Реферат: Вісник

ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА




№ 2 (213) СІЧЕНЬ

___

2011

2011 січень № 2 (213)

ВІСНИК
ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА





СОЦІОЛОГІЧНІ НАУКИ

Заснований у лютому 1997 року (27)

Свідоцтво про реєстрацію:

серія КВ № 14441-3412ПР, видане Міністерством юстиції України 14.08.2008 р.


Рекомендовано до друку

на засіданні Вченої ради

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка

(протокол № 6 від 21 січня 2011 року)


Виходить двічі на рік

^ Засновник і видавець –

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка


^ Редакційна колегія:

Головний редактор – доктор педагогічних наук, професор Курило В. С.

^ Заступник головного редактора –

доктор педагогічних наук, професор Савченко С. В.
Випускаючі редактори –
доктор історичних наук, професор Бур’ян М. С.,
доктор медичних наук, професор Виноградов О. А., доктор філологічних наук, професор Галич О. А., доктор педагогічних наук, професор Горошкіна О. М., доктор сільськогосподарських наук, професор Конопля M. I., доктор філологічних наук, професор Синельникова Л. М.,
доктор педагогічних наук, професор Харченко С. Я.


^ Редакційна колегія серії «Соціологічні науки»:

Головний редактор –

Кононов І. Ф., доктор

соціологічних наук, професор

Заступники

головного редактора –

Хобта С. В., кандидат соціологічних наук, доцент

Лебідь Л. І., кандидат соціологічних наук, старший викладач

доктор соціологічних наук, професор Куценко О. Д.

доктор соціологічних наук, професор Рущенко І.П.,

доктор соціологічних наук, професор Сокурянська Л. Г.,

доктор соціологічних наук, професор Катаєв С. Л.,

доктор соціологічних наук, доцент Коваліско Н. В.,

доктор філософських наук, професор Лобас В. Х.,

доктор філософських наук, професор Гаврилов М. І.,

доктор соціологічних наук, професор Каменська Т. Г.,

доктор соціологічних наук, доцент Барматова С. П.


^ Редакційні вимоги

до технічного оформлення статей

Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска. Набір тексту здійснюється у форматі Microsoft Word (*doc, *rtf) шрифтом № 12 (Times New Roman) на папері формату А-4; усі поля (верхнє, нижнє, праве й ліве) — 3,8 см; верхній колонтитул — 1,25 см, нижній — 3,2 см.

У верхньому колонтитулі зазначається: Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № ** (***), 2011.

Інформація про УДК розташовується у верхньому лівому кутку без відступів (шрифт нежирний). Ініціали і прізвище автора вказуються в лівому верхньому кутку (через рядок від УДК) з відступом 1,5 см (відступ першого рядка), шрифт жирний. Назва статті друкується через рядок великими літерами (шрифт жирний).

Зміст статті викладається за планом: постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми та на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується ця стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з певним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з цього дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Усі перелічені елементи повинні бути стилістично представлені в тексті, але графічно виділяти їх не треба.

Посилання на цитовані джерела подаються в квадратних дужках після цитати. Перша цифра — номер джерела в списку літератури, який додається до статті, друга — номер сторінки, наприклад: [1, с. 21] або [1, с. 21; 2, с. 13–14]. Бібліографія і при необхідності примітки подаються в кінці статті після слова „Література” або після слів „Література і примітки” (без двокрапки) у порядку цитування й оформляються відповідно до загальноприйнятих бібліографічних вимог. Бібліографічні джерела подаються підряд, без відокремлення абзацем; ім’я автора праці (або перше слово її назви) виділяється жирним шрифтом.

Статтю завершують 3 анотації обсягом 3 – 4 рядків українською, російською та англійською мовами із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові автора, назви статті та ключовими словами (3 – 5 термінів).

Стаття повинна супроводжуватися рецензією провідного фахівця (доктора, професора).

На окремому аркуші подається довідка про автора (прізвище, ім’я, по батькові; місце роботи, посада, звання, учений ступінь; адреса навчального закладу, кафедри; домашня адреса; номери телефонів (службовий, домашній, мобільний).

© ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011

ЗМІСТ


^ ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПРОЕКТ «ЛУГАНСЬК – 2010: МІСЦЕВІ ВИБОРИ І МІСЬКА ГРОМАДА»

1.

Кононов І. Ф. Суспільний вибір у міській громаді...................

5

2.


Кононов І. Ф. Місто як поле суспільного вибору (на прикладі місцевих виборів 31 жовтня 2010 р. у місті Луганськ)......................................................................................



21

3.


Хобта С. В. Чинники покладання кордонів міської громади (на прикладі міської громади м. Луганська)...............………...


44

4.

Живілова М. С. Образ міста Луганська: просторовий вимір...............................................................................................


57

5.

Лебідь Л. І. Карта проблем сучасного українського суспільства (за даними соціологічного опитування у м. Луганськ)....................................................................................



63

6.

^ Віхров М. М. Криза соціальної солідарності та її вираження в місцевому виборчому процесі: Луганський контекст...........................………………………………………...



79

7.

Уколова А. А. Соціально-професійна структура та освітній рівень населення м. Луганська: проблеми співвіднесення........


86

8.

Єнін М. Н. Засоби масової інформації у місцевому виборчому процесі.........................................................................


97

9.


Петренко О. С. Вплив соціальних та демографічних факторів на поширеність феномена громадянських/ консенсуальних шлюбів................................................................



109


^ ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

10.

Нікіфоров А. Р. Деякі особливості електоральної поведінки кримських виборців у світлі результатів останніх виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (31 жовтня 2010 р.)…………………………………........................................



121

11.


Гераськов С. В. Місцеві вибори-2010 на Донеччині: теоретичний і практичний аспекти………………………….....


132





^ УРБАНІСТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ




12.

Чантурія А. В. Місто як текст: семіотичний аспект аналізу....

143

13.

Ємець І. О. Місто як уособлення різних моделей представництва: виміри відповідальності та громадянського суспільства.....................................................................................



151



^ ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

14.


Ларіна К. О. Розробка нових підходів до формування спільних малих інноваційних підприємств як інструменту активації соціально-економічного партнерства сучасних України та Росії…………….........................................................



163





^ СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ




15.


Калініна К. М. Університет в старопромисловому регіоні.............................................................................................


169

16.


Мотунова І. Г. Університет як простір міжкультурного діалогу.................................................................................………


177





^ СОЦІОЛОГІЯ СУСПІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ




17.

Рознатовський І. В. Особистість терориста: мотиви до дії, психологічні та соціальні особливості........................................


187





^ ІСТОРІЯ СОЦІОЛОГІЇ ЗА РУБЕЖЕМ




18.

Зірак Абдулла Карім. Соціологія в Курдистані.......................

194





ПОВІДОМЛЕННЯ




19.

^ Священик Олексій Слюсаренко. Релігія та наука в сучасному світі…...........................................................................


202

20.

Рашидов С. Ф. Джерела і причини конфліктів в ісламському світі................................................................................................


204

21.

Сурова н. ю. Міжнародна школа русистики як інструмент міжкультурної комунікації……………………………………...


207




Відомості про авторів…………………………..………………

211

Дослідницький проект «Луганськ – 2010: місцеві вибори і міська громада»


УДК [316.334.3:324] (477.61)


Кононов І.Ф.


^ СУСПІЛЬНИЙ ВИБІР У МІСЬКІЙ ГРОМАДІ


Цей текст є вступним до серії статей, в яких аналізуються дані, отримані в результаті двох опитувань у місті Луганську в вересні – жовтні 2010 р., що були здійснені в межах дослідницького проекту «Луганськ – 2010: місцеві вибори і міська громада». Проект мав дослідницький характер, а отже його метою було отримання фундаментальних знань про поведінку мешканців великого міста в період місцевих виборів. Прикладні аспекти цього проекту були редуковані суто до інформаційних впливів. Основні результати, отримані під час опитувань, були оприлюднені в Інтернет-виданні «Остров»[1].

^ Про проект.

Проект став результатом діяльності наукового колективу кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, громадської організації «Центр з вивчення суспільних процесів та проблем гуманізму» й Інтернет – видання «Остров». Сама ідея проекту, створення програми та інструментарію для його польового етапу, належали автору цих рядків, під чиїм науковим керівництвом проект і був реалізований. Суттєва роль у вдосконаленні інструментарію для опитування належить к. соц. н. Хобті С. В. Вона розробила модель вибіркової сукупності, написала інструкцію для інтерв’юерів і провела для них інструктаж, а також здійснювала безпосереднє керівництво польовими етапами дослідження. Під керівництвом Хобти С. В. було здійснено математичну обробку даних, в якій взяли участь к. соц. н. Лебідь Л. І. та асп. Уколова А. А. Лебідь Л. І. та Уколова А. А. здійснювали контроль за роботою інтерв’юерів. Суттєвою була допомога в обробці даних з боку магістранток Живілової М. та Калганової І. Інтерв’юерами під час дослідження працювали студенти-соціологи 2, 3 та 5 курсів, що в цей час перебували на практиці.

Під час опитування застосовувалася випадкова вибірка. Процедура формування вибіркової сукупності мала такий вигляд. Спочатку був створений список вулиць та кварталів міста Луганська. Потім випадковим чином були обрані місця опитування. В цілому вони досить рівномірно розподілилися по території міста. Під час польового етапу пошуки респондента провадилися за такими принципами: на визначеній стороні (парна/непарна) вулиці інтерв’юер знаходив будинок, що був визначений як точка початку опитування. Від цієї стартової адреси інтерв’юер починав рух та пошук респондента у приватному секторі з кроком 5 будинків та 10 квартир в багатоповерхових будинках по ходу збільшення нумерації помешкань. Відлік будівель здійснювався по визначеній стороні вулиці. У разі, якщо будівель на вулиці не вистачало, інтер’єр повертав на сусідню вулицю так, щоб не перетинати дорогу. В домогосподарстві/родині дозволялося опитувати лише одну людину. Відбір респондента в родині здійснювався за принципом “найближчого дня народження”. Для цього зі слів будь-кого з дорослих членів домогосподарства інтерв’юер визначав дні народження усіх членів родини у віці 18 років та старше. Далі інтерв’ю проводилось з тим з членів родини, чий день народження буде ближчим до дати опитування. Така процедура давала достатні підстави для того, щоб вважати, що кожен член міської громади мав рівні шанси потрапити до вибіркової сукупності. Під час першого опитування (25 вересня – 1 жовтня 2010 р.) вибіркова сукупність становила 707 чол. (похибка 3,76%), під час другого (20 – 24 жовтня 2010 р.) – 671 чол. (похибка 3,9%). Загальні характеристики вибіркових сукупностей подам у табличній формі.

^ Таблиця 1

Розподіл опитаних за статтю

Стать

Перше опитування

Друге опитування

Кількість

(чол.)

%

Кількість

(чол.)

%

Жіноча

450

63,6

400

59,6

Чоловіча

257

36,4

271

40,4

Total

707

100

671

100

















^ Таблиця 2

Розподіл опитаних за віком

Вікові групи

Перше опитування

Друге опитування

Кількість (чол.)

%

Кількість (чол.)

%

18-30

198

28,0

110

16,4

31-45

160

22,6

144

21,5

46-60

168

23,8

179

26,7

Старші за 60

173

24,5

222

33,1

Всього відповідей

699

98,9

655

97,6

Не відповіли

8

1,1

16

2,4

Total

707

100

671

100

^ Таблиця 3

Розподіл опитаних за освітою

Освіта

Перше опитування

Друге опитування

Кількість (чол.)

%

Кількість (чол.)

%

Вища

298

42,1

234

34,9

Середня спеціальна або неповна вища

273

38,6

233

34,7

Повна середня

86

12,2

128

19,1

Неповна середня

38

5,4

50

7,5

Початкова

8

1,1

1

0,1

Всього відповідей

703

99,4

646

96,3

Немає відповіді

4

0,6

25

3,7

 Total

707

100

671

100


Етнічні параметри вибіркової сукупності під час першого опитування були такими: українці – 64,4%; росіяни – 23,5%; білоруси – 1,1%; татари – 0,2%. Ще 0,5% належали до інших етнічних груп. 10,3% відмовились назвати свою етнічну приналежність, або їм було складно це зробити. Під час другого опитування етнічні характеристики вибіркової сукупності були такими: українці – 60,5%; росіяни – 34,3%; білоруси – 0,4%; татари – 0,1%. До інших етнічних груп віднесли себе ще 1,5% респондентів. Не дали відповідь про свою етнічну приналежність 3,1% опитаних мешканців Луганська.

В цілому відхилення між параметрами вибіркових сукупностей під час першого і другого опитувань, з одного боку, вкладаються в межі теоретичної похибки вибірки. Але, з іншого боку, пояснюються відхиленням інтерв’юерів від інструкції. Це більш характерно для першого опитування. Вибіркова сукупність під час другого опитування за своїми пропорціями є ближчою до генеральної сукупності, якою виступали всі виборці Луганська.

^ Проблемне поле дослідження.

Наша дослідницька увага була зорієнтована на декілька проблем, поєднаних загальними рамками суспільного вибору. Відомо, що з 1997 р. в Україні діє Закон про місцеве самоврядування. Його ідеологія передбачає суб’єктність територіальних громад, які є самоврядними. Самоврядування здійснюється за моделлю представницької демократії, коли громадяни обирають своїх представників і довіряють їм приймати рішення щодо колективних проблем. Згідно з законом про місцеві вибори 2010 р. вибори здійснюються за змішаною системою – по мажоритарних округах та за партійними списками. Але більш ніж 10-річний досвід місцевого самоврядування в Україні продемонстрував, що територіальні громади не набули характеру колективних суб’єктів. Мало того, в Україні можна констатувати кризу міст, яка виникла внаслідок недостатності їх власної фінансової бази для вирішення покладених на міські ради проблем. В принципі можна вести мову про те, що прояви цієї кризи характерні і для інших самоврядних поселень. Наочними її проявами є перманентний поганий стан поселенської інфраструктури, поселенського середовища загалом. Аспектами цього є незадовільний стан доріг, стан житлово-комунального господарства, який вже котрий рік загрожує гуманітарною катастрофою, переповнені полігони побутових відходів і відсутність сучасної індустрії переробки сміття, загрозливий екологічний стан міст, особливо великих, безсистемний розвиток міського середовища, який частіше за все детермінується тільки забаганками можновладців. В такому старопромисловому регіоні як Донбас процеси в поселенській системі обтяжені ще й специфічними проблемами.

В цілому до старопромислових регіонів в першу чергу треба віднести ті, які склалися як паливно-металургійні бази певних державних організмів. Їх господарська спеціалізація склалася ще на ранніх етапах індустріалізації, а пік їх розквіту припав на вищий період розвитку індустріального суспільства. В країнах центру світової капіталістичної системи найбільшого злету індустріальне суспільство досягло в повоєнні 10 – 15 років, в СРСР – в 1970-ті рр. Криза суспільства вугілля і сталі власне і сформувала сучасне поняття старопромислового регіону. Ознаками такого регіону є не тільки давня промислова діяльність, але й те, що він затримався на попередній стадії промислового розвитку, відстаючи від загальної динаміки. Такий стан речей ще більше проблематизує життя мешканців міст і селищ старопромислового регіону. В першу чергу це стосується моногалузевих та моновиробничих поселень[2]. Але й великі міста Донбасу перебувають у досить складному становищі.

Його складність полягає не лише у бракові коштів, які згідно з чинним законодавством залишаються у розпорядженні органів місцевого самоврядування, для самозабезпечення. Проблематизація пов’язана з загальною моделлю соціально-економічного та політичного життя в нашій країні. З уведенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. виникла місцева політика, тобто управління поселеннями втратило характер суто технократичної діяльності. Почалася боротьба різних угруповань в межах правлячого класу, які мусили доводити свої претензії на місцеву владу через вибори. В цілому політичний простір набув фрактального характеру, коли його підпростори відтворювали риси цілого. Відтворення рис цілого у фрактальній структурі не означає підпорядкування місцевих рівнів політичному центру. Навпаки, в таких структурах окремі клітинки лише повторюють загальні риси цілого, але можуть поводитися по-різному. Тут виникають власні коаліції і розколи. Вже в 1997 р. трапилося декілька прецедентних подій, пов’язаних з конфліктами в органах місцевого самоврядування та з конфліктами між суб’єктами різних політичних рівнів. Луганськ тут був одним з піонерів. 1997 р. тут розгорнулася боротьба навколо міського голови Олексія Данилова. Він був вихідцем із молодих підприємців. На посаді мера Олексій Данилов проявив себе ініціативним керівником. Але досить скоро увійшов в гострий конфлікт з центральною владою і керівними діячами обласного рівня. Олексія Данилова звинуватили у зв’язках з криміналітетом. Конфлікт тривав майже рік, поступово загострюючись. В цей період загадково загинув луганський журналіст Петро Шевченко, який був у дружніх стосунках з Олексієм Даниловим. Почався розкол в самій команді мера. Наслідком цих процесів стало протистояння складу міської ради та міського голови, яке закінчилося відстороненням Олексія Данилова від посади. Це був не єдиний прецедент того року, але, мабуть, найбільш резонансний. Він показав, що з цього часу до місцевого рівня політичного життя треба підходити як до відносно автономного політичного процесу.

Вибори на місцевому рівні відтворюють риси, які характеризують загальнонаціональний виборчий процес. Він є моментом імітативної демократії. Вона притаманна політичним системам країн периферії світової капіталістичної системи. Їй властиві такі риси. По-перше, асиметрія позицій учасників виборчого процесу. Правлячий клас є відносно згуртованим, а народні маси атомізовані. Отже, меню виборчого процесу формується без участі і впливу більшості населення країни. По-друге, політичний процес у цьому випадку нерозривно пов'язаний з економічним процесом. Життя в подібних країнах визначає безперервний обмін влади на власність і навпаки. Влада передбачає власність, а власність можна зберегти і примножити лише через використання влади. Такий тип периферійного капіталізму я вже досить давно запропонував називати мульковим [3; 4]. Тут я відштовхувався від термінології арабського дослідника Ібн-Хальдуна, для якого «мульк» – це єдність влади і власності, а, точніше, нерозривний процес «влада – власність» [5]. Виборчий процес є включеним у взаємну конвертацію влади і власності, підвищуючи чи знижуючи шанси певних груп у правлячому класі. Таким чином, виборці перетворюються в знаряддя боротьби груп правлячого класу. По-третє, клієнтельні групи, на які розбитий правлячий клас, мають відповідно до основного політико-економічного процесу подвійну природу. З одного боку, вони є об’єднаннями за економічними інтересами, але, з іншого боку, вони мусять мати політичне вираження. Політичні партії в нашому суспільстві і є політико-ідеологічними відділами клієнтельних груп. Боротьба за контроль над державним апаратом переважно є боротьбою за економічну монополію. Тому вона часом набуває дуже гострого характеру. Особливої гостроти вона набуває, коли стикаються між собою близькі за соціальними параметрами і могутністю клієнтельні групи (прикладом може служити боротьба між БЮТ і Партією регіонів). Рішучу перемогу над конкурентом можна отримати лише завдяки підтримці більшості виборців. Але на їх розсуд неможливо винести реальні проблеми, які вирішуються в ході боротьби. Тому політичне життя також набуває характеру подвійності: для своїх та для широкого загалу. Ідеологічні гасла набувають суто маніпулятивного характеру. Головними діячами виборчого процесу стають політтехнологи. Взагалі, фігура політтехнолога заслуговує на спеціальне обговорення. Це – свого роду сучасні софісти, головним знаряддям яких є еристика як спосіб досягти перемогу за будь-яку ціну. Тому сучасні вибори зовсім не схожі на їх нормативну модель, яка передбачає актуалізацію потреб різних груп інтересів, пошук компромісу, вироблення технологій досягнення визначених цілей. Для представників правлячого класу, що беруть участь у виборах, знання про суспільство – лише засіб досягнення своєї мети, яка ніяк не пов’язується з суспільним благом. Тому і до соціології у них формується ставлення як до знаряддя обману. Він спрямований як на конкурентів (псевдорейтинги), так і на електорат. Через опитування представників останнього виявляються реальні проблеми, що турбують людей, але потім знання про них використовується знову-таки для маніпуляцій. Виборцям обіцяють розв’язати всі їхні проблеми. По-четверте, імітативна демократія тримається завдяки тому, що елітні групи периферійних країн інтегровані до світової капіталістичної системи, а, отже, їм потрібне визнання з боку елітних груп країн центру цієї системи. В умовах глобалізації це є перепусткою до легальної економічної діяльності на світовому ринку. Через це політичний клас країн периферії прагне визнання з боку елітних груп країн центру навіть більше, ніж легітимізації свого панування з боку власних громадян. Але це визнання можливе лише у разі дотримання демократичних процедур. Тому вибори в даному випадку є і знаряддям боротьби в середовищі правлячого класу, і засобом його інтеграції до світової капіталістичної системи.

От тут і виникає питання: а що примушує населення до участі в виборах? Адже і пересічні громадяни не можуть не розуміти, що вони обирають з чужого меню. Чому ж вони беруть участь в грі елітних груп? Чому тим самим вони продовжують суспільну угоду між нерівними?

^ Теоретичні рамки.

Виборчий процес вже давно є предметом уваги соціологів, політологів, соціальних географів, економістів та ін. Вже в XIX – на початку ХХ ст. Поль Відаль де ла Блаш (1845 – 1918) використовував дані про результати виборів у Франції для аналізу впливу природного середовища на поведінку людей [6, с. 15 – 16]. Результати, які накопичені в Європі за століття регулярних голосувань, широко використовують для вивчення регіональної системи різних країн [7; 8]. Польський соціолог Томаш Зарицьки відмічав, що результати виборів є досить складним і неоднозначним показником. Люди можуть керуватися різними мотивами навіть здійснюючи однаковий вибір. Але в цілому результати голосувань можуть використовуватися як узагальнений показник поведінки великих спільнот [9].

Для вивчення виборчого процесу є характерним парадокс. З одного боку, результати виборів використовуються як соціальний показник в різноманітних дослідженнях суспільства. З іншого боку, становлення електоральної соціології відбулося тільки протягом 20 – 50-х років XX ст. [10, с. 187]. О. І. Вишняк пише, що «…електоральна соціологія, як і будь-яка розвинена наукова дисципліна, виконує функції опису, пояснення та прогнозування певних процесів» [10, с.188]. Між тим, з його ж аналізу видно, що вже з поясненням електоральної поведінки виникають ускладнення. Він показує, що в сучасній соціології співіснують декілька теорій виборчої поведінки: 1) теорія «класового» чи статусного голосування; 2) соціально-психологічна теорія електоральної поведінки; 3) теорія раціонального вибору. Перша теорія була обґрунтована П. Лазарсфельдом, С. Ліпсетом та С. Рокканом. З їхньої точки зору «…процес голосування виявляється не стільки вільним виявленням індивідів, скільки демонстрацією солідарності індивіда з певною соціальною групою» [10, с. 190]. Прибічники другої теорії, яка була обґрунтована в 60-ті рр. ХХ ст. А. Кемпбелом, пояснюють прихильність до тієї чи іншої партії або програм кандидатів ранньою політичною соціалізацією виборців в сім'ї та в школі. Підґрунтя останньої з теорій було викладено Е. Даунсом в праці «Економічна теорія демократії» (1957). Згідно з нею на виборця було перенесено характеристики Homo economicus, який користується винятково раціональним розрахунком вигоди. О. І. Вишняк висловлює думку, що «тільки синтез теорій партійно-ідеологічного та економічного голосування дає змогу системно пояснити структуру та динаміку електоральних установок і електоральної поведінки, розробляти моделі прогнозування поведінки виборців, технології впливу на поведінку електорату» [10, с. 198]. Так дійсно чинять в дослідницькій роботі більшість соціологів. Але не можна відволіктися від того, що це – еклектичне рішення. Воно примушує механічно поєднувати теоретичні позиції, які між собою не узгоджуються. Так¸ в першій теорії основним є припущення про людину як про члена певної соціальної групи, що перебуває в конфліктній соціальній системі. Ця обставина підштовхує членів групи до внутрішньої згуртованості та до протистояння з іншими групами. Саме групова свідомість формує вибір кожного індивіда. Остання ж з теорій є за своїми методологічними засновками індивідуалістичною. В ній саме індивід – справжній соціальний суб’єкт. Він є носієм діяльності, а отже і суб’єктом вибору. Орієнтирами у виборі є індивідуальна вигода. Як бачимо, ці теорії створюють несумісну мову опису соціальної реальності. Їхніми мовами даються різні пояснення виборчого процесу. Не дуже переконливо виглядає і такий спосіб поєднання названих теорій: «…Як і в ситуації електорального вибору, так і в самому факті участі в голосуванні, теорія соціальної чи партійно-ідеологічної ідентифікації пояснює поведінку «активного виборця, а теорія раціонального вибору (економічного голосування) – мало політизованої соціально та ідеологічно не ідентифікованої частини виборців, які «зважують» значущість участі у виборах, розраховують можливий вплив на їхнє особисте життя» [10, с. 205]. Можна погодитися з тим, що активні виборці думають не лише про себе особисто, але й про спільноту, про спільне благо, а неактивні – обмежені здебільшого вузьким горизонтом приватного життя. Але з цього не випливає, що саме останні ведуть себе раціонально, а перші – ні. Для раціонального вибору необхідна повнота інформації. Більш поінформовані саме активні виборці. У них більше можливостей для здійснення раціонального вибору, ніж у других. Той, хто обмежується лише своїм приватним життям, не здатен прийняти достатньо раціональні рішення навіть стосовно нього.

Отже, в електоральній соціології є серйозні проблеми з описом і тим більше з поясненням виборчого процесу. Не менші складності існують і з прогнозуванням результатів виборів. Можна сказати навіть більш жорстко. Практики соціологічних досліджень виборів і прогнозування їх результатів спираються, як правило, на інші засновки, ніж ті, що викладені в названих теоріях. Більшість електоральних досліджень проводяться не з метою отримати приріст фундаментальних знань, а для реалізації прикладних цілей. Такі дослідження є елементом супроводу виборчої кампанії певного кандидата чи політичної партії/блоку [11]. Вони використовують маркетингові стратегії і спираються на теорію та практику маркетингу [12]. Маркетинг не є наукою. Це – не просто вивчення ринків, а спосіб управління поведінкою учасників економічного процесу. В. А.  Полторак про цю діяльність правильно пише: «…Це теорія і практика управління, одна з функцій менеджменту, спрямованого на розширення виробництва і збуту товарів та послуг на підставі дослідження ринку, виявлення існуючих і потенційних інтересів і потреб покупців, споживачів і якомога повнішого задоволення їх» [12, с.109]. Фактично в прикладних аспектах електоральна соціологія перетворилася в електоральний маркетинг. Його елементами і є політтехнології та реклама.

Маркетинг використовує дані та концепції різних наук – економічної теорії, психології, математичного моделювання. Значна частина його положень базується на здоровому глузді. Все це можна сказати і про прикладний аспект електоральної соціології. Тут накопичено багато цінних спостережень на кшталт: «якщо під час цього опитування індивід перебуває в нерішучості з 1. Спецпроект «ОстроВ»: «Луганск – 2010: местные выборы и городская громада» (Ст.1) // http://www.ostro.org/regions/36/articles/article-126445/ ; Спецпроект «ОстроВ»: «Луганск – 2010: местные выборы и городская громада» (Ст.2) // http://www.ostro.org/regions/36/articles/article-128584/; Спецпроект «ОстроВ»: «Луганск – 2010: местные выборы и городская громада» (Ст.3) // http://www.ostro.org/regions/36/articles/article-129843/; Кононов И.Ф. Луганский избирательный прецедент // http://www.ostro.org/regions/36/articles/article-135778/ 2. Кононов И. Ф., Кононова Н. Б., Денщик В. А. Кризис и самоорганизация. Шахтерские города и поселки Донбасса в период реструктуризации угольной промышленности: социальное и экологическое измерения / Илья Кононов, Наталия Кононова, Валерий Денщик. – Луганск: Альма-матер, 2001. – 143 с. 3. Кононов І. Тінь сірої чаплі // Демократична Україна. – 1997 р., 4 грудня. 4. Кононов И. Ф. Трансформационный опыт Украины, России и Беларуси: поиск интерпретативных моделей / Кононов И. Ф. // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Соціологічні науки. – 2010. – № 12. – Том 2. – Ч. 1. – С. 84 – 107. 5. Игнатенко А. А. Ибн-Хальдун / А. А. Игнатенко. – М. : Мысль, 1980. – 160 с. 6. Zarycki T. Nowa przestrzeń społeczno-polityczna Polski / Tomasz Zarycki – Warszawa: Wydawnictwa Europejskiego instytutu Rozwoju regionalnego i lokalnego, 1997. – 235 s. 7. Ван Дейк Й., Остерхавен Я. Прошлое, настоящее и будущее голландской региональной политики / Йоуке ван Дейк, Ян Остерхавен // Регион: экономика и социология. – Новосибирск, 1995. – № 2. – С. 158 – 177. 8. Zarycki T. Region jako kontekst zachowań politycznych / Tomasz Zarycki. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe „Scholar”, 2002. – 195 s. 9. Zarycki T. Four Dimensions of Center-Perifery Conflict in the Polish Electoral Geography//Social Change. Adaptation and Resistance/ Edited by Tatiana Klonowich and Grażyna Wieczorkowska. – Warsaw: Warsaw University, Institute for Social Studies Press, 2002. – P.p. 19 – 38. 10. Вишняк О. І. Електоральна соціологія // Спеціальні та галузеві соціології/За ред. В. Є. Пилипенка. – К. : Каравела, 2003. – С. 187 – 219. 11. Петров О., Полторак В. Проблеми стратегічного планування президентської виборчої кампанії / Петров Олег, Полторак Володимир // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 3. – С. 41 – 62. 12. Полторак В. Маркетингові дослідження: сутність, методи, технології / Полторак Володимир // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 1. – С.108 – 128. 13. Мюллер Д. Общественный выбор III. / Пер. с англ. Под ред. А. П. Заостровцева и А. С. Скоробогатова / Деннис Мюллер. – М. : ГУ ВШЭ, 2007. – 1000 с. 14. Титаренко Л. Г. Социология на перепутье (О 39-м конгрессе международного института социологии) / Л.Г. Титаренко // Социологические исследования. – 2010. – № 7. – С. 15 – 23. 15. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Перевод с англ./ Даниел Белл. – М. :Academia, 1999. – CLXX + 786 с. 16. Лакатос И. Методология исследовательских программ / Пер. с англ. / Имре Лакатос. – М. : ООО «Издательство АСТ»; ЗАО НПП «Ермак», 2003. – 382 с. 17. Терещенко А. Механика средневековой демократии / Алексей Терещенко // Вокруг света. – 2010. – № 4. – С. 98 – 110.

Кононов І. Ф. Суспільний вибір у міській громаді

Стаття є вступною до аналізу результатів дослідницького проекту «Луганськ – 2010: місцеві вибори і міська громада», реалізований кафедрою філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка під час передвиборчої кампанії осені 2010 р. Обґрунтовується можливість застосування до аналізу отриманих результатів теорії суспільного вибору.

^ Ключові слова: методологія, суспільний вибір, громадська думка, виборчий процес, імітативна демократія.

Кононов И. Ф. Общественный выбор в городской громаде

Статья является вступительной к анализу результатов исследовательского проекта «Луганск – 2010: местные выборы и городская громада», который был реализован кафедрой философии и социологии Луганского национального университета имени Тараса Шевченко во время избирательной кампании осенью 2010 г. Обосновывается возможность применения к анализу полученных результатов теории общественного выбора.

^ Ключевые слова: методология, общественный выбор, общественное мнение, избирательный процесс, имитативная демократия.


Kononov I. F. Public Choice in urban communities

The article is an introduction to the analysis of the results of the research project “Luhansk-2010: local elactions and urban community”, which was implemented by the Department of Philosophy and Sociology of Luhansk Taras Shevchenko National University, during the election campaign in autumn 2010. The possibility of application of the theory of public choice to the analysis of the results is analyzed.

Keywords: methodology, public choice, public opinion, electoral process, imitative democracy.


УДК [316.334.56:324] (477.61)

Кононов І. Ф.

^ МІСТО ЯК ПОЛЕ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ

(НА ПРИКЛАДІ МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ 31 ЖОВТНЯ 2010 р.

У МІСТІ ЛУГАНСЬК)


Місцеві вибори в Україні 31 жовтня 2010 р. залишаються актуальними для дослідження в декількох аспектах. З одного боку, вони важливі для розуміння еволюції політичної системи сучасної України. Саме під час цих виборів Партія регіонів визначила своїм завданням отримати перевагу над іншими політичними силами в масштабі країни. Багато в чому вона досягла поставленої мети, сформувавши свої фракції навіть в обласних радах Галичини. В Донецькій та Луганській областях ця політична сила здобула абсолютне домінування. Так, до складу Донецької обласної ради по багатомандатному округу (за партійними списками) потрапило 78 представників ПР, 8 від КПУ та 4 від «Сильної України», а по мажоритарним одномандатним округам пройшло 82 члени ПР, 6 позапартійних, по одному представнику КПУ та Аграрної партії України. Більшість депутатів мають досвід роботи на керівних посадах в державних установах чи на підприємствах різних форм власності[1]. В Луганській обласній раді зі 124 депутатів 106 представляють ПР, 13 – КПУ, 4 – «Сильну Україну» і 1 – УСДП. Більшість депутатів займають керівні посади в економіці чи в державному управлінні. Повторно обрано 51 депутат[2]. В Донецьку регіонал Олександр Лук'янченко набрав 72,08% голосів виборців і повторно зайняв крісло міського голови[3]. Разом з тим, результати виборів міських голів в Луганську та Харкові засвідчили, що авторитет Партії регіонів не є беззаперечним навіть на Сході України.