Реферат: Валютний ринок методичні вказівки до вивчення теми

Тема 4
ВАЛЮТНИЙ РИНОК


1. Методичні вказівки до вивчення теми

4.1. Поняття та структура валютного ринку.

4.2. Валютні операції.

4.3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості в Україні.


4.1. Поняття та структура валютного ринку

Один із сегментів грошового ринку є валютний ринок.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Предметом торгівлі на валютному ринку є іноземна валюта, об’єктом – валютні операції з продажу й обміну національної та іноземної валют.

Основними учасниками (суб’єктами) валютних операцій є:

– продавці валюти: держава (встановлює правила функціонування валютного ринку; реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); Центральні банки (здійснюють як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій та здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції)); підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (які реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

– покупці валюти: ті ж суб’єкти, що й її продавці;

– посередники: банки, валютні біржі, брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валютні, кредитні та фінансові установи.

Функціями валютного ринку є:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Складовими валютного ринку є валютний механізм та валютні відносини (рис. 4.1).



Рис. 4.1. Складові валютного ринку

Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют розрізняють світові, національні та регіональні валютні ринки. 

Валютна система кожної держави є складовою світової валютної системи, яка здійснює перерозподіл фінансових ресурсів на міжнародному рівні. Тому валютний ринок також розглядається як важлива складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та встановлення валютних курсів.

Міжнародні валютні ринки – це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази – поштові й особливо телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-ділінг, Телерейт), телекса і телефону. Хоча в деяких країнах (ФРН, Франція, Японія, країнах Бенілюкса, Скандинавії) збереглися валютні біржі, їх роль незначна і зводиться до фіксації довідкових курсів валют. Починаючи з 70-х років XX ст. деякі операції з валютою знову здійснюються на товарних біржах (наприклад, валютні ф’ючерсні й опціонні операції на товарних біржах в Чикаго, Нью-Йорку).

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський – з центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський – з центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі; Американський – з центрами в Нью-Йорку, Чікаго, Лос-Анджелесі. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні – відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості та відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. Система торгівлі валютою наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців валюти є також валютні аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію. На фоні розвитку міжбанківського валютного ринку біржовий валютний ринок залишався основним сегментом валютного ринку України. 

Торгівля іноземними валютами через валютні біржі сприяє удосконаленню механізму торгів та уникненню регіональних курсових розбіжностей і валютних спекуляцій на їх основі; прискорює розвиток нових інструментів, у тому числі ф’ючерсних контрактів. 

Валютний ринок України на всіх своїх сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати свою інфраструктуру шляхом «диверсифікованого» проникнення в усі регіони країни та створення реально функціонуючих регіональних валютних ринків.

Головним валютним ринком вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та Львові. Поряд з УМВБ працює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифрового зв’язку, що об’єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів.

Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (євро). Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності валют. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс.

За допомогою валютного курсу долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки – зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Для різних видів конверсійних операцій можуть існувати різні види валютних курсів:

1. ^ Валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами – формується в результаті міжбанківських угод з купівлі-продажу безготівкової валюти на валютних ринках (для вільно конвертованих валют – на світових валютних ринках, для курсу долар/гривня – на українському міжбанківському ринку). Цей курс прийнято в якості офіційного в більшості розвинених країн (наприклад, курс на кінець робочого дня). 

2. Обмінний курс валютних бірж. У тих країнах, де збереглися валютні біржі, через які проходить основний оборот конверсійних операцій, курс, що встановлюється на біржі, є основним курсом внутрішнього валютного ринку, а часто – й офіційним курсом.

Валютні біржі, що збереглися в ряді країн, носять підпорядкований характер щодо міжбанківського ринку і використовуються, в основному, для фіксації курсу на певний момент часу.

3. ^ Валютний курс готівкових угод – формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівкової валюти і може значно відрізнятись від безготівкового курсу міжбанківських угод. Для країн із значною часткою готівкових грошей у внутрішньому грошовому обороті готівковий обмінний курс відрізняється від міжбанківського безготівкового більше, ніж у країнах з розвиненою системою безготівкових платежів населення (за чеками, пластиковими картками тощо). В обмінних пунктах розвинених країн курс готівкового обміну валют встановлюється суворо на основі міжбанківського валютного курсу з досить вузькою маржою. 

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, співвідношення попиту та пропозиції вільно конвертованої валюти, перспективи політичного розвитку тощо.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалась, і законодавчими нормами. У світовій практиці існує два методи котирування (рис. 4.2).



Рис. 4.2. Методи котирування валюти

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений її конвертованістю, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Умовою конвертованості є створення її елементів:

– реального курсу валюти;

– валютного ринку;

– свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти.

При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно приймати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. 

Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок підвласний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют).

За ступенем конвертованості валюта поділяється на наступні типи (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Типи конвертованості валюти

№ з\п

Тип конвертованості

Сутність

1

2

3

1

Вільноконвер-тована валюта (ВКВ)

Валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, США та інші. Вільна конвертованість свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами

2

^ Резервна валюта

Валюта, яка використо­вується переважно для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну. Ці п’ять валют складають практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, дозволяючи протягом тривалого терміну мати від’ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред’являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів

3

^ Частково конвертована валюта

Обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, в міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень обумовлена нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком, та полягають в регламентації операцій з валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту

1

2

3

4

Неконвертована (замкнена) валюта

Не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження з ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання

5

^ Клірингова валюта

Розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків


Якщо економіка держави працює стабільно, а продукція, роботи і послуги користуються попитом на ринках, то це забезпечує стабільність національної валюти і, відповідно, перерозподіл фінансових ресурсів на користь даної країни у формі надходжень у вільноконвертованій валюті. Знецінення національної грошової одиниці веде до перерозподілу фінансових ресурсів всередині держави. Власники іноземної валюти отримують можливість збільшити вартість наявного власного капіталу на величину знецінення національної грошової одиниці, а власники національної валюти намагаються її позбутися, обмінюючи на іноземну валюту, скуповуючи товари або нерухомість, що посилює інфляційні процеси в державі.

На основі поточних курсів валют, а також їх прогнозних значень можна оцінювати прибутковість і доцільність фінансових операцій з конвертованості валют. 

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Законодавчі та нормативні акти, пов’язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

Ліцензії, які отримують комерційні банки, поділяться на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Види ліцензій комерційних банків

№ з/п

Вид ліцензії

Право за ліцензією

1

^ Генеральна ліцензія

здійснення банківських операцій в іноземній валюті як на території країни, так і за кордоном;

формування частини статутного капіталу в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнародних підприємств;

створення резервного, страхового та іншого фондів з прибутку в іноземній валюті;

участь у створенні банківських установ всередині країни та за її межами як засновника або пайовика з використанням для цієї мети іноземної валюти;

відкриття своїх філій та представництв за кордоном

2

^ Внутрішня ліцензія

відкриття та ведення рахунків в іноземних валютах юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), а також рахунків нерезидентів в національній валюті країни перебування;

здійснення кореспондентських відносин з банками, що мають генеральну ліцензію;

організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов’язаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу, а також інших формах, що застосовуються в банківській практиці;

валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності до діючого законодавства;

залучення та розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі кредитів, депозитів та інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних коштів банку в іноземних валютах

3

^ Розширена внутрішня ліцензія

здійснення на території країни тих же операцій, що й за внутрішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків в конкретних іноземних банках


Головними суб’єктами валютного ринку є комерційні банки, які мають відповідну ліцензію, яка надає їм право проводити такі операції:

купівля і продаж іноземної валюті за рахунок власних коштів банку та за рахунок коштів клієнтів;

розрахунки в іноземній валюті, пов’язані з експортом-імпортом товарів і послуг, а також проведенням різного роду нетоварних операцій;

встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

пасивні та активні операції в іноземній валюті;

депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках;

обмін для населення іноземної валюти;

операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній валюті.

З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятивних операцій на валютних ринках банкам встановлюються відповідні ліміти – так звана відкрита позиція продажу й купівлі валюти від власного імені і за власний рахунок. Ліміт відкритої валютної позиції визначається Центральним банком в розрахунку на кінець робочого дня уповноваженого банку, її розмір визначається як різниця між сумою іноземної валюти, купленої банком за власний рахунок та сумою проданої банком за той же період часу іноземної валюти. Ліміт встановлюється в залежності від розміру власних коштів банку.

Таким чином, валютний ринок – один з найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку здійснює безпосередній вплив на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов’язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, ринком капіталів.


4.2. Валютні операції

Міжнародний поділ праці та відсутність єдиної для всіх країн валюти платежу, наявність постійної небезпеки валютних втрат унаслідок коливань валютних курсів викликає необхідність здійснення валютних операцій, тобто операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Суттєву роль при цьому відіграє валютний ринок.

Як невід’ємна частина міжнародних розрахунків валютні операції надають можливість суб’єктам міжнародних розрахунків купити саме ту іноземну валюту, яка потрібна їм у даний момент для здійснення платежів та для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Стрижнем валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку.

Для характеристики прав і обов’язків суб’єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи (рис. 4.3).



Рис. 4.3. Типи учасників валютного ринку

Операції, пов’язані з рухом іноземної валюти поділяються на поточні та операції, пов’язані з рухом капіталу.

До поточних операцій відносяться:

перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт і імпорт товарів (робіт, послуг), а також розрахунків, пов’язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

отримання та надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами і іншими операціями, пов’язаними з рухом капіталу;

перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу, відносяться:

прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

Крім вище перерахованих розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж.

Валютний арбітраж – це операції з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів. Він пов’язаний з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. 

Види валютного арбітражу наведено на рис. 4.4.



Рис. 4.4. Типи учасників валютного ринку

За своїми макроекономічними наслідками валютний арбітраж належить до позитивних явищ, оскільки сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. 

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з конверсією валюти, яка є обміном однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом. Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату. 

Конверсійні операції поділяються на дві групи:

1. Операції типу спот або поточні конверсійні операції – є найпоширеніший та становлять до 90 % обсягу валютних угод. У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком.

2. Форвардні конверсійні операції.

Формою страхування при зовнішньоторговельних операціях. є форвардні угоди. ^ Термінова або форвардна операцiя є угодою, при якiй платежі проводяться у встановлений термін (від одного тижня до п’яти років) за курсом, зафіксованим на час укладення угоди за контрактом, тобто це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної виручки укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар в кредит та страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити як покупець цієї валюти за фіксованим на момент укладання термінової угоди курсом.

Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика.

Форвардні операції поділяться на два види: угоди аутрайт і угоди “своп”. Операція аутрайт означає, що продавець зобов’язується продати, а покупець – купити валюту у установлений строк за зафіксованим наперед курсом. Комбінацією двох протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування є угода своп.

Угода “своп” – це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Вони поширені не лише у валютній сфері, але й таких кредитних операціях як страхування від підвищення або пониження відсоткових ставок.

Операція своп здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифiкацiї валютних резервів, тобто перевід резервiв з однієї валюти в іншу. Дата виконання найближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном зворотної угоди – датою завершення свопу. Свопи, як правило, укладаються на термін до 1 року.

Якщо найближча конверсійна угода є купівлею валюти (базової, як правило), а більш віддалена – продажем валюти, такий своп називається «купив/продав», а якщо навпаки, то «продав/купив».

Операція своп є різновидом репорту або депорту, тобто комбінацією готівкового продажу i термінової купівлі валюти або навпаки.

Репорт – це термінова угода, при якій власник цінних паперів або валюти продає їх банку (на біржі) із зобов’язанням наступного викупу через певний строк за новою, більш вищою ціною (курсом). Різниця між продажною i покупною ціною складає фактичну плату за кредит. Ця різниця також називається репорт. Процентний дохід від укладення капіталу в домовленість репо визначається за формулою: 



де Д – сума процентного доходу, грн.; К – сума капіталу, грн.; п – процентна ставка за домовленістю РЕПО, %; t – кількість днів угоди за репортом; 360 – кiлькiсть днiв у фінансовому році.

Депорт – це термінова угода, протилежна репорту, яка укладається (як правило, на бiржi) у розрахунку на зниження курсу цiнних паперiв (валюти) з метою отримання прибутку у вигляді курсової різниці.

Торговими договорами з погодженою ціною товарів та їх поставкою на певну дату є ф’ючерсні угоди.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв’язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

– курс покупця – курс, за яким банк купує валюту;

– курс продавця – курс, за яким банк продає валюту.

^ Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

Зміна у маржі залежить від декількох причин.

1. Статус контрагента. Розмір банківської маржі ширше для клієнтів банка, ніж для інших банків на міжбанківському ринку.

2. Ринкова кон’юнктура. В умовах нестабільного курсу, що швидко змінюється, розмір маржі звичайно більший.

3. Валюта, що котирується, і ліквідність ринку. Розмір маржі більший при котировці банком валюти, що рідко вживається або за угодами на менш ліквідному ринку.

4. Сума угоди.

5. Характер відносин між контрагентами. Якщо між банками-контрагентами протягом кількох років склались стійкі позитивні відносини, відсутні випадки невиконання умов угод, дилери банків добре знають один одного, то розмір маржі може бути більш вузьким.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів (рис. 4.5).



Рис. 4.5. Види курсів валют валютного ринку

Курси, що використовуються при здійсненні угод цілком залежать від видів таких угод.

Теоретичний беззбитковий форвардний курс може бути визначений з урахуванням процентних ставок за валютами, з якими проводяться форвардні операції. При цьому форвардний курс валюти А до валюти В при прямій котировці буде дорівнювати:



де Sa – сума форвардної угоди у валюті А; Sв – еквівалента їй сума у валюті В.

Ці суми можна уявити наступним чином з урахуванням нарахування відсотків за простою ставкою:



де Sa – сума угоди у валюті А в перерахунку на курс спот; Sв – еквівалента їй сума за курсом спот у валюті В; Іа і Ів – проценті ставки за валютами А і В; d – термін форвардної угоди.

Отже,



Форвардні курси не котируються як такі. Валютні дилери працюють лише з форвардними маржами (преміями або дисконтами), причому значення форвардної маржі даються для курсу покупки і курсу продажу. Оскільки курс покупки повинен бути завжди нижче курсу продажу, за значеннями форвардної маржі можна відразу визначити, як котирується валюта – з премією або дисконтом. Якщо значення форвардної маржі для курсу покупки будуть більше її відповідних значень для курсу продажу, валюта котирується з дисконтом, якщо менше – з премією. Форвардний курс буде дорівнювати курсу спот плюс премія або курс спот мінус дисконт.

У якості основи для визначення форвардної маржі на практиці використають її значення, які одержують з урахуванням близького форвардного курсу, що визначається виходячи з наступних міркувань. Вважається, що сума у валюті В, яка котирується, еквівалентна відповідній сумі у валюті А, яка котирується, – перерахована за наближеним форвардним курсом для прямого котирування, буде дорівнювати сумі у валюті В за курсом спот, збільшеній (зменшеній) на суму відсотків, що була б отримана для суми у валюті В за курсом спот, розміщеній на термін форвардної угоди за ставкою процентів, яка дорівнює абсолютній величині різниці процентних ставок за валютами А і В для тривалості процентного року, рівній 360 дням.

Отже, якщо ставка відсотків за валютою А буде вище ставки відсотків за валютою В, що котирується, – форвардний курс валюти А буде меншим її спот-курсу, тобто валюта А буде котируватися з дисконтом. У цьому випадку сформульоване припущення можна записати математично в такому вигляді:

Рв НКФ = Рв КС – (Іа – Ів) х термін / 360 х Рв КС (4.6)

де Рв – сума у валюті, що котирується В; НКФ – наближений курс форвард; КС – курс спот; Іа і Ів – ставки відсотків за валютами А і В.

Звідси одержуємо, що наближений курс форвард буде дорівнювати:

НКФ = КС – (Іа – Ів) х термін / 360 х КС (4.7)

а форвардна маржа:

ФМ (дисконт) = КС – ПКФ = (Іа – Ів) х термін / 360 х КС (4.8)

Якщо ставка відсотків за валютою А, що котирується, буде нижче ставки відсотків за валютою В, що котирується, форвардний курс валюти А буде більшим її курсу спот і приблизно буде дорівнювати:

НКФ = КС + (Іа – Ів) х термін / 360 х КС (4.9)

Форвардна маржа (премія) при цьому дорівнюватиме:

ФМ (премія) = НКФ – КС=(Іа – Ів) х термін / 360 х КС (4.10)

Прибутковість форвардних операцій можна оцінити у вигляді еквівалентної річної ставки відсотків. При цьому відношення прибутку від форвардної операції до вкладеної суми вважається рівним відношенню форвардної маржі до форвардного курсу. Використовуючи формулу для ефективної річної ставки простих відсотків при тривалості процентного року 360 днів, одержуємо:

Іе = (Форвардна маржа / курс форвард) х (360 / термін) (4.11)

В операціях опціон клієнт сплачує банку невелику премію та одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більш невигідним, ніж втрата коштів на премію. При сприятливому курсі виконання угоди дозволяє не тільки компенсувати витрати на премію, але й одержати певний прибуток.


4.3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості в Україні

Розвиток економіки будь-якої країни неможливий без створення ефективної фінансово-грошової системи, невід’ємною складовою якої є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території країни резидентів та нерезидентів, пов’язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Використання валютних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду та Центрального банку. У зв’язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з врахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.

У процесі розробки програми валютного регулювання необхідно враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку конкретної країни, необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектора, залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і необхідність стимулювання збільшення експортних надходжень та іноземних інвестицій.

Конвертованість валюти повинна досягатися поступово, але досить швидко, протягом 1-2 років неухильного руху шляхом продуманої, поетапної лібералізації валютних операцій.

Режим валютного курсу повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції й інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кредитів, у зв’язку з чим експортери є основним джерелом іноземної валюти. Таке регулювання повинне здійснюватися лише ринковими методами.

Центральному банку необхідно терміново забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс (або гарантувати його плавне зниження відповідно до росту внутрішніх цін) протягом досить тривалого періоду часу.

Стратегічним напрямом слід розглядати створення для експортерів вигідних умов використання валютних коштів країни (як для придбання необхідної їм сировини і матеріалів, так і для довгострокових інвестицій).

Щодо валютних надходжень, то більш бажаним є варіант, коли валюта продається в обов’язковому порядку не урядові, а Центральному банку. Банк при цьому виступає монопольним продавцем іноземної валюти на потреби імпортерів на внутрішньому ринку і прагне забезпечити рівний доступ для всіх імпортерів з урахуванням вимог до рівня конвертованості і курсу національної валюти. Після стабілізації курсу комерційні банки прийматимуть активну участь у цьому процесі. Стабілізація сальдо платіжного балансу на позитивному рівні і подолання інфляції дозволяють скасувати обов’язковий продаж валютних надходжень.

Валютний ринок у своєму розвитку повинен пройти певні етапи. Регулювання валютного курсу і продаж валюти після її цесії Центральним банком можуть бути забезпечені за умов
3. Термінологічний словник

Валютний ринок; валютний курс; девальвація; ревальвація; котирування; конвертованість; вільноконвертована валюта; частково конвертована валюта; неконвертована валюта; клірингова валюта; маржа; крос-курс; спот-курс; форвард; ф’ючерс; угода “своп”; форвардна угода; ф’ючерсна угода; валютний арбітраж; складний арбітраж; арбітражні операції; конверсійні операції; спот-ринок; фіксований валютний курс; “вільно плаваючий” курс; “регульований плаваючий” курс; подвійний валютний курс; валютна інтервенція.


^ 4. Навчальні завдання

4.1. Дати змістовну відповідь на наведені нижче питання:

1. Пояснити переваги та недоліки вільних та фіксованих обмінних курсів.

2. Назвати деривативи, які найчастіше використовуються на валютному ринку. Розкрити їх сутність. Назвати найбільш популярні види цих інструментів в Україні.

3. Учасники валютних ринків поділяються на дві групи: пасивні та активні. Навести характеристику кожної групи учасників, визначити їх роль на валютному ринку. Назвати суб’єкти економіки в Україні, які можуть бути віднесені до тієї чи іншої групи.

4. Пояснити сутність конверсії валюти.

5. Охарактеризувати особливості організації ринку спот.

6. Назвати основні види котирування валюти.

7. Чим відрізняється форвардний курс від курсу спот? 

8. Для чого застосовується форвардна валютна угода? 

9. Чи котируються реально форвардні курси валютними дилерами? 


4.2. Пов’язати наведені нижче терміни і поняття з їх змістом:

Термін

Зміст

1

2

1. Валютний ринок

А. Співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу по відношенню до курсу третьої валюти

2. Котирування

Б.  Ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом

3. Крос-курс

В. Валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу

4. Частково конвертована валюта

Г. Ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни і встановлена на момент