Реферат: Програма фахового Випробування бакалаврів для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліста», «магістра» напрямів підготовки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ


«ЗАТВЕРДЖУЮ»

РЕКТОР _______________В.Д.БУДАК

“ 22 ” ЛЮТОГО 2012 Р.


Програма


фахового Випробування бакалаврів для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліста», «магістра»

НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ:

07.02030301. ФІЛОЛОГІЯ. УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА*

08.02030301. ФІЛОЛОГІЯ. УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА*


Спеціальність «Українська мова і література»


МИКОЛАЇВ 2012

Укладачі програми:

Ситченко А.Л., професор, доктор педагогічних наук;

Василькова Н.І., доцент, кандидат педагогічних наук;

Спанатій Л.С., доцент, кандидат філологічних наук;

Підопригора С.В., доцент, кандидат філологічних наук.


Затверджено на засідання кафедри української мови і літератури

протокол № 5 від 08 листопада 2011 р.


Затверджено на засіданні вченої Ради факультету філології та журналістики протокол № 4 від 16 листопада 2011 р.

^ СТРУКТУРА ПРОГРАМИ


І. Пояснювальна записка………………………………………………………….4

ІІ. Перелік запитань:

з української мови……………………………………………....15

з української літератури………………………………………..17

з методики викладання української мови……………………..21

з методики викладання української літератури………………23

ІІІ. Критерії оцінювання (200-бальна система оцінювання)………………….25

ІV. Рекомендована література:

з української мови ……………………………………………...26

з української літератури………………………………………..28

з методики викладання української мови……………………..30

з методики викладання української літератури……………....34

^ ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Програма фахового вступного випробування складена на основі навчальних програм з української мови і літератури, методики викладання української мови і літератури, які входять до циклу фундаментальних дисциплін за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», відповідно до «Освітньо-кваліфікаційної характеристики» та «Освітньо-професійної програми».

У програмі містяться орієнтовні зразки запитань, які дозволять Атестаційній комісії комплексно оцінити набуті бакалавром, претендентом на навчання, знання з фаху.

Програма включає список рекомендованої літератури для підготовки до фахового випробування.

Фахове випробування з української мови і літератури та методик їх викладання за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст», «магістр» має форму індивідуальної співбесіди.

Претендентові на навчання пропонується три запитання: одне запитання з української мови, одне запитання з української літератури та одне запитання на вибір із методики викладання української мови або методики викладання української літератури.

Претендент на навчання повинен показати свої знання та вміння, отримані під час теоретично-практичної підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», напрямом підготовки 6.020303 Філологія*. Українська мова і література.


^ Знати з української мови:

основні поняття, пов’язані із сучасною української мовою та її фонетикою, фонологією, графікою, орфографією, орфоепією, лексикологією, фразеологією, лексикографією, морфемікою, словотвором, морфологією та синтаксисом.

^ Вміти з української мови:

з’ясовувати такі ознаки мови, як загальнонаціональний характер, наявність обов’язкових для дотримання норм різного типу, виключно важливе значення для функціонування й розвитку освіти, науки, літератури і мистецтва, засобів масової комунікації, для державного управління;

обґрунтовувати проголошення української мови як державної як необхідну засаду розширення її комунікативних і державотворчих функцій;

з’ясовувати артикуляційно-акустичну та функціональну природи голосних і приголосних звуків; природу історичних чергувань;

з’ясовувати загальну природу й конкретні вияви акомодаційних, асимілятивних і дисимілятивних звукових змін;

діагностувати фонетичні помилки в усному мовленні;

формулювати відповідні правила правопису й обґрунтовувати їх за допомогою орфографічних словників та інших довідкових джерел, розвиненої системи вправ і завдань, власних спеціально підготовлених дидактичних матеріалів;

з’ясовувати поняття “слово” і роль слова як засобу називання (позначення) конкретних предметів, абстрактних понять, дій, ознак тощо; різні вияви відношень і зв’язків між словами;

з’ясовувати механізми формування багатозначності слів, порівнювати власне мовну (значеннєву) і художньо-зображальну (образну) природу метафори, метонімії, синекдохи;

з’ясовувати лінгвістичну природу лексичної синонімії, принципи організації синонімічного ряду як осередку функціонування відповідного парадигматичного і значеннєвого зв’язку між словами;

розкривати лінгвістичну суть і можливі сфери функціонування антонімів;

пояснювати лінгвістичну природу омонімів, омографів й омофонів і відмінності між омонімічними та багатозначними словами;

розрізняти й характеризувати слова за ознаками активного й пасивного функціонування шляхом використання відповідної інформації з наукової літератури, частотних і тлумачних словників, психолінгвістичних досліджень і власних дослідницьких спостережень;

розрізняти й кваліфікувати історизми (застарілі слова, що називають не властиві сучасності реалії та абстрактні поняття) й архаїзми (не властиві сучасній українській літературній мові фонетичні і граматичні форми слів);

з’ясовувати номінативну сутність неологізмів та оказіоналізмів на основі мовознавчих досліджень, лексикографічних джерел, аналізу індивідуальної мовної практики окремих майстрів художнього слова, наукових текстів, мови сучасних засобів масової інформації;

аналізувати функціональне співвідношення між літературно-нормативною лексикою і словами-діалектизмами (семантичними, лексичними, етнографічними);

аналізувати значеннєву й формально-граматичну специфіку слів іншомовного походження;

з’ясовувати лінгвістичну природу фразеологізмів (фразеологічних зрощень, фразеологічних єдностей, фразеологічних сполук);

ідентифікувати й кваліфікувати з функціонального погляду всі різновиди морфем (кореневі, префіксальні, суфіксальні, інтерфікси, флексії);

аналізувати морфемну структуру слова як системно упорядковану єдність його значущих складових частин (морфем і комбінацій морфем), характеризувати типові зміни у морфемній структурі слова (перерозклад - зміну морфемних меж у слові; опрощення - перетворення членованої основи в нечленовану; ускладнення – виділення афіксальних морфем у первісно нечленованих основах; декореляції – заміни функціональної значущості морфем);

ідентифікувати й визначати лінгвістичну сутність властивих українській мові способів словотворення;

використовувати в інтерпретації українського словотворення з навчально-розвивальною метою відомості про реальне функціонування таких категорій, як словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірний ланцюжок, словотвірний тип;

конкретизувати абстрактну суть таких понять, як граматика, морфологія,. граматична система;

з’ясовувати лінгвістичну природу граматичної форми, граматичного значення, граматичного способу , граматичної категорії;

аналізувати лінгвістичну й когнітивну природу частин мови; з’ясовувати значення поняття „частина мови”;

з’ясовувати складну частиномовну природу іменника; зміст понять „відміна”, „парадигма”;

з’ясовувати лінгвістичну сутність іменникової категорії відмінка; розкривати мотивацію термінологічного позначення відмінків; аналізувати значення відмінкових форм іменника у структурі речення (суб’єктні, об’єктні, означальні, обставинні), характеризувати взаємодію прийменників і відмінкових форм іменника;

аналізувати лінгвістичну природу прикметника як однієї з чотирьох основних частин мови, з’ясовувати когнітивну сутність ознаки (сукупність ознак) як обов’язкової умови виділення окремого предмета (розмежування однотипних або різних предметів) позамовної дійсності, звертаючи увагу на позначення прикметниками якісних (виділюваних поза відношеннями до інших предметів) і відносних (виділюваних через зв’язки одного предмета з іншим) ознак;

з’ясовувати засади виділення лексико-граматичного розряду якісних прикметників; мовне відображення градації ознак за допомогою спеціальних форм – ступенів порівняння якісних прикметників;

з’ясовувати лінгвістичну й когнітивну природу лексико-граматичного розряду відносних прикметників;

з’ясовувати принципи прикметникової словозміни, репрезентованої відповідними парадигмами, обґрунтовувати чинність початкової форми прикметникової лексичної одиниці – називного відмінка однини чоловічого роду, характеризувати розрізнення твердої і м’якої груп прикметників;

обґрунтовувати виділення в системі повнозначних частин мови числівника як окремого лексико-граматичного класу слів з властивою йому специфікою реалізації морфологічних категорій роду, числа й відмінка;

з’ясовувати розвиток кількісних числівників, представлених структурними розрядами – назвами одиниць першого десятка; одиниць другого десятка, назвами десятків, сотень, дробовими числівниками; пояснювати частиномовну специфіку іменникових числових назв на тлі власне числівників;

з’ясовувати частиномовну природу займенника, обґрунтовувати засади виділення семантичних розрядів займенника, характеризувати поділ займенників за граматичними ознаками на іменникові, прикметникові, числівникові, прислівникові;

аналізувати й обґрунтовувати лінгвістичну сутність дієслова як найважливішої самостійної частини мови; з’ясовувати принципи й конкретні засоби творення дієслів одного виду від дієслів іншого виду; розкривати зміст поняття „видова пара”; коментувати в раціональному інформативному обсязі співвідношення і взаємозв’язки між дієслівним видом як граматичною категорією й аспектологічною категорією способів дієслівної дії;

з’ясовувати лінгвістичну специфіку дієслівної граматичної категорії часу; аналізувати категоріальне значення форм теперішнього, майбутнього, минулого часів; коментувати взаємозв’язки між граматичними категоріями виду й часу;

з’ясовувати лінгвістичну природу морфологічної категорії способу дієслова; характеризувати значення і творення дійсного, умовного й наказового способів;

з’ясовувати лінгвістичну специфіку лексико-граматичної категорії перехідності (неперехідності); пояснювати зміст поняття „перехідність” дієслова;

з’ясовувати частиномовну природу прислівника як незмінного лексико-граматичного класу слів, різноманітного за джерелами становлення (застиглі давні прикметникові форми, адвербіалізовані безприйменникові і прийменникові відмінкові форми іменників тощо) та синтаксичними функціями;

з’ясовувати функціональне призначення прийменників і сполучників як важливих засобів вираження формальних і значеннєвих зв’язків між словами у реченні й між частинами складного речення; функціональне призначення часток;

з’ясовувати предмет синтаксису української мови; синтаксичну специфіку словосполучення, різновиди підрядних синтаксичних зв’язків та сполучувальні (валентні) особливості повнозначних слів, залежні від їхньої семантики, роль відмінкових форм іменників та прийменників у формуванні словосполучень, базуючись на морфологічних особливостях і словозміні повнозначних частин мови та специфіці їх сполучуваності з іншими словами;

з’ясовувати й обґрунтовувати ознаки речення як базової одиниці синтаксичного рівня мови; аналізувати синтаксичну природу простого двоскладного речення з метою з’ясування таких понять, як предикативний центр, засоби вираження його складників і формування знань про просте речення як своєрідну початкову (базову) синтаксичну конструкцію, репрезентовану в українській мові обмеженою кількістю зразків (схем, моделей);

визначати предикативну основу, засоби вираження підмета і присудка, другорядні члени речення, розрізняти первинні і вторинні функції відмінкових форм іменних частин мови; теоретично обґрунтовувати поняття двоскладного речення, виявляти наукову обізнаність з проблемою односкладного речення, практично визначати тип односкладного речення;

використовувати різні типи односкладних конструкцій в усному і писемному мовленні; практично розрізняти і теоретично обґрунтувати різницю між повними і неповними реченнями, односкладними і двоскладними;

теоретично обґрунтовувати поняття “однорідність / неоднорідність”,“відокремлення”, “вставність”, “вставленість”, “звертання” та аналізувати речення ускладненого типу, виявляти навички практичного використання прямого і зворотного (інверсії) порядку слів у реченні залежно від стильової та жанрової належності;

теоретично інтерпретувати поняття складного речення та практично визначати його ознаки, засоби вираження семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами й типи синтаксичних зв’язків, чітко розмежовувати сурядний і підрядний типи зв’язку та сполучні засоби, що їх представляють;

класифікувати складносурядні речення за сполучними засобами, характером семантико-синтаксичних відношень, порядком предикативних частин тощо;

теоретично обґрунтовувати особливості граматичної будови складнопідрядних речень та практично визначати типи підрядних речень за основними показниками їх розмежування; розрізняти сполучники, сполучні та співвідносні слова, характеризувати смислові відношення, які вони виражають, та робити синонімічні заміни;

тлумачити безсполучникові складні речення з однотипними і різнотипними частинами, особливості їх інтонаційної організації та вживання розділових знаків;

чітко визначати складні синтаксичні конструкції з різними типами зв’язків, правильно їх кваліфікувати, пояснювати вживання розділових знаків та графічно представляти усі можливі складні синтаксичні конструкції для вироблення стійких правильних інтонаційних, правописних та пунктуаційних навичок, умінь оптимального вибору та варіювання мовленнєвих структур, здійснення свідомих синонімічних замін в усному та писемному мовленні.


^ Знати з української літератури:

найважливіші факти літературного процесу в Україні від давньої (Х ст.) до сучасної (90-ті рр. ХХ) літератур, визначальні явища і жанри кожного періоду, творчість провідних представників літературного процесу.

^ Вміти з української літератури:

інтерпретувати художню літературу як засіб пізнання світу, її здатність цілісно охоплювати дійсність і “матеріалізувати” думки та емоції, увиразнювати їх у свідомості митця та реципієнта, типізувати в образі суспільні явища з метою формування в учнів розуміння гносеологічної та естетичної функції літератури, значення впливу суспільних чинників на формування гносеологічної функції літератури;

з’ясовувати особливості вираження літературою специфічно національних рис народу, його менталітету, а також загальнолюдських духовних вартостей, інтерпретувати вплив художньої літератури на формування національної свідомості;

аналізувати чинники, що формують цілісність твору;

характеризувати поняття літературний процес (взагалі й український, зокрема) та інтерпретувати такі поняття, як художній текст, творчість окремого письменника, літературна доба, висвітлювати світоглядно-естетичну специфіку відповідних літературних течій і напрямів;

виявляти художність і образність літературного тексту, образ світу й людини в ньому, ідейно-тематичну, сюжетно-композиційну, жанрово-стильову специфіку програмних творів української літератури;

аналізувати композицію і сюжет твору, виділяти в ньому основні сюжетні і позасюжетні лінії, характеризувати типи літературних сюжетів;

з’ясовувати жанрово-композиційну і мовно-стильову специфіку творів української літератури різних культурно-історичних епох, аналізувати динаміку літературного процесу в національних виявах і в історичній зміні виражально-зображальних форм кожного роду;

з’ясовувати специфіку епічних, драматичних і ліричних творів з погляду моделювання дійсності залежно від жанрових особливостей відповідних художніх творів;

аналізувати взаємодію і взаємозв’язок між творчим методом і світоглядними орієнтаціями письменника, обґрунтовувати реалізацію художнього стилю як єдності змісту і форми (виражальних засобів) твору як вияв особистої творчої манери й хисту письменника;

аналізувати ідейно-тематичне навантаження літератури, особливості інтерпретації порушених проблем;

кваліфікувати художні твори з погляду багатозначності змісту, тематики й ідейного спрямування;

аналізувати образну систему літературного твору;

розкривати поняття “образ”, “характер”, “тип”, “групування персонажів”, “система образів”, висвітлювати специфіку характеротворення в різні літературні епохи;

характеризувати засоби образного змалювання дійсності автором і впливу на емоції читача за допомогою художньої мови та її специфічних засобів, розрізняти мову автора і мову персонажів;

визначати зображально-виражальні функції версифікаційних засобів, тропів у літературному тексті, стилістичних фігур;

визначати систему віршування, аналізувати конкретні типи віршованих розмірів, специфіку строфічної організації поетичних текстів;

з’ясувати тенденції та шляхи розвитку українського письменства Х – ХVІІІ ст., ідейно-тематичну специфіку давньої прози та зразків віршування і драматургії, суспільно-виховну функцію літератури того часу;

під час навчального процесу та у позакласній роботі розкривати національний і загальноєвропейський характер зразків літератури Княжої доби (літописання, агіографія, воїнська повість, ораторська проза), іншомовного віршування ХV-ХVІ ст. (Павло Русин, С. Кленович, С. Пекалід та ін.), барокової літератури ХVІІ – ХVІІІ ст., творчості І. Вишенського, Л. Барановича, І. Галятовського, Г. Грабянки, С. Величка, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди;

визначити умови формування національних жанрових систем, специфіку функціонування окремих жанрів у національній літературі (зокрема, літописання, полемічної літератури);

з’ясовувати художню специфіку творів передромантичного періоду на прикладі текстів І. Котляревського (“Енеїда”, “Наталка-Полтавка”), Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського;

з’ясовувати історичні й історико-літературні обставини розвитку українського письменства 20 – 40-х рр., ідейно-естетичної специфіки романтичних лірики, епосу і драми, етнопедагогічної, виховної, пізнавальної та суспільної функції літератури в контексті літературного життя;

аналізувати художню специфіку романтичних творів (Т. Шевченка, М. Костомарова, А. Метлинського, “Руської трійці”, М. Петренка, Ю. Федьковича, Я. Щоголіва та інших);

висвітлювати життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка, аналізувати ідейно-художню та естетичну проблематику його творів різних періодів, визначати роль і місце творчої діяльності поета в історії української літератури й суспільно-політичної думки;

аналізувати процеси, пов’язані з становленням української літератури післяшевченківської доби, які знайшли відображення в творчості П. Мирного і П. Грабовського, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого та інших письменників з метою формування в учнів знань про художню специфіку літератури класичного реалізму, властивих їй ознак демократичності й гуманізму, зв’язків з навколишнім соціальним середовищем;

аналізувати проблематику творчості письменника у безпосередньому зв’язку з висвітленням його творчої біографії;

з’ясовувати специфіку новітніх, зокрема модерністичних, течій і напрямів і українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст., аналізувати новітню тематику творів і художні засоби її втілення на матеріалі творчості М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Л. Українки, В. Стефаника, М. Вороного, О. Олеся, С. Васильченка, Б. Лепкого та інших авторів;

аналізувати тематику й художньо-зображальні особливості творів М. Коцюбинського з метою формування в учнів знань про поєднання в його творчій манері ознак реалізму і експресіонізму, безпосередній внесок у формування жанру новели в українській літературі;

аналізувати творчий шлях, тематику й художньо-зображальні засоби творів Л. Українки з метою формування в учнів знань про багатогранність літературної спадщини поетеси, використання сюжетів, пов’язаних з античними, євангельськими мотивами, що були орієнтовані на художнє осмислення українських соціально-політичних реалій;

висвітлювати складні процеси, властиві українській літературі доби національного відродження, на матеріалі творчої спадщини П. Тичини, поетів-неокласиків (М. Зерова, М. Рильського, М. Драй-Хмари, Ю. Клена, П. Филиповича), М. Хвильового, Є. Плужника, В. Підмогильного, Ю. Яновського, В. Сосюри та інших;

з’ясовувати тенденції розвитку українського літературного процесу повоєнного періоду, обґрунтовувати вплив доктрини соціалістичного реалізму на ідейно-художню специфіку творчості письменників, характеризувати причини й суспільно-політичні умови появи явища “шістдесятництва” в українському літературному й мистецькому житті;

в процесі навчання визначати основні етапи літературного процесу, його зв’язок з історичним розвитком з метою формування в учнів знань про світову літературу як систему, що відображає її постійну еволюцію, розуміння хронологічних відмінностей розвитку літератури різних народів, їх пізнавального й естетичного значення.


^ Знати з методики викладання української мови:

про особливості методики викладання української мови як науки;

про найважливіші проблеми методичної науки;

про мету, зміст, методи й організаційні форми школярів української мови в середній школі;

про розвиваючі та виховні можливості української мови в школі;

про засоби навчання та способи їх використання в навчальному процесі; про особливості засвоєння дітьми відомостей про мову та оволодіння ними мовою;

про вимоги до сучасного уроку української мови, типологію уроків та особливості структурної організації уроків різних типів;

про технології навчання мови в школі; про психологічні дослідження та психологічні передумови успішного засвоєння учнями мовного матеріалу;

про різноманітні рівні вивчення української мови в школі;

про особливості викладання української мови в різних умовах і в різних типах середніх навчальних закладів;

про вчителя української мови та його можливості у справі підвищення мовленнєвої грамотності учнів у школі.


Вміти з методики викладання української мови:

осмислювати основні концептуальні засади мовної освіти в Україні;

визначити основні завдання на кожному етапі вивчення шкільного курсу, виходячи з основних завдань як предмета, так і навчально-виховного процесу;

встановлювати основні міжпредметні зв’язки між українською мовою та іншими шкільними предметами;

проводити методичний аналіз матеріалу, що вивчатиметься: встановлювати наступність і перспективність у його вивченні, співвідношення між теоретичним матеріалом і практичними уміннями, диференціювати матеріал за ступенем складності його засвоєння, виділяти в ньому головне;

вільно орієнтуватися у шкільний програмі з української мови і підручниках з усіх років навчання;

моделювати сучасний урок, використовуючи нові технології навчання;

оптимально використовувати можливості рідної мови досягнення для освітніх, виховних і розвиваючих цілей, враховуючи при цьому особливості засвоєння мови учнями різних класів;

працювати з підручниками, вміло використовувати дидактичні можливості методичного апарату навчальної книги, її рубрикації, умовні позначення, питання і завдання, ілюстративний матеріал, вправи;

вести позакласну роботу з предмета, вдало поєднувати її форми з програмним вивченням мови.


Знати з методики викладання української літератури:

державні документи про школу і літературну освіту;

зміст, структуру і принципи побудови навчальних програм з української літератури в загальноосвітній школі;

вимоги до сучасного уроку літератури та до роботи й особи вчителя-словесника;

типи і структуру уроків літератури в школі, у тому числі й з позакласного читання;

методи навчання літератури;

етапи вивчення художнього твору;

особливості вивчення оглядових тем з літератури;

дидактичні та специфічні принципи аналізу художнього твору;

шляхи аналізу художнього твору;

особливості вивчення творів різного літературного роду;

особливості вивчення теоретичних і критичних матеріалів з літератури;

зміст, методи і форми позакласної роботи з літератури;

методику факультативних занять;

особливості уроків про позакласного читання;

зміст, методи і форми роботи з розвитку мовлення учнів основної й старшої школи;

норми і методи перевірки та оцінювання знань і вмінь учнів з літератури;

основні методичні матеріали на допомогу вчителю літератури й учням;

обладнання і форми роботи навчального кабінету з літератури;

особливості виховної роботи з учнями засобами літератури.

Вміти з методики викладання української літератури:

складати календарний і календарно-тематичний плани роботи;

складати план роботи літературного гуртка;

керувати гуртковою роботою учнів з літератури;

проводити факультативні заняття з літератури;

складати поурочний план – конспекти уроків різного типу;

проводити уроки літератури (різних типів) на належному науково-методичному рівні, досягаючи дидактичної мети;

вести шкільну документацію.



^ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова – національна мова українського народу, форма її функціонування.

Поняття державної мови. Державний статус української мови. Законодавче забезпечення державного статусу української мови.

Поняття про літературну мову. Функції української літературної мови.

Сучасна українська мова серед слов’янських мов.

Писемна й усна форми української літературної мови.

Функціональні стилі української літературної мови.

Фонетичний і фонологічний аспекти вивчення звукового складу української мови.

Система фонем сучасної українськоїлітературної мови. Голосні фонеми, їх класифікація.

Приголосні фонеми, їх класифікація.

Чергування голосних і приголосних фонем. Історичне коментування чергування фонем.

Орфоепія і культура усного мовлення.

Принципи української орфографії.

Наголос в українській мові. Норми українського наголосу.

Предмет і завдання лексикології української літературної мови.

Полісемія як лексико-семантичне явище.

Синонімія як лексико-семантичне явище.

Характеристика лексики української мови за походженням.

Діалектизми, жаргонізми, арготизми і сленгові слова.

Активна і пасивна лексика української мови.

Предмет і завдання лексикографії. Типи словників.

Фразеологія як тип мовної одиниці.

Морфемний склад слова, поняття про морфему, типи морфем в українській мові.

Способи словотвору в сучасній українській мові.

Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову.

Частини мови та принципи їх виділення в українській мові.

Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників.

Граматичні категорії іменника.

Словозміна іменників. Поняття про парадигму іменників.

Прикметник. Поняття про прикметник як частину мови.

Короткі та повні прикметники. Стягнені та нестягнені форми повних прикметників. Ступені порівняння як форми якісних прикметників.

Відмінювання прикметників твердої і м’якої групи.

Числівник. Проблема частиномовної природи числівника.

Функціональні розряди числівників: власне-якісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні.

Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників.

Словотвірні характеристики займенників. Словозміна.

Дієслово. Поняття про дієслово як частину мови.

Дієслово. Категорії виду дієслова. Категорія особи дієслова та числа.

Категорія часу та роду дієслова. Категорія способу дієслова.

Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника.

Дієприслівник як форма дієслова. Перехід дієприслівників у прислівники та прийменники.

Прислівник. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників. Ступені порівняння означальних прислівників. Способи їх творення та правопис прислівників.

Прийменники як службові слова. Морфологічний склад прийменників. Полісемія та синонімія прийменників.

Сполучники як службові слова. Сполучники сурядності і підрядності, їх групи. Сполучні слова та їх відмінність від сполучників.

Частки як службова слова. Групи часток за значенням. Правопис часток у сучасній українській мові.

Вигуки як слова, що виражають емоції та волевиявлення, їх роль у реченні. частина мови. Правопис вигуків.

Словосполучення. Типи словосполучень. Граматичні зв’язки між компонентами словосполучень. Види підрядного зв’язку.

Просте речення як тип синтаксичної конструкції.

Головні члени двоскладного речення. Підмет, його типи й засоби вираження. Присудок та його типи.

Другорядні члени речення. Сучасні підходи до класифікації другорядних членів речення.

Односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень. Повні і неповні речення. Типи неповних речень.

Особливості простого ускладненого речення. Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Однорідні та неоднорідні означення.

Звертання і вставні слова, словосполучення, речення. Система розділових знаків у простому ускладненому реченні.

Поняття про відокремлення. Відокремлені означення, прикладки, обставини та додатки.

Складне речення як синтаксична конструкція. Проблеми дослідження складного речення.

Складносурядне речення в системи складного речення.

Складнопідрядне речення як тип синтаксичної конструкції.

Складнопідрядне баготокомпонентне речення.

Безсполучникове складне речення. Розділові знаки в безсполучниковому реченні.

Період як своєрідна синтаксична структура.

Складне синтаксичне ціле як синтаксична одиниця і компонент тексту.

^ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ

З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основні тенденції розвитку давньої української літератури Х-ХVІ ст.

Перекладна література Київської Русі. Оригінальна література Київської Русі.

Виникнення літописання на Русі. «Повість временних літ»: композиція та художньо-стильові особливості.

«Слово о полку Ігоревім»: образи та художня специфіка.

Житійна література. Княжі житія. «Києво-Печерський патерик» (ХІІІ ст.). Церковно-легендарний зміст, патріотична і дидактична спрямованість твору.

Паломницька проза. «Життя й ходіння Данила, руської землі гумена». Пізнавальне значення твору.

Загальні тенденції розвитку літератури доби Ренесансу в Україні. Літературна спадщина Павла Русина, Севастяна Кленовича, Станіслава Оріховського.

Полемічно-публіцистична література. Літературна спадщина Івана Вишенського в контексті епохи.

Барокова поезія ХVП-ХVШ ст. «Курйозні» вірші Івана Величковського – «ехо», ракоподібні вірші, акровірші та інші «поетичні штучки» як вияв стилю бароко. Збірка «Млеко…» (1691р.) – антологія української курйозної поезії.

Політичний ідеал козацьких літописів. Широта охоплення подій в «Літописі Самовидця». Патріотичний зміст літопису Григорія Граб’янки. Літопис Самійла Величка як пам’ятка барокової прози ХVШ ст.

Українська шкільна драма. Тематичні цикли шкільних драм: різдвяні і великодні (містерії), драми-міраклі, драми-мораліте. Характеристика драм «Слово про збурення пекла», «Олексій, чоловік Божий», «Воскресіння мертвих» Г.Кониського. Розвиток української історичної драматургії. П’єса Феофана Прокоповича «Володимир». П’єса «Милість Божа» Інокентія Неруновича. Розвиток жанру інтермедії.

Творчість мандрівних дяків в українській літературі XVIII ст. Поняття про пародії і травестії. Вірші-травестії на релігійну тематику. Бурлескний характер цих віршів. Тема шкільної науки в творах мандрівних дяків.

Соціально-політичні обставини виникнення української сатири ХVШ ст. як окремого жанру. Сатирично-гумористичні віршовані оповідання, їх ідейно-художні особливості. Соціально-політична сатира. Викриття в ній недоліків соціального ладу.

Григорій Сковорода – найвидатніший український поет, байкар, перекладач і філософ ХVШ ст. Г.Сковорода – автор «Саду божественних пісень». Основні мотиви збірки. Збірка «Басни Харьковскія».

Г.С.Сковорода – перший український байкар, його погляди на жанр байки. Збірка «Байки Харківські» (1769 – 1774). Джерела байок, їх тематичні цикли. Ставлення письменника до явищ суспільного життя і моральних цінностей. Його погляди на навчання і виховання у притчах.

Історичні, культурні та суспільні умови становлення нової української літератури, її національна самобутність. Історична співвіднесеність української літератури кінця XVIII – 60-х рр.. ХІХ ст.. з добою національного відродження в Україні. Відкриття людини нового часу, людини, здатної представити народ у морально-етичному, суспільному та історичному планах.

Історико-літературні передумови творення нової української літератури.

Творчість І.Котляревського – зачинателя нової української літератури. Джерела античної та барокової традиції у поемі «Енеїда».

Романтизм в українській поезії першої половини XIX століття, його основні риси. М.Костомаров як представник Харківської школи романтиків.

Літературне відродження на західноукраїнських землях в 30-40-х рр. ХІХ століття. Рецепція творчості «Руської трійці».

Концептуальні принципи творчості Г.Квітки-Основ'яненка.

Розмаїття художньої спадщини Т.Шевченка. Періодизація творчості, історіософські домінанти.

Багатогранність творчої діяльності П.Куліша. Роман «Чорна рада» – вершинний зразок соціально-історичного роману в українській прозі.

Малі та великі епічні форми у творчості І. Нечуя-Левицького й Панаса Мирного. Розгортання епіко-психологічної концепції.

Художні пошуки Б.Грінченка – прозаїка, поета, драматурга, перекладача.

«Феміністична» проза другої половини XIX ст. Особливості творчості Марка Вовчка, Олени Пчілки, Наталі Кобринської.

Розвиток української реалістичної драматургії і театру в ІІ половині ХІХ століття. «Театр Корифеїв» і Миколаївщина.

Багатогранність творчої діяльності Івана Франка.

Творча еволюція Михайла Коцюбинського: від реалізму до модернізму.

Українська література порубіжжя ХІХ - ХХ століть як якісного новий етап духовного розвитку нації, як своєрідний ренесанс. Напрями, течії, стилі, школи.

Неоромантична проза О.Кобилянської. «Аристократизм духу» в творах письменниці.

Жанрово-тематичне розмаїття творчого доробку Лесі Українки. Новаторство драматургії.

Неореалістичні тенденції у прозі та драматур