Реферат: Творчий звіт учителя

ТВОРЧИЙ ЗВІТ УЧИТЕЛЯ


Це форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду прогресивного педа­гогічного досвіду вчителя, а також діяльності всього Педагогічного колективу з питань нових техно­логій, організації навчально-вихов­ної та методичної роботи в закла­дах освіти.

Доцільно проводити творчий звіт як підсумок атестації або шкільний етап конкурсу «Вчитель року».

Творчий звіт учителя готує методична рада школи. Вона роз­робляє план його проведення, організовує консультації, бібліо­графічні огляди, виставки творчих робіт, розробки дидактичних ма­теріалів.


^ Творчий звіт учителя здійсню­ється в такій послідовності


1. Підготовка вчителя до творчого звіту (підготовчий етап):

збирання та опрацювання інформації;

підготовка стислої доповіді для творчого звіту з досвіду ро­боти вчителя;

підготовка та організація постійної виставки творчого досяг­нення вчителя в предметному ка­бінеті та методичному кабінеті школи, РМК;

висвітлення досвіду вчите­ля протягом навчального року в педагогічній пресі, у виступах на телебаченні, радіо;

оформлення матеріалів творчого досягнення вчителя;

визначення дати і місця проведення творчого звіту.


2. Проведення творчого звіту:

урочисте відкриття творчо­го звіту вчителя, вступне слово методиста РМК;

стислий виступ-характеристика директора школи;

звіт учителя про особистий досвід та творчі досягнення, напрацювання;

осмислення та обговорен­ня творчого доробку вчителя;

огляд виставки творчого доробку вчителя.


3. Урочисті привітання вчителя з творчим звітом:

представників відділу осві­ти, РМК;

адміністрації школи та пе­дагогічного колективу;

учителів-предметників за фахом (міста, району);

учнів, батьків;

шкільний концерт з нагоди творчого звіту вчителя.


4. Підбиття підсумків, вироб­лення рекомендацій щодо вико­ристання творчого звіту і його впровадження у вивчення педа­гогічного досвіду.


Підбиваючи підсумки творчо­го звіту вчителя, визначають три рівні: науковий, методичний, прак­тичний.


Для використання та висвітлен­ня творчого звіту вчителя його узагальнений матеріал має місти­ти такі питання:

загальна тема творчого звіту вчителя та його суть;

зміст творчого звіту;

рекомендації щодо його впровадження та використання.


Координацію творчих звітів учителів у районі здійснює РМК.

^ ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ УЧИТЕЛЯ


Це форма методичної роботи, спрямована на формування твор­чої активності, розвитку ініціативи педагога, узагальнення й поши­рення його досвіду, зростання ав­торитету.


^ Технологія здійснення


Підготовча робота (вивчен­ня досвіду роботи вчителя, про­фесійної біографії, відвідування уроків, позакласних заходів).


Ознайомлення з виставкою творчих доробків учителя. Пре­зентація вчителя, його творчих здобутків адміністрацією школи, колегами по роботі, вихованцями, батьками. Експрес-інтерв'ю з учи­телями.


Педагогічна вітальня — за­хід, у ході якого колеги, учні виконують пісні про школу, вчите­ля, рідний край, панує гумор, фан­тазія.


Технологія має варіативний ха­рактер і може бути змінена.


Цей захід сприяє згуртуванню педагогічного колективу, утвер­дженню в ньому духу професій­ного суперництва, творчого по­шуку.


САМООСВІТА


Це знання, набуті самостійно, з урахуванням особистих інте­ресів та об'єктивних потреб за­гальноосвітньої школи, із різних джерел — додатково до отрима­них у базових навчальних закла­дах. Відмінною рисою самоосві­ти педагога є те, що результат такої роботи — розвиток учнів, а не тільки самовдосконалення в особистому та професійному планах. Форми самоосвіти педагога:

поглиблена підготовка до уроків;

виконання докурсових та міжкурсових завдань;

заняття на очно-заочних кур­сах;

виступи на семінарах з допо­відями;

систематичне читання книг та періодичних видань.

Форми і методи керівництва самоосвітою вчителів з боку ад­міністрації школи:

Винесення на засідання пед­ради, засідання методоб'єднань питань, пов'язаних із самоосвітою.

Систематичне пояснення ролі са­моосвітньої роботи, організація виступів учителів з питань обміну досвідом самоосвіти.

Індивідуальні бесіди керів­ників шкіл з учителями про ос­новні напрями самоосвіти.

Спільне обговорення ке­рівниками шкіл та вчителями ме­тодів вивчення складних розділів і тем програми. Розробка окремих рекомендацій з метою підви­щення педагогічної ефективності уроків.

Надання допомоги вчителям в узагальненні їхнього досвіду, підготовці доповідей з проблем педагогіки, стимулювання най­більш підготовлених учителів до науково-дослідницької роботи.

Комплектування та попов­нення бібліотечного фонду літературою з питань самоосвіти та самовдосконалення, а також но­винками психолого-педагогічної літератури.

Проведення циклів лекцій, групових та індивідуальних кон­сультацій, семінарів.

Систематичне підбиття під­сумків самоосвітньої роботи вчи­теля (співбесіди, колоквіуми, звіти на засіданнях педради і метод­об'єднань), визначення завдань і змісту самоосвіти на новий на­вчальний рік, аналіз якісних підсумків навчально-виховного процесу.

^ Технологія організації само­освіти педагогів-предметників може бути представлена у вигляді наступних п'яти етапів:

Перший етап — установчий, передбачає налаштування на са­мостійну роботу; вибір мети ро­боти, виходячи з науково-мето­дичної теми (проблеми) школи; формулювання особистої індиві­дуальної теми, осмислення по­слідовності своїх дій.

Другий етап — навчальний, коли педагог ознайомлюється з психолого-педагогічною та мето­дичною літературою з обраної про­блеми освіти.

Третій етап — практичний, під час якого відбувається накопичен­ня педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, здійснення експериментів. Практичну роботу супроводжує вивчення літератури.

Четвертий етап — теоретичне осмислення, аналіз та узагальнен­ня накопичених педагогічних фактів. На даному етапі доцільно організувати колективне обгово­рення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про пе­ребіг самоосвіти на засіданнях МО чи кафедри, на районних МО; відвідування з наступним обгово­ренням відкритих уроків з обра­ної проблеми та інші колективні форми роботи.

П'ятий етап — підсумково-контрольний, на якому педагог має підбити підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостережен­ня, оформити результати. Голов­ним тут є опис здійсненої роботи та встановлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування резуль­татів, формулювання загальних висновків та визначення перспек­тив у роботі.

^ Система самоосвітньої ро­боти вчителя передбачає: по­точне і перспективне плануван­ня; підбір раціональних форм та способів засвоєння й збережен­ня інформації; оволодіння мето­дикою аналізу і способами уза­гальнення свого та колективно­го педагогічного досвіду; посту­пове освоєння методів дослід­ницької та експериментальної діяльності.

^ План самоосвіти вчителя має містити: перелік літератури, яку слід опрацювати; визначені форми самоосвіти; термін завершен­ня роботи; передбачувані резуль­тати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне плануван­ня, опис досвіду роботи, оформ­лення результатів у вигляді звіту тощо).

Матеріал, зібраний у процесі самоосвіти, доцільно розподіляти на окремі теми і зберігати у виг­ляді карток, спеціальних зошитів, тематичних тек, особистого педа­гогічного щоденника. Важливе значення в процесі самоосвітніх занять має вміння працювати з літе­ратурними джерелами: робити ви­писки, складати конспект, тези прочитаного, розгорнутий план чи анотацію.

У шкільному методичному ка­бінеті на допомогу вчителям у самоосвітній діяльності має бути сформований банк матеріалів:

списки рекомендованої для само­стійного опрацювання літератури;

матеріали з ППД;

різні варіанти планів самоосвітньої роботи; тек­сти доповідей;

зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяль­ності;

зразки конспектів літератур­них джерел; новинки психолого-педагогічної літератури.

^ РОБОТА НАД ІНДИВІДУАЛЬНОЮ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ (ПРОБЛЕМОЮ)


Індивідуальна науково-мето­дична робота — усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна робота педагогів, спрямована на вдосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для прак­тичної діяльності.

Науково-методична тема (проблема) — питання чи ком­плекс питань, які об'єктивно ви­никають в організації навчально-виховного процесу і вирішення яких передбачає суттєвий прак­тичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою (про­блемою), вчитель поглиблено і цілеспрямовано аналізує всі дже­рела науково-методичної інфор­мації, особливо отриманої в ході курсової підготовки, участі в ро­боті семінарів, у процесі консуль­тацій, шляхом читання психолого-педагогічної літератури з пробле­ми, ознайомлення з ППД. При цьо­му вчитель набуває навичок ана­лізу змісту публікацій та педа­гогічної практики, навчається прийомів науково-дослідницької діяльності, вчиться оформляти і подавати результати індивідуаль­ної роботи над темою (пробле­мою).


^ Орієнтовний алгоритм роботи педагога над індивідуальною нау­ково-методичною темою (пробле­мою):

1. Вибір теми (проблеми) інди­відуальної науково-методичної ро­боти:

ознайомлення з літературою;

ознайомлення з нормативни­ми документами;

вивчення прогресивного педагогічного досвіду з пробле­ми дослідження.

2. Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:

складання картотеки літера­турних джерел;

виписки з літературних джерел.

3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану інди­відуальної науково-методичної ро­боти:

обґрунтування вибору теми;

актуальність і новизна;

відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;

формулювання мети та зав­дань роботи;

розробка календарного пла­ну індивідуальної роботи.

4. Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, іннова­ційних технологій педагогічної діяль­ності.

5. Впровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяль­ності.

6. Аналіз та оцінювання резуль­татів роботи над індивідуальною на­уково-методичною темою (пробле­мою), формулювання висновків та пропозицій.

7. Літературне оформлення робо­ти, звіт перед колегами про отримані результати.


^ Роботу над індивідуальною на­уково-методичною темою (про­блемою) доцільно розподілити принаймні на два етапи.


На першому етапі вчитель має всебічно ознайомитися з висвіт­ленням обраної ним теми (про­блеми) в науці, зіставити особис­тий досвід із досвідом колег чи висвітленим у літературі.

На основі аналізу різних по­глядів на розв'язання конкретної проблеми педагог визначає осо­бисту позицію, а зіставлення сво­го досвіду викладання з накопи­ченими в науково-педагогічній і методичній літературі ідеями, ме­тодами та прийомами дасть йому змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міститься в його досвіді роботи, в чому він може піти далі зафіксованого в книгах і статтях і, врешті, що він не освоїв у своїй практичній ро­боті.


^ Другий етап — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викла­дання, а також перевірки його ефективності; аналіз отриманих результатів викладання.


^ Результативність роботи педа­гога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) можна оцінювати на основі таких показників:

Розвиток навичок навчаль­но-пошукової діяльності (забезпе­чення науковості методичної ро­боти; вдосконалення наукової організації праці; використання довідкової, енциклопедичної літе­ратури, науково-інформаційних джерел; розроблення програми діяльності, мети, завдань науково-методичної роботи).

Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяль­ності (здійснення пошукової робо­ти з питань удосконалення змісту, методів роботи; вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий та особистий досвід; не­стандартне, оригінальне вирішен­ня завдань).

Організація роботи над об­раною науково-методичною те­мою (розроблення теми, її апро­бація та впровадження, прогнозу­вання можливих результатів; оновлення змісту, форм та ме­тодів навчально-виховної діяль­ності; діагностика та аналіз отри­маних результатів; пропагування та поширення прогресивного педа­гогічного досвіду; видавнича діяльність).

РЕФЕРАТ


Це одна з форм письмового подання результатів індивідуаль­ної роботи вчителя над обраною науково-методичною темою (про­блемою).

Найчастіше реферат готують за результатами опрацювання літера­турних джерел з проблеми до­слідження. В даному разі він містить стислий виклад змісту од­ного чи кількох літературних дже­рел, основні фактичні відомості й висновки, перелік необхідних для ознайомлення в подальшій роботі публікацій, а також висновки щодо практичного використання поло­жень авторів.

^ Послідовність пошуку науко­вої інформації для підготовки тек­сту реферата:

Збирання загальної інфор­мації з досліджуваної проблеми за допомогою енциклопедій, словників, довідників і підруч­ників.

Систематизація та викорис­тання знайдених першоджерел для подальшого ознайомлення з проблемою.

Пошук наукових оглядів та монографій, ознайомлення з ними і виявлення в них посилань на оригінальну літературу.

Систематичний пошук і оз­найомлення з публікаціями з об­раної проблеми.

Вивчення оригіналів науко­вих робіт та конспектування.

Орієнтовний зміст реферату за результатами опрацювання літе­ратурних джерел:

виклад суті основних поло­жень авторів;

аналіз існуючих точок зору на досліджувану проблему;

зміст однакових та зіставлен­ня різних поглядів або позицій різних авторів;

виокремлення малорозроблених, незрозумілих чи дискусій­ них положень;

виклад принципово нових положень та підходів;

висловлення свого ставлен­ня до авторської позиції.

Як форма подання попередніх результатів дослідження з науко­во-методичної теми (проблеми) реферат містить:

обґрунтування вибору індиві­дуальної теми (проблеми), її тео­ретичне і практичне значення;

стислий аналіз публікацій з теми (проблеми), оцінка та виснов­ки на основі проаналізованого мате­ріалу;

опис особистого досвіду ро­боти в рамках обраної теми (проб­леми);

аналіз впливу роботи над те­мою (проблемою) на наслідки і ре­зультати навчально-виховної роботи з предмета;

висновки за наслідками інди­відуальної роботи над науково-ме­тодичною темою (проблемою).

Підготовка реферата передба­чає поглиблене вивчення пер­шоджерел, вміння пов'язувати теоретичні положення із специ­фікою особистого педагогічного досвіду, потребує здійснення де­тального аналізу теоретичних підходів до розв'язання пробле­ми та формулювання практичних висновків.

Реферат готують насамперед для себе, щоб за його допомогою осмислити і передати ідеї, думки, узагальнення іншим, спільно їх обговорити. Реферат може слу­гувати основою для усного висту­пу з елементами імпровізації, його можна зачитати дослівно. В остан­ньому випадку особливу увагу слід звернути на стиль викладання.

^ Готуючи текст реферату, до­цільно дотримуватися таких за­гальних вимог:

чіткість структури (змісту);

логічна послідовність ви­кладу; точність оцінок, що виключає можливість суб'єктивного тракту­вання чи двозначне розуміння;

аргументованість висновків;

встановлення причиново-на­слідкових зв'язків між процесами та явищами;

за можливості — наочне пред'явлення результатів аналізу (таблиці, графіки, діаграми).

^ ДОПОВІДЬ (ПОВІДОМЛЕННЯ)


Це оформлений письмово, але призначений для усного повідом­лення виклад суті проблеми об­говорення.

Першим кроком у підготовці доповіді є визначення її мети. Метою виступу може бути інформу­вання, переконання чи спонукан­ня слухачів. Мету конкретизують залежно від ситуації, вона є осно­вою для підготовки виступу, фор­мулювання ідей та головних тез промови.


^ Готуючи виступ, обов'язково слід скласти «портрет» майбутньої аудиторії, який передбачає:

характеристику аудиторії за віком, статтю, за освітнім рівнем;

мотиви, які спонукають слу­хати доповідь;

готовність до сприйняття про­мови (рівень обізнаності, профес­ійна підготовка, зацікавленість у проблемі);

емоційний настрій слухачів.


Необхідно дібрати матеріал, скласти план доповіді, скомпонува­ти матеріал у чіткій логічній по­слідовності; літературно обробити текст, дібравши порівняння, епіте­ти тощо.

Написавши остаточний текст доповіді, слід провести репетицію публічного виступу, щоб краще запам'ятати основні положення доповіді.


На початку доповіді слід за­безпечити контакт з аудиторією, оволодіти увагою слухачів, збу­дити в них інтерес до теми по­відомлення й завоювати їхню до­віру.

Доповідь передає зміст пропо­зиції доповідача. Тому від того, наскільки якісно здійснено підго­товку тексту, залежить розуміння аудиторією основного змісту до­повіді.

Важливо вміло використовува­ти невербальні засоби спілкуван­ня, а також стежити за станом і реакцією слухачів, не допускаючи перевтоми аудитори.


^ Для забезпечення постійного контакту з аудиторією та створен­ня позитивного ставлення до змісту доповіді необхідно:

частіше дивитися на кожного зі слухачів;

не дивитись у вікно, в стелю чи підлогу, сконцентруватися на аудиторії;

не читати своїх записів, а пе­редавати головний зміст своїми сло­вами;

змінювати темп і тональність мовлення;

стояти зручно, не рухатися по­ надміру, не захоплюватися жести­куляцією;

до записів заглядати відкрито, але не демонстративно;

не навалюватися на стіл чи ка­федру, біля яких стоїте.


Завершальна частина доповіді має на меті концентрацію уваги аудиторії на головній думці, а та­кож узагальнення висловленого.

При цьому доцільно:

стисло повторити основні по­ложення доповіді;

закликати до дії;

зробити слухачам вдалий ком­плімент;

викликати сміх аудиторії;

процитувати авторитетну особу;

навести найяскравіший аргу­мент.



^ РОБОТА НАД КОЛЕКТИВНОЮ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ (ПРОБЛЕМОЮ)


Це колективна форма пошуко­вої роботи, спрямованої на роз­в'язання актуальної психолого-педагогічної проблеми з метою вдосконалення навчально-вихов­ного процесу та підвищення про­фесійно-кваліфікаційного рівня вчителів.


^ Алгоритм роботи педагогічно­го колективу над реалізацією нау­ково-методичної теми (пробле­ми):


Попередня підготовка до впро­вадження нової педагогічної ідеї (концепції). . .

Забезпечення теоретичної та психологічної готовності педагогів школи до впровадження нових нау­кових ідей, концепцій, рекомен­дацій.

Вибір (постановка) науково-методичної теми або проблеми.

Ознайомлення з висвітленням проблеми в психолого-педагогічній літературі.

Уточнення теми (проблеми) і складання плану науково-методичної роботи.

Пошукова діяльність колекти­ву школи з вирішення завдань ко­лективної теми; систематичне на­копичення матеріалу.

Аналіз та узагальнення ре­зультатів пошукової діяльності, фор­мування перспективного педагогіч­ного досвіду з обраної теми (про­блеми).

Впровадження в практику ро­боти педагогів школи досвіду реа­лізації нових педагогічних ідей, кон­цепцій та рекомендацій.

Підбиття підсумків результатів роботи над науково-методичною те­мою.

Літературне оформлення ре­зультатів колективної роботи.


Вибір теми (проблеми) колек­тивної науково-методичної робо­ти визначається:


поставленими перед за­гальноосвітнім закладом завдан­нями;

потребами та творчими ін­тересами більшості вчителів школи;

потребою в теоретичній роз­робці та практичному вирішенні низки педагогічних проблем.


Вимоги до визначення єдиної науково-методичної теми (про­блеми):


Актуальність теми (пробле­ми) для діяльності конкретного педагогічного колективу; відпо­відність розвитку колективу реа­лізації конкретних завдань, які ви­пливають з науково-методичної теми (проблеми).

Співзвучність теми (пробле­ми) сучасним педагогічним ідеям та концепціям.

Колегіальний вибір теми (про­блеми) з урахуванням думок його найавторитетніших членів.

Діалектичний зв'язок єдиної шкільної теми (проблеми) з темою чи проблемою, над якою працю­ють педагогічні колективи району або області, з існуючим ППД, з конкретними науково-дослідними установами, спроможними надати допомогу школі своїми методич­ними розробками.

Цілісність — охоплення нау­ково-методичною темою (пробле­мою) як навчальної, так і виховної роботи.



^ Умови ефективності роботи педагогічного колективу над єди­ною науково-методичною

темою (проблемою):


аргументований та обґрунто­ваний вибір колективної теми (проблеми), її актуальність та но­визна;

формування в педагогів інте­ресу до теми та психологічної го­товності до роботи в творчих гру­пах або індивідуально;

підбір адекватних методів вирішення проблеми, чітке пла­нування роботи;

знання педагогами місця своєї ділянки роботи в комплекс­ному предметі дослідження;

чітке обґрунтування та єдині підходи до структури і змісту основних понять, визна­чення суті педагогічних процесів або явищ;

якісний та кількісний аналіз проміжних і остаточних резуль­татів колективного творчого по­шуку;

обґрунтованість та оптимальність висновків, підготовка за результатами науково-методичної продукції.


Аналіз результатів роботи над колективною науково-методич­ною темою (проблемою)

здійс­нюється на основі:


аналізу шляхів реалізації на­уково-методичної теми (пробле­ми) школи;

визначення конкретних успі­хів у роботі над колективною про­блемою та розкриття їхніх причин;

виявлення упущень та аналіз їхніх причин;

узагальнення результатів вив­чення стану викладання навчаль­них предметів;

розкриття зв'язку між підсум­ками роботи над колективною на­уково-методичною темою (про­блемою) та якісним складом пе­дагогічних кадрів;

аналізу використаних форм та методів методичної роботи, їхньої придатності для розв'язан­ня проблеми школи;

аналізу остаточних резуль­татів методичної роботи в на­вчальному закладі;

конкретності розроблених за наслідками роботи рекомендацій;

визначеності завдань робо­ти на перспективу.



^ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ


Педагогічна ситуація — су­купність умов і обставин, які ви­магають швидко приймати педа­гогічно правильні рішення.

Складні педагогічні ситуації виникають часто, і педагог має бути готовим до них. Уміння пе­редбачати ситуацію, готовність впливати на неї зміцнюють авто­ритет педагога, стимулюють його творчу активність, карбують педа­гогічну майстерність.

Педагогічна ситуація може пе­ретворитися на проблему або зав­дання. В педагогічній ситуації цен­тральним елементом є суб'єкт, у завданні — знакова модель, а в проблемі—суперечності.

Щодня перед педагогами поста­ють проблеми. Як їх розв'язувати? Кожен робить це по-своєму, вихо­дячи з особистого досвіду, знань та вмінь. Є певні закономірності, врахування яких може сприяти більш раціональному впливу на педагогічні ситуації, заощадженню часу, коштів і здоров'я.


Рецепту для кожної окремої педагогічної ситуації не існує, але управлінню ними могли б сприяти такі заходи:

практикуми для вчителів-предметників, класних керівників, вихователів щодо визначення способу підпорядкування педаго­гічної ситуації;

засідання малих педрад, мо­делювання педагогічних ситуацій, де педагоги і психологи могли б проаналізувати педагогічні ситу­ації, накреслити програму дій;

робота з сім'єю — надання допомоги батькам через їх загаль­ну педагогічну освіту, вироблен­ня програми дій школи, сім'ї у ста­новленні особистості;

індивідуальна корекційна ро­бота психолога;

створення психологічного комфорту для педагогічного й уч­нівського колективів;

здійснення допомоги в само­освіті педагогів.


Алгоритм управління педагогічними ситуаціями

Зберіть і запишіть інформа­цію (уявіть, що збираєте її не для себе; такий прийом стримує емоції, які заважають діяти ро­зумно).

Чітко визначте проблему.

Сформулюйте ситуацію (про­блема, її учасники; стежте за зміна­ми в ситуації, бо вони можуть змінити і навіть стимулювати про­блему).

Зрозумійте причину.

Зберіть інформацію про учас­ників педагогічної ситуації (кого це стосується? які в кого ролі?).

Чітко уявіть головну мету (чого бажаєте в результаті ви та інші?).

Розберіться, чи потрібна до­помога (підтримка).

Визначтесь із прийнятною для вас тактикою і технікою дій.

Обміркуйте якомога більше варіантів виходу із ситуації.

Проаналізуйте всі ці варіанти (плюси, мінуси).

Виберіть основний варіант.

Виберіть запасні варіанти.

Уявіть найгірший результат, який реально може бути за умови невдачі в усіх варіантах.

Вибравши основний шлях виходу із ситуації, забудьте про всі інші.

Складіть план дій (з термі­нами).

Заохочуйте, мотивуйте, на­лаштовуйте себе.

Починайте рішуче діяти за планом.

Перевіряйте правильність дій (щоб, за потреби, змінити їх такти­ ку чи техніку).


^ НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ


Це одна з форм теоретичної і практичної підготовки педагогіч­них працівників на основі виявлен­ня й узагальнення практичного передового досвіду.


За тематикою науково-прак­тичні конференції можна поділи­ти на три основні типи:

міжпредметного характеру;

за окремими темами;

проблемні.


Технологія проведення науково-практичної конференції


Тему конференції визначають заздалегідь (за 3-5 місяців). Тривалість її роботи здебільшого 1—2 дні. Основним підготовчим та організаційним органом конфе­ренції є оргкомітет, сформований із методистів-фахівців, учителів-методистів, учених-педагогів тощо.


^ Підготовчі функції оргкомітету:


затвердження запропонованої тематики конференції;

обговорення й затверджен­ня програми проведення конфе­ренції, куди входять: календарний план, регламент, програма пле­нарних і секційних засідань;

обговорення матеріалів до збірника доповідей або тез;

підготовка тексту запрошень тощо.


^ Організаційні функції оргко­мітету:


На пленарному засіданні роз­глядають основні теоретичні пи­тання висунутої проблеми.


На секційному засіданні (2—3 секції) розглядають окремі шляхи розв'язання даної проблеми (обмін досвідом роботи, спостере­ження та обговорення навчальних і виховних занять тощо). Водночас учасники вносять конкретні пропо­зиції щодо ефективного вирішен­ня обговорюваного питання.


^ На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти ке­рівників секції, обговорюють і ухвалюють рекомендації конфе­ренції з даної проблеми.


Зворотний зв'язок науково-практичної конференції:


конференція дає змогу за відносно короткий час ознайомити педагогів з результатами дослід­жень;

завдяки надрукованим збірни­кам доповідей або тез є можливість довести до відома всіх шкіл рейону наукову інформацію про наслідки дос­ліджень і рекомендації щодо запро­вадження наукових ідей у практич­ну діяльність;

зауваження й пропозиції, вис­ловлені на конференції, дають змогу керівникам освіти і науково-мето­дичних служб координувати плани педагогічних досліджень, ефективно здійснювати управління цим проце­сом тощо.



^ ОПЕРАТИВНО-МЕТОДИЧНІ НАРАДИ


Завдання оперативно-мето­дичних нарад (оперативних нарад) — підвищення наукового рівня педагогічної роботи, запобігання можливим помилкам, виправлен­ня допущених помилок. Тут роз­глядають питання, які неможливо передбачити заздалегідь.


^ ПЕДАГОГІЧНА ВИСТАВКА


Завдання педагогічної ви­ставки — показ досягнень педа­гогічного колективу у пропаганді нових зразків навчально-виховної роботи та науково-методичної діяльності педагогів, поширення ППД, висвітлення діяльності бать­ківських та учнівських органів са­моврядування.


^ Виставки розрізняють за зміс­том і місцем у навчальному про­цесі — тематичні та оглядові; за тривалістю: постійні та епізодичні.

Організовують виставки кафед­ри, науково-методичні ради із за­лученням колективу.


Технологія проведення педа­гогічної виставки:

визначення та обговорення в колективі проблеми, теми;

визначення місця й часу екс­позиції;

складання плану підготовчої роботи (розподіл доручень між чле­нами науково-методичної ради);

визначення переліку і терміну збирання матеріалів, які експонува­тимуться на виставці (цифрових, тек­стових, ілюстративних, книг, ТЗН, сувенірів, виготовлених власноруч, тощо);

оформлення супровідних текстів до документів та експонатів(узагальнення й висновки);

систематизація матеріалів (роз­поділ за темами в експозиційні ком­плекси);

складання картотеки наявних матеріалів;

художньо-естетичне оформ­лення.


Зворотний зв'язок:

записи в спеціальних книгах відгуків;

поширення експонованого ППД, впровадження нових педагогічних технологій;

підвищення якості навчально-виховного процесу в навчальних зак­ладах;

заявки від відвідувачів вистав­ки на наступний показ своїх експо­натів.



^ ГРУПОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ


Це форма науково-методичної роботи з групою педагогів, заці­кавлених у розв'язанні одних і тих самих проблем.


Завдання групової консультації — надавати постійну допомогу педагогам у самоосвіті, вирішенні чергових проблем, аналізі особи­стого досвіду в світлі нових зав­дань, розширенні перспективи використання нових завдань на практиці, озброєнні конкретними прийомами самоаналізу, само­оцінки.


Планові групові консультації проводять тоді, коли група педа­гогів тривалий час працює над вирішенням складної проблеми.


^ Організація й проведення групових консультацій


Визначення теми консуль­тації на основі вивчення стану на­вчально-виховної роботи, показ­ників успішності учнів, наявності невирішених проблем, недоліків у роботі педагогів.




Опрацювання науково-попу­лярної, психолого-педагогічної та методичної літератури з даної про­блеми, добір фактичного матері­алу, що ілюстративно доповнить теорію.




Визначення консультантів (керівники навчальних закладів, методисти, юристи, лікарі, психо­логи, мистецтвознавці, логопеди, практики та ін.).




Визначення складу учасників (з урахуванням результатів бесід, анкетувань, діагностувань, особи­стої зацікавленості педагогів да­ною проблемою).




Складання сценарію прове­дення консультації(забезпечення чіткості, стислості та проблемності викладу матеріалу, моделювання найбільш значущих ситуацій, ак­тивізація слухачів залученням до бесіди, до живого переконливого діалогу).




Підготовка оголошення про дату і місце проведення консуль­тації зі стислим переліком питань, запропонованих до розгляду.




Вироблення чітких, конкрет­них рекомендацій, тез.



СЕМІНАР


Це форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації.

Семінари організовують ди­рекція школи (шкільні), методка­бінети (шкільні, міжшкільні, ра­йонні), обласний інститут післядипломної освіти (районні, зо­нальні, обласні).


Пропозиції про проведення семінарів (постійних, епізодичних; теоретичних, практикумів, комбі­нованих тощо) подають директор школи або його заступник з на­вчально-виховної роботи(педаго­гічний колектив), керівники мето­дичних об'єднань, методисти ме­тодкабінетів та інституту післядипломної освіти.

Потреба в проведенні семіна­ру визначають на діагностичній основі.


^ Керівник семінару — педаго­гічний працівник (учитель, заступ­ник директора, методист, науко­вець тощо), який найкраще обіз­наний із проблемою й має належні організаторські здібності.

До роботи в семінарі залуча­ють педагогічних працівників різних рівнів підготовки (25—30 осіб).

Тематику семінару можуть обирати вчителі або визначати методкабінет, ОІППО.


^ Технологія організації та проведення семінару

Відповідно до тематики роз­робляють плани, які передбачають тему, питання для опрацювання. Запропоновані для обговорення проблеми мають бути актуальни­ми і цікавими, сприяти дослід­ницькій і пошуковій роботі учас­ників семінару, спонукати до ди­скусії.

На допомогу учасникам семі­нару пропонують список рекомен­дованої літератури, проводять консультації.


Як правило, до семінару готу­ються всі учасники з усіх питань. Однак доцільно запропонувати окремим учителям (методистам) заглибитися в проблему з метою її всебічного обговорення.


На семінарських заняттях ви­користовують різні форми робо­ти:

повідомлення,

виступи,

огляди,

дискусії,

відвідування уроків (позакласних заходів),

екскурсії тощо.


Виступи (повідомлення, рефе­рати тощо) учасників семінару мають бути науковими, конкретни­ми, відбивати особисту точку зору доповідача, без формалізму і зай­вої патетики, конструктивні.


На кожному семінарському за­нятті виробляють методичні ре­комендації на основі вивчених та обговорених питань з наукової теми, впровадження яких сприя­тиме підвищенню фахового рівня педагога та рівня навчально-ви­ховної роботи.


^ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СЕМІНАР


Це одна з основних форм ме­тодичної роботи, яка полягає в ознайомленні з новітніми досяг­неннями психолого-педагогічної науки і передового досвіду та в обговоренні слухачами повідом­лень, доповідей, рефератів, ви­конаних ними за результатами досліджень самостійно під керів­ництвом спеціалістів у даній га­лузі.


Організація психолого-педагогічного семінару потребує висо­кої кваліфікації організаторів ме­тодичної роботи або прямих зв'язків з ученими, представника­ми Академії педагогічних наук, педагогами, кваліфікованими лек­торами інститутів післядипломної педагогічної освіти. Важливою позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є органічний взаємозв'язок теорії й практики на його заняттях.


Проводячи заняття психолого-педагогічного семінару, необхід­но забезпечити атмосферу твор­чості, неформального спілкуван­ня. У деяких випадках після твор­чого повідомлення можна органі­зувати дискусію, диспут.


Під час роботи семінару можливе й колек­тивне вирішення навчально-педа­гогічних завдань. Психолого-педагогічні семінари можуть бути ефективною формою залучення вчителів до творчої науково-дос­лідницької діяльності. Практика свідчить, що робота такого семі­нару упродовж багатьох років по­мітно підвищує загальну і педаго­гічну культуру його учасників.


Для забезпечення функціону­вання семінару характерні такі етапи роботи:


Вибір теми.

Складання плану.

Добір літератури.

Визначення проблеми.

Вивчення проблеми.

Написання тез, рефе