Реферат: Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму Висновки

Розділ 1. Теоретичні основи внутрішнього та зовнішнього туризму

1.1 Туристичні послуги в структурі міжнародної торговлі послугами

1.2 Поняття та сутність внутрішнього та зовнішнього туризму

1.3 Динаміка та структура ринку міжнародного туризму


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО ТУРИЗМУ КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

2.1 Характеристика регіону Латинська Америка

2.2 Аналіз внутрішнього туризму країн регіону

2.3 Аналіз зовнішнього туризму країн Латинської Америки


розділ 3. Перспективи розвитку ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО ТУРИЗМУ в досліджуваному регіоні

3.1 Проблеми та перспективи розвитку туризму в регіоні

3.2 Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму


Висновки

Перелік посилань

додатки

ЗМІСТ


ВСТУП


Останнім часом поняття «туризм» істотно змінилося. Якщо раніше туризм визначався як один з видів активного відпочинку, то сьогодні в цьому значенні даний термін застосовується для позначення цього виду діяльності тільки усередині країни. При використанні терміна стосовно до закордонних країн його значення істотно розширюється: це будь-яка поїздка за кордон, не пов'язана з пошуком заробітку й зміною постійного місця проживання (рекреаційний туризм, діловий туризм, лікувальний туризм, спортивний туризм, навчальний туризм і т.д.).

В даній роботі розглядається територіальна організація туризму Латинської Америки й туристичний потенціал регіону.

Види й форми подорожей, а також вибір маршруту в досліджуваному регіоні, тісно пов'язані з певними географічними районами й об'єктами, таким чином, географічний фактор у туризмі відіграє ключову роль.

Метою роботи є вивчення сучасного рівня розвитку туристичної галузі в межах країн Латинської Америки.

Основними завданнями є:

Вивчення туристичних послуг в структурі міжнародної торговлі послугами;

Вивчення поняття та сутності внутрішнього та зовнішнього туризму;

Аналіз динаміки та структури ринку міжнародного туризму;

Вивчення характеристики регіону Латинська Америка;

Аналіз внутрішнього туризму країн регіону;

Аналіз зовнішнього туризму країн Латинської Америки;

Вівчення проблем та перспектив розвитку туризму в регіоні;

Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму.

Об’єктом дослідження є територіальний стан і розвиток регіону Латинської Америки.

Предмет дослідження – туризм в Латинській Америці.

Методи дослідження: літературний, порівняльно-географічний, описовий, статистичний, математичний, картографічний.

Для написання дипломної роботи використовуються: статистичні показники (ВТО), довідкова література, літературні джерела, публікації періодичних видань з розвитку закордонного туризму.

Туристична галузь відіграє значну роль у розміщенні і харчуванні туристів, забезпеченні транспортними засобами перевезень, сприяє розвагам туристів, а також створює додаткові робочі місця, забезпечує зайнятість населення, впливає на розвиток транспорту, сільського господарства і т.д. Тому вивчення туристичної діяльності обраних мною регіонів є актуальними.

Практична значимість роботи полягає в тому, що матеріал роботи може бути використано в процесі вивчення різних предметив та дисциплін, в подальшому вивченні туризму.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Також в роботі є перелік посилань та додаток.

Розділ 1. Теоретичні основи внутрішнього та зовнішнього туризму


1.1 Туристичні послуги в структурі міжнародної торговлі послугами


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


У майбутньому, навіть в умовах час від часу виникаючих політичних, економічних і екологічних криз, що часом виникають, очікується подальше динамічне зростання світового туризму.

В 2010 р. в інших країнах побувало близько одного мільярда туристів, а до 2020 р. їх вже буде нараховуватися 1,5 мільярда. За прогнозами фахівців, десятка країн — лідерів виїзного туризму у 2020 році матиме такий вигляд (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Країни-лідери виїзного туризму у 2020 році1

Країна

Кількість міжнародних подорожей, млн

Частка ринку, %

Німеччина

163,5

10,2

Японія

141,5

8,8

США

123,5

7,7

Китай

100,0

6,2

Велика Британія

96,1

6,0

Франція

37,6

2,3

Нідерланди

35,4

2,2

Канада

31,3

2,0

Росія

30,5

1,9

Італія

29,7

1,9


Поряд із показниками кількості прибуттів туристів широко використовуються дані про надходження коштів од міжнародного туризму. Надходження статистика ВОТ розуміє як «прибутки країн від споживчих витрат туристів (тобто плата за товари і послуги), що здійснюються ними під час перебування на території якоїсь держави».

За прогнозами ВОТ, загальний обсяг надходжень од міжнародного туризму в 2010 році становить 1325 млрд дол. США, а глобальний попит на послуги туризму — 8972 млрд дол.

Слід враховувати і те, що міжнародний туризм є важливим джерелом валютних надходжень до скарбниці будь-якої держави. Так, для 83 % країн світу туризм є одним з п’яти основних джерел доходів, а для 38 % країн — головним. Також впливає він і на загальний рівень зайнятості населення. Нині на індустрію туризму припадає близько 10 % зайнятих в усьому світі.

Слід відмітити, що нині спостерігається досить швидкий, але надто нерівномірний розвиток світового туризму. Здебільшого світові туристичні потоки формуються і здійснюються між високорозвинутими країнами. Туризм між країнами, що розвиваються, розвинутий слабо. У середньому близько 2/3 міжнародних туристичних подорожей припадає на розвинуті країни і близько 1/3 — на країни, що розвиваються.

За статистичною методикою ВОТ, держави – члени ВОТ поділені відповідно до географічних ознак на шість реґіонів: Азіатсько-Тихоокеанський, Америка, Африка, Близькій Схід, Південна Азія і Європа. За термінологією ВОТ, країнами-постачальниками туристів є високорозвинуті країни: США, Канада, Німеччина, Швеція, Велика Британія, Японія. Країни, що в основному приймають туристів, — Італія, Іспанія, Франція, Португалія, Швейцарія, Австралія, Мексика.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Це вимагатиме від європейської туристичної індустрії подальшого підвищення якості туристичних послуг та створення нових привабливих видів туристичного продукту. Змінюватиметься тривалість туристичних подорожей у бік більшої кількості, проте менш тривалих поїздок зі зниженням витрат на одну поїздку.

Формуватиметься тенденція зростання витрат на споживання якіснішого туристичного продукту. Зросте відносна вага міжконтинентальних подорожей з Європи в Азію, Америку, Австралію, країни Океанії тощо.

Інтеграція європейського туризму в світовий туристичний ринок та ефективний маркетинг сприятимуть зниженню негативного впливу сезонного фактору. В загальній структурі туристичних подорожей найбільш високими темпами будуть зростати подорожі з використанням швидкісних видів транспорту – авіації, швидкісного залізничного сполучення тощо.

Також зберігається тенденція зменшення числа туристів в організованих туристичних групах та збільшення відносної ваги сімейного туризму. Зростатиме попит на гнучкі індивідуальні, сімейні туристичні програми.

Розвиток інформаційних технологій сприятиме підвищенню відносної ваги індивідуального бронювання і формування турів та скорочення строків бронювання2.

Найбільш значна туристична рухливість буде відмічена в двох вікових групах: серед літніх людей та молоді. Найвищими темпами буде розвиватися пізнавальний туризм та туризм з активним відпочинком. Одним з основних мотивів після безпеки подорожі стане екологічний фактор3.

На сучасному етапі існуюсть такі тенденції розвитку міжнародного туризму:

індивідуалізація відпочинку;

відпочинок та туристичні подорожі в зонах природних ландшафтів, що не зазнали впливу людини, та екологічно чистих реґіонів;

збалансування співвідношення між потребою у відпочинку та прагненням до активної відпустки;

підвищення запитів та елітарності відпочинку й подорожей;

підвищення комфортабельності відпочинку та подорожей і наближення рівня комфорту до звичного домашнього затишку;

збереження популярності «сонячного» відпочинку з гарантованою погодою, можливістю купання та високим рівнем сервісу в країнах, що не потребують додаткової адаптації;

скорочення тривалості відпустки та використання для цілей відпочинку вихідних днів;

подорожі зі швидкою переміною місць, вражень та швидка зміна оточення; зростання частки відпусток «на колесах»;

відносної ваги клубних подорожей;

збільшення частки «миттєвих» подорожей, що прогнозуються «в останню хвилину» тощо.

Якщо туризм кінця минулого століття був відображенням переважно транспортних технологій, то тисячоліття, що настало, визначається чинниками, основними з яких будуть новітні телекомунікаційній технології та електронна торгівля. А це, в свою чергу, приведе до включення в міжнародний туризм нових країн і реґіонів світу, а також сприятиме збільшенню його масштабів та диверсифікації набору туристичних послуг.


1.2 Поняття та сутність внутрішнього та зовнішнього туризму


В міжнародній практиці окремо конкретизується поняття внутрішній туризм – діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища, але в країні місця проживання, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями4. Ключовим критерієм для виділення цього різновиду туризму є країна і місця проживання.

Особлива увага цьому питанню була приділена Міжнародною кон ференцією по туризму, яка була організована на Філіппінах у 1980 pоці.

За визначенням, будь-яка особа вважається постійним мешканцем будь-якого місця, якщо ця особа: проживала більшу частину минулого року в цьому місці або проживала в цьому місці коротший період і мас намір повернутися туди в найближчі 12 місяців для проживання.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Приїзд іноземних туристів у країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави є пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни - це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм.

Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть у дану країну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак5.

В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів. В залежності від мети поїздки розділяють такі види (рис. 1.1).




Рис. 1.1 – Види міжнародного туризму в залежності від мети поїздки


Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів6.

За методом проведення розрізняють такі види (рис. 1.2).





Рис. 1.2 – Види міжнародного туризму за методом проведення

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Одним з видів міжнародного туризму є подорожі для людей старшого віку. На сьогодні старіюче покоління розвинутих країн - це активна, вимоглива й платоспроможна категорія населення, зорієнтована на якісне обслуговування. До 80 % подорожей туристи старшого віку здійснюють з метою відпочинку; при цьому значну частку займають короткотермінові тури.

Структура міжнародних послугових засобів включає: організацію туристичних поїздок; продаж путівок і турів; надання послуг з розміщення і харчування;організація реклами і просування туристичного продукту.

Таким чином, у XXІ ст. туризм стає найважливішою складовою послуг на світовому ринку.


1.3 Динаміка та структура ринку міжнародного туризму


Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального об'єму світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

На рис. 1.4 наведена динамика розвитку міжнарожного розвитку туристичних послуг.



Рис. 1.4 – Динамика розвитку міжнарожного розвитку туристичних послуг

Дослідження кон’юнктури міжнародного ринку туристичних послуг у 2008 році засвідчило, що додаткові майже 16 млн прибуттів туристів були забезпечені за рахунок Америки (5,1 млн осіб), Близького та Середнього Сходу (5,4 млн осіб), Африки (2,0 млн осіб), Європи (0,5 млн осіб). Незважаючи на посилення нестійкості світової економіки (із-за фінансової кризи, коливання валютних курсів та цін на сировину, зокрема на нафту та продовольство) загалом у 2008 році відбувалося збільшення кількості прибуттів туристів у всіх туристичних макрорегіонах, за винятком Європи, де відзначалася фактична стагнація кількості прибуттів гостей з-за кордону. Найкращі результати у зазначеному періоді продемонстрували Близький і Середній Схід (приріст склав 11 %), Африка (5 %) та Америка (4 %).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Питання першочергового розвитку туристичної галузі є особливо актуальним для так званих "депресивних" регіонів, оскільки саме тут індустрія здатна вже сьогодні дати нові робочі місця, зокрема на селі, активізувати економічне життя за допомогою сільського туризму.

Міжнародна торгівля туристичними послугами завдяки потужному мультиплікаційному ефекту сприяє розширенню зайнятості: в індустрії туризму зайнято майже 10,5% від загальносвітової чисельності зайнятих і, за даними ВТО, на кожне робоче місце, створене в цій сфері, припадає від 5 до 9 робочих місць в інших галузях економіки.

Найбільшого розвитку туризм зазнав в Європі, на яку припадає понад половина світового туристичного потоку та майже половина всіх надходжень від туризму. І хоча частка цього регіону в регіональній структурі туризму зменшується, оскільки зростає інтерес до Тихоокеанського регіону та Африки, Європа залишається лідером світового туризму.

Європейський та Американський макрорегіони є і надалі залишаться найпривабливішими для туристів. У 2000 р. обсяги аквізицій до Європи становили 58%, а до Америки - 19% від загального обсягу міжнародного туризму, хоча у цих регіонах відмічається падіння темпів приросту, особливо у Європі та Північній Америці, в той час, як у Центральній та Південній Америці, напраки, спостерігається значне зростання туристичних прибуттів, особливо в районі Карибського басейну.

Високими темпами зростання міжнародного туризму характеризується Тихооокеансько-Східноазійський макрорегіон, на який припадає 16% загальносвітового потоку, що можна пояснити перебудовою внутрішнього ринку країн регіону, значними успіхами у розбудові національних індустрій туризму.

У Африканському макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхами міжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія, Зімбабве, Марокко.

На Близькому Сході, який, незважаючи на складну політичну ситуація залишається туристично привабливим регіоном, особливо значними є темпи зростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в регіоні становить майже 26%, країн Перської затоки, Сирії. Південно-Азійський макрорегіон в цілому розвивається стабільно, але попит на послуги острівних країн зростає швидше завдяки проведенню ними активної туристичної політики на зовнішніх ринках.

Антарктида дедалі більше притягує до себе туристів і, аби не опір ряду громадських організацій, які активно борються проти залучення цього регіону до туристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи зростання попиту, незважаючи на високі ціни. Незважаючи на долання кризових явищ, Всесвітня туристична організація прогнозує подальше зростання туристичного процесу до 2020 р. з щорічними темпами у 4,1%.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Середні витрати іноземного туриста, подорожуючого в даному субрегіоні, становлять $ 339, що майже в 1,7 рази менше, ніж в середньому по Європі. Найдешевшим буде перебування у Румунії, Молдові, Угорщині, Литві, Латвіїя, Польщі, Болгарії. У Росії, Словаччині, Україні, Чехії та Естонії вартість подорожі вища за середню по субрегіону. Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна - генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків в країну (в'їздний туризм), і як реціпієнти для українських туристів (виїздний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки біля 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Отже, міжнародний туризм, характерною рисою якого є те, що значна частина послуг проводиться з мінімальними витратами на місці, відіграє все більш помітну роль у світовій економіці.

^ РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО ТУРИЗМУ КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ


2.1 Характеристика регіону Латинська Америка


Латинська Америка — один із найбільших регіонів світу, розташований на південь від США, який простягається до крайнього півдня материка Південна Америка. За свою історію регіон мав такі назви: Ібероамерика, Індоамерика та Іспанська Америка. Назва «Латинська Америка», яка закріпилася в 30-ті роки XX ст., пов'язана з тим, що більшість мешканців регіону розмовляє іспанською або португальською мовами (виникли від латини), а також з тим, що романські («латинські») країни Європи помітно вплинули на формування його культури.

У регіоні налічується 47 політико-територіальних утворень, 34 з яких є суверенними державами, інші — колоніальні володіння США, Великої Британії, Франції та Нідерландів.

Історично регіон поділяють на 4 субрегіони, які об'єднують у 2 надрегіони: Середня Америка і Південна Америка.

Площа Латинської Америки становить 20,5 млн кв. км. (1/7 площі суходолу), тут мешкають 472,7 млн осіб.

Латинська Америка — єдиний у світі регіон, що займає цілий континент — Південну Америку і значну частину Північної Америки. Її територія простягається у меридіональному напрямку на багато тисяч кілометрів, широким фронтом виходить до Атлантичного і Тихого океанів. Саме це сприяло колонізації регіону європейцями, а нині позначається на особливостях світових економічних зв'язків. Всі країни (крім Болівії та Парагваю) мають вихід до Світового океану. Загальна довжина берегової смуги — 59628 км.

Країни Латинської Америки за багатьма показниками економічного й соціального розвитку випереджають країни Азії та Африки. Але всередині регіону вони дуже різняться за рівнем економічного розвитку: Куба, в якій збереглася командно-адміністративна система, належить до країн з директивно-плановою економікою; Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Венесуела, Уругвай утворюють групу країн нової індустріалізації, найбіднішою країною регіону є Гаїті (85 % населення мешкає в умовах абсолютної бідності).

За формою правління вони — республіки або держави у складі Британської Співдружності. Жодної монархії у Латинській Америці немає. У регіоні є 5 федерацій: Мексика, Бразилія, Венесуела, Аргентина, Сент-Кітс і Невіс; інші країни — унітарні.

Усі країни регіону є членами ООН, входять до ОАД; Венесуела — член ОПЕК; Мексика — блоку НАФТА; Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гайана, Гренада, Домініка, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Люсія, Сент-Кітс і Невіс, Трінідад і Тобаго, Ямайка є членами Британської Співдружності Націй.

Вырезано.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Сільське господарство значною мірою залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах регіону націоналізована. Тому в багатьох країнах (Мексика, Чилі, Перу, Панама, Гватемала, Венесуела, Колумбія та ін.) здійснюються аграрні реформи, головним завданням яких є перерозподіл земель).

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість).

Найвищих у регіоні темпів індустріального розвитку досягла Бразилія, активно розвиває ядерну програму, має власний аерокосмічний комплекс. За будівництвом морських суден вона посідає 3-тє місце у світі, за випуском тракторів — 5-те, за виробництвом військової техніки— 6-те, за випуском автомобілів — 7-ме.

Латинська Америка традиційно є одним із провідних сировинних регіонів світу. Раніше вона контролювала 12 % світових обсягів експорту нафти, майже 15 % рідкого газу. Бразилія та Перу є крупними виробниками золота (9 із 20 найбагатших родовищ золота містяться саме в цьому регіоні).

Виняткова роль регіону і в постачанні сільськогосподарської сировини та продуктів на світовий ринок. На країни Латинської Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю та соєвої олії, до 45 % бавовникової олії, понад 30 % бавовникового шроту, до 30 % сої, 12 % какао-бобів, 20 % виробів із какао, до 10 % яловичини та м'ясопродуктів, 13 % бройлерного м'яса птиці, 70-80 % рибного борошна та 11-12 % риби й морепродуктів.

Загалом успішні економічні реформи сприяли виходу країн регіону на новий рівень розвитку. Бразилія, Аргентина, Мексика і Чилі поступово зрівнялися за багатьма показниками із середньоєвропейськими розвинутими країнами, інколи навіть перевищуючи їх, хоча Бразилія, Мексика, Аргентина не минули значних фінансових потрясінь.

Останніми роками багато країн перетворилися на «офшорні зони» із привабливими для іноземних інвесторів фінансово-податковими і митними умовами (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда тощо). На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі — до 140 і банків із понад 30 країн світу.

Латинська Америка є дуже привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 1997 р. загальні інвестиції тут перевищили 73 млрд дол., за обсягом інвестицій в розрахунку на душу населення вона випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал має міцні позиції в нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві.

Нині він залучається і в оборонну промисловість, а також у галузі, засновані на застосуванні досягнень НТП. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій в регіоні лідирують Бразилія (17 %), Мексика (10 %).

Найбільшими країнами-«донорами» капіталів у регіоні є США (45 % інвестицій). Велика Британія (до 19 %), Японія (понад 18 %).

Одна з найгостріших проблем країн Латинської Америки — зовнішня заборгованість. Сума загального зовнішнього боргу сягає 780 млрд дол. Найбільшими боржниками є Бразилія (майже 232 млрд дол.), Мексика (до 162 млрд дол.), Аргентина (приблизно 154 млрд дол.).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Проте термін «країни Карибського басейну » іменує ряд недоліків. Такі країни, як Куба, Гаїті, Домініканська Республіка, Пуерто-Ріко та ін, є і «латинськими» і «карибськими», в зв'язку з чим, протиставлення Латинської Америки Карибському басейну (що використовується іноді в політичних цілях) не зовсім правомірно. До того ж поняття «країни Карибського басейну» Досить непевне: в одних випадках до нього відносяться всі країни (крім США), що прилягають до Карибському морю і Мексиканської затоки, а в інших - тільки англо-, франко - і голландсько-мовні території Вест-Індії, Центральної Америки і північної частини Південної Америки.

На території Латинської Америки виділяють ряд субрегіонів (таблиця 2.2).


Таблиця 2.2 – Субрегіони Латинської Америки

Назва

Країни

Особливості

Середня Америка

Мексика, країни Центральної Америки і Вест-Індія

Також регіон назівають – Карибські країни, країни Карибського басейну, Месоамерика

Лаплатські країни

Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай

Аргентину, Парагвай, Уругвай і Чилі іноді називають країнами „Південного конуса”

Андські країни

Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі та Еквадор





Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток - водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Центром туризму є район Карибського моря, який щорічно відвідують до 20 млн осіб. Їх приваблюють клімат, завжди тепле море, чудові пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та риболовлі, а також пам'ятки історії та культури. Розвинутий тут гральний і розважальний бізнес. Головні центри туризму: Ямайка, Пуерто-Ріко, Барбадос, Багамські Острови, Трінідад і Тобаго, Аруба тощо.


2.2 Аналіз внутрішнього туризму країн регіону


Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток — водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Міжнародний туризм належить до пріоритетних напрямків розвитку національних господарств. Підставою для цього є стійкий попит з боку американських і канадських споживачів і ресурсна забезпеченість: країни володіють достатніми для розвитку туристичної індустрії природними і суспільними туристичними ресурсами, що підтверджують дані додатку 1.

Серед природних ресурсів переважають біотичні і ландшафтні, які сконцентровані в національних парках та узбережжя теплих морів із пляжами і кораловими рифами. Культурно-історична складова ресурсів презентована неперевершеними пам'ятками цивілізації майя, музеями, непересічними зразками архітектури іспанської колоніальної доби. Найбільш привабливими туристичними країнами району є Беліз, Коста-Рика, Панама. У цілому країни Центральної Америки протягом кількох останніх років приймають близько 7-8 млн туристів, із них 2 млн приїздить до Коста-Рики.

3. Карибський басейн.

Ангілья - Антильські Острови - Антигуа і Барбуда - Аруба - Багами - Барбадос - Бермуди - Віргінські Острови - Гаїті - Гваделупа - Гренада - Домініка - Домініканська Республіка - Кайманові Острови - Куба - Мартініка - Монтсеррат - Сент-Люсія - Сент-Кітс і Невіс - Тринідад і Тобаго – Ямайка.

Куба. Острівна Республіка Куба - одна із небагатьох соціалістичних країн світу. Країна розташована на великих островах Куба і Хувентуд та ще 1 600 дрібних острівках і коралових рифах, що належать до групи Великих Антильських островів. Її площа складає майже 111 тис. кв.км, населення - 11,5 млн осіб, столиця - місто Гавана.

Геотуристичне положення країни має як негативні, так і позитивні риси (таблиця 2.4).


Таблиця 2.4 – Еегативні та позитивні риси геотуристичного положення Куби

Позитивні риси

Негативні риси

розташування у зоні дії комфортних погодно-кліматичних умов, які дозволяють цілорічно розвивати масовий пляжно-купальний відпочинок

напруженість стосунків із США, що заважає налагодити повноцінний туристичний потік

давні традиції гостинності

до революційних подій саме американці були головними споживачами кубинського туристичного продукту

розташування у безпосередній близькості до північноамериканського споживчого туристичного ринку




багаті суспільні туристичні ресурси





Незважаючи на політичні колізії, до Куби щороку приїздить понад 2 млн туристів із різних країн світу.

Окрім моря, сонця і пляжів, Куба багата на інші природні туристичні ресурси: карстові печери, найцікавіші з яких розташовані в провінції Пінар-дель-Ріо поблизу міста Матансас, мінеральні джерела і лікувальні грязі (о. Сан-Дієго-де-Лос-Банос, курортні райони Ольгін та Ельгеа), озера (Лагуна-дель-Тесоро), коралові рифи, біотичні ресурси, найбільш цікаві з яких представлені на території численних національних парків і заповідників, наприклад, Сапата, Бахіа-де-Наранхо, Баконао, Сьєра-Маестра та інші.

На основі використання багатих природних ресурсів на Кубі сформувалася мережа курортних зон і центрів світового значення. Найбільшими із них є Варадеро (вважається одним із найкращих курортів Західної півкулі), Кубанакан, Сороа, Санта-Марія, Бібіхагуа і багато інших.

Шанувальники культурно - історичних атракцій знайдуть у містах на Кубі велику кількість цікавих об'єктів. Насамперед, Гавана, яка знана серед туристів бульваром Прадо, набережною Малекон, фортецями, фортами, палацами, театрами, музеями (Антропологічний і Національний музеї, Музей Гавани, Музей старовинної зброї тощо), меморіалами "Гранма" і Хосе Марті, ботанічним садом, зоопарком, оглядовими майданчиками, сучасними хмарочосами і церквами. Незмінною увагою гостей столиці користується будинок-музей Ернеста Хемінгуея у садибі "Віхія".

Специфічною туристичною атракцією на Кубі стала американська військова база Гвантанамо. Спостерігати за життям на базі туристам пропонується з пагорба, на вершині якого знаходиться ресторан. Пригодою є власне поїздка: тисяча кілометрів із Гавани потягом або автобусом, а потім кількагодинне сходження ґрунтовою дорогою до ресторану.

Разом зі стравами та напоями офіціанти пропонують бінокль: перед очима допитливих (і довірливих) туристів з'являються дахи казарм, огорожа з рядами колючого дроту, а далеко - берег, до якого колись давно пристали каравели Колумба під час його останнього плавання до Америки. 

"Кубинською Венецією" називають місто Матансас. Окрім численних мостів через річки Юмурі і Сан-Хуан, місто відоме палацом-музеєм Хунко, замком Сан-Северино, численними  історичними будівлями. Місто Ольгін цікаве собором Сан-Ісідоро, Музеєм природничих наук, пагорбом Лома-де-ла-Крус, на який ведуть 458 сходинок. В околицях міста знаходяться унікальні археологічні зони Чорро-де-Маїта і Банес.

Аруба. Аруба - окрема адміністративна одиниця Нідерландів із внутрішнім самоуправлінням, один із найбільш престижних туристичних осередків світу, площею 180 кв.км. і населенням близько 103 тис. осіб, який розташований у центрі Карибського моря за 30 км від узбережжя Венесуели. Адміністративний центр - місто Ораньєстад. 

Острів Аруба належить до групи Малих Антильських островів. Він має напрочуд красиву природу, дивне, як для тропіків, сухе повітря і практично ідеальну погоду продовж усього року. Пересічна денна температура повітря змінюється у межах +29-32оС, нічна - +24-27оС, а температура прибережних вод не опускається нижче +25оС. Ще однією природною "дивиною" Аруби є постійно прохолодний пісок на пляжах, який не припікає ніг навіть у найбільш спекотні години. На цьому дива, щоправда вже соціальні, не закінчуються: на острові практично відсутня злочинність і увесь він - суцільна безмитна зона торгівлі.

Бермуди. Бермудські острови - архіпелаг, який складається більше ніж із 300 островів, острівків і скель. Лише на 20 із них постійно живуть люди. Найбільшими островами є Бермуда, Сент-Джорджес, Сент-Дейвідс, Сомерсет, Боаз і Айрленд. Бермудські острови лежать у західній частині Атлантичного океану, неподалік від східного узбережжя США.

Загальна площа архіпелагу невелика - 53,3 кв.км, але до неї варто ще додати майже 360 кв.км. коралових рифів, які оточують Бермуди і створюють природну неповторність цього куточка Землі.

Архіпелаг - залишки давно згаслого вулкану, який підіймається над дном Атлантики більше ніж на 5 000 м. Поверхня Бермудських острові