Реферат: Міністерство освіти І науки України

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка


Формування професійної культури вчителя в контексті інтеграції україни в Європейський освітній простір


матеріали регіонального науково-практичного семінару

22 – 23 травня 2007 р.


Тернопіль 2007

ББК 74.20.04

ф 79


„Формування професійної культури вчителя в контексті інтеграції україни в Європейський освітній простір”. Матеріали регіонального науково-практичного семінару за ред. проф.Терещука Г.В.. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. – 177 с.


Рекомендовано до друку вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

протокол № 9 від 08 травня 2007 р.


© ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2007


ЗМІСТ


Теоретико-методологічні засади професійної культури вчителя


Саморегуляція педагогічної діяльності як засіб формування професійної культури майбутнього вчителя

Чайка В. М. 6

Формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя в процесі вивчення

педагогічних дисциплін

Янкович О.І. 10

Методична компетентність учителя як складова його професійної культури

Степанюк А.В. 13

Педагогічна спрямованість як аспект формування професійної культури майбутнього вчителя

^ Мешко О.І., Мешко Г.М. 17

Формування професійної культури особистості як важливої складової

професійного становлення майбутнього фахівця

Шпак М.М. 20

Освітній діалог як засіб розвитку професійної компетентності майбутніх

педагогів у сфері сімейного виховання

Радчук Г.К. 22

Культурологічна освіта в контексті підготовки майбутнього вчителя

Ревуцький М.П. 26

Емоційна культура сучасного вчителя

Кормило О.М. 28

Чуйність як морально-психологічний компонент професійної культури вчителя

Свідерська Г.. 30

Професійна культура педагога в умовах інформатизації суспільства

Морська Л.І. 33

Історія культури в системі підготовки вчителя

Шама О.І. 36

Зростання ролі історичних знань у процесі формування професійної культури вчителя

Боровська І. М. 37

Теоретичні засади соціально-педагогічної діяльності

Поліщук В.А. 39


Психологічні аспекти формування професійної культури учителя

Психологічна культура як компонент професійної культури вчителя

^ Степанов О.М., Колінець Г.Г. 44

Статеві аспекти прояву акцентуацій характеру і їх врахування в навчально-виховному процесі

Грушко В.С.  46

Психологічна культура майбутнього вчителя початкових класів як умова зростання його професіоналізму

Кізь О.Б. 48

Індивідуальний стиль спілкування як показник професійної майстерності педагога

^ Мешко Г.М., Мешко О.І. 51

Психозберігаючі технології навчання і виховання західної школи

Бойко В.М. 54

Лихослів’я як показник низького рівня професійної культури вчителів

Широкорадюк Л.А. 56


Технології формування професійної культури майбутнього

учителя в умовах кредитно-трансферної системи навчання

Зміст індивідуальної роботи студентів-філологів за кредитно-модульною системою

Сергуніна Т.О. 61

Викладання філософських дисциплін і болонський процес

Поперечна Г.А. 63


Професійна культура педагога-історика – визначальний фактор ефективності технологій навчання

Валіон О. П.  64

Технології формування професійної культури майбутнього перекладача в умовах

кредитно-трансферної системи

^ Олійник Т.С., Поліщук І.Б. 68

Індивідуальні навчально-дослідні завдання з музично-теоретичних дисциплін

як засіб формування професійної культури майбутнього вчителя музики

Шеремета І.В. 72

Інструментальна підготовка як складова формування педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва в процесі кредитно-трансферної системи навчання

Стельмащук З.М. 75

Професійна культура вчителя в контексті конкурентоспроможності україни в

європейській системі вищої освіти

В.І. Сіткар 78


Особливості формування професійної культури вчителя–предметника

Система оцінювання в контексті перевірки навчальних досягнень майбутнього вчителя історії

Ігнатенко Н.В. 81

Наукові компетенції як елемент професійної культури вчителя історії

Гонтар Т. М.  86

Історія україни як складова професійної підготовки сучасного вчителя

Свідерський Ю.Ю. 88

Шляхи покращення формування професійної культури майбутніх вчителів-предметників

через корекцію навчальної програми з фізичного виховання

^ Огнистий А.В., Огниста К.М. 90

Культура спілкування вчителя фізичної культури як елемент його педагогічної

компетентності

Омельяненко І.О. 93

Формування професійної культури спортивного педагога

(історичний аспект)

Винничук О.Т. 95

Теоретико-методичні засади професійної культури майбутнього вчителя початкових класів

Степанко А.В. 97

Формування професійної культури майбутніх вчителів початкових класів

у процесі вивчення природничих дисциплін

Гладюк Т.В. 99

Культура писемного фахового мовлення майбутнього вчителя початкової школи

^ Юрків М.М. 102

Планування самостійної роботи студентів біологічних спеціальностей при вивченні іноземної мови

Олендр Т.М.  104

Організація самостійної роботи в контексті формування педагогічної майстерності

майбутнього вчителя музики

^ Баньковський А.М., Гринчук І.П. 107

Окремі аспекти формування педагогічної культури в контексті сучасної біологічної освіти

Шевчик Л.О. 110

Формування в майбутніх вчителів методологічних знань у процесі вивчення хімії

^ Гладюк М.М. 111

Формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя трудового

навчання у процесі проектно-технологічної діяльності

^ Туранов Ю.О. , Слободенюк О.В.  114

Про деякі проблеми формування професійної культури у майбутніх вчителів математики в сучасних умовах

Лотоцький В.А.  116


Зарубіжний досвід підготовки вчителя та його запровадження

у практику вищих навчальних закладів України

Реформа шкільництва в Польщі у світлі болонського процесу

^ Ткачова Н.М. 118

Із досвіду підготовки педагогічних працівників для професійних закладів у болгарії та польщі

Каплун А.В. 120

Формування професійної культури майбутнього вчителя у вищих освітніх закладах сша

Соленко О.П. 123

Професійна підготовка майбутніх учителів іноземних мов: досвід німеччини

^ Данів Н.В. 124

Реформаторська педагогіка німеччини першої третини хх століття

Коцюбинський О. Б.  128

Сфери професійної діяльності соціального педагога у сучасному суспільстві: на прикладі німеччини

^ Пришляк О.Ю. 132

Порівняльний аналіз програм підготовки фахівців напрямку „спорт” у

Тернопільському національному педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка

та Вроцлавській академії фізичного виховання

^ Огнистий А.В., Єднак В.Д. 134


Актуальні питання становлення майбутнього фахівця

Шляхи підготовки майбутніх педагогів до інноваційної діяльності

^ Груць Г.М. 137

Інформаційний простір як сфера професійного становлення майбутнього фахівця

Горбатюк Р. М. 140

Використання інтерактивних методів навчання у підготовці педагога

^ Купина Н.М. 143

Дидактико-методичної підготовки вчителя до роботи з ілюстративним матеріалом підручника

Янченко О. 145

Застосування принципу інтеракції на уроках синтаксису основної школи згідно

загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти

Дідук Г.І. 148

З практики використання програми «intel® навчання для майбутнього»

^ Боднар В.Т. 154

Роль занять з методики викладання української літератури

у професійному самовизначенні майбутнього вчителя-словесника

Царик Л.І. 160
^ Етнічні засади етичної підготовки майбутніх соціальних працівників
Іщук С.В. 162

Чи просто нашим студентам бути здоровими ?

Олійник А.М. 165

Валеологія: концептуальні основи, cтан та перспективи розвитку

^ Лопатка Г.Ф. , Олійник А.М.  167

Навчальна дисципліна „рухливі ігри з методикою викладання” в системі підготовки фахівців

з фізичної культури
^ Шандригось В.І. 169
Спортивна боротьба – один із засобів фізичного виховання школярів
Шандригось В.І. 171
Шкільний технічний центр у діяльності загальноосвітніх закладів

^ Рак В.І., Цідило І.М., Поліщук В.А. 174





Теоретико методологічні засади

професійної культури вчителя


^ САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ


В. М. Чайка 


Сучасні вимоги до вчителя і процесу його підготовки, які відображені у державних документах і законодавчих актах, зумовлені процесами інтенсивної інформатизації суспільства, мобілізації потенціалу системи самоорганізації навчання у вищій педагогічній школі для проходження всіх етапів професійного становлення, що забезпечують формування у майбутніх учителів цілісного досвіду педагогічної діяльності, а також основних компонентів педагогічної культури. Це вимагає перегляду традиційних уявлень про розвиток особистості педагога, реалізації випереджувальних технологій його професійної підготовки.

Важливою сутнісною характеристикою вчителя, складовою його професійної підготовки, показником рівня сформованості педагогічної діяльності є педагогічна культура, яка генетично пов’язана з духовною і професійною культурою особистості.

Сформованість педагогічної культури характеризує творчу особистість, яка постійно розмірковує, мислить альтернативно, незадоволена одержаними здобутками, здійснює пошук причин тих чи інших явищ, володіє розвинутим прагненням до творення. Формування педагогічної культури означає розвиток у студентів самосвідомості, самостійності, незалежності суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, здатність орієнтуватися у світі духовних цінностей, уміння приймати рішення і нести відповідальність за свої дії і вчинки [2].

Критерієм культури особистості, на думку А. Деркача, є оптимальність і конструктивність її власного самовираження, самореалізації і того способу професійної діяльності, за допомогою якого вона здійснює цю діяльність [3, 84].

Оскільки вчитель постійно знаходиться в ситуації морального, етичного, світоглядного вибору, оцінювання та регулювання педагогічних обставин і ситуацій, постановки мети і завдань, пошуку засобів їх досягнення, прийняття рішень та їх реалізації, то методологічно важливим є положення про органічний зв’язок культури з педагогічною діяльністю.

Феномен професійно-педагогічної культури можна уявити як інтегральну якість особистості педагога, умову та передумову ефективної педагогічної діяльності, узагальнений показник професійної компетентності вчителя і мету професійного самовдосконалення. Основним змістом професійно-педагогічної культури вчителя є його здатність до безперервної самоосвіти, самовиховання, саморозвитку, перетворювальної діяльності, свідомого підкорення діяльності ціннісним соціокультурним пріоритетам, ефективного самоуправління і творчої самореалізації.

Основними критеріями визначення рівнів сформованості культури особистості є оптимальність і конкретність її соціального і професійного самовираження, самореалізації [5, 34-37].

У психолого-педагогічній літературі педагогічну культуру характеризують як вияв сутнісних духовно-творчих властивостей особистості, професійної діяльності і спілкування вчителя (А. Барабанщиков [1]). Спираючись на методологічні основи, І. Ісаєв пропонує чотирьохкомпонентну модель професійно-педагогічної культури, структурними складниками якої є аксіологічний, технологічний, творчий, особистісний [4]. Якщо педагогічну діяльність розглядати як вирішення різних завдань, які за своєю суттю стають завданнями соціального управління, то вона може бути подана на технологічному рівні послідовністю таких технологій: педагогічний аналіз, цілепокладання та планування, організація, контроль, регулювання і корегування навчально-виховного процесу. Саме в такому контексті педагогічна культура реалізовує функції регулювання, зберігання, відтворення й розвитку педагогічної реальності. Таке розуміння сутності педагогічної культури зумовлює необхідність розгляду проблеми саморегуляції педагогічної діяльності як її елемента, як засобу професійної підготовки вчителя, як умову його саморозвитку. В. Сластьонін з реалізацією культурологічного підходу до педагогічної освіти пов’язує можливість подолання тенденцій розвитку безособистісної, абстрактно-формальної педагогіки, а формування професійної культури вчителя вважає найважливішим об’єктом наукового пізнання й організаційно-управлінських рішень [6, 17].

Результати аналізу емпіричних даних свідчать, що, незважаючи на наявність нормативних, алгоритмічних елементів, педагогічна діяльність пов’язана з вирішенням великої кількості нестандартних, непередбачуваних ситуацій, корекцією педагогічних дій, що спонукає вчителя до саморегулятивної діяльності, яка є сферою прояву його творчих можливостей, компонентом професійної культури.

У будь-якого вчителя зазвичай функціонують певні внутрішні елементи особистісної регуляції поведінки і діяльності, але у більшості фахівців (58%) професійні рішення не стають внутрішнім надбанням, результатом усвідомленого вільного вибору, оскільки в основному зорієнтовані на задані дидактико-методичні схеми та існуючі стереотипи. Як наслідок, 60,6% учителів не здійснюють цілеспрямованого аналізу результатів педагогічної діяльності, її основні компоненти не стають об’єктом самопізнання і саморегуляції. Цьому часто не сприяє і робота представників шкільної адміністрації, яка не завжди спрямована на розвиток професійної активності вчителя, не стимулює його до самопізнання, не містить конструктивних пропозицій та ефективних варіантів побудови навчально-виховного процесу.

Мета статті – визначити дидактико-пізнавальні можливості саморегуляції педагогічної діяльності як ефективного засобу формування професійної культури майбутнього вчителя в системі його підготовки.

Результати аналізу процесу навчання студентів у педагогічних вищих навчальних закладах (ВНЗ) свідчать про те, що серед основних вад традиційної системи підготовки майбутніх учителів у контексті досліджуваної проблеми можна назвати такі: 1) спрямованість тематики занять з дисциплін психолого-педагогічного циклу недостатньо відповідає завданням підготовки до самовдосконалення, самоорганізації, самооцінки, саморегуляції педагогічної діяльності, має в основному теоретичний характер і містить тільки окремі практичні питання; 2) у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін знання теорії недостатньо трансформуються у метод моделювання, програмування і діагностики процесу навчання, пояснення сутності і суперечливості педагогічних явищ і об’єктів не стають основою для прийняття конкретних рішень у процесі практичної діяльності; 3) навчально-пізнавальна діяльність студентів здійснюється в основному на емпіричному рівні у форматі індуктивного шляху пізнання.

Результати аналізу навчальних планів, програм, підручників і посібників з дисциплін психолого-педагогічного циклу, діагностика рівнів сформованості мотиваційного, теоретичного і практичного компонентів готовності студентів вищої педагогічної школи до саморегуляції педагогічної діяльності свідчать про те, що питанням підготовки до досліджуваного феномена не приділяється належна увага і як наслідок – майбутні фахівці і вчителі-практики не здійснюють цілеспрямовного аналізу педагогічної діяльності, її основні компоненти не стають об’єктом самоусвідомлення і саморегуляції. З’ясовано, що причина цього явища полягає у відсутності відповідних мотивів самовдосконалення, несприйнятті себе як активного суб’єкта власної діяльності, неусвідомленні залежності успішності та ефективності діяльності від особистісних якостей. У вивченні дисциплін психолого-педагогічного циклу має місце слабка спрямованість знань на самоосвітню, самоаналітичну пізнавальну діяльність, несформованість уміння теоретично осмислювати факти та явища педагогічного процесу.

Розробка системи формування педагогічної культури через організацію саморегулятивної діяльності потребує аналізу емпіричного досвіду підготовки майбутнього вчителя, а також філософської, культурологічної, психологічної та педагогічної літератури з цієї проблеми. Узагальнюючи праці, в яких розкрито ці питання, можна виділити кілька напрямів наукових досліджень: розкриття загальних основ розвитку професійної культури (Н. Крилова, Н. Ничкало, Т. Саломатова, О Смірнова, Г. Соколова та ін.); вивчення основних проблем формування особистості вчителя як суб’єкта діяльності, цілісності його професійно-педагогічної підготовки (В. Бондар, С. Гончаренко, В. Гриньова, І. Зязюн, Н. Кичук, В. Кравець, М. Кузьміна, С. Максименко, О. Пєхота, О. Пометун, В. Семиченко, С. Сисоєва, В. Сластьонін, М. Сметанський, Р. Хмелюк та ін.); висвітлення окремих аспектів професійної культури вчителя (Т. Бутенко, В. Грехнєв, В. Кан-Калик, Я. Коломинський, С. Мельничук, А. Мудрик, І. Синиця, Г. Тарасенко та ін.).

Розглянута понятійно-термінологічна система характеризує явище саморегуляції педагогічної діяльності як загальний базовий інваріант для теорії і методики професійної освіти. Водночас „саморегуляція педагогічної діяльності” як спеціальне наукове поняття не є усталеним і потребує всебічного вивчення, аналізу взаємозв’язків основних компонентів.

Результати психолого-педагогічних досліджень (О. Пєхота, В. Семиченко, О. Чебикін та ін.) свідчать, що реально існуюча система навчання у педагогічних ВНЗ у кращому випадку формує у студентів здатність до стихійного професійного саморозвитку, що виявляється під час розв’язання вузьких ситуативних завдань щодо самоорганізації особистості в навчанні чи професійній діяльності. Розробка системи підготовки майбутнього вчителя до саморегуляції педагогічної діяльності враховує такі методологічні орієнтири: ідею суб’єктності, що започаткована у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна; ідею унікальності внутрішнього світу людини, саморозвитку її як суб’єктивної реальності, що знайшла своє відображення у працях І. Беха, Т. Березіної, І. Кона, В. Слободчікова, А. Спіркіна, Г. Цукерман, І. Чеснокової та ін.; ідею гуманістичної психології про самоактуалізацію педагога як вищу форму його саморозвитку, тобто його здатності реалізувати те, що в ньому закладено, відповідно до власних вищих потреб – істини, краси, досконалості та ін. (А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Олпорт, В. Франкл).

Методологічні основи дослідження визначено відповідно до компаративного і міждисциплінарного змісту явища саморегуляції педагогічної діяльності, що має прямі та опосередковані зв’язки із загальною, віковою, педагогічною психологією, загальною і професійною педагогікою, історією педагогіки, з педагогікою школи та теорією професійно-педагогічної підготовки. Результати наукових досліджень з різних галузей наук забезпечили можливість комплексно вивчати феномен саморегуляції педагогічної діяльності в системі наукових знань з урахуванням їх сучасного рівня розвитку, теоретично інтерпретувати результати емпіричної та експериментальної роботи.

На основі результатів аналізу наукових ідей і теоретико-методологічних підходів визначено сутність саморегуляції педагогічної діяльності як рефлексивної особистісної характеристики і категорії психолого-педагогічної науки, яка відображає процес забезпечення ефективної взаємодії вчителя із змістом і результатами власної педагогічної діяльності, приведення своїх можливостей відповідно до її вимог. Складність і багатоаспектність процесу саморегуляції педагогічної діяльності, його динамічний комплексний характер обумовлюють необхідність досліджувати його з позицій системного підходу, який виявляється в усвідомленні мети, мотивів, моделюванні умов, розробці програми діяльності, в пошуку причин її неуспішності, коли від наслідків результатів учитель просувається до причин, тобто організує і регулює власну діяльність як систему, здійснює її корегування відповідно до вимог конкретної ситуації. Мета саморегуляції педагогічної діяльності, насамперед, передбачає вивчення, аналіз, регуляцію її основних об’єктів: дидактичних цілей, завдань, принципів, методів, форм і засобів навчання, етапів уроку та їх взаємозв’язків, результатів навчання, рівня розвитку особистості учня, власних суб’єктивних станів. Результат саморегуляції становить мисленнєве порівняння станів і процесів, що мали місце у власній практиці, із уже засвоєними знаннями про їх важливі форми, варіанти, формулювання висновків на основі цього порівняння.

Це можливе за наявності еталону (взірця) для такого ототожнення та оцінки власної діяльності і власних професійно-особистісних якостей. Таким еталоном для вчителя може бути: 1) особистий задум (модель), що передує професійній діяльності і охоплює професійно-педагогічні цінності; 2) діяльність інших учителів, роботу яких він спостерігав, вивчав. Такий еталон під час професійного самопізнання повинен окреслюватись вчителем як прототип його педагогічної діяльності.

Саморегуляцію педагогічної діяльності можна охарактеризувати як систему, що функціонує у двох вимірах: статичному і динамічному. Статичний вимір системи відображає усталену структуру педагогічної теорії, компоненти якої складаються із взаємозв’язаних категорій, понять, ідей, наукових положень, які відбивають результати пізнання процесу навчання.

Динамічний вимір – це рух дидактико-технологічних знань та вмінь, які забезпечують розвиток особистості, самопізнання і саморегуляцію об’єктів педагогічної діяльності. Тому досліджувати систему саморегуляції педагогічної діяльності вчителя необхідно як на основі компонентно-структурного (при вивченні статичного аспекту системи), так і структурно-функціонального підходів (при вивченні динамічного аспекту).

Формування системи саморегуляції педагогічної діяльності здійснюється у взаємозумовленому розвитку всіх компонентів. Ядром її є ціннісно-цільовий складник, який включає педагогічні цінності як відносно стійкі орієнтири, що забезпечують зіставлення цілей і змісту діяльності з вимогами ситуації.

Обґрунтовано, що формування системи наукових знань, які становлять основу підготовки до діяльності саморегуляції, пов’язане з необхідністю забезпечити оптимальне співвідношення між знаннями теорії саморегуляції і знаннями сутності та закономірностей навчально-виховного процесу, які є одним з основних об’єктів самоаналітичної і саморегуляційної діяльності.

Результати системно-функціонального аналізу педагогічної діяльності вчителя, структури наукових основ управління, педагогіки, психології, педагогічних технологій дали змогу визначити підсистему теоретико-методологічних, психолого-педагогічних і дидактико-технологічних знань та діагностико-прогностичних, самоаналітичних і саморегуляційних умінь як основу для здійснення діяльності саморегуляції. Основою побудови підсистем знань і визначення складу дидактико-технологічних знань є ланки пізнавального циклу, основні компоненти теорії навчання, структура саморегуляції педагогічної діяльності. Названі чинники обслуговують системний самоаналіз процесу навчання і саморегуляції педагогічної діяльності від постановки і прийняття мети і завдань, їх реалізації до одержання й оцінки їх результатів. У цю систему знань входять також питання теоретико-методологічного характеру, умови і критерії ефективності функціонування педагогічного процесу і педагогічної діяльності, а також вимоги до прийняття рішень щодо її вдосконалення.

Основними психолого-педагогічними умовами ефективності педагогічної системи формування професійної культури майбутніх фахівців засобами саморегуляції педагогічної діяльності є ціннісно-цільова спрямованість навчально-виховного процесу на формування компонентів саморегуляції; забезпечення синтезу знань теорії і технології саморегуляції педагогічної діяльності та знань теорії і практики навчання; залучення майбутніх учителів до діяльності, адекватній структурі її саморегуляції. Ці умови забезпечують взаємозв’язки і взаємодії між суб’єктами навчально-виховного процесу і виявляються в діяльності викладача через планування, організацію, регулювання й контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

Для формування професійної культури майбутнього вчителя засобом саморегуляції педагогічної діяльності в умовах аудиторної, позааудиторної, індивідуальної та самостійної роботи доцільно використовувати інтерактивні методи організації навчальної діяльності: створення програм самоаналізу і саморегуляції педагогічної діяльності, дидактична гра, моделювання, дискусія, презентація, аналіз професійних ситуацій, кейс-метод, тренінг, комп’ютерне тестування.

Визначено, що серед форм організації навчального процесу найбільш ефективними є лекції-бесіди, лекції-консультації, практичні заняття, усні журнали, лабораторно-практичні заняття, індивідуальні науково-дослідні завдання, самостійна та індивідуальна робота, наукові проблемні групи.

Для формування компонентів готовності до саморегуляції педагогічної діяльності важливо використовувати мультимедійні засоби інтерактивних технологій: електронні підручники, посібники, навчальні програми, бази даних електронної бібліотеки, інтерактивний дидактичний комплекс дисциплін психолого-педагогічного циклу, Internet.

Таким чином, результати аналізу теорії і практики навчання і виховання майбутнього вчителя дали змогу визначити, що саморегуляції педагогічної діяльності – компонент професійної культури вчителя, універсальна характеристика педагогічної діяльності, що виявляється в різних формах його активності; системне особистісне утворення, яке характеризує міру оволодіння технологією самоорганізації педагогічної діяльності, розвиток суб’єктної позиції вчителя, вибірково взаємодіє із соціально-педагогічним середовищем, психічними процесами і володіє інтегративними якостями цілого. Особливості формування професійної культури майбутнього вчителя через саморегуляцію педагогічної діяльності обумовлені індивідуальними, психофізіологічними, віковими характеристиками, соціальним і педагогічним досвідом особистості.

Перспективи подальших досліджень полягають у визначенні умов та способів розвитку компонентів саморегуляції педагогічної діяльності в умовах кредитно-трансферної системи організації навчального процесу ВНЗ, у системі методичної роботи школи, післядипломної освіти.


Список використаних джерел

Барабанщиков А. В. Проблемы педагогической культуры преподавателей вузов. К вопросу о сущности педагогической культуры // Советская педагогика. – 1981. – №1. – С. 45-51.

Гриньова В. М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя: теоретичний та методичний аспекти: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04. – К., 2001. – 45 с.

Деркач А. А. Акмеология: личностное и профессиональное развитие человека. Акмеологические основы управленческой деятельности. – М.: РАГС, 2000. – 340 с.

Исаев И. Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя высшей школы: воспитательный аспект: Учеб. пособие – М.; Белгород: Вазелица, 1992. – 102 с.

Методология и стратегия акмеологического исследования. – М.: МПА, 1998. – 148 с.

Формирование профессиональной культуры учителя: Учеб. пособие / Под ред. В. А. Сластенина. – М.: Прометей, 1993. – 178 с.

Чайка В. М. Підготовка майбутнього вчителя до саморегуляції педагогічної діяльності: Монографія / За ред. Г. В. Терещука. – Тернопіль: ТНПУ, 2006. – 275 с.

^ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН


О.І. Янкович


Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства супроводжується зниженням його загальної і передусім духовної культури. На жаль, ця тривожна тенденція має місце не лише у нашій країні, але й у зарубіжних державах. Катастрофічно зростає злочинність; поширюються наркоманія, проституція; матеріальні цінності підмінюють моральні; прагнення до комфортного життя витісняє бажання жити порядно; посилення інтересу до інформаційно-комунікаційних технологій поєднується із втратою інтересу до класичної музики, мистецтва, літератури.

Зрозуміло, тривають пошуки причин цього небезпечного явища. Фахівці стверджують, що людина виявилась непристосованою до нового темпу розвитку цивілізації. Відбулося це не сьогодні, а вже десь у 30-і-40-і роки ХХ століття [1, 54]. На думку вчених, виховання людини безнадійно відстає від стрімкого розвитку навчання та сучасних інформаційних технологій. Таким чином, виникала потреба у виробленні нових підходів щодо виховання і формування загальної культури особистості.

Існують також інші припущення щодо причин загального зниження рівня духовної культури людства. Виходячи з того, що зараз прискореними темпами відбувається руйнування таких органічних традиційних цінностей, як патріотизм, релігія, сім’я, виникла гіпотеза про повернення до так званого „вторинного варварства”, яке буде відрізнятися від первісного дикунства тільки тим, що це буде цинічне варварство розуму. До такого висновку дійшов ще в середині ХVIII ст. італійський філософ Дж. Віко, виходячи з циклічного розуміння історії. На думку Михайла Чугуєнка, автора книги „Україна, яка шокує”, „навіть неозброєним оком помітний відбиток племінного ладу на сучасній молодіжній субкультурі. Візьмімо, наприклад, клубні дискотеки та „глобальні вечорини” тінейджерів – хіба це не ті ж самі печерні збіговиська, на яких гуляв розмальований з ніг до голови первісний натовп? Хіба викрутаси, що лежать в основі сучасних танцювальних па, ці судомні рухи під гіпнотичний ритм афро-американської музики не нагадують шалені танці дикунів на зорі нашої історії?” [7, 15]

Думки вчених дещо різняться з приводу причин втрати духовної культури людства. Що стосується шляхів її піднесення, то ні в кого не виникає сумнівів, що свій погляд необхідно спрямувати на школу та педагогічний навчальний заклад, де мають закладатися паростки високої духовності та моральності. Вчитель, який володіє професійно-педагогічною культурою, здатний долати суспільні негаразди через виховання особистості школяра, який сповідує тисячоліттями виплекані моральні цінності та норми. Незаперечним є факт, що чим вища професійна культура педагога, тим вищий рівень культурологічного розвитку особистості учня.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблеми професійної культури та її формування викликають посилений інтерес серед науковців, знайшовши змістовний виклад в роботах В.Г. Кременя, В.А. Ткаченка, І.А. Зязюна, В.О. Кудіна, Ю.І. Палюхи, В.Ю. Вілкова, О.І. Салтовського, Б.А. Гаєвського, О.Г. Романовського та інших. Певна увага приділяється й таким, порівняно недавно уведеним в наш науковий обіг, поняттям, як корпоративна культура, організаційна культура тощо. Педагогічна культура вчителя відображена у дослідженнях Є.В. Бондаревської, Т.В. Іванової, Н.Г. Ничкало та інших вчених. Сучасні надбання стали можливими завдяки використанню історико-педагогічної спадщини, зокрема ідей класиків педагогіки Й.Г. Песталоцці, Ф.В.А. Дістервега, В.О.Сухомлинського про розвиток як загальної, так і педагогічної культури вчителя.

Разом з тим, необхідно визнати, що залишаються ще не вирішені проблеми формування педагогічної культури майбутнього вчителя. У ряді педагогічних досліджень простежується змішування понять „професійна культура” та „педагогічна культура”. Науковцями не досягнуто одностайності в обґрунтуванні шляхів формування професійної культури майбутнього вчителя.

Таким чином, актуальність статті зумовлена необхідністю підготовки вчителя, носія духовно-моральних цінностей, який здатний вирішувати важливі морально-патріотичні проблеми суспільства, сприяти поширенню високої загальної культури.

Мета статті: висвітлення теоретичних основ та розроблення технології формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя.

Для реалізації мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:

З’ясувати суть понять „педагогічна культура” та „професійна культура”.

Визначити основні компоненти професійно-педагогічної культури у класичній та сучасній зарубіжній і вітчизняній педагогіці.

Встановити основні етапи технології формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя в процесі вивчення педагогічних дисциплін.

Розробити рекомендації із удосконалення підготовки майбутнього вчителя як носія професійно-педагогічної культури.

Методи дослідження: історико-логічний, історико-ретроспективний, порівняльно-зіставний, моделювання і систематизації.

Виклад основного матеріалу. Педагогічна культура, як явище нерозривно зв’язує дві суспільні системи – педагогіку і культуру. Таким чином, у загальній культурі потребує вивчення педагогіка, а у педагогіці – культура.

Трапляється, що науковці змішують поняття „педагогічна культура” та „професійна культура”. На думку дослідниці педагогічної культури майбутнього вчителя, доктора педагогічних наук, професора Т.В. Іванової, термін „педагогічна культура” ширший ніж культура професійна. Педагогічною культурою повинні володіти не тільки педагоги, але й спеціалісти інших профілів: „Педагогічна культура – це синтез духовного і професійного в людині, а головне, саме сформованість педагогічної культури дозволить передати, привити, сформувати ці якості у представників будь-якої професії” [1, 40]. Педагогічну культуру можна розділити на педагогічну культуру діяльності та на педагогічну культуру особистості.

Педагогічна культура діяльності характеризує не лише роботу вчителя, але і його систему цінностей, серед яких необхідно назвати формування громадянської і особистої позиції, вивчення і відтворення кращих зразків людської діяльності і культурно-історичних цінностей. Педагогічну культуру особистості складають сукупність особистісних характеристик, таких як гуманістична спрямованість особистості педагога, творче педагогічне мислення, здатність до інноваційної діяльності тощо.

Актуальною проблемою на сучасному етапі є не лише встановлення термінологічної бази, а й створення еталонів вчителя та виділення компонентів професійно-педагогічної культури. Необхідно відзначити, що вимоги до вчителя змінюються у відповідності із історичними періодами та соціальним замовленням суспільства. Ці чинники знаходять своє відображення у підходах до професійної культури вчителя.

У зарубіжній педагогіці проблеми професійної культури висвітлені у дослідженнях Л.І. Бейєра, К.Д. Борича, Р. Брунера, Дж.А. Пагано, Л. Троубриджа, В. Файнберга, В. Цифройнда та ін. На їх думку, найпоширенішими компонентами професійно-педагогічної культури вчителя є такі: вміння ставити цілі та планувати свою роботу, знання особливостей дітей, віра в учня, висока культура спілкування, прагнення до саморозвитку і самовдосконалення та інші.

Формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя відбувається передусім в процесі вивчення педагогічних дисциплін, хоч, зрозуміло, не мож