Реферат: Кравчук В. М. Стратегія І тактика цивільного процесу

Кравчук В. М.

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ


В адвокатському мистецтві... так багато

залежить від «гри», що недосвідчена людина

може здати кращі карти і потім

дивуватися, як могла програти.
Р. ГАРРІС. Школа адвокатури

У навчальній та спеціальній літературі цивільний процес традиційно пропонується нейтрально, з позиції стороннього спостерігача, якого цікавить лише процес як такий, а не ре­зультат. Але в практичній площині, застосування процесуаль­ного закону завжди пов'язане із реальним розв'язанням конк­ретного спору. Своєрідні. Усі ці можливості окремо мають своє призначення, ефектив­ність, умови та порядок застосування. Саме так сприймають цивільний процес зацікавлені особи, оскільки для них про­цес - це боротьба.

Отже, з погляду сторін, цивільний процес - це двобій між позивачем і відповідачем у суді з приводу матеріально-правового спору, а цивільне процесуальне право — це застосо­вувані правіша цього двобою. Його результат, як правило, за­лежить від чотирьох факторів:

1) суті матеріально-правового спору;

2) процесуального становища сторони;

3) особистих властивостей учасників контракту;

4) майстерності ведення процесу.

Судовий процес у цивільній справі, як і кожний двобій, має свою стратегію та тактику. Слово «стратегія» походить з гре­цької і вживається у двох значеннях: 1) найважливіша частина воєнного мистецтва, що включає теорію і практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій; 2) мис­тецтво керувати суспільною, політичною боротьбою. В цьому, другому значенні, слово «стратегія» вживатиметься надалі у праці.

Стратегія часто залежить від процесуального становища сторони та суті спору. В самому загальному вигляді вона ви­значає процесуальну мету сторін.

Усі судові стратегії можна поділити на два види: правильні і хибні. ^ Правильна стратегія — полягає у вирішенні спору в суді з метою захисту порушених чи оспорюваних суб'єктив­них прав, адже саме для цього існують суди. Вирішувати спо­ри - їх основна функція. Отже, в основі правильної стратегії лежить використання права на позов за призначенням.

^ Хибна судова стратегія - це використання права на звер­нення до суду з метою, що не пов'язана із захистом поруше­них прав. У таких випадках позивач переслідує інші цілі, як-от:

1) помститися відповідачеві;

2) щось комусь доказати (так звані «справи принципу»);

3) відволікти увагу та ресурси відповідача від інших проб­лем;

4) створити інформаційний привід;

5) затягнути вирішення іншої справи;

6) відреагувати на порушення закону та ін.

Звісно, позивач не виявляє своєї справжньої мети. Встано­вити її - первинне завдання відповідача. Адже якщо стратегія супротивника відома, то його дії можна прогнозувати. Вони відповідатимуть його загальним методом.

Спільна процесуальна мета сторін - домогтися рішення на свою користь. У цьому плані ведення їх стратегії однакове. Позивач прагне, щоб суд задовольнив його вимоги до відпо­відача у повному обсязі, а відповідач - щоб суд відмовив у позові.

З урахуванням обставин справи, відповідачі часто обира­ють іншу стратегію, аби не програти справу. В межах цієї стратегії можна виділити окремі її різновиди:

1) укласти мирову угоду. Мирова угода - це частковий виграш відповідача, і одночасно частковий програш позивача. Відповідач може обрати таку стратегію, якщо з обставин справи можна з високою часткою ймовірності припустити, що суд задовольнить позов повністю;

2) переконати позивача відмовитися від позову. Така стратегія у чистому вигляді застосовується мало, її втілення вимагає використання вагомих та ефективних засобів впливу на позивача, часто «на грані фолу». Під впливом цих засобів позивач йде на своєрідний нульовий варіант: ви мене не руха­єте, а я вас. Як засоби впливу використовуються позови проти позивача, скарги та заяви щодо позивача, які є підставою для порушення кримінальної справи; аналогічні дії щодо близьких позивачу осіб;

3) унеможливити виконання рішення суду на користь позивача. Цю стратегію обирають, коли з обставин справи очевидно, що суд задовольнить позовні вимоги.

Як правило, причини, які стали приводом для звернення до сУду, відомі, їх аналіз, аналіз змісту позовних вимог дозволяє глибше з'ясувати характер взаємовідносин сторін, виявити можливі позасудові шляхи вирішення справи, правильно ви­значивши стратегію поведінки.

Стратегія втілюється у процесуальній діяльності зацікавле­них осіб, переходячи таким чином у тактику. Термін «такти­ка» (з грецької - мистецтво командування військом) вживає­ться у трьох значеннях:

1) як складова частина воєнного мис­тецтва, наука про підготовку, організацію і ведення бою-

2) в широкому розумінні — як методи, шляхи, засоби, форми боротьби, що найбільше відповідають конкретним обста­винам у даний момент і забезпечують стратегічний успіх-

3) переносно - як прийоми, засоби досягнення якоїсь мети, лінія поведінки когось.

Отже, цивільна процесуальна тактика - це система прийомів та засобів діяльності зацікавленої особи, викорис­тання яких забезпечує найбільш ефективне втілення обраної стратегії під час розгляду цивільної справи в суді.

^ Мета так­тики - найефективніша реалізація процесуальних прав осіб, що беруть участь у розгляді справи, їх загальні права та обов'язки передбачені у ст. 99 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України). Зацікавлені особи, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, ро­бити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засі­даннях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, за­являти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснен­ня судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду.

Відповідно до ст. 103 ЦПК України, позивач також вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підста­ву або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позов­них вимог або взагалі відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на всякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Однак перелік прав сторін не вичерпується переліченими у ст. 99, 103 ЦПК У країни.

Мають сторони також і процесуальні обов'язки:

1) з'являтися до суду на його вимогу;

2) подавати докази;

3) виконувати розпорядження суду;

4) дотримуватися порядку в судовому засіданні;

5) виявляти повагу до суду;

6) добросовісно користуватися належними їм процесуаль­ними правами та ін.

Систему процесуальної тактики складають тактичні прийоми.

^ Тактичний прийом -це спосіб діяльності зацікавленої особи, використання якого з урахуванням конкретної ситуації забезпечує найбільш ефективне вирішення окремих завдань.

Тактичні прийоми цивільного процесу можна класифікувати:

І. За призначенням:

1) прийоми нападу (атакуючі);

2) прийоми захисту (захисні);

3) прийоми роботи із судом та іншими учасниками проце­су (організаційні);

4) прийоми затягування справи;

5) прийоми доказування (доказові).

^ II. За джерелами:

1) нормативні - регламентовані нормами процесуального закону;

2) психологічні - грунтуються на даних психологи;

3) змішані. ,

^ III. За стадіями застосування: .

1) тактичні прийоми, що застосовуються у стадії пору­шення справи;

2) тактичні прийоми, що застосовуються на стадії підго­товки справи до розгляду;

3) тактичні прийоми, що застосовуються на стадії судово­го розгляду;

4) тактичні прийоми, що застосовуються на стадії оскар­ження рішень.

^ IV. За множинністю застосування:

1) одноразові - прийом, який можна застосувати лише один раз;

2) багаторазові - може застосовуватися декілька разів упродовж справи.

Планування та здійснення кожного тактичного прийому відбувається на основі певних вимог та правил. Вони є своє­рідними тактичними принципами, які встановлюють вимоги щодо допустимості того чи іншого прийому:

1) законність - тактичний прийом не повинен суперечити закону;

2) доцільність - придатність прийому для досягнення за­планованої мети;

3) ефективність - застосування прийому, який з урахуван­ням обставин, може дати найкращий результат;

4) індивідуальність - кожен тактичний прийом повинен застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи;

5) безпечність - ризик негативних наслідків повинен бути мінімальний;

6) плановість - тактичні прийоми застосовуються послідов­но і планомірно;

7) надійність - висока ймовірність отримання запланова­ного результату;

8) узгодженість - тактичні прийоми повинні взаємодіяти між собою, сприяючи досягненню однієї стратегії;

9) рентабельність - відповідність затрачених зусиль та цінності отриманого результату.

Окремо .можна виділити принципи застосування тактичних прийомів, їх дотримання забезпечує максимальну ефектив­ність прийому. До таких належать: 1) раптовість; 2) таємність-3) оперативність. Зупинимося на цих принципах докладніше.

1. Раптовість

Суть. Тактичні прийоми потрібно застосовувати несподі­вано для протилежної сторони. Раптовість дозволяє зламати позицію, обрану протидіючою стороною, створити умови для отримання необхідної інформації.

Застосування. Раптовість - це спосіб дій з метою досяг­нення результату в розрахунку на несподіваність. Раптовість досягається непередбачуваним для противника обранням та використанням засобів досягнення мети, тобто виконання не-передбачуваного тактичного прийому або використання не-очікуваного прийому, несподіваним способом або у несподі­ваному місті чи в несподіваний час.

Тактичні прийоми, що забезпечують раптовість:

1) вжиття заходів попереджального характеру;

2) відстрочення очікуваних дій;

3) повторне виконання певних дій;

4) вичікування тактичних помилок противника;

5) залучення до участі у процесі нових осіб, зміна осіб;

6) цілеспрямоване формування у противника невірного пе­реконання про свої наміри та дії;

7) зміна тактики.

^ Фактор раптовості найкраще застосовувати тоді, коли противник перебуває у стані заспокоєння.

2. Таємність

Суть. Противник не може зламати плани, з якими не обі­знаний.

Застосування. Кожна із сторін зацікавлена, що б інша сто­рона не знала про те, що вона збирається робити, які у неї є додаткові можливості впливу на спір. Але абсолютної таємни­ці досягти не вдається ніколи і майже нікому. Плани против­ника можна спрогнозувати з його дій, розмов, поведінки в суді та ін. Але такі висновки можуть бути і помилковими. Більше того, досвідчений супротивник може навмисно діяти таким чином, щоб створити помилкове враження про свої наміри, вдатися до маскування своїх дій.

Таємність забезпечується ретельним збереженням доку­ментів, конфіденційністю розмов, дезінформуванням против­ника, застосуванням маскувальних тактичних прийомів.

3. Оперативність

Суть. Діяти таким чином, щоб інша сторона не мала часу для правильного, продуманого реагування. Цейтнот призво­дить до помилок.

Застосування. Оперативність досягається:

1) обранням найкращого моменту для вчинення дії. Найкращий момент настає тоді, коли противник не готовий відреагувати на ваші дії. Наприклад, через відсутність у пев­ному місці, через недостатність грошей, через інші об'єктивні фактори, що йому протидіють;

2) швидким реагуванням на дії супротивника. Кожна дія противника повинна розглядатися не сама по собі, а як ча­стина його стратегії. Тому й оцінювати її потрібно системно, тобто, у сукупності з усіма іншими факторами. Саме такий підхід дозволяє розкрити задум противника і правильно на нього відреагувати.

Реагування не завжди виявляється в активних діях. Деколи буває доцільно «промовчати». Але в будь-якому випадку, дії противника повинні негайно враховуватися у плануванні влас­них тактичних операцій;

3) вжиттям контрзаходів. Є два види контрзаходів. Перші застосовуються у відповідь на вчинені противником дії. їх ме­та - усунути негативні наслідки. Наприклад, за клопотанням позивача суд вжив заходів забезпечення позову. Можливі контрзаходи: оскарження ухвали; клопотання про зміну об­раного засобу.

Другий вид контрзаходів - превентивні дії, тобто усунення небезпеки від того чи іншого ймовірного тактичного прийому противника до його застосування. Такі дії значно ефективніші, ніж перші. Але й застосовувати їх складно, адже невідомо, які саме прийоми застосовуватиме інша сторона. Для цього по­трібно вивчати його тактичні можливості. Наприклад, відпові­дач припускає, що позивач звернеться із клопотанням про на­кладення арешту на спірне майно. Превентивний контрзахід пропонує відчужити це майно до постановления ухвали суду про арешт.

Оперативність - це не лише швидкість застосування тактич­ного прийому, але і його своєчасність. Оскільки обстановка в процесі змінюється і та сторона, яка здатна швидше присто­суватися до цих змін, звернути їх на свої користь, отримує перевагу.

Ефективність тактичних прийомів багато в чому залежить також від тактичної грамотності процесуального противника та позиції судді. Не раз траплялося, що суддя унеможливлю­вав здійснення тактичних прийомів незаконним відхиленням клопотань, ігноруванням вимог та заперечень сторони, проце­суальними спрощеннями. З метою усунення такого деструктив­ного впливу судді рекомендовано застосовувати спеціальні тактичні прийоми роботи із судом.

^ ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ РОБОТИ З СУДОМ

Тактика роботи з судом спрямована на створення переваг суб'єктивного характеру. З точки зору сторони, найкращий суддя — той, хто вирішує справу на її користь. Але про це сто­рони дізнаються постфактум, після проголошення рішення. Своєрідним індикатором настрою судді під час розгляду спра­ви є його ставлення до сторін та їх дій. Кожна сторона дбає про формування позитивного іміджу в очах судді. Адже при рівності усіх інших факторів, суддя надає перевагу людям, які йому симпатичні.

Разом з тим, позиція судді часто не залежить від поведінки сторони в суді. Як зазначає адвокат-практик Я. Зейкан, «адво­кат при представництві інтересів вирішує... завдання правово­го захисту і тому повинен враховувати, що немає й не може бути суддів ідеальних, що конкретний суддя може бути заін­тересований в тому чи іншому варіанті вирішення спору...»1.Згадується й адвокатська приказка: «Якщо суддя не знає як вирішити справу, він її вирішує по закону». Звичайно, усі суд­ді різні. У автора немає ні підстав, ні бажання кидати тінь на всю суддівську професію, але й не враховувати суб'єктивний фактор було б так само неправильно.

Коли сторона відчуває, що суддя прихильніше ставиться до іншої сторони, її тактика зорієнтована на усунення з процесу суб'єктивних факторів. Принцип тут такий: хай суддя не до­помагає нам, але він не зможе допомогти й противнику. Ме­та- перешкоджати судді допомагати протилежній стороні, нейтралізуючи його суб'єктивізм у вирішенні справи.

Під час роботи із судом, потрібно враховувати, що:

1) суддя - це людина, яка вирішує вашу справу, а не свою;

2) суддя - «господар процесу»;

3) суддя - це посадова особа, що діє відповідно до за­кону;

4) з суддею не можна сперечатися, а потрібно переконувати;

5) рішення та більшість ухвал суду можна оскаржити. З урахуванням наведеного, можна запропонувати декілька тактичних прийомів, правил роботи із судом.

^ 1. Справляти позитивне враження

Суть. Позитивне враження про особу підсвідоме діє на суд­дю і настроює його допомагати.

Застосування. Загальна ідея полягає в тому, що треба спо­добатися судді. В основі цього тактичного прийому - психо­логія спілкування. Позитивне враження досягається культу­рою спілкування, дотриманням етичних норм щодо судді, ува­гою до судді. Це загальні принципи поведінки в суді. Додатково на сприйняття людини можуть вплинути фактори особистого характеру: симпатії та захоплення, стать, релігійні переконання, система цінностей та ін.

Для того, щоб сподобатися судді, потрібно знати його ха­рактер, мати хоча б певний мінімум інформації про нього. Тут можуть знадобитися знання із психології, нейролінгвістичне програмування та інші засоби встановлення психологічного контакту та маніпулювання свідомістю.

Позитивний імідж сторони у суді формується також її осо­бистим авторитетом, професійними досягненнями. Щоб суддя їх оцінив, він, принаймні, про них повинен знати. Але розповідати про себе самому неетично. Джерелом позитивної інформації можуть стати свідки, представники. Судді цінують допомогу предстпвників у наданні нормативних актів, особливо якщо вони нові або істотно змінені. Не секрет, що судді через зайнятість та погане забезпечення нор­мативним матеріалом судів не можуть відстежити всі зміни поточного законодавства. Тому сторони зацікавлені докладно проінформувати суд про такі зміни. Найкраще надати суду повні тексти потрібних нормативних актів. Те чи інше враження про особу формується у судді під час спілкування. Його потрібно прагнути, використовуючи будь-які приводи. Найбільш нейтральні з них - ознайомлення з ма­теріалами справи, подання нових доказів, подання клопотань та ін. Це корисно ще й тому, що спілкування дозволяє більше дізнатися про суддю, вивчити його особливості, знайти шлях для його переконування.

^ 2. Відвід судді

Суть. Суддя, який не влаштовує сторону, може бути замі­нений. Новий суддя слухатиме справу спочатку.

Застосування. Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судці не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу):

1) якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представ­ники, прокурор, секретар судового засідання;

2) якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті справи;

3) якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо вони перебувають в особливих стосунках з особа­ми, які беруть участь у справі;

5) якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності.

До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між собою.

Основною проблемою у застосуванні цього тактичного прийому є мотивування відводу. Якщо причини об'єктивні або очевидні, суддя заявить самовідвід. Інші мотиви повинна шукати зацікавлена особа.

В основі відводу має бути недовіра судді: ми не довіряємо суду і він нам не довірятиме. Якщо заява буде відхилена, за­явник втратить тактичні можливості, в основі яких лежать хо­роші стосунки із суддею. Тому про маломотивовані відводи краще не заявляти. Недостатньо мотивована заява про відвід може використовуватися хіба що як підстава для відкладення розгляду справи. Адже суддя сам не може розглянути заявле­ний йому відвід. Оскільки більшість справ розглядаються од-ноособово, розгляд справи відкладається.

Якщо мотиву для відводу судді немає, його можна створи­ти. Одним із можливих варіантів є залучення до процесу осіб, з якими суддя перебуває в особливих стосунках. Такі особи можуть вступити в процес як представники зацікавленої сто­рони.

Відвід повинен бути заявлений до початку розгляду справи по суті. Заявляти відвід після цього можна лише у випадках, коли про підставу відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті.

^ 3. Оскарження дій судді

Суть. Рішення, ухвали, дії чи бездіяльність суду, які пору­шують права та інтереси сторін, можуть бути оскаржені.

Застосування. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус суддів» судді зобов'язані:

- при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об ек-тивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності та ін.

Якщо суддя не дотримується своїх обов'язків, його дії мож­на оскаржити. Оскарження дій судді - це палиця з двома кін­цями. З одного боку, оскарження дозволяє виправити помилки або усунути перешкоди, допущені суддею, з другого - це акт протидії судді, який впливає на його подальше ставлення до скаржника.

За предметом оскарження, скарги можна поділити на дві групи:

^ 1. Скарги на рішення та ухвали суду. Такі скарги подаю­ться в порядку, встановленому ЦПК України для оскарження постанов суду. Верховний Суд України неодноразово розгля­дав справи за скаргами на дії (бездіяльність) місцевих судів з однаковим результатом: такі скарги суду не підвідомчі. Рі­шення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питан­нях здійснення правосуддя, пов'язаних із підготовкою та су­довим розглядом справ, перевіркою їх у порядку нагляду, мо­жуть оскаржуватись у чинному в даний час касаційному й наглядному порядку, а не шляхом їх оскарження до суду пер­шої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішен­ня справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законо­давством про судочинство.

Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). За­яви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуд­дя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

^ 2. Скарги на дії чи бездіяльність судді. У такому порядку оскаржується, зокрема, тяганина при розгляді справи, пору­шення строків, неетична поведінка судді, порушення прав осіб, що беруть участь у справі. Оскарження дій чи бездіяльності судді відбувається в порядку підлеглості, голові відповід­ного суду або до кваліфікаційної комісії суддів.

Голова місцевого суду веде особистий прийом, організує роботу суду по прийому громадян і розгляду пропозицій, заяв і скарг. Скарги на дії судді можуть бути усні та письмові. Усні скарги висловлюються голові суду під час особистого прийо­му. Вони, як правило, не реєструються, а тому не залишають сліду. Усне, а не письмове оскарження - це певною мірою, джентльменський вчинок щодо судді. Оскарження дій, а особ­ливо бездіяльності судді голові суду часто дозволяє зняти проблему. Якщо голова суду ухиляється від розгляду чи вирі­шення скарги, із аналогічною скаргою можна звернутися до голови вищестоящого суду.

Коли потрібно зафіксувати факт оскарження дій судді, ба­жано використовувати письмові скарги. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», строк їх розгляду і вирішення не повинен перевищувати одного місяця.

Приклад. Суддя не давала представнику відповідача озна­йомитися з матеріалами справи, намагаючись у такий спосіб перешкодити оскарженню рішення. Наводила різні причини: хвороба секретаря, зайнятість, відсутність приміщення та ін. Наприкінці строку апеляційного оскарження, представник по­дав письмову скаргу голові судді і зазначив час, коли прийде ознайомитися з рішенням суду. Матеріали справи у цей час було надано, але апеляційна скарга була подана з порушенням строку.

У клопотанні про поновлення строку представник посилав­ся на перешкоди в отриманні матеріалів справи і доклав копію скарги на дії судді. Строк поновлено як такий, що пропуще­ний з поважних причин. Якщо б письмової скарги не було, Суд, швидше за все, у поновленні строку відмовив.

Оскарження дій судді можливе також до кваліфікаційної комісії суддів. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про ста­тус суддів», суддя притягується до дисциплінарної відпові­дальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення:

- законодавства при розгляді судових справ;

- вимог щодо несумісності;

- обов'язків, указаних у статті 6 Закону України «Про статус суддів».

Підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути:

- подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;

- подання голови відповідного суду, посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

- повідомлення в засобах масової інформації. Отже, заяви та скарги сторін, якщо вони є фізичними осо­бами, не є підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді. Ці особи можуть звертатися зі скаргами на дії судді до органів юстиції. Інформацію про порушення закону з боку судді можна подати також до друкованих засо­бів масової інформації. Але цей спосіб не завжди доречний, оскільки негативна публікація не стільки вирішує проблему оскарження дій судді, скільки зачіпає його честь та гідність. Він цього не пробачить. За наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Головою Верховного Суду України та його заступниками. Головою Верховного Суду Республіки Крим, го­ловами обласних, Київського і Севастопольського міських судів.

Не можуть бути підставами для порушення дисциплінарного провадження заяви та повідомлення, що не містять відомостей про наявність підстав, передбачених ст. 31 вищезгаданого закону, а також анонімні заяви та повідомлення. До дисциплінарної комісії справа практично ніколи не доходить: суддя усуває порушення як тільки усвідомлює реальність виникнення проблем із комісією.

^ 4. Подання клопотань

Суть. Сторона має право заявляти клопотання. Кожне клопотання суддя повинен вирішити, про що постановляє ухвалу.

Ухвала повинна бути мотивованою. Недостатня мотивація може бути підставою для оскарження ухвали або рішення су­ду. Аналіз ухвал суду дозволяє прогнозувати його рішення.

Застосування. Відповідно до ст. 232 ЦПК України, питан­ня, зв'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні кло­потання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішу­ються мотивованими ухвалами.

Суд постановляє ухвали в нарадчій кімнаті, а по окремих нескладних питаннях - порадившись на місці.

Ухвали суду, постановлені в нарадчій кімнаті, підписують­ся всім складом суду, а при одноособовому розгляді справи - суддею і приєднуються до справи. Ухвали суду постановлені на місці, заносяться до протоколу судового засідання.

Судді часто ігнорують клопотання або відхиляючи їх не постановляють ухвали. Систематична відмова у задоволенні клопотань чи їх ігнорування може бути підставою для висновку про необ'єктивність судді, що подальшому може стати приво­дом для його відводу.

Відхилення клопотання не позбавляє сторону заявляти йо­го повторно. Повторне клопотання вирішується судом за за­гальними правилами, тобто ухвалою.

Важливе значення має така вимога до ухвали як мотивованість. Мотиви ухвали дозволяють фіксувати позицію суду з тих чи інших питань, з приводу яких заявлено клопотання, і яка не відображається у рішенні суду. Аналізуючи позицію судді щодо заявлених клопотань, можна з високою ймовірніс­тю прогнозувати його рішення, а отже корегувати тактичні плани.

^ 5. Використання письмової форми звернень до суду

Суть. Будь-які звернення до суду (заяви, клопотання, запе­речення) потрібно подавати у письмовій формі.

Застосування. Письмова форма спілкування із судом має безліч переваг перед усною:

1) документи зберігаються у справі;

2) зміст написаного легше зрозуміти;

3) документи фіксують не лише інформацію, але й час її подання до суду;

4) документи можуть бути прочитані іншими особами.

Єдиний недолік письмової форми - її стабільність. Напи­сане важко змінити. З цього випливає, що письмову форму потрібно надавати думкам, які непотрібно буде корегувати в майбутньому.

Процесуальне законодавство лише в окремих випадках ви­магає письмової форми клопотань та заяв. Усні клопотання та результати їх розгляду можуть не залишити слід у справі. Ін­формація про це заноситься лише до протоколу судового засі­дання. Але він ведеться тільки в засіданні. Значна ж частина клопотань заявляються сторонами до судового розгляду.

Треба враховувати, що письмові пояснення важко змінити. Тому їх доцільно давати щодо безспірно встановлених обста­вин, які визначають правову позицію у справі. Якщо є припу­щення, що може виникнути потреба певні пояснення скорегу­вати, їх доцільно давати усно. У подальшому можна буде зіслатися на те що пояснення зрозуміли неправильно. Ст. 147 ЦПК України передбачено, що по особливо склад­них справах суддя може запропонувати відповідачеві подати письмові пояснення в справі. Це право, а не обов'язок відпові­дача.

Текст документів, адресованих суду, повинен бути точний, лаконічний, аргументований, викладений в офіційному стилі. Потрібно уникати складних речень, рідковживаних та емоцій­но забарвлених слів, ліричних відступів, посилань на пору­шення норм моралі, патетики на захист державних чи громадських інтересів. Доцільно використовувати звороти, що містя­ться в нормативно-правових актах та посилатися на законо­давство.

^ 6. Заперечення проти дій судді

Суть. Заперечувати дії судді, що не відповідають вашим інтересам.

Використання. Відповідно до ст. 162 ЦПК України, в разі заперечень будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, свід­ків, експертів, перекладачів проти дій головуючого ці запере­чення заносяться до протоколу судового засідання і питання вирішується всім складом суду.

Якщо справа розглядається одноособове, то заперечення вирішуються суддею, при цьому, як правило, суддя думки не змінює.

Потрібно намагатися, щоб кожне заперечення заносилося до протоколу. Якщо секретар цього не робить,- треба наполя­гати. Заперечення можуть бути використані для наступного оскарження рішення суду. Декілька заперечень, особливо як­що вони надійшли від різних осіб, дають підстави для вияв­лення порушення закону під час розгляду справи або суб'єктивізм у судді.

^ 7. Зауваження на протокол судового засідання

Суть. Протокол судового засідання фіксує хід судового за­сідання, пояснення сторін, показання свідків та інші суттєві обставини. Якщо вони відображені неправильно, помилки та неточності потрібно усунути.

Застосування. Інші особи, зокрема судді апеляційного су­ду, дізнаються про хід розгляду справи саме з протоколу. За­фіксована у ньому інформація має надзвичайно важливе зна­чення для сторін. Окремі засоби доказування,- показання свідків, пояснення сторін, роз'яснення експерта більше ніде, крім протоколу, сліду не залишають. Якщо ці дані зафіксовано неправильно або неповно то вони втрачаються. Є лише один спосіб їх зберегти – подати зауваження на протокол.

Відповідно до ст. 200, 201 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після підписання протоколу подавати свої письмові зауваження з приводу допущених в протоколі неправильностей або непов­ноти викладу.

Таким чином, передбачено дві підстави для зауважень до протоколу:

1) неправильність викладу - тобто, спотворення фактів, що мали місце під час процесу;

2) неповнота змісту -відсутність у протоколі певних фактів.

У зауваженнях потрібно зазначити, які саме факти не зафік­совані у протоколі, або у чому полягає саме неправильність, запису.

Головуючий розглядає зауваження на протокол і, на під­твердження згоди з зауваженнями, посвідчує їх правильність.

У разі незгоди головуючого з поданими зауваженнями, во­ни вносяться на розгляд судового засідання у тому ж складі суду, який розглядав справу. В необхідних випадках виклика­ються особи, які подали зауваження на протокол. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правиль­ність зауважень або відхиляє їх. Якщо справа розглядалась суддею одноособове, він розглядає зауваження на протокол так само одноособове. Зауваження на протокол у всіх випад­ках приєднуються до справи.

Зауваження на протокол повинні бути розглянуті протягом п'яти днів з дня їх подання.

^ 8. «Замовчування» помилок судді

Суть. Не треба реагувати на процесуальні порушення та помилки судді під час розгляду справи, щоб потім оскаржити рішення.

Застосування. Підставою для скасування рішення суду є не лише порушення норм матеріального права, тобто, непра­вильне вирішення справи, але й процесуальні порушення, тобто, неправильний розгляд справи. Суддя, як правило, не піде на «дрібні» порушення, якщо буде знати, що рішення точ­но буде оскаржуватися. Отже, цей прийом застосовується у безконфліктній ситуації.

У практиці зустрічаються такі порушення:

1) не ознайомлення осіб із їх правами;

2) неправильне повідомлення про час та місце розгляду справи;

3) ігнорування клопотань;

4) постановления немотивованих або недостатньо мотиво­ваних ухвал;

5) неповнота протоколів судового засідання;

6) ухилення від залучення перекладача;

7) порушення строків розгляду справи та ін.

Окремі із цих помилок суддя допускає з мовчазної згоди або з потакання сторін. Наприклад, відповідно до ст. 17 ЦПК України, суддя зобов'язаний роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права та обов'язки, тобто прочитати ст. 99 ЦПК України. Замість цього, заради економії часу, він питає: «Права свої знаєте?» Сторони на знак згоди кивають головою і суддя їх не зачитує.

Інший приклад. Замість надсилання повісток, секретар від імені судді дзвонить і повідомляє про час розгляду справи. Якщо сторона починає обурюватися з приводу порушення встановленого порядку повідомлення, се^ ТАКТИКА РОБОТИ ІЗ ПРОТИЛЕЖНОЮ СТОРОНОЮ
У процесі розгляду справи сторони контактують між собою не лише під час судових засідань. Тут теж присутня своєрідна тактика, швидше навіть правила спілкування.

^ Спілкуйтеся з протилежною стороною

Суть. Спілкування - це форма передачі інформації.

Застосування. Спілкування із стороною може бути безпо­середнім або через представника. В процесі спілкування від­бувається взаємний обмін інформацією. Одна сторона впливає на іншу.

Спілкування не повинно бути випадковим. Завжди потріб­но контролювати обстановку та інформацію, що повідомляється. Протилежній стороні потрібно давати таку інформацію, яка сприяє у неї формуванню негативних емоцій, провокує його на необдумані вчинки, породжує сумнів у перспективах розгляду справи.

Інформоція може бути правдивою або ні. Дезінформація корисна, наприклад, для маскування тактичних дій, для підри­ву довіри до свідка чи співвідповідача.

Якщо спілкування ускладнене через особисту неприязнь сторін, цю місію може взяти на себе посередник: представник або нейтральна особа. У процесі такого спілкування можна знайти шляхи позасудового вирішення справи.

^ 2. Не переходьте на особистості

Суть. Суд вирішує спір, а не оцінює моральні якості осіб, які беруть участь у справі.

Застосування. Під час розгляду справи, особливо в судо­вих засіданнях, неприпустимо ображати іншу сторону лайкою, непристойними висловами, ображати її честь та гідність. Такі дії лише ускладнюють ситуацію і звужують тактичний прос­тір.