Реферат: Прикарпатський національний університет імені василя стефаника на правах рукопису

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА


На правах рукопису


УДК 349.6


БАСАЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ


ПРАВОВИЙ РЕЖИМ РОСЛИННОГО СВІТУ УКРАЇНИ


Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник


ГЕТЬМАН АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ,

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України


м. Івано-Франківськ - 2008


ЗМІСТ

ВСТУП 3

^ РОЗДІЛ 1. 11

РОСЛИННИЙ СВІТ ЯК ОБ’ЄКТ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВОВІДНОСИН 11

1.1. Поняття рослинного світу 11

1.2 Види природних рослинних ресурсів 16

1.3. Законодавство, що регулює використання, відтворення та охорону рослинного світу в Україні 20

Висновки до розділу 1 26

^ РОЗДІЛ 2. 29

ВИКОРИСТАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РОСЛИННИХ РЕСУРСІВ 29

2.1. Поняття використання природних рослинних ресурсів 29

2.3. Відтворення природних рослинних ресурсів 44

Висновки до розділу 2 50

^ РОЗДІЛ 3. 55

ОХОРОНА РОСЛИННОГО СВІТУ 55

3.1 Поняття правової охорони рослинного світу 55

3.2. Контроль у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу 56

3.3. Юридична відповідальність за порушення законодавства 60

про рослинний світ 60

Висновки до розділу 3 62

ВИСНОВКИ 65

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 79

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..194
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна екологічна політика Української держави спрямована на забезпечення екологічної безпеки, захист життя і здоров'я людини від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи та підтримання екологічної рівноваги на території країни, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Самостійним природним об'єктом, що підлягає правовій охороні, на законодавчому рівні визнано рослинний світ. Важливість охорони і раціонального використання природних рослинних ресурсів зумовлена їх біологічними функціями щодо забезпечення належних умов існування людини, нерозривним зв'язком рослинного світу з іншими природними об'єктами та комплексами, його впливом на стан і функціонування природних угруповань та якість навколишнього природного середовища, науковою, рекреаційною, естетичною, господарською цінністю тощо. Тому забезпечення охорони, раціонального використання та відтворення рослинного світу є невід'ємною складовою державної екологічної політики.

Необхідною передумовою реалізації екологічної функції держави в цій частині є належне правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі використання та охорони природних рослинних ресурсів, що передбачає формування відповідної законодавчої бази.

Процес становлення законодавства про охорону та використання рослинного світу розпочався в умовах незалежної Української держави із прийняттям у 1999 році Закону України «Про рослинний світ». Зазначений Закон повинен стати центральним кодифікованим актом у системі нормативно-правових актів, що забезпечуватимуть ефективне правове регулювання суспільних відносин у сфері використання та охорони як лісової, так і нелісової рослинності.

Проте сучасний етап розвитку законодавства про рослинний світ свідчить про відсутність належного взаємозв'язку та узгодженості між нормативно-правовими приписами, вміщеними у різних природоресурсних актах і наявність значних прогалин у законодавчому забезпеченні використання та охорони природних рослинних ресурсів. Питання правового регулювання використання та охорони рослинного світу набули також особливої актуальності в силу оновлення лісового законодавства та існуючою потребою в певній уніфікації правових норм щодо використання лісової та нелісової рослинності.

У зв’язку з цим особливого значення набуває необхідність наукового обґрунтування подальшого розвитку та вдосконалення законодавства України про рослинний світ, розробки теоретичних рекомендацій щодо забезпечення найбільш ефективного правового регулювання суспільних відносин у цій сфері.

Науково-теоретичною базою даного дослідження є праці науковців у галузі екологічного права України (В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, А. П. Гетьмана, В. І. Гордєєва, І. А. Дмитренка, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, П. В. Мельника, В. Л. Мунтяна, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, С. В. Размєтаєва, А. К. Соколової, Н. І. Титової, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, С. М. Шершуна, М. В. Шульги, В. І. Федоровича та інших).

Крім того, важливою теоретичною базою для дисертаційного дослідження стали наукові доробки, авторами яких є представники російської правової науки (Г. О. Аксеньонок, В. П. Балєзін, М. М. Бринчук, Т. М. Гайворонська, В. П. Горбовий, О. Л. Дубовик, Б. В. Єрофєєв, Л. А. Заславська, О. А. Іванова, А. Б. Іскоян, О. С. Колбасов, М. І. Краснов, Н. В. Кузнєцова, М. Є. Махрова, Є. А. Немировський, С. В. Полєніна, Г. М. Полянська, Т. Г. Пучініна, В. В. Петров, О. М. Пугач, С. Г. Сініцин, О. С. Шестерюк, Ю. І. Щуплєцова та ін.). Використані також наукові праці представників інших суспільних і природничих наук – Н. С. Дворяшиної, Ю. І. Костенка, І. М. Синякевича, К. М. Ситника та інших. Проблеми правового регулювання використання та охорони нелісової рослинності на монографічному та дисертаційному рівнях проаналізовані А. Б. Іскоян та Ю. І. Щуплєцовою. В Україні зазначені питання досліджуються А. П. Гетьманом, І. І. Каракашем, В. В. Костицьким, М. І. Малишком, М. В. Шульгою та іншими науковцями.

Однак більшість існуючих наукових розробок присвячені дослідженню правового регулювання використання та охорони лісів, а сучасних комплексних монографічних досліджень правового регулювання використання та охорони рослинного світу в науці екологічного права України немає.

Дисертація є першим у вітчизняній еколого-правовій науці комплексним монографічним дослідженням правового режиму рослинного світу України.

У процесі дослідження проаналізовані нормативно-правові акти екологічного законодавства України та інших держав, міжнародні еколого-правові акти і практика їх застосування.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (протокол №7 від 30.03.2004 року) і є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на тему: „Проблеми правового регулювання екологічних та аграрних відносин в Україні в сучасних умовах” (протокол №3 від 06.12.2007 року).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретичних положень і висновків, внесення практичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на подальший розвиток екологічного права, вдосконалення природоохоронного законодавства та практики його застосування щодо правового режиму рослинного світу.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

– проаналізувати основні теоретичні підходи до поняття рослинного світу, з'ясувати його зміст та співвідношення із суміжними поняттями;

– охарактеризувати види природних рослинних ресурсів і з'ясувати особливості їх правового режиму;

– здійснити аналіз законодавчого регулювання використання та охорони рослинного світу та з’ясувати основні тенденції його розвитку;

– розкрити поняття використання природних рослинних ресурсів;

– розглянути види використання природних рослинних ресурсів;

– дослідити правове регулювання відтворення природних рослинних ресурсів;

– охарактеризувати різні наукові підходи до поняття охорони рослинного світу;

– проаналізувати види контролю у галузі використання, відтворення та охорони природних рослинних ресурсів;

– охарактеризувати поняття, види та особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ;

– зробити загальні висновки з проблем дисертаційного дослідження.

^ Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони рослинного світу в Україні.

Предметом дослідження є сутність і зміст нормативно-правових актів України та інших держав про рослинний світ, практика їх застосування і науково-теоретичні праці представників науки екологічного права України та інших держав з питань правового регулювання використання та охорони рослинного світу.

^ Методи дослідження. В процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес розвитку законодавства про рослинний світ. За допомогою методу системного аналізу досліджувалися теоретичні положення щодо поняття рослинного світу, використання природних рослинних ресурсів, їх відтворення та охорони. Застосування комплексного та структурно-функціонального методів дослідження дозволило виявити системний зміст поняття рослинного світу, а відтак - визначити сферу дії законодавства про рослинний світ. За допомогою формально-логічного методу та методу тлумачення правових норм розкрито зміст та особливості правових норм, що визначають порядок використання, відтворення та охорони природних рослинних ресурсів. Порівняльно-правовий метод дозволив визначити роль зарубіжного досвіду правового регулювання відносин у сфері використання та охорони рослинного світу для вдосконалення національного законодавства про рослинний світ.

^ Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що подана до захисту робота є першим в український еколого-правовій науці комплексним дослідженням сутності і змісту правового режиму рослинного світу України та здійснена на основі вивчення теоретичного доробку вчених-юристів, національного та міжнародного екологічного законодавства і практики їх застосування.

До результатів, що містять наукову новизну, слід віднести наступні, які виносяться на захист :

уперше:

– зроблено висновок про те, що законодавче визначення поняття рослинного світу доцільно викласти у наступній редакції: «рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, що належать до лісової та нелісової рослинності, а також грибів та природних рослинних угруповань, які мають особливий правовий режим». Одночасно пропонується доповнити ст. 3 Закону України «Про рослинний світ» визначеннями загальних термінів «рослини» та «гриби», які є основними складовими рослинного світу;

– обґрунтовується положення про те, що сучасне законодавче визначення терміну «ліс» дає підстави розглядати в якості складової рослинного світу не ліс взагалі, як природний комплекс, а лише його основний елемент – лісову рослинність. У зв'язку з цим норми щодо правового режиму рослинного світу повинні бути вихідними і мати загальний характер щодо норм про використання та охорону лісової рослинності;

– аргументується положення про те, що у майбутньому найбільш оптимальним є законодавче регулювання відносин природокористування, в тому числі використання природних рослинних ресурсів, єдиним кодифікованим актом екологічного законодавства - Екологічним кодексом України. У зв’язку з цим пропонується включити до Екологічного кодексу окрему книгу, норми якої б забезпечували належне правове регулювання природоресурсових відносин;

– зроблено висновок, що норми щодо використання лісових рослинних ресурсів доцільно розглядати в якості складової частини складного інтегрованого правового інституту права використання природних рослинних ресурсів.

набуло подальшого розвитку:

– положення про виділення інформаційної, попереджувальної і каральної форм контролю в галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу;

– пропозиції про визнання юридичної особи суб’єктом злочину та адміністративного правопорушення шляхом внесення відповідних доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також посилення кримінальних, адміністративних та майнових санкцій до порушників екологічного законодавства;

– положення про формування нового складного правового інституту відтворення природних рослинних ресурсів, основу якого складають норми щодо відтворення лісової та нелісової рослинності, вміщені у Законі України «Про рослинний світ», Лісовому кодексі України та інших нормативно-правових актах екологічного законодавства. Зазначений правовий інститут стане в майбутньому складовою частиною галузі – флористичного права.

удосконалено:

– наукове положення про необхідність систематизації законодавства про охорону та використання природних рослинних ресурсів шляхом прийняття Кодексу про рослинний світ, який би вмістив норми про лісову та іншу рослинність. Пропонується до такого кодифікованого акта включити окремий розділ, присвячений використанню природних рослинних ресурсів – „Використання природних рослинних ресурсів”, запропоновано структуру такого розділу;

– положення про те, що для позначення процесу експлуатації корисних властивостей об’єктів рослинного світу, не пов’язаного з вилученням останніх із природного середовища (наприклад, використання природних рослинних ресурсів в естетичних, рекреаційних чи виховних цілях), доцільно вживати термін «користування». І, навпаки, якщо природокористування здійснюється з вилученням природних рослинних ресурсів із довкілля або поєднане з погіршенням чи втратою їх якісних властивостей, таку діяльність слід розглядати як «використання» природних рослинних ресурсів. Пропонується відобразити диференціацію між зазначеними термінами при визначенні загальних засад використання об’єктів рослинного світу чи користування ними у Законі України «Про рослинний світ» та нормативно-правових актах лісового законодавства;

– аргументацію до твердження, що з метою підвищення ефективності державного контролю і наукових підходів у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу необхідно:

1. Законодавчо закріпити принцип централізації і координації контрольних повноважень в галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу, визначивши єдиний орган, який би виконував координаційні і регулятивні функції контролю;

2. Усунути поєднання контролюючих і управлінських (господарсько-експлуатаційних) повноважень органів державної влади шляхом надання Державній екологічній інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища статусу Державного комітету України;

3. Прийняти комплексний нормативно-правовий акт, відобразивши в ньому матеріальні і процесуальні аспекти екологічного контролю в Україні.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та теоретичні положення дають можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розвитку сучасного законодавства України про рослинний світ та можуть слугувати в науково-дослідній роботі методологічною базою для подальшого вивчення екологічного права України.

Положення дисертації можуть бути використані в науковій роботі, при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, а також при читанні спецкурсів, лекцій та проведенні практичних занять з курсу “Екологічне право України”.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися і доповідалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а також на: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи [Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року], Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”[Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року], науково-теоретичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”[Івано-Франківськ, 12-13 травня 2006 року], Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина”[Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 року], Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина”[Івано-Франківськ, 11 квітня 2008 року].

Положення роботи використовувалися при підготовці лекцій із спецкурсу “Кримінально-правова відповідальність за злочини проти довкілля”, які дисертант читає для студентів юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, та при проведенні практичних занять.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 6 фахових наукових статтях і 5 тезах наукових доповідей та повідомлень на наукових, науково-практичних конференціях та семінарах.

^ Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок друкованого тексту, з них основний текст – 190 сторінок, кількість використаних джерел – 242 найменування.
^ РОЗДІЛ 1. РОСЛИННИЙ СВІТ ЯК ОБ’ЄКТ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВОВІДНОСИН


1.1. Поняття рослинного світу

Рослинний світ України є невід'ємним елементом довкілля, компонентом біосфери, «необхідним ланцюгом у мережі екологічних систем» [136, с.219], що впливає на якісний стан інших природних об'єктів та навколишнього природного середовища в цілому. У зв'язку з цим він потребує посиленої правової охорони та запровадження особливого режиму використання.

Одночасно слід відзначити, що тривалий час законодавством України (колись – УРСР) визначався порядок використання і охорони лише лісової рослинності. На сьогодні зазначені відносини також регулюються кодифікованим актом окремої галузі природноресурсового законодавства – лісового законодавства. Що ж стосується іншої важливої складової рослинного світу, - нелісової рослинності, то вона залишалася поза правовим полем.

Із прийняттям 9 квітня 1999 р. Закону України «Про рослинний світ» [182] на законодавчому рівні рослинний світ України визнано природним об'єктом, що підлягає правовій охороні та має особливий правовий режим. Зазначеним нормативно-правовим актом на законодавчому рівні закріплено основні поняття: «рослинний світ», «об'єкти рослинного світу», «природні рослинні ресурси», «дикорослі рослини», «природні рослинні угруповання» та інші.

Не дивлячись на це, в юридичній літературі відсутня єдність підходів до наукового визначення поняття «рослинного світу» та його співвідношення із суміжними поняттями. В той же час з'ясування змісту зазначеного терміна є необхідним для дослідження правового режиму використання і охорони рослинного світу та визначення сфери і меж дії вітчизняного законодавства про рослинний світ.

У ст.3 Закону України «Про рослинний світ» вміщено наступне визначення поняття «рослинний світ»: «рослинний світ – це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території» [182]. В енциклопедичній літературі дається подібне визначення цього поняття «рослинний світ – сукупність всіх рослинних організмів на певній території або на земній кулі, що утворюють флору й рослинність» [228, с.489]. До речі, широке трактування поняття «рослинний світ» зустрічається і в нормативних актах країн СНД. Так, відповідно до Закону Білорусі від 14 травня 2003 р. №205-3 «Про рослинний світ» (ст.1) рослинним світом визнається сукупність зростаючих дикорослих рослин, утворених ними популяцій, рослинних угруповань і інших насаджень [181]. Як бачимо, у наведених визначеннях зміст терміну «рослинний світ» не обмежується переліком лише дикорослих рослин.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Слід погодитися з В. Д. Сидором у тому, що розмежування об'єктів рослинного світу і природних рослин­них ресурсів має важливе значення для регулювання використан­ня дикорослих і інших несільськогосподарського призначення су­динних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань [136, с.222]. Зазначене розмежування ві­дображене і в законодавчих вимогах до використання об'єктів рос­линного світу, зокрема у ст.5 Закону України «Про рослинний світ» [182, с.221].

Для з'ясування змісту поняття «рослинний світ» доцільною видається характеристика останнього у співвідношенні з поняттями «рослинність» та «флора».

Термін «рослинність» означає сукупність рослинних угруповань (фітоценозів) планети в цілому або її окремих регіонів та місцевостей [228, с.489]. Під рослинністю іноді ще розуміють «що рослинність виступає одним із складників, що становлять поняття «рослинний світ» [214, с.144]. О. І. Крассов розглядає поняття «рослинність» як сукупність рослинних угруповань (фітоценозів), що покривають Землю або окремі її регіони [84, с.19]. На думку вченого, вона характеризується головним чином чисельністю і поєднанням різних рослинних угруповань, їх просторовою структурою і динамікою, а також набором життєвих форм рослин. Виділяють різні типи і форми рослинності, наприклад рослинність суші представлена декількома десятками типів рослинних угруповань: тундра, ліси, степи і т. д., за формами зростання: деревна, трав'яниста, пустинна, планктонна рослинність тощо [91, с.301, 512]. Крім того, розрізняють природну рослинність (первинну, вторинну) та антропогенну (культигенну, вторинну, бур'яноворудеральну [228, с.489]. З екологічної точки зору виділяють водяну, галофільну, псамофільну, кальцефільну та іншу рослинність [228, с.489]. Загалом, класифікації рослинності проводяться за флористичним, екологічним, еколого-фітоценотичним, генетичним, комплексним та іншими критеріями.

Під поняттям «флора» переважно розглядають історично складену сукупність видів рослин певної території чи ділянок рослинності… [229, с.11]. Це поняття вживають стосовно сукупності рослин всієї земної кулі, окремих материків будь-якої природно обмеженої ділянки земної поверхні, окремої країни тощо [229, с.11]. Вчені розглядають термін «флора» як такий, що означає «сукупність видів рослин, які виростають на певному географічному просторі, що історично склалася» та відрізняється від поняття «рослинність», оскільки характеризується видовим складом рослин [84, с.19].

Необхідність юридичного визначення терміна «флора» та його законодавчого закріплення у свій час обстоювалася О. І. Крассовим [84, с.19]. Для цього вчений запропонував наступне визначення цього поняття: «Флора — це сукупність природних видів і форм рослин, що зростають на певній території, щодо яких встановлено правовий режим, що забезпечує їх всебічну охорону та недопущення збитків для їх відтворення і використання» [84, с.20].

Таким чином, терміни «флора» та «рослинність» на сьогодні не вважаються юридичними поняттями природних об'єктів та вживаються переважно у природничих науках для характеристики різних аспектів (видового складу, чисельності тощо) сукупності рослин чи рослинних угруповань. Як справедливо зазначив О. І. Крассов, поняття «флора» слід відрізняти від поняття «рослинність», тобто сукупності рослинних співтовариств, що вкривають Землю або окремі її регіони [84, с.19]. Тому наведені поняття не є тотожними за змістом між собою та з юридичним поняттям «рослинного світу», що вживається для характеристики правового режиму відповідного об'єкта природи.

Разом з тим, вважаємо правомірним вживання терміна «флористичний» (як умовного аналога терміна «рослинний») при характеристиці відповідної галузі законодавства та майбутньої галузі права. Вперше ідею про формування «флористичного законодавства» як «єдності, що охоплює регулювання всіх відносин по використанню, охороні і відтворенню всієї природної рослинності в країні — як лісової, так і нелісової» обґрунтував О. І. Крассов [84, с.19]. Окремо слід зазначити, що в юридичній науці вживається й термін «флороохоронне законодавство» [1, с.327], який видається невиправданим, оскільки законодавство про рослинний світ визначає порядок не лише охорони, але й використання природних рослинних ресурсів, їх відтворення тощо.

Особливої уваги заслуговує також питання щодо співвідношення між поняттями «рослинний світ» та «ліс».

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» термін «ліс» розглядається у декількох значеннях: як «велика площа землі, заросла деревами і кущами», «дерева, які ростуть на такій площі», «зрубані дерева як будівельний та інший матеріал» тощо [19, с.491].

В еколого-правовій науці також є декілька основних підходів до трактування юридичного поняття лісу.

Частина вчених (Р. К. Гусєв, А. Б. Іскоян, О. М. Колотинська, В. В. Петров, В. Л. Мунтян) є прихильниками вузького трактування поняття лісу як сукупності переважно деревно-чагарникових рослин [34, с.10; 61, с.6; 75, с.15; 119, с.244; 108, с.249].

Зокрема, Г. Ф. Морозов писав, що ліс - це "певне співіснування живих організмів, переважно деревної рослинності, яка знаходиться між собою у взаємному зв'язку і тим створює ціле нове явище, нові життєві умови як для себе, так і для нащадків та інших живих істот, рослин і тварин, які живуть у лісі" [107, с. 6].

В. Л. Мунтян вважає, що «ліс – це сукупність деревних рослин, в якій виявляється не лише їх взаємовплив, а й вплив на зайнятий ними грунт і атмосферу. Ліс є більш або менш великою сукупністю дерев, які утворюють біологічну єдність; складає особливі частини географічного ландшафту, відмежованого від інших територій» [108, с. 149]. Аналогічну позицію займає А. Б. Іскоян, яка не включає до поняття «ліс» недеревні рослини, що виростають у лісі [61, с.6].

Як зазначає О. І. Крассов, у цьому випадку автори по суті зводять поняття лісу лише до сукупності деревно-чагарникових рослин і вважають, що сфера дії лісового законодавства обмежується регулюванням відносин з приводу деревно-чагарникової рослинності, що є об'єктом права виняткової державної власності [84, с.22]. На наш погляд, слід погодитися з О. І. Крассовим у тому, що визначення лісу тільки як сукупності деревно-чагарникових рослин обмежує поняття лісу і відповідно права лісокористування лише використанням цієї рослинності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Відповідно до ст. 6 ЛК України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів, що використовуються для задоволення суспільних потреб. До речі, пропозиції щодо врахування корисних властивостей лісів при визначенні поняття «лісові ресурси» на дисертаційному рівні було обґрунтоване С. М. Шершуном ще до внесення відповідних змін до ЛК України [238, с.6].

Виходячи із змісту зазначеної норми ЛК України та норм Закону України «Про рослинний світ», незаперечним є той факт, що у законодавстві лісові ресурси розглядаються як різновид природних рослинних ресурсів. У зв'язку з цим норми законодавства про використання та охорону природних рослинних ресурсів безпосередньо стосуються і мають загальне значення й щодо лісових ресурсів. Тому, на наш погляд, і лісова рослинність, і нелісова є складовими ширшого поняття – «рослинний світ».

Видається, що автори, які розглядають рослинний світ та ліс абсолютно самостійними та різними природними об'єктами, надто звужують поняття рослинного світу, включаючи до нього лише нелісову рослинність. Проте, як випливає із змісту ст. 4 Закону України «Про рослинний світ» та самого поняття рослинного світу (ст. 3 Закону) лісові ресурси є різновидом природних рослинних ресурсів, а отже поняття рослинного світу фактично охоплює за змістом як лісову, так і нелісову рослинність.

До речі, в енциклопедичній літературі ліс вважається одним із основних типів рослинності, в якому головну роль відіграють дерева і чагарники. За різноманітністю будови, силою діяння на навколишню природу ліс є найскладнішим і найпотужнішим рослинним угрупованням [226, с.185].

Разом з тим, слід зазначити, що сучасне законодавче визначення терміна «ліс» дає підстави розглядати в якості складової рослинного світу не ліс взагалі, як природний комплекс, а лише його основний елемент – лісову рослинність. У зв'язку з цим норми щодо правового режиму рослинного світу повинні бути вихідними і мати загальний характер щодо норм про використання та охорону лісової рослинності.

^ 1.2 Види природних рослинних ресурсів

Як було з'ясовано у попередньому підрозділі роботи, поняття рослинного світу є складним і багатогранним. В. Д. Сидор зазначає, що однією з особливостей рослинного світу є його біологічна різ­номанітність [136, с.221]. На думку вчених, біологічна різноманітність рослинних ресурсів — це співіснування різних проявів життя на певній території, оцінене за кількістю варіантів, їх взаємною відмінністю та кількісним співвід­ношенням [208, с.5].

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використову­ються або можуть бути використані населенням для потреб, є при­родні рослинні ресурси [49, с.236]. При цьому правовий режим використання і охорони природних рослинних ресурсів є диференційованим. Оскільки поняттям «рослинний світ» охоплюються природні ресурси різні за своїми природними, якісними характеристиками, поширенням, розповсюдженістю, місцезростанням, можливостями відновлення, екологічною, науковою та естетичною цінністю тощо, законодавством встановлено й диференційовані вимоги щодо використання та охорони окремих видів природних рослинних ресурсів. Слід погодитися з В. Д. Сидором у тому, що поділ природних рослинних ресурсів на рослинні ресурси загальнодержавного і місцевого значення має велике значення, оскільки на підставі такого поділу встановлю­ються різні правові режими використання об'єктів рослинного світу України [136, с.222]. У зв'язку з цим важливою є характеристика окремих видів природних рослинних ресурсів та особливостей їх правового режиму.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про рослинний світ» природні рослинні ресурси - це об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням, для потреб виробництва та інших потреб.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Включення до кола природних рослинних ресурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення в цілому відповідає п. «є» ч.1 ст.39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та вимогам Закону України «Про природно-заповідний фонд України» [178]. Відповідно до ст. ст. 15, 17, 20 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природні заповідники та національні парки визнано об'єктами загальнодержавного значення, а біосферні заповідники – міжнародного значення. Крім того, згідно з ч.2 ст.3 цього ж Закону заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. При цьому, як зазначає М. В. Краснова, критерієм для такого поділу є також унікальність зазначених об’єктів [52, с.455].

Друга група природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення включає, як зазначалося, лісові ресурси державного значення. Відповідно до ст.6 ЛК України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

Частина 2 ст.6 ЛК України відносить до лісових ресурсів також корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Між тим, як випливає зі змісту ч.2 ст.4 Закону України «Про рослинний світ», до природних рослинних ресурсів слід включати лише лісові ресурси, перелічені у ч.1 ст.6 ЛК України, тобто лісові рослинні ресурси, або лісову рослинність.

ЛК України в старій редакції [93] передбачав поділ лісових ресурсів за своїм значенням на лісові ресур­си державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державно­го значення належала деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належали: пні, луб, кора, деревна зелень тощо; другорядні лісові матеріали; лісові ди­корослі плоди, горіхи, гриби, ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, сіно, лісова підстилка і очерет; інші про­дукти лісу, які використовувалися під час здійснення побічних лісо­вих користувань, у тому числі при випасанні худоби й розміщенні пасік. До лісових ресурсів місцевого значення належала також де­ревина, яка заготовлюється під час проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства (рубки догляду за лісом, санітарні, рубки, спрямовані на реконструкцію малоцінних молодняків і по­хідних деревостанів, прокладання просік, створення протипожеж­них розривів тощо, лісовідновні рубки у деревостанах, що втрача­ють захисні, водоохоронні та інші корисні властивості) [136, с.231].

Проте, чинна редакція ЛК України не передбачає поділу лісових ресурсів на ресурси державного і місцевого значення. У зв'язку з цим існує теоретична і практична проблема законодавчого відмежування лісових ресурсів державного значення як складової природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Третя група природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення включає рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України. В цій частині ст. 4 відповідає за змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про Червону книгу України» [188], відповідно до якої всі об'єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Віднесення таких природних ресурсів до ресурсів загальнодержавного значення зумовлено необхідністю попередження зникнення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного світу, із природи, забезпечення збереження їх генофонду. За переконанням вчених, «надання особливого охоронного статусу видам тварин, рослин, мікроорганізмів, що є рідкісними або перебувають під загрозою зникнення» є одним із найбільш дієвих заходів, спрямованих на сповільнення темпів виснаження біологічних ресурсів Землі [50, с.666]. До речі, визнання на