Реферат: План Предмет I завдання патопсихологiї. Мiсце патопсихологiї в системi психологiчних I медичних наук. Принципи побудови патопсихологiчного обстеження дiтей

МЕЛIТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГIЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХЗМЕЛЬНИЦЬКОГО


КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ


Матеріали для самостійного опрацювання з курсу
“Патопсихології і психотерапії”
для студентів, які навчаються за спеціальністю

7.010101 - практична психологія


Матеріали розроблені к.психол.наук, доцентом кафедри практичної психології

Н.М. Фалько

Обговорені та затверджені на засіданні

кафедри


Мелiтополь
^ САМОСТІЙНА РОБОТА З ПАТОПСИХОЛОГІЇ


Тема 1. „Предмет i завдання патопсихологiї.”

1.План
Предмет i завдання патопсихологiї.

Мiсце патопсихологiї в системi психологiчних i медичних наук.

Принципи побудови патопсихологiчного обстеження дiтей.

Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимiзацiї навчально-виховного процесу.


2.Завдання для самостійного опрацювання

1. Ознайомитися з основними науковими працями по темі.Скласти конспекти робіт:

Белопольская Н.Л. Предмет и задачи детской патопсихологии // Детская патопсихология: Хрестоматия. Сост.Н.Л.Белопольская – М., 2001. – с.5 – 11


Психическое здоровье детей и подростков в контексте психологической службы // Под ред. И.В.Дубровиной – Екатеринбург, 2000. – с.5-17


2. Розробити опорний сигнал по темi.

3. Використовуючи навчальну i науково-популярну лiтературу, провести самоспостереження й аналiз проявлень власної психiки про тягом однiєї доби


^ 3.Питання для самостійного вивчення:

Необхiднiсть вивчення патопсихологiї для практичного психолога, що працює в системi освiти.

Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимiзацiї навчально-виховного процесу.



^ 4. Питання для самоперевірки та самоаналізу

Що є предметом дитячої патопсихологiї?

Основи яких сумiжних дисциплiн необхiдно знати шкiльному пси­­­ хологу?

Чим викликана необхiднiсть вивчення курсу дитячої патопсихо­­­ логiї для практичного психолога, що працюї в системi освiти?

Якi сфери застосування дитячої патопсихологiї? 5. Визначте поняття "патопсихологiя" та "психопатологiя". 6. Якi принципи побудови патопсихологiчного обстеження дiтей?


5.Лiтература

Блейхер В.М. Патопсихологическая диагностика. - К., 1986.

Волков Б.С. Задачи и упражнения по детской патопсихологии. М., 1991.

Гарбузов В.И. Нервные дети. - Л.; М., 1990.

Диагностическая и коррекционная работа школьного психолога. / Под ред. И.В. Дубровиной и др. - М., 1987.

Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М., 1986.

Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. - М., 1982.

Рабочая книга школьного психолога. / Под ред. М.В. Дубровиной. - М.,1991.

Раттер М. Помощь трудным детям. - М., 1987.

Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. М., 1970.

^ ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ


Тема 1. Предмет i завдання патопсихологiї.
План
Предмет i завдання патопсихологiї.

Мiсце патопсихологiї в системi психологiчних i медичних наук.

Принципи побудови патопсихологiчного обстеження дiтей.

Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимiзацiї навчально-виховного процесу.



ПРЕДМЕТОМ дитячої патопсихології є відхилення в розвитку психічної діяльності дитини.

При дослідженні психічно хворої дитини в центрі уваги патопсихолога звичайно стоїть питання про психологічну кваліфікацію основних психічних розладів, їх структури і ступеня вираженості. Проте відносно дитячого віку патопсихологічна оцінка психічних порушень не може бути повноцінною, якщо вона не враховує також і відхилень від стадії вікового розвитку, на якій знаходиться хвора дитина, тобто особливостей дізонтогенеза, викликаного хворобливим процесом або його наслідками.

Кількісне вимірювання рівня психічного розвитку за допомогою тестів при більшості методів дає переважно негативну сторону характеристики відхилень розвитку, не відображаючи внутрішньої структури співвідношення дефекту з підлягаючою зберіганню фундацією розвитку, і тому недостатньо інформативно в плані прогнозу і психолого-педагогічних дій.
^ Головні задачі дитячої патопсихології:
Визначення якісного характеру порушення психічного розвитку дитини.

Постановка правильного діагнозу – отримання даних про психічний стан дитини з аномальною поведінкою, про стан її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери про особу в цілому.

Розмежування відхилень в поведінці, виникаючих в результаті впливу несприятливої соціальної ситуації розвитку від тих, які обумовлені порушенням психічної діяльності.

Раннє виявлення симптомів психічного недорозвинення, викривленого, дисгармонійного розвитку, дебюту психічних захворювань.

Використовування даних патопсихологічного обстеження при здійсненні корекції, психологічні вимірювання динаміки психічних порушень у зв'язку з проведенням психокорекції.

Участь у медико-педагогічних комісіях, в трудовій, військовій, судово-психіатричній експертизах.




^ 2. Місце дитячої патопсихології в системі психологічних і медичних наук. Дитяча патопсихологія – наука, предмет якої належить до міждисциплінарної, суміжної сфери досліджень. З одного боку, вона є розділом патопсихології, яка тісно пов'язана з психіатрією і медичною психологією. З другого боку – дитяча патопсихологія спирається на знання, отримані у ряді суміжних дисциплін: вікової і педагогічної психології, загальної психології і психології особи.

Специфіка дитячої патопсихології полягає в тому, що в ній порушення психічної діяльності розглядаються в динаміці, відповідно розвитку дитини в процесі онтогенезу. Необхідно враховувати одночасно дві змінні – динаміку порушень психічної діяльності і динаміку формування психічної діяльності дитини, обумовленої дозріванням структур мозку. Патопсихолог за клінічними симптомами шукає механізми порушень нормальної психічної діяльності. Тому для психолога характерне порівняльне вивчення нормальних і патологічних закономірностей протікання психічних процесів.

Психопатологія має той же об'єкт дослідження, що і патопсихологія, але якщо предметом патопсихології є структура порушень психічної діяльності в їх зіставленні з нормою, то предмет психопатології – ознаки психічних захворювань і їх динаміка в ході перебігу хвороби. Вона вивчає причини виникнення, прояву і закономірності перебігу психічних захворювань, а також питання їх профілактики, лікування і організації допомоги психічно хворим і розумово відсталим.

Психопатологія є клінічною наукою, заснованою на даних анатомії, фізіології, патофізиологии, невропатології, біохімії, симптоматиці внутрішніх хвороб. Клініцисти розглядають хворобливі симптоми з позицій логіки хвороби. Одиницею розгляду для них є окремі хворобливі форми, що мають свою етіологію, патогенез, течію і результат. Клінічні симптоми розглядаються психопатологією як зовнішні прояви патофізиологических процесів. Що ж до психологічних механізмів цих порушень, той їх розгляд не входить в круг питань психопатології.

Методи, що використовуються в цих близьких науках, різні. Патопсихологія вивчає структуру і динаміку порушень психічної діяльності методами психології, а психопатологія використовує для вивчення ознак психічних захворювань, закономірностей зміни симптомів і синдромів клинико-описовий метод.

^ 3. Принципи побудови патопсихологічного обстеження дітей. Специфікою патопсихологічного обстеження дитини є першочерговість вивчення тих психологічних утворень, які на даному віковому етапі мають вирішальне значення в психічному розвитку дитини. Саме вони виявляються максимально насиченими ознаками хворобливої симптоматики. Наприклад, затримка мовного розвитку в молодшому дошкільному віці, його специфічне викривлення (збереження автономної мови, неологізми, аутична спрямованість) властиві ранній дитячій шизофренії. В 4-5-річному віці ознаками цієї ж хвороби будуть зміст гри дитини, його малюнків і фантазій.

В патопсихологічній характеристиці обстежуваного завжди потрібно розрізняти два види симптомів: первинні, тобто безпосередньо пов'язані з хворобою, і вторинні, є результатом порушення розвитку унаслідок хворобливого процесу.

Досліджуючи порушення психічної діяльності дитини, необхідно враховувати не тільки характер порушень, але і ту вікову фазу, у якої наголошувалася шкідлива дія, а також вплив цього первинного дефекту на виникнення вторинних утворень, які виявляються на момент дослідження.

Дитячий патопсихолог в ході дослідження психіки дитини вирішує такі задачі:

виявляє порушення психічної діяльності і дає їм патопсихологічну кваліфікацію;

проводить структурний аналіз виявлених порушень, виділяє первинні і вторинні симптоми;

розробляє програму корекційних заходів.

Приблизна схема психологічного обстеження порушень психічної діяльності дитини молодшого і середнього шкільного віку:

Дослідження розумової працездатності з визначенням показників гіпостеничної або гиперстеничної виснажуваності, утрудненої працездатності, фазових коливань працездатності.

Вивчення уваги – її об'єму, довільної концентрації, розподілу і перемикання.

Дослідження процесів запам'ятовування і відтворення.

Вивчення процесу сприйняття.

Визначення рівня інтелекту.

Дослідження процесу мислення.

Дослідження особливостей мови.

Дослідження емоцій

Дослідження особових особливостей – спрямованості, домінуючої мотивації, самооцінки, рівня домагань і т.д.

На основі отриманих даних психолог може зробити висновки про те, чи є у даної дитини порушення психічної діяльності або його проблеми пов'язані лише з особливостями мікросоціальної ситуації розвитку; який тип порушень переважає в конкретному випадку, які механізми вплинули на його формування; чи є необхідним втручання; яка зона найближчого розвитку дитини.


^ 4. Роль даних про порушення в розвитку дитини в оптимізації учбово-виховного процесу.

Залежно від результатів патопсихологічного обстеження дитини психолог пропонує різні способи і методи корекції його розвитку шляхом відповідної організації учбово-виховного процесу:

Зміна соціальної ситуації розвитку. Корекція сімейної ситуації, формування правильної позиції батьків по відношенню до дитини є обов'язковою умовою оптимізації виховного процесу. При виявленні у дитини первинного дефекту також важливо добитися зміни відношення вчителя до учня, або перевести дитину в інший клас, або у відповідну спеціальну школу.

Корекція знайдених порушень психічної діяльності дітей. При легких відхиленнях в розвитку необхідна психолого-педагогічна корекції, при серйозних відхиленнях обов'язкова консультація психіатра, при відхиленнях в мовному розвитку або при затримках психічного розвитку необхідна допомога логопеда і дефектолога.

Психотренінгові коректувальні методи. Якщо у дитини констатовано недорозвинення якої-небудь функції, слід організувати спеціальне навчання, направлене на розвиток цієї функції або на формування компенсаторних механізмів. Це навчання проводиться в змагально-ігровій формі.

Психотерапевтичні коректувальні методи. Ці методи направлені на корекцію порушень у формуванні особи, їх мета – подолання негативних поведінкових стереотипів і придбання адекватних способів поведінки.



^ Тема 2: Класифікація психічних розладів

1. План

Поняття психічної норми й аномалії.

Міжнародна класифікація психічних розладів.



^ 2.Завдання для самостійного опрацювання


Ознайомитися з основними науковими працями по темі.Скласти конспекти робіт:

Квинн Вирджиния Н. Прикладная психология. – Питер, 2000. гл.10


Розробити опорний сигнал по темi.


^ 3.Питання для самостійного вивчення:

Особистісні розлади

Афективні розлади


4.Питання для самоперевірки та самоаналізу

Які критерії психічного здоров’я людини?

Що таке психічна норма?

Які ознаки аномальної поведінки?

З якими проблемами пов’язана діагностика аномальної поведінки?

Назвіть основні види психічних розладів


5.Лiтература

Буянов М.И. Беседы о детской психиатрии. – М., 1986.

Бурно М.Е. Трудный характер и пьянство. – К., 1990.

Годфруа Ж. Что такое психология? – М., 1996.

Духовный кризис. – Под ред.Ст. и Кристины Гроф. – М., 2000.

Квинн Вирджиния Н. Прикладная психология. – Питер, 2000.

Комер Р. Патопсихология поведения. Нарушения и патологии психики. – СПб., 2002.

Справочник по психиатрии. – под ред. А.В.Снежневского. – М., «Медицина», 1985.

Селецкий А.И. Психопатология детского возраста. – К., «Вища школа», 1987.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
^ Тема 2. „Класифікація психічних розладів”

План

Поняття психічної норми й аномалії.

Міжнародна класифікація психічних розладів.


Література:

Буянов М.И. Беседы о детской психиатрии. – М., 1986.

Бурно М.Е. Трудный характер и пьянство. – К., 1990.

Годфруа Ж. Что такое психология? – М., 1996.

Духовный кризис. – Под ред.Ст. и Кристины Гроф. – М., 2000.

Квинн Вирджиния Н. Прикладная психология. – Питер, 2000.

Справочник по психиатрии. – под ред. А.В.Снежневского. – М., «Медицина», 1985.

Селецкий А.И. Психопатология детского возраста. – К., «Вища школа», 1987.


^ 1. Поняття психічної норми й аномалії. Що таке психічне здоров'я? Термін «психічне здоров'я» звичайне позначає відсутність психічних захворювань або проблем регуляції. Але так само як відсутність конкретних фізичних хвороб ще не означає, що людина здорова, відсутність адаптаційних проблем ще не є достатньою умовою психічного здоров'я особистості. Відсутність психічних розладів є лише мінімальною умовою психічного здоров'я. Поняття психічного здоров'я тісно пов'язано з поняттям норми. Звичайно нормальним вважається таке поводження і спосіб сприйняття світу людиною, що збігається з критеріями, прийнятими в представників даної культури у визначену історичну епоху, а також з тим, наскільки людина адаптована до життя в суспільстві, і наскільки він випробує почуття внутрішнього благополуччя.

Як правило, чим рідше зустрічається та або інша форма поводження, тим більше імовірність, що її будуть сприймати як аномальну. Мова йде тут про статистичний критерій, що дозволяє затверджувати, що від 2 до 3 % людей по обох сторони від тієї більшості, що поводиться більш-менш «нормально», виявляться люди відповідно «занадто» або «недостатньо» товариські, неспокійні, організовані і т.д.

Вважають, що в США в 10% дітей є шанси на те, що протягом життя в них виникне який-небудь психічний розлад. Фактично в психологічній допомозі або підтримці бідують 3-4% американців.

Найчастіше аномальним вважається таке поводження, що:

Йде врозріз з цінностями, звичками або настановами інших людей.

Становить небезпеку для самої людини або навколишніх його людей

Не може контролюватися самою людиною.

Зв'язано з особливим, що відрізняється від звичайного, способом «розшифровки» навколишнього світу головним мозком

Зв'язано зі змінами або потьмареннями свідомості

Зв'язано з емоційними порушеннями, наприклад, з перебільшеним проявом смутку або гніву, безпідставними страхами або депресією

Приводить до розриву нормальних шляхів спілкування з іншими людьми


Але діагностувати і кваліфікувати психічну аномалію завжди проблематично. Джордж Елбі, колишній президент американської психологічної асоціації, указував на те, що «апендицит, пухлини мозку і вітрянка протікають у всіх однаково, незалежно від культурної або класової приналежності; але на психічні розлади це правило, імовірно, не поширюється». Психічні розлади важко піддаються діагностиці. Психологи не завжди приходять до єдиної думки про те, які стани дійсно є відхиленнями від норми.

Існують різні підходи до систематики психічних розладів.

Сутність медичного підходу до психічних порушень полягає в тому, щоб людина, що страждає психічним розладом, мала визначений діагноз, заснований на класифікації симптомів, відповідно до якого йому пропонується визначене фармакологічне, фізіотерапевтичне і психотерапевтичне лікування, а також, у разі потреби, виявляється соціальна допомога.

У 60-і роки ХХ століття з'явився новий плин, що одержав назва «антипсихіатрії», лідером якого є англійський психіатр Леінг. Відповідно до цього підходу, «божевільних» породжує саме суспільство своїм відношенням до аномального поводження і його тлумаченням. Психічне захворювання – це міф. Приклеюючи ярлик психічно хворого людині, якій просто трохи сутужніше жити, чим іншим людям, з його знімають відповідальність за проблеми, що і спонукує його поводитися як личить «хворому». Леінг вважає, що хворий стає шизофреніком не сам по собі, а завдяки суспільству, що його таким робить; тому в першу чергу потрібно змінити суспільство і відносини між людьми. З цього погляду криза, пережита хворим, важливо інтерпретувати не як симптом деструкції, а як ознака видужання, і єдине, чим можна допомогти людині в подоланні кризи, - це супроводжувати і підтримувати його, просуваючи з ним цим шляхом пліч-о-пліч, щоб допомогти йому «знову знайти себе» на іншому кінці тоннеля. Звичайне ж лікування марне, тому що спрямовано на придушення симптомів кризи за допомогою фармакології або шокової терапії, щоб знову заштовхати людини в те середовище і ті обставини, з яких він хотів вибратися і які зробили його хворим. «Антипсихіатри» тому не стурбовані постановкою діагнозу, їх більше хвилюють ті проблеми, що привели людину до дезадаптації і ті способи допомоги, що дозволять людині перебороти виниклі ускладнення.

Однак, зовсім відмовитися від медичного підходу неможливо через те, що у випадку важкої патології людина в принципі не може контролювати, а іноді й усвідомлювати своє поводження, і потребує соціальної допомоги у виді пенсій і посібників, що просто не можуть призначити без чітких діагностичних критеріїв.


^ 2. Вітчизняна систематика психічних хвороб. Відповідно до систематики, прийнятої у вітчизняній психіатрії, виділяють психічні хвороби, симптоматичні психози, психічні порушення й аномалії розвитку.

До психічних хвороб відносять як грубі розлади відображення реального світу з порушеннями поводження (психози), так і більш легкі зміни психічної діяльності (неврози, психопатії, деякі види афективних розладів). До легких змін психічної діяльності звичайно застосовують назва прикордонних станів.

Психоз – глибокий щиросердечний розлад (гострою або хронічне) зі зміною свідомості у формі якого-небудь конкретного його потьмарення у виді патологічної туги або «оп'яняючої» радості, систематизованого марення і т.д. Нерідко в психотической картині присутні агресивні і суіцидальні тенденції. Усе це обумовлює глибоко неадекватне відображення дійсності людиною і її дезадаптивне поводження. У групу симптоматичних психозів поєднуються психічні розлади, що супроводжують яке-небудь захворювання внутрішніх органів або інтоксикацію, вони є одним із проявів клінічної картини іншої хвороби.

^ Органічні психози виникають у результаті органічних поразок головного мозку (травма, енцефаліти й ін.). Однак іноді унаслідок визначених причин (конституціональна схильність, тривалість і інтенсивність психотравмируючих впливів, соматична ослабленість і т.п.) порушення досягають ступеня психозу і визначаються як реактивні психози.

^ Алкогольні психози виникають унаслідок непомірного вживання спиртних напоїв, що приводить до порушень норм поводження в побуті, суспільстві, у сфері трудової діяльності.

Неалкогольнітоксикоманії (наркоманії) – стану тимчасової або хронічної інтоксикації, викликуваної вживанням натуральних або синтетичних токсичних речовин (деякі лікарські препарати, харчові і промислові отрути), при яких спостерігається нездоланний потяг до прийому наркотиків, тенденція до підвищення кількості прийнятої речовини, психологічна або фізіологічна залежність від нього.

^ До прикордонних станів відносяться невротичні розлади, психопатії, патології характеру, статеві відхилення.

Аномалії розвитку зі стабільними відхиленнями від нормальної психічної діяльності складають велику збірну групу, у якій виділяють олігофренії, якщо спостерігається інтелектуальне недорозвинення, і психопатії, якщо аномалія обмежується перекрученим особистісним розвитком, становленням дисгармонійного характеру, що утрудняє адаптацію в суспільстві.

^ Серед психічних хвороб найбільш розповсюдженими є шизофренія, маніакально-депресивний психоз і епілепсія.

Шизофренія – психічне захворювання, що протікає зі швидко або повільно розвиваються змінами особистості особливого типу (зниження енергетичного потенціалу, прогресуюча інтровертированість, емоційне збідніння, утрата єдності психічних процесів) і супроводжується різноманітними продуктивними симптомами. Хоча продуктивні симптоми хвороби неспецифічні для шизофренії, їхнє сполучення з особливим особистісним дефектом приведе до перекручування або втрати колишніх соціальних зв'язків, зниженню психічної активності, різкому порушенню поводження, що часто супроводжується маренням і галюцинаціями. Унаслідок цього спостерігається значна дезадаптація цих хворих у суспільстві.

Проблема, з яким зіштовхується психіатрія, маючи справу з цим розладом, полягає в тім, що про нього важко говорити як про одне психічне захворювання, тому в цю діагностичну категорію попадає значна кількість хворих (У США до 25% від усіх хворих, що пройшли лікування з приводу поведінкових порушень. Дотепер не виявлено з визначеністю жодного біологічного фактора, що дозволяв би пояснити цей розлад.

Відповідно до міжнародної класифікації DSM III існує чотири типи шизофренії:

^ Несистематизована шизофренія, для якої характерні сплутаність мислення, марення і галюцинації, не пов'язані з якоюсь визначеною темою, і, нарешті, емоційні переживання, що виявляються неадекватно або вигадливим образом.

^ Кататонічна форма з характерними рисами психомоторного поводження: хворий здатний годинник зберігати ту саму позу або раптово, без яких-небудь зовнішніх стимулів, переходити до бурхливої рухової активності.

^ Параноїдна форма з маренням величі або переслідування, що супроводжується галюцинаціями, не пов'язаними з якою-небудь вузькою темою.

Шизофренія невизначеного типу, що включає усі випадки захворювання, що не відносяться до трьох описаного вище категоріям.

Вітчизняна класифікація шизофренії виділяє безупинно поточну, періодичну і приступообразно-поступову (шубообразну) шизофренію. Кожна з цих основних форм включає значну кількість варіантів.

У дітей і підлітків, крім типових проявів шизофренії, спостерігаються також симптоми, властиві визначеному віковому періодові. Загострення і напади шизофренії виникають переважно в періоди вікових криз, особливо в пубертатному віці.

^ Маніакально-депресивний психоз (по DSM IY – «біполярний афективний розлад») – захворювання, що протікає у формі маніакальних і депресивних фаз, що чергуються з інтервалами практичного відновлення здоров'я. Унаслідок цього захворювання звичайно не спостерігається значних змін особистості. МДП може протікати у вираженій формі (циклофрения), і в м'якій (циклотимія).

Серед факторів, що грають роль у етиології МДП, виділяють спадковість і конституціональні особливості. У родинах хворих багато хто страждають цим захворюванням, серед хворих переважають особи пікнічної статури (60%). Важлива роль приділяється також ендокринному факторові: часто страждають жінки в зв'язку з менструаціями, родами, клімаксом. Визначену роль грають дисфункції діенцефальної і гипоталамичної систем, яким належить важливе значення в регуляції загального тонусу і настрою.

^ Маніакальна фаза в основному визначається підвищеним настроєм, прискореним протіканням психічних процесів (інтелектуальне порушення), психомоторним і мовним порушенням. У маніакальній фазі хворої вкрай збуджений, говорить без угаву, перескакуючи з однієї думки на іншу, знаходиться в ейфоричному стані.

^ Депресивна фаза характеризується подавленим настроєм, загальмованістю розумових процесів, психомоторним і мовним гальмуванням. Глибока депресія валить хворого в стан повної пасивності, пронизаної почуттям марності і незначності життя. Звичайно депресивні фази бувають більш тривалими, а іноді глибока депресія може бути і єдиним «полюсом» хвороби.

Особливістю плину МДП у дитячому віці є його «прихованість». Напади зустрічаються рідко, а розпізнаються ще рідше. Діагноз звичайно ставиться лише ретроспективно. Депресивні стани супроводжуються млявістю, повільністю, пасивністю із симптомами фізичного неблагополуччя. Діти виглядають втомлену і нездоровими, скаржаться на слабість, болі в голові, животі, знижується апетит. Маніакальні стани в дітей важко діагностувати,тому що вони накладаються на нормальні прояви дитячої психіки. Природне пожвавлення під час гри доходить до шаленства, рухливість стає важкокерованою, дитина не знає перепочинки, не почуває втоми.

Епілепсія – хронічне захворювання, що виникає переважно в дитячому або юнацькому віці і характеризується судорожними припадками з утратою свідомості, що ведуть до морфологічних змін у тканині головного мозку, а також типовими змінами особистості, нерідко сягаючими вираженого слабоумства, на віддалених етапах хвороби можуть виникати гострі і затяжні психози.

^ Симптоматичні психози – це психотичні стани, що виникають під час соматичних неінфекційних і інфекційних захворювань і в зв'язку з ними. Серед них виділяють гострі симптоматичні психози з потьмаренням свідомості, що виникають при впливі інтенсивної, але нетривалої шкідливості й у більшості випадків проходять безвісти, а також проміжні соматичні психози, що виникають при тривалому впливі більш слабкої шкідливості, що протікають у виді депресій, депресій з маренням, галлюцинаторно-бредових станів, маніакальних синдромів і т.д. Проміжні соматичні психози залишають після себе тривалі астенічні стани.

^ Психогенні захворювання. Загальною ознакою психічних розладів цього типу є зв'язок їхнього виникнення з психічною травмою. До психогенних захворювань відносяться реактивні психози і неврози. Безпосередньою причиною цих захворювань є надмірні умовно-рефлекторні подразники, що травмують психіку людини – почуття страху, гніву, образи, загроза життю, крах надій, утрата близьких і інші неприємні і хвилюючі життєві ситуації, супроводжувані негативними емоціями.

^ Реактивний психоз – це тимчасовий оборотний розлад психічної діяльності в результаті психічної травми. Супроводжується психогенним порушенням, що виявляється розладом свідомості і руховим порушенням з порушенням орієнтування в навколишньому і контролю над власним поводженням. Психогенне порушення продовжується недовго – від декількох годин до декількох днів. Після видужання спостерігається амнезія на період хвороби, іноді зберігаються нечіткі, фрагментарні спогади про те, що трапилося,. Патофізиологічною основою цього стану є позамежне гальмування в корі великих півкуль, що виникає в результаті надмірної психічної травми, що розгальмовує підкіркові механізми, вивільняючи примітивні підкіркові рухові реакції. Для психогенного ступору типова рухова загальмованість від млявості до повної нерухомості, що супроводжується мутизмом (відсутністю мови), повного емоційного паралічу і розладу свідомості. Стан психогенного ступору звичайно закінчується амнезією і повним відновленням. Іноді спостерігаються залишкові астенічні явища.

^ Психогенна депресія – стан інтенсивної пригніченості, гноблення, туги і страху, обумовлений впливом хронічних несприятливих психогенних і соматогенних факторів. Думки і переживання хворого фіксуються на обставинах психічної травми, майбутнє малюється йому в темних фарбах, хворий відмовляється від прийому їжі, погано спить, у нього виникають ідеї самозвинувачення або суіцидні тенденції. При поліпшенні умов середовища психогенна депресія швидко або поступово проходить. Псевдодеменція (помилкове слабоумство) являє собою своєрідну загальмованість, вимикання інтелектуальної діяльності, що зовні нагадує картину вираженого слабоумства. Псевдодеменція звичайно виникає в тому випадку, якщо її прояв приносить хворому вторинну вигоду. Стан псевдодеменції може продовжуватися кілька тижнів, потім психічні функції поступово відновлюються. Пуерилізм (від гречок. Puer – дитя) характеризується звуженням свідомості, інфантильним поводженням, безтурботною веселістю, пустотливістю, наївністю суджень, глибоким віковим регресом, коли хворий заявляє, що йому 2 роки, грає з ляльками, перекручує слова і т.п. Психогенний параноїд виявляється в тенденційним, невірним, упередженому тлумаченням навколишньої дійсності. Виникає під впливом тривалої психотравмуючої ситуації, зухвала сторожкість і недовіра. Хворий прагне втекти куди-небудь, просить пощади, має зорові галюцинації.

Неврози – група захворювань, що виявляються у функціональних розладах психічної діяльності, що виникають унаслідок тривалої психічної травматизації переважно в осіб зі слабким типом психічної діяльності. Невроз супроводжується хворобливими порушеннями, оборотними незалежно від їхньої тривалості. Від психозу невроз відрізняється відсутністю психотичних симптомів. При розмежуванні неврозів і психопатій потрібно пам'ятати, що при неврозах особистісні розлади парціальні із сохранним критичним відношенням до хвороби і здатністю адаптуватися до навколишнього середовища; при психопатіях страждає вся особистість, відсутнє свідомість хвороби і порушена адаптація. При неврозах вплив середовища більш значно, чим при психопатіях. Неврози, на відміну від психопатій, виникають після психічної травми.

Психопатії – патологічні стани, що характеризуються дисгармонічним складом особистості, від якого страждають або самі хворі, або суспільство. Психопатії діагностуються на підставі трьох основних критеріїв, запропонованих П.Б. Ганнушкиным: 1) порушення адаптації унаслідок виражених патологічних властивостей; 2) тотальність психопатичних особливостей; 3) їхня відносна стабільність і мала оборотність.

Психопатії виникають на основі взаємодії вродженої або рано придбаної біологічної неповноцінності нервової системи і впливу зовнішнього середовища. Однак впливу зовнішніх факторів для психопатії недостатньо. Від нормального характеру, на який наклало відбиток неправильне виховання або педагогічна занедбаність, психопатія відрізняється лежачої в її основі неповноцінністю нервової системи. Психопатіям не властиве прогресування з часом з розвитком слабоумства й особистісного дефекту. На відміну від неврозів при психопатії патологічні риси характеру визначають весь психічний вигляд.

Причини виникнення психопатії різні. Дисгармонія особистості може виникнути під впливом спадкоємних факторів, внутрішньоутробного впливу ушкоджень, родових травм, патології раннього постнатального періоду. Незрілість психіки виявляється в підвищеній сугестивності, схильності до перебільшень і фантазій в істеричних суб'єктів; в емоційній лабільності в збудливих, у слабості волі в хитливих; у незрілому мисленні в параноїчних особистостей. Велике значення у формуванні психопатій має несприятливий вплив середовища (неправильне виховання, психічні травми й ін.). По О.В.Кебрикову, в одних випадках ведучим фактором у розвитку психопатії стають конституціональний («ядерні психопатії»), в інші – вплив навколишнього середовища («патохарактерологическое розвиток»).

Патогенез психопатії розкривається з позицій навчання И.П.Павлова про типи вищої нервової діяльності: різні форми психопатії зв'язують з конкретними порушеннями в співвідношенні нервових процесів, сигнальних систем, кори і підкірки. В основі збудливої психопатії лежить патологічний варіант невтримного типу вищої нервової діяльності, астенічної психопатії – слабкий тип, а істеричним формам властиво відносна перевага першої сигнальної системи над другою і підкірки над корою. При психастенії мається слабість підкірки, першої сигнальної системи і відносна перевага другої. Патофізиологічна основа паранояльної психопатії полягає в схильності до утворення застійних вогнищ у другій сигнальній системі.

Динаміка психопатій обумовлена взаємодією конституційних і різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів: психогенних, соматогенних, кризовых періодів життя й ін. Виділяють короткочасні динамічні зрушення (декомпенсації, фази, реакції) і тривалі патологічні розвитку. Як правило, після декомпенсації психопатична особистість повертається до вихідного рівня.

При окремих, хоча і досить виражених характерологічних відхиленнях, що не досягають патологічного рівня і досить компенсованих, діагноз психопатії також неправомірний. Скоріше це акцентуйовані особистості, докладно описані К.Леонгардом і А.Е.Личко. Чіткої границі між нормальними й акцентуйованими особистостями, також як і між останніми і психопатіями, немає.

^ Патохарактерологічний розвиток особистості, на відміну від конституціональних психопатій, є результатом тривалого впливу несприятливих соціальних факторів, неправильного виховання в родині, що спотворює психічний розвиток дитини, або затяжних психотравмуючих ситуацій. Фактори, що травмують психіку, можуть брати участь у формуванні й уродженій психопатії, але там вони відіграють допоміжну роль, сприяючи виявленню психопатій. При патохарактерологічному розвитку психогенний фактор – основної. В особистості, що розвивається в умовах постійного придушення, приниження, формується що гальмується, астенічна психопатія, у структурі якої переважають непевність, боязкість. Іноді в атмосфері черствості, брутальності формуються риси збудливої психопатії з агресивністю, реакцією протесту, підвищеною збудливістю. Виробленню рис істеричної особистості благоприятствует обстановка обожнювання і замилування, коли виконують усі бажання і примхи дитини, уселяють йому, що він незвичайний і талановитий. Надмірна опіка сприяє підвищеної тормозимости, боязкості, сором'язливості, уразливості, безініціативності. Патохарактерологическое розвиток згодом може приводити до формування патологічного складу особистості, важко отличимого від психопатії. У таких випадках розходження криються не в клінічній картині, а в шляхах формування психопатичної особистості.

Типовим прикладом аномального розвитку є олігофренія - уроджене або рано придбане (у перші 3 роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але переважно інтелекту. Олігофренія відноситься до групи захворювань, зв'язаних з порушенням онтогенезу (дізонтогении). Її розглядають як аномалію з недорозвиненням психіки, особистості і всього організму хворого. Олігофренії – клінічно однорідна група захворювань різної этиологии, поєднуваних двома обов'язковими ознаками: 1) психічним недорозвиненням з перевагою інтелектуальної недостатності; 2) відсутністю її прогресування з часом. Основним діагностичним критерієм олігофренії і її ступеня є кількісна оцінка інтелекту по стандартних психологічних тестах (інтелектуальний коефіцієнт IQ). Легка розумова відсталість –IQ=50-70; середньої ваги – IQ=35-50; різко виражена – IQ=20-35, глибока – IQ менше 20.


^ 3. Міжнародна класифікація психічних розладів. Однак, загальноприйнятим світовим стандартом для діагностики проблемного поводження є DSM-IY, четверте видання Діагностичного і статистичного довідника по психічним розладам, що складається Американською психіатричною асоціацією. Саме за допомогою DSM-IY психіатри і психол