Реферат: Механізм трансфертного ціноутворення в банку

МЕХАНІЗМ ТРАНСФЕРТНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ В БАНКУ


Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит


зміст

вступ 2

розділ 1. теоретико-методологічні засади формування механізму трансфертного ціноутворення в банківській справі 7

1.1. Сутність і методологічні основи трансфертних цін та ціноутворення 7

. Воропаева С. Система трансфертного ценообразования / С. Воропаева // Семинар «Финансовый менеджмент в банке: бюджетирование, бизнес-планирование, управление рисками» // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bankirclub.ru 71

. Драчева Е.Л., Либман А.М. Проблемы определения и классификации интегрированных корпоративных структур .//Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – №4. – 14 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.cfin.ru/press/management/2001-4/03.shtml 72

Висновки до Розділу 1 25

розділ 2. Оцінка чинників та передумов формування механізму трансфертного ціноутворення в банківських установах 28

2.1. Необхідність використання трансфертного ціноутворення в управлінні сучасними банківськими установами 28

2.2. Розвиток чинників трансфертного ціноутворення в банківській системі України 43

Висновки до Розділу 2 48

розділ 3. Методика та організація процесів
трансфертного ціноутворення в банку 50

3.1. Методичні підходи до оцінки можливостей впровадження трансфертного ціноутворення в умовах конкуренції 50

Висновки до Розділу 3 57

висновки 59

додатки 67

Список використаних джерел 68
вступ

^ Актуальність теми дослідження. Сучасні тенденції розвитку банків характеризуються суттєвими змінами в умовах їх діяльності (посиленням конкуренції, розширенням філіальної мережі та децентралізації управління, зниженням рентабельності традиційних банківських операцій, погіршенням якості активів) та викликають необхідність використання адекватних управлінських технологій у сфері оптимізації фінансових результатів і ризиків.

Розробка і впровадження науково обґрунтованої стратегії розвитку банківської системи України, розв’язання науково-практичних завдань зростання прибутковості банківських установ як її об’єктивно необхідної передумови, зважаючи на необхідність подолання кризових явищ, передбачають побудову та використання механізму трансферного ціноутворення у банках як дієвого інструменту оптимізації вартості внутрішніх фінансових ресурсів і ефективної взаємодії окремих центрів відповідальності.

Актуальність формування обґрунтованого механізму трансфертного ціноутворення пов’язана з необхідністю підвищення якості організації процесів управління фінансовими результатами банку, визначення економічної ефективності діяльності його окремих підрозділів, особливо в умовах зростання негативного впливу фінансової світової кризи на діяльність вітчизняних банківських установ.

Питанням побудови на основі трансфертного цінотворення фінансової структури банку, визначення принципів взаємодії центрів відповідальності, оцінки внеску структурних одиниць банку в загальний фінансовий результат присвячені праці таких зарубіжних науковців та практиків, як: В. Зубарєв,
А. Дж.Кенжалієв, К. Косована, Ю. Масленченков, П. Роуз, Дж. Сінкі,
В. Селезньова, А. Смірнов та вітчизняних – З. Васильченко, І. Волошко,
К. Жидко, О. Криклій, Л. Кузнєцова, А. Мещеряков, Л. Примостка,
Т. Савченко, Н. Шульга та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням зарубіжних та вітчизняних учених з проблем формування теоретико-методологічних основ трансфертного ціноутворення, варто зауважити, що питання визначення концептуальних засад формування обґрунтованого механізму трансфертного ціноутворення недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-прикладному аспектах. Так, потребують подальшого дослідження визначення економічної сутності та складових механізму трансфертного ціноутворення в банку і вдосконалення методичних підходів щодо організації трансфертного ціноутворення в банківській діяльності.

Актуальність теми дисертаційної роботи обумовлена практичною потребою побудови дієвого механізму трансфертного ціноутворення з урахуванням специфіки діяльності банку, що визначило вибір теми та методів дослідження, його мету і завдання.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження було використано при виконанні науково-дослідних тем кафедри банківської справи. У дослідженні теми «Вдосконалення управління діяльністю комерційних банків в Україні» (номер державної реєстрації 0104U010548) дисертантом систематизовано підходи та класифіковано чинники розвитку трансфертного ціноутворення в банку. При виконанні теми «Вплив глобалізації на розвиток банківської системи України» (номер державної реєстрації 0107U011417) дисертантом визначено вплив концентрації капіталу на процеси ціноутворення в умовах лібералізації вітчизняного банківського ринку.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, науково-методичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо формування механізму трансфертного ціноутворення в банку.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

узагальнити сучасні теоретичні підходи до визначення сутності, функцій та принципів трансфертних цін;

охарактеризувати теоретико-методологічні засади трансфертної ціни та трансфертного ціноутворення в банківських установах;

визначити концептуальні підходи до процесів формування механізму трансфертного ціноутворення в банківських установах;

запропонувати етапи розвитку чинників, які впливають на формування механізму трансфертного ціноутворення;

систематизувати сучасні підходи та методи щодо визначення складових механізму трансфертного ціноутворення у вітчизняних банках;

обґрунтувати методичні підходи щодо оцінки конкуренції вітчизняного банківського ринку, яка впливає на ціну фінансових ресурсів банку;

запропонувати нову методику визначення кількісної оцінки автономності центрів відповідальності банку;

розробити механізм трансфертного ціноутворення на основі розширеного методу базової ставки.

^ Об’єктом дослідження є процеси ціноутворення в банку.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та практичні засади побудови механізму трансфертного ціноутворення в банку.

^ Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є об’єктивні фундаментальні положення сучасної економічної теорії. У процесі дослідження використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання: аналізу та синтезу – для деталізації механізму трансфертного ціноутворення в банку та вивчення його функціональних і структурних складових; логічного узагальнення – для виділення етапів розвитку процесів трансферного ціноутворення в банках; графічний метод та метод побудови аналітичних таблиць – для наочного зображення результатів дослідження; методи економіко-математичного моделювання – кореляційно-регресійний аналіз застосовано для оцінки рівня конкуренції в банківській системі України; метод побудови та вирішення систем нелінійних рівнянь – для розрахунку трансфертних цін на фінансові ресурси банку.

Інформаційною базою дослідження слугували Закони України, постанови Правління Національного банку України, офіційні статистичні матеріали Національного банку України та окремих банківських установ, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів.

^ Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі одержано нові результати, які вдосконалюють теоретичні та методологічні засади використання трансфертних цін у банку, а також практичні рекомендації щодо побудови механізму трансфертного ціноутворення.

Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження, що мають наукову новизну, полягають у наступному:

уперше:

реалізовано комплексний підхід до формування механізму трансфертного ціноутворення в банку, визначено його складові та взаємозв’язки між ними; запропоновано розглядати механізм трансфертного ціноутворення як комплексне явище, що має вхідну, перетворювальну та вихідну ланки, використання яких дозволяє досягти запланованого результату процесу взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку банківського середовища з елементами внутрішньої системи ціноутворення на фінансові ресурси;

набули подальшого розвитку:

підходи до формування теоретико-методологічних засад трансфертного ціноутворення (функцій, принципів, рівнів), що дозволило запропонувати авторське тлумачення економічних понять «трансфертна ціна» та «трансфертне ціноутворення» в банківській діяльності;

методи оцінки інтенсивності конкурентної боротьби на банківському ринку України з використанням економіко-математичного моделювання, які є основою для прийняття обґрунтованих цінових рішень у банківській діяльності;

методичні підходи до визначення рівня децентралізації управління банком на основі кількісної оцінки можливостей впливу центрів відповідальності на окремі складові фінансового результату банку;

організаційні та методичні засади формування механізму трансфертного ціноутворення залежно від підходів до управління фінансовими ресурсами банку;

удосконалено:

кла Вырезано.

^ Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

тації становить 185 сторінок друкованого тексту. Робота містить 33 таблиці на 16 сторінках, 19 рисунків на 11 сторінках та 6 додатків на 29 сторінках. Список використаних джерел включає 182 найменування на 19 сторінках.



^ розділ 1. теоретико-методологічні засади формування механізму трансфертного ціноутворення в банківській справі 1.1. Сутність і методологічні основи трансфертних цін та ціноутворення
Процеси глобалізації та інтернаціоналізації визначають особливості розвитку світової економіки на сучасному етапі, які пов’язані з посиленням значення великих міжнародних корпорацій як провідних суб’єктів економічних і фінансових відносин. Розвиток фінансових ринків, посилення ролі банків в організації міжнародних грошових потоків стали передумовами створення транснаціональних банків. Ускладнення внутрішніх господарських зв’язків усередині транснаціональних компаній приводить до необхідності вдосконалення управлінських технологій координації та регулювання розподілу ресурсів, підвищення конкурентоспроможності на світових та національних ринках, створення дієвої системи мотивації персоналу тощо. Вирішити вищевказані завдання дозволяє використання механізмів трансфертного ціноутворення, які спочатку використовували транснаціональні корпорації, а потім і транснаціональні банки.

Посилення транснаціональних банків і підвищення їх ролі в процесі консолідації банківського та промислового капіталу зумовлюють необхідність дослідження механізмів регулювання взаємовідносин між внутрішніми ринками банківських та промислових груп. Особливого значення набувають процеси використання трансфертних цін як складові механізму управління децентралізованою організацією. Активізація процесів фінансової інтеграції, результатом якої є проникнення капіталу в банківську систему України, сприяла розвитку новітніх технологій управління, в тому числі трансфертного ціноутворення в банківській сфері.

Теоретичним та методологічним аспектам трансфертного ціноутворення як самостійному напрямку наукових досліджень присвячено праці зарубіжних та вітчизняних учених-економістів, серед яких варто відзначити дослідження
П. Кука, Дж. Діна, Дж. Хіршлейфера, Р. Куверта, Дж. Марча, Р. Екклеса,
Б. Спайсера, Р. Коуза, К. Друрі, Ч. Хорнгрена, В. Крилова, О. Драчової,
О. Лібмана, В. Пашкуса, П. Дзюби, А. Мельник та ін. Водночас необхідно зазначити, що окремі теоретичні та методологічні положення потребують подальшої розробки і вдосконалення. До таких положень, на нашу думку, відноситься розробка нових методологічних засад трансфертної ціни та ціноутворення в банківському секторі економіки.

Розуміючи під методологію систему способів організації та формування теоретичної і практичної діяльності, можна зробити висновок, що методологічні засади дослідження трансфертного ціноутворення є основами систематизації наявних і побудови нових знань про предмет і об’єкт дослідження та його логіку.

В основу економічних понять „трансфертна ціна” та „трансфертне ціноутворення” покладено термін “трансферт”. Поняття „трансферт” (від французького transfert; латинського transfer) має досить широкий спектр значень.Передусім визначення трансферту завжди пов’язане з рухом (переміщенням) грошових коштів, фінансових активів, в окремих випадках – економічних цінностей (табл. 1.1).

Проведене автором узагальнення економічної думки про трактування поняття „трансферт” дає змогу зробити висновки щодо застосування терміна в таких сферах економіки: по-перше, у сфері державних фінансів – для характеристики безоплатного руху (переказу) коштів між суб’єктами економічних відносин; по-друге, при дослідженні операцій з цінними паперами як передачу права на володіння цінними паперами (закладними, акціями); по-третє, у банківській справі – для визначення умов переміщення грошових коштів на рахунках.

З табл. 1.1 видно, що найбільшого поширення поняття „трансферт” набуло у сфері державних фінансів, його визначено як однобічне передавання на безоплатній і безповоротній основі коштів, товарів, послуг, матеріальних цінностей, прав володіння в порядку надання фінансової допомоги та компенсацій, тлумачення терміна переважно носить соціальний характер [2].

Таблиця 1.1

Підходи науковців до визначення поняття „трансферт”

Автори

У сфері державних фінансів

У сфері корпоративних фінансів

У банківському секторі

Ч. Дж. Вуфел

[1, с. 1311]

Субсидії федерального уряду

Переуступка чи пере-дача цінних паперів (залежно від виду цінних паперів від-різняються і види трансфертів)

не визначає

А. Г. Грязнова [2, с. 980]

Будь-які форми переказу коштів з бюджету одного рівня бюджетної системи в бюджет іншого рівня, відрахування від податків у порядку бюджетного регулювання

не визначає

Переказ коштів з одного рахунку на інший

А. Загородній

[3, с. 980]

Фінансування витрат бюджетів з бюджету вищого рівня

Передача права володіння іменними цінними паперами однією особою іншій

1. Перенесення операцій з одного рахунку на інший.

2. Письмове розпорядження банку своєму кореспондентові видати вказаній особі певну суму грошей

С. В. Мочерний [4, с. 336]

Передача податкових внесків певним верствам населення

не визначає

не визначає

Фінансово-економічні електронні словники [5, 6]

1. Передача коштів між інституціями сектора державного управління на безповоротній та безо-платній основі

2. У складанні платіжного балансу країни – безо-платне надання економічних цінностей

не визначає


1. Переказ грошових коштів без зміни їх власника

2. Перенос результатів фінансової операції з одного рахунку на інший

У нормативно-правових документах трансферт характеризується як операція, під час якої одна інституційна одиниця надає іншій одиниці товар, послугу або актив, не отримуючи натомість будь-якого вартісного еквівалента у вигляді іншого товару, послуги або активу, тобто трансферт пов’язується з вторинним розподілом доходу [7].

Критичний аналіз різних підходів науковців до визначення трансферту дозволяє дійти висновку про необхідність уточнення визначення цього поняття для характеристики взаємовідносин усередині компанії (фірми чи банку). За нашою думкою, поняття «трансферт» у цьому випадку характеризуватиме платежі за активи (ресурси чи послуги), які здійснюються між взаємопов’язаними суб’єктами. Зазначимо, що відносини між такими суб’єктами теоретично не носять комерційного характеру, а для банківських установ це будуть платежі між структурними одиницями (філіями, дочірніми установами холдингу чи учасниками корпорації).

Необхідно відзначити, що на відміну від терміна «трансферт» економічні поняття «трансфертна ціна» та «механізм трансфертного ціноутворення» виникають у фірмі (корпорації, банку тощо), а не в бюджетній сфері, що потребує, на наш погляд, додаткового уточнення вказаних понять. Крім того, необхідно відмітити, що існуючі визначення трансфертних цін переважно носять прикладний характер і потребують теоретичного узагальнення та уточнення.

У сучасних науковців відсутня єдина думка щодо сутності трансфертних цін, умовно сукупність визначень поняття, яке досліджується, можна розділити на дві групи. Перша група авторів відзначає використання трансфертних цін для безоплатного руху активів. Друга група науковців розглядає трансфертні ціни через процеси купівлі-продажу певних активів.

До першої групи потрібно віднести визначення таких науковців як
В. Крилов, С. Мочерний, Т. Савченко та інші. В. Крилов трансфертними називає ціни на продукцію, що передається між підрозділами всередині фірми з метою узгодження інтересів окремих підрозділів та політики центрального управління компанії [8, с. 31]. Т. Савченко зазначає, що термін «трансфертна ціна» виражає ідею встановлення умовної ціни на традиційно безоплатний рух активів у межах однієї юридичної особи [9, с. 7]. Інші вчені-економісти не говорять прямо про безоплатний рух активів, але у своїх визначеннях не використовують термін „купівля-продаж”: С. Мочерний визначає їх як ціни, за якими здійснюється обмін комплектуючими матеріалами, напівфабрикатами, послугами між відносно самостійними філіями певного об'єднання (тресту, концерну, транснаціональної корпорації) [4, с.361]; або ціни, що встановлюються всередині підрозділів компанії чи холдингової структури [10, с. 42].

До другої групи науковців відносяться такі як П. Дзюба, Н. Ушакова та інші. Вони визначають трансфертну ціну як ціну продажу взаємозалежними підрозділами ТНК один одному товарно-матеріальних запасів. Н. Савицька,
Н. Ушакова під трансфертними цінами розуміють ціни на продукцію, яка поставляється з одного підрозділу ТНК в інший, що знаходиться за межами країни [11, с. 165; 12]. П. Дзюба використовує термін „трансферна ціна” та визначає його як ціну, що встановлюється на будь-який об’єкт торгівлі (товари, послуги або фактори виробництва) між взаємозв’язаними компаніями чи структурними підрозділами однієї компанії у разі, якщо об’єкт торгівлі перетинає митний кордон [13, с. 15]. На наш погляд, обмеження трансфертних цін такими, що встановлюються для товарів та послуг, які перетинають митний кордон, залишає недослідженим питання ціноутворення між підрозділами (філіями чи дочірніми установами) міжнародної компанії, що знаходяться на території однієї країни, та зовсім не дає змоги розкрити сутність процесів трансфертного ціноутворення у багатофілійному банку. В. Савчук під трансфертними цінами розуміє такі ціни, за якими продукція передається з одного субцентру прибутку до іншого [14]. Ч. Дж. Вулфел зазначає, що трансфертна ціна встановлюється для операцій купівлі-продажу продуктів чи послуг підрозділами одного підприємства [1, с. 1489].

У фінансово-кредитному словнику за редакцією А. Г. Грязнової під трансфертною ціною розуміють різновид оптової ціни підприємства, яка застосовується при здійсненні комерційних операцій між підрозділами однієї фірми чи підприємства. Крім того, автори словника зазначають, що трансфертні ціни набули найбільшого розповсюдження при розрахунках за поставку товарів та послуг у межах міжнародних фірм, компаній і транснаціональних корпорацій (у т.ч. між філіями та підрозділами, що розташовані в різних країнах), холдингів, а також часто застосовуються для маніпулювання прибутком з метою управління податками [2, с. 1073]. Д. Ващенко зазначає, що трансфертні ціни встановлюються на внутрішньофірмові трансакції та дозволяють маніпулювати прибутком і оподаткуванням [15].

Високо оцінюючи внесок указаних науковців та практиків у розвиток теоретико-методичних засад трансфертного ціноутворення, необхідно зазначити певні обмеження дефініцій, які розглянуті вище. Автори, як правило, зазначають окремі сфери використання трансфертних цін (підприємство, транснаціональна корпорація, окрема юридична особа тощо), не даючи узагальнення економічного поняття.

З цього погляду, на нашу думку, найбільш науково обґрунтованим є підхід науковців О. Драчевої та О. Лібмана, які визначають трансфертні ціни опосередковано (через поняття внутрішнього ринку): „внутрішній ринок компанії можна визначити як систему постачань, що здійснюється окремими філіями та дочірніми компаніями єдиної макроструктури за специфічними трансфертними цінами...операції, які формально є ринковими і здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, насправді є переміщенням благ та послуг у межах єдиної макроструктури” [16, с. 95]. Такий підхід, на наш погляд, відображає сутність трансфертної ціни як ринкової категорії та одночасно відбиває її специфіку як внутрішньофірмової ціни. Учені визначають трансфертну ціну як категорію, що є в певній мірі умовною та покликана вирішувати ряд специфічних управлінських завдань.

Реалізація специфічних управлінських завдань трансфертної ціни здійснюється за допомогою процесів трансфертного ціноутворення, тому наступним етапом нашого дослідження є визначення сутності поняття „трансфертне ціноутворення”, його рівнів та суб’єктів, використання яких складає основу застосування трансфертних цін.

Критичний аналіз досліджень, які присвячено питанням трансфертного ціноутворення та сутності внутрішніх фірмових відносин, дозволяє провести певні узагальнення підходів науковців і практиків до розуміння поняття „трансфертне ціноутворення” (рис. 1.1; додаток А, табл. А.1).



Рис. 1.1. Класифікація сучасних підходів до тлумачення

поняття «трансфертне ціноутворення»

Як видно з рисунка, трансфертне ціноутворення є об’єктом дослідження багатьох учених і практиків економічної науки, що зумовлює наявність різних підходів до трактування поняття „трансфертне ціноутворення”.

Дисертантом систематизовано сучасні підходи до визначення поняття «трансфертне ціноутворення» за трьома критеріями: з погляду наукової обґрунтованості та практичного використання; залежно від сфери застосування (напрямків проведення наукових досліджень); залежно від суб’єктів трансфертного ціноутворення.

З погляду наукової обґрунтованості та практичного використання можна виокремити науковий, прикладний та енциклопедичний підходи.

Науковий підхід, у свою чергу, поділяється на два напрями: по-перше, як процес, а, по-друге, як економічна система. До першої групи необхідно віднести праці А. Мельник: „Трансфертне ціноутворення – процес установлення ціни на товар, роботу, послугу в підрозділах підприємства для проведення розрахунків між ними, а також між взаємозалежними особами, у більшості випадків з використанням неринкових умов угод” [17, с. 5]. Прихильником другої групи є Т. Савченко, який, досліджуючи питання трансфертного ціноутворення в банку, розглядає вказаний термін як систему сукупності елементів організаційної, фінансової та інформаційної структур банку у їх взаємозв’язку, що визначає порядок розрахунку, затвердження та регулювання трансфертних цін банківських ресурсів, а також напрямки їх використання для оптимізації функціонування центрів відповідальності та управління ризиками банку [18, с. 6].

Поєднання двох зазначених напрямів характерні для досліджень
П. Дзюби, В. Пашкуса та О. Заїкіна. П. Дзюба ускладнює трактування поняття трансфертного ціноутворення як процесу та визначає його внутрішню структуру , яку формують об’єкт (товари, послуги, фактори виробництва тощо), предмет (трансфертна ціна) та суб’єкт (підрозділи транснаціональної корпорації) [19, с. 6]. В. Пашкус розглядає трансфертне ціноутворення як процес та як систему [20]. О. Заїкін визначає трансфертне ціноутворення як процес формування спеціальних внутрішніх цін та як складову стратегічного управління [21]. Треба зазначити, що О. Лібман виділяє ринковий та витратний механізми трансфертного ціноутворення [16, 22].

Водночас в економічній літературі існує велика кількість розробок, які присвячені питанням практичної реалізації трансфертного ціноутворення. В основу таких визначень покладено пріоритетні завдання, які вирішуються завдяки використанню трансфертних цін, а трансфертне ціноутворення визначається як процес встановлення трансферних цін [11, 23, 24] чи як метод встановлення цін і виміру (контролю, мотивації) структурних підрозділів фірми, компанії чи підприємства [25, 26].

Крім наукового та прикладного підходів до тлумачення терміна „трансфертне ціноутворення”, необхідно зазначити існування підходу, який, на нашу думку, поєднує в собі риси наукового дослідження та прикладного використання і пропонується автором називатися енциклопедичним. Такий підхід є характерним для науковців-авторів економічних словників, енциклопедій та підручників. Автори словників, як правило, обмежуються визначенням лише терміна „трансфертна ціна” [1, 2, 4]. У підручниках подається також тлумачення дефініції „трансфертне ціноутворення”, що визначається як установлення „проміжних цін” (вартості напівфабрикатів та інших проміжних продуктів у процесі виробництва, вартості „послуг, що надаються одними підрозділами іншим”) [27, с. 212-213, 28, с. 206].

Проведене дисертантом узагальнення наукових праць, які присвячено питанням трансфертного ціноутворення, дозволяє виділити наступні напрямки наукових досліджень. По-перше, це розгляд трансфертного ціноутворення як складової управлінського обліку чи фінансового менеджменту, яке ставить за мету аналіз, планування, контроль за центрами відповідальності компанії та здійснення мотивації персоналу (К. Друрі, Ч. Хорнгнрен, О. Заїкін,
В. Селезньова та інші). По-друге, у зв’язку з розвитком концепції внутрішнього маркетингу у фірмі чи компанії виникає необхідність дослідження внутрішньої цінової політики як елементу комплексу маркетингу. Необхідно відзначити, що в цьому випадку розробка та використання трансфертного ціноутворення виконують такі ж управлінські завдання, як і в попередньому випадку
(О. Лібман, О. Драчева). По-третє, це дослідження можливостей використання трансфертного ціноутворення для мінімізації оподаткування та переведення фінансових ресурсів між окремими країнами (Д. Ващенко, П. Дзюба та інші), тобто як складової міжнародних відносин.

Наступним критерієм класифікації підходів сучасних науковців та практиків до тлумачення трансфертного ціноутворення є трактування поняття, що вивчається, залежно від суб’єктів ціноутворення.

У більшості визначень трансфертного ціноутворення автори відмічають, що вказані процеси відбуваються за участю центрів відповідальності [20], підрозділів організації [27, 28] чи транснаціональної корпорації [19]. Т. Савченко зазначає, що термін «трансфертне ціноутворення» може використовуватися для позначення ціноутворення всередині банківської корпорації, тоді як його використання для позначення ціноутворення всередині банківської холдингової групи та фінансової холдингової групи є недоцільним [9]. Водночас, на нашу думку, такий підхід обмежує дослідження впливу рівня оподаткування на розмір трансферних цін з метою визначення та регулювання зловживання трансфертним ціноутворенням як засобом мінімізації оподаткування та переведення фінансових результатів.

На нашу думку, обмеження трансфертної ціни та ціноутворення внутрішніми ринками окремої організації (підприємства чи транснаціональної корпорації) звужує сутність понять, які аналізуються. Пропонуємо розглядати трансфертні ціни та ціноутворення як складні багаторівневі поняття, уточнення сутності яких диктує необхідність визначення напрямків взаємовідносин на внутрішньому ринку організації.

Необхідно відмітити, що вирішення поставлених наукових завдань щодо розробки методологічних підходів до трактування сутності трансфертної ціни та трансфертного ціноутворення потребують послідовного визначення та аналізу необхідності, цілей, напрямків і чинників механізму трансфертного ціноутворення.

Необхідність використання та дослідження трансфертного ціноутворення пов’язані, в першу чергу, з виникненням та розвитком внутрішніх ринків компаній (корпорацій, великих фірм, банків тощо). Трансфертне ціноутворення як механізм установлення ціни на внутрішніх ринках великої компанії (корпорації) виникає внаслідок концентрації та інтернаціоналізації виробництва, яке є економічною формою міжнародного усуспільнення виробництва. Усуспільнення виробництва – це складний процес, який є втіленням відношень людей як до сил природи, так і зв'язків між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Інтернаціоналізація виробництва – це економічна форма розвитку міжнародного розподілу праці та міжнародне усуспільнення виробництва. Спочатку процес усуспільнення виробництва розвивався всередині окремих держав. Він представляв не що інше, як розвиток суспільного характеру праці, тобто розвиток спільної виробничої діяльності багатьох людей, що працювали на одному або на різних підприємствах [29, с. 100, 30].

Указане доводять дослідження науковців Д. Ашера та М. Добба, які у своїх працях зазначають, що корпорації виникли внаслідок розподілу праці: „Фірма виникає через ускладнення системи поділу праці... Подальша економічна диференціація створює потребу в певних інтегруючих силах, без дії яких диференціація спричинить хаос; основне значення галузевих фірм полягає в тому, що вони є силами, які інтегрують диференційовану економіку” [20].

Натомість Р. Коуз стверджує, що „інтегруюча сила в диференційованій економіці" вже існує у формі механізму цін. Учений визначає необхідність створення корпорацій та внутрішньої фірмової торгівлі в такий спосіб: „Діяльність ринку припускає деякі витрати і, формуючи організації та надаючи якомусь підприємцеві (менеджеру) право управляти ресурсами, можна скоротити окремі ринкові витрати (прим. – трансакційні витрати). А якщо він цього не зуміє, то завжди є можливість повернутися до послуг відкритого ринку” [32]. К. Далман уточнив поняття трансакційних витрат: це „витрати збору й обробки інформації, витрати проведення переговорів і ухвалення рішення, витрати контролю і юридичного захисту виконання контракту” [31]. Отже, науковці зазначають, що найбільш важливою формою пристосування до проблеми існування трансакційних витрат є виникнення фірми [32, с. 29-35].

О. Уільямсон (Oliver Williamson) використовував ідеї Р. Коуза для побудови моделі ринків і ієрархій (економіка транзакційних витрат) та довів, що прикладом економії витрат унаслідок інтернаціоналізації діяльності фірми (банку) може слугувати відсутність витрат щодо укладання ринкових угод. Він у своїх працях доводить, що у разі складних транзакцій ієрархії замінюють ринки внаслідок високих транзакційних витрат і ризиків зовнішнього обміну. Це особливо справедливо для транзакцій, які постійно повторюються і вимагають інвестицій в специфічні людські та капітальні активи [33].

Згідно з контрактною теорією фірми і ринок, і фірма є альтернативними системами трансакцій; при цьому якщо на ринку основним механізмом координації є ціновий, то у фірмі використовується система команд. Фірма (ієрархія) і ринок (поліархія) [34, с. 27] є крайніми проявами у своєрідному континуумі, що містить і безліч проміжних форм, які сполучать як ціновий, так і командний механізми управління [35]. Саме ці проміжні (гібридні) форми і є метакорпораціями. Водночас існують корпорації, що мають статус юридичної особи і при цьому використовують принцип децентралізації, внутрішнього підприємництва, внутрішніх ринків і автономії окремих підрозділів (горизонтальні корпорації, кругові корпорації, компанії з дивізіональною структурою тощо), які не є метакорпораціями з погляду економіко-правового визначення, але відносяться до таких з погляду економічного визначення. Навпаки, холдинги, що формально складаються з цілого ряду юридичних осіб, нерідко є настільки жорстко централізованими об'єднаннями, що окремі підприємства в їхньому складі мають менше самостійності, ніж підрозділи горизонтальної корпорації. У цьому випадку з погляду економічного визначення вони є ієрархіями, а не метакорпораціями, але з економіко-правового погляду холдинг – один з найбільш яскравих прикладів метакорпорації [35].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Використання децентралізації управління та дивізіональної організаційної структури в діяльності банків передбачає виділення центрів прибутку, інвестицій та центрів умовного доходу (прибутку). Фінансові взаємовідносини між центрами відповідальності банку, який використовує дивізіональну структуру, передбачають використання механізму трансфертного ціноутворення.

Необхідно зазначити, що матрична та проектна організаційні структури використовуються в банківській діяльності лише в поєднанні з лінійною чи дивізіональною і не впливають на процеси трансфертного ціноутворення.

Одним із чинників ефективного впровадження і використання механізму трансфертного ціноутворення є автономність центрів відповідальності банку. Як основу існування та виміру автономності центрів відповідальності банку розрізняють повний та частковий внутрішній комерційний розрахунок.

Повний комерційний розрахунок використовується в діяльності для великих банківських установ (об’єднань), оскільки дозволяє оцінювати окремі та практично незалежні один від одного банківські бізнеси (бізнес-напрями, центри відповідальності). Усі центри відповідальності банк переводяться на повну самоокупність і відповідають не тільки за свої прямі доходи та витрати, але і за частину непрямих витрат, що їм належить. За кожним бізнес-напрямком закріплюються сектори загальнобанківських підрозділів, які обслуговують тільки ці напрями діяльності. Отже загальнобанківські витрати переводяться в прямі витрати центрів відповідальності. За кожним центром відповідальності закріплюються частина інвестиційного капіталу і внутрішній „субрахунок” на рахунках „ностро”.

При частковому комерційному розрахунку кожний центр відповідальності відповідає тільки за свої прямі доходи і витрати. Загальнобанківські підрозділи існують як єдині функціональні служби, а їх витрати підлягають перерозподілу наприкінці звітного періоду на бізнес-напрями пропорційно тій або іншій базі.

В управлінському обліку на основі конверсії залишків по особових рахунках щодня будуються аналітичні баланси центрів відповідальності, куди включаються трансфертні позиції з бази трансфертних операцій. Виділений співробітник казначейства проводить збалансування активів і пасивів балансів центрів відповідальності, виявляє розбіжності, визначає й усуває їх причину. Причинами розбіжностей можуть бути або неповне віддзеркалення руху ресурсів в базі фондування, або помилки віднесення особових рахунків до центрів відповідальності. Після збалансування розраховуються трансфертні доходи і витрати нарощеним підсумком.

На процеси використання механізму трансфертного ціноутворення впливає підхід до управління фінансовими ресурсами банку (підхід, що базується на визначенні дефіциту або профіциту фінансових ресурсів центру відповідальності чи централізований підхід). На практиці підходи до розрахунку трансфертн