Реферат: Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА


ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В УКРАЇНІ


НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ


Київ – 2009


Схвалено Вченими радами:


ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України“

(протокол №12 від 29 грудня 2008 р.);

Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України

(протокол № 8 від 2 грудня 2008 р.);


Національного університету ДПС України

(протокол № 4 від 17 грудня 2008 р.);

Національного інституту стратегічних досліджень

(протокол № 9 від 24 грудня 2008 р.)


^ Схвалено Колегією Держкомпідприємництва

(рішення №1 від 10 лютого 2009р.)


Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.


Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 9 серпня 2008 року №698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р «Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні».

У Національній доповіді визначаються та досліджуються актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні, окреслюються тактичні та стратегічні пріоритети подальшого розвитку вітчизняного підприємництва.

У підготовці доповіді взяли участь провідні українські вчені, експерти, державні службовці, фахівці неурядових аналітичних центрів та міжнародних організацій, представники громадських об’єднань.

Організаційне та методичне забезпечення підготовки Національної доповіді здійснювалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, наукове супроводження - науковими установами Національної академії наук України, вищими навчальними закладами України.


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 6

^ ЧАСТИНА 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 13

1.1. Підприємництво як фундаментальна основа конституційного ладу України 13

1.1.1. Конституція України, конституційний лад і підприємництво 13

1.1.2. Інституційні гарантії реалізації права громадян на підприємницьку діяльність: законодавчі та виконавчі аспекти 15

1.1.3. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва як спеціально уповноважений 18

орган 18

1.1.4. Модернізація конституційного ладу та підприємництво 21

1.2. Організаційно-правове забезпечення становлення та розвитку підприємництва 23

2.1. Розвиток підприємництва як чинник становлення середнього класу в Україні 30

2.1.1. Роль середнього класу в суспільстві. Підприємництво як форматор стандартів середнього класу 30

2.1.2. Готовність населення до здійснення підприємницької діяльності 32

2.2. Діалог влади, бізнесу і суспільства 36

2.2.1. Середовище партнерства держави і підприємництва 36

В основі єдності і стабільності країни завжди та за будь-яких суспільних систем лежить довіра громадян до влади. І хоча абсолютна довіра природно неможлива, від ступеня цієї довіри залежить майбутнє країн. 36

2.2.2. Громадські об’єднання підприємців як посередники між владою і бізнесом 43

2.2.3. Соціальне партнерство та відповідальність бізнесу 50

^ ЧАСТИНА 3. ПІДПРИЄМНИЦТВО В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ 52

3.1. Динаміка підприємництва та його внесок в національну економіку України 52

3.1.1. Типологізація суб’єктів підприємництва в Україні 52

3.1.2. Кількісні та якісні показники розвитку підприємництва 54

3.1.3. Проблемні аспекти розвитку підприємництва в Україні 59

3.2. Інвестиційна та інноваційна активність підприємництва 64

3.2.1. Стан розвитку інвестиційно-інноваційного процесу в Україні 64

3.2.2. Проблеми розвитку та шляхи зміцнення інноваційного підприємництва в Україні 73

3.3. Підприємництво України в умовах глобалізації 78

3.3.1. Україна у міжнародних рейтингах розвитку підприємництва 78

3.3.2. Очікувані наслідки вступу України до СОТ для підприємництва 86

3.3.3. Адаптація законодавства України у сфері підприємництва до законодавства ЄС як складова правової реформи 90

3.3.4. Впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств 92

94

3.4. Безпека підприємництва 94

3.4.1. Детінізація відносин у сфері підприємництва 94

3.4.2. Протидія рейдерству 99

3.4.3. Забезпечення економічної безпеки підприємництва 100

^ ЧАСТИНА 4. ДЕРЖАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВО 103

4.1. Державне рулювання підприємницької діяльності 103

4.1.1. Система державної реєстрації суб’єктів господарювання 103

4.1.2. Ліцензування як одна з форм державного регулювання господарської діяльності 108

4.1.3. Регуляторна політика 111

4.1.4. Реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності 116

4.1.5. Впровадження нової системи державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності 123

4.2. Програмування розвитку підприємництва: державний і регіональний рівень 127

4.2.1. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні 127

4.2.2. Регіональні програми розвитку підприємництва та ефективність їх виконання 131

4.3. Механізми підтримки підприємництва 136

4.3.1. Інфраструктура розвитку підприємництва в Україні 136

4.3.2. Фінансово-кредитна підтримка розвитку підприємництва 142

4.4. Податкова політика сприяння розвитку підприємництва 149

4.4.1. Тенденції розвитку оподаткування підприємницької діяльності в Україні 149

4.4.2. Напрями підвищення ефективності податкової політики сприяння розвитку підприємництва 156

4.5. Підприємництво в умовах економічної кризи 161

^ СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 167

ДОДАТКИ 175

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ 194



ПЕРЕДМОВА

Набуття Україною конкурентоспроможності у сучасному світі нерозривно пов’язане із модернізацією її економіки. Як засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою мобілізації інституційних чинників зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є підприємництво.

Підприємництво, з точки зору часового періоду його існування в історії людства, відносно молоде явище. Як системний процес воно виникає у європейських країнах у XVIІ ст. як суспільна реакція на фундаментальні зрушення у розвитку продуктивних сил, які створили базу для історичного стрибка економічної еволюції цивілізації від аграрного до технологічного укладу виробництва суспільно-необхідних матеріальних благ. Провідником цього процесу стало й залишається донині підприємництво, яке є головним провідником процесу економічної еволюції цивілізації та ствердження й розвитку ринкових відносин.

Розвиток вітчизняного підприємництва має своє історичне коріння. Так, ще у XVIII ст. лише на Лівобережжі України проводилося близько 400 ярмарків та понад 700 місцевих базарів. Великі ярмарки, що тривали тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувалися у Києві, Ніжині, Ромнах, Переяславі, Полтаві та інших містах. Прізвища українських підприємців – Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

З моменту набуття Україною незалежності відбувалось поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища.

Розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що стоять перед вітчизняним підприємництвом.

При цьому невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робо­чих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.

За роки незалежності національної економіки в Україні поступово йшло ствердження сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики, реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвит­ку малого бізнесу в країнах ЄС.

Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Окреслені проблеми є надзвичайно важливими. Підхід до їх системного, комплексного аналізу потребує попереднього вивчення широкого кола супутніх з даним макроекономічним феноменом явищ та процесів.

На сучасному етапі економічного розвитку України, коли її визнано країною з ринковою економікою, необхідно також звернути увагу на аналіз існуючих проблем розвитку підприємництва з урахуванням вступу нашої держави до Світової організації торгівлі (СОТ) і формування нових механізмів співпраці з Європейським Союзом.

Тому проблеми інституційного та фінансового забезпечення розвитку підприємництва набувають сьогодні нової актуальності.

Інноваційно-інвестиційний підхід до формування оптимальної структури підприємств потребує системного аналізу підприємницького середовища і оптимізації систем державного сприяння розвитку підприємництва.

Все це вимагає глибокого аналізу процесів, що відбуваються, розробки стратегії інноваційно-інвестиційної діяльності підприємницьких структур з урахуванням подальшого розвитку державної підтримки малих та середніх підприємств. При цьому вибір стратегічних пріоритетів розвитку підприємництва в Україні має базуватися на точній констатації реального його стану. Тобто констатації тих сталих і негативних макроекономічних чинників, що є головними перешкодами на шляху стратегічного розвитку підприємництва у державі, а тому підлягають терміновій руйнації, оскільки унеможливлюють будь-яке, навіть часткове, оздоровлення економіки.

Аналіз стану підприємництва за роки незалежності, викладений у Національній доповіді, свідчить, що в його внутрішньому середовищі домінують чинники, що відтворюють сталі негативні процеси: розлад і порушення порядку системи та неможливість саморозвитку. Серед головних з них слід визначити наступні.

Перше. Технологічний стан сучасної української економіки знаходиться в межах другого та четвертого технологічних укладів, граничні технологічні можливості яких для росту економіки вже вичерпані. Країни-лідери світової економіки конкурують у межах п’ятого технологічного укладу та формують базу переходу до наступного шостого укладу. Це дає підстави зробити перший висновок: наявні сплетіння минулих, морально та фізично застарілих технологічних укладів, що домінують у сучасній економіці України, роблять безперспективними будь-які спроби держави вийти на рівень суспільного розвитку (індекс фізичного обсягу ВВП), що був досягнутий Україною у 1990 році (цей індекс у 2007 році трохи перебільшував 70% від рівня 1990 р.). На такому технологічному підґрунті неможливо акцентувати сучасну економіку України на інноваційному аспекті її розвиту.

Друге. Становлення ринкових відносин у транзитивній економіці Україні відбувається за умов формування нового інституту приватної власності та виникнення на цій базі класу підприємців-власників, які є провідниками розповсюдження та утвердження ринкових відносин. Проте сучасна історія становлення в Україні інституту приватної власності та ринкових відносин, формування системи підприємництва слабо кореспондується із закономірностями світової історії підприємництва. Несправедливий, за відсутності необхідної законодавчої бази, шлях формування інституту приватної власності викривив основні засади ринкового конкурентного суспільства. Це дає підстави зробити другий висновок: несправедливий характер формування відносин власності в транзитивній економіці України, провідником яких одноосібно є великі підприємства, об’єктивно сформував необхідні та достатні умови входження останніх у центральні гілки влади, що привело до необмеженої монополізації економіки не тільки на ринках природних монополій, але й, що особливо уражає економіку, на традиційно конкурентних ринках. Державна економічна політика сучасної України підпорядкована інтересам великого підприємництва. При цьому унеможливлюється формування системи національного підприємництва, в якій природньо родовими економічними ознаками повинно зв’язуватися велике, середнє та мале підприємництво. Щодо місця малого підприємництва в загальній національній системі підприємництва - залишається стабільним маргінальний характер відношення до нього у всіх вищих інституціях управління державою.

Третє. В умовах транзитивної економіки невід’ємною складовою процесу стимулювання засад для формування ринково орієнтованої економіки є політика інституційної розбудови держави, адекватної вимогам ринкового господарства. Одним з головних державних інститутів перехідної економіки є інститут законодавства. Ефективність цієї інституції та її конструктивний вплив на формування ринкового підприємницького середовища має пряму залежність від наявної програми стратегічних пріоритетів економічного розвитку, визначених державою. Це дає підстави зробити третій висновок: інституціональна структура України має бути приведена у відповідність до пріоритетів стратегічного розвитку країни, а її ефективність має вимірюватися ефектом всіх її складових консолідовано спрямованих на забезпечення реалізації стратегії розвитку.

У зазначеному контексті виникає необхідність обґрунтування нових сучасних підходів до формування та реалізації дієвої державної політики розвитку вітчизняного підприємництва з урахуванням реального впливу інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України та світових глобалізаційних процесів.

Перше. Основний принцип забезпечення конкурентоспроможності України в глобальній економіці - це невідкладне формування умов для організації й реалізації амбітної інноваційної політики. Така політика може бути реалізована тільки в рамках розробленої, прийнятої та усвідомленої українським суспільством стратегії економічного розвитку країни. Очікувана ефективність економічної стратегії може бути досягнута при розробці владою, бізнесом і наукою єдиної цільової програми пріоритетів економічного розвитку на основі індикативного планування, що спирається на науково обґрунтований довгостроковий прогноз. Держава Україна повинна визначити натуральні й орієнтовно вартісні індикатори свого стратегічного інноваційного розвитку стосовно обраних пріоритетних макротехнологічних галузей економіки. Такими локомотивними напрямами у стратегічному плані розвитку України повинні стати: 1) галузі четвертого технологічного укладу: ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, електронна промисловість, виробництво і переробка газу, оптоволоконна й обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, інформаційні послуги; 2) галузі п'ятого технологічного устрою: нанотехнології, молекулярна біотехнологія, генна інженерія, системи штучного інтелекту, гнучка автоматизація, космічні технології, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, використання водню в якості основного енергоносія.

Друге. Світовий досвід підтверджує правило, що у країнах з перехідною економікою є тільки одна перевага перед країнами - лідерами світової економічної системи – це «перевага відставання», яка полягає у можливості масштабного запозичення технологій виробництва, новітніх зразків техніки, методів управління, адаптованих до національних економічних потреб згідно з індикативним планом-стратегією інноваційного розвитку. Перспективи розвитку економіки сучасної України невід’ємно залежать від дотримання у державному плануванні цього правила, яке має базове значення для формування у транзитивній економіці необхідного фундаменту її інноваційного спрямування, особливо у перший десятирічний дискретний період реалізації державної стратегії економічного розвитку.

Третє. Наступними пріоритетними напрямами розвитку підприємництва в Україні мають бути три наступні блоки інновацій, розвиток яких повинен бути акцентованим на розбудові власної, національної інноваційно-технологічної бази.

Перший найважливіший блок – технології життєзабезпечення: дешеві і якісні продукти, житло, ліки, дороги, зв'язок. Це можна розглядати як програму боротьби з бідністю.

Другий крупний блок – це розвиток імпортозамінних технологій, що одночасно є програмою підтримки вітчизняного виробника.

Третій блок – це інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу, виникнення яких можливе лише при послідовному дотриманні алгоритму розробки та впровадження інноваційної стратегії, викладеному вище.

Четверте. Визначення макротехнологічних пріоритетів галузевої спрямованості інноваційного розвитку України, необхідних обсягів запозичень новітньої техніки, технологій та менеджменту, формування та розбудова власної, національної інноваційно-технологічної бази вимагає провести конверсію всієї діючої на даний час системи державного управління економічними процесами у напрямку забезпечення відповідності кожної інституційної структури параметрам економіки, що інноваційно розвивається. Світовий досвід економічного розвитку в другій половині ХХ століття підтвердив, що принцип «спочатку інститути - потім зростання» не було реалізовано в жодній країні, що обирала, як стратегію розвитку, політику «наздоганяючого інноваційного розвитку». По суті, держава повинна виступити у класичній ролі підприємця-новатора у процесі формування нових інститутів управління, взявши на себе всі ризики щодо «руйнівного створення» (Й.А.Шумпетер) нової інституційної системи управління економічними процесами.

П’яте. Пріоритетні напрями розвитку інноваційного підприємництва вимагають докорінних змін у підходах до освіти. Основною рушійною силою в інноваційній сфері є творча еліта, яка має якісну освіту, вміє втілювати знання в конкретні проекти, товари, послуги і яка володіє організаційними навичками, необхідними для інноваційної діяльності. Це вимагає необхідність обережного ставлення до програм модернізації освіт з приділенням особливої уваги тому, щоб вони були направлені на досягнення суспільно-значущого результату, а не на другорядні питання процесу здобування освіти. Мова повинна йти про закладання основ формування нової суспільної інноваційно-підприємницької ментальності на основі перманентності преференції знань.

Вищою формою форсованого інноваційного розвитку України на основі преференції знань має бути процес створення інноваційно-технологічних островів, результати діяльності яких мають стати прикладом для усього підприємницького середовища.

Це вимагає нових державних підходів до створення інституціональних та інфраструктурних установ для забезпечення реалізації програм створення технополісів, науково-технологічних центрів, регіональних техніко-технологічних кластерів. Стимулювання загального підприємницького середовища до ефективного саморозвитку на підставі здобутих нових знань такими інкубаторами новацій може відбуватися лише за однієї принципової умови – останні не повинні підпадати під принади комерціалізації здобутих ними знань, а мати законодавчо визначені організаційні та фінансово-податкові привілеї щодо реалізації стратегії саморозвитку шляхом здобуття все нових і нових науково-технологічних переваг. У протилежному випадку суперечностей між короткостроковими ринковими поглядами та довгостроковими стратегічними підходами не уникнути.

Це «інноваційний мінімум», без якого розраховувати на скільки-небудь широку участь підприємців, державних управлінців, вчених і освітніх структур у створенні інноваційної підприємницької економіки не доводиться.

Україна крок за кроком розбудовує національну економіку на ринкових засадах, впроваджуючи сучасний європейський досвід щодо сприяння розвитку підприємництва як цілісної системи, так і всіх її складових: великого, середнього та малого підприємництва.

16 лютого 2009 року Прем’єр-міністр України та віце-президент Єврокомісії Гюнтер Ферхойген підписали в Києві Декларацію про встановлення співробітництва між урядом і ЄК щодо політики у сфері розвитку малих та середніх підприємств. Декларація стала практичним втіленням реалізації Європейської хартії малих та середніх підприємств, до якої Україна долучилась улітку минулого року.

Підписання Декларації – початок реального обміну досвідом для підтримки малого та середнього бізнесу. Найближчим часом планується налагодити практичну роботу між структурами ЄС і Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва для чіткої реалізації підписаних угод. Це дасть змогу скоординувати зусилля України і перейти на нову якість у співпраці.

Малому та середньому підприємництву під час кризи надзвичайно важко, оскільки останнім часом ускладнився діалог з банками, які значно підвищили відсоткові ставки за кредитами. Крім того, через девальвацію гривні підприємства не можуть повертати кредити, взяті в іноземній валюті. Підписання Декларації сприятиме підтримці таких підприємств.

Вітчизняні підприємці розраховують на істотне зменшення регуляторного навантаження на малий та середній бізнес. Більш жорстко Уряду України необхідно підійти до бюрократизації й переглянути підходи у боротьбі з бюрократією, оскільки існуючі не були достатньо дієвими. Уряд повинен тісніше співпрацювати з асоціаціями підприємців на базі Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. Підприємці України підтримують ініціативу Уряду щодо введення на час кризи мораторію щодо підвищення податків як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях, аби місцеві чиновники не латали дірки в бюджеті за рахунок підприємців. Необхідно підготувати та ухвалити подібний законопроект.

^ Головною метою Національної доповіді “Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні“ є комплексний аналіз сучасного стану розвитку підприємництва в Україні, його актуальних проблем, визначення тактичних та стратегічних пріоритетів державної політики подальшого розвитку підприємництва.

Національна доповідь підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 9 серпня 2008 року № 698/2008 “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності“ та розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р “Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні“.

У підготовці доповіді взяли участь провідні українські вчені, експерти, державні службовці, фахівці неурядових аналітичних центрів та міжнародних організацій, представники громадських об’єднань.

Організаційне та методичне забезпечення підготовки Національної доповіді здійснювалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, науковий супровід - науковими установами Національної академії наук України, державними науково-аналітичними установами та вищими навчальними закладами України.


^ ЧАСТИНА 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 1.1. Підприємництво як фундаментальна основа конституційного ладу України


^ 1.1.1. Конституція України, конституційний лад і підприємництво

Демократична конституція дає кожному право на зайняття з метою власного блага будь-якою суспільно-корисною, в тому числі підприємницькою, діяльністю; вона звільняє суспільство від будь-якої патерналістської залежності, робить його громадян вільними та рівноправними.

Як система легальних суспільних відносин, що регулюються, гарантуються та охороняються Конституцією України, її правовими, соціальними і політичними інститутами, реальне підприємництво є однією з фундаментальних засад демократичного конституційного ладу в Україні. Право на підприємницьку діяльність у взаємозв’язку із правом приватної власності фізичних та юридичних осіб складають правову основу ринкової економіки.

Визначати і змінювати конституційний лад, спрямований на розвиток підприємництва є виключним правом українського народу, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Це право народ реалізує як безпосередньо, так і опосередковано, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а його гарантіями є система стримувань і противаг, заснованих на поділі державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність тощо.

Економічну основу влади Українського народу складають об’єкти його права власності: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її територіального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника на ці об’єкти здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (стаття 13) та встановлених законами України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Україна проголошена демократичною, соціальною і правовою державою, в якій має забезпечуватися захист права власності та господарювання (підприємництва) усіх його суб’єктів, соціальна спрямованість української економіки тощо (статті 1, 13, 42 Конституції України).

Підприємницька діяльність є джерелом важливих зобов’язань її суб’єктів перед суспільством та державою. Підприємництво, як правило, пов’язане з використанням найманої праці, а тому підприємець (підприємство) зобов’язаний організовувати свою діяльність таким чином, щоб виконувати вимоги статей 43, 44, 45, 54 Конституції України. Дотримання цих норм є запорукою здійснення бізнесом своєї конституційної ролі - забезпечення соціально-економічного розвитку держави. За будь-яких умов гарантом дотримання конституційних прав найманих працівників має виступати держава.

Право громадян на підприємницьку діяльність, його гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави в цій сфері. Юридично і політично держава відповідає перед громадянами та юридичними особами приватного права за свою діяльність у сфері підприємництва. Встановлення і забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність, поряд з іншими їх правами і свободами, є головним обов’язком держави.

Конституція України закріплює принцип економічної багатоманітності (частина перша статті 15), який держава впроваджує в системі економічних відносин, одночасно забезпечуючи захист конкуренції та обмеження монополізму. Закріплюючи економічну багатоманітність, Конституція встановлює рівноправність у функціонуванні та юридичному захисті всіх форм власності. Серед найважливіших економічних функцій держави частина перша статті 17 Конституції називає забезпечення економічної безпеки.

Незважаючи на те, що фундаментальним конституційним положенням є рівність усіх суб’єктів права власності перед законом, з урахуванням практики можна констатувати юридично недосконалий механізм захисту як рівноправності різних видів форм власності, так і захисту самого права власності. Проблемною залишається роль держави у становленні і розвитку малого і середнього підприємництва, яке потребує ефективного правового регулювання і матеріально-фінансового забезпечення.

Отже, належне забезпечення ринкових засад є одним із найважливіших завдань демократичної, соціальної, правової держави у ХХІ столітті. Хоча в умовах прискореної глобалізації активно поширюються ідеї про зниження ролі національних держав у світових економічних процесах, можна стверджувати, що вільне, високоефективне підприємництво, в першу чергу малий і середній бізнес, можуть реально функціонувати лише за належної державної підтримки.

Для забезпечення сталого і висхідного розвитку підприємництва Конституція України закріплює необхідні правові та інші передумови. Конституційний лад України як демократична система суспільних відносин, що регулюються Конституцією і законами України, виступає фактичним гарантом ефективності впровадження конституційних положень щодо підприємницької діяльності.

На жаль, існують непоодинокі випадки недотримання державними органами виконавчої влади цих положень, що примушує суб’єктів підприємницької діяльності, не сплачуючи податків, „уходити у тінь” або значно підвищувати ціни на свою продукцію. Все це негативно впливає на економічний розвиток держави та добробут населення.

Отже, конституційний лад та підприємницька діяльність тісно пов’язані між собою. І Україні потрібно забезпечити функціонування цих чинників у відповідності до стандартів країн Європейського Союзу, для яких додержання Конституції є основною умовою розвитку підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу.

^ 1.1.2. Інституційні гарантії реалізації права громадян на підприємницьку діяльність: законодавчі та виконавчі аспекти

Головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку.

У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права, як:

право користуватися природними об’єктами права власності народу (стаття 13 ч. 1);

право на державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13 ч. 1);

право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41);

право на працю (стаття 43);

право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (стаття 44);

право на відпочинок (стаття 45).

Конституція України містить достатньо широкі гарантії права громадян на підприємницьку діяльність. Зокрема, здійснення цього права було б неможливим без гарантування державою таких принципів, як:

принцип правової держави і верховенства права (статті 1 і 8);

пріоритетності прав людини (стаття 3);

політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (стаття 15 ч.1)

рівності прав та їх невідчужуваності (статті 21та 24);

невичерпності та нескасованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22);

права на вільний розвиток особистості (стаття 23).

Отже, право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності.

Як і саме це право, його реалізація є явищем складним, багатогранним, а тому служить об’єктом міжгалузевого правового регулювання. Відповідні положення щодо реалізації цього права містяться в Конституції України, Цивільному, Господарському кодексах України та в багатьох інших нормативно-правових актах.

Конституційне право громадян на підприємницьку діяльність реалізується через інституційний механізм, ключове значення якого полягає у застосуванні системи нормативно-правових засобів, за допомогою яких громадяни можуть реалізувати права та задовольняти законні інтереси у зв’язку з їх підприємницькою діяльністю. Цей механізм також передбачає реалізацію належних правил гідної поведінки у конституційних взаємовідносинах громадян і держави.

Реалізація правового статусу громадян у сфері підприємництва передбачає дії органів влади, які полягають в унормуванні інституту підприємництва в цілому. Конституція України покладає на органи державної влади та органи місцевого самоврядування обов’язок забезпечення конституційних прав громадян, в тому числі, і права на підприємницьку діяльність.

Так, Конституція України покладає на ^ Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади створення законодавчих передумов для розвитку підприємництва (статті 85, 92). З цією метою парламент прямо та опосередковано регулює питання підприємництва шляхом:

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контролю за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності тощо.

Виключно законами в Україні визначаються положення, що прямо чи опосередковано мають значення для правового регулювання у сфері підприємництва і стосуються:

прав і свободи людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків;

громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства;

засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

основ соціального захисту, засад регулювання праці і зайнятості, охорони здоров’я, екологічної безпеки;

правового режиму власності;

правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання;

засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

організації і діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, організації державної статистики та інформатики;

судоустрою, судочинства, статусу судд