Реферат: Програма економічних реформ на 2010 2014 роки Комітет з економічних реформ при Президентові України

«Заможне суспільство,

конкурентоспроможна економіка,

ефективна держава»


ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 - 2014 роки


Комітет з економічних реформ при Президентові України


Версія для обговорення 2 червня 2010 р.

Зміст


Вступ 3

Сталий економічний розвиток 4

Стабілізація Державного бюджету 4

Реформа податкової системи 9

Розвиток фінансового сектору 13

Реформа міжбюджетних відносин 17

Підвищення стандартів життя 21

Реформа медичного обслуговування 21

Реформа системи пенсійного страхування 25

Реформа системи освіти 29

Реформа системи соціальної підтримки 33

^ Поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій 36

Дерегуляція й розвиток підприємництва 36

Приватизація й управління державною власністю 43

Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери 47

Міжнародна інтеграція та співпраця 50

^ Модернізація інфраструктури та базових секторів 55

Реформа електроенергетики 55

Реформа вугільної галузі 59

Реформа нафтогазової промисловості 63

Розвиток транспортної інфраструктури 70

Розвиток сільського господарства й земельна реформа 73

^ Додаток: необхідні зміни нормативно-правових актів;

прийняття законопроектів 76


Вступ


Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі еко­номіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку - це рішучі й всеосяжні ре­форми, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни.

Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспро­можної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою - на підвищення добробуту українських громадян.

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

Формування режиму максимального сприяння для бізнесу шляхом зменшення ролі держави в економіці, зниження адміністративних бар'єрів для бізнесу, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а та­кож розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування держав­ної служби й виконавчої влади1.

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Пре­зидентом України. Робочі групи об'єднали зусилля представників держапарату, регіональ­ної влади, бізнесу, українського й міжнародного експертного співтовариства. Їхні об'єдна­ні зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити по­ставлені в ній завдання.

Після затвердження Комітетом Програми подальшими кроками стануть:

розроблення детального плану щодо реалізації кожного напряму реформ з визна­ченням необхідних кроків, відповідальних осіб, строків і проміжних результатів;

підготовка законопроектів, необхідних для здійснення реформ;

розроблення регіональних програм на базі національної Програми реформ.

Комітет з економічних реформ забезпечить моніторинг і контроль реалізації реформ, ко­ординацію кроків між державними органами, а також коригування Програми в міру вирі­шення поставлених завдань або зміни умов її реалізації.


Сталий економічний розвиток


^ СТАБІЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ


Проблеми

Рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди є дуже високим: питома вага доходів зведеного бюджету разом з доходами позабюджетних фондів у ВВП склала у 2009 р. 42,4 %2. Це означає високе фіскальне навантаження на бізнес. За останні два роки номінальний обсяг державного прямого й гарантованого боргу зріс у 3,6 разу - до 34,6 % ВВП. Дефіцит сектору державних фінансів (з урахуванням рекапіталізації банків, невід­шкодованого ПДВ тощо) сягнув у 2009 р. 11,5 % ВВП. Навіть з урахуванням економічної кризи показник є високим порівняно з відповідним загальносвітовим показником. Обсяг фіскальних операцій, що виконуються підприємствами реального сектору, залишається значним: за оцінками МВФ, у 2009 р. дефіцит фінансових коштів тільки НАК «Нафтогаз»

склав 2,5 % ВВП.

Причинами зазначених проблем є:

неефективні й негнучкі видатки. Структура видатків бюджету негнучка, що під­вищує уразливість економіки щодо шоків. У 2009 р. понад 90 % загального фонду держбюджету складали захищені статті. При цьому згідно зі звітами Рахункової палати кожна третя гривня з бюджету витрачалася неефективно;

хронічне перевищення та швидке зростання зобов'язань стосовно бюджетних ре­сурсів, що спричинює постійне коригування бюджету й податкового законодавст-ва3 й ускладнює адміністрування й прогнозування податків;

слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним го­ризонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;

слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов'язань (66,8 %) у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних ко­ливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4 %) створює ризик зростання урядових зобов'язань;

непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсе­ктору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору.

Проблемний бюджет - це ризик невиконання державою своїх соціальних зобов'язань і гальмування економічного розвитку.


^ Мета та завдання

Мета реформи - створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення стійкого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов'язань за рахунок:

зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;

підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків;

оптимізації управління державними фінансами.

Для досягнення наведених вище цілей необхідно вирішити низку конкретних завдань:

посилити фіскальну дисципліну;

поліпшити управління державним боргом;

підвищити ефективність капітальних видатків;

підвищити прозорість державних фінансів і розширити аналіз стану держсектору;

запровадити середньострокове планування й поліпшити фінансовий менеджмент держпідприємств;

здійснити комплементарні реформи в енергетиці, інфраструктурних секторах, сферах податкової й соціальної політики.


^ Необхідні кроки

Стабілізація дефіциту й державного боргу

— посилення фінансової й фіскальної дисципліни:

прийняття законів про державні закупівлі та про державну допомогу підприємс­твам відповідно до стандартів ЄС і СОТ (Директиви 2004/18/ЄС і 89/668/ЄС);

оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

посилення фінансового контролю за цільовим і ефективним використанням бю­джетних коштів;

— прийняття Закону «Про державний борг», що встановить основні терміни, прин­ципи й механізми управління державним боргом і визначить інструменти держав­них запозичень.

Підвищення ефективності державних видатків

— підвищення якості капітального бюджетування:

впровадження на рівні головних розпорядників бюджетних коштів середньост-рокових інвестиційних планів у межах граничних сум середньострокового бю­джету з проектів, що пройшли процедуру оцінювання;

інтеграція процесу формування інвестиційних проектів у загальний бюджетний процес та чіткий розподіл повноважень (підготовка й впровадження - розпоря­дник; оцінювання - Мінекономіки й Мінфін; відбір - Кабінет Міністрів);

створення бази даних щодо стану державних активів і впливу нових інвестицій на цей стан;

законодавче визначення критеріїв і принципів розподілу інвестиційних субвен-

цій;

□ спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбут­ніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціаль­них реформ;

□ створення методології й законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (з урахуванням аналізу вигід і витрат);

— підвищення прозорості державних фінансів:

законодавче визначення понять «умовні зобов'язання» (витрати, що їх держава має відшкодувати у разі певної події), «громадський сектор», «громадський обов'язок», «квазіфіскальні операції» (фіскальні операції, здійснювані реальним сектором і НБУ);

визначення стандартів (включно з обсягом і переліком показників) щомісячного оприлюднення інформації про стан виконання бюджету й позабюджетних фон­дів, зокрема в мережі Інтернет;

розширення інформації, що подається з бюджетом під час його прийняття й ра­зом з річним звітом про виконання: умовні зобов'язання, квазіфіскальні опера­ції, стан державних фінансових активів і зобов'язань, нефінансових активів, стан громадського сектору загалом;

□ впровадження антикорупційних механізмів4. Поліпшення управління державними фінансами

— запровадження середньострокового планування:

прийняття змін до Бюджетного кодексу з метою законодавчого визначення принципів і методів середньострокового планування;

прийняття Проекту Закону України «Про державне прогнозування й стратегічне планування в Україні»;

— комплексне використання програмно-цільового методу (ПЦМ) бюджетування для бюджетів усіх рівнів:

внесення змін до Бюджетного кодексу з метою чіткого законодавчого визна­чення ПЦМ;

запровадження системи моніторингу й оцінювання ефективності бюджетних програм;




приведення внутрішнього аудиту у відповідність до стандартів ЄС;

запровадження інтегрованої комплексної системи управління державними фінан­сами, поліпшення інформаційних систем управління ними;

посилення ролі Міністерства фінансів щодо контролю за органами, що займаються доходами і видатками;

запровадження ефективного моніторингу фінансово-господарської діяльності під­приємств держсектору;

— здійснення інвентаризації об'єктів держвласності. Стабілізація бюджету передбачає також проведення реформ у:

— інфраструктурних та базових секторах (зокрема реструктуризація держмонополій і вирівнювання до економічно обґрунтованого рівня регульованих тарифів, залу­чення позабюджетних коштів для розвитку інфраструктури);

соціальних секторах з метою підвищення ефективності видатків (перехід на адрес­ну соціальну допомогу, вжиття заходів для стабілізації солідарної пенсійної сис­теми, зміна принципів і механізмів фінансування сектору охорони здоров'я й осві­ти);

податковій системі, зокрема щодо поліпшення адміністрування податків і розши­рення податкової бази.



Етапи реформи

I етап (до кінця 2010 р.):

прийняття Закону про держзакупівлі, що визначить конкурентні процедури держ-закупівель та унеможливить корупційну практику в цій сфері;

зміна Бюджетного кодексу, що створить законодавче підґрунтя застосування про­грамно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному проце­сі; закріплення процедури оцінювання проектів як необхідної умови включення проектів до бюджету; введення обмежень на спрямування витрат надпланових до­ходів і доходів від приватизації;

розробка й прийняття Закону «Про державний борг»; Закону про основні принци­пи надання інвестиційних субвенцій;

створення порядку, законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (вклю­чно з аналізом вигід і витрат);

запровадження Державного реєстру інвестиційних проектів та їх моніторинг;

оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

розробка й прийняття Закону про Фонд майбутніх поколінь;

визначення вимог до звітності щодо умовних зобов'язань, квазіфіскальних опера­цій.

II етап (до кінця 2012 р.):

розробка й прийняття Закону про державну допомогу реальному сектору (2011 р.);

затвердження стратегії управління державним боргом на середньострокову перс­пективу;

поліпшення звітності, фінансового менеджменту й управління на рівні держпідп-риємств.

III етап (до кінця 2014 р.):

застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі;

запровадження комплексної інтегрованої системи управління державними фінан­сами, що застосовується до бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, ресурсів держпідприємств;

запровадження внутрішнього аудиту згідно із стандартами ЄС.

Індикатори успіху:

скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталіза-ції) до цільових 5,3 % ВВП у 2010 р., надалі щорічно не менш ніж на 1 % ВВП і доведення його рівня до 2 % ВВП у 2013-2014 рр.

стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45 % до кінця 2013-2014 рр.

збільшення частки капітальних видатків зведеного бюджету не менше ніж до 4 %

ВВП у 2011 р. і не менше 5 % ВВП починаючи з 2012 р.


^ РЕФОРМА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ


Проблеми

Невідкладне проведення податкової реформи необхідне як для поліпшення бізнес-середовища, так і для стабілізації державних фінансів. Складність податкової системи суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки, про що свідчить позиція України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу (181 місце з 183 у рейтингу за показником «сплата податків» у 2010 р.)

Основними проблемами податкової системи є:

значна витрата часу й коштів суб'єктів підприємницької діяльності на ведення по­даткового обліку й сплату податків;

неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу система адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державно­го бюджету й зниження частки тіньової економіки за одночасного дотримання ба­лансу прав податкових органів і платників податків;

нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до висо­ких податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо- і довгостро­кового планування;

високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;

— невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності. Причинами наведених вище проблем є:

значна кількість малоефективних податків та зборів і незначна тривалість базових податкових періодів;

нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих за­конодавчих норм;

нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків і не стимулює інноваційну діяльність та енергоефективність;

значні розбіжності між податковим і бухгалтерським обліком;

відсутність оподаткування майна.



^ Мета та завдання

Податкова реформа здійснюється з метою забезпечення стійкого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі за одночасного збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів. Відповідно необхід­ним є вирішення таких стратегічних завдань:

зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків;

підвищення ефективності адміністрування податків;

побудова цілісної й всеосяжної законодавчої бази з питань оподаткування, гармо­нізовану із законодавством ЄС;

встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці України;

зменшення глибини соціальної нерівності.



Необхідні кроки

Для зниження рівня податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу плат­ників на нарахування й сплату податків необхідно:

поетапно знизити податок на прибуток після 2012 року;

перенести податкове навантаження з мобільних факторів виробництва - праці й капіталу - на споживання, ресурсні й екологічні платежі шляхом поетапного під­вищення ставок акцизного збору на алкогольні напої й тютюнові вироби, а також запровадити екологічний податок;

скасувати низку малоефективних податків і зборів, що не приносять суттєвого до­ходу до державного бюджету;

реформувати систему сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування:




впровадити єдиний соціальний внесок;

поступово підвищити ставку єдиного соціального внеску для найманих робіт­ників і знизити її для роботодавців;




впровадити принципи нарахування й відповідності доходів і видатків при оподат­куванні прибутку підприємств;

удосконалити порядок амортизації основних коштів і нематеріальних активів з ме­тою стимулювання відновлення основних коштів, наприклад, прискореної аморти­зації певних типів обладнання;

запровадити податкові канікули для малого бізнесу;

скасувати плани мобілізації податкових платежів для податкової служби.

Для підвищення ефективності адміністрування податків, у тому числі вирішення пробле­ми податкового шахрайства й зволікань з відшкодуванням податку на додану вартість, не­обхідно:

удосконалити систему ризикоорієнтованого податкового контролю для концент­рації уваги контролюючих органів на особах, які ухиляються від сплати податків, і мінімізації втручання контролюючих органів у діяльність сумлінних платників по­датків;

розвинути функції податкової служби, відповідальної за оцінювання ризику різних груп платників податків;

підвищити рівень інформаційного забезпечення й впровадження автоматизації в органах державної податкової служби для зниження витрат на адміністрування податкової системи;

удосконалити порядок реєстрації платників податків;

— ухвалити закритий перелік прав та обов'язків платників податків і контролюючих органів з метою запобігання розширенню прав однієї й обмеження прав іншої сто­рони;

— запровадити прозору систему відповідальності співробітників податкової служби.

Необхідними кроками на шляху побудови цілісної й всеосяжної законодавчої бази й гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС є:

консолідація податкового законодавства в Податковому кодексі;

гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного й цивільного законодавства;

удосконалення законодавства з питань трансферного ціноутворення з використан­ням методології Організації економічного співробітництва та розвитку;

поступове наближення ставок і механізму стягнення акцизного збору до вимог за­конодавства ЄС, а також посилення екологічної спрямованості акцизного збору шляхом застосування європейського принципу «хто більше забруднює, той більше платить»;

запровадження механізму індексації ставок податків і зборів, установлених у фік­сованому значенні, для компенсації інфляційного впливу на розмір податків;

перехід на систему платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу з метою встановлення справедливої плати за викорис­тання природних ресурсів;

зміна чинних договорів про запобігання подвійному оподаткуванню для мініміза­ції практики ухиляння від оподатковування, а також стимулювання інвестицій в українську економіку.

Для забезпечення справедливості оподаткування необхідно скоротити податкові пільги, що можливе через:

— скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом:

перегляду критеріїв застосування спрощеної системи оподаткування;

виключення зі спрощеної системи оподаткування тих видів діяльності, що є ви­сокорентабельними або доходи від яких є переважно пасивними;

виключення з переліку обов'язкових платежів, що замінюються єдиним подат­ком, плати (податку) на землю, збору за спеціальне використання ресурсів і внесків до Пенсійного фонду України;




перехід до застосування загальної системи оподаткування податком на прибуток підприємств у сфері страхової діяльності;

скорочення переліку пільг щодо податку на додану вартість.

З метою посилення перерозподільної функції податкової системи необхідно:

запровадити загальний податок на нерухоме майно (нерухомість) фізичних і юри­дичних осіб;

застосовувати непрямі методи управління податковими ризиками й оцінювання відповідності податкових зобов'язань реальному доходу;

Етапи реформи

I етап (до кінця 2010 р.):

доопрацювання й прийняття Податкового кодексу України;

зближення податкового й бухгалтерського обліку;

повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ державними цінними паперами й забезпечення своєчасного відшкодування ПДВ починаючи з 1 серпня 2010 р.

II етап (до кінця 2012 р.):

подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів;

скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва;

введення єдиного соціального внеску;

запровадження податку на майно;

реформування системи адміністрування податків (насамперед ПДВ) та зборів;

запровадження механізму екологічного оподаткування.

III етап (до кінця 2014 р.):

поетапне зниження податку на прибуток;

забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із за­стосуванням принципу рентного доходу.



Індикатори успіху:

прийняття Податкового кодексу в 2010 р.

підвищення позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «сплата податків» не менше ніж на 30 позицій до кінця 2014 р.

зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30 % порівняно з рівнем 2010 р.



^ РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ Проблеми

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення стабільного економічного розвитку. Характерними для нього є:

зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бі­знесу й населення;

брак довгострокових фінансових ресурсів;

низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження курсу національної валюти (на 40 %) за наявності високої частки кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, пере­важна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.)

недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з під­вищенням рівня кредитних ризиків;

низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний ни­зькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;

відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недос­коналість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для роз­витку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсу­тність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення й нероз­виненість системи страхування життя.



^ Мета та завдання

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпе­чувати стійке зростання економіки України. Для цього необхідно:

— забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного

курсу;

збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фон­дового ринку;

^ Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр. Необхідні кроки

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

— затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності фінансової системи;

гнучко управляти курсом національної валюти з урахуванням першочерговості до­сягнення цінової стабільності;

посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення за­вдань підтримання цінової стабільності;

— підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозо­рості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

— завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізації або закрит­тя банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових уста­нов;

доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

— виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якос­ті кредитного портфеля, здійсненого НБУ, скласти й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредиту­вання економіки за одночасного зниження рівня ризиків фінансової системи необхідно:

реформувати процедуру банкрутства;

удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'я­зань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності по­зичальників і забезпеченості кредитів, у т. ч. надати фінансово-кредитним устано­вам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних пози­чальників;

створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у тому числі за участю

НБУ;

— підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т. ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансо­вих установ;

удосконалити систему гарантування внесків населення, у т. ч. шляхом:

□ надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

□ розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залу­ченням держави або приватних інвесторів);

спростити механізми продажу, передавання, списання поганих активів, у т.ч. у межах проведення досудових процедур;

посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційно-го нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розроб­лення й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.


Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стра­тегії й тактики регулювання фінансових ринків;

посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й роз­криття інформації учасниками фінансового ринку;

підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи стра­хового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страху­вання життя;

створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т. ч. похідних цінних паперів;

удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т. ч. вирішити питання обігу заста­вних інструментів на іпотечному ринку України;

створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати ма­ніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчо­му рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу приватизованих об'єктів.



Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ, закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

докапіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів;

завершення рекапіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закрит­тя банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредито­рів і виконання зобов'язань позичальниками;

удосконалення системи гарантування внесків;

удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т. ч. про кінцевих власників фінансових установ, посилення відповідаль­ності за використання інсайдерської інформації.

^ II етап (до кінця 2012 р.):

збільшення капіталізації банків і сприяння консолідації сфери;

удосконалення системи пруденційного нагляду за фінансовими установами, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на консолідованій основі за всіма фінансовими установами;

перехід усіх учасників фінансового ринку на МСФЗ;

приватизація банків, у яких держава стала основним власником у результаті река-піталізації;

законодавче й нормативне врегулювання випуску й обігу похідних цінних паперів, фінансових інструментів вторинного іпотечного ринку;

уведення єдиних правил розрахунків біржового курсу цінних паперів.

^ III етап (до кінця 2014 р.):

— впровадження ринкових інструментів акумулювання й перерозподілу довгостро­кових фінансових ресурсів, у т.ч. у рамках уведення обов'язкового накопичуваль­ного пенсійного забезпечення.


Індикатори успіху:

досягнення рівня інфляції у 5-6 % до 2014 р., відсутність різких стрибків курсу гривні в 2011-2014 рр.

зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та ін­ших фінансових установ до 7-8 % до 2011 р., 5 % - до 2014 р.

збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до

2014 р.


^ РЕФОРМА МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН


Проблеми

Необхідність реформи міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:

низька якість послуг, що надаються на місцях. У більшості сільських, селищних бюджетів видатки на виплату заробітної плати й нарахування на неї складають по­над 90 %;

зношена інфраструктура. Комунальна інфраструктура зношена більше ніж на 60 %. Кількість аварій у ЖКГ за останні 10 років зросла в 5 разів. Близько 90 % доріг загального користування є дорогами місцевого значення. При цьому 70 % автодоріг потребують капітального ремонту. Згідно з розрахунками Всесвітнього Банку протягом наступних 10 років місцева інфраструктура вимагатиме інвестицій на 29 млрд дол. США.

Причинами вказаних проблем є:

низька фінансова незалежність. Згідно з розрахунками Асоціації міст у 2009 р. не-дофінансування видатків на місцевому рівні склало 12,1 млрд грн. Питома вага доходів, що не враховуються при розрахунках трансфертів5, у 2006-2009 рр. скла­дала 10-13 % і має тенденцію до скорочення. При цьому брак ресурсів на делего­вані повноваження знижує відповідальність місцевої влади за якість надаваних по­слуг;

недостатньо прозорий розподіл міжбюджетних трансфертів. Усупереч положен­ням ст.105 Бюджетного кодексу відсутній закон, що визначає принципи й критерії розподілу інвестиційних субвенцій. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів;

обмеженість у доступі до запозичень. Чинне законодавство унеможливлює для бі­льшості місцевих бюджетів використання запозичень для інвестицій на місцях;

нечіткий розподіл і брак повноважень. У Бюджетному кодексі видаткові повнова­ження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за ти­пом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Фор­мування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. Таким чином, органи місцевого самоврядування обмежені в можливостях оптимізувати ресурси;

брак контролю за витратою коштів на місцях. На місцевому рівні де-факто відсут­ній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системністю.


Цілі та завдання

Цілями реформи є:

підвищення якості послуг, що надаються за рахунок місцевих бюджетів;

підвищення частки інвестиційних видатків на місцях.

Досягнення цілей на період реформи передбачає вирішення таких завдань:

підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів і рівня фінансової забез­печеності делегованих повноважень;

підвищення видаткової автономності місцевих бюджетів та ефективності викорис­тання бюджетних коштів;

упорядкування відносин місцевих бюджетів з центром (оптимізація розподілу ви­даткових повноважень, удосконалення порядку розподілу трансфертів);

збільшення інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів.

^ Необхідні кроки

Підвищення доходів місцевих бюджетів

— перерозподіл доходів між державним і місцевими бюджетами, а саме передання на місцевий рівень таких додаткових доходів:

плата за ліцензії й сертифікати, державну реєстрацію;

плата за використання природних ресурсів;

плата за нада