Реферат: Г. Г. Рунова > Г.І. Науменко Відповідальний за випуск В. Т. Сметанін, докт с. г наук

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ”


1390


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИКОНАННЯ РОЗДІЛУ

“ОХОРОНА ПРАЦІ

ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ”

У ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТАХ ТА РОБОТАХ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ V – VI КУРСІВ

економічного факультету

освітньо–кваліфікаційних рівнів «Спеціаліст», «Магістр»


Затверджено на засіданні кафедри

біотехнології та безпеки життєдіяльності.

Протокол № 10 від 16.06.2011.


Дніпропетровськ УДХТУ 2012

Методичні вказівки до виконання розділу „Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях” у дипломних проектах та роботах для студентів V–VI курсів економічного факультету освітньо–кваліфікаційних рівнів „Спеціаліст”, „Магістр” / Укл.: В.О. Герасименко, Г.Г. Рунова, Г.І. Науменко. – Дніпропетровськ: ДНВЗ УДХТУ, 2012. – 29 с.


Укладачі: В.О. Герасименко, канд. хім. наук

Г.Г. Рунова

Г.І. Науменко


Відповідальний за випуск В. Т. Сметанін, докт. с.-г. наук


Навчальне видання


Методичні вказівки

до виконання розділу

„Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях”

у дипломних проектах та роботах

для студентів V–VI курсів економічного факультету

освітньо–кваліфікаційного рівня „Спеціаліст”, „Магістр”


Укладачі: ГЕРАСИМЕНКО Володимир Олександрович

РУНОВА Галина Геннадіївна

НАУМЕНКО Ганна Іванівна


Редактор Л.М. Тонкошкур

Коректор О.Л. Кремньова


Підписано до друку 12.01.12. Формат 60841/16. Папір ксерокс. Друк різограф. Ум.-друк. акр. 0,54. Обл.-вид. арк. 0,58. Тираж 100 прим. Зам. № 63. Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, м. Дніпропетровськ-5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру

^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Розділ “Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях” представляє собою окрему частину дипломної роботи і складається з пояснювальної записки розміром приблизно 10–12 сторінок.

Зміст його має бути коротким, без повторення даних, які відображені у інших розділах роботи. Не варто складати спеціальний “Вступ” до розділу. У загальному “Вступі” до дипломної роботи необхідно відобразити завдання з подальшого поліпшення умов праці.

Матеріал необхідно викласти у послідовності, яку наведено у даних рекомендаціях. Всі прийняті технічні рішення повинні бути обґрунтовані інженерними розрахунками, посиланнями до нормативної документації, аналізуватися щодо відповідності сучасному рівню розвитку науки та техніки.

Чернетку розділу, надруковану на аркушах формату А4 шрифтом Times New Roman, 14 шрифтом з інтервалом 1,5, студент подає на перевірку викладачу-консультанту у встановлений графіком термін. Викладач пише свої висновки на титульному аркуші чернетки, який повинен зберігатися до закінчення роботи над розділом.

У загальному списку літератури, який наводиться у кінці пояснювальної записки роботи, повинна бути вказана література з охорони праці, яка використовувалася при написанні розділу.

Після виконання студентом розділу “Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях” у відповідності з цими методичними рекомендаціями консультант з охорони праці підписує титульний аркуш пояснювальної записки дипломної роботи.

Складаючи доповідь (тези) виступу для захисту дипломної роботи, студент повинен передбачити час для стислого освітлення розділу “ Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях”.


^ СТРУКТУРА ВИКЛАДЕННЯ РОЗДІЛУ

“ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ”

У ДИПЛОМНІЙ РОБОТІ


1.1 Оцінка умов дослідницької роботи
^ Назва підприємства та відділу, в якому виконується робота. Характер виконуваної роботи, застосування приладів, обчислювальної та оргтехніки тощо.
Визначення структури виробничого середовища:

– просторової: розміри та наповненість приміщення, його розміщення у будівлі, орієнтація відносно сторін світу та ін.;

– функціональної: наявність факторів: фізичних (електричний струм, електромагнітні поля та випромінювання, шум, вібрація, освітленість, мікроклімат та ін.), хімічних (іонізація повітря, вміст пилу, озону; наявність та показники пожежонебезпечності горючих речовин), біологічних (число об’єктів спостереження, щільність засвоюваних сигналів та ін.), соціально-психологічних (індивідуальна або колективна праця); фактичне значення їх показників і відповідність вимогам нормативних документів (див. додатки) та їх вплив на організм людини (окремо для кожного фактора).


^ 1.2 Заходи по створенню безпечних та здорових умов праці


Раціональна організація робочого місця із урахуванням вимог (див. додаток А):

– антропометричних: просторова орієнтація робочого місця у приміщенні, його габарити, розміри та взаєморозташування елементів основних (відео монітор, клавіатура, принтер, стіл, стілець) та допоміжних (підставка для ніг, шафи, полиці тощо);

– психофізіологічних: світлотехнічні параметри засобів відображення інформації; режим праці; характеристика інформаційного поля та об’єм інформації, що надається;

– режими праці та відпочинку.

Електробезпека: заходи безпеки при використанні електроенергії, використання огороджень, заземлення, занулення. Розрахунок заземлюючого пристрою (див. додаток Б).

Освітлення: природне, штучне, суміщене. Розряд зорових робіт, норми освітленості. Вибір джерела світла і типу світильника, розрахунок кількості світильників (див. додаток В).

Заходи по нормалізації параметрів мікроклімату: опалення; вентиляція – призначення і вибір виду вентиляції (природна, штучна, суміщена), кондиціонування повітря (див. додаток Д).

Каналізація.

Водопостачання.


^ 1.3 Характеристика приміщення за вибухо- та пожежною небезпекою


Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних речовин, які знаходяться в приміщенні. Категорія приміщення за пожежонебезпечністю згідно з [25]. Клас приміщення згідно з [14]. Можливі причини виникнення пожеж для вашого приміщення.


^ 1.4 Протипожежні заходи


Ступінь вогнестійкості будівлі. Етажність будівлі. Наявність та утримання евакуаційних виходів. Заходи пожежобезпеки при використанні електрообладнання (див. додаток К). Блискавкозахист.

Засоби пожежегасіння первинні (вогнегасники, щити із протипожежним інвентарем та ін.) та протипожежний водогін. Пожежна сигналізація та телефонний зв’язок (див. додаток К).


^ 1.5 Оцінка стану об’єкта в надзвичайних ситуаціях

(індивідуальне завдання)


Дослідницькі установки і робочі місця дослідників можуть бути розміщені у виробничих будівлях або суміжних із ними. Зважаючи на небезпеку виникнення надзвичайних ситуацій, які в хімічних виробництвах імовірніше пов’язані із витіканням горючих газів, випаровуванням летких горючих рідин та утворенням вибухонебезпечних газопароповітряних сумішей при аваріях, слід виконати оцінку можливих наслідків таких ситуацій.

Для цього необхідно розрахувати надлишковий тиск вибуху пожежонебезпечної речовини згідно варіанту індивідуального завдання (додаток Л, таблиця Л.1). Номер варіанту вихідних даних повинен відповідати порядковому номеру студента в учбовому журналі.

Користуючись довідковими даними, визначити можливі негативні наслідки вибухів для дослідників (таблиця Л.3), о також ступінь руйнування (таблиця Л.4) і відносні збитки від руйнування будівель і споруд (таблиця Л.5).


^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1. Гандзюк, М. П. Основи охорони праці [Текст] : Підручник.3-є вид. / М. П. Гандзюк, Є. П. Желібо, М. О. Халімовський; За ред. М. П. Гандзюка. – К. : Каравела, 2006. – 392 с.

2. Жидецький, В. Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів [Текст] : Підручник. / В. Ц. Жидецький. – Львів: Афіша, 2000. – 176 с.

3. Навакатікян, О. О. Охорона праці користувачів комп’ютерних відеодисплейних терміналів [Текст] : Підручник / О. О. Навакатікян, В. В. Кальниш, С. М. Стрюков. – К.: Вища шк., 1997. – 400 с.

4. Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу [Текст] – Введ. з 2001–12–21. – К.: МОЗ України, 1998. – 54 с.

5. ДНАОП 0.00–8.05–94. Єдина державна система показників обліку умов та безпеки праці. [Текст] / Інформаційно-довідкова література з охорони праці – Введ. з 1994–01–31. – К. : Форт, 2003. – 12 с.

6. ГОСТ 12.0.003–74. Опасные и вредные производственные факторы. [Текст] – Введ. с 1976–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1976. – 2 с.

7. ГОСТ 12.1.007–76. ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности [Текст] – Введ. с 1977–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1977. – 4 с.

8. ДНАОП 0.00–1.31–99. Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин [Текст] – Введ. с 1999–02–10. – К. : Держнаглядохоронпраці України, 1999. – 20 с.

9. ДсанПіН 3.3.2–007–98. Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин [Текст] – Введ. с 1999–02–10. – К. : Держнаглядохоронпраці України, 1999. – 18 с.

10. ГОСТ 12.2.032–78. ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования. – [Текст] – Введ. с 1979–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1986. – 30 с.

11. ГОСТ 12.1.006–84. ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. – [Текст] – Введ. с 1979–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1979. – 30 с.

12. ГОСТ 12.1.012–90. ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования безопасности [Текст] – Введ. с 1991–07–01. – М. : Изд-во стандартов, 1991. – 30 с.

13. ДНАОП 1.1.10–1.01–97. Правила безпечної експлуатації електроустановок [Текст] – Введ. с 1997–11–06. – К. : Держнаглядохоронпраці України, 1997. – 8 с.

14. ДНАОП 0.00–1.21–98. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів [Текст] – Введ. с 1998–02–20. – К. : Держнаглядохоронпраці України, 1998. – 30 с.

15. ДНАОП 0.00–1.29–97. Правила захисту від статичної електрики [Текст] – Введ. с 1997–04–22. – К. : Держнаглядохоронпраці України, 1999. – 67 с.

16. ДБН В.2.5–28–2006. Природне і штучне освітлення. [Текст] – Введ. с 2006–01–10. – К. : Мінбуд України, 2006. – 76 с.

17. ГОСТ 12.1.005–88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны [Текст] – Введ. с 1989–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1988. – 49 с.

18. СНиП 2.04.05–91. Отопление, вентиляция и кондиционирование. [Текст] – Введ. с 2004–01–01. – М. : Промстройпроект, 2004. – 173 с.

19. Щекин, Р. В. Справочник по теплоснабжению и вентиляции. Вентиляция и кондиционирование воздуха [Текст] : Справочник / Р. В. Щекин [и др.] – К.: Техніка, 1968. – 286 с.

20. CНиП 2.04.01–85. Внутренний водопровод и канализация зданий. [Текст] – Введ. с 1986–07–01. – М. : Союзводоканалпроект, 1986. – 72 с.

21. ДНАОП 0.03–1.07–73 Санітарні правила організації технологічних процесів та гігієнічні вимоги до виробничого обладнання [Текст] – Введ. с 1974–01–01. – К. : Госнадзорохрантруда Украины, 1999. – 67 с.

22. СНиП 2.09.04–87. Административные и бытовые здания и сооружения. [Текст] – Введ. с 1987–12–30. – М. : ЦНИИпромзданий Госстроя СССР, 1987. – 20 с.

23. СНиП 2.09.02–85. Производственные здания промышленных предприятий. [Текст] – Введ. с 1987–01–01. – М. : ГУП ЦПП, 1997. – 13 с.

24. СН 305–77. Инструкция по проектированию и устройству молниезащиты зданий и сооружений. [Текст] – Введ. с 1977–06–22. – М. : Стройиздат, 1977. – 47 с.

25. НАПБ Б.03.002–2007. Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою [Текст] – Введ. с 2007–12–03. – К. : Бизнес и безопасность, 2008. – 31 с.

26. СНиП 2.01.02–85. Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений. [Текст] – Введ. с 1987–01–01. – М. : Госстрой СССР, 1987. – 12 с.

27. ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования [Текст] – Введ. с 1992–07–01. – М. : Изд-во стандартов, 2006. – 8 с.

28. Пожежна безпека. Нормативні акти та інші документи. У 4-х томах. – [Текст] : справ. вид. – К. : Основа, 1997–1998.

29. Рожков, А. П. Пожежна безпека [Текст] : справ. изд. / А. П. Рожков – К. : Пожінформтехніка, 1999. – 256 с.

30. ГОСТ 12.4.009–83. ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание. [Текст] – Введ. с 1985–01–01. – М. : Изд-во стандартов, 1985. – 7 с.

31. СНиП 2.04.09–84. Пожарная автоматика зданий и сооружений. [Текст] – Введ. с 1985–01–01. – М. : Минприбор, 1984. – 27 с.

32. Безопасность труда в химической промышленности [Текст] : Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Марининой Л. К — М. : Издательский центр Академия, 2006. – 528 с.

^ ДОДАТОК А


Виробничі приміщення для роботи з ВДТ повинні відповідати СНиП 2.09.02–85 "Производственные здания", СНиП 2.01.02–85 "Противопожарные нормы" та іншим нормативним документам.

Враховуючи специфіку зорової роботи з ВДТ, найбільш придатними є приміщення з одностороннім розташуванням вікон, причому бажано, щоб площа засклення не перевищувала 25–50%. Найкраще, коли вікна зорієнтовані на північ чи північний схід. Це дасть змогу усунути небажану засліплюючу дію сонячних променів. Вікна необхідно обладнати регульованими пристроями (жалюзі, завіски, зовнішні облямівки). Щоб виключити попадання відбитих відблисків в очі користувачів, поверхні в приміщенні повинні мати матову чи напівматову фактуру. Коефіцієнт відбиття має становити: для стелі 0,7–0,8; стін 0,5–0,6; підлоги 0,3–0,5; інших поверхонь 0,4–0,5.

Площа, на якій розташовується одне робоче місце з ВДТ, повинна становити не менше ніж 6,0 м2, а об'єм приміщення – не менше ніж 20,0 м3.

Приміщення з ВДТ мають бути оснащені аптечками першої медичної допомоги.

Поверхні стелі приміщень з ВДТ бажано фарбувати в світлі тони близькі до білого з коефіцієнтом відбиття 0,7–0,8. В такому випадку відбите від них світло більш рівномірніше освітлює приміщення, усуваючи тіні і зменшуючи розсіяні відблиски на блискучих поверхнях.

Для пофарбування стін у приміщеннях з ВДТ необхідно використовувати малонасичені кольори світлих тонів, з коефіцієнтом відбиття – 0,5–0,6. Нейтральні сіро-зелені тони є найбільш бажаними для пофарбування стін приміщень з ВДТ, оскільки вони не тільки сприятливо впливають на зір, а й знімають загальну втому.

Найкраще розмістити робочі місця з ВДТ рядами, причому відносно вікон вони повинні розміщуватися так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Це дасть змогу виключити дзеркальне відбиття на екрані джерел природного світла (вікон) та потрапляння останніх у поле зору користувачів.

Організація робочого місця користувача ВДТ повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032–78 "ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования"; характеру та особливостям трудової діяльності.

При розміщенні робочих місць необхідно дотримуватись таких вимог:

– робочі місця з ВДТ розміщуються на відстані не менше 1 м від стін зі світловими прорізами;

– відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не меншою за 1,2 м;

– відстань між тильною поверхнею одного відеотерміналу та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м;

– прохід між рядами робочих місць має бути не меншим 1 м.

При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ВДТ необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5–2 м.

Вимоги до виробничих меблів на робочих місцях з ВДТ.

Вимоги до конструкції робочого столу, стільця, підставки для ніг на робочих місцях з ВДТ визначаються ДНАОП 0.00–1.31–99.

Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні всього обладнання та пристосувань, що використовуються, з урахуванням їх розмірів та конструктивних особливостей. Висота робочої поверхні столу для ВДТ має бути в межах 680–800 мм, а ширина і глибина – забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рис. А.1). Рекомендовані розміри столу: висота – 725 мм, ширина – 600–1400 мм, глибина – 800–1000 мм. Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги – не менше 650 мм.





1 – оптимальна зона моторного поля, 2 – зона легкої досяжності моторного поля; 3 – зона досяжності моторного поля


Рисунок А.1 – Зони для виконання ручних операцій та розміщення органів керування (ГОСТ 12.2.032–78)


Робочий стіл для ВДТ, як правило, має бути обладнаним підставкою для ніг шириною не менше 300 мм та глибиною не менше 400 мм, з можливістю регулювання по висоті в межах 150 мм та кута нахилу опорної поверхні – в межах 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню та бортик на передньому краї заввишки 10 мм.

Робочий стілець користувача ВДТ повинен мати такі основні елементи сидіння, спинку та стаціонарні або знімні підлокітники.

Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400–500 мм, а кут нахилу поверхні – від 15° вперед до 5° назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край – заокругленим.

Висота спинки сидіння має становити 300±20 мм, ширина – не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині – 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0–30° відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260–400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів рук необхідно застосовувати стаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною – 50–70 мм, що регулюються по висоті над сидінням у межах 230±30 мм та по відстані між підлокітниками у межах 350–500 мм.

Сидіння, спинка та підлокітники стільця мають бути напівм'якими, з неслизьким, таким, що не електризується та повітропроникним покриттям, матеріал якого забезпечує можливість легкого очищення від забруднення.

Конструкція виробничих меблів для користувача ВДТ має бути такою, щоб забезпечувати йому підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг – на підлозі або на підставці для ніг; стегна – в горизонтальній площині; верхні (плечові) частини рук – вертикальні; кут ліктьового суглоба (між плечем та передпліччям) – 70–90°; зап'ястки зігнуті під кутом не більше 20° відносно горизонтальної площини, нахил голови вперед у межах 15–20° до вертикалі (рис. А.2).






Рисунок А.2 – Деякі ергономічні характеристики робочого місця з ВДТ

І – зона зорового спостереження за засобами відображення інформації (ЗВІ), що використовуються дуже часто і вимагають швидкого і точного зчитування показників;

II – зона зорового спостереження за ЗВІ, що часто використовуються;

III – зона зорового спостереження за ЗВІ, що використовуються рідко


Рисунок А.3 – Зони зорового спостереження у вертикальній площині (ГОСТ 12.1.032–78)


Розташування екрана ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ±30о від лінії зору користувача (рис. А.3).

Найкращі зорові умови і можливість розпізнавання знаків досягається такою геометрією розміщення, коли верхній край ідео терміналу знаходиться на висоті очей, а погляд спрямований вниз на центр екрана. Оскільки при роботі за ВДТ найбільш сприятливим вважається нахил голови вперед, приблизно на 20° від вертикалі (при такому положенні голови м’язи шиї розслабляються), то екран ідео терміналу також повинен бути нахиленим назад на 20° від вертикалі.

Екран ідео терміналу та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру абетково-цифрових знаків та символів. Відстані від екрана до очей користувача залежно від розміру екрана ВДТ наведені в таблиці А.1.


Таблиця А.1 – Відстані від екрана до очей користувача залежно від розміру екрана ВДТ


Розмір екрана по діагоналі

Відстань від екрана до очей, мм

35/38 см (14"/15")

600 – 700

43 см (17")

700 – 800

48 см (19")

800 – 900

53 см (21")

900 – 1000


Необхідно стало розміщувати клавіатуру на поверхні робочого столу не допускаючи її хитання. Разом з тим має бути передбачена можливість її переміщення та поворотів. Положення клавіатури та кут її нахилу повинні відповідати побажанням користувача. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5–10°. Якщо у конструкції клавіатури не передбачено простору для опори долонь, то її слід розташовувати на відстані не менше як 100 мм від краю столу в оптимальній зоні моторного поля (рис. А.1). Допускається розміщувати клавіатуру на спеціальній, регульованій за висотою, робочій поверхні окремо від столу.

Відповідно до вищенаведеної класифікації Санітарними правилами встановлюються такі внутрішньозмінні режими праці та відпочинку при роботі з ЕОМ при 8-годинній денній робочій зміні в залежності від характеру праці:

– для розробників програм із застосуванням ЕОМ, слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи, за ВДТ;

– для операторів із застосуванням ЕОМ, слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години роботи;

– для операторів комп'ютерного набору слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожної години роботи за ВДТ.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

У санітарних правилах наголошується, що у всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосовувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 години.

При організації праці, що пов'язана з використанням ВДТ ЕОМ і ПЕОМ слід передбачити внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку, які передують появі об'єктивних і суб'єктивних ознак втомлення і зниження працездатності. При виконанні протягом дня робіт, які належать до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ слід вважати таку, що займає не менше 50% часу впродовж робочої зміни чи робочого дня. Протягом робочої зміни мають передбачатися:

– перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви);

– перерви для відпочинку та особистих потреб (згідно з трудовими нормами);

– додаткові перерви, що вводяться для окремих професій з урахуванням особливостей трудової діяльності.

Тривалість обідньої перерви визначається чинним законодавством про працю і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації чи установи. Як правило, тривалість такої перерви становить 40–60 хвилин. Тривалість та кількість інших внутрішньозмінних регламентованих перерв залежить від характеру трудової діяльності, напруженості і важливості праці і визначається диференційовано для кожної професії.

За характером трудової діяльності при роботі з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ виділено три професійні групи згідно з діючим класифікатором професій (ДК–003–95 і Зміна № 1 до ДК–003–95):

– розробники програм (інженери-програмісти) – виконують роботу переважно з відеотерміналом та документацією при необхідності інтенсивного обміну інформацією з ЕОМ і високою частотою прийняття рішень. Робота1 характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією, періодичним навантаженням на кисті верхніх кінцівок. Робота виконується в режимі діалогу з ЕОМ у вільному темпі з періодичним пошуком помилок в умовах дефіциту часу;

– оператори електронно-обчислюваних машин – виконують роботу, яка пов'язана з обліком інформації одержаної з ВДТ за попереднім запитом, або тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня та виконується у вільному темпі;

– оператор комп'ютерного набору – виконує одноманітні за характером роботи з документацією та клавіатурою і нечастими нетривалими переключеннями погляду на екран дисплея, з введенням даних з високою швидкістю, робота характеризується як фізична праця з підвищеним навантаженням на кисті верхніх кінцівок на фоні загальної гіподинамії з напруженням зору (фіксація зору переважно на документі), нервово-емоційним напруженням.

^ ДОДАТОК Б


ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ та устаткування для обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ, інше устаткування (апарати управління, контрольно-вимірювальні прилади, світильники тощо), електропроводи та кабелі за виконанням та ступенем захисту мають відповідати класу зони за ПУЕ, мати апаратуру захисту від струму короткого замикання та інших аварійних режимів.

Заземлення повинно відповідати вимогам [14]. Заземлені конструкції, що знаходяться у приміщеннях (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном тощо), мають бути надійно захищені діелектричними щітками або сітками від випадкового дотику.


^ Розрахунок заземлюючого пристрою

Мета розрахунку заземлення – встановити кількість вертикальних електродів, довжину з'єднувальної штаби і розташувати заземлювачі на плані споруди.

Штучні заземлювачі застосовують у вигляді вертикальних та горизонтальних електродів. За вертикальні електроди використовують стальні труби діаметром 3050 мм, кутову сталь розміром від 4040 мм до 6060 мм і стальні стержні діаметром 1012 мм. Довжина заземлювачів з труб або кутової сталі 2,53 м, а заземлювачів із сталевих стрижнів – до 10 м.

Для з'єднання вертикальних електродів застосовують стальну штабу прямокутного перерізу не менше за 412 мм.

Згідно з правилами улаштування електроустановок допустимий опір заземлення складає: 4 Ом для установок з напругою до 1000 В і 0,5 Ом для установок з напругою більше 1000 В.

Розрахунок проводять у такій послідовності. Спочатку визначають опір розтіканню струму одного вертикального електрода, Ом:


(Б.1)


де ρ – питомий опір ґрунту у місці розташування заземлювачів, Омм (табл. Б.1);

l – довжина стержневого або трубчастого електрода, м;

d – діаметр стержневого або трубчастого електрода, м;

t – глибина розташування середини електрода від поверхні землі, м;

(Б.2)

де t0–відстань від верхньої точки стержневого або трубчастого заземлювача до поверхні землі, м; 0,5≤ t0 ≤ 1,0, м.


Таблиця Б.1 – Наближені значення питомого опору ґрунтів


Ґрунт

Питомий опір ґрунту

при вологості 10–20% від маси ґрунту, Омм

Глина

40 – 70

Суглинок

40 – 150

Пісок

400 – 700

Супісок

150 – 400

Кам’янистий

500 – 800


Знайдену величину Re порівнюємо з допустимим опором заземлюючого пристрою Rдоп. Згідно з правилами улаштування електроустановок допустимий опір заземлення складає 4 Ом для установок з напругою до 1000 В. У випадку, якщо Rе > Rдоп, шукають потрібну кількість вертикальних електродів. Для цього спочатку підраховують попередню кількість заземлювачів без урахування з'єднувальної штаби (має бути цілим числом), шт.:

(Б.3)

де Rдоп – допустимий опір заземлюючого пристрою, ^ Ом.

Потім встановлюють потрібну кількість вертикальних електродів, шт.:

(Б.4)

де е – коефіцієнт використання вертикальних електродів, який враховує обопільне екранування (табл. Б.2). Для вибору цього коефіцієнта приймають значення відношення відстані між електродами до їх довжини (параметр а) і вибирають е в залежності від попередньої кількості заземлювачів n та параметра а.


Таблиця 2.2 – Коефіцієнти використання для контурного заземлюючого пристрою

Відношення відстані між заземлювачами до їх довжини, а

Кількість заземлювачів n (n)

4

6

10

20

40

60

100

е

1

0,69

0,61

0,55

0,47

0,41

0,39

0,36

2

0,78

0,73

0,68

0,63

0,58

0,55

0,52

3

0,85

0,80

0,76

0,71

0,66

0,64

0,62

ш

1

0,40

0,45

0,34

0,27

0,22

0,20

0,19

2

0,55

0,48

0,40

0,32

0,29

0,27

0,23

3

0,70

0,64

0,56

0,45

0,39

0,36

0,33

Знаючи кількість заземлювачів, знаходять довжину з'єднувальної штаби ^ L (яка з'єднує всі вертикальні стержневі або трубчасті електроди), м:


(Б.5)


де а – значення відношення відстані між електродами до їх довжини.

Опір розтіканню струму з'єднувальної штаби без урахування екранування, Ом:

(Б.6)


де b – ширина з'єднувальної штаби (як правило, вона дорівнює діаметру електрода), м.

Останнім визначають загальний опір заземлюючого пристрою Rз, який складається із опору вертикальних електродів та опору з'єднувальної штаби, Ом:


Б.7)


де ш – коефіцієнт використання з'єднувальної штаби (табл. 1.2).

Отримане значення Rз порівнюють із Rдоп: повинно бути Rз Rдоп.


^ ДОДАТОК В


Розрахунок штучного освітлення (за коефіцієнтом використання світлового потоку)

Штучне освітлення розраховується в залежності від призначення освітлюваного приміщення. Спочатку встановлюється розряд зорової роботи, у відповідності з яким вибирають норму освітленості (див. табл. В.1). Потім вибирають тип світильника та потужність електролампи. При цьому для приміщень кабінетів, офісів, робочих приміщень громадських будівель, житлових кімнат, учбових приміщень, лабораторій тощо слід вибирати світильники з газорозрядними лампами низького тиску (люмінесцентні).

Необхідна кількість світильників визначається з формули:


, шт, (В.1)


де Е – нормативна освітленість для даного розряду зорових робіт, (табл. 3.1), лк;

^ S – площа приміщення м2;

Кз – коефіцієнт запасу (k = 1,31,5);

Z – поправковий коефіцієнт світильника (Z=1,11,3);

F – світловий потік однієї лампи у світильнику, лм (табл. В.2);

n – кількість ламп у світильнику (n=16);

u – коефіцієнт використання світлового потоку (у долях одиниці).


Коефіцієнт u визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення  та коефіцієнтів відбиття стін та стелі.

Показник приміщення  розраховується за формулою:


(В.2)


де a, b – відповідно довжина і ширина приміщення, м;

h – висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м.

Значення коефіцієнтів використання для світильників типу ЛСП з лампами накалювання наведені в таблиці В.3. При величині показника приміщення >5 коефіцієнти використання приймається як при =5.

Коефіцієнти відбиття стелі та стін залежать від їх кольору. Якщо:

стеля й стіни пофарбовані у світлий колір – стелі=70%, стін=50%;

стеля й стіни пофарбовані у середній колір – стелі=50%, стін=30%;

стеля й стіни пофарбовані у темний колір – стелі=30%, стін=10%.

Таблиця В.1 – Норми освітленості при штучному освітленні



Найменший розмір об'єкта розрізнення, мм

Зорова робота

Контраст об'єкта розрізнення з фоном

Характеристика фону

Освітленість при освітленні, лк

Розряд

Підро-зряд

комбінова–ному

загальному

Менш 0,15

І

а

Малий

Темний

5000

1500

б

Малий

Середній

Середній

Темний

4000

1250

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний

2500

750

г

Середній

Великий

Великий

Світлий

Світлий

Середній

1500

400

Від 0,15

до 0,3

ІІ

а

Малий

Темний

4000

1250

б

Малий

Середній

Середній

Темний

3000

750

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний

2000

500

г

Середній

Великий

Великий

Світлий

Світлий

Середній

1000

300

Понад 0,3

до 0,5

ІІІ

а

Малий

Темний

2000

500

б

Малий

Середній

Середній

Темний

1000

300

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний

750

300

г

Середній

Великий

Великий

Світлий

Світлий

Середній

400

200

Від 0,5

до 1

ІV

а

Малий

Темний

750

300

б

Малий

Середній

Середній

Темний

500

200

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний

400

200

г

Середній

Великий

Великий

Світлий

Світлий

Середній

300

150

Від 1 до 5

V

а

Малий

Темний

300

200

б

Малий

Середній

Середній

Темний

200

150

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний



150

г

Середній

Великий

Великий

Світлий

Світлий

Середній



100

Таблиця В.2 – Характеристика світильників з люмінесцентними лампами


Тип світлового приладу

Джерело світла

Тип

Потужність, Вт

Світловий потік, лм

ЛСП 02В–118

ЛБ

18

1100

ЛСП 02В–120

ЛБ

20

1180

ЛСП 02В–136

ЛБ

38

3050

ЛСП 02В–140

ЛБ

40

3100

ЛСП 02В–158

ЛБ

58

4700

ЛСП 02В–165

ЛБ

65

4800

ЛСП 02В–180

ЛБ

80

5400

ЛСП 01В–236

ЛБ

36

3050

ЛСП 01В–258

ЛБ

58

4700

ЛСП 01В–265

ЛБ

65

4800

ЛСП 02В–236

ЛБ

36

3050

ЛСП 02В–258

ЛБ

58

4700

ЛСП 02В–265

ЛБ

65

4800

ЛСП 02В–280

ЛБ

80

5400


Таблиця В.3 – Коефіцієнти використання світлового потоку світильників типу ЛСП з люмінесцентними лампами


стелі, %

70

50

30

стін, %

50

30

10



Коефіцієнт використання, %

0,5

25

23

22

0,6

31

29

26

0,7

35

33

30

0,8

38

36

32

0,9

41

38

35

1,0

43

40

37

1,1

45

42

39

1,25

47

44

41

1,5

50

46

44

1,75

52

49

47

2,0

54

50

48

2,25

56

52

50

2,5

57

53

51

3,0

59

54

52

3,5

60

56

54

4,0

61

56

55

5,0

63

58

57

^ ДОДАТОК Д


Відповідно до ДСанПіН 3.3.2–007–98 у виробничих приміщеннях та робочих місцях з ВДТ та ПК мають забезпечуватись оптимальні значення параметрів мікроклімату (табл. Д.1).


Таблиця Д.1 – Нормовані параметри мікроклімату для приміщень з ВДТ та ПК


Період року

Категорія робіт (ГОСТ 12.1.005–88)

Температура повітря, °С

Відносна воло-гість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Холодний

Легка — Іа

22—24

40—60