Реферат: План 1 Національний ринок України І його проблеми 2

ТЕМА: ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ

НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

План

1 Національний ринок України і його проблеми

2. Проблеми національного ринку

3. Сутність і функціонуеання ринкової інфраструктури

4. Вплив ринкової інфраструктури на формування

конкурентного середовища


1 Національний ринок України і його проблеми

Стан економічної системи країни найповніше характеризує на ціональний ринок, його інфраструктура та її участь у міжнародних ринках. * Національний ринок — система стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами виробнцтва і суб'єктами спо живання продукту країни, які встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.

Головними категоріями національного ринку є національна пропозиція (сукупна вартість вироблених і запропонованих у країні товарів, послуг) і національний попит (сума доходів грішми спо живачів, готових купувати запропоновані товари і послуги). Між випуском товарів і послуг та рівнем їх споживання існує взаємозв'я зок: зростання обсягу їх виробництва може впливати на зростан ня рівня споживання, а зростання попиту може стимулювати зростання обсягу виробництва.

Теорія національної макроекономіки сукупний попит окремої країни розглядае як національний. Він є складовою рівняння закону господарської збалансованості і виражає сукупний дохід грішми працюючих і непрацюючих — Гм або наявну масу грошей споживачів. Позаяк грошова маса Гм здійснює обіг vs через купівлю-продаж товарів, робіт і послуг, то весь грошовий оборот vsГм виражатиме національний попит. Зростання національного попиту впливае на зростання обсягу виробництва.

^ Попит і виробництво. Зростання валового національного про­дукту є функцією зростання основного капіталу і зайнятості. Отже, чим більше залучено чинників продуктивних сил, тим від чутнішим буде зростання виробництва продукту:

В↑ = F(T↑, К↑).

Положения класичної економічної теорії підтверджують обгрун тування продуктивної та ефективної функцій залучених праців ників і капіталів, неминучість спаду виробництва за незмінної кількості зайнятих і капіталу.

Моделювання залежності обсягу виробництва від його чинників взаємопов'язане з розподілом і споживанням створеного продук­ту. Цей взаємозв'язок простежується через формули двох форм створеного продукту: натурально-вартісної — В = Qц і вартісно грошової — В = Г. Вони становлять два аспекти одного процесу: руху товару — Qц і зустрічного руху грошей — Г. Натурально вартісна форма продукту представляє пропозицію, вартісно-грошова — попит. Згідно із законом вартості вони повинні бути зрівноважені: Qц = Г. Величина Г характеризує наявний національний попит, а величина Оц — національну пропозицію. Параметр Q характеризує натуральну кількість товарів і послуг, ц — ціну одиниці товару і послуги, Г — грошовий оборот повністю реалізованого національного продукту: Г = vг Гм, де Гм— грошова маса, vг — коефіцієнт оборотності грошової маси.

Структура попиту, тобто структура розподілу створеного продукту В = С + Б + К + ЧЕ, здатна впливати на динаміку виробництва продукту: якщо ціна постійна — ц, то можливе зростання обсягу виробництва за зростання попиту, якщо ціна одиниці продукту зростає ц↑, то неминучий спад обсягу виробництва, оскіль ки виробники не мають стимулу його підтримувати. Відсутність стимулів для підтримання обсягу виробництва можлива з двох причин;

- зростання цін зменшує попит, платоспроможністъ населения та рівень споживання, тобто зменшується обсяг реалізації продукту;

- зростання цін на продукцію приносить виробникам прибутки навіть за спаду виробництва, якщо індекс зростання цін ви щий, ніж індекс спаду виробництва.

^ Попит і споживання. Попит як категорія характеризує наявні грошові доходи суб'єктів ринку, що є основою формування важливого соціяльного процесу — споживання.

Функція національного споживання. Рівень споживання співвідноситься із залишковим доходом: С = С(В - П). Однак ця функція надто проста, щоб описувати складність прведінки спожи­вачів під час витрачання їх доходів, її досліджували англієць ДжонКейнс (1883—1946), американці Ірвінг Фішер (1867—1947), Франко Модільяні (1918), та інші, які пропонували власні моделі макроекономічного аналізу процесу споживання.

Д. Кейнс щодо того вважав:

- значения граничної схильності до споживання, тобто частка споживання у кожному додатковому доларі доходу, передував між нулем і одиницею. Вплив бюджетно-податкової політики на економіку через мулътиплекатори державних витрат чи податків зумовлений взаемозалежністю доходу і споживання;

- відношення споживання до доходу, яке називають середньою схильністю до споживання, зменшується із зростанням доходу;

- дохід є головним чинником, який визначає споживання, а відсоткова ставка значної ролі не відіграє.

На основі цих положень він вивів функцію споживання:

С= С+ сВ', С >0, 0<с< 1,

де С — споживання, В' — залишковий дохід, — постійна величина, або автономне споживання, с — гранична схильність до спо­живання.

1. Фішер розробив модель, з допомогою якої економісти аналізують особливості вибору раціональними споживачами в різні періоди часу. Ця модель описує обмеження, з якими стикаються споживачі, роблячи вибір між споживанням і заощадженням, тоб­то відчуваючи певні часові та бюджетні обмеження. Наприклад, у першому періоді споживач мае дохід В{ і рівень споживання Ср у другому — дохід В2 і споживання С2. У першому періоді заощадження 3 дорівнюють доходові за винятком споживання:

3 = В1-С1

У другому періоді споживання дорівнює нагромадженим заощадженням, ураховуючи відсотки на ці заощадження, плюс дохо­ди другого періоду:

С2 = (1 + р)3+В2,

де р — реальна відсоткова ставка.

2. Цікавою є гіпотеза життєвого циклу, сформульована Ф. Модільяні. Він вважав, що доходи, якими споживач володіє протягом життя, утворюються з початкового багатства W і доходу tВ, де t- час праці (10, 20, 30 і т. д. років). Споживач може розподілити свої доходи на роки, які він передбачає прожита Т і працювати і. Тому W + tВ розподілиться рівномірно по T років і щорічно споживатиметься:

С = (W + tВ) / Т.

Функцію споживання можна записати так:

С = (1/T) W + (1/T)B.

Якщо кожен учасник економічних відносин свое споживання організовує саме в такий спосіб, то національна функція споживання мало чим відрізняється від індивідуальної. Отже, національне споживання залежить від національного багатства (ВВП) та від доходу на душу населения. Функція споживання для національної економіки є така:

С = аW +β В,

а - гранична схильність до споживання за нагромадженим ба гатством, β - гранична схильність до споживання за доходом.

Структура витрат. Структура витрат створеного продукту адекватна структурі його розподілу. Якщо створений валовий продукт — В, то, згідно з головною тотожністю національних рахунків, весь створений продукт (дохід) перетворюється на витра ти - (-В*). Процес створення і витрат національного продукту можна відобразити такою формулою:

В-В* = 0.

Формула свідчить, що розподіл створеного продукту оптимально збалансований і попит стимулює виробництво, а виробницт во — обмін. Але так не буде, якщо інтереси суб'єктів ринку не збалансовані.

^ 1. Тенденції в економіці за В > В*. Якщо випуск продукту перевищує заплановані витрати В > В*, то в економіці з'являється ніби надлишок створеного продукту ∆В:

АВ = В-В*.

Поява АВ свідчить, що розподіл створеного продукту не є оптимальним, позаяк:

- фактично незадоволений попит на величину (-∆В);

- десь є надмірні запаси створеного продукту (∆В).

Якщо незадоволений попит виражається недостатніми грошо вими доходами окремих споживачів, то надмірні запаси характе ризують надмірні капіталовкладення у процес виробництва, по заяк підприємства не змогли реалізувати частину створеного продукту. Це призводить до певних негативних наслідків, оскільки закон попиту і пропозиції вимагає врівноваження виробництва В і споживання В*. Процес супроводжуватиметься такими тенденціями:

- незадоволений попит В залишиться незмінним, позаяк систе­ма розподілу грошових доходів є незмінна, а суб'єкти попиту свої надходження грішми збільшити вже не можуть;

- створений надлишок товарів ДВ залишиться незмінним, а обсяг виробництва зменшуватиметься (↓В) на величину (-∆В), тобто до рівня витрат: В↓ = В*. Зменшення виробництва В↓ при зведе до закриття підприємств, зростання безробіття, зниження капіталовкладень.

^ 2. Тенденції в економіці за В < В*. Якщо випуск товарів і по слуг менший від запланованих витрат В < В*, то утвориться надлишок витрат на величину (-∆В*):

-∆В* = В - В*.

Це означає, що витрати випереджають виробництво продукту і стимулюють його зростання. У такому разі розподіл продукту серед суб'єктів ринку краще збалансований, рівень попиту задоволений за будь-якого рівня виробництва продукту, підприємства реалізовують свій продукт і відтворюють виробництво. Цей про­цес супроводжуватиметься такими тенденціями:

- рівень витрат В* залишиться незмінним, оскільки система розподілу створеного продукту є незмінною; збільшувати грошові доходи споживачів недоцільно, бо вони здатні задовольнити рівень своїх потреб;

- створений надлишок витрат (-∆В*) зменшуватиметься за рахунок зростання обсягу виробництва продукту В↑ до рівня витрат В*; зростання виробництва зумовить зростання капітало­вкладень, зайнятості та ін. Національна пропозиція

^ Національна пропозиція виражає сукупну вартість створених товарів, робіт і послуг за певний період. Вона є продуктивною силою функціонуючої праці та капіталу всієї країни. Пропозиція відображає натурально-вартісну форму створеного національно­го продукту Qц, а попит — грошову vг Г. У рівнянні господарської збалансованості величина vгГмхарактеризує національний попит, а Qц — національну пропозицію (Qц =vг Гм )- Якщо національний попит відображає залежність між кількістю грошей Гм і їх оборот ністю vг , то національна пропозиція — залежність між кількістю товарів і послуг , які пропонують виробники, і рівнем цін ц. Національний попит свідчить про кількість товарів і послуг, які мож на закупити за певного рівня цін — Q = vг Гм/ц, а національна пропозиція відображає кількість товарів і послуг, які можна буде продати за певного рівня цін ц =vгГм / Q

Головним показником рівняння господарської збалансованості (попиту і пропозиції), який регулює кількість грошей Гм і кількість товарів та послуг Q, є ціна ц. Щоб виявити, як ці два параметри впливають на зміну реальної кількості грошей Гм і реальної кількості товарів і послуг Q, доцільно розглянути рівняння господарської збалансованості у таких співвідношеннях його параметрів:

- співвідношення:

ц =vгГм / Q

У цьому співвідношенні ціна прямо пропорційна добуткові грошової маси та її оборотності й обернено пропорційна кількості товарів і послуг;

- співвідношення:

Гм= Qц/vг

У такому співвідношенні кількість грошей прямо пропорційна вартості валового випуску й обернено пропорційна коефіцієнту оборотності грошової маси.

Ці співвідношення дуже важливі щодо аналізу національної пропозиції у короткостроковому і довгостроковому періодах. Національна пропозиція нерозривно пов'язана з національним попитом: зміна попиту впливає на зміну пропозиції, а зміна пропозиції впливає на




Рис. 1. Криві попиту і пропозиції

зміну попиту. Цей взаємо зв'язок засвідчує зміни кривих попи­ту і пропозиції та їх наслідки (рис. 1). ^ Q відображає кількість товарів і послуг, на які існує попит на ринку, а величина ц — ціну одиниці това­ру робіт і послуг, за яку їх можна продати чи купити. Крива попиту спрямована вниз, оскільки чим вища ціна одиниці товару, тим менше його можна продати, і навпаки: чим нижча ціна одиниці товару, тим більше товарів можна продати чи купити. Крива пропозиції спрямована вгору, позаяк чим вища ціна одиниці товару, тим більше товарів виробляють підприємства, і чим нижча ціна, тим менше вони виробляють товарів і послуг. Точка Qц перетину двох кривих відповідає ринковій рівновазі, за якої встановлюється рівноважна ціна на одиницю товару, а кількість товару відповідає попиту.

Для з'ясування структури і динаміки перелічених явищ криву попиту розглядають разом із кривою пропозиції, яка теж характе ризує залежність між обсягом виробництва Q і ціною одиниці продукції ц. Точка перетину кривих попиту і пропозиції визначає об сяг виробництва товарів і послуг Q і ціну одиниці продукції ц.

*Національна пропозиція — залежність між: кількістю то­варів і послуг Q, які пропонує сфера виробництва та сфера послуг, і рівнем цін на їх продукцію ц.

Співвідношення між обсягом виробництва і ціною залежить від того, в якому проміжку часу його розглядати. У зв'язку з ним існує два види національної пропозиції: - реальна і - номіналъна. Зумовлено це двома формами вимірювання обсягу виробництва: натуральною (фізичною) і вартісною (грошовою).

* Реальна національна пропозиція — фізичний обсяг виробництва товарів і послуг, який вимірюєтъся у натуральных показниках (штуках, тоннах, об'ємах, літрах тощо).

Реальну національну пропозицію оцінюють і у вартісних показниках з урахуванням ціни одиниці продукції, якщо показники вартості продукції та її ціну взято за базу порівняння.

* Номінальна національна пропозиція — вартісна оцінка обсягу виробництва товарів і послуг на певний момент, тобто кількість товарів і послуг Q за ціною одиниці продукції ц.

Вартісна форма оцінки здійснюється у грошах: Qц = Г. Qц є номінальною національною пропозицією, а Q = Г/ц — реальною. Якщо за реальну національну пропозицію прийняти обсяг виробництва в постійних цінах Qц попереднього базового періоду, а за номінальну національну пропозицію — обсяг виробництва у фактичних цінах Q"ц" наступного періоду, то можна обчислити третій важливий показник національного продукту — дефлятор обсягу виробництва Іц , який інколи називають дефлятором цін національного продукту. Його розраховують відношенням обсягу виробництва національного продукту наступного періоду до обсягу виробництва національного продукту базового періоду:

Іц=Q'ц' / Qц

Розрахунок його важливий для розуміння номінальної та реальної пропозиції. Для будь-якого періоду номінальний обсяг національного продукту (пропозиції) розраховують як загальну його вартість (загальну суму грошей), потрібну для обороту цього продукту.

^ Реальний обсяг національного продукту {пропозиції) є обсягом національного продукту в натуральних показниках у будь-якому періоді, помноженим на ціну одиниці продукції базового попереднього періоду.

Зміни пропозиції є найважливішим чинником динаміки інших макроекономічних параметрів. Найбільші зміни макроекономічної ситуації спричиняють зміни реальної національної пропозиції, тобто зміни обсягу національного продукту в натуральному виражені.

2. Проблеми національного ринку

Тіньоеа економіка

Тіньовими економічної діяльності не зумовлена об'єктивними економічними законами. Вона мае суб'єктивну основу, тобто людський чинник: гіперболізацію власних економічних інтересів, для реалізації яких державні та господарські чиновники викори стовують службове становище.

Контрольовану та прозору економіку, рух ресурсів і товарів якої дотичний до бюджетної системи, вважають офіційною. Од нак існує економічна діяльність, яку не контролюють органи державних фінансів і статистики, а тому вона не оподатковується, не враховується у системі національних рахунків, тобто є неофіційна. Отже, поняття "тіньоеа економіка" стосується тих видів діяльності, в яких створюється нова вартість, що не обліковується офіційною статистикою. Але якщо за спаду виробництва ВВП зро стають обсяги експорту, то очевидно "тіньова діяльність" уже виходить за межі виробництва і проникає у систему тіньового привласнення готового продукту офіційної економіки. Правда, до тіньової економіки не відносять створення вартості в домашніх господарствах, тобто виробництво продуктів для власного спо живання, корупцію. Отже, тіньовою економікою вважають види злочинної діяльності, що їх можна розглядати як створення вар­тості (наприклад, підробку та копіювання товарів із фірмовими знаками та ін.).

* Тіньоеа економіка — сукупність необлікованих і протизаконних, нелегальных видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених еидіе продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

Тепер до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон задля наживи, незаконне конвертування валюта і махінації під час його здійснення, надання кредитів комерцій ними банками за чималу винагороду, незаконне вивезення валюта за кордон, підробка товарів, випуск і продаж неліцензійної аудіо , відеопродукції, компакт-дисків та ін. До "тіньово'і" економіки наближалася діяльність деяких комерційних банків, які наживали ся на конвертації валюти, масово переводячи безготівкові гроші в готівку, що створювало на неї штучний попит. Усе це дало змогу їм отримати великі прибутки, чому сприяло недосконале зако нодавство.

"Тіньова" економіка, за оцінками, становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. У промисловості ця ча стка, очевидно, значно вища, особливо серед малих та середніх підприємств. Але ця проблема поширена і серед великих підприємств, які, хоч і сплачують податки, але, продаючи готову продукцію нижче собівартості "дочірнім" підприємствам, що функ ціонують у "тіньовій" економіці, "перепомповують" прибутки до тіньового сектора, де вони недосяжні для податкових органів. В офіційній документації таке підприємство вважається збитковим.

"Тіньова" економічна діяльність стае серйозною загрозою для розвитку промисловості. Вона не дає змоги забезпечувати еконо мічне зростання і задоволення людських потреб. Малі підприєм-ства зацікавлені й надалі залишатися у категорії малих. Серйозні інвестори утримуються від входження у сектори, де переважає тіньова діяльність, оскільки їм або доведеться мати справу з не чесною конкуренцією з боку неплатників податків, або йти на численні ризики. Домінування "тіньової" економічної діяльності в Україні може бути основною причиною тривалого економічного спаду.

Водночас "тіньова" економіка життєво важлива для багатьох людей, позаяк створює робочі місця, товари та послуги. Без неї життєвий рівень в Україні був би ще нижчий. Вона навіть забезпе чує певне економічне зростання. Але тіньовики "висмоктують" сили економіки, і якщо це триватиме й надалі, то може призвести до руйнування цивілізованого українського суспільства, оскільки:

- подальша етрата податкоеих надходжень сприяє дефіциту бюджету, що загострює фінансову та економічну кризы;

- втрата надходжень до бюджету не дає змоги надавати основ та державні послуги: освіту, охорону здоров'я, державну безпеку, охорону довкілля тощо;

- ухилення від оплати податків виробників, які діють у сек торгі "тінъової" економіки, призводить до зростання податкового тиску на ділові кола офіційного сектора, що дедалі більше знижує їхню спроможністъ створювати робочі місця, здійснювати капіталовкладення, зростати; - тіньова економіка сприяє беззаконию.

Одним із чинників "тінъової" економіки є бартер, який ускладнює процес відстежування і оподаткування фінансових потоків.

Інфляція

* Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кіль кістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін то варів і послуг , що породжує стрімке зростання цін.

Інфляцію трактують як загальне підвищення цін, наприклад, на 1, 2, 3, 5, 10 і т. д. відсотків, гіперінфляцію — як загальне підвищення цін на десятки і сотні відсотків. 3 1996 до початку 2001 р. інфляція в Україні перебувала на рівні 20—30 відсотків на рік. Подолати її дуже тяжко, позаяк інфляція є наслідком загального стану виробництва і рівня доходів, які не задовольняють потреби людей.

Інфляцію справедливо вважають найвідчутнішою соціальною проблемою. Від неї найбільше потерпає населения, оскільки зростання цін на споживчому ринку вичерпує їхні доходи. Вона є най важчим непрямим податком, який населения змушене сплачувати через придбання товарів на споживчому ринку.

Позаяк інфляція є підвищенням рівня цін, важливо знати механізм їх формування, структуру, причини зростання та ін.

* Ціна — співвідношення, в якому гроші обмінюються на товари і послуги.

Інфляція тісно пов'язана із суттю та функціями грошей, з чинниками, які впливають на них та на пропозицію і попит. Природу інфляції можна пояснити з допомогою закону господарської зба лансованості, формулу якого використовують для обгрунтування кількісної теорії грошей:

Qц =vгГм

Ліва частина формули виражає національну пропозицію, тобто фізичний обсяг товарів, робіт і послуг ^ Q та ціну одиниці това­ру, робіт і послуг ц, права — національну пропозицію, тобто кількість в обороті грошей Гм і коефіцієнт оборотності грошової маси vг . Знак рівності між правою і лівою частинами формули ха-рактеризує незмінність усіх параметрів виробництва, цін, доходів і товарообміну. Теорія кількості грошей стверджує, що кількість грошей Гм визначає рівень цін ц, а темп зростання маси грошей 1s визначає темп інфляції Ів. Однак темп інфляції можливий і внаслі-док спаду виробництва — Ів, що було однією з головних причин інфляції в Україні.

Взаємозв'язок обсягу виробництва і кількості грошей можна виразити відношенням Гм/ц, яке засвідчує реальну потребу в грошах для закупівлі маси товарів і послуг Qза ціною ц. Реальний попит на гроші (Гм/ц)п при обсязі виробництва (Q можна виразити формулою:

(Гм/ц)п = vQ,

де v — постійна величина.

Попит на реальні грошові запаси прямо пропорційний обсягові виробництва. Зростання обсягу валового випуску потребує про порційного зростання маси грошей. Величині попиту на гроші (Гм/ц)п повинна відповідати величина пропозиції грошей Гм/ц\

Це рівняння можна перетворити на рівняння господарської зба лансованості (кількісної теорії грошей): Гм (1 /v ) = Qц.

Оскільки величина 1/V — коефіцієнт сповільнення оборотності грошей, то обернена його функція 1/v = vг є коефіцієнтом оборот­ності грошової маси: (Qц = vгГм

Пропозиція запасів грошей у реальному вираженні дорівнює попиту на них vгГм = (vг/Гм)п. а попит на гроші пропорційний доходові Qц. Аналогічно й обсяг виробництва пропорційний вели чині грошової маси. Якщо, наприклад, коефіцієнт оборотності гро­шей є незмінний — vг , то обсяг виробництва пропорційний змін кількості грошової маси. Якщо кількість грошей і їхня оборотність зростають, то й обсяг виробництва повинен збільшитися пропорцій но їх зростанню. Отже, між обсягом виробництва і кількістю гро­шей існує прямий зв'язок. Обсяг виробництва у вартісному вира женні визначається кількістю грошей через ціну одиниці продукції. Це означає, що фізичний обсяг виробництва товарів і послуг може знижуватися, але вартісне вираження збільшуватиметься за раху нок зростання цін.

Реальна інфляція в Україниі. Інфляцію розуміють як знецінюван ня грошей, яке спричиняє зростання цін на товари і послуги. Щоб читачеві було легко це зрозуміти, знову нагадаю універсальну формулу національної економіки: (Qц = vГм, де Q — кількість то­варів, ц — ціна одиниці товару, Гм — грошова маса, v ї коефіцієнт (швидкість) оборотності грошової маси. Це рівняння показує, що знак рівності між його правою і лівою частинами може не бути, якщо буде знижуватися Q , або зростати Гм. В Україні якраз так і є! Популістська влада не може домогтися зростання обсягу ви­робництва товарів на власних підприємствах (Q. Мало того, на половині промислових підприємств ці обсяги зменшуються. Дефі цит товару призводить до зростання його ціни. 3 іншого боку, низькі обсяги виробництва не дають великої податкової бази і по трібних доходів до бюджету, тобто створюється дефіцит бюджету.

Для фінансування дефіциту бюджету влада або робить зовнішні запозичення, або внутрішні, або просто друкує нову грошову масу і фінансує цей дефіцит бюджету. А збільшення грошової маси без зростання товарів і послуг зумовлює зростання цін на товари і тарифів на комунальні послуги.

В Україні встановилася дуже стабільна система: зростання за робітної платні — зростання інфляції — збереження неплатоспро можності більшості населения, особливо пенсіонерів, яких близь ко 15 млн. осіб. Цю стабільність інфляції і неплатоспроможності проілюструємо стабільністю зростання ВВП в Україні кожні чотири роки поспіль. Для того значения ВВП, наприклад, 2001, поді лимо на значения 1997 (тобто ці дані, які є у табл. 6.1).

2001/1997 — 204190/93365 = 2,18 раза;

2002/1998 — 220932/102593 = 2,15 раза;

2003/1999 — 264165/130442 = 2,02 раза;

2004/2000 -- 345113/170070 = 2,02 раза;

2005/2001 — 424741/204190 = 2,08 раза.

Дані 2,18, 2,15, 2,02, 2,02, і 2,08 разу свідчить, що ВВП в Україні кожні 4 роки подвоювався, тобто зростав ще на 100 %. Якщо 100 % розділити на чотири роки, то отримаємо щорічне зростання ВВП на 25 %. Це свідчить про те, що зростання заробітної платні, пенсій, допомог без зростання відповідно виробництва товарів, робіт і послуг неминуче призводить до інфляції і збереження неплатоспроможності населения.


3. Сутність і функціонуеання ринкової інфраструктури

Для прискорення руху товарів і послуг, підвищення продуктивності виробництва й ефек тивності використання ресурсів потрібні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини, — ринкова інфраструктура.

* Ринкова інфраструктури — сукупністъ організаційно-пра вових форм, за допомогою котрих як єдине ціле функціонують ринкові відносини.

Відносини між тими, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес, на ринку опосередковані відповідними організаційними формами, які й забезпечують реалі суб'єктами ринку їхніх ділових інтересів.

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є: кредитна система і комерційні банки; емісійна си стема и емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціо ни, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посе редництва; система регулювання зайнятості населения і центры (державні и недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технологи і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекцїі; системы страхування комерційно го господарського ризику і страхові (державні і недержавні) ком панії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації; торгові палаты, інші громадські й доб ровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл; митна си­стема; професійні спілки тих, хто працює за наймом; комерцій но-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудыторсъкі компанії; громадські і державно-громадські фонды, створені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. 3 огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах — вони зумов лені потребами ринку, діловими відносинами. Сучасна інфра­структура ринкової економіки формувалася у процесі еволюції товарного виробництва. Вона виконує такі чотири фуккції:

- організаційне оформления ринковых відносин;

- полегшення реалізації інтересів учасників ринковых відносин;

- спеціялізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності і ефективності їхньої роботи на основі диференціацїі ринкових ніш, які вони заповнюютъ;

- полегшення форм юрыдычного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поді ляють на два види:

> спеціалізована ринкова інфраструктура;

> загальна ринкова інфраструктура.

Перша обслуговує окремі ринки: ринок товарів, послуг, цінних паперів тощо, друга — всю економічну систему, від виробництва до споживання.

Спеціялізована ринкова інфраструктура

Забезпечує організаційне оформления ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

* Біржа — постійна організаційна форма гуртового ринку вартостей.

Такими вартостями є: товары масового попыту, які мают стандартні спожывчі якості; акції акціонерних підприємств і банків; боргові грошові зобов'язання державы і облігації корпорацій, казначейські білеты; векселі (цінні папери, выписані під надані у кредит товари); фрахтові документи (страхові зобовязання під товари, що їх перевозять); валюта (іноземні банкноти (девізи) або чекы на іноземні депозыти); нерухоме майно; праця.

За видом діяльності розрізняють біржі - загальні і - спеціалізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертається кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа — біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові, фрахтові, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції — укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на біржі професійні посередники — агента, брокери, дилери. Зі своїх членів біржі визначають головуючого і клерків для проведения біржових сесій. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж. Серед них — Українська універсальна товарна біржа. Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

* Торговый дім — спеціялізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі — сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: операції з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посе-редницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експеди-торських, фрахтових, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські примі-щення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми існують у формі акціонерних товариств, засновниками яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та ін.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після ухвалення Закону "Про товарну біржу", згідно з яким біржам було заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж були зорієнтовані саме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

* Аукціон — різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбуваєтъся продаж товарів, що вирізняються індивідуальними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріят, хутро та ін,

Існує два способи проведения аукціонів:

- аукціон на підвищення цін;

- аукціон на зниження цін (голландський аукціон).

На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка посту пово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить знижен­ня ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскова-них вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Аукціони проводять спеціяльні фірми, які працюють переважно на комісійних засадах, а також брокерські фірми та асоціації.

* Роздрібна торгівля — діялъність з продажу товарів чи по слуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

- за пропонованим асортимеитом — спеціялізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплект та роздрібні підприємства послуг;

- за цінами — магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за каталогами;

- за характером обслуговування — торгівля на замовлення, торговельні автомати тощо;

- за власністю — корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роздрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

*Г уртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають вироб никам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асор тименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

У гуртовій (оптовій) торгівлі виділяють такі основні напрями, які визначають її спеціалізацію, а також спеціялізацію товарних ринків:

- торгівля товарами народного споживання;

- торгівля засобами виробництва;

- торгівля сільськогосподарською продукцією.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою за собів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

^ Аудиторська фірма — організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і орга нізацій. Аудит — це и надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціятиви самої фірми або її засновників. У всіх ви падках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріял (у тому числі доказ, компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами.

У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко прак тикується. В Україні відбувається його становления.

Холдинг— компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяль ністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх