Реферат: Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА


ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В УКРАЇНІ


НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ


Київ – 2009


Схвалено Вченими радами:


ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України“

(протокол №12 від 29 грудня 2008 р.);

Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України

(протокол № 8 від 2 грудня 2008 р.);


Національного університету ДПС України

(протокол № 4 від 17 грудня 2008 р.);

Національного інституту стратегічних досліджень

(протокол № 9 від 24 грудня 2008 р.)


^ Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М. Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництва, 2008. – 226 с.


Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 9 серпня 2008 року №698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р «Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні».

У Національній доповіді визначаються та досліджуються актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні, окреслюються тактичні та стратегічні пріоритети подальшого розвитку вітчизняного підприємництва.

У підготовці доповіді взяли участь провідні українські вчені, експерти, державні службовці, фахівці неурядових аналітичних центрів та міжнародних організацій, представники громадських об’єднань.

Організаційне та методичне забезпечення підготовки Національної доповіді здійснювалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, наукове супроводження - науковими установами Національної академії наук України, вищими навчальними закладами України.


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 6

^ ЧАСТИНА 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 8

1.1. Підприємництво як фундаментальна основа конституційного ладу України 8

1.1.1. Конституція України, конституційний лад і підприємництво 8

1.1.2. Інституційні гарантії реалізації права громадян на підприємницьку діяльність: законодавчі та виконавчі аспекти 10

1.1.3. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва як спеціально уповноважений 13

орган 13

1.1.4. Модернізація конституційного ладу та підприємництво 16

1.2. Організаційно-правове забезпечення становлення та розвитку підприємництва 18

2.1. Розвиток підприємництва як чинник становлення середнього класу в Україні 25

2.1.1. Роль середнього класу в суспільстві. Підприємництво як форматор стандартів середнього класу 25

2.1.2. Готовність населення до здійснення підприємницької діяльності 27

2.2. Діалог влади, бізнесу і суспільства 31

2.2.1. Середовище партнерства держави і підприємництва 31

В основі єдності і стабільності країни завжди та за будь-яких суспільних систем лежить довіра громадян до влади. І хоча абсолютна довіра природно неможлива, від ступеня цієї довіри залежить майбутнє країн. 31

2.2.2. Громадські об’єднання підприємців як посередники між владою і бізнесом 37

2.2.3. Соціальне партнерство та відповідальність бізнесу 43

^ ЧАСТИНА 3. ПІДПРИЄМНИЦТВО В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ 46

3.1. Динаміка підприємництва та його внесок в національну економіку України 46

3.1.1. Типологізація суб’єктів підприємництва в Україні 46

3.1.2. Кількісні та якісні показники розвитку підприємництва 48

3.1.3. Проблемні аспекти розвитку підприємництва в Україні 53

3.2. Інвестиційна та інноваційна активність підприємництва 58

3.2.1. Стан розвитку інвестиційно-інноваційного процесу в Україні 58

3.2.2. Проблеми розвитку та шляхи зміцнення інноваційного підприємництва в Україні 67

3.3. Підприємництво України в умовах глобалізації 72

3.3.1. Україна у міжнародних рейтингах розвитку підприємництва 72

3.3.2. Очікувані наслідки вступу України до СОТ для підприємництва 80

3.3.3. Адаптація законодавства України у сфері підприємництва до законодавства ЄС як складова правової реформи 84

3.3.4. Впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств 86

88

3.4. Безпека підприємництва 88

3.4.1. Детінізація відносин у сфері підприємництва 88

3.4.2. Протидія рейдерству 93

3.4.3. Забезпечення економічної безпеки підприємництва 94

^ ЧАСТИНА 4. ДЕРЖАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВО 97

4.1. Державне рулювання підприємницької діяльності 97

4.1.1. Система державної реєстрації суб’єктів господарювання 97

4.1.2. Ліцензування як одна з форм державного регулювання господарської діяльності 102

4.1.3. Регуляторна політика 105

4.1.4. Реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності 110

4.1.5. Впровадження нової системи державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності 117

4.2. Програмування розвитку підприємництва: державний і регіональний рівень 121

4.2.1. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні 121

4.2.2. Регіональні програми розвитку підприємництва та ефективність їх виконання 125

4.3. Механізми підтримки підприємництва 130

4.3.1. Інфраструктура розвитку підприємництва в Україні 130

4.3.2. Фінансово-кредитна підтримка розвитку підприємництва 136

4.4. Податкова політика сприяння розвитку підприємництва 143

4.4.1. Тенденції розвитку оподаткування підприємницької діяльності в Україні 143

4.4.2. Напрями підвищення ефективності податкової політики сприяння розвитку підприємництва 150

^ СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 156

ДОДАТКИ 164

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ 183



ПЕРЕДМОВА

Набуття Україною конкурентоспроможності у сучасному світі нерозривно пов’язане із модернізацією її економіки. Як засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою мобілізації інституційних чинників зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є підприємництво.

Розвиток вітчизняного підприємництва має своє історичне коріння. Так, ще у XVIII ст. лише на Лівобережжі України проводилося близько 400 ярмарків та понад 700 місцевих базарів. Великі ярмарки, що тривали тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувалися у Києві, Ніжині, Ромнах, Переяславі, Полтаві та інших містах. Прізвища українських підприємців – Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

З розвитком нашої держави, а особливо, з моменту набуття Україною незалежності, відбувалось поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища.

Розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що стоять перед вітчизняним підприємництвом.

При цьому базисом підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робо­чих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.

За роки незалежності, реформування національної економіки в Україні створено потужний сектор малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики, реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвит­ку малого бізнесу в країнах ЄС.

Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Окреслені проблеми є надзвичайно важливими. Підхід до їх системного, комплексного аналізу потребує попереднього вивчення широкого кола супутніх з даним макроекономічним феноменом явищ та процесів.

На сучасному етапі економічного розвитку України, коли її визнано країною з ринковою економікою, необхідно також звернути увагу на аналіз існуючих проблем розвитку підприємництва з урахуванням вступу нашої держави до Світової організації торгівлі (СОТ) і формування нових механізмів співпраці з Європейським Союзом.

Тому проблеми інституційного та фінансового забезпечення розвитку підприємництва набувають сьогодні нової актуальності.

Інноваційно-інвестиційний підхід до формування оптимальної структури підприємств потребує системного аналізу підприємницького середовища і оптимізації систем державного сприяння розвитку підприємництва.

Все це вимагає глибокого аналізу процесів, що відбуваються, розробки стратегії інноваційно-інвестиційної діяльності підприємницьких структур з урахуванням подальшого розвитку державної підтримки малих та середніх підприємств.

У зазначеному контексті виникає необхідність обґрунтування нових сучасних підходів до формування та реалізації дієвої державної політики розвитку вітчизняного підприємництва з урахуванням реального впливу інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України та світових глобалізаційних процесів.

^ Головною метою Національної доповіді «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» є комплексний аналіз сучасного стану розвитку підприємництва в Україні, його актуальних проблем, визначення тактичних та стратегічних пріоритетів державної політики подальшого розвитку підприємництва.

Національна доповідь підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 9 серпня 2008 року № 698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та Розпорядження Кабінету міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р «Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні».

У підготовці доповіді взяли участь провідні українські вчені, експерти, державні службовці, фахівці неурядових аналітичних центрів та міжнародних організацій, представники громадських об’єднань.

Організаційне та методичне забезпечення підготовки Національної доповіді здійснювалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, науковий супровід - науковими установами Національної академії наук України, державними науково-аналітичними установами та вищими навчальними закладами України.


^ ЧАСТИНА 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 1.1. Підприємництво як фундаментальна основа конституційного ладу України


^ 1.1.1. Конституція України, конституційний лад і підприємництво

Демократична конституція дає кожному право на зайняття з метою власного блага будь-якою суспільно-корисною, в тому числі підприємницькою, діяльністю; вона звільняє суспільство від будь-якої патерналістської залежності, робить його громадян вільними та рівноправними.

Як система легальних суспільних відносин, що регулюються, гарантуються та охороняються Конституцією України, її правовими, соціальними і політичними інститутами, реальне підприємництво є однією з фундаментальних засад демократичного конституційного ладу в Україні. Право на підприємницьку діяльність у взаємозв’язку із правом приватної власності фізичних та юридичних осіб складають правову основу ринкової економіки.

Визначати і змінювати конституційний лад, спрямований на розвиток підприємництва є виключним правом українського народу, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Це право народ реалізує як безпосередньо, так і опосередковано, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а його гарантіями є система стримувань і противаг, заснованих на поділі державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність тощо.

Економічну основу влади Українського народу складають об’єкти його права власності: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її територіального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника на ці об’єкти здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (стаття 13) та встановлених законами України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Україна проголошена демократичною, соціальною і правовою державою, в якій має забезпечуватися захист права власності та господарювання (підприємництва) усіх його суб’єктів, соціальна спрямованість української економіки тощо (статті 1, 13, 42 Конституції України).

Підприємницька діяльність є джерелом важливих зобов’язань її суб’єктів перед суспільством та державою. Підприємництво, як правило, пов’язане з використанням найманої праці, а тому підприємець (підприємство) зобов’язаний організовувати свою діяльність таким чином, щоб виконувати вимоги статей 43, 44, 45, 54 Конституції України. Дотримання цих норм є запорукою здійснення бізнесом своєї конституційної ролі - забезпечення соціально-економічного розвитку держави. За будь-яких умов гарантом дотримання конституційних прав найманих працівників має виступати держава.

Право громадян на підприємницьку діяльність, його гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави в цій сфері. Юридично і політично держава відповідає перед громадянами та юридичними особами приватного права за свою діяльність у сфері підприємництва. Встановлення і забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність, поряд з іншими їх правами і свободами, є головним обов’язком держави.

Конституція України закріплює принцип економічної багатоманітності (частина перша статті 15), який держава впроваджує в системі економічних відносин, одночасно забезпечуючи захист конкуренції та обмеження монополізму. Закріплюючи економічну багатоманітність, Конституція встановлює рівноправність у функціонуванні та юридичному захисті всіх форм власності. Серед найважливіших економічних функцій держави частина перша статті 17 Конституції називає забезпечення економічної безпеки.

Незважаючи на те, що фундаментальним конституційним положенням є рівність усіх суб’єктів права власності перед законом, з урахуванням практики можна констатувати юридично недосконалий механізм захисту як рівноправності різних видів форм власності, так і захисту самого права власності. Проблемною залишається роль держави у становленні і розвитку малого і середнього підприємництва, яке потребує ефективного правового регулювання і матеріально-фінансового забезпечення.

Отже, належне забезпечення ринкових засад є одним із найважливіших завдань демократичної, соціальної, правової держави у ХХІ столітті. Хоча в умовах прискореної глобалізації активно поширюються ідеї про зниження ролі національних держав у світових економічних процесах, можна стверджувати, що вільне, високоефективне підприємництво, в першу чергу малий і середній бізнес, можуть реально функціонувати лише за належної державної підтримки.

Для забезпечення сталого і висхідного розвитку підприємництва Конституція України закріплює необхідні правові та інші передумови. Конституційний лад України як демократична система суспільних відносин, що регулюються Конституцією і законами України, виступає фактичним гарантом ефективності впровадження конституційних положень щодо підприємницької діяльності.

На жаль, існують непоодинокі випадки недотримання державними органами виконавчої влади цих положень, що примушує суб’єктів підприємницької діяльності, не сплачуючи податків, „уходити у тінь” або значно підвищувати ціни на свою продукцію. Все це негативно впливає на економічний розвиток держави та добробут населення.

Отже, конституційний лад та підприємницька діяльність тісно пов’язані між собою. І Україні потрібно забезпечити функціонування цих чинників у відповідності до стандартів країн Європейського Союзу, для яких додержання Конституції є основною умовою розвитку підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу.

^ 1.1.2. Інституційні гарантії реалізації права громадян на підприємницьку діяльність: законодавчі та виконавчі аспекти

Головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку.

У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права, як:

право користуватися природними об’єктами права власності народу (стаття 13 ч. 1);

право на державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13 ч. 1);

право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41);

право на працю (стаття 43);

право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (стаття 44);

право на відпочинок (стаття 45).

Конституція України містить достатньо широкі гарантії права громадян на підприємницьку діяльність. Зокрема, здійснення цього права було б неможливим без гарантування державою таких принципів, як:

принцип правової держави і верховенства права (статті 1 і 8);

пріоритетності прав людини (стаття 3);

політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (стаття 15 ч.1)

рівності прав та їх невідчужуваності (статті 21та 24);

невичерпності та нескасованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22);

права на вільний розвиток особистості (стаття 23).

Отже, право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності.

Як і саме це право, його реалізація є явищем складним, багатогранним, а тому служить об’єктом міжгалузевого правового регулювання. Відповідні положення щодо реалізації цього права містяться в Конституції України, Цивільному, Господарському кодексах України та в багатьох інших нормативно-правових актах.

Конституційне право громадян на підприємницьку діяльність реалізується через інституційний механізм, ключове значення якого полягає у застосуванні системи нормативно-правових засобів, за допомогою яких громадяни можуть реалізувати права та задовольняти законні інтереси у зв’язку з їх підприємницькою діяльністю. Цей механізм також передбачає реалізацію належних правил гідної поведінки у конституційних взаємовідносинах громадян і держави.

Реалізація правового статусу громадян у сфері підприємництва передбачає дії органів влади, які полягають в унормуванні інституту підприємництва в цілому. Конституція України покладає на органи державної влади та органи місцевого самоврядування обов’язок забезпечення конституційних прав громадян, в тому числі, і права на підприємницьку діяльність.

Так, Конституція України покладає на ^ Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади створення законодавчих передумов для розвитку підприємництва (статті 85, 92). З цією метою парламент прямо та опосередковано регулює питання підприємництва шляхом:

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контролю за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності тощо.

Виключно законами в Україні визначаються положення, що прямо чи опосередковано мають значення для правового регулювання у сфері підприємництва і стосуються:

прав і свободи людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків;

громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства;

засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

основ соціального захисту, засад регулювання праці і зайнятості, охорони здоров’я, екологічної безпеки;

правового режиму власності;

правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання;

засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

організації і діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, організації державної статистики та інформатики;

судоустрою, судочинства, статусу суддів, засад судової експертизи, організації і діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основ організації та діяльності адвокатури;

засад місцевого самоврядування;

організації і порядку діяльності Верховної Ради України, статусу народних депутатів України;

засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальності за їх скоєння.

Виключно законами України встановлюються інститути та стандарти, що стосуються підприємництва і підприємницької діяльності, а саме:

Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

^ Президент України відповідно до статті 102 Конституції України є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина, а значить і права на підприємницьку діяльність.

Саме Указами Президента було створено сприятливе середовище розвитку підприємництва, зокрема, закладено основи державної підтримки розвитку малого підприємництва, запроваджено спрощену систему оподаткування для малого підприємництва, яка і досі служить вагомим фактором розвитку підприємництва в Україні, запроваджено основи регуляторної політики та дозвільної реформи.

Шляхом накладення вето на ухвалені Верховною Радою закони або шляхом внесення законопроектів з відповідних питань Президент України може забезпечувати конституційне право громадян на підприємницьку діяльність.

^ Кабінет Міністрів України в порядку статті 116 Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, які також мають повноваження щодо захисту прав людини.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» до повноважень уряду відносить сприяння розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості національної економіки. Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури.

Вочевидь, додержання та захист прав і свобод громадян, у тому числі і конституційного права на підприємницьку діяльність, є основним завданням центральних та місцевих органів виконавчої влади. Однак, наявність адміністративно-бюрократичних перешкод у стосунках підприємців з цими органами і досі є суттєвою проблемою у реалізації громадянами права на підприємницьку діяльність.

Можливості територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення є необхідним елементом будь-якої демократичної держави. Конституція і закони України покладають, зокрема, на місцеве самоврядування забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність. При місцевих радах створюються громадські ради або комісії, що спеціалізуються на питаннях розвитку підприємництва та захисті суб’єктів підприємницької діяльності.

^ 1.1.3. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва як спеціально уповноважений орган

Єдиним органом у структурі виконавчої влади, що дозволяє у досить консолідованому вигляді вести діалог уряду з бізнесом, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держкомпідприємництво). Проте, на сьогодні його роль у цьому процесі є досить складною. Така складність полягає в тому, що Держкомпідприємництво не є незалежним органом, як це має бути з огляду на його статус, який відповідно до Законів України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначений як спеціально уповноважений орган у зазначених серах.

З цього випливають його особливі специфічні повноваження та завдання, виконання яких істотно ускладнюється, а саме:

1) Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” визначено особливі функції і повноваження Держкомпідприємництва, що спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарських відносин із застосуванням технології розробки та прийняття регуляторних актів.

При цьому, необхідною умовою ефективної реалізації визначених Законом повноважень спеціально уповноваженого органу щодо:

прийняття рішень про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики;

проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, на відповідність принципам регуляторної політики: доцільності (обґрунтованої необхідності державного регулювання господарських відносин); адекватності (відповідності форм та рівня державного регулювання господарських відносин), ефективності (забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави), збалансованості (забезпечення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави), передбачуваності (річне планування підготовки проектів регуляторних актів), прозорості та врахування громадської думки.

прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні тощо,

є незалежність спеціально уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики по відношенню до інших органів виконавчої влади – регуляторних органів.

2) Відповідно до Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” Держкомпідприємництво взаємодіє з усіма центральними і місцевими органами влади з питань реформування дозвільної системи, здійснює методологічне забезпечення діяльності дозвільних центрів (681) та адміністраторів (778). Згідно із Законом спеціально уповноважений орган з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, серед іншого, здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру шляхом проведення планових та позапланових перевірок дозвільних органів та адміністраторів. Посадові особи Держкомпідприємництва наділені повноваженнями складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.

3) Відповідно до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” Держкомпідприємництвом в обов’язковому порядку затверджуються усі проекти ліцензійних умов, розроблених органами влади, що видають ліцензії, на предмет дотримання законодавства у сфері ліцензування.

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого, здійснює нагляд за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства у сфері ліцензування. Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов’язковими до виконання органами виконавчої влади. Органами, які забезпечують виконання законодавства у сфері ліцензування, є 34 центральних органів виконавчої влади, які видають ліцензії на 62 види діяльності, та 27 місцевих, що видають ліцензії на 7 видів господарської діяльності.

Також Держкомпідприємництво розглядає скарги підприємців на дії органів ліцензування щодо видачі або позбавлення ліцензій та в разі виявлення порушень приймає відповідні рішення.

Про ефективність реалізації функцій нагляду за додержанням законодавства у сфері ліцензування свідчить відповідне реагування органів ліцензування, якими є центральні органи виконавчої влади, на проведені Комітетом перевірки та видані розпорядження про усунення порушень.

4) Відповідно до статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Держкомпідприємництво здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань державної реєстрації та розробляє проекти нормативно-правових актів у цій сфері; затверджує нормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру; забезпечує формування та ведення Єдиного державного реєстру; затверджує форми реєстраційних карток, довідки, витяги та виписки з Єдиного державного реєстру та інше.

5) Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» Держкомпідприємництво бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку і підтримки малого підприємництва. Зокрема, аналізує стан розвитку підприємництва, здійснює заходи щодо формування інфраструктури підтримки малого підприємництва, сприяє ефективному функціонуванню спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, розробляє та забезпечує реалізацію заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, розробляє механізми фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, здійснює методичне керівництво розробки регіональних програм підтримки і розвитку підприємництва, аналізує ефективність їх виконання.

6) З прийняттям у 2007 році Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» Держкомпідприємництво здійснює функцію щодо узагальнення стану реалізації центральними органами виконавчої влади заходів щодо проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №286).

З урахуванням того, що майже всі міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є регуляторними та дозвільними органами, органами ліцензування і контролюючими органами, то підпорядкування Держкомпідприємництва будь-якій гілці влади унеможливлює неупереджене здійснення ним своїх функцій, що може призвести до порушення партнерських відносин між державою і господарюючими суб’єктами.

Слід зазначити, що такої думки дотримуються вітчизняні і міжнародні експерти, громадські організації, представники владних структур, а також Президент України. Так, наприклад, у розділі першому Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, що схвалена Указом Президента України від 03.09.2007 № 816/2007 «Про Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності», зазначено, що «не дозволяє ефективно виконувати функції захисту прав суб'єктів господарювання і створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва і нинішній статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва…». В розділі 3 Указу «Пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» чітко ставиться завдання «підвищення статусу уповноваженого органу у сфері державної регуляторної політики та підприємництва». У пункті 9 розділу 4 зазначається, що: «Для здійснення справедливого, неупередженого, передбачуваного і деполітизованого регулювання сфери підприємництва необхідно привести статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у відповідність із завданнями та функціями, які такий орган має реалізовувати для забезпечення розвитку ринкових відносин та недопущення прийняття органами виконавчої влади економічно необґрунтованих рішень, що призводять до надмірного впливу на суб'єкти господарювання».

На жаль, така норма Указу Президента України поки що не реалізована.

^ 1.1.4. Модернізація конституційного ладу та підприємництво

В напрямку завершення конституційної реформи Україна повинна наблизитись до ідеалу правової соціальної держави, де:

легальне підприємництво має бути визнано законами особливо важливою конституційною цінністю і лише у такому вигляді поширюватися у суспільстві;

основи народного добробуту мають базуватися на ідеї, що органи державної влади повинні мати за мету забезпечення цього добробуту (в Україні ці органи зайняті захистом соціально незахищених осіб, а не добробутом народу, тобто зб