Реферат: План Вступ Теоритична частина: Надзвичайні ситуації екологічного характеру

План


Вступ

Теоритична частина: Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Практична частина:

I. Оцінка хімічної обстановки при руйнуванні (аварії) об'єктів, що мають СДОР

ІI. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС

Використана література

Вступ

Бурхливий науково-технічний прогрес, особливо в другій половині XIX сторіччя, сприяв не тільки підвищенню виробництва, росту матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем. Разом з тим економічні, духовні, релігійні, етнічні та інші суперечки спричинили в цей період до великої кількості війн та збройних конфліктів.

Незважаючи на те, що міжнародна обстановка останнім часом стабілізується, однак військова загроза для більшості країн залишається і кількість збройних конфліктів зростає.

Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай актуальною проблему забезпечення безпеки в природно-техногенній та екологічній сфері.

За останні 30 років в природних катастрофах загинуло більше 4 млн. осіб, а кількість постраждалих перевищила 3 млрд. осіб. Прямі економічні збитки склали більш, як 400 млрд. доларів.

Серйозні занепокоєння викликає стан техногенної безпеки, оскільки техногенні катастрофи призводять до загибелі великої кількості людей. Мабуть, стратегія техногенної безпеки в найближчий час суттєво не зміниться. Це районування територій за ступенями ризику, здійснення заходів з попередження аварій і техногенних катастроф, підготовка сил для ліквідації наслідків, участь у державному контролі з питань техногенної безпеки, соціальний захист постраждалого населення.

Аналіз світового досвіду показує, що в сучасних умовах необхідно діяти у таких напрямках:

всебічне удосконалення нормативно-правової бази;

створення методології оцінки ризику;

здійснення моніторингу за станом навколишнього середовища;

здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій природного характеру або максимального зниження їх наслідків;

підготовка сил і засобів та підтримання їх у готовності до дій у НС;

проведення навчань для населення з дій при НС природного характеру;

міжнародна співпраця з питань захисту населення на території певної держави.

Крім регіональних проблем існують глобальні проблеми людства, які мають як однакові, так і різні прояви в різних районах Землі, що пов'язано з місцевими особливостями. Не претендуючи на повне їх визначення, назвемо основні з них: демографічна, екологічна, війни та миру, природних катастроф та техногенної безпеки, енергетики, виснаження земних надр, бідність, нестача харчів, міжетнічне протистояння, релігійна нетерпимість, організована злочинність, тероризм, виникнення нових хвороб, наркоманія, деградація духовно-моральної сфери. Вони характерні для всіх або більшості країн. Такі проблеми, в основному, не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн - для цього потрібні зусилля всієї світової спільноти.

^ Теоритична частина:

Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Екологічна надзвичайна ситуація - обстановка на визначеній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятливих змін у середовищі проживання людей і, як правило, масової загибелі живих організмів, економічних збитків.


Рис. 1. Надзвичайні ситуації екологічного характеру


До надзвичайних ситуацій, які пов'язані зі змінами стану суші відносяться:

— зсуви, обвали, провали;

— ерозії;

— абразії;

— хімічне забруднення;

— деградація грунтів.

До ситуацій, пов'язаних зі змінами стану і властивостями атмосфери відносяться:

— забруднення атмосфери;

— температурна інверсія та недостаток кисню;

— виникнення зон кислотних опадів. До зміни стану гідросфери відносяться:

— скорочення водних ресурсів;

— забруднення джерел водних ресурсів.

До змін біосфери відноситься знищення рослинного та тваринного світу, обумовлене життєдіяльністю людини.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промис­лових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у вели­ких кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій.

Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенне небезпечних виробництвах. До них відносяться в першу чергу, хімічно небезпечні об'єкти, радіаційне небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічне небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загально­державного рівня);

за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації - у сільському та лісовому господарствах, у заповідній території, об'єкти особливого природоохоронного значення, у водоймах, на об'єктах промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства.

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням кри­теріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій розпо­діляються на фактори: прямої дії (первинні) та побічної дії (вторинні). Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної НС. Вторинні фактори ураження викликаються змінами об'єктів навколишнього природного середовища первинними факторома ураження. Фактори ураження джерел техногенних НС за механізмом дії розподіляють на фактори фізичної та хімічної дії.

До факторів ураження фізичної дії відносять: повітряну ударну хвилю, хвилю тиску в грунті, сейсмічну вибухову хвилю, хвилю прориву гідротехнічних споруд, дію уламків, екстремальний нагрів середовища, теплове випромінювання, іонізуюче випромінювання. До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіа­ційне небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. У зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність. До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення та переробці ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та інше.

^ Радіаційні аварії - це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційне небезпечних об'єктів, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації. Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами.

Наслідки аварій і руйнування об'єктів із ядерними компонентами харак­теризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду; розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель у зоні аварії; здійснення захисних заходів та ряду інших чинників. Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО, є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу, що призводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного сере­довища. Ступінь забруднення характеризується поверхневою (об'ємною) щіль­ністю зараження радіонуклідами і вимірюється активністю того чи іншого радіонукліда. Радіаційна дія на персонал об'єктів і населення в зоні радіоак­тивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання людей. Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінювання людини

Доза опромінення

Тяжкість захворювання

Клінічна форма хвороби

Зв

Бер

12,5

100—250

1 — легка



2,5—4

25—400-

І — середня

Кістково-мозкова

4—6

400—600

III — тяжка



6—10

10—80 >80

600—1000 1000—8000

> 8000

IV — дуже тяжка

Перехідна

Кишкова

Церебральна

Таблиця 1.2 - Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аваріях АЕС з ядерним вибухом

Найменування зон

Індекс зони

Доза опромінювання за 1-й рік після аварії, рад

Потужність дози опромінювання через 1 годину після аварії, рад/год







На зовнішній межі зони

На внутрішній межі зони

На зовнішній межі зони

На внутрішній межі зони

Радіаційної небезпеки

М

5

50

0,0014

0,14

Помірного забруднення

А

50

500

0,14

1,4

Сильного забруднення

Б

500

1500

1,4

4,2

Небезпечного забруднення

В

1500

5000

4,2

1,4

Надзвичайно небезпечного забруднення

Г

500

—

14

—


Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеня його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і від характеру вибуху (тепловий або ядерний). При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора (Чорнобильська катастрофа) відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літо­сферу, що обумовлює радіоактивне забруднення навколишнього природного середовища і опромінення працюючого персоналу та населення, які призводять до негативних наслідків (табл. 1.1).

При руйнуванні АЕС з ядерним вибухом по сліду радіоактивної хмари виділяються чотири зони, характеристика яких наведена у табл. 1.2.

Умовами проживання і трудової діяльності населення без обмеження за радіаційним фактором є одержання додаткової дози за рахунок забруднення навколишнього середовища радіоактивними ізотопами дози, що не перебільшує меж опромінення, які встановлені Державними гігієнічними нормативами "Норми радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).

Згідно з Міжнародним Регістром, у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об'єкти. При аваріях на цих об'єктах можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільсько­господарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) відносяться:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря. Виробництво, транспортування і збереження СДОР суворо регламентується спеціальними пра­вилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробни­чих споруд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів і інше. У резуль­таті цього великі кількості СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище: на поверхню грунту, різноманітні об'єкти, в атмосферу і поширитися на території населених пунктів, що може спричинити масові отруєння робітників виробництва і населення. Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються такі параметри:

гранично допустима токсодоза — така доза (концентрація), при якій симптоми отруєння ще не наступають;

середня порогова (токсодоза РС50) — доза, яка викликає початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених;

середня вивідна (токсодоза ІС50) - доза, яка призводить до втрати працездатності до 50% уражених;

середня смертельна (токсодоза LС50) - доза, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії.



^ Практична частина:

I. Оцінка хімічної обстановки при руйнуванні (аварії) об'єктів, що мають СДОР

При руйнуванні чи аваріях на об'єктах, що мають сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), утворяться зони хімічного зараження, усередині яких можуть виникнути осередки хімічної поразки. Їх можна назвати вторинними на відміну від осередків хімічної поразки, що утворяться в результаті застосування- хімічної зброї.

Вторинним осередком хімічної поразки називають територію, у межах якої в результаті впливу сильнодіючих отруйних речовин відбулися масові поразки людей і тварин.

Хімічні сполуки, що у визначених кількостях, що перевищує гранично припустимі концентрації (щільність зараження), можуть впливати на людей, сільськогосподарської тварин, рослини і викликати в них поразки різного ступеня, називаються сильнодіючими отруйними речовинами. СДОР можуть бути елементом виробництва (аміак, хлор, азотна і сірчана кислоти, фтористий водень) і можуть утворюватися як токсичні продукти при пожежах на об'єктах народного господарства (окис вуглецю, окис азоту, хлористий водень, сірчистий газ).

Приведемо докладну характеристику для одного з найбільш розповсюджених СДОР.

Хлор - зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Поріг сприйняття - 0,003 мг/л. ПДК у робочій зоні - 0,001 мг/л. Отже, якщо почувається різкий запах — це значить, що вже працювати без засобів захисту небезпечно. Хлор у 2,5 рази важке повітря, тому хмара хлору буде переміщатися по напрямку вітру близько до землі. Температура кипіння - 34,6 °С, отже, навіть узимку хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко скраплюється при тиску 5 . 103 - 7 • 103 кПа (5—7 атм) у темну жовто-зелену рідину.

При випарі на повітрі рідкий хлор утворить з водяними парами білий туман. 1 кг рідкого хлору утворить 316 л газу.

Вражаюча концентрація при експозиції 1 ч, мг/л, 0,01, смертельна — 0,1...0,2. У повітрі визначається приладом УГ-2 чи ВПХР (використовується індикаторна трубка з трьома зеленими кільцями).

Захист: промислові фільтруючі протигази марки «У» і «М», цивільні протигази ЦП-5, дитячі протигази і захисні дитячі камери. При дуже високих концентраціях (понад 8,6 мг/л) — ізолюючі протигази.

Хлор дратує дихальні шляхи і викликає набряк легень. При високих концентраціях смерть настає від 1—2 вдихів, при трохи менших концентраціях подих зупиняється через 5—25 хв.

^ Перша допомога: надягти протигаз і вивести на свіже повітря. Повний спокій, якомога раніше інгаляція киснем. При роздратуванні дихальних шляхів — вдихання нашатирного спирту, бікарбонату натрію. Промивання очей, носа і рота 2-процентним розчином соди. Тепле молоко з боржомі чи содою, кава.

Дегазацію роблять лужними відходами виробництва, водяними розчинами гіпосульфіта, гашеного вапна, нейтралізацію — водою.

Більш докладна характеристика більшості СДОР може бути отримана з аварійних карток, що повинні бути на кожнім виробництві, де маються СДОР, чи на транспортних засобах при їхньому перевезенні.

СДОР можуть бути у виді рідин чи зріджених газів. Їх зберігають у закритих ємностях. Зруйновані чи ушкоджені ємності чи комунікації з зазначеними речовинами служать джерелами утворення вторинних зон хімічного зараження і осередків хімічної поразки.

Зона хімічного зараження, утворена СДОР, включає місце безпосереднього розливу отруйних речовин і територію, над якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.

У залежності від кількості отрутної речовини, що вилилося, у зоні хімічного зараження може бути один чи кілька осередків хімічної поразки.

Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною поширення хмари, зараженого отруйними речовинами повітря з вражаючими концентраціями Г, шириною Ш и площею S,

Основною характеристикою зони хімічного зараження є глибина поширення хмари зараженого повітря. Ця глибина пропорційна концентрації СДОР і швидкості вітру. Однак при значній швидкості вітру в приземному шарі повітря (6...7 м/с і більш) ця пропорційність порушується, тому що хмара швидка розсіюється. Підвищення температури ґрунту і повітря прискорює випар СДОР, а отже, збільшує концентрацію його над зараженою місцевістю. На глибину поширення СДОР і на їхню концентрацію в повітрі значно впливають вертикальні потоки повітря. Їхній напрямок характеризується ступенем вертикальної стійкості атмосфери. Розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсію, ізотермію і конвекцію.

Інверсія в атмосфері — це підвищення температури повітря в міру збільшення висоти. Інверсії в приземному шарі повітря найчастіше утворяться в безвітряні ночі в результаті інтенсивного випромінювання тепла земною поверхнею, що приводить до охолодження як самої поверхні, так і прилягаючого шару повітря.

Інверсійний шар є затримуючим в атмосфері, перешкоджає руху повітря по вертикалі, унаслідок чого під ним накопичуються водяну пару, пил, а це сприяє утворенню диму і тумана. Інверсія перешкоджає розсіюванню повітря по висоті і створює найбільше сприятливі умови для збереження високих концентрацій СДОР.

Ізотермам характеризується стабільною рівновагою повітря. Вона найбільш типова для похмурої погоди, але може виникнути й у ранкові й у вечірні годинник. Ізотермія так само, як інверсія, сприяє тривалому застою пар СДОР на місцевості, у лісі, у житлових кварталах міст і населених пунктів.

Конвекція — це вертикальне переміщення повітря з одних висот на інші: Повітря більш теплий переміщається нагору, а більш холодний і більш щільний — униз. При конвекції спостерігаються висхідні потоки повітря, що розсіюють заражену хмару, що створює несприятливі умови для поширення СДОР. Відзначається конвекція в літні ясні дні.

Ступінь вертикальної стійкості приземного шару повітря може бути визначена за даними прогнозу погоди за допомогою графіка.

Більш точно ступінь вертикальної стійкості повітря можна визначити по швидкості вітру на висоті 1 м V1 і температурному градієнту t (t = t50 — t200, де t50 — температура повітря на висоті 50 див; t200 — температура повітря на висоті 200 див від поверхні землі) за допомогою графіка. Оцінка хімічної обстановки на об'єктах, що мають СДОР, проводиться для організації захисту людей, що можуть виявитися в зонах хімічного зараження.

У випадку аварії на об'єкті оцінка хімічної обстановки проводиться в період виникнення її на підставі фактичних даних.

Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки є: тип і кількість СДОР, метеоумови, топографічні умови місцевості і характер забудови на шляху поширення зараженого повітря, умови збереження і характер викиду (виливу) отруйних речовин, ступінь захищеності робітників та службовців об'єкта і населення.

При оцінці методом прогнозування в основу повинні бути покладені дані по одночасному викиді в атмосферу всього запасу СДОР, що мається на об'єкті, при сприятливих для поширення зараженого повітря метеоумовах (інверсії, швидкості вітру 1 м/с).

При аварії (руйнуванні) ємностей зі СДОР оцінка виробляється по конкретно сформованій обстановці, тобто беруться реальні кількості викинутої (вилившоїся) отруйної речовини і реальні метеоумови.

Оцінка хімічної обстановки на об'єктах, що мають сильнодіючі отруйні речовини, включає:

Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження;

Визначення часу підходу зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкту);

Визначення часу вражаючого дії СДОР;

Визначення границь можливих вогнищ хімічної поразки;

Визначення можливих утрат людей у вогнищі хімічної поразки.


^ I.І Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження,

Розміри зон хімічного зараження залежать від кількості СДОР на об'єкті, фізичних і токсичних властивостей, умов збереження, метеоумов і рельєфу місцевості.

У табл. 2.1 і 2.2 приведені орієнтовані відстані, на яких можуть створюватися в повітрі вражаючі концентрації деяких видів СДОР для визначених умов.

Ширина зони хімічного зараження визначається по наступним співвідношеннях: Ш = 0,03 М — при інверсії; Ш = 0,15 М — при ізотермії; Ш = 0,8 М — при конвекції, де Г — глибина поширення хмари зараженого повітря з вражаючою концентрацією, км.

Площа зони хімічного зараження S3 приймається як площа рівнобедреного трикутника, що дорівнює половині добутку глибини поширення зараженого повітря на ширину зони зараження:



У нашому прикладі на об'єкті зруйнувалася обвалована ємність, що містить 25т хлору. Нам необхідно визначити розміри і площу зони хімічного зараження. Місцевість відкрита.

Вихідні дані: ступінь вертикальної стійкості повітря — інверсія.

По табл. 10.2 для 25т хлору знаходимо глибину поширення зараженого повітря при швидкості вітру 1 м/с; вона дорівнює 80 км для вражаючої концентрації. Для швидкості вітру 3 м/с визначаємо поправочний коефіцієнт, рівний для інверсії 0,45. Глибина поширення хмари зараженого повітря з вражаючою концентрацією Г = 80 0,45 = 20 км.

Для обвалованих ємностей зі СДОР глибина поширення хмари зараженого повітря зменшується в 1,5 рази. Отже глибина поширення хмари зараженого повітря з вражаючою концентрацією складе

Г = 20/1,5 = 13,3 км

Визначаємо ширину зони хімічного зараження при інверсії. Ширина зони

Ш = 0,03М = 0,03 • 13,3 = 0,399 км.

Визначаємо площу зони хімічного зараження.

км2

Таблиця 2.1. Глибини поширення хмар зараженого повітря з вражаючими концентраціями СДОР на відкритій місцевості, км (ємності не обваловані, швидкість вітру 1 м/с)

Найменування СДОР

Кількість СДОР в ємностях (на об'єкті), т

5

10

25

50

75

100

^ При інверсії

Хлор, фосген

23

49

80

Більш 80

Аміак

3,5

4,5

6,5

9,5

12

15

Сірчистий ангідрид

4

4,5

7

10

12,5

17,5

Сірководень

5,5

7,5

12,5

20

25

61,6

^ При ізотермії

Хлор, фосген

4,6

7

11,5

16

19

21

Аміак

0,7

0,9

1,3

1,9

2,4

3

Сірчистий ангідрид

0,8

0,9

1,4

2

2,5

3,5

Сірководень

1,1

1,5

2,5

4

5

8,8

^ При конвекції

Хлор, фосген

1

1,4

1,96

2,4

2,85

3,15

Аміак

0,21

0,27

0,39

0,5

0,62

0,66

Сірчистий ангідрид

0,24

0,27

0,42

0,52

0,65

0,77

Сірководень

0,33

0,45

0,65

0,88

1,1

1,5


Таблиця 2.2. Глибини поширення хмар зараженого повітря з вражаючими концентраціями СДОР на закритій місцевості, км (ємності не обваловані, швидкість вітру 1 м/с)

Найменування СДОР

Кількість СДОР в ємностях (на об'єкті), т

5

10

25

50

75

100

^ При інверсії

Хлор, фосген

6,57

14

22,85

41,14

48,85

54

Аміак

1

1,28

1,85

2,71

3,42

4,28

Сірчистий ангідрид

1,14

1,28

2

2,85

3,57

5

Сірководень

1,57

2,14

3,57

5,71

7,14

17,6

^ При ізотермії

Хлор, фосген

1,31

2

3,28

4,57

5,43

6

Аміак

0,2

0,26

0,37

0,54

0,68

0,86

Сірчистий ангідрид

0,23

0,26

0,4

0,57

0,71

1,1

Сірководень

0,31

0,43

0,71

1,14

1,43

2,51

^ При конвекції

Хлор, фосген

0,4

0,52

0,72

1

1,2

1,32

Аміак

0,06

0,08

0,11

0,16

0,2

0,26

Сірчистий ангідрид

0,07

0,08

0,12

0,17

0,21

0,3

Сірководень

0,093

0,13

0,21

0,34

0,43

0,65

Примітки до табл. 2.1 і 2.2: 1. При швидкості вітру більш 1 м/с застосовуються поправочні коефіцієнти, що мають наступні значення:

швидкість вітру, м/с 1 2 3 4 5 6

поправочний коефіцієнт:

при інверсії 1 0,6 0,45 0,38 — —

при ізотермії 1 0,71 0,55 0,5 0,45 0,41

при конвекції 1 0,7 0,62 0,55 — —

2. Для обвалованих ємностей зі СДОР глибина поширення хмари зараженого повітря зменшується в 1,5 рази.

І.II. Визначення часу підходу зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкту).

Час підходу хмари зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкту) t визначається розподілом відстані R від місця розливу СДОР до даного рубежу (об'єкта), м, на середню швидкість W переносу хмари повітряним потоком, м/с. Середня швидкість переносу хмари зараженого повітря визначається по табл. 2.3. Хмара зараженого повітря поширюється на висоти, де швидкість вітру більше, ніж у поверхні землі. Унаслідок цього середня швидкість поширення буде більше, ніж швидкість вітру на висоті 1 м.


Таблиця 2.3. Середня швидкість переносу хмари, зараженого речовиною, м/с

Швидкість

вітру V1, м/с

Інверсія

Ізотермія

Конвекція

R < 10 км

R > 10 км

R < 10 км

R > 10 км

R < 10 км

R > 10 км

1

2

2,2

1,5

2

1,5

1,8

2

4

4,5

3

4

3

3,5

3

6

7

4,5

6

4,5

5

4

—

—

6

8

—

—

5

—

—

7,5

10

—

—

6

—

—

9

12

—

—

Примітка. Інверсія і конвекція при швидкості вітру більш 3 м/с спостерігаються в рідких випадках


По табл. 2.3 для інверсії і швидкості вітру V1 = 3 м/с знаходимо середню швидкість переносу хмари зараженого повітря W = 6 м/с. Час підходу хмари зараженого повітря до населеного пункту

мін.


І.III Визначення часу вражаючого дії СДОР.

Час вражаючого дії СДОР tпор у вогнищі хімічної поразки визначається часом випару СДОР з поверхні його викиду (розливу). Час, хв, випару рідини tисп визначається як частка відділення маси рідини в резервуарі Gt на швидкість випару Сисп:




Таблиця 2.4. Час випару деяких СДОР, ч (швидкість вітру V = 1 м/с)

Сильнодіючі отруйні речовини

Вид сховища

необваловане

обваловане

Хлор

1,3

22

Фосген

1,4

23

Аміак

1,2

20

Сірчистий ангідрид

1,3

20

Сірководень

1

19


Площа розливу при обвалуванні сховищ дорівнює площі обвалованої території. При відсутності обвалування для наближених розрахунків можна прийняти, що рідина, що розлилася, покриє поверхню шаром у 0,05 м. У цьому випадку площа розливу, м2, визначається як частка від розподілу обсягу рідини, що розлилася, на товщину шаруючи 0,05 м:

S = В/0,05,

де В — обсяг рідини в сховище, м3.

При руйнуванні декількох ємностей з різними отрутними рідинами, якщо ці рідини не вступають у реакцію між собою, а їхній вражаючі концентрації приблизно однакові, загальна кількість рідин, що розлилися, визначається підсумовуванням. К таким отруйним речовинам відносяться: синильна кислота, хлор, фосген. Речовини однакового характеру, але різко відрізняються по ступені токсичності, приводять до еквівалентної токсичності.

Для визначених умов можна розрахувати орієнтований час випару деяких СДОР (табл. 2.4), Час випару використовується для визначення орієнтованого часу вражаючого дії СДОР у осередку хімічної поразки.

Для швидкостей вітру більших, ніж зазначені в табл. 2.3, уводять поправочний коефіцієнт, що має наступні значення:

Швидкість вітру, м/с 1 2 3 4 5 6

Поправочний коефіцієнт 1 0,7 0,55 0,43 0,37 0,32


По табл. 10.5 знаходимо, що час вражаючої дії хлору (час випару) при швидкості вітру 1 м/с дорівнює 22 ч.

Знаходимо поправочний коефіцієнт для швидкості вітру 3 м/с; він дорівнює 0,55.

Час вражаючої дії хлору складе 22 • 0,55 = 12,1 ч.

Для визначення границь вторинних вогнищ хімічної поразки за прогнозом необхідно нанести на карту (план) зону можливого хімічного зараження і виділити об'єкти, населені чи пункти частини їхній, що попадають у прогнозовану зону хімічного зараження. Розрахунковими границями вторинних вогнищ хімічної поразки будуть границі цих об'єктів, населених чи пунктів районів. Границі фактичних вогнищ хімічної поразки визначаються розвідкою і наносяться на карту (план).

І. IV. Визначення можливих утрат людей у осередку хімічної поразки.

Втрати робітників, службовців і проживаючого поблизу від об'єктів населення, а також особового складу формувань ЦО будуть залежати від чисельності людей, що опинились на площі осередку, ступеня захищеності їх і своєчасного використання засобів індивідуального захисту (протигазів).

Таблиця 2.5. Можливі втрати робітників, службовців і населення від СДОР в осередку поразки, %

Умови перебування людей

Без протигазів

Забезпеченість людей протигазами, %

20

30

40

50

60

70

80

90

100

На відкритій місцевості

90—100

75

65

58

50

40

35

25

18

10

У найпростіших укриттях, будинках

50

40

35

30

27

22

18

14

9

4

Примітка. Орієнтована структура втрат людей у середовищі поразки складе, %: легкого ступеня - 25, середнього і важкого ступеня (з виходом з ладу не менш чим на 2 — 3 тижні і нужденних у госпіталізації) —40, зі смертельним результатом — 35.


Кількість робітників та службовців, що опинилися в осередку поразки, підраховується по їхній наявності на території об'єкта по будинках, цехам, площадкам; кількість населення — по житлових кварталах у місті (населеному пункті). Можливі втрати людей в осередку поразки визначаються по табл. 2.5.

В осередку поразки знаходяться господарський об’єкт (ГО) з числом робітників та службовців 935 чіл. Забезпеченість протигазами 100%, робітники знаходяться в будинку.

По табл. 2.5 визначаємо втрати:

Р = 935 х 0,04 = 37 чіл.

Відповідно до примітки до табл. 10.6 структура втрат робітників та службовців на об'єкті буде: зі смертельним результатом — 37 х 0,35 = 13 чіл.; середнього і важкого ступеня — 37 х 0,4 = 15 чіл., легкого ступеня — 37 х 0,25 = 9 чіл. Усього зі смертельним результатом і чіл, що втратили працездатність 28.

У такий же спосіб розраховуються можливі втрати населення й особового складу формувань ЦО.

Результати розрахунків по конкретно сформованій обстановці після руйнування об'єкта, що має СДОР, необхідно звести в таблицю для їхнього аналізу і практичного використання при проведенні заходів щодо ліквідації наслідків зараження (табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Результати оцінки хімічної обстановки

Джерело зараження

Тип СДОР

Кількість СДОР,т

Глибина зони зараження, км

Загальна площа зони зараження, км2

Утрати від СДЯВ, чіл

Зруйнована

ємність

Хлор

25

13,3

2,65

28

Примітка. Площа вогнища хімічної поразки визначається на підставі вимірів по карті місцевості.


На підставі аналізу результатів оцінки хімічної обстановки визначаються можливі наслідки у вогнищі поразки виходячи з забезпеченості виробничого персоналу і населення засобами захисту. Аналізуються умови роботи підприємства щодо впливу отруйних речовин на виробництво, матеріали і сировину. Установлюється можливість герметизації будинків цехів і інших приміщень, де працюють люди, а також можливість роботи в засобах індивідуального захисту. Визначаються шляхи знезаражування території об'єкта, будинків і споруджень і способи проведення санітарної обробки людей у разі потреби.

Виконаємо графічно зону хімічного зараження з нанесенням джерела хімічного зараження, зони зараження і вогнища хімічної поразки.

Напрямок приземного вітру


ГО у зоні хім.зараження

ширина зони

Хім. підприємство хім.зараження


Площа зони хім.зараження


Ділянка розливу СДОР


Глибина зони хім.зараження


Рис. 1.Схема зони хімічного зараження, утвореної розливом СДОР (хлор, 25т) при ГО розташованому по напрямку вітру




Напрямок приземного вітру


ГО поза зоною хім.зараження

ширина зони

Хім. Підприємство хім.зараження


Площа зони хім.зараження


Ділянка розливу СДОР


Глибина зони хім.зараження


Рис. 1.Схема зони хімічного зараження, утвореної розливом СДОР (хлор, 25т) при ГО розташованому по напрямку вітру в 90


Висновки служать вихідними даними для розробки пропозицій по підвищенню стійкості об'єкта в можливому осередку хімічної поразки.


^ I.V Розрахунок місткості захисних спорудженні.

Загальна місткість захисних споруджень повинна відповідати кількості робітників та службовців об'єкта, що підлягають укриттю і визначається загальною сумою місць для сидіння і лежання.

Місця по окремих сховищах розподіляються з урахуванням розташування робочих ділянок на території об'єкта і кількості, що вкриваються в радіусі збору, але, як правило не менш 150 місць для одного сховища. Будувати притулку місткістю менш 150 місць економічно недоцільно. Місткість ПРУ варто передбачати: для оборудуємих у приміщеннях існуючих будинків чи споруджень — на 5 чел. і більш, у знову споруджуваних будинках і спорудженнях — на 50 чел. і більш.



Рис. 2. Схема сховища:

^ 1 — приміщення для що вкриваються; 2 — лава-нари; 3 — медичний пункт; 4 — пункт управління ЦО; 5 — приміщення для збереження продовольства: 6 — балонна; 7 — тамбур; 8 — фильтровентиляційна камера; 9 — розширювальна камера; 10 — тамбур-шлюз; 11 — вхід № 1; 12 — приміщення ДЕС; 13 — склад т