Реферат: Розділ 1 теоретичні засади статистичного дослідження грошової маси
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОШОВОЇ МАСИ
Сутність та роль грошової маси, завдання її статистичного аналізу
Гроші є однією з основних категорій економічної науки. Оцінюючи різноманітні теорії грошей та кредиту, можна сказати, що кожна з них відтворювала і намагалась вирішити проблеми в сфері грошово-кредитних відносин, які характеризували процес економічного розвитку на певному етапі розвитку суспільства. Гроші є невід’ємним атрибутом ринкової економіки та опосередковують широке коло економічних та соціальних відносин. Тому гроші важливо розглядати як сукупність економічних відносин, що мають прямий і зворотний зв’язок з процесом суспільного виробництва [69, с.8].
Все більш очевидним і незаперечним стає той факт, що гроші, як один із найважливіших елементів виробничих відносин, продовжують еволюціонувати.
Основними характерними ознаками цього процесу є:
поява нових більш досконалих форм грошей, які відображають потреби суб’єктів ринку;
видозміна функцій грошей у міру розвитку товарно-грошових відносин [96];
збільшення та ускладнення структури грошової маси;
виникнення нових інститутів грошово-кредитного ринку;
глобалізація фінансових ринків, що прискорює темпи та виявляє нові напрями переміщення капіталу, впливає на купівельну спроможність грошової одиниці, темпи інфляції.
Водночас гроші не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи.
Перші спроби в економічній науці з’ясувати та обґрунтувати фактори, що впливають на обсяг грошової маси в країні були зроблені меркантилістами. Одним з найбільших досягнень у кількісній теорії грошей меркантилістів у XVI ст. стало вперше висунуте та підтверджене припущення Ж. Бодена про існування зв’язку між зміною цін та обсягом золота (срібла) в обігу.
Подальший розвиток теорії грошей набув у працях У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Міль, Д. Юма [9, 44, 110, 115, 129, 131, 146].
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Родоначальником монетаризму вважають Д. Юмом, якого. В своїй роботі “Про платіжний баланс” (1752) вчений проаналізував вплив екзогенної зміни грошової маси на ціни та вплив зміни рівня цін на грошову масу, і зробив висновок, що будь-яка зміна маси грошей в обігу призводить до пропорційної зміни абсолютного рівня цін на товари і послуги і відповідно до зміни номінального валового національного продукту.
Наступним етапом в подальшому піднесенні теорії грошей стали роботи Ірвінга Фішера. Умовою збереження або підтримки цінності грошей є обмеження їх маси, і цей постулат кількісної теорії сьогодні не потребує доказу. Його "рівняння обміну": MV = PY, де Y – річний реальний продукт, V – швидкість обігу грошей, М – грошову масу і Р – ціни, дозволило встановити найважливіші взаємозв'язки в грошовому обігу, конкретизувало співвідношення між показниками М і Р [125].
Представників кількісної теорії — від Рікардо до Фішера — об'єднує підхід до грошей як засобу обігу і платежу. Водночас економісти Кембріджської школи звернули увагу на функцію накопичення і ввели поняття касових залишків — збереження грошового фонду, що призначається для інвестицій. У "Кембріджському рівнянні" залежність між грошовою масою, з одного боку, та добутком цінового індексу і реального продукту, з іншою, опосередкує тією частиною Y, яка зберігається, не бере участь в обігу. Виглядає дане рівняння так: М=kPQ, де Q практично тотожній Y, а k — частина індексованого валового продукту, що зберігається в ліквідній формі.
Аналізуючи теорії грошей XVIII – початку XX сторіч необхідно відзначити їх об’єктивний історичний характер. Теорії грошей того часу кожна по-своєму розглядали грошову сферу, скрізь призму реальних умов економічного розвитку та пропонували шляхи вирішення проблем та протиріч. В результаті еволюція теорій грошей та кредиту призвела до створення монетарної політики, її мети та шляхів впровадження. Першими кроками у даному напрямку були праці Дж. М. Кейнса та М. Фрідмена [47, 127, 128, 147]. В їх дослідженнях вперше робляться висновки щодо необхідності застосування грошей і кредиту як інструментів впливу та регулювання економічних та соціальних процесів в країні. Вченими робиться акцент саме на теорію грошово-кредитного регулювання і на дослідження ефектів впливу інструментів грошово-кредитної політики та її ефективному поєднанні з бюджетною політикою держави. По суті, відбулась відмова від розрізненого фундаментального дослідження кредиту і грошей.
Зміст концепції Дж. М. Кейнса викладена в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Головна її відмінність від класичної – заперечення саморегулювання економіки. Виходячи з того, що у держави більше економічної інформації, ніж у окремої особистості, в концепції Кейнса доведено необхідність впливу державних органів управління на рівень ставки відсотків для активізації економічних процесів в країні [47, 100].
Окрім висновків про можливість стимулювання реального рівня виробництва через органи грошово-кредитного регулювання, Дж.М.Кейнсом по новому обґрунтовано поняття швидкості обігу грошей: це вже не середня кількість трансакцій, що припадає на одну грошову одиницю, а функція, залежна від різних мотивів економічних агентів. Кейнс довів, що швидкість не може бути стабільною, і відносився негативно до використання даного показника, оскільки вважав залежність між доходом і кількістю грошей помилковою.
В середині ХХ сторіччя магістральним завданням державного управління грошового попиту було зростання темпів економічного розвитку та рівня зайнятості, в той же час Кейнс в своїх дослідженнях монетарній політиці відводив другорядну роль. Прихильники теорії Кейнса надавали перевагу бюджетним важелям економічної політики держави, а не монетарним, вважаючи що державні інвестиції є ефективнішими для підвищення рівня зайнятості. Водночас розвиток ринкового господарства, економічні кризи і присутня їм інфляція змінили погляди щодо ролі та місця монетарної політики.
Поява теорії грошей М. Фрідмена була пов’язана з необхідністю поглибленого дослідження інфляційних процесів [127, 128]. У рамках свого дослідження вчений за допомогою статистичних методів вивчає природу швидкості обігу грошової маси та намагається визначити механізм її впливу на рівень цін і номінального доходу. У статті «Кількісна теорія грошей: нове формулювання» М. Фрідмен акцентує увагу, що кількісна теорія є теорією попиту на гроші. Суттєві відмінності в оцінці дії грошового чинника на економічну активність в довгостроковій перспективі. Підвищення швидкості обігу грошей - це передбачений відголос на очікуване зростання цін, яке зумовлене збільшенням пропозиції грошей.
Публікація "Оптимальна кількість грошей" містить логічний підсумок монетаристських поглядів М. Фрідмена [147]. Основним напрямом дослідження він вважає поведінку системи в довгострокововій перспективі. Оскільки вчений виходив із гіпотези перманентного доходу і постійності факторів, що визначають попит на гроші, то і швидкість обігу також буде постійною. Наявність тенденції до зниження швидкості обігу грошей у довготривалому періоді М. Фрідмен доводить на основі кореляції рядів динаміки постійного доходу та реальної грошової маси.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Розглядаючи банківську систему, вчений бачить шлях до досягнення рівноваги на грошовому ринку в діях з депозитами: підтримка оптимальної кількості грошей можлива за умови використання обов'язкових резервів банків, оскільки це сприяє конкуренції, яка є основою встановлення значень депозитних і кредитних відсоткових ставок.
М. Фрідмен схвально відноситься до доктрини постійної грошової маси, але вважає подібне рішення "занадто радикальним" і пропонує у відповідь поступливий шлях стабілізації цін: середньорічний приріст грошової маси може досягати 4–5%. При цьому враховується середньорічне зростання реального ВНП (приблизно на 3%) і незначне зниження швидкості обігу грошей. Ці роздуми, з тими або іншими доповненнями, стали основою "грошового правила" визнаного національними банками більшості країн світу.
Доречно відмітити, що спочатку М. Фрідмен рекомендував тримати під контролем зростання грошового агрегату М2 (який включає позабанківську готівку та поточні і строкові депозити), а пізніше, досліджуючи дію грошової маси в довгостроковому плані, вчений видозмінює свою думку і рекомендує контролювати не стільки грошову емісію, скільки динаміку зобов'язань уряду, що знаходяться в банківських резервах. Вони є базисом, на основі чого він рекомендує проводити фіксацію державних зобов'язань, залишаючи свободу для дії ринкових сил.
У центрі його уваги знаходяться і проблеми інфляції. Зрозуміло, що зниження інфляції вимагає обмеження кількості грошей, що обертаються, тоді як поширений в тих або інших формах контроль над цінами і заробітною платою завдає соціально-економічним процесам прямого збитку. Стабілізація темпів зростання грошової маси сприяє поступовій ціновій стабілізації з певним часовим лагом: при стабілізації або зменшенні темпів зростання грошової маси, ціни певний проміжок часу ще зростатимуть. Лаговий розрив зумовлений зростанням грошових агрегатів в минулих періодах, інфляційними очікуваннями населення продовжуватиметься до 5—6 місяців.
Методологічні труднощі теорій грошей, у тому числі й монетаризму, основаних на дослідженні довгострокових залежностей між макроекономічними показниками, полягають у невизначеності вибору показників та коректності їх розрахунку. Зокрема, слабою стороною монетаризму є невизначеність відносно вибору адекватного грошового агрегату.
Грошова маса була прийнята як цільовий орієнтир грошово-кредитної політики рядом національних банків як Західної Європи, так і США в 70-х роках 20-го століття. Основними аргументами на користь такого вибору слугувала впевненість, що грошові агрегати пов'язані більш-менш стабільно з середньостроковою динамікою основних макроекономічних показників; в розумних межах можуть контролюватися національними банками. Очевидно, що ці два аргументи співпадають з основними принципами монетаризму, а саме: наявністю функціональної залежності між кількістю грошей і номінальним доходом, а також екзогенністю грошової пропозиції [129].
Аналізуючи сучасні теорії грошей автор погоджується з теоріями, які вважають, що грошова маса є одним з найважливіших факторів фінансової стабільності повинна слугувати основним орієнтиром грошово-кредитної політики країни, оскільки має глибокий зв’язок з усіма економічними та соціальними процесами і займає особливе місце у розвитку національної економіки.
Причинно-наслідкові зв’язки грошової маси зобразимо у вигляді схеми (рис. 1.1).
Р
ис.1.1. Передумови формування грошової маси
Джерело: [89]
У лівій частині схеми (рис. 1.1) наведено групу факторів, які впливають на формування грошової бази та на коефіцієнт експансії (кредитний мультиплікатор). Взаємодія двох величин - грошової бази і грошового мультиплікатора - визначає потенційні можливості банківської системи у забезпеченні приросту грошової маси, додаткової пропозиції грошей. У правій частині схеми наведено процеси на які має вплив грошова маса, і які є головною ціллю монетарної політики держави.
Потрібно також зазначити, що окрім окреслених у правій частині схеми показників, науковці виділяють й інші. Зокрема, Фредерік С. Мишкін дає таку структуру цілей монетарної політики: висока зайнятість, економічне зростання, стабільність цін, стабільність процентних ставок, стабільність на фінансових ринках, стабільність на валютних ринках [64, 151]. Виокремлюють й такі цілі грошово-кредитної політики: збалансованість платіжного балансу, стимулювання довгострокових депозитів, підтримка стабільності на фондовому ринку та ін.
Залежно від економічної школи (монетарної або кейнсіанської) розрізняють різні види монетарної політики, що призводить до різного складу цілей та інструментів (табл. 1.1).
^ Таблиця 1.1
Мета та інструменти монетарної політики
Економічна політика
Мета політики
Інструменти
Основна
Другорядні
Кейнсіанська
Монетарна
Джерело: [5, с.16]
З табл.1.1 можна побачити, що жодна з наведених теорій грошей не повною мірою враховують структуру цілей та інструменти монетарної політики, а отже не можуть використовуватись в сучасному ринковому середовищі. Лише поєднання різних концепцій грошей і кредиту дозволить приймати відповідні ефективні управлінські рішення. Автор підтримує структурування мети грошово-кредитної політики запропонованої Фредерік С. Мішкіним.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
В Україні Національний банк у процесі регулювання грошово-кредитного ринку використовує наступні механізми та інструменти [2, 70, 77–79, 119]:
процентна політика;
нормативи обов’язкових резервів;
операції на валютному ринку;
рефінансування комерційних банків;
операції РЕПО;
депозитний сертифікат НБУ;
операції на відкритому ринку.
Кожний із застосовуваних механізмів та інструментів впливу в результаті з певним часовим лагом відображається на обсязі та структурі грошової маси в країні.
Перш ніж почати розгляд основних проблем статистичного аналізу та регулювання грошової маси потрібно з'ясувати сутність поняття “грошова маса”, оскільки в сучасній економічній літературі відсутнє єдине визначення даної категорії. Різноманітні варіанти визначення представлені в табл. 1.2.
^ Таблиця 1.2
Визначення грошової маси в працях провідних науковців
Визначення
Джерело
1
2
Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент.
26
Грошова маса – це сукупність платіжних і накопичених засобів (всі готівкові і безготівкові гроші), які обслуговують економічні зв’язки і належать громадянам, господарюючим суб’єктам, державі.
4
Грошову масу можна визначити як сукупність грошових засобів, призначених для оплати товарів і послуг, а також для цілей накопичення не фінансовими підприємствами, організаціями і населенням.
27
Грошова маса – це сукупність платіжних засобів, які обертаються в країні в даний момент.
8
Грошова маса – вся сукупність випущених в обіг паперових грошей та металевих монет. У статистичних бюлетенях ООН до загального обсягу маси грошей зараховують окрім готівки, і депозити.
41
Грошова маса – це сукупність купівельних, платіжних та накопичених засобів, які обслуговують різноманітні зв’язки і належать фізичним, юридичним особам та державі.
124
Продовж. табл. 1.2
1
2
Грошова маса виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам
76
Величина грошової маси визначається як загальна сума всіх грошових запасів, що перебувають на визначений момент часу (кінець місяця чи року) у будь-якій грошовій формі (у банкнотах, депозитах, облігаціях чи інших формах у населення та в банківських установах.
17
Сума грошових агрегатів представляє собою сукупну грошову масу.
21
Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних і платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі.
135
Аналізуючи приведені визначення грошової маси (табл.1.2) можна зробити висновок, що більшість авторів визначають грошову масу як сукупність купівельних, платіжних та накопичених засобів, які перебувають у суб’єктів грошового обороту на певний момент часу.
Але потрібно мати на увазі, що в сучасній літературі поняття грошова маса трактується в двох аспектах: економічному та статистичному. Для економістів першочергове значення відіграє сума готівки та способи її використання 8. Оскільки для статистики визначення грошової маси набуває іншого значення, так як вона враховує обсяг грошових коштів в зведених бухгалтерських балансах кредитних організацій України та зведеного бухгалтерського балансу Національного банку. Тобто, на думку автора, в статистичному аспекті грошова маса - це сума випущених банківською системою країни платіжних засобів на певний момент часу.
Грошовий обіг країни характеризується неперервною трансформацією структури грошової маси, що є виявленням зміни ціни окремих складових грошової маси. Цей процес обумовлений різноманітністю і зміною ціни кожного різновиду коштів на ринку грошей різна, що зумовлює обсяг купівлі-продажу для одержання доходу.
Попит та пропозиція на різні складові грошової маси обумовлюється такими факторами [56, 120, 140, 143]:
Зміною ділового циклу на макрорівні (наприклад, піднесення характеризується зростанням попиту на ліквідні активи).
Інфляцією (формує уподобання суб'єктів економіки щодо видів фінансових активів та здійснює вплив швидкість та обсяги грошової маси).
Стабільність національної грошової одиниці, довіра до банківської системи, стабільність на ринку цінних паперів, політична ситуація в країні, відповідне законодавче забезпечення та інше (всі ці фактори відносять до суб’єктивних, але їх належна реалізація допомагає грошам виконувати свої функції та формувати попит / пропозицію різних видів фінансових активів)
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Складові частини грошової маси (частки) розраховуються діленням обсягів агрегатів (або їх складових) до загального обсягу грошової маси (наприклад, в Україні: гроші поза банками, кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті, строкові кошти у національній валюті та валютні кошти, кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків). Особливу роль для формування монетарної політики відіграють структурні зрушення, а саме: частка готівки, яка обслуговує грошовий обіг (важко піддається регулюванню) та частка регульованих коштів (коротко-, середньо- та довгострокові депозити).
На збалансованість попиту та пропозиції грошей вагомий вплив справляють обсяги кредитів і фаза економічного розвитку (піднесення, пік, рецесія, падіння). Кожну фазу економічного розвитку характеризують різні відсоткові ставки, а, отже, і різні обсяги кредитів, що впливає на швидкість обігу грошової маси та її обсяг. В цьому випадку виключно важливу роль відіграє монетарна політика органів грошово-кредитного регулювання, інструменти і механізми якої спрямовується на підтримання стабільності національної грошової одиниці та збалансування попиту та пропозиції грошей.
Статистичний аналіз динаміки та структури грошової маси (а особливо попиту і пропозиції на гроші), допомагає проводити науково обґрунтовану монетарну політику, яка відіграє важливу стабілізаційну роль в умовах кризи, яку переживає економіка України.
Окреслимо коло основних проблеми, які виникають при регулюванні грошової маси в Україні 93:
неоптимальна структура грошової маси, розв’язання якої допоможе здійснювати дієвий контроль за монетарними агрегатами та проведення ефективної монетарної політики;
непередбачуваність попиту на гроші, зумовленого слабкістю наукового інструментарію, так і недостовірністю інформації щодо ефективності економічної діяльності;
збалансованість грошового обігу в зв’язку з макроекономічними показниками розвитку;
непередбачуваність регулювання грошової маси в умовах доларизації економіки;
неузгодженість бюджетної та грошово-кредитної політики.
Проблема неоптимальної структури грошової маси спричинюється як недовірою до національних банків, недостатнім рівнем використання платіжних та кредитних карток, так і фактом існування тіньового сектору економіки (який в кризові моменти розширюється). І тому не дивно, що наявність такої проблеми призвело до збільшення проведених фінансових операцій поза банківської системою (і як наслідок ускладнення процесу оподаткування), ускладнення контролю за грошовими агрегатами, сповільнення мультиплікації грошей, зниження ефективності монетарної політики [123, с. 7].
В цілому, проблема нестабільності грошового (готівкового і безготівкового) обороту, зростання грошової маси та її готівкового компоненту зумовлена, перш за все, невизначеністю перспектив розвитку економіки, непередбачуваністю законодавчих і урядових рішень, платіжною кризою, неефективністю системи оподаткування та неузгодженістю монетарної та бюджетної політики.
Основними завданнями при вирішенні вище перелічених проблем, що стосуються стабілізації грошової маси в Україні є [89]:
Обсяг грошової маси повинен відповідати фізичному обсягу ВВП, його вартісній структурі і цінам. Доцільно також визначити орієнтовні розміри грошової маси на перспективу в зв’язку з прогнозом ВВП, цін і оцінкою матеріальних активів.
Активізація теоретичних та емпіричних розробок в області грошей і кредиту. Опираючись на науково обґрунтовані фінансово-кредитні інструменти, банківська система зможе насичувати економіку достатньою кількістю грошей і контролювати їх ефективне використання.
Визнаючи особливе значення грошових агрегатів, потрібно розширювати склад грошової маси, включаючи до неї державні цінні папери. Слід також враховувати капіталізацію ринку акцій і її вплив на грошові агрегати.
Виходячи з досвіду функціонування банківської системи необхідно скоординувати функції НБУ і відповідно скорегувати його організаційну структуру.
Статистично обґрунтований контроль за грошовою масою (а саме врівноваження попиту та пропозиції на гроші) дозволить створити монетарні передумови для підтримання процесів економічного зростання.
Перспективи стабілізації грошової маси пов’язані з:
стабілізацією економіки;
підвищенням надійності банківської системи й зростання довіри до них;
розвитком ринку цінних паперів в цілому та державних цінних паперів, орієнтованих на населення, зокрема;
запровадженням новітніх банківських технологій у галузі розрахунків.
Актуальність та вагомість грошової маси, як економічної категорії, наявність кількісного виміру, який може бути занотований на певний момент часу, дозволяє розглядати грошову масу як об’єкт статистичного дослідження.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
визначити регіональні особливості розподілу грошової маси країни;
здійснити індексний аналіз рівня монетизації економіки та швидкості обігу грошової маси.
^ 1.2. Сучасні підходи до статистичної оцінки грошової маси
Важливе місце в теорії грошей займає питання регулювання грошової маси. Показник грошової маси має велике значення для економічної стабільності в країні, оскільки саме гроші опосередковують економічний оборот. Виконання грошами своїх функції сприяє більш повному використанню виробничих потужностей та трудових ресурсів. У разі нестабільності грошової системи, можна спостерігати інфляційні процеси в економіці, що, в свою чергу, призводить до уповільнення економічного розвитку і стає причиною негативних коливань рівня виробництва та зайнятості, зростання цін та зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, зниження доходів населення. Порушення взаємозв’язку між грошовою системою та виробництвом, обміном, розподілом і споживанням неодмінно приводить до виникнення протиріч в економічному житті. Одночасно чутливість і вразливість грошового ринку можна використати для впливу на окремі макроекономічні показники і економіку в цілому.
Комплексне дослідження обсягу та структури потребує зв’язку статистики грошового обігу з іншими економічними науками за наступною схемою:
теорія грошей та кредиту - теоретичний базис дослідження;
теорія статистики - прийоми і методи статистичного дослідження;
облік в банках - головна інформаційна база статистики грошового обігу.
Одним з основних об’єктів монетарної політики країни є грошова маса. Її динаміка здійснює вплив на інфляційні процеси, національне виробництво, стан зовнішньоекономічних зв’язків і на весь процес розвитку [3, с.82]. У розвинених країнах світу традиції вивчення грошової маси нараховують вже десятиліття, існують теоретичні розробки, що використовуються як основа практичних дій. Весь цей передовий досвід необхідно застосовувати і в країнах, що розвиваються.
Грошова маса має вартісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання – динаміка обсягу та структури [26, с.81].
У структурному відношенні грошову масу в різних країнах світу ділять за такими критеріями:
- за формою грошових коштів;
- за ступенем “готовності” окремих елементів до обігу, тобто за ступенем ліквідності;
- за розміщенням у суб’єктів грошового обігу (депозити населення та підприємств);
- за видом грошової одиниці (національна або іноземна валюта);
- за територіальним розміщенням фінансових закладів (заощадження в країні чи за її межами);
- за видом фінансових установ і т.п.
За формою грошова маса поділяється на готівкові і безготівкові кошти. Готівкові кошти (банкноти і розмінні монети) використовуються для розрахунків з фізичними особами, безготівкові, як правило, - для розрахунків між юридичними особами. Таким чином, основна частина розрахунків і платежів здійснюється без використання готівки. Питома вага готівки в обігу різниться за країнами і залежить від багатьох факторів. Чим вищий економічний рівень країни, чим більш розвиненою є її грошово-кредитна система, тим менша питома вага готівки знаходиться в обігу. Частка готівки в розвинених країнах в середньому становить 8-10%, в країнах, що розвиваються, понад 30%. До безготівкових коштів відносять чеки, векселя, акредитиви, платіжні доручення і вимоги.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
У світовій практиці використовуються різні системи наповнення агрегатів: європейський та американський варіанти.
Так, у США виділяють чотири грошових агрегати [21, 108]:
М1 = готівка поза банківською системою, грошові чеки і депозити до запитання. Перший грошовий агрегат, а саме він протягом тривалого часу відігравав роль домінуючого вимірника грошової маси, акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу
М2 = М1 + нечекові заощаджувальні депозити, частина строкових вкладів + одноденні угоди про викуп цінних паперів, одноденні + євродоларові позики;
М3 = М2 + депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотній викуп, термінові депозити в євродоларах;
L = М3 + казначейські облігації і векселя, банківські акцепти та ін.
У Німеччині використовуються наступні агрегати:
М1 – готівка і безстрокові депозити;
М2 – М1 + термінові депозити;
М3 – М2 + заощаджувальні депозити.
Необхідно зазначити, що в окремих країнах при визначенні грошової маси враховують й інші менш ліквідні грошові агрегати, наприклад, М4, М5. Так, М4 об’єднує М3 і депозитні сертифікати великих комерційних банків, тобто грошові зобов’язання, перетворення яких у готівку вимагає певного часу.
У статистичній практиці України, як і у США, визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: МО, М1, М2 та М3 (рис.1.2).
Наведені складові використовуються при розрахунку грошової маси Національним Банком України.
За такою кількістю різноманітних грошових агрегатів цілком доцільним є розгляд питання, який же з них дає найкращу оцінку величини грошової маси. Однак це питання не має однозначної відповіді.
Якщо постає задача вимірювання розміру активів, що використовуються в якості платіжного засобу, то найкращим є агрегат М1. За схожістю агрегату М1 з традиційним визначенням грошей зробило його домінуючим грошовим агрегатом на багато років. Щоправда, з кінця 1980-х років Федеральна Резервна Система США при проведенні свої політики почала активно підкреслювати і значення агрегату М2.
Визначення структури грошової маси підвищує ефективність управління грошовим обігом, так як дозволяє повніше враховувати ступінь тиску грошових коштів, що включаються до агрегату, на формування попиту, а відповідно, і цін на ринку товарів і послуг. Тому в процесі організації і управління грошовим обігом грошову масу поділяють на активні і пасивні гроші. Активні гроші обслуговують готівкові і безготівкові розрахунки в національній економіці. До пасивних коштів відносять, так звані, квазігроші (кошти на депозитних рахунках і термінових вкладах, які стають доступними вкладнику лише по закінченню терміну, передбаченого в депозитному договорі між банком і його клієнтом), які створюють потенційну можливість збільшення активних грошей у грошовому обороті.
Між грошовими агрегатами існує тісний взаємозв’язок: кожний наступний агрегат включає в себе попередній.
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не лише кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 характеризує масу грошей, яка знаходиться в обігу і виконує функції засобів обігу та платежу, тобто градації ліквідності займає перше місце. Він найтісніше пов’язаний з обміном товарів та послуг на гроші й має найбільший влив на ринкову кон'юнктуру. Сам тому грошовий агрегат М1 перебуває в колі найбільшої зацікавленості аналітиків та потребує ретельного управління з боку органів грошово-кредитного регулювання.
Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші. Водночас, агрегат М0 – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу.
В інших грошових агрегатах (М2, М3) враховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (поточні депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово "не працюють", виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарообіг є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових втрат. Водночас агрегат М3 є найширшим агрегатом, адже він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.
На грошову масу впливають два фактори: кількість грошей та швидкість їх обігу. Кількість грошей, необхідна для виконання ним своїх функцій, встановлюється економічним законом грошового обігу, відкритим К. Марксом.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
З появою і розвитком кредитних відносин виникає функція грошей як засобу платежу, товари продаються в кредит під боргові зобов’язання. Кредит призводить до скорочення загальної кількості грошей в обігу, оскільки певна частина боргових зобов’язань взаємно погашається.
Закон, що визначає кількість грошей в обігу з врахуванням двох функцій – засобу обігу і засобу платежу, змінює вигляд і може бути представлений в такій формі:
, (1.1)
де ^ М – кількість грошей, необхідних для обігу; Q – сума цін реалізованих товарів і послуг; РС – сума цін товарів, проданих в кредит; РО –сума платежів за борговими зобов'язання; СР – сума взаємнопогашуваних безготівкових платежів; V – число оборотів окремої грошової одиниці (швидкість обертання грошей як засобу обігу та засобу платежу).
В даний час особливого значення набуває питання щодо визначення необхідної кількості грошей для обігу. Згідно класичної теорії А. Маршалла та І. Фішера, кількість грошей визначається залежністю рівня цін від грошової маси:
, (1.2)
де М – маса грошей; Р – ціна товару; V– швидкість обігу грошей; Q – кількість товарів, представлених на ринку.
Швидкість обігу грошей обернено пропорційно впливає на величину грошової маси в обігу. Вона визначає кількість оборотів грошей, які вони здійснюють в процесі виконання нею функцій засобу платежу і засобу обігу за певний період часу.
Швидкість обігу грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу доходів розраховується за формулою [112, 124]:
, (1.3)
де V – швидкість обігу грошей, GDP – валовий внутрішній продукт або національній дохід, – середньорічний обсяг грошової маси М2 або М3.
Цей показник свідчить про зв’язок грошового обігу з процесами економічного розвитку.
Оборотність грошей в платіжному обороті характеризує швидкість безготівкових розрахунків і визначається співвідношенням:
, (1.4)
де ∆ D – сума залишків на банківських рахунках; - середньорічна величина грошової маси в обігу.
На динаміку швидкості обігу грошей впливає значна кількість не тільки об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, зокрема:
• темпи розвитку виробництва;
• рух цін (збільшення або зменшення);
• співвідношення готівкових та безготівкових грошей;
• кредитні операції комерційних банків;
• рівень процентних ставок на грошовому ринку (при збільшенні ставки зменшується швидкість обігу грошей);
• використання електронних грошей підвищує швидкість обігу грошей;
• темпи зростання доходів населення і періодичність виплати доходів (при нерегулярній виплаті заробітної плати знижується купівельна здатність громадян і знижується швидкість обігу грошей);
• використання населенням своїх коштів;
• рівень збереження та накопичення.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Варто зауважити, що показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі національного банку і який інколи називають ще грошима національного банку, що їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.
Величину грошової бази можна визначити за формулою:
, (1.5)
де ^ C – сума готівки, випущеної національним банком і не поверненої в його фонди; R – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у національному банку.
Перший елемент (^ C) грошової бази відрізняється від готівкового агрегату М0 на суму готівки в касах банків. Другий елемент (R) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів М1, М2, М3. Він являє собою суму зобов’язань національного банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів – це зобов’язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від національного банку, тобто за рахунок R, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (окрім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь його