Реферат: Громадські ініціативи”№1, 2005

„ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ”№1, 2005

журнал для громадських організацій: аналіз, теорія та практичний досвід


Шеф-редактор – Василь Полуйко

Редактор – Галина Луцишин

Редакційна колегія:
Василь Полуйко, Президент Зхідноукраїнського ресурсного центру, м. Львів


Олена Горєва, менеджер Проекту економічного розвитку, м. Київ


Світлана Пчеліна, заступник менеджера Проекту економічного розвитку громади, м. Київ


Василь Щекун, виконавчий директор Західноукраїнського центру прав людини, м. Стрий


Руслан Жиленко, доцент кафедри соціальної роботи юридичного факультету


Ужгородського національного університету;


Олена Кочеткова, координатор ПЕРГ у Закарпатті


Тамара Новілова, викладач кафедри гуманітарних технологій та вищої школи


Черкаського державного технологічного університету;


Наталя Ільченко, викладач кафедри економіки та управління Черкаського державного

технологічного університету;


Олександр Вєтров, заступник міського голови м. Кам’янка, Черкаська обл.


Елеонора Обідіна, Координатор ПЕРГ в Черкаській обл.


Анатолій Рекун, виконавчий директор Товариство фахівців з промислового менеджменту, м. Черкас


Петро Лазарчук, координатор ПЕРГ у Львівській обл.


Олена Мельниченко, викладач кафедри економіки та управління, Черкаський державний технологічний університет


Редакційне свідоцтво КВ №2528 від 27.03.97


Адреса редакції:

Україна, 79008, м. Львів, вул.. Лисенка, 21

тел.факс: (032) 297-66-24

^ ВСТУПНЕ СЛОВО Шановні читачі!
Ми раді, що маємо нагоду знову з вами спілкуватись, доносити інформацію про розвиток громади. За останні роки одні громади почали розвиватись доволі активно, тоді як інші не спроможні впливати на жодні процеси і сподіваються лише на допомогу держави. Як свідчить досвід, доволі складана ситуація сформувалась у сільських громадах, які мають недостатньо ресурсів та знань і тому потребують найбільшої допомоги.

Цей номер журналу започатковує висвітлення та аналіз економічного розвитку

громади.

Економічний розвиток громади активно здійснюється вже впродовж довшого часу у більшості розвинених країн. Хоча Україна має значний досвід в економічному розвитку громади, згадати хоча б розвиток кооперативів, однак поки що цей процес, як систематичний підхід, лише започатковується, і ми сподіваємось, що допомагатимемо Вам у цій роботі.

Ви матимете змогу не лише ознайомитись із канадським досвідом у сфері економічного розвитку громади, але й побачити, як українські партнерські організації працюють у цьому напрямку. Ми свідомі того, що питання економічного розвитку громади є маловивченим в Україні, законодавчо неврегульованим, і тому слід очікувати багато дискусійних питань та складних проблем.

Важливу роль в економічному розвитку громади відіграє те, наскільки громада може оцінити та мобілізувати власні ресурси, ініціювати вирішення певних проблем, а також наскільки вона спроможна працювати як єдине ціле із місцевою владою. На прикладах громад Львівської, Черкаської та Закарпатської областей можна буде побачити, наскільки досвід з економічного розвитку громади з інших країнах, зокрема, Канади, можна використовувати і в Україні.

Економічний розвиток громади вимагає перш за все системного підходу, наскільки місцеві громади співпрацюють із місцевою владою та місцевим бізнесом. На ранніх етапах економічного розвитку громади важливою є система підтримки ініціатив громади.

Ми сподіваємось, що Ви ділитиметесь із нами вашим досвідом із економічного розвитку громади.

^ Галина Луцишин,

редактор журналу «Громадські ініціативи»

ЗМІСТ

Особливості економічного розвитку громади


Тоні Березовецький. Розвиток громади: проблеми, що потребують вирішення


Тім Беррі. Місцевий економічний розвиток та економічний розвиток громади


Білл Парді. Економічний розвиток громади.


Менеджмент економічного розвитку громади


Пенні Хендфорд. Соціальне підприємництво поєднує соціальну роботу, економічний розвиток та розвиток бізнесу


Наталя Ільченко. Особливості соціального підприємництва


Білл Парді. Соціальний аудит


Шляхи економічного розвитку громади


Петро Маковський. Кредитні спілки в контексті економічного розвитку громади


Анатолій Рекун. Кооперативи в Україні: минуле, сьогодення, майбутнє


Олександр Вєтров. Кластерна модель – ефективний інструмент економічного розвитку


Василь Щекун. Досвід пілотного проекту сільських громад Моршинського мікро регіону: від ідеї до втілення


Г.Луцишин. Розвиток громади починається з малого


Гендер та економічний розвиток громади


Оксана Дюжер. Гендерні аспекти економічного розвитку громади


Фінансування економічного розвитку громади


Г.Луцишин. Аналіз грантової підтримки економічного розвитку громади


Бібліотека


Видання третього сектора


Summary


Тоні Березовецький, менеджер Проекту економічного розвитку громади, м.Київ
^ РОЗВИТОК ГРОМАДИ: ПРОБЛЕМИ, ЩО ПОТРЕБУЮТЬ ВИРІШЕННЯ ЧИМ НЕ Є ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ
Насамперед, розвиток громади не є швидким, він не є простим і він не є легким. По-друге, розвиток громади не означає переважно надання грантів чи мікропозичок. Якщо на перший план ставити гранти і мікрокредити це часто спотворює процес досягнення довготермінової сталості. І насамкінець, розвиток громади не є панацеєю, магічним засобом, чарівною паличкою, здатною вилікувати будь-яку соціальну чи економічну недугу.

Яким є економічний розвиток громади:
^ ВИЗНАЧЕННЯ І КОНЦЕПЦІЇ
Перш за все, розвиток громади – це розмаїття уявлень про розвиток людини. Цей процес особливу користь приносить маргіналізованим громадам. Роберт Патнем наголошував на тому, що соціальний розвиток і розбудова громади – це невід’ємна частина людського життя. Він показав, що економічне процвітання залежить від таких факторів, як довіра, співпраця, потужність громадських асоціацій, спільних цінностей та мереж взаємодопомоги і взаємопідтримки. Усе це разом утворює соціальний капітал. Патнем показав, що в громадах чи на територіях, де соціальний капітал слабкий, економічний розвиток значною мірою обмежений, і рівень заможності людей значно нижчий, аніж у регіонах, що створили соціальний капітал.

Далі, іще декілька ключових визначень. У нашому проекті ми розуміємо термін “громада” як будь-яке об’єднання людей, що налагоджують довготермінові взаємостосунки заради самовдосконалення і поліпшення світу, в якому вони живуть. Оскільки в Україні ми працюємо в територіальних громадах, зокрема в невеликих містах і селах, де більшість місцевих жителів мало розуміються на тому, що таке „громада”, хіба що – це люди, які живуть поблизу один від одного. Це не зовсім відповідає поняттю “громада” в сенсі розвитку громади. Це одна з першим проблем, з якою ми зіткнулися.

Розвиток громади – це спланований процес змін економічного, соціального, середовищного і культурного елементів громади таким чином, щоб це покращило її життя. Члени громади об’єднуються задля спільних дій і вироблення свого власного шляху вирішення спільних проблем, включаючи й економічні проблеми. Ми не розмежовуємо поняття розвиток громади і економічний розвиток громади.
^ РІЗНИЦЯ МІЖ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ ГРОМАДИ ТА МІСЦЕВИМ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ
Оскільки ми розрізняємо розвиток громади і місцевий розвиток, ми також розділяємо поняття “економічний розвиток громади” і “місцевий економічний розвиток”. Дехто вважає, що ці терміни можна вважати взаємозамінними. Ми переконані, що вони відрізняються. Яку ж різницю між цими термінами вбачаємо ми, як фахівці-практики з розвитку громади?

Передовсім, найбільш ефективні форми ЕРГ включають наступні моменти:

Відправною точкою розвитку громади є приватне, неприбуткове, незалежне і недержавне громадське об’єднання.

Соціальні, економічні і середовищні цілі поєднуються в багатосистемну стратегію, що ґрунтується на базових даних.

Вирішальними є місцева “власність” і контроль громади, місцеве постійне і довготермінове працевлаштування, максимальне використання місцевих ресурсів, а також обертання грошей в межах громади.

ЕРГ включає надання більших/ширших повноважень представницькій групі мешканців громади щодо управління будь-якою новоствореною розвитковою організацією, а також уповноваження громади в цілому.

Діяльність проводиться гласно, по-діловому, із застосуванням підходу відповідального фінансового менеджменту.

І ЕРГ і місцевий економічний розвиток здійснюються на конкретній географічній території, з використанням більш ніж одного проектного підходу. На відміну від ЕРГ, ініціативи з МЕР зазвичай структуровані і управляються вони інакше. МЕР, як правило, втілюється місцевою владою чи псевдонедержавними структурами. В процесі МЕР широкі кола громадськості зазвичай навіть не очікують на участь, обмежено “власність” і контроль, а також вигоди і коло вигодонабувачів. Без широкої участі громадян, МЕР не є всебічною стратегією, він лише задовольняє різного роду нагальні потреби.
^ МОДЕЛІ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З РОЗВИТКУ ГРОМАДИ
Зараз я хочу звернутися до окремих практичних моделей розвитку громади, чиї складові ми намагаємося включити в наші проекти.

Організація громади. Організація громади – це процес об’єднання людей задля виконання завдань (пов’язаних із добробутом громади) і зміцненням потенціалу (мобілізація людей, аналіз проблем, лідерство, формування організації).

Організаційні зусилля можуть стосуватися як територіальних громад, так і функціональних громад, члени яких не зв’язані спільною територією. У Сполучених Штатах чимало прикладів такої практики пов’язано з роботою Сола Алінскі. Його оригінальний підхід полягає в тому, що професійно підготовлений організатор приходить до маргіналізованої громади з тим, щоб зосередити увагу на конкретній проблемі, мобілізувати людей навколо неї, створити організацію, скерувати діяльність і залагодити суперечки, а також домогтися поступок від еліти.

Популярна освіта. В основі популярної освіти лежать два процеси: навчання з досвіду і діалог. Навчання з досвіду означає, що зібравшись разом і обміркувавши свій щоденний досвід, люди можуть більш критично поглянути на ширшу економічну, політичну і культурну ситуацію, в якій вони живуть. Діалог передбачає, що ті, хто навчають, і ті, хто навчаються, взаємодіють в такий спосіб, коли обидві групи виступають у ролі промовців, слухачів, навчителів і виконавців. Це відрізняється від традиційних підходів до освіти, коли пасивні слухачі отримують певну кількість готових знань і рецептів від наставників-учителів. Результатом цих двох процесів є певний злам у свідомості, певність громади у своїх силах і спільна робота. Популярна освіта асоціюється з роботою Пола Фрейре (Бразилія) і Майлза Гортона (Сполучені Штати).

Розвиток шляхом участі. Розвиток шляхом участі зосереджує увагу на плануванні і впровадженні різних проектів, що покращують добробут громади. Основне переконання – що пересічні люди в бідних громадах не є об`єктом проектів розвитку, а є скоріше рушійною і контролюючою силою процесів загального розвитку. Вважається, що маргіналізовані групи і люди з низьким рівнем доходів краще розуміються на своїх проблемах, а також шляхах їхнього вирішення.

Розвиток шляхом участі є новаторським, бо він наголошує, по-перше, на методах групової участі, по-друге, на ставленні і поведінці, необхідних для впровадження цих методів шляхом реальної участі, і по-третє, на розбудові потенціалу груп на рівні громади задля їхнього довготривалого процвітання.

Кожен з цих трьох підходів має свої сильні і слабкі сторони.
^ ІНТЕГРАЦІЯ ТРЬОХ МОДЕЛЕЙ АБО ПІДХОДІВ
Часом робота з розвитку громади на місцях вимагає підходу, який виглядає як „організація громади”, часом він більше скидається на „популярну освіту”, а часом нагадує „розвиток шляхом участі”. Аби бути якнайефективнішими, ми намагаємося будувати свою діяльність на перевагах усіх трьох підходів з тим, щоб створити інтегрований підхід під назвою „зміни шляхом участі”.

З моделі організації громади ми запозичили методи залучення, об’єднання в групу, проведення зустрічей, методи колективної роботи, а також підхід системних змін. З моделі популярної освіти ми взяли навчання з досвіду, народну мудрість, навчання в процесі діяльності, досягнення зламу в свідомості, а також ширший погляд на проблеми. З розвитку шляхом участі ми взяли сфокусованість на участі шляхом оцінювання, планування проекту і його впровадження, розбудову довготривалого потенціалу для забезпечення сталості, визнання важливості ставлення і поведінки, а також реальне самокероване і самоспрямовуване покращення життя громади.

Підхід „зміни шляхом участі” має дві основні перспективи. Насамперед – це влада через участь. На рівні громади влада є участь і участь є влада. Офіційні процеси ухвалення рішень, як правило, не є відкритими для всіх. Навіть якщо процес вироблення рішення формально відкритий, це ще не означає, що обрані представники обов’язково є виразниками думок і поглядів широкого загалу, а не прошарку еліти.

Брак участі бідних людей і маргіналізованих груп у виробленні рішень, що впливають на їхнє життя, не можна пояснювати як апатію або як форму згоди з прийнятими рішеннями. Поступово зростає усвідомлення того, що традиційні системи і інституції не вирішують проблем найбільш маргіналізованих суспільних груп, більше того, ці системи запроваджені, аби активно перешкоджати участі людей у прийнятті рішень, які впливають на їхнє життя.

Іншою ключовою перспективою є навчання в процесі діяльності. Фахівець-практик з розвитку громади виявляє навички, що ґрунтуються на досвіді, та знання, допомагає об’єднати навички і знання членів групи, а також спрямувати ці знання та використати навички для зміни громади. Дорослі краще навчаються, коли вони мають конкретну потребу у розумінні чогось. Люди навчаються за допомогою тренінгів і навчальних семінарів, проте засвоюють матеріал краще в процесі розбудови своїх власних організацій на рівні громади і створюючи власні проекти покращення життя громади, що контролюються на місцях.

^ ВІД ВІДНОСИН ДО СТРУКТУР

Підходи нашого проекту в Україні переважно з таких позицій підходить до своєї розробки, впровадження і оцінювання. Розвиток громади розглядається проектом як такий, що відбувається в три етапи. На початковому етапі створення нових організацій не передбачається.

Етап перший: Налагодження відносин вимагає налагодження стосунків довіри і вироблення спільної мети, а також поступовий розвиток у учасників відчуття спільної “власності”.

Етап другий: Розробка процесу випливає зі встановлення конструктивних людських взаємостосунків. Це включає бажання і спроможність діяти через колективні процеси для досягнення конкретних результатів.

Це підводить до етапу третього: Виникнення структур і механізмів. Оскільки взаємопов’язані процеси розвитку-пропагування наростають, поступово зростає й потреба у відповідних постійних структурах і механізмах участі, що випливає з функцій, яким вони слугують, і подальшого розвитку, як зміни взаємовідносин і процесів.
УЧАСТЬ
Участь означає активну участь розуму, сердець і енергії людей у процесі свого власного розвитку. Із самої природи розвитку зрозуміло, що без багатозначної і ефективної участі немає розвитку.

Винятково важливим аспектом розвитку є мобілізація громадян на рівні громади до участі у плануванні і впровадженні ініціатив, покликаних покращити соціальне і економічне життя громади. Певну проблему становить те, що чимало українських громадських лідерів мають обмаль досвіду щодо залучення широких кіл громадськості і можуть насправді навіть не усвідомлювати, чому така участь є надзвичайно важливою.

Поняття участі використовують правильно і неправильно, свідомо і несвідомо, щоб описати розмаїття можливих видів залучення частини членів громади. Є один прийнятний для всіх спосіб продемонструвати ступінь участі – це драбина, розроблена Шері Арнстейн. ЇЇ драбина складається з восьми щаблів на трьох рівнях: відсутність участі, символічна участь і влада громади. Щаблі розташовані знизу вгору, спершу відсутність участі: маніпулювання і лікування; потім рівні видимості участі: інформування, консультування і заспокоєння, а на верхніх щаблях драбини – рівень влади громадян: партнерство, делегування влади і громадський контроль. Залучення наших партнерів до ефективної участі – одна з найбільших проблем нашого проекту. Не лише керівники третього сектора чи місцеві посадовці не прагнуть передавати владу і контроль, а й члени громади також неохоче їх перебирають на себе.



Іще чотири перешкоди на шляху участі, з якими ми зіткнулися в процесі впровадження проекту. Насамперед це зовнішні чи структурні бар’єри, або проблема влади. Зовнішні учасники, такі як донори, виконавчі агенції, державні міністерства, як правило, мають виключне право прийняття рішень, вони ж володіють проектними ресурсами і здійснюють їхній контролюють. Необхідно вжити спільних заходів для пом’якшення цих структурних бар’єрів на шляху участі. Друга перешкода – це внутрішні або стосункові бар’єри, які існують у громадах, що беруть участь у проекті. Наприклад, переважна більшість місцевої еліти і владних посередників контролюють місцеві організації, доступ до ресурсів і процес громадського консультування. Третьою перешкодою є професійні обмеження. Фахівці можуть діяти так, наче лише вони здатні зрозуміти, які потреби слід задовольнити, і тільки вони мають необхідні знання, навички і ресурси для вирішення цих проблем громади. Чимало членів громади почуваються безвладними через таке відчуття залежності. Залежне мислення – це основна перешкода на шляху участі у розвиткові громади. Неабияке значення має й обмеженість засобів. Члени громади часто-густо не можуть скласти “ціни” участі, яка включає енергію людей, затрачений час, кошти, транспортування, захищеність родини і сімейну відповідальність. Участь у громадських зустрічах та інших заходах часто є понад можливості багатьох з тих, хто не живе, а виживає.
^ НАДАННЯ ПОСЛУГ – ПІДХОДИ, КЕРОВАНІ ГРОМАДОЮ
Виконавча агенція і місцеві фахівці відіграють важливу роль у розвиткові громади, проте ця роль дуже відрізняється від ролі самих членів громади.

Ця відмінність чітко демонструє різницю між підходом “надання послуг” і керованим громадою підходом. Підхід, що передбачає надання послуг – це процес, в якому фахівці визначають проблеми і беруться за їхнє вирішення. Вони можуть залучити до участі незначну частину членів громади, проте саме фахівці розробляють схему, визначають мету, завдання, очікувані результати і показники успіху. Вони здійснюють контроль коштів і встановлюють правила гри. За такого підходу фахівцям платять за те, що вони надають послуги людям. Люди очікують на ці послуги і, в ідеалі, утримують фахівців, щоб вони відповідали за надання послуг чи їхню відсутність. З покоління в покоління люди в багатьох куточках землі навчилися залежати від фахівців чи державних агенцій, які все вирішують. Як результат, маємо завчену безпорадність і залежність. Наприклад, невеличкі громади сподіваються, переважно марно, привабити якогось зовнішнього інвестора, який заснує підприємство чи фабрику, створить купу робочих місць і забезпечить очікуване процвітання.

З іншого боку, “серцем” процесу розвитку громади є ситуація, коли члени громади вчаться і знаходять рішення заради самих себе, процесом керують їхні думки і енергія, а не сторонні фахівці і зовнішні інвестори. Наш підхід до розвитку громади полягає в тому, що основна роль фахівців – це сприяння навчанню і зміцненню людського потенціалу у вирішенні своїх власних проблем.

В ідеалі, фахівці і їхні організації на всіх рівнях мають дослухатися до думки громад. Вони мають отримувати напрямок від громад і узгоджувати свої програми з урахуванням того напрямку, в якому громади прагнуть рухатися. Для цього слід враховувати і делікатно узгоджувати такі дві передумови. Перш за все, громада, яка розпочинає процес розвитку громади, повинна мати стрижневу ідею-мету, навколо якої сконцентровуватиметься її енергія, а також мати тренінгову і технічну підтримку. По-друге, справжній розвиток повинен керуватися зсередини громади, і ця ініціатива передбачає отримання вигод. Урівноваження цих двох аспектів є проблемою для всіх нас.


Тім Беррі, Університет імені Саймона Фрейзера, Канада

^ МІСЦЕВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ
Будь-який розгляд питань економічного розвитку громади слід починати з означення економічного розвитку взагалі. Одне з означень економічного розвитку можна сформулювати так: “стале економічне піднесення, що характеризується підвищенням доходу на душу населення для даного регіону.”

Після цього необхідно дати означення “місцевого економічного розвитку”. Термін “місцевий” у даному контексті означає захід, подію або процес, які стосуються окремого місця або території, тобто певної місцевості. Такою ‘місцевістю’ може бути як окрема громада (Черкаси, Кам'янка, Худяки, Вовків, Семенівка, Перечин), так і більша група громад з навколишніми територіями (можливо, область) або значно більший регіон, такий як “захід або південь України”, до складу якого можуть входити сотні громад.

Місцевий економічний розвиток, визначений як щось менше за масштабами чи розмірами, ніж економічний розвиток взагалі, котрий окреслюють як “національний” за масштабами. Інший спосіб визначення “місцевого” економічного розвитку передбачає посилання на подію, захід або процес, рушійні сили яких зосереджені в основному в межах регіону (тобто є ендогенними, аборигенними, місцевими). Цим "місцевий" розвиток відрізняється від просто економічного розвитку, рушійною силою якого є певний чинник у межах місцевості/регіону (тобто екзогенний, сторонній, зовнішній).

На економічний розвиток впливають численні фізичні чинники:

Природні ресурси, зокрема, корисні копалини, лісові ресурси, рибні ресурси, сільськогосподарські землі, вода, енергія.

Рукотворні ресурси, такі як шосе, будівлі, інфраструктура, системи комунікацій, аеропорти.

Сюди відносяться переваги розміщення цих рукотворних та природних ресурсів щодо ринків.

Зазначені ресурси можуть бути спрямовані ендогенно (на місцевий рівень) або екзогенно (назовні).

Коли ці ресурси спрямовуються, використовуються або застосовуються на місцевому рівні місцевими підприємницькими громадськими організаціями та індивідами, які створюють місцеві підприємства та місцеві фінансові можливості, то кажуть про істотний сталий, ендогенний, “економічний розвиток громади”.

Одним з важливих міркувань у сфері економічного розвитку є рівень підприємницької активності та нагромаджені знання місцевого населення/ населення регіону. Підприємницька активність полягає у вмінні місцевого населення відкривати бізнесові підприємства. Якщо індивіди та громади розвивають зазначені навички, вони можуть істотно поліпшити регіональну економіку. Якщо в регіоні розвиваються підприємницькі фірми та бізнесові підприємства, вони створюють нові додаткові фірми, які, у свою чергу, забезпечують необхідні товари та послуги. Хоча капітал характеризується високою рухливістю і може проникати практично в будь-яку точку планети, підприємці схильні тримати свої інтереси поблизу себе (у географічному розумінні) у такий спосіб, щоб мати змогу краще виконувати управлінські та контрольні функції. Отже рівень розвитку в регіоні залежатиме від його здатності створювати і утримувати місцеві підприємства.

Комплексний підхід до місцевого економічного розвитку (МЕР) вимагає наявності шести основних складників, причому без них ніяк не обійтися. Перший складник – це планування та дослідження. В умовах ринкової економіки кожне підприємство повинно продавати свою продукцію або послуги. Що підприємство не виробляло б: електроенергію, рибні продукти, оперні вистави чи забезпечувало догляд за дітьми, воно не може існувати без наявності достатньої кількості споживачів, які готові і здатні платити. Підприємницькі організації повинні розуміти, що відбувається у регіональній економіці зараз і чого чекати в майбутньому. Як змінюється кількість населення: зростає чи зменшується? Чи планує хто-небудь відкрити нове підприємство або закрити наявне? Чи ухвалює державна влада нові закони, які можуть вплинути на роботу підприємства? Якими є регулятивні акти у сфері охорони довкілля, безпеки та охорони здоров'я?

Інформація має вирішальне значення і повинна бути легкодоступною. Що більше буде зібрано і поширено загальної інформації про економіку, населення, природні та рукотворні ресурси, то з більшою імовірністю підприємницькі організації зможуть побачити можливості і започаткувати підприємства. Підприємства повинні мати змогу досліджувати ринок, визначати способи задоволення ринкових потреб, прагнень та попиту, а згодом розробляти і реалізовувати план відповідних дій. Вони повинні мати змогу вивірити реальність своїх планів (як попередніх, так і основних), скласти бізнес-плани і вивчити ринок.

Другим головним складником є наявність інфраструктури. Перша така інфраструктура, фізична, охоплює дороги, водопровідні та каналізаційні мережі, наявність електропостачання та телефонного зв'язку. Всі ці неодмінні елементи мають існувати ще до того, як будуть створені підприємства. Другою є інфраструктура позитивного ставлення й підтримки. Підприємствам потрібно більше, ніж водопостачання або телефонний зв'язок. Вони потребують позитивного бізнесового клімату і, зокрема, позитивного ставлення для підтримки готовності підприємців ризикувати і прагнення отримувати прибуток, а також потребують доступу до якісної інформації й інших бізнесових організацій, з яких вони черпають натхнення та комфорт.

Третій складник - це розвиток людських ресурсів через навчання. Для того, щоб у місцевій/регіональній економіці розвивалися нові підприємства, основані як на використанні природних ресурсів, так і на людській винахідливості, треба навчати працівників, як у офіційних технічних чи академічних навчальних закладах, так і безпосередньо на робочому місці. Люди повинні знати, як розвинути власні підприємницькі навички – чи то шляхом участі у семінарах та навчальних програмах офіційних закладів, чи працюючи у складі групи, що має необхідні навички і готова навчати інших. Не кожний може стати підприємцем. Підприємець – це людина, яка ініціює перебіг подій, для яких ще не забезпечено ресурсів. Такі люди ладні ризикувати, вони докладають максимум сил та енергії для того, щоб об'єднати разом усі необхідні елементи. Бізнесмен – це людина, яка впорядковує та організовує необхідні елементи, перетворюючи їх на дієздатний, та, ймовірно, прибутковий бізнес. І нарешті, треба навчати членів рад директорів та менеджерів громадських організацій. Щоб здійснювати нагляд і керувати підприємством потрібні знання, розуміння та навички значно вищі, ніж ті технічні навички, які необхідні для реальної промисловості. Спеціально навчені члени рад директорів повинні здійснювати нагляд за менеджерами підприємства.

Четвертий складник - власний капітал. Власний капітал – це гроші та інші необхідні ресурси (земля, товарні запаси, сировина), що їх власники бізнесу готові інвестувати в підприємство. У Канаді, як правило, банки вимагають, щоб частка власного капіталу підприємства була не меншою, ніж 25%. Вони хочуть, щоб власники бізнесу прагнули успіху свого підприємства. Єдиним способом перевірити наявність такого прагнення є з'ясування, скільки власного капіталу інвестували засновники підприємства. Часто при започаткуванні громадської організації цей складник виявляється найпроблематичнішим, оскільки його найважче отримати.

По-п'яте, комплексний підхід до МЕР передбачає залучення позикового капіталу. Позиковий капітал – це гроші, які власники бізнесу можуть позичити. Обсяг доступних запозичень залежить від якості бізнесової ідеї, ретельності її опрацювання, обсягу власного капіталу, інвестованого у справу, здатності підприємства повернути позику та обсягу застави (гарантії). Досить часто при заснуванні підприємств використовують різні рівні позикового капіталу: кредит під заставу нерухомого майна, вторинні кредити (субординований борг) під заставу майна та інших активів, строкові запозичення та кредитні лінії.

І останнім, необхідним складником успіху є промоційні заходи та збут своєї продукції та послуг. Щоб змусити всі ці складники працювати разом, потрібні неабиякі знання, навички та ініціатива. Останній складник передбачає визначення можливостей, об'єднання в одну команду потрібних людей, забезпечення ресурсів для реалізації перших кроків, а згодом – збут результатів роботи. У більшості випадках відсутність хоча б однієї із перелічених навичок сповільнює економічний розвиток громади.

Не всі із зазначених шести складників обов'язково мають бути в одній організації. Фактично, через широкий спектр потрібних навичок та знань малоймовірно, щоб їх можна було зустріти в одному місці. Однак для успіху місцевого економічного розвитку важливо, щоб їхні носії знали один одного, поважали функції один одного і так чи інакше координували свої дії.

Який стосунок розглянуті питання мають до економічного розвитку громади? Цікаво відзначити, що згадані шість складників:

Планування та дослідження;

Інфраструктура;

Розвиток людських ресурсів;

Власний капітал;

Позиковий капітал;

Промоційні заходи та збут

потрібні, незалежно від того, яким є економічний розвиток: ендогенним (тобто сформованим зсередини) чи екзогенним (ініційованим ззовні). Лише в разі коли процес передбачає залучення місцевих мешканців до робіт з планування та впровадження стратегії для виконання завдань, А ТАКОЖ розвиток людських ресурсів, можна стверджувати, що цей процес реально стосується РОЗВИТКУ ГРОМАДИ.

Розвиток громади має кілька основних атрибутів: ставлення та цінності, навички ухвалення рішень на рівні громади, організаційні здібності та якості лідера.

Ставлення й цінності є джерелом потужного впливу на поведінку, включаючи й участь у житті громади. Прикладами ставлення і цінностей є гордість за свою громаду, позитивне бачення майбутнього, відданість громаді, ініціатива, самодостатність, впевненість у власних силах, співпраця та піклування про інших членів громади. Сприятливий клімат має вирішальне значення для того, щоб члени громади були готові йти на ризик, опановувати нові навички і впроваджувати інновації.

Громада (та окремі її члени) повинна мати певний запас навичок і знань, необхідних для визначення та розв'язання своїх проблем. Вони включають здатність вибирати й впроваджувати відповідні методи виконання необхідних завдань. Це може бути визначення довготермінових цілей громади, основних проблем, зв'язків між цими проблемами, впливу історичних або зовнішніх чинників, встановлення пріоритетів, визначення ресурсів, розроблення планів дій та розв'язання конфліктів між різними інтересами. Засвоєння таких навичок ухвалення рішень у громаді – це поступовий процес. Він нагадує те, як дитина навчається бігати: спершу вона вчиться повзати, тоді ходити, а згодом бігати.

Громадам потрібні організації, в яких люди могли б працювати, навчатися, розвиватися та виконувати різні завдання. Чимало таких організацій належить до категорії цільових. Це – культурні групи, спортивні організації та історичні клуби. У здорових громадах налічується чимало цільових груп та одна або декілька організацій, що здатні виконувати функції розвитку громади – оцінювати потреби, визначати цілі, складати плани, впроваджувати їх, оцінювати результати та розв'язувати конфлікти. Важливо, щоб подібні організації, які охоплюють всю громаду, були відкриті для всіх, основані на принципі участі та демократичні.

У громадському розумінні потрібен особливий вид керівництва, що спирається на широку базу, і в межах якого різним людям (у тому числі представникам різних вікових і гендерних груп та людям з різними здібностями) надавалася можливість виконувати функції лідерів.

Громадське керівництво має бути відкритим для всіх і безперервно оновлюватися. Деякі люди можуть виконувати функції керівників протягом короткого періоду (в межах реалізації одного великого проекту), а згодом – виконувати підтримувальну керівну роль. Такі зміни у вимогах до керівництва необхідно заохочувати й підтримувати.

В індивідуальному розумінні компетентні лідери повинні мати організаційні здібності, творчу уяву, бути інновативними та здатними залучати, заохочувати й стимулювати інших до роботи з максимальною віддачею, з повагою ставитись до інших і мати невичерпний запас енергії та натхнення.

У цій статті ми розглянули шість основних складників місцевого економічного розвитку, які дозволяють визначити ЩО таке економічний розвиток:

Планування та дослідження;

Інфраструктура;

Розвиток людських ресурсів;

Власний капітал;

Позиковий капітал;

Промоційні заходи та збут.

Ми також проаналізували процес розвитку громади, метою якого є планування та впровадження стратегій, а також розвиток учасників з тим, щоб відповісти на запитання ЯК здійснюється розвиток громади:

Цінності і ставлення;

Здатність ухвалювати рішення у громаді;

Організаційні здібності;

Керівництво.

Таким чином, коли ми використовуємо складники місцевого економічного розвитку (МЕР) у процесі розвитку громади (РГ), ми, власне. ‘здійснюємо’ Економічний розвиток громади (ЕРГ).

Це процес, у межах якого ми використовуємо атрибути розвитку громади і застосовуємо їх до принципів місцевого економічного розвитку.

Економічний розвиток громади має три головні складники: процес і планування, організаційний розвиток та підприємства й проекти ЕРГ. Процес і планування означає залучення членів громади до вироблення цілей та завдань, розроблення стратегій та планів дій, а також розвитку їхніх навичок планування та ухвалення рішень. Організації повинні розвивати своє вміння визначати проблеми громади, проводити аналіз потреб, розробляти стратегії та плани дій. Вони повинні нагромадити ресурси (людські та фінансові) для впровадження своїх планів. Підприємства та проекти – це окремі проекти і бізнесові підприємства, які, у разі їхнього впровадження, починають працювати на поліпшення економічного здоров'я громади.

Сподіваюся, що цей огляд дасть змогу читачам охопити загальну картину сфери економічного розвитку громади. Його основна думка полягає в тому, що застосування підходу з позицій ЕРГ вимагає наявності низки складників, необхідних для будь-якого виду економічного розвитку, і доповнення їх спеціальним підходом – зокрема орієнтацією на потреби громади та відданістю справі розвитку членів громади та економіки громади.


^ Білл Парді, експерт-волонтер Проекту економічного розвитку громади, Канада
^ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ. ТОЧКА ЗОРУ ОДНОГО КАНАДЦЯ
У канадських умовах економічний розвиток громади (ЕРГ), у ході якого розвиток громад здійснюється людьми, які у них живуть, багатий на різні і, як дехто сказав би, дуже неоднозначні події. Можна навіть сказати, що його історія все ще пишеться, оскільки у країні між громадами, політиками та іншими гравцями триває дискусія, і багато хто досі ставить під сумнів переваги і реалії ЕРГ. Існує нове поняття під назвою “соціальна економіка”. Стверджують,