи токсикоманії, внаслідок чого досягнуті позитивні результати такого лікування, особа перестала бути суспільно небезпечною, після завершення строку чи припинення примусового лікування вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Статтю 20 КК необхідно доповнити приміткою такого змісту: “Примітка. Не визнається обмежено осудною особа, яка хворіє на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію”.

6. Серед санкцій, які встановлені за злочини у сфері обігу наркотиків, п’ятнадцять є альтернативними, двадцять дев’ять – відносно-визначеними, сімнадцять – кумулятивними. Прості кумулятивні санкції встановлені за злочини, передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 305, ч. 1 ст. 306, ч.ч. 2, 3 ст. 307, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК, ч.ч. 1, 2 ст. 319, ч.ч. 1, 2 ст. 320 КК. Складні кумулятивні санкції встановлені за злочини, передбачені ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 312 КК. У санкціях за ці злочини разом з покаранням у виді позбавлення волі на певний строк законодавцем встановлено два додаткових покарання – позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскація майна.

Низка санкції кримінально-правових норм розділу XIII Особливої частини Кримінального кодексу України є недосконалими. Зокрема, є неузгодженими санкції спеціальних норм, передбачені ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 308, ч.ч. 1, 3 ст. 313 КК, із санкціями загальних норм, що розташовані в інших розділах кримінального законодавства. Крім того, спостерігається: невиправдана диспропорція у видах і розмірах покарання за злочини, які є близькими за характером і ступенем суспільної небезпеки (ч. 1 ст. 313 та ч. 1 ст. 312 КК); надмірна інтенсивність зміни певної категорії злочинів більше ніж на один ступінь у межах одного й того самого складу злочину (ч. 1 ст. 313, ч. 2 ст. 310 КК); безпідставне встановлення у санкціях за “наркотичні” злочини (ч.ч. 2, 3 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 308, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК) додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке має не факультативний, а обов’язковий характер; законодавча непослідовність при встановленні додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке повинно мати факультативний хар