Реферат: Теоретичні питання

Теоретичні питання


Охарактеризувати сутність значення виробництва

Цілеспрямована праця людей із виготовлення споживчих товарів та надання послуг для задоволення життєвих потреб розглядається як виробнича діяльність. Поняття «виробництво» має три основні напрями використання: комбінація виробничих чинників; тільки виготовлення продукції підприємством; ототожнення з поняттям «виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» — це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товарів, предметів, речей, послуг, інформації, знань тощо).

Виробництво визначає економічну безпеку, сталість фінансової системи держави та рівень життя людей. Основна мета виробництва полягає в забезпеченні споживача необхідною продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента).

Економічний результат діяльності промислового підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від раціональної організації виробництва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Організація виробництва — це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції, з найменшими витратами за належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.


^ Охарактеризувати провідну роль технології в організації виробництва

Провідна роль в організації виробництва належить технології, яка характеризується способами й варіантами виготовлення продукції та визначає, за допомогою яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт із потрібними властивостями.

Організація виробництва на основі аналізу можливих варіантів визначає конкретні значення параметрів технологічного процесу з метою вибору найбільш ефективного відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на підприємстві. При цьому всі природні, трудові, виробничі, інформаційні та інші ресурси, необхідні для ефективної діяльності підприємства, мають обмежений характер.


^ Визначити основні завдання організації виробництва

Завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення й поліпшення якості продукції та зниження норм витрат ресурсів під час її виготовлення.

Завданнями організації виробництва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства.

На практиці організація виробництва охоплює такі основні взаємопов'язані напрями:

- вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин її реалізації з метою виготовлення певного продукту;

- технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та підприємства в цілому;

- проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи;

- стандартизація та уніфікація процесів і складових компонентів виробів;

- дослідження, проектування та освоєння виробництвом нових виробів;

- технічне обслуговування виробництва;

- контроль якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції та технології;

- організаційне проектування та перепроектування виробничих систем.


^ Визначити предмет курсу «Організація виробництва»

Предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність і ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань.

Оптимальні кількісні та якісні показники залежності виробничих процесів, параметри й показники виробництва продукції є вихідною інформацією для планування роботи підприємства та його підрозділів. Плани реалізуються за допомогою управління.

Курс «Організація виробництва» спрямований на вивчення певного напряму економіки, тому належить до функціональних економічних наук і перебуває у взаємозв'язку з іншими науками. Організація виробництва як дисципліна ґрунтується на розумінні й використанні об'єктивних економічних законів і принципів. На основі знань низки прикладних і точних наук встановлюються деякі загальні для всіх підприємств та специфічні для підприємств різних галузей принципи, форми й способи найефективнішої організації виробництва.

Спираючись на діалектичний метод, слід використовувати такі провідні методи дослідження: економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, системного підходу. Системний підхід передбачає оптимізацію роботи не окремих частин, а цілісної виробничої системи .

Якщо організація виробництва спрямована на вибір технології, розподіл та організаційне сполучення ресурсних складових виробничих систем для виготовлення конкретних матеріальних продуктів, то виробничий та операційний менеджмент являють собою сферу управління виробничими ресурсами на основі розроблення організаційних систем, що забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, кадрового потенціалу, устаткування й виробничих приміщень у процесі виготовлення продукції або надання послуг.


^ Дослідити історію розвитку науки про організацію та управління виробництвом , починаючи з часів А.Сміта до 1940 років (мікро елементного нормування)

Час виникнення

Концепції та їх основний методичний внесок у теорію і практику

Авторство

1776

Поділ праці

А. Сміт

1770

Фабричний кодекс: суровий розклад, система штрафів за відхилення від нього

Р.Аркрайт

1790

Взаємозамінні частини виробів

Е.Уітні

1911

Принципи наукового управління: виділення та вивчення елементів операцій; хронометраж; нормування праці; облік; контроль; стимулювання праці

Ф.Тейлор

1911

Дослідження трудових рухів. Виникнення промислової психології

Френк та Ліліан Гілберт

1912

Діаграма графіка робіт, що відображає реальні та очікувані показники діяльності

Г. Гантт

1913

Складальна конвеєрна лінія. Поточна організація виробництва, диференціація та стандартизація елементів виробництва

Г. Форд

1915

Математична модель управління запасами. Визначення економічно доцільного розміру партії замовлення

Ф.Харріс

1920-ті роки

Побудова виробничих процесів у часі, моделювання графіків руху деталей по операціях, формули розрахунку виробничого циклу

К.Адамецький

1930

Дослідження мотивації праці

Е. Мейо

1930-ті роки

Методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості

У.Шухарт,

Х.Додж,

Х.Роумінг,

Л.Типпет

1940-ві роки

Міждисциплінарні підходи до складних системних проблем: симплексний метод і лінійне програмування

Д.Данціг

1940-ві роки

Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та поширенню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві

С.Митрофанов

1940-ві роки

Мікроелементне нормування праці (МТЦ)

Г.Мейнард,

В.Іоффе

50-60-ті роки ХХ ст.

Методи дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (РЕRT та СРМ)

Велика кількість дослідників

60-70-ті роки ХХ ст.

Широке використання комп'ютерної техніки: графіки закупок, управління запасами, прогнозування, управління проектами, планування матеріальних потреб (МRР)

Фірми-виробники, дослідники та користувачі

1980-ті роки

Моделювання виробничих стратегій як засобу конкурентної боротьби

Дослідники Гарвардської бізнес-школи

1980-ті роки

Концепції якості та гнучкості виробництва, конкуренції на основі часового чинника: ЛТ (точно вчасно), Канбан, ТQС (всеосяжний контроль якості) та автоматизація виробництва (Poka-yjkes, СІМ, САD/САМ, роботи та інше)

Т.Оно, У.Демінг, Д.Юран та групи дослід-ників у різних інженерних галузях роз-винених країн

1990-ті роки

Концепція всеосяжного управління якістю. Уведення міжнародних стандартів ІSО 9000, розгортання функції якості, сумісне проектування, функціонально-вартісний аналіз, модель безперервних поліпшень

Міжнародна організація стандартизації

1990-ті роки

Моделювання оновлення бізнес-проектів та радикальних змін

М.Хаммер, консалтингові фірми

Початок ХХІ ст.

Екологічний менеджмент. Уведення системи міжнародних стандартів ІSО 14000 з метою зменшення забруднення довкілля

Міжнародна організація стандартизації




^ Охарактеризувати промислову революцію кінця XVlll- початку XlX ст., яка відкрила нову епоху розвитку теорії та практики організації і виробництва

Промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії та практики організації виробництва. Паровий двигун як джерело енергії для машин дозволив організувати машинне фабричне виробництво. Виникла необхідність в узгоджених діях усіх його ланок за допомогою встановлення й суворого виконання певних норм та пропорцій між усіма сторонами виробництва. Потреби в жорсткій регламентації спонукали визначення норм виробітку й оплати праці, максимальної швидкості роботи устаткування, оптимальних обсягів виготовлення продукції на основі вдосконалення організації виробництва й праці.

Англійський економіст Адам Сміт сформулював учення про розподіл праці (1776) як умову підвищення її продуктивності та основної складової організації виробництва.

Англійський текстильний фабрикант Р. Аркрайт, який спроектував ткацький верстат (1770), з метою найефективнішого його використання робітниками був вимушений створити фабричний кодекс, що передбачав суворий розклад, систему штрафів за відхилення від нього.

Концепція взаємозамінних частин виробів (1790), розроблена і обґрунтована Елі Уітні, поклала початок стандартизації.

Винахідник і розробник системи ефективного виробництва Фредерік Тейлор у праці «Принципи наукового управління» (1911) обґрунтував доцільність: відокремлення та вивчення елементів операцій; хронометражу; нормування праці; обліку; контролю; стимулювання праці.

Френк та Ліліан Гілбрети, досліджуючи динаміку трудового процесу, розробили принципи економії рухів на основі вибору варіантів структури мікроелементів, що сприяло виникненню промислової психології (1911).

Гаррі Гант відкрив значення нематеріального стимулювання робітників та розробив діаграму графіка робіт (1912), що відображає планові, реальні та очікувані показники діяльності.

Харрінгтон Емерсон застосував ідеї Тейлора до організаційної структури виробництва та сприяв використанню експертів для підвищення організаційної ефективності.

Генрі Форд на власному автомобільному заводі здійснив диференціацію та стандартизацію елементів виробництва, застосував складальну конвеєрну лінію, що стало основою поточної організації масового виробництва (1913).

У 1915 р. Ф. Харріс розробив математичну модель управління запасами та визначення економічно доцільного розміру партії замовлення.

А. Адамецький у 1920-х pоках створив моделі побудови виробничих процесів у часі, графіків руху деталей за операціями, вивів формули розрахунку виробничого циклу.

Дослідженням мотивації праці (1930) було присвячено праці Елтона Мейо. Він довів, що, крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу, принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація праці робітника.

У 1930-х pp. У. Шухарт, X. Додж, X. Ромінг, Л. Тіппет розробили методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості.

Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та розповсюдженню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві, у 1940-х pоках були розроблені С.П.Митрофановим.

Тоді ж Г. Мейнард, В. Іоффе розробили систему мікроелементного нормування праці (МТМ).


^ Охарактеризувати виробництво як відкриту систему

Всі дії безпосередньо пов'язані з виготовленням товарів чи наданням послуг, являють собою виробничу функцію, яка є ядром будь-якого промислового підприємства. Економічна сутність виробничої функції полягає у створенні в процесі трансформації предметів праці доданої вартості як різниці між вкладеннями та кінцевими результатами. На рис. 2.1 схематично показана виробнича функція як процес перетворення вкладених ресурсів в кінцеву продукцію. Аналіз складових процесу дозволяє його реорганізувати, усунути чи перепроектувати збиткові операції. Між виробничою, фінансовою, маркетинговою функціями. на підприємстві існує взаємозв'язок і взаємодія, завдяки чому забезпечується виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів.




Виходячи із взаємозв'язків виробничої функції, можна визначити, що системою є будь-якій об'єкт, до складу якого входять взаємопов'язані та взаємодіючі частини або елементи. Той самий об'єкт, що входить до іншої системи, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Будь-яка система складається не менше ніж із чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв'язку й контролю.

Розглядаючи сутність виробничих систем (ВС), треба усвідомити, що це особливий штучний клас систем, які об'єднують працівників, знаряддя та предмети праці, інші елементи, необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.


^ Наявність якого комплексу ознак характерна для виробничих систем?

Для виробничих систем характерна наявність такого комплексу ознак: основні вхідні компоненти; сукупності елементів; суттєві зв'язки між елементами; інтегративні (об'єднувальні) властивості; внутрішня цілісність; упорядкована структура та організація; цілі та критерії оцінки функціонування; керуючий або регулювальний пристрій; межі із зовнішнім середовищем і здатність системи взаємодіяти з ним; особливі властивості елементів, з якими вони входять до даної системи.

Елемент виробничої системи — це складова системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. ^ Елементами виробничої системи є праця, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці а також технологія, організація виробництва. Елементний склад будь-якої виробничої системи характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-технологічним рівнем матеріальних об'єктів, продуктів праці та ступенем організаційної взаємодії зазначених елементів.

Виробничі системи можуть бути різної складності залежно від структури та ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні — це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом та ін.). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, — це два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які складають систему «людина — машина» або робоче місце (робочу систему). Другій рівень являє собою групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому — відповідне виробництво (корпус).

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією та набором структур. Структура виробничої системи — це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи й тотожність її самій собі, тобто зберігання основних властивостей системи за різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.


^ Які структури виробничих систем досліджують з метою раціональної організації виготовлення продукції.

Для того щоб раціонально організувати виготовлення продукції, досліджують просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність зміни в часі стану елементів системи в цілому) структури виробничих систем, які тісно взаємопов'язані та взаємозалежні.

Усі матеріальні елементи та підсистеми виробничої системі характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну або виробничу структуру. Структура виробничої системи формується за технологічним (або функціональним) принципом і складається з основних (устаткування та оснащення) та допоміжних (забезпечення енергією та інструментом, ремонт, транспортування, складування, контроль та випробування) елементів.

Структура виробничої системи зображена на рис. 2.3 – це інваріантна в часі фіксація елементів і зв'язків між ними.

Провідна роль у виробничій системі належить соціальній структурі, тобто людині або сукупності груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети.

Матеріальна та соціальна структури обумовлюються розподілом праці всередині виробничої системи і виступають як єдине ціле.

Виникненню та здійсненню матеріальних зв'язків у виробничій системі передують інформаційні зв'язки. Матеріальні зв'язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам.


^ Охарактеризуйте принципи організації та функціонування виробничих систем.

Усі виробничі системи формуються та функціонують на основі взаємопов'язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.

^ Принципи організації – основні правила, що відображають загальні універсальні закони організації. Принципи розробляються на підставі аналізу повторюваності реальних процесів організації виробництва і перевіряються практикою. Вони об'єктивні й обов'язкові. З розвитком і удосконаленням самого виробництва, створенням нових законів можуть вироблятися нові принципи та уточнюватися існуючі.

Організація виробничих систем ґрунтується на системі загальних законів: синергії, єдності аналізу — синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу.

Закони організації поділяються на основні групи й укладаються в такій послідовності:

- закони статики організації: відповідності виробничих систем поставленим цілям; відповідності організації виробничої системи зовнішньому середовищу; відповідності один одному елементів виробничої системи; відповідності зв'язків елементів виробничих систем їхнім властивостям і сутності системи (жорсткі, альтернативні, компенсаційні альтернативні матеріальні зв'язки; постійні, циклічно повторювані, випадкові; прості, складні; упорядковані, еластичні); резервів (організаційних, інтенсивно-екстенсивних, ресурсних); усунення надлишковості;

- закони розвитку: інерції; еластичності; безперервності вдосконалення (саморозвиток; реконструкція).

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність. відкритість, складність, різноманітність.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність гнучкість, керованість, структура, організація виробництва та рівень її наближення до ідеального стану.


^ Зобразити підприємство як складну виробничу систему.




^ 12.Подати схему технологічного процесу як системи.

Кожен технологічний процес може бути розчленовано на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і подано у вигляді технологічної схеми послідовного опису їх протікання у відповідних апаратах, машинах або іншому устаткуванні. Технологічні процеси класифікуються за певними ознаками та поділяються на: пасивні та активні; дискретні (переривчасті або періодичні), неперервні та комбіновані; механічні та апаратурні; із відкритою (розімкнутою) схемою, де сировина підлягає одноразовий обробці, та циркуляційною (замкнутою) схемою. Будь-якій технологічний процес можна розглядати як систему (рис. 3.1), що має входи (склад сировини, її кількість, температура та інші параметри) і виходи (деталі, вузли, готова продукція, їх кількість, якість та інші параметри).





^ 13. Наведіть класифікацію виробничих процесів, які спрямовані на виготовлення готової продукції.

Класифікація виробничих процесів, які об'єднують багато часткових процесів, спрямованих на виготовлення готового продукту:

- за роллю в загальному процесі виготовлення готової продукції розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси;

- за характером впливу на предмет праці виробничі процеси поділяються на технологічні та природні;

- за технологічними методами перетворення предметів праці в готовий продукт виробничі процеси поділяються на механічні, хімічні, монтажно-демонтажні (складально-розбірні) і консерваційні (змащування, фарбування, пакування тощо);

- за формами взаємозв'язку із суміжними процесами розрізняють аналітичні (розчленовування комплексної сировини), синтетичні (з'єднання напівфабрикатів), прямі (з одного виду матеріалу один вид продукту);

- за ступенем безперервності виробничі процеси поділяють на безперервні та дискретні (перервні);

- за характером устаткування, що використовується, виокремлюють замкнені (апаратурні) та відкриті процеси;

- за рівнем механізації виробничі процеси групуються на: ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, комплексно-автоматизовані;

- за масштабами виробництва однорідної продукції розрізняють масові, серійні та індивідуальні (одиничні) виробничі процеси;

- за характером об'єкта виробництва виробничі процеси поділяють на прості та складні.

Важливе значення для правильного розуміння сутності перетворень предметів праці має те, що основні виробничі процеси розбиваються на часткові процеси, основною структурною одиницею яких є операція.

Усі виробничі операції розподіляються на:

- основні або технологічні, у результаті яких змінюється форма, розміри або взаємне сполучення виробів;

- допоміжні, що пов'язані зі зміною просторового розташування (транспортування — складування) або контролем якості продукції.

^ 14.Охарактеризуйте основні принципи проектування і організації виробничих процесів.

Раціональна організація виробничого процесу повинна відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність. Основні принципи проектування та організації виробничих процесів зображені на рис. 3.2.



2

Пропорціональність - узгодженість пропускної здатності машин і виробничих підрозділів, окремих частин виробничого процесу

1

Спеціалізація -

підвищення однорідності виробництва шляхом обмеження номенклатури продукції і різновиду операції







4

Прямоточність -

предмети праці повинні мати найкоротші маршрути проходження на всі стадії та операції виробничого процесу

3

Паралельність -

одночасне виконання окремих операцій і процесів, які досягаються зміщенням їх у часі


Принципи проектування і організації виробничих процесів









Ритмічність -

організація відповідно до визначеного ритму і спланованою повторюваністю роботи усіх підрозділів підприємства



Безперервність -

мінімізація перерв в структурі технологічного циклу в дискретному виробництві шляхом синхронізації операції, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом






Гнучкість -

оперативна адаптація виробничого процесу до необхідного переходу на виготовлення іншої продукції



Автоматичність -

економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу










9

Гомеостатичність -

здатність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допущених відхилень




Рис. 3.2. Основні принципи проектування та організації виробничих процесів



^ 15.Охарактеризуйте послідовність планування виробничого процесу.

Розробка технологічного процесу полягає в плануванні економічного методу або кількох методів виготовлення деталі чи виробу. При цьому метою розробки технологічного процесу є забезпечення якості продукції (деталі), яка відповідає кресленням або специфікаціям.

Для встановлення послідовності операцій технологічного процесу необхідні такі дані: обсяг виробництва; матеріал; допуски що зазначені в кресленнях; вимоги до устаткування; завантаження; креслення; уніфікація термінології.

Під час установлення необхідних операцій кожен етап виробничого процесу підлягає ретельному осмисленню та аналізу. Довідковими матеріалами є: карти виробничих операцій; маршрутні карти виробничого процесу; поопераційні карти виробничого процесу; карти завантаження устаткування; карти наявності устаткування; карти технічних характеристик устаткування; ескізи планувань устаткування дільниць, цеху; нормативи часу; установлені накладні витрати по цеху; карти величин подач і швидкостей різання; відомості про наявність робочої сили певної кваліфікації.

Послідовність дій на поопераційних картах показується відповідним розміщенням символів на вертикальних лініях, що відображають хід виробничого процесу.


^ 16.Навести порівняльну техніко-економічну характеристику організаційних типів виробництва.

Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 3.1.

Параметри

Виробництво

Одиничне

Серійне

Масове

Спеціалізація робочих місць

За кожним робочим місцем не закріплені певні операції

За кожним робочим місцем закріплено від 3 до 20 періодично повторювальних операцій

За кожним робочим місцем закріплені 1-2 постійні операції

Постійність номенклатури

Неповторювана

Повторюється періодично

Постійний випуск однакової продукції

Номенклатура продукції

Широка, різноманітна, неповторювана

Малостійка, обмежена серіями – періодично повторюється випуск виробів

Вузька, постійна, один або кілька однотипних виробів

Тип устаткування

Універсальне

Спеціалізоване

Спеціальне

Розташування устаткування

Технологічний принцип (за групами)

Предметно-замкнений принцип

Предметний принцип

Оснащення

Універсальне

Уніфіковане

Спеціальне

Рівень використання устаткування

Низький

Середній

Високий

Методи організації виробництва

Групові, одиничні

Поточні, партіонні, групові

Поточні

Частка ручної праці

Висока

Середня

Низька

Кваліфікація персоналу

Висока

Середня

Низька

Коефіцієнт закріплення операцій

Кзо  40

20  Кзо  40

10  Кзо  20

1  Кзо  10

Кзо = 1

Характер виробництва

Постійно змінюється

Змінюється періодично

Сталий, незмінний

Вид руху предметів праці між операціями

Послідовний

Паралельно-послідовний

Паралельний

Тривалість виробничого циклу

Велика

Середня

Мала

Продуктивність праці

Низька

Середня

Висока

Собівартість продукції

Висока

Середня

Низька


^ 17.Проаналізувати взаємозв‘язок виробничого, технологічного та трудового процесів.

Відомо, що праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи до потреб людей. Сукупність змін, що їх зазнають предмети праці характеризується як технологічний процес. Такі зміни предмета праці відбуваються завдяки доцільній сукупності дій із затратами нервово-м'язової енергії робітників і за допомогою знарядь праці — ці дії є процесом праці. Сукупність взаємопов'язаних процесів праці, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, являє собою виробничий процес. Таким чином, кожний виробничий процес безпосередньо інтегрує технологічний та трудовий процеси. Отже, існує безпосередній зв'язок між технологічним, трудовим і виробничими процесами (рис. 4.1).



Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками:

- характером предмета та продукту праці (матеріально-енергетичні, інформаційні, віртуальні);

- функції працівників (основні, допоміжні, обслуговуючі);

- ступінь участі людини у впливі на предмет праці (рівень механізації — ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані);

- важкістю праці.


^ 18.Навести структуру формування трудового процесу

Результатом дослідження виробничого процесу є формування карти трудового процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

- що треба робити?

- коли необхідно здійснювати операції?

- як виконувати завдання?

- хто виконує?

- де треба виконувати завдання?

- скільки потрібно часу на операцію?

- з якою метою має виконуватись операція?

Структура формування трудового процесу показана на рис. 4.2.




Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність дій.

Використання комплексного підходу, якій поєднує досягнення наукових шкіл ефективності та поведінкової і має назву «організація організації праці або структуризація праці», передбачає формування змісту праці й часового зв'язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємства та водночас привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею і відповідно зростання мотивації людини. До принципів структуризації праці належать: розширення завдань (спеціалізація), збагачення змісту завдань (трудового процесу), зміна роботи, групова робота.


^ 19.Охарактеризуйте організацію праці та її форми.

Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їхньої праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Вирізняють економічні та соціально-психологічні завдання організації праці, які мають конкретну спрямованість на: розроблення й поліпшення процесів, методів та умов праці; проектування та раціоналізацію робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

^ Об'єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня та складності. Предметами організації праці є: на рівні робочих місць — трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення; на рівні дільниці — взаємопов'язані процеси праці на робочих місцях; на рівні підрозділів або підприємства в цілому — виробничі процеси, де основною складовою є трудові процеси.

Особлива увага звертається увагу на відповідну зміну критеріїв організації праці відносно:

- трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва (кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека);

- процесу праці в межах кількох робочих місць (час проходження матеріалу, використання засобів праці);

- проектування виробу (функція, продуктивність, конструкційна форма).


^ 20.Визначити основні напрями вдосконалення праці.

Основні напрями вдосконалення організації праці: розподіл і кооперація праці; організація та обслуговування робочих місць; нормування праці; організація підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці та підвищення творчої активності працівників; мотивація та оплата праці.

Розподіл праці на підприємстві відбувається таких формах: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна. На ступінь розподілу праці істотно впливає тип виробництва.

Розподіл праці на виробництві нерозривно пов'язаний із кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодію видів праці. Кооперація праці здійснюється в таких основних формах, як міжцехова, внутрішньоцехова та внутрішньодільнична.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися через індивідуальне виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатною роботою або суміщенням трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Встановлення раціональних меж розподілу й кооперації праці, що має велике значення для організації трудових процесів. Розподіл праці має економічну, технічну, фізіологічну та соціальну межі. Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і економічних меж.

Раціональний внутрішньовиробничий поділ і кооперація праці передбачають дотримання таких обов'язкових умов: забезпечення використання трудового потенціалу працівників; розширення трудового профілю та зростання кваліфікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змістовності.

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення може бути повним і частковим. Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов'язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці. виконанням основного й допоміжного процесів.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій та визначенні черговості виконання ручних операції на одній із кількох одиниць устаткування під час автоматичної роботи всіх інших.


^ 21.Наведіть класифікацію типів робочих місць за певною ознакою.

Організація та обслуговування робочих місць, які виконують роль первинних осередків підприємства, де відносно самостійно за своєю спеціалізацією здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга). Кожне робоче місце має свою специфіку, тому їх класифікують за певними ознаками. Робочі місця класифікують за параметрами, що наведені у табл. 4.3.

Класифікаційні групи

Типи робочих місць

За типом виробництва

Одиничне (універсальне) Серійне (спеціалізоване) Масове (спеціальне)

За числом виконавців

Індивідуальне Колективне (бригадне)

За рівнем механізації та автоматизації

Ручне Механізоване Напівмеханізоване Автоматизоване

За місцем розташування

У приміщенні На відкритій місцевості На висоті Під землею

За кількістю змін

Однозмінне Багатозмінне

За часом функціонування

Постійне Тимчасове

За кількістю обладнання, що обслуговується

Одно верстатне Багатоверстатне

За видом операцій

Основне Доп